ОГЛЯДИ ТА ЛЕКЦІЇ
of lipid bilayer of plasmatic membrane, to be characterized by rather high solidity, is complicated and can be considered both as non-specific and specific binding. It is, obviously, important for mitogenic activation.
Key words: lipopolysaccharides, gram-negative bacteria, lymphocyte membrane, mitogenic activation.
© Нікітін Є.В., Чабан Т.В., Сервецький С.К., 2007
УДК 616:612.017
Є.В. Нікітін, Т.В. Чабан, С.К. Сервецький
СУЧАСНІ УЯВЛЕННЯ ПРО СИСТЕМУ ЦИТОКІНІВ
Одеський державний медичний університет
Висвітлено загальну характеристику системи цитокінів. Описано сучасні діагностичні методики їх визначення у біологічних рідинах, що має важливе прогностичне значення для об'єктивного уявлення про стан імунної системи хворого, активність різних типів імунокомпетентних клітин, тяжкість запального процесу та його перехід у хронічну форму.
Ключові слова система цитокінів, імунітет, діаг- ностика.
Протягом останніх 15 років активно вивчають- ся молекули, які утворюються клітинами для міжклітинного взаємозв'язку та взаєморегуляції
їх діяльності. Такі молекули назвали цитокінами
(cytos – клітина). Сьогодні під цитокінами розумі- ють велику кількість різноманітних біологічно ак- тивних молекул білкової природи, що секретують- ся клітинами імунної системи при запаленні,
імунній відповіді, гемопоезі тощо [1-6]. Нині до системи цитокінів зараховують близько 200 полі- пептидних речовин [7, 8]. Всі вони мають ряд за- гальних властивостей, серед яких слід відмітити такі:
• плейотропність і взаємозамінність біологіч- ної дії;
• відсутність антигенної специфічності;
• проведення сигналу шляхом взаємодії зі спе- цифічними клітинними рецепторами формування цитокінової мережі [3, 9-12].
Цитокіни практично не утворюються клітинами
імунної системи, які перебувають у стані спокою,
та не мають на них впливу. Лише за особливих умов активації імунної системи вони можуть тим- часово накопичуватися в крові. Але більшість ци- токінів за короткий відрізок часу виводиться з циркуляції Для системи цитокінів характерною є
надмірність: кожний тип клітин імунної системи здатний продукувати декілька цитокінів, кожний
їх різновид може секретуватися різними клітина- ми [13]. Зовнішньо однакові біологічні ефекти можуть викликати різні цитокіни, а кожний цитокін
індукує різні біологічні ефекти в одній клітині та в різних [3, 10, 14].
Цитокіни є найбільш універсальною системою регуляції, що здатна проявляти біологічну ак- тивність як дистанційно, так і при міжклітинному контакті. Цитокіни є системою-організатором організму, яка формує та регулює весь комплекс патофізіологічних зсувів при проникненні патогену. Синтезуючись у вогнищі запален- ня, цитокіни впливають практично на всі клітини,
які беруть участь у розвитку запалення, включаю- чи гранулоцити, макрофаги, фібробласти, клітини ендотелію, епітелію, Т- та В-лімфоцити [1, 2, 16].
Дефекти продукції або рецепції окремих ци- токінів складають значну частину серед вродже- них і набутих імунодефіцитів. Надлишкова продук- ція ендогенних цитокінів сама стає фактором про- гресування патологічного процесу [3, 4, 17].
Цитокіни складають власну мережу взаємодій,
в якій кожний цитокін функціонально пов'язаний з іншими елементами [2, 10, 14, 18]. Цитокінова мережа – це система, що діє як гармонічний ком
of lipid bilayer of plasmatic membrane, to be characterized by rather high solidity, is complicated and can be considered both as non-specific and specific binding. It is, obviously, important for mitogenic activation.
Key words: lipopolysaccharides, gram-negative bacteria, lymphocyte membrane, mitogenic activation.
© Нікітін Є.В., Чабан Т.В., Сервецький С.К., 2007
УДК 616:612.017
Є.В. Нікітін, Т.В. Чабан, С.К. Сервецький
СУЧАСНІ УЯВЛЕННЯ ПРО СИСТЕМУ ЦИТОКІНІВ
Одеський державний медичний університет
Висвітлено загальну характеристику системи цитокінів. Описано сучасні діагностичні методики їх визначення у біологічних рідинах, що має важливе прогностичне значення для об'єктивного уявлення про стан імунної системи хворого, активність різних типів імунокомпетентних клітин, тяжкість запального процесу та його перехід у хронічну форму.
Ключові слова система цитокінів, імунітет, діаг- ностика.
Протягом останніх 15 років активно вивчають- ся молекули, які утворюються клітинами для міжклітинного взаємозв'язку та взаєморегуляції
їх діяльності. Такі молекули назвали цитокінами
(cytos – клітина). Сьогодні під цитокінами розумі- ють велику кількість різноманітних біологічно ак- тивних молекул білкової природи, що секретують- ся клітинами імунної системи при запаленні,
імунній відповіді, гемопоезі тощо [1-6]. Нині до системи цитокінів зараховують близько 200 полі- пептидних речовин [7, 8]. Всі вони мають ряд за- гальних властивостей, серед яких слід відмітити такі:
• плейотропність і взаємозамінність біологіч- ної дії;
• відсутність антигенної специфічності;
• проведення сигналу шляхом взаємодії зі спе- цифічними клітинними рецепторами формування цитокінової мережі [3, 9-12].
Цитокіни практично не утворюються клітинами
імунної системи, які перебувають у стані спокою,
та не мають на них впливу. Лише за особливих умов активації імунної системи вони можуть тим- часово накопичуватися в крові. Але більшість ци- токінів за короткий відрізок часу виводиться з циркуляції Для системи цитокінів характерною є
надмірність: кожний тип клітин імунної системи здатний продукувати декілька цитокінів, кожний
їх різновид може секретуватися різними клітина- ми [13]. Зовнішньо однакові біологічні ефекти можуть викликати різні цитокіни, а кожний цитокін
індукує різні біологічні ефекти в одній клітині та в різних [3, 10, 14].
Цитокіни є найбільш універсальною системою регуляції, що здатна проявляти біологічну ак- тивність як дистанційно, так і при міжклітинному контакті. Цитокіни є системою-організатором організму, яка формує та регулює весь комплекс патофізіологічних зсувів при проникненні патогену. Синтезуючись у вогнищі запален- ня, цитокіни впливають практично на всі клітини,
які беруть участь у розвитку запалення, включаю- чи гранулоцити, макрофаги, фібробласти, клітини ендотелію, епітелію, Т- та В-лімфоцити [1, 2, 16].
Дефекти продукції або рецепції окремих ци- токінів складають значну частину серед вродже- них і набутих імунодефіцитів. Надлишкова продук- ція ендогенних цитокінів сама стає фактором про- гресування патологічного процесу [3, 4, 17].
Цитокіни складають власну мережу взаємодій,
в якій кожний цитокін функціонально пов'язаний з іншими елементами [2, 10, 14, 18]. Цитокінова мережа – це система, що діє як гармонічний ком
ОГЛЯДИ ТА ЛЕКЦІЇ
плекс, здатна до саморегуляції, в якій постійно відбувається кооперація. Вплив на будь-яку лан- ку цитокінової мережі неминуче відбивається на функції інших її компонентів. Від збалансованості
цитокінової регуляції залежить стан імунної систе- ми організму. Синергізм або антагонізм у процесі
взаємодії цитокінів, залежно від ситуації, може призводити до домінування клітинного або гуморального типу імунної відповіді. При посиленні
клітинного імунітету гуморальна ланка буде пря- мувати до нормалізації, завдяки чому досягаєть- ся функціональний баланс між ланками імунної
системи Для кожного цитокіну існує спеціальний рецептор. Після зв'язування цитокінів з відповідними рецепторами відбувається передача інформації з поверхні клітини до ядра, запускається каскадна реакція, яка приводить до індукції, посилення або пригнічення активності ряду генів, що контролю- ються цими цитокінами [5, 14, 22-24].
Цитокіни впливають практично на всі органи та системи, які беруть участь в регуляції гомеостазу. Встановлено, що імунна та нейро-гормональ- но-ендокринна системи працюють як єдиний струк- турно-функціональний блок [8, 13, 19, 25]. Це підтверджується тим, що в клітинах лімфоїдної та нервової тканин синтезуються однакові гуморальні
фактори. Доведена можливість проникнення різних цитокінів через гематоенцефалічний бар'єр в тканину головного мозку [5, 14, 24].
Дія цитокінів на ЦНС призводить до зміни всьо- го комплексу поведінкових реакцій. Під впливом
ЦНС змінюється синтез більшості гормонів, гостро- фазових білків у печінці, експресія генів росто- вих факторів і факторів диференціювання, іонний склад плазми. Такі зміни забезпечують безпосе- редню активацію захисних реакцій або є необхід- ними для переключення енергетичних потоків.
Все це відбувається з метою боротьби організму з патогеном [8, 14, 23].
Цитокінові взаємодії важливі в підтримуванні
таких фізіологічних функцій як живлення, темпе- ратурний режим, сон. Цитокіни здатні безпосеред- ньо стимулювати температурний центр головного мозку, брати участь у процесах синаптичного проведення сигналу, в розвитку анорексії, пору- шенні сну, в патогенезі гострих і хронічних за- хворювань. Ще на ранішніх етапах вивчення одного з елементів цитокінової системи інтерферо- ну (IFN) було знайдено кореляційний зв'язок між частотою виникнення гострих респіраторних за- хворювань і зниженням продукції IFN у зимово- весняний період, особливо у малюків та людей похилого віку. Встановлено високу сприйнят- ливість цих груп населення до вірусних інфекцій
[1, 13, 26].
Цитокіни, впливаючи на репродуктивні ткани- ни, сприяють розвитку нормальної вагітності,
відіграють важливу роль у збереженні вагітності.
У стромі ендометрію відмічено синтез інтерлейкінів
(IL), колонієстимулювального фактору (CSF), транс- формуючого фактору росту (TGF-?), які здатні оп- тимізувати розвиток трофоектодерми та плацен- ти. Цитокіни беруть участь в ембріогенезі, процесі
закладки та розвитку ряду органів, у тому числі й
імунної системи [7, 14, 24, 27].
Також важливим є те, що цитокіни регулюють процеси регенерації ушкоджених тканин [1, Доведена роль цитокінів у розвитку пухлинних процесів та атопічних захворювань. Поряд з цим встановлено, що цитокіни можуть бути важливи- ми протипухлинними факторами [3, 4, 14, 17].
Існує декілька класифікацій цитокінів. За функ- ціональним призначенням, з певною частиною відносності, виділяють такі групи цитокінів [8, 10,
28]:
1. Гемопоетичні цитокіни – регулюють про- ліферацію та диференціацію всіх клітин крово- творної системи. До них належать еритропоетин,
тромбопоетин, IL-2, IL-3, IL-4, IL-5, IL-6, IL-7, IL-9, IL-11,
CSF, IL-1 (під назвою гемопоетин-1), фактор некрозу пухлин (TNF), TGF-?, запальний білок мак- рофагів (MIP-?).
2. Цитокіни доімунного запалення:
а) первинні прозапальні цитокіни – активують функції тканин навколо себе (IL-1, IL-6, б) вторинні запальні цитокіни – хемокіни – ци- токіни спеціального призначення, які спрямову- ють до вогнища запалення лімфоцити та лейко- цити з циркулюючої крові. До цієї підгрупи входить понад 50 представників (лімфолактин, IL-8, онко- гени, пов'язані з ростом (GRO-?, GRO-?, GRO-?),
білок, індукований IFN (IP-10), запальні білки мак- рофагів (MIP-1?, MIP-1?) та ін.
3. Цитокіни – організатори лімфоцитарної імун- ної відповіді – регулюють проліферацію та дифе- ренціювання Т- і В-лімфоцитів та натуральних ци- тотоксичних клітин (натуральні кілери, NK-клітини)
у периферичних лімфоїдних органах і тканинах. До цієї групи належать IL-2, IL-4, IL-12, IL-15 та IFN-?.
4. Цитокіни – медіатори імунного запалення
IFN-?, IL-5, LT (активатор нейтрофілів), LT? (забез- печує утворення запальних гранульом in vivo) – їх
плекс, здатна до саморегуляції, в якій постійно відбувається кооперація. Вплив на будь-яку лан- ку цитокінової мережі неминуче відбивається на функції інших її компонентів. Від збалансованості
цитокінової регуляції залежить стан імунної систе- ми організму. Синергізм або антагонізм у процесі
взаємодії цитокінів, залежно від ситуації, може призводити до домінування клітинного або гуморального типу імунної відповіді. При посиленні
клітинного імунітету гуморальна ланка буде пря- мувати до нормалізації, завдяки чому досягаєть- ся функціональний баланс між ланками імунної
системи Для кожного цитокіну існує спеціальний рецептор. Після зв'язування цитокінів з відповідними рецепторами відбувається передача інформації з поверхні клітини до ядра, запускається каскадна реакція, яка приводить до індукції, посилення або пригнічення активності ряду генів, що контролю- ються цими цитокінами [5, 14, 22-24].
Цитокіни впливають практично на всі органи та системи, які беруть участь в регуляції гомеостазу. Встановлено, що імунна та нейро-гормональ- но-ендокринна системи працюють як єдиний струк- турно-функціональний блок [8, 13, 19, 25]. Це підтверджується тим, що в клітинах лімфоїдної та нервової тканин синтезуються однакові гуморальні
фактори. Доведена можливість проникнення різних цитокінів через гематоенцефалічний бар'єр в тканину головного мозку [5, 14, 24].
Дія цитокінів на ЦНС призводить до зміни всьо- го комплексу поведінкових реакцій. Під впливом
ЦНС змінюється синтез більшості гормонів, гостро- фазових білків у печінці, експресія генів росто- вих факторів і факторів диференціювання, іонний склад плазми. Такі зміни забезпечують безпосе- редню активацію захисних реакцій або є необхід- ними для переключення енергетичних потоків.
Все це відбувається з метою боротьби організму з патогеном [8, 14, 23].
Цитокінові взаємодії важливі в підтримуванні
таких фізіологічних функцій як живлення, темпе- ратурний режим, сон. Цитокіни здатні безпосеред- ньо стимулювати температурний центр головного мозку, брати участь у процесах синаптичного проведення сигналу, в розвитку анорексії, пору- шенні сну, в патогенезі гострих і хронічних за- хворювань. Ще на ранішніх етапах вивчення одного з елементів цитокінової системи інтерферо- ну (IFN) було знайдено кореляційний зв'язок між частотою виникнення гострих респіраторних за- хворювань і зниженням продукції IFN у зимово- весняний період, особливо у малюків та людей похилого віку. Встановлено високу сприйнят- ливість цих груп населення до вірусних інфекцій
[1, 13, 26].
Цитокіни, впливаючи на репродуктивні ткани- ни, сприяють розвитку нормальної вагітності,
відіграють важливу роль у збереженні вагітності.
У стромі ендометрію відмічено синтез інтерлейкінів
(IL), колонієстимулювального фактору (CSF), транс- формуючого фактору росту (TGF-?), які здатні оп- тимізувати розвиток трофоектодерми та плацен- ти. Цитокіни беруть участь в ембріогенезі, процесі
закладки та розвитку ряду органів, у тому числі й
імунної системи [7, 14, 24, 27].
Також важливим є те, що цитокіни регулюють процеси регенерації ушкоджених тканин [1, Доведена роль цитокінів у розвитку пухлинних процесів та атопічних захворювань. Поряд з цим встановлено, що цитокіни можуть бути важливи- ми протипухлинними факторами [3, 4, 14, 17].
Існує декілька класифікацій цитокінів. За функ- ціональним призначенням, з певною частиною відносності, виділяють такі групи цитокінів [8, 10,
28]:
1. Гемопоетичні цитокіни – регулюють про- ліферацію та диференціацію всіх клітин крово- творної системи. До них належать еритропоетин,
тромбопоетин, IL-2, IL-3, IL-4, IL-5, IL-6, IL-7, IL-9, IL-11,
CSF, IL-1 (під назвою гемопоетин-1), фактор некрозу пухлин (TNF), TGF-?, запальний білок мак- рофагів (MIP-?).
2. Цитокіни доімунного запалення:
а) первинні прозапальні цитокіни – активують функції тканин навколо себе (IL-1, IL-6, б) вторинні запальні цитокіни – хемокіни – ци- токіни спеціального призначення, які спрямову- ють до вогнища запалення лімфоцити та лейко- цити з циркулюючої крові. До цієї підгрупи входить понад 50 представників (лімфолактин, IL-8, онко- гени, пов'язані з ростом (GRO-?, GRO-?, GRO-?),
білок, індукований IFN (IP-10), запальні білки мак- рофагів (MIP-1?, MIP-1?) та ін.
3. Цитокіни – організатори лімфоцитарної імун- ної відповіді – регулюють проліферацію та дифе- ренціювання Т- і В-лімфоцитів та натуральних ци- тотоксичних клітин (натуральні кілери, NK-клітини)
у периферичних лімфоїдних органах і тканинах. До цієї групи належать IL-2, IL-4, IL-12, IL-15 та IFN-?.
4. Цитокіни – медіатори імунного запалення
IFN-?, IL-5, LT (активатор нейтрофілів), LT? (забез- печує утворення запальних гранульом in vivo) – їх
ОГЛЯДИ ТА ЛЕКЦІЇ
дія спрямована на активацію лейкоцитів загаль- нозапального призначення.
5. Протизапальні (імуносупресорні) цитокіни
IL-10, TGF-? та цитокіни, які пригнічують макрофаги і за деяких умов здатні проявляти себе як за- пальні цитокіни – IL-4, IL-13.
Згідно зі структурною класифікацією (табл. 1)
виділяють 5 груп цитокінів [8, 10].
Група Структура
Цитокіни
1 4?-спіральні ділянки, короткий ланцюг
IL-2, IL-3, IL-4, IL-5, IL-7, IL-9, IL-13, IL-15, IFN-?, фактор стиму- ляції утворення колоній макрофагів (M-CSF), фактор, який сти- мулює утворення колоній гранулоцитів і макрофагів (GM-CSF).
2 4?-спіральні ділянки, довгий ланцюг IL-6, IL-10, IL-11, онкостатин М, циліарний нейротрофічний фактор, фактор гальмування лейкемії (LIF)
3 довга ?-складчаста структура
TNF та споріднені молекули, IL-1, IL-1R-антагоніст, TGF-?
4 короткий ланцюг з ?- та ?-ділянками хемокіни
5 мозаїчна структура
IL-12
Таблиця 1
Структурна класифікація цитокінів
Така класифікація враховує не лише аміно- кислотну послідовність, але, насамперед, третин- ну структуру білка, яка відображує еволюційне походження молекул [3, 8, В об'єднаній функціональній класифікації
(табл. 2) розподіл цитокінів за групами здійснено з урахуванням їх біологічної активності, особли- востей будови молекул та їх рецепторів [8].
Загальноприйнятим вважається розподіл ци- токінів на родини [1, 3, 8, 13]: інтерлейкіни; коло- нієстимулюючі фактори; інтерферони; фактор некрозу пухлин; трансформуючий фактор росту.
Процеси запалення контролюють прозапальні
(IL-1, IL-6, IL-8, IL-12, TNF, IFN) та протизапальні (IL-
4, IL-10, TGF) цитокіни [3, 11, 12, 29-31]. Прозапальні
цитокіни володіють як локальними, так і системни- ми ефектами. Початковий локальний ефект харак- теризується ініціацією запалення за рахунок роз- ширення судин, посилення місцевого кровотоку
(жар, почервоніння), підвищення проникності су- дин. Це призводить до накопичення ексудату (біль,
набряк). Далі відбувається стимуляція експресії
адгезивних молекул на ендотеліальних клітинах.
Адгезивні молекули зв'язують циркулюючі в крові
лейкоцити та сприяють їх міграції з капілярів утка- нини. Подальша міграція таких лейкоцитів до вог- нища інфекції або запалення контролюється ци- токінами – хемокінами [3, 11, Разом з місцевими, локальними ефектами прозапальні цитокіни викликають також різні си- стемні реакції. IL-1 та IL-6 є ендогенними піроге- нами, що відповідають за розвиток гарячки. Під час тканинної деструкції IL-1 та TNF індукують синтез, який здатний підвищувати функціональ- ну активність, фагоцитоз, мікробоцидність макро- фагів та нейтрофілів у вогнищі запалення. CSF
також стимулює мієлопоез у кістковому мозку. IL-1,
TNF та різні CSF визначають перебіг запалення у вогнищі тканинної деструкції [4, 16, 27, У регуляції специфічної імунної відповіді беруть участь IL-1, IL-2, IL-4, IL-5, IL-6, IL-7, IL-9, IL-10, IL-12,
IL-13, IL-14, IL-15, IFN та TGF [9, 18, 29].
Цитокіни, які вивільняються на ранішніх стаді- ях інфекційного ураження, допомагають визначи- ти тип подальшої імунної відповіді. Залежно від переважання типу Th-лімфоцитів відбувається продукція певних цитокінів, формуються вторинні
ефекти Т-клітинної активації. Th-лімфоцити окрес- люють і специфічність, і ефекторний механізм клітинної відповіді [3, 10, 14, 33, 34].
Слід враховувати, що активація невідповідних ефекторних механізмів може призвести до поси- лення сприйнятливості до антигену, а не до захи- сту від нього. Індукція цитокінів патогеном, локальна концентрація метаболітів тощо в лімфоїдній тканині визначає розвиток Th-лімфоцитів за шляхом- або Th2-лімфоцитів. Такий вибір зумов- лює ефекторні функції цитокінів. При інфекційних захворюваннях диференціювання Th-лімфоцитів у бік Th2-лімфоцитів призводить до пригнічення захисних функцій макрофагів [1, 12, 35, За сучасними даними, IL-4 у комплексі з IFN-?,
IL-2 та IL-10 є ключовим фактором, який визначає
тип імунної відповіді [1, 29, 35, 36]. Якщо в момент
дія спрямована на активацію лейкоцитів загаль- нозапального призначення.
5. Протизапальні (імуносупресорні) цитокіни
IL-10, TGF-? та цитокіни, які пригнічують макрофаги і за деяких умов здатні проявляти себе як за- пальні цитокіни – IL-4, IL-13.
Згідно зі структурною класифікацією (табл. 1)
виділяють 5 груп цитокінів [8, 10].
Група Структура
Цитокіни
1 4?-спіральні ділянки, короткий ланцюг
IL-2, IL-3, IL-4, IL-5, IL-7, IL-9, IL-13, IL-15, IFN-?, фактор стиму- ляції утворення колоній макрофагів (M-CSF), фактор, який сти- мулює утворення колоній гранулоцитів і макрофагів (GM-CSF).
2 4?-спіральні ділянки, довгий ланцюг IL-6, IL-10, IL-11, онкостатин М, циліарний нейротрофічний фактор, фактор гальмування лейкемії (LIF)
3 довга ?-складчаста структура
TNF та споріднені молекули, IL-1, IL-1R-антагоніст, TGF-?
4 короткий ланцюг з ?- та ?-ділянками хемокіни
5 мозаїчна структура
IL-12
Таблиця 1
Структурна класифікація цитокінів
Така класифікація враховує не лише аміно- кислотну послідовність, але, насамперед, третин- ну структуру білка, яка відображує еволюційне походження молекул [3, 8, В об'єднаній функціональній класифікації
(табл. 2) розподіл цитокінів за групами здійснено з урахуванням їх біологічної активності, особли- востей будови молекул та їх рецепторів [8].
Загальноприйнятим вважається розподіл ци- токінів на родини [1, 3, 8, 13]: інтерлейкіни; коло- нієстимулюючі фактори; інтерферони; фактор некрозу пухлин; трансформуючий фактор росту.
Процеси запалення контролюють прозапальні
(IL-1, IL-6, IL-8, IL-12, TNF, IFN) та протизапальні (IL-
4, IL-10, TGF) цитокіни [3, 11, 12, 29-31]. Прозапальні
цитокіни володіють як локальними, так і системни- ми ефектами. Початковий локальний ефект харак- теризується ініціацією запалення за рахунок роз- ширення судин, посилення місцевого кровотоку
(жар, почервоніння), підвищення проникності су- дин. Це призводить до накопичення ексудату (біль,
набряк). Далі відбувається стимуляція експресії
адгезивних молекул на ендотеліальних клітинах.
Адгезивні молекули зв'язують циркулюючі в крові
лейкоцити та сприяють їх міграції з капілярів утка- нини. Подальша міграція таких лейкоцитів до вог- нища інфекції або запалення контролюється ци- токінами – хемокінами [3, 11, Разом з місцевими, локальними ефектами прозапальні цитокіни викликають також різні си- стемні реакції. IL-1 та IL-6 є ендогенними піроге- нами, що відповідають за розвиток гарячки. Під час тканинної деструкції IL-1 та TNF індукують синтез, який здатний підвищувати функціональ- ну активність, фагоцитоз, мікробоцидність макро- фагів та нейтрофілів у вогнищі запалення. CSF
також стимулює мієлопоез у кістковому мозку. IL-1,
TNF та різні CSF визначають перебіг запалення у вогнищі тканинної деструкції [4, 16, 27, У регуляції специфічної імунної відповіді беруть участь IL-1, IL-2, IL-4, IL-5, IL-6, IL-7, IL-9, IL-10, IL-12,
IL-13, IL-14, IL-15, IFN та TGF [9, 18, 29].
Цитокіни, які вивільняються на ранішніх стаді- ях інфекційного ураження, допомагають визначи- ти тип подальшої імунної відповіді. Залежно від переважання типу Th-лімфоцитів відбувається продукція певних цитокінів, формуються вторинні
ефекти Т-клітинної активації. Th-лімфоцити окрес- люють і специфічність, і ефекторний механізм клітинної відповіді [3, 10, 14, 33, 34].
Слід враховувати, що активація невідповідних ефекторних механізмів може призвести до поси- лення сприйнятливості до антигену, а не до захи- сту від нього. Індукція цитокінів патогеном, локальна концентрація метаболітів тощо в лімфоїдній тканині визначає розвиток Th-лімфоцитів за шляхом- або Th2-лімфоцитів. Такий вибір зумов- лює ефекторні функції цитокінів. При інфекційних захворюваннях диференціювання Th-лімфоцитів у бік Th2-лімфоцитів призводить до пригнічення захисних функцій макрофагів [1, 12, 35, За сучасними даними, IL-4 у комплексі з IFN-?,
IL-2 та IL-10 є ключовим фактором, який визначає
тип імунної відповіді [1, 29, 35, 36]. Якщо в момент
ОГЛЯДИ ТА ЛЕКЦІЇ
Родина цитокінів
Цитокіни
Основні біологічні функції
IFN І-го типу
IFN-?, -?,-?, -?, -?, -?, IL-28, IL-29 противірусна активність, антипроліферативна
імуномодулювальна дія
Фактори росту гемопоетичних клітин фактор росту стовбурових клітин Flt-3 li- gand, IL-3, GM-CSF, G-CSF, M-CSF, IL-7,
IL-11, еритропоетин, тромбопоетин стимуляція проліферації та диференціювання по- передників різних типів лейкоцитів Родина IL-1
IL-1?, IL-1?, рецепторний антагоніст IL-1,
IL-18, фактор росту трофобластів прозапальна дія, активація специфічного імуні- тету Родина TNF
TNF, лейкотрієни та ін. прозапальна дія, регуляція апоптозу та міжклі- тинної взаємодії імунокомпетентних клітин Родина IL-6
IL-6, IL-11, IL-31, онкостатин-М, кардіо- тропін-1, фактор гальмування лейкемії, нейротрофічний фактор війок
імунорегуляторна дія
Хемокіни
CC, CXC (IL-8), CX3C, C регуляція хемотаксису різних типів лейкоцитів Родина IL-10
IL-10, IL-19, IL-20, IL-22, IL-24, IL-26
імуносупресивна дія Родина IL-12
IL-12, IL-23, IL-27 регуляція диференціювання Т-лімфоцитів
Th1-лімфоцити (IL-2, IL-15, IL-21, TNF,
IFN-?) активація клітинного імунітету
Цитокіни
Th-клонів
Th2-лімфоцити (IL-4, IL-5, IL-10, IL-13,
IL-25) активація гуморального імунітету Родина IL-17
IL-17 A, B, C, D, E, F активація синтезу прозапальних цитокінів Родина трансфор- муючих ростових факторів
TGF-?, субстанція, яка гальмує розвиток проток Мюллера регуляція запалення та регенерації тканин контакту з антигеном в оточенні Т-лімфоцитів пе- реважають IL-2 та IFN-?, то процес диференціації
Th-лімфоцитів буде повернутий до Th1-лімфоцитів.
У цьому випадку мова йде про клітинну імунну відповідь. Такий тип імунної відповіді відіграє ви- рішальну роль у захисті організму від внутрішньо- клітинних мікроорганізмів, у тому числі й вірусів.
Переважання IL-4 та IL-10 сприятиме розвитку
імунної відповіді за шляхом Th2-лімфоцитів. Th2- лімфоцити секретують також IL-5, IL-6, IL-9 та IL-13,
які стимулюють переважно гуморальну ланку іму- нітету [26, 33, 37, 38].
Кожна з реакцій, що перебігає за Th1- або Th2- типом, здатна перевищувати іншу. Відомо, що з Th1-лімфоцитів уповільнює проліферацію Th2- лімфоцитів, аз Th2-клітин знижує секрецію цитокінів з Th1-клітин і, можливо, цитотоксичних
Т-клітин та NK-клітин [27, 33, 37].
Різноспрямованість дії медіаторів, які проду- куються Th1- та Th2-лімфоцитами, зумовлює взає- мосупресорний вплив цих субпопуляцій. Таким чином забезпечується динамічна рівновага функцій Th1- та Th2-лімфоцитів. Порушення цього стану або одночасне включання функцій обох суб- популяцій Th2-лімфоцитів призводить допри- гнічення імунної відповіді та розвитку імунопато- логічного стану [5, 23, 38].
Таблиця 2
Функціональна класифікація цитокінів
Для кількісного визначення рівня цитокінів використовують біологічний та імунохімічний ме- тоди. Біологічні методи є найбільш чутливими, ви- значають лише активні форми цитокінів й адек- ватніше відображають роботу цитокінової мережі
in vivo. Клітинами-мішенями для них є клітинні лінії
або первинні культури клітин гемопоетичної / імун- ної системи. Рівень цитокінів у зразках оцінюєть- ся за їх здатністю стимулювати чи пригнічувати про- ліферацію або диференціювання клітин [38-40].
Однак біологічні методи мають і ряд суттєвих недоліків: вони є достатньо трудомісткими; потре- бують більше часу до отримання кінцевого результату необхідні особливі стерильні умови для їх постанови менш специфічні, ніж імунологічні ме- тоди [7, 40].
Враховуючи це, перевага надається імунохіміч- ним методам. Сьогодні для оцінки рівня цитокінів у біологічних рідинах використовують різні твер- дофазні імуноферментні методи. В таких системах застосовують набори з двох або трьох антитіл.
Першими антитілами є моноклональні антитіла, які
здатні захоплювати антиген (цитокін) з розчину.
Другими та третіми антитілами є поліклональні
антитіла. У результаті утворюється «сандвіч» з двох або трьох антитіл і молекули антигену між ними.
Кількісну оцінку проводять при порівнянні резуль-
Родина цитокінів
Цитокіни
Основні біологічні функції
IFN І-го типу
IFN-?, -?,-?, -?, -?, -?, IL-28, IL-29 противірусна активність, антипроліферативна
імуномодулювальна дія
Фактори росту гемопоетичних клітин фактор росту стовбурових клітин Flt-3 li- gand, IL-3, GM-CSF, G-CSF, M-CSF, IL-7,
IL-11, еритропоетин, тромбопоетин стимуляція проліферації та диференціювання по- передників різних типів лейкоцитів Родина IL-1
IL-1?, IL-1?, рецепторний антагоніст IL-1,
IL-18, фактор росту трофобластів прозапальна дія, активація специфічного імуні- тету Родина TNF
TNF, лейкотрієни та ін. прозапальна дія, регуляція апоптозу та міжклі- тинної взаємодії імунокомпетентних клітин Родина IL-6
IL-6, IL-11, IL-31, онкостатин-М, кардіо- тропін-1, фактор гальмування лейкемії, нейротрофічний фактор війок
імунорегуляторна дія
Хемокіни
CC, CXC (IL-8), CX3C, C регуляція хемотаксису різних типів лейкоцитів Родина IL-10
IL-10, IL-19, IL-20, IL-22, IL-24, IL-26
імуносупресивна дія Родина IL-12
IL-12, IL-23, IL-27 регуляція диференціювання Т-лімфоцитів
Th1-лімфоцити (IL-2, IL-15, IL-21, TNF,
IFN-?) активація клітинного імунітету
Цитокіни
Th-клонів
Th2-лімфоцити (IL-4, IL-5, IL-10, IL-13,
IL-25) активація гуморального імунітету Родина IL-17
IL-17 A, B, C, D, E, F активація синтезу прозапальних цитокінів Родина трансфор- муючих ростових факторів
TGF-?, субстанція, яка гальмує розвиток проток Мюллера регуляція запалення та регенерації тканин контакту з антигеном в оточенні Т-лімфоцитів пе- реважають IL-2 та IFN-?, то процес диференціації
Th-лімфоцитів буде повернутий до Th1-лімфоцитів.
У цьому випадку мова йде про клітинну імунну відповідь. Такий тип імунної відповіді відіграє ви- рішальну роль у захисті організму від внутрішньо- клітинних мікроорганізмів, у тому числі й вірусів.
Переважання IL-4 та IL-10 сприятиме розвитку
імунної відповіді за шляхом Th2-лімфоцитів. Th2- лімфоцити секретують також IL-5, IL-6, IL-9 та IL-13,
які стимулюють переважно гуморальну ланку іму- нітету [26, 33, 37, 38].
Кожна з реакцій, що перебігає за Th1- або Th2- типом, здатна перевищувати іншу. Відомо, що з Th1-лімфоцитів уповільнює проліферацію Th2- лімфоцитів, аз Th2-клітин знижує секрецію цитокінів з Th1-клітин і, можливо, цитотоксичних
Т-клітин та NK-клітин [27, 33, 37].
Різноспрямованість дії медіаторів, які проду- куються Th1- та Th2-лімфоцитами, зумовлює взає- мосупресорний вплив цих субпопуляцій. Таким чином забезпечується динамічна рівновага функцій Th1- та Th2-лімфоцитів. Порушення цього стану або одночасне включання функцій обох суб- популяцій Th2-лімфоцитів призводить допри- гнічення імунної відповіді та розвитку імунопато- логічного стану [5, 23, 38].
Таблиця 2
Функціональна класифікація цитокінів
Для кількісного визначення рівня цитокінів використовують біологічний та імунохімічний ме- тоди. Біологічні методи є найбільш чутливими, ви- значають лише активні форми цитокінів й адек- ватніше відображають роботу цитокінової мережі
in vivo. Клітинами-мішенями для них є клітинні лінії
або первинні культури клітин гемопоетичної / імун- ної системи. Рівень цитокінів у зразках оцінюєть- ся за їх здатністю стимулювати чи пригнічувати про- ліферацію або диференціювання клітин [38-40].
Однак біологічні методи мають і ряд суттєвих недоліків: вони є достатньо трудомісткими; потре- бують більше часу до отримання кінцевого результату необхідні особливі стерильні умови для їх постанови менш специфічні, ніж імунологічні ме- тоди [7, 40].
Враховуючи це, перевага надається імунохіміч- ним методам. Сьогодні для оцінки рівня цитокінів у біологічних рідинах використовують різні твер- дофазні імуноферментні методи. В таких системах застосовують набори з двох або трьох антитіл.
Першими антитілами є моноклональні антитіла, які
здатні захоплювати антиген (цитокін) з розчину.
Другими та третіми антитілами є поліклональні
антитіла. У результаті утворюється «сандвіч» з двох або трьох антитіл і молекули антигену між ними.
Кількісну оцінку проводять при порівнянні резуль-
ОГЛЯДИ ТА ЛЕКЦІЇ
татів з кривою залежності оптичної густини роз- чину від концентрації стандартного антигену [40].
Імуноферментні методи є високо специфічни- ми, швидкими (менше 5 год, відносно простими у виконанні. Поріг чутливості для таких тест-сис- тем становить 0,5 пкг/мл [40].
Рівень цитокінів у плазмі крові відображує те- перішній стан імунної системи організму. Індуко- вана продукція цитокінів дозволяє оцінити потен- ціальні можливості активації клітин, що є важли- вим для оцінки стану імунної реактивності.
Знижена індукована продукція цитокінів in vitro може бути одною з ознак імунодефіциту [21, Таким чином, цитокіни є важливими показ- никами імунної системи. Вивчення рівня цитокінів у біологічних рідинах має важливе прогностичне значення для об'єктивного уявлення про стан
імунної системи хворого, активність різних типів
імунокомпетентних клітин, тяжкість запального процесу та його перехід у хронічну форму. Ось чому динамічне вивчення концентрації цитокінів може широко застосовуватися в практиці сучас- ної медицини.
Література
1. Лебедев КА, Понякина И.Д. Иммунная недостаточность (выявление и лечение. – Москва Медицинская книга, Н.Новгород: Изд-во НГМА, 2003. – 443 с. Ройт А, Бростофф Дж, Мейл Д. Иммунология Перс англ. – М Мир, 2000. – 592 с. Сепиашвили Р.И. Основы физиологии иммунной системы М Медицина. – Здоровье, 2003. – 240 с. Thomson A.M. ed. Cytokines handbook. – London ect:
Acad. Press, 1992: XI. – 425 p.
5. Callard R.E., Garing A.J.H. The Cytokine Factsbook. –
London: Harcourt Brace & Co, 1995.
6. Schlag G., Redl H. eds. Pathophysiology of shock, sepsis and organ failure. – Berlin: Springer-Verlag, 1993 XIX. – 1165 p.
7. Oppenheim J., Feidman M. (Eds.) Cytokine Reference. –
Academic Press, London, 2000. – 2015 p.
8. Симбирцев АС. Цитокины: классификация и биологические функции // Цитокины и воспаление. – 2004. – Т. 3,
№ 2. – С. 16-21.
9. Симбирцев АС. Клиническое применение препаратов цитокинов // Иммунология. – 2004. – № 4. – С. 247-251.
10. Хаитов Р.М. Физиология иммунной системы. – М.:
ВИНИТИ РАН, 2001. – 223 с. Кетлинский А.А., Калинина НМ. Цитокины мононук- леарных фагоцитов в регуляции воспаления и иммунитета Иммунология. – 1995. – № 3. – С. 30-44.
12. Фрейдлин И.С. Ключевая позиция макрофагов в ци- токиновой регуляторной сети // Там же. – 1995. – № 3. – С. Серебрянский Ю.Е., Афанасьев С.С., Денисов Л.А.,
Рубальский О.В. Цитокины в иммунореабилитации инфекционных больных // Воен.-мед. журн. – 1999. – № 3. – С. Якобисяк М. Імунологія: Пер. з польської / За ред.
В.В. Чоп'як. – Вінниця: НОВА КНИГА, 2004. – 672 с. Koziel M.J. Cytokines in viral hepatitis // Semin. Liver.
Dis. – 1999. – V. 19, N 2. – P. 157-169.
16. Cavallo M.G., Rozzilli P., Thorpe R. Cytokines and autoimmunity // Clin. Exp. Immunol. – 1994. – V. 96, N 1. – P.
1-7.
17. Freud M., Link H., Schmidt R.E., Welte K., eds. Cytokines in hemopoesis, oncology and immunology. – Berlin: Springer-
Verlag, 1994: XXVI. – 711 p.
18. Ивашкин ВТ, Маммаев С.Н., Лукина Е.А. и др. Система цитокинов у больных хроническими диффузными заболеваниями печени // Иммунология. – 2001. – № 1. – С. Логинов АС, Царегородцева Т.М., Зотина ММ. и др. Интерлейкины при хроническом вирусном гепатите Терапевт. архив. 2001. – № 2. – С. 17-20.
20. Чекнев С.Б. Методология иммунологических исследований в свете тенденций развития экологической обстановки Аллергология и иммунология. – 2003. – Т. 4, № 2. С. 27-32.
21.Dinarello C. Inflammatory cytokine antagonist.
Philadelphia, 1994. – P. 1-20.
22. Karnitz L.M., Abraham R.T. Cytokine receptor signaling mechanisms // Curr. Opin. Immunol. – 1995. – V. 7. – P. 320.
23. Kuby J. Immunology. Third Edition. – 1997. – 664 p.
24. Nicola N.A. (Ed.) Guidebook to Cytokines and their
Receptors. – Oxford University Press, 1994. – 284 p.
25. Фрейдлин И.С. Паракринные и аутокринные механизмы цитокиновой иммунорегуляции // Новости науки и техники, серия Медицина. – 2000. – № 8. – С. 73-80.
26. Носик Н.Н. Цитокины при вирусных инфекциях //
Вопр. вирусол. – 2000. – № 1. – С. 4-9.
27. Симбирцев АС. Цитокины новая система регуляции защитных реакций организма // Цитокины и воспаление Т. 1, № 1. – С. 9-17.
28. Жибурт Е.Б., Серебряная Н.Б., Каткова ИВ, Дьякова
В.В. Цитокины в кроветворении, иммуногенезе и воспалении Терра Медика Нова. – 1996. – № 3. – С. 11-14.
29. Мезенцева МВ, Наровлянский АН, Оспельникова
Т.П., Ершов ФИ. Продукция цитокинов клетками крови при герпесе, гепатите Си других формах патологии // Вопр.
вирусол. – 2002. – Т, № 1. – С. 44-47.
30. Фрейдлин И.С. Иммунологическая система и ее дефекты СПб., 1998. – с. Noronha I.L., Niemir Z., Stein H. et al. Cytokines and growth factors in rena disease // Nephrol. Dial. Transplant. –
1995. – V. 10, N 6. – P. 775-786.
32. Ossi E., Boin F., Conte E. et al. Antineutrophylcytoplasm autoantibodies and cytokines in inflammatory synovial fluids //
Abstracts of the 10th International Congress of Immunology
(New Delhi, India, 1-6 Nov, 1998). – The Immunologist. – 1998.
Suppl. 1. – P. 76.
33. Croft M., Grey H.M., Rogers P.R. Peptide affinity as a major determinant for differentiation into Th1/Th2 phenotypes
// Ibid. – The Immunologist. – 1998. – Suppl. 1. – P. 52.
34. Bendtzen K., Hansen M.B., Ross Ch., Svenson M. High avidity autoantibodies to cytokines // Immunol. Today. – 1998.
– V. 19, N 5. – P. 195-242.
35. Ярилин А.А. Система цитокинов и принципы ее функционирования в норме и при патологии // Иммунология. –
1997. – № 5. – С. 7-14.
татів з кривою залежності оптичної густини роз- чину від концентрації стандартного антигену [40].
Імуноферментні методи є високо специфічни- ми, швидкими (менше 5 год, відносно простими у виконанні. Поріг чутливості для таких тест-сис- тем становить 0,5 пкг/мл [40].
Рівень цитокінів у плазмі крові відображує те- перішній стан імунної системи організму. Індуко- вана продукція цитокінів дозволяє оцінити потен- ціальні можливості активації клітин, що є важли- вим для оцінки стану імунної реактивності.
Знижена індукована продукція цитокінів in vitro може бути одною з ознак імунодефіциту [21, Таким чином, цитокіни є важливими показ- никами імунної системи. Вивчення рівня цитокінів у біологічних рідинах має важливе прогностичне значення для об'єктивного уявлення про стан
імунної системи хворого, активність різних типів
імунокомпетентних клітин, тяжкість запального процесу та його перехід у хронічну форму. Ось чому динамічне вивчення концентрації цитокінів може широко застосовуватися в практиці сучас- ної медицини.
Література
1. Лебедев КА, Понякина И.Д. Иммунная недостаточность (выявление и лечение. – Москва Медицинская книга, Н.Новгород: Изд-во НГМА, 2003. – 443 с. Ройт А, Бростофф Дж, Мейл Д. Иммунология Перс англ. – М Мир, 2000. – 592 с. Сепиашвили Р.И. Основы физиологии иммунной системы М Медицина. – Здоровье, 2003. – 240 с. Thomson A.M. ed. Cytokines handbook. – London ect:
Acad. Press, 1992: XI. – 425 p.
5. Callard R.E., Garing A.J.H. The Cytokine Factsbook. –
London: Harcourt Brace & Co, 1995.
6. Schlag G., Redl H. eds. Pathophysiology of shock, sepsis and organ failure. – Berlin: Springer-Verlag, 1993 XIX. – 1165 p.
7. Oppenheim J., Feidman M. (Eds.) Cytokine Reference. –
Academic Press, London, 2000. – 2015 p.
8. Симбирцев АС. Цитокины: классификация и биологические функции // Цитокины и воспаление. – 2004. – Т. 3,
№ 2. – С. 16-21.
9. Симбирцев АС. Клиническое применение препаратов цитокинов // Иммунология. – 2004. – № 4. – С. 247-251.
10. Хаитов Р.М. Физиология иммунной системы. – М.:
ВИНИТИ РАН, 2001. – 223 с. Кетлинский А.А., Калинина НМ. Цитокины мононук- леарных фагоцитов в регуляции воспаления и иммунитета Иммунология. – 1995. – № 3. – С. 30-44.
12. Фрейдлин И.С. Ключевая позиция макрофагов в ци- токиновой регуляторной сети // Там же. – 1995. – № 3. – С. Серебрянский Ю.Е., Афанасьев С.С., Денисов Л.А.,
Рубальский О.В. Цитокины в иммунореабилитации инфекционных больных // Воен.-мед. журн. – 1999. – № 3. – С. Якобисяк М. Імунологія: Пер. з польської / За ред.
В.В. Чоп'як. – Вінниця: НОВА КНИГА, 2004. – 672 с. Koziel M.J. Cytokines in viral hepatitis // Semin. Liver.
Dis. – 1999. – V. 19, N 2. – P. 157-169.
16. Cavallo M.G., Rozzilli P., Thorpe R. Cytokines and autoimmunity // Clin. Exp. Immunol. – 1994. – V. 96, N 1. – P.
1-7.
17. Freud M., Link H., Schmidt R.E., Welte K., eds. Cytokines in hemopoesis, oncology and immunology. – Berlin: Springer-
Verlag, 1994: XXVI. – 711 p.
18. Ивашкин ВТ, Маммаев С.Н., Лукина Е.А. и др. Система цитокинов у больных хроническими диффузными заболеваниями печени // Иммунология. – 2001. – № 1. – С. Логинов АС, Царегородцева Т.М., Зотина ММ. и др. Интерлейкины при хроническом вирусном гепатите Терапевт. архив. 2001. – № 2. – С. 17-20.
20. Чекнев С.Б. Методология иммунологических исследований в свете тенденций развития экологической обстановки Аллергология и иммунология. – 2003. – Т. 4, № 2. С. 27-32.
21.Dinarello C. Inflammatory cytokine antagonist.
Philadelphia, 1994. – P. 1-20.
22. Karnitz L.M., Abraham R.T. Cytokine receptor signaling mechanisms // Curr. Opin. Immunol. – 1995. – V. 7. – P. 320.
23. Kuby J. Immunology. Third Edition. – 1997. – 664 p.
24. Nicola N.A. (Ed.) Guidebook to Cytokines and their
Receptors. – Oxford University Press, 1994. – 284 p.
25. Фрейдлин И.С. Паракринные и аутокринные механизмы цитокиновой иммунорегуляции // Новости науки и техники, серия Медицина. – 2000. – № 8. – С. 73-80.
26. Носик Н.Н. Цитокины при вирусных инфекциях //
Вопр. вирусол. – 2000. – № 1. – С. 4-9.
27. Симбирцев АС. Цитокины новая система регуляции защитных реакций организма // Цитокины и воспаление Т. 1, № 1. – С. 9-17.
28. Жибурт Е.Б., Серебряная Н.Б., Каткова ИВ, Дьякова
В.В. Цитокины в кроветворении, иммуногенезе и воспалении Терра Медика Нова. – 1996. – № 3. – С. 11-14.
29. Мезенцева МВ, Наровлянский АН, Оспельникова
Т.П., Ершов ФИ. Продукция цитокинов клетками крови при герпесе, гепатите Си других формах патологии // Вопр.
вирусол. – 2002. – Т, № 1. – С. 44-47.
30. Фрейдлин И.С. Иммунологическая система и ее дефекты СПб., 1998. – с. Noronha I.L., Niemir Z., Stein H. et al. Cytokines and growth factors in rena disease // Nephrol. Dial. Transplant. –
1995. – V. 10, N 6. – P. 775-786.
32. Ossi E., Boin F., Conte E. et al. Antineutrophylcytoplasm autoantibodies and cytokines in inflammatory synovial fluids //
Abstracts of the 10th International Congress of Immunology
(New Delhi, India, 1-6 Nov, 1998). – The Immunologist. – 1998.
Suppl. 1. – P. 76.
33. Croft M., Grey H.M., Rogers P.R. Peptide affinity as a major determinant for differentiation into Th1/Th2 phenotypes
// Ibid. – The Immunologist. – 1998. – Suppl. 1. – P. 52.
34. Bendtzen K., Hansen M.B., Ross Ch., Svenson M. High avidity autoantibodies to cytokines // Immunol. Today. – 1998.
– V. 19, N 5. – P. 195-242.
35. Ярилин А.А. Система цитокинов и принципы ее функционирования в норме и при патологии // Иммунология. –
1997. – № 5. – С. 7-14.
ОГЛЯДИ ТА ЛЕКЦІЇ
36. Ring G.H., Lakkis F.G. T lymphocyte-derived cytokines in experimental glomerulonephritis: testing the Th1/Th2
hypothesis // Nephrol. Dial. Transplant. – 1998. – V. 13, N 5. –
P. 1101-1103.
37. Murray J.S. How the MHC select Th1/Th2 immunity //
Immunol. Today. – 1998. – V. 19, N 4. – P. 157-163.
38. Сепиашвили Р.И. Функциональная система иммунного гомеостаза // Аллергология и иммунология. – 2003. Т. 4, № 2. – С. 5-14.
39. Stanciu L.A., Lau L.C.K., Cho S-H. et al. Th1- and Th2- type cytokines are released by human CD8+ T cells in culture with IL-4 // The Immunologist. – 1998. – Suppl. 1. – P. 53.
40. Демьянов А.В., Котов А.Ю., Симбирцев АС. Диагностическая ценность исследований уровней цитокинов в клинической практике // Цитокины и воспаление. – 2003. – Т, № 3. – С. 20-33.
MODERN NOTIONS ABOUT SYSTEM OF
CYTOKINES
Ye.V. Nikitin, T.V. Chaban, S.K. Servetsky
SUMMARY. The general characteristics of system of cytokines is presented. Modern diagnostical methods of their determination in biological liquids are described. It is of great prognostical importance for objective notion about condition of immune system of a patient, activity of various types of immunocompetent cells, severity of inflammatory process and its transfering into chronic form.
Key words: system of cytokines, immunity,
diagnostics.
© Шевченко Л.Ю., 2007
УДК 615.281.8
Л.Ю. Шевченко
ІНТЕРФЕРОН-СИСТЕМА. МОЛЕКУЛЯРНО-БІОЛОГІЧНІ
АСПЕКТИ
Львівський національний медичний університет ім. Данила Галицького
Висвітлено історичний розвиток уявлень про
інтерферон (ІФН)-систему, її клінічне значення, за- гальну характеристику інтерферонів і механізм інтер- фероногенезу. Виділено противірусні, антимікробні,
антипроліферативні (антитуморогенні), імуномодулю- вальні та радіопротективні ефекти ІФН-системи.
Призначення високоактивних ІФН-препаратів, які
виступають як потужні імунодулятори, вимагає зва- женого підходу, і в цьому аспекті фундаментальні
знання про ІФН-систему є нагальною необхідністю для значного кола клініцистів.
Ключові слова інтерферон-система, імунітет,
інтерфероногенез.
Погляд в історію. Медицина знає немало ви- падків, коли фундаментальному вивченню того чи
іншого явища передувало втілення в практику.
Мабуть найяскравішим прикладом може бути роз- робка Луї Пастером (1885) антирабічної вакцини та її успішне впровадження в той час, коли про віруси як абсолютно відмінний від інших мікробів клас паразитів нічого не було відомо.
Інтерференція вірусів була відкрита вже на початку становлення вірусології ух роках
ХХ сторіччя, коли почалась інтенсивна розробка способів виділення, культивування та ідентифі- кації вірусів і створення експериментальних моделей вірусних інфекцій. Перші повідомлення про інтерференцію вірусів у людини і тварин на- лежать Hoskins (1935), Magrassi (1935), у рослин
– Thung (1931), Salaman (1933), ау бактерій –
Luria (На той часу найбільш загальному вигляді суть
інтерференції уявлялась як неможливість репро- дукції вірусу в системі, в якій попередньо відбува- лась репродукція іншого вірусу.
Нам не вдалось точно встановити, кому саме належить авторство терміну «інтерференція» –
здається, вперше його застосували Findlay,
MacCallum (1937). Існує два дещо відмінних варі- анти перекладу поняття – від латинського пре- фікса inter – поміж та ferens – той, що несе, або ferio – б'ю, вражаю. Крім того, вважається, що він був запозичений з фізики – за аналогією з інтер-
36. Ring G.H., Lakkis F.G. T lymphocyte-derived cytokines in experimental glomerulonephritis: testing the Th1/Th2
hypothesis // Nephrol. Dial. Transplant. – 1998. – V. 13, N 5. –
P. 1101-1103.
37. Murray J.S. How the MHC select Th1/Th2 immunity //
Immunol. Today. – 1998. – V. 19, N 4. – P. 157-163.
38. Сепиашвили Р.И. Функциональная система иммунного гомеостаза // Аллергология и иммунология. – 2003. Т. 4, № 2. – С. 5-14.
39. Stanciu L.A., Lau L.C.K., Cho S-H. et al. Th1- and Th2- type cytokines are released by human CD8+ T cells in culture with IL-4 // The Immunologist. – 1998. – Suppl. 1. – P. 53.
40. Демьянов А.В., Котов А.Ю., Симбирцев АС. Диагностическая ценность исследований уровней цитокинов в клинической практике // Цитокины и воспаление. – 2003. – Т, № 3. – С. 20-33.
MODERN NOTIONS ABOUT SYSTEM OF
CYTOKINES
Ye.V. Nikitin, T.V. Chaban, S.K. Servetsky
SUMMARY. The general characteristics of system of cytokines is presented. Modern diagnostical methods of their determination in biological liquids are described. It is of great prognostical importance for objective notion about condition of immune system of a patient, activity of various types of immunocompetent cells, severity of inflammatory process and its transfering into chronic form.
Key words: system of cytokines, immunity,
diagnostics.
© Шевченко Л.Ю., 2007
УДК 615.281.8
Л.Ю. Шевченко
ІНТЕРФЕРОН-СИСТЕМА. МОЛЕКУЛЯРНО-БІОЛОГІЧНІ
АСПЕКТИ
Львівський національний медичний університет ім. Данила Галицького
Висвітлено історичний розвиток уявлень про
інтерферон (ІФН)-систему, її клінічне значення, за- гальну характеристику інтерферонів і механізм інтер- фероногенезу. Виділено противірусні, антимікробні,
антипроліферативні (антитуморогенні), імуномодулю- вальні та радіопротективні ефекти ІФН-системи.
Призначення високоактивних ІФН-препаратів, які
виступають як потужні імунодулятори, вимагає зва- женого підходу, і в цьому аспекті фундаментальні
знання про ІФН-систему є нагальною необхідністю для значного кола клініцистів.
Ключові слова інтерферон-система, імунітет,
інтерфероногенез.
Погляд в історію. Медицина знає немало ви- падків, коли фундаментальному вивченню того чи
іншого явища передувало втілення в практику.
Мабуть найяскравішим прикладом може бути роз- робка Луї Пастером (1885) антирабічної вакцини та її успішне впровадження в той час, коли про віруси як абсолютно відмінний від інших мікробів клас паразитів нічого не було відомо.
Інтерференція вірусів була відкрита вже на початку становлення вірусології ух роках
ХХ сторіччя, коли почалась інтенсивна розробка способів виділення, культивування та ідентифі- кації вірусів і створення експериментальних моделей вірусних інфекцій. Перші повідомлення про інтерференцію вірусів у людини і тварин на- лежать Hoskins (1935), Magrassi (1935), у рослин
– Thung (1931), Salaman (1933), ау бактерій –
Luria (На той часу найбільш загальному вигляді суть
інтерференції уявлялась як неможливість репро- дукції вірусу в системі, в якій попередньо відбува- лась репродукція іншого вірусу.
Нам не вдалось точно встановити, кому саме належить авторство терміну «інтерференція» –
здається, вперше його застосували Findlay,
MacCallum (1937). Існує два дещо відмінних варі- анти перекладу поняття – від латинського пре- фікса inter – поміж та ferens – той, що несе, або ferio – б'ю, вражаю. Крім того, вважається, що він був запозичений з фізики – за аналогією з інтер-