Педагогика Вихователь і діти. Вимоги до особистості вихователя

1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 12

Ім'я файлу: гос педагогика.doc
Розширення: doc
Розмір: 716кб.
Дата: 29.05.2022
скачати
Пов'язані файли:
nbr_f13-17_berkeley_and_hume.pptx
Документ Microsoft Word.docx
Врахування індивідуальних особливостей молодших школярів у проце
3428.doc
доценко.doc
Л 2. Історія (1 ч.).docx
Діагностика індивідуального здоро1.docx
Монтиссорі.pptx
музика гос.docx
153031.docx
Значення гри для психічного розвитку дитини.doc
Конспект.docx
2.8 Хар-ка тренінгових технологій.docx
kachyk_2 (1).pdf
7_uprazhneniy_dlya_razvitiya_soft_skills_u.docx
Розвивальне-середовище.pdf

Педагогика

Вихователь і діти. Вимоги до особистості вихователя.

Виховання як феномен виникло на етапі освоєння людиною знарядь праці. Життя дітей тоді чи не з перших днів було включене у життя дорослих, які намагались передати їм свої навички виживання: використання знарядь праці, добування їжі, захисту від ворогів і хижаків, взаємодії з іншими людьми На тому історичному етапі домінуючою формою виховання була ініціація — статевовікові обряди посвячення, пов´язані з переходом юнаків і дівчат до дорослого життя. Отже, виникнення виховання та освіти як педагогічних феноменів зумовлене появою системи соціального наслідування — передавання досвіду попередніх поколінь наступним. У рабовласницьку епоху зародилися елементи розподілу виховання на дошкільне і шкільне, що було пов´язане із виникненням шкіл — спершу у країнах Давнього Сходу, дещо пізніше — на європейських теренах. На ту пору припадає виникнення поняття “педагогіка”, яке трактувалося як дітоводіння, дітоводство. Дітоводом називали раба, котрий супроводжував нащадка свого повелителя до школи й зі школи додому, а згодом — раба, обов´язком якого був догляд і виховання дітей удома. Пізніше воно поширилося на людей, котрі професійно займалися навчанням і вихованням дітей: жерців, найталановитіших вільнонайманих громадян, державних чиновників. Особу вихователя педагог вважала центральною постаттю в освітньому процесі дитячого садка. Важливий висновок, який робить Русова, полягає у тому, що тільки досвідчений, щасливий, незалежний, а не змучений нестатками та безправний педагог, принесе найбільшу користь дітям і їхнім батькам. Сформульовані вимоги до вихователя дитячого садка, Русова розподілила на три групи, а саме: 1. Вимоги до особистості. 2. Наукова і світоглядна підготовка. 3. Фахова підготовка вихователя. Найважливішою якістю людини, що займається педагогічною діяльністю, є любов до дітей. На це звертали увагу багато хто з великих педагогів: Сухомлинський, Ушинский та ін. Коменський вказував, що головне в педагога - людинолюбство, а найбільше любов до дітей. Педагогічна діяльність — це цілеспрямований виховуючий та навчаючий вплив вчителя на учнів з метою особистісного, інтелектуального та діяльнісного його розвитку, а також основа його саморозвитку та самовдосконалення. Педагогічна діяльність це вид професійної діяльності, змістом якої є навчання, виховання, освіта і розвиток дітей. Предметом педагогічної діяльності є організація навчальної діяльності учнів, яка спрямована на засвоєння предметного соціокультурного досвіду. Засобами педагогічної діяльності є наукові знання, за допомогою яких формується тезаурус учнів. Носіями знань можуть бути тексти підручників, а також відповідні уявлення, які виникають у учнів під час цілеспрямованого спостереження заняттях. Допоміжними є технічні, комп'ютерні, графічні та ін. засоби. Продуктом педагогічної діяльності є індивідуально сформований досвід учня. Результатом педагогічної діяльності повинен бути особистісний індивідуальний розвиток учня, його вдосконалення. Одним з важливих компонентів педагогічної діяльності є її мотивація. В педагогічній діяльності виділяють ті ж мотиваційні орієнтації, що і в учбовій. У першу чергу, зовнішні мотиви та внутрішні мотиви. Специфічним мотивом виступає орієнтація на домінування, мотив влади. Дослідники педагогічної діяльності всі педагогічні функції поділяють на дві групи — доцільні та організаційно-структурні. Перші включають орієнтаційну, розвиваючу, мобілізуючу та інформаційну функції. Організаційно-структурна функція включає конструктивну функцію, яка забезпечує відбір та організацію змісту навчальної інформації, проектування діяльності учнів, за яким інформація може бути засвоєна, проектування майбутньої власної діяльності і поведінки. Організаційна функція, Комунікативна функція, Гностична функція передбачає вивчення змісту та засобів впливу на інших людей. До основних функцій вихователя належать: організаційно-мотиваційна – сприяє усвідомленню вихователями сутності виховного процесу та свого місця в ньому, забезпечує цілеспрямоване планування виховної роботи та її змістовну реалізацію, формування у вихованців мотивації вдосконалення і самовдосконалення, творче залучення всіх вихованців до виховного процесу; мобілізаційна – формування і розвиток у вихованців настанови на творче самовдосконалення, на постійний розвиток позитивних якостей та нівелювання негативних, на творче оволодіння знаннями, навичками, вміннями та опанування професійної майстерності; формувально-розвиткова – сутність полягає у формуванні та постійному вдосконаленні у вихованців соціально-ціннісних якостей, забезпеченні гармонійного розвитку особистості українського громадянина та ефективної самореалізації його творчого потенціалу в професійній діяльності; інформаційно-комунікативна – полягає в активному цілеспрямованому впливі на свідомість, підсвідомість, інтелектуальну, емоційно-почуттєву, вольову і мотиваційну сфери особистості вихованця, формуванні культури спілкування, правил повсякденної поведінки; профілактично-перевиховна – полягає у прогнозуванні, попередженні та ліквідуванні негативних проявів поведінки; оцінково-контрольна – полягає в контролі, перевірці та оцінці результатів виховного процесу і внесенні в нього відповідних змін і корективів. У діяльності вихователя виділяють такі основні функції: виховна, освітня, охорона та зміцнення здоров'я. Поряд з високими моральними якостями, глибокими знаннями методики навчальновиховної роботи і психологічних особливостей дітей дошкільного віку вихователь повинен мати комплекс професійно важливих психологічних якостей, які визначають його педагогічну майстерність. Ці вимоги диктує специфіка діяльності вихователя і об'єкта його діяльності — особистості дошкільника. Високої педагогічної майстерності досягають лише вихователі які мають: знання індивідуальних особливостей психіки кожної дитини в групі, вміння зрозуміти мотиви її різноманітних дій допомагають вихователю не тільки в даній ситуації обирати правильну тактику поведінки, а й прогнозувати дальший розвиток цієї ситуації, передбачати наступні вчинки вихованця. Педагогічна діяльність ставить високі вимоги до емоційної сфери вихователя. Більшість з названих вище професійно важливих для вихователя якостей — справедливість, принциповість, доброзичливість, чуйність, терплячість, уміння розуміти вчинки дітей та передбачати їх поведінку, здатність стримувати роздратування та ін. — фундамент для вельми складного психологічного утворення, необхідного кожному педагогу. Це утворення називають педагогічним тактом. Педагогічний такт необхідний вихователю для успішного виконання виховних і освітніх функцій, досягнення повного взаєморозуміння з батьками вихованців і колегами. Високі вимоги ставить педагогічна діяльність і до мови вихователя. У дошкільному дитинстві у спілкуванні дорослих з дитиною, її вихованні значну роль відіграють словесні методи. Вихователь повинен вміти логічно, грамотно, чітко формулювати свої думки у доступній для дітей даного віку формі. Специфічні вимоги ставляться до уваги вихователя дитячого садка. Він повинен уміти у потрібний момент зосередитися на об'єкті або процесі діяльності. Педагогічна діяльність ставить високі вимоги до комплексу психологічних якостей вихователя дитячого садка. Працівники дошкільних установ мають наступні права: на участь в управлінні освітньою установою; на захист своєї професійної честі і вартості; на свободу вибору і використання методик навчання і виховання, навчальних посібників і матеріалів, підручників у відповідності з освітньою програмою; вибирати, розробляти і застосовувати освітні програми; захищати свою професійну честь і гідність; підвищувати кваліфікацію; брати участь у науково-експериментальній роботі; поширювати свій педагогічний досвід. Згідно з Статутом ДНЗ педагог зобов'язаний: виконувати статут ДНЗ; дотримуватися посадові інструкції, Правила внутрішнього розпорядку ДНЗ; охороняти життя і здоров'я дітей; захищати дитину від усіх форм фізичного і психічного насильства; співпрацювати з сім'єю з питань виховання і навчання дитини; володіти професійними навичками, постійно удосконалювати. Згідно з етнопедагогікою кожен вік дитини потребує відповідного виховання, в якому найголовніше — співучасть в усіх здобутках розвитку. У психічному розвитку дитини простежуються періоди відносно помірних, поступових змін і різких, стрибкоподібних змін, пов’язаних із зникненням попередніх, появою нових психологічних рис. Дошкільний вік (3—6 років) пов’язаний з домінуванням ігрової діяльності. На нього припадають головні досягнення дитини у пізнавальному, емоційно-вольовому розвитку. На межі 6—7 років життя формуються передумови для успішного переходу до шкільного навчання. Виховання дитини дошкільного віку має орієнтуватися на особливості її розвитку в молодшому, середньому і старшому дошкільному віці. У вихованні молодших дошкільників важливо створити сприятливі умови для розширення кола предметів і явищ, які вони пізнають, допомагати в ознайомленні з ними, для розвитку спілкування з дорослими й однолітками. У вихованні дітей середнього дошкільного віку слід розвивати дослідництво, експериментування, самостійний пошук відповідей на різноманітні питання, цілеспрямованість поведінки і діяльності, заохочувати до довірливих стосунків і вчити усвідомлювати свою роль у спілкуванні. Старших дошкільників ознайомлюють з моральними цінностями: вчать правильно поводитися, спрямовують їхню творчу активність, інтереси до різних видів діяльності. У дітей на 6—7-му роках життя слід виховувати психологічну готовність до навчання у школі. Як зауважував український педагог Сухомлинський, дитинство — це не підготовка до майбутнього життя, а справжнє, яскраве, самобутнє, неповторне життя. Від того, яким воно було, хто супроводжував дитину в дитячі роки, що увібрали її розум і серце з навколишнього світу, залежать якості її як особистості. Дошкільне дитинство забезпечує загальний розвиток, який слугує фундаментом для набуття спеціальних знань і навичок з різних видів діяльності. Сформовані у цей період якості визначають загальний характер поведінки дитини, її ставлення до світу, значною мірою є основою її життєдіяльності у майбутньому. Отже, дошкільне дитинство є особливо важливим етапом формування особистості, коли закладаються перші зв’язки і відношення, що утворюють вищу єдність суб’єкта — єдність особистості. Особистісно-орієнтований підхід передбачає співпрацю та співтворчість учня та вчителя. Головною дійовою особою навчального процесу є учень. Задача вчителя – простежити динаміку його розвитку, пізнати учня як особистість, розкрити та розвинути його індивідуальні здібності. У працях класиків української педагогіки Ушинського, Макаренка і Сухомлинського більшість їх праць тією чи іншою мірою присвячена питанням особистісного, індивідуального підходу до учнів. Головною метою навчально-виховного процесу Сухомлинський вважав всебічний розвиток особистості.

2. Актуальні проблеми дошкільної педагогіки.

Серед актуальних питань дошкільної педагогіки проблема екологічного виховання; виховання в дусі миру; організація вільної життєдіяльності дітей; запобігання негативізмів поведінки і виникнення шкідливих звичок. Інтеграція дитини в суспільство, збереження її життя і здоров’я — ці проблеми визначальні у всіх сучасних цивілізованих державах Європи, Азії та Америки. Згідно з Державною національною програмою “Освіта. Україна XXI століття” реформування має охоплювати комплексне вивчення проблем родинного і суспільного виховання; оновлення змісту, форм і методів виховання і розвитку дітей. Державна політика у цій сфері орієнтує на обов’язковість дошкільної освіти, гуманізацію педагогічного процесу, створення сприятливих умов для розвитку дітей, забезпечення єдності роботи батьків, дошкільного закладу. З урахуванням сьогоденних реалій створено державний стандарт дошкільної освіти — Базовий компонент дошкільної освіти в Україні, Коментар до нього. Погляд сучасної педагогічної науки спрямований передусім на проблеми: оптимізації засад науково-методичного забезпечення педагогічного процесу в ДНЗ, особистісно-орієнтованого підходу у вихованні, Педагогіка має свій понятійний апарат — систему педагогічних понять, які виражають наукові узагальнення. Ці поняття називають категоріями педагогіки. Найважливіші педагогічні категорії — виховання, освіта і навчання. Вони охоплюють сукупність реальних явищ, теоретичних і практичних питань, що належать до предмета педагогічної науки. Виховання — соціальне явище, властиве тільки людям, є однією зі сфер суспільно-необхідної діяльності. Виховання — цілеспрямований та організований процес формування особистості. Основне його призначення полягає у забезпеченні життєвої наступності поколінь, що не можливе без засвоєння і розвитку новими поколіннями суспільно-трудового досвіду. Педагогіка досліджує виховання як педагогічний процес, як систему засобів педагогічного управління. У широкому розумінні — це процес формування особистості, що відбувається під впливом соціальних умов. Виховання (в широкому педагогічному розумінні) — формування особистості дитини під впливом діяльності педагогічного колективу закладу освіти, яке базується на педагогічній теорії, передовому педагогічному досвіді. Виховання (у вузькому педагогічному значенні) — цілеспрямована виховна діяльність педагога для досягнення конкретної мети в колективі учнів. Виховання (в гранично вузькому значенні) — спеціально організований процес, що передбачає формування певних якостей особистості, процес управління її розвитком, який відбувається через взаємодію вихователя і виховуваного. Одним з елементів виховання є освіта. Освіта — процес засвоєння систематизованих знань і формування на їх основі світогляду, розвитку пізнавальних можливостей, а також набуття умінь і навичок для практичного застосування загальноосвітніх і професійних знань. Термін «освіта» вживається на означення не тільки процесу розумового виховання і підготовки до виконання певних суспільних функцій, а й результату цього процесу. Поняття «освіта» означає також сукупність і функціонування освітньо-виховних установ різних типів та ступенів. Головним способом здобуття освіти, засвоєння суспільно-історичного досвіду, найважливішим засобом опанування здобутками людської культури є навчання. Поняттями «навчання» та «освіта» іноді вважають ідентичними. Навчання — цілеспрямована взаємодія вчителя й учнів, у процесі якої засвоюються знання, формуються уміння й навички. Навчання - це спільна праця, в якій викладання й учіння перебувають у єдності й взаємодії. Провідна роль у цьому процесі належить учителю, який викладає учням навчальний матеріал, спрямовує та організовує їх пізнавальну діяльність, контролює та оцінює їх працю. Виховання, освіта і навчання — три найважливіші напрями педагогічної діяльності, які органічно пов'язані між собою і доповнюють один одного. Виховання — найбільш загальне і всеосяжне поняття. Воно спрямоване на вироблення певних норм поведінки людини. Освіта сприяє формуванню світогляду. Навчання ж — це процес здобуття освіти, у якому взаємодіють учитель та учень. Вітчизняна педагогіка пройшла такі стадії розвитку. 1. Народна педагогіка – галузь педагогічних знань і досвіду народу. Вперше цей термін ввів Духнович. Нещодавно з'явився термін «етнопедагогіка», автор якого – Волков. Якщо поняття «народна педагогіка» включає в себе емпіричні педагогічні знання без належності до конкретної етнічної спільноти, то поняття «етнопедагогіка» пов'язане з конкретною етнічною належністю педагогічних традицій; 2. козацька педагогіка – частина народної педагогіки; 3. духовна педагогіка – виховання й навчання особистості засобами релігії. Відповідно, основними джерелами педагогіки є: педагогічна спадщина минулого; передовий педагогічний досвід; народна педагогіка; педагогічні дослідження. Педагогічна спадщина минулого представлена працями педагогів-класиків, монографіями та статтями видатних учених, педагогів-новаторів. Джерелами практичної педагогіки за певних умов можуть бути художні твори про дитинство, школу, вчителів, що належать класикам літератури. Є три види узагальнення і поширення досвіду кращих педагогів: педагогічна інформація, педагогічне вибіркове та масове поширення досвіду. Зв'язок педагогіки з іншими науками. Дослідження багатьох педагогічних проблем потребує міждисциплінарного підходу, даних інших наук про людину, що в сукупності забезпечує найбільш пол-ное знання того, що вивчається. Педагогіка органічно пов'язана з психологією. Існує декілька найбільш важливих вузлів зв'язку між ними. Головний з них - предмет дослідження цих наук. Психологія вивчає закони розвитку психіки людини, педагогіка розробляє закони управління розвитком особи. Виховання, освіта, навчання людини є не що інше, як цілеспрямований розвиток психіки (мислення, діяльності). Наступний важливий момент - спільність методів досліджень педагогіки і психології. Багато наукових інструментів психічного пошуку з успіхом служать рішенню власне педагогічних проблем. Про наявність взаємозв'язку педагогіки і психології свідчать і базові поняття психології, котрі, будучи використаними в педагогічній лексиці, сприяють точнішому визначенню явищ, фактів виховання, освіти, навчання, допомагають виявить і визначити сутнісне в досліджуваних проблемах. Як наукова дисципліна, педагогіка користується психологічним знанням для виявлення, опису, пояснення, систематизації педагогічних фактів. Так, результати педагогічної діяльності вивчаються за допомогою психологічних діагност. Своєрідним мостом між педагогічною і психологічною науками виступає педагогічна і вікова психологія, психологія професійної педагогичної діяльності, психологія управління педагогічними системами і багато психологічних досліджень інших областей освіти. Педагогіка тісно пов'язана з фізіологією. Для розуміння механізмів управління фізичним і психічним розвитком навчаних особливо важливо знать закономірності життєдіяльності організму в цілому і окремих його частин, функціональних систем. Знання закономірностей функціонування вищої нервової діяльності по-зволяет педагогіці конструювати що розвивають, обучаючі технології, інструментарій, сприяючий опти-мальному розвитку особистості. Дані соціології сприяють глибшому осмисленню проблеми соціалізації особи. Результати соціологічних досліджень є базою для рішення педагогічних проблем, пов'язаних з організацією студентського дозвілля, професійною орієнтацією і багатьох інших. Будучи наукою про суспільство як цілісну систему, окремі її складові, про процеси функціонування і розвитку суспільства, соціологія в область своїх теоретичних і практико-прикладных исследова-ний включає проблеми освіти і виховання. У структурі соціологічної науки плідно развиваються такі напрями, як соціологія освіти, соци-ология виховання, соціологія студентства і т. д. Початкове значення для педагогічної науки має філософське знання. Воно є базою для осмислення цілей виховання і освіти в сучасний період розвитку педагогічного знання. Теорія пізнання дозволяє опосередковано, завдяки спільності законів, визначити закономірності учбово-пізнавальної діяльності і механізми управління нею. Нові, додаткові можливості для дослідження процесів виховання і навчання відкриває перед педагогікой кібернетика, Використовуючи її дані, педагогічна наука розробляє закономірності, способи і механизми управління учбовим процесом. У педагогічних дослідженнях активно використовуються дані і багатьох інших наук - юриспруденції, економіки, інформатики, статистики, екології, етнографії, етнології, історії, технічних наук
1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 12

скачати