Розділ 3. Обгрунтування доцільності інвестицій.
Необхідність дослідження ринкових передумов розробки інвестиційної стратегії витікає з головних цілей інвестування: доходності, зменшення ризику, економічної безпеки, зростання капіталу, ліквідності. При цьому вивчаються можливості застосування тих чи інших форм
інвестування, тобто особлива увага повинна відводитись передінвестиційним дослідженням з метою запобігання наступних втрат.
Найважливішими на цьому етапі є дослідження інвестиційних ризиків. Визначення ступеню ризику є передумовою прийняття інвестиційного рішення. Ступінь інвестиційних ризиків потрібно визначати за групами: проектні, фінансові, будівельні та експлуатаційні. Після прийняття
інвестиційного рішення опрацьовується техніко-економічне обгрунтування проекту в рамках якого розробляються заходи щодо запобігання або зменшення дії ризиків , тобто захисту
інвестицій. Захист повинен здійснюватись протягом всього життєвого циклу інвестиційного проекту. Невід’ємною часткою техніко-економічного обгрунтування проекту повинна бути оцінка вартості відведення земельних ділянок під забудову, що в умовах України потребує
суттєвого удосконалення методики оцінки і порядку відчудження.
Оцінка фінансової здійсненості та ймовірності інвестиційного проекту є узагальюючим етапом обгрунтування доцільності інвестування.
Суб’єкт інвестиційної діяльності відповідно до головних цілей, які він переслідує , визначає
свою інвестиційну стратегію (Рис.6)
`
15
Визначення ступеню ризику є передумовою прийняття інвестиційного рішення. Щодо визначення міри інвестиційного ризику потрібно спиратися на оцінку співвідношення
“ризикованість-доходність”, врахлвуючи інші стратегічні цілі. Ступінь інвестиційних ризиків пропонується визначати за групами, обумовленими основними стадіями інвестиційного процесу:
проектування, фінансування, будівництво, експлуатація.
В дисертації досліджується декілька методів вимірювання ризиків, які використовуються для вибору варіанта вкладення інвестицій;
метод аналогій складається з вивчення досвіду інвестування, оцінки результатів реалізованих проектів та екстраполяції їх на перспективу.
метод моделювання грунтується на теорії ігор. Гіпотетичний інвестиційний проект
(модель) “програється” з метою визначення реакції конкурентів.
демонстративний метод дозволяє визначити суспільну думку стосовно інвестиційного проекту та з’ясувати коло потенційних інвесторів.
методи математичної статистики дозволяють з’ясувати ймовірність настання події.
Оскільки ризик є супутником будь-якого варіанта вкладення інвестицій, розрахунки проводяться з метою мінімізації можливих збитків, тобто визначається ймовірність рівня втрат, ймовірність того, що вони не будуть вище певного рівня, який є прийнятним для
інвестора.
Система інвестиційних ризиків наведена на рис.7.
`
16
Проектні, фінансові, будівельні та експлуатаційні ризики в свою чергу можна поділити на складові, природа яких досліджується в дисертації.
В інвестиційному процесі прийняттю інвестиційного рішення передує розробка техніко-економічного обгрунтування, адже чим більше вірогідної та грамотно оформленої
`
17
інформації про проект одержить інвестор, тим менше на нього чекає ризику на етапі реалізації
проекту. Крім того, до початку інвестування потрібен досить тривалий період переговорів,
експертиз, узгоджень, перевірок, предметом яких є техніко-економічне обгрунтування і які
здійснюються майже всіма суб’єктами інвестиційної діяльності.
Розробка та реалізація інвестиційного проекту, особливо виробничого, проходить тривалий шлях від ідеї до будівництва та експлуатації об’єкта. Цей період можна розглядати як життєвий цикл інвестиційного проекту, що охоплює три фази (рис.8):
І. Попередні дослідження до кінцевого прийняття інвестиційного рішення (передінвестиційна фаза), до якої належать : 1). визначення інвестиційних можливостей; 2). аналіз альтернативних варіантів та остаточний вибір; 3). попереднє техніко-економічне обгрунтування; 4). розробка техніко-економічного обгрунтування; 5). дослідницьке забезпечення проекту.
ІІ. Інвестиційна фаза : 1). проведення узгоджень; 2). укладання контрактів; 3). розробка проектно-кошторисної документації; 4). будівництво, реконструкція або переоснащення; 5).
забезпечення керівника проекту; 6). витрати на авторський нагляд та контроль; 7). підготовка експлуатаційних кадрів; 8). пуско-налагоджувальні роботи.
ІІІ. Експлуатаційна фаза: 1). введення в експлуатацію; 2). доведення до проектної потужності; 3).
витрати на підтримання діючих потужностей; 4). витрати на оновлення основних фондів.
Узагальнюючими результатами обгрунтування доцільності інвестування є оцінка фінансової здійсненності та ймовірності інвестиційного проекту.
Головний інструментарій, що пропонується для використання при обгрунтуванні
проектів, наступний: фінансові показники здійсненості проекту; показники економічної
`
18
ефективності; аналіз чутливості; аналіз беззбитковості; оцінка ймовірності; економічна оцінка проекту.
Для прийняття вірного інвестиційного рішення інвестор повинен виконати велику дослідницьку роботу та здійснити значні витрати на утримання інвестиційних менеджерів,
консультантів, аудиторів тощо. Ці витрати повинні здійснюватись не за рахунок інвестиційного проекту, інакше вони можуть вплинути на достовірність результатів, заважатимуть прийняттю альтернативного рішення.
Таким чином, результатами дослідження, проведеного в третьому розділі можна вважати:
- визначення основних цілей інвестиційної стратегії, можливих форм інвестування та оцінки відповідно до цілей напрямків інвестування;
- пропозицію та узагальнення системи інвестиційного та похідних ризиків, методів їх вимірювання та заходів щодо зменшення або запобігання як відносно фінансових, так і
реальних інвестицій;
- удосконалення методики: техніко-економічного обгрунтування проектів; оцінки вартості
та порядку відведення земельних ділянок під забудову.
- пропозицію основного інструментарію для обгрунтування інвестиційних рішень.
Розділ 4. Фінансове забезпечення інвестиційного процесу.
Інвестиційний процес розпочинається з відносин його суб’єктів на ринку інвестицій.
Інвестору звичайно не вистачає власних коштів для запровадження проекту, тому він прагне залучити інші фінансові ресурси. З цією метою визначається вартість і структура капіталу, що підлягає інвестуванню.
Вартість капіталу коливається в межах процентних ставок, що пропонує кредитний ринок.
Головними процентними ставками, що підлягають аналізу, мають бути: реальна, з урахуванням очікуваного рівня інфляції, вільна від ризику, з урахуванням ризику неповернення боргу, бар’єрна,
внутрішня норма доходності та інші. Керуючись метою отримання максимального доходу,
інвестор прагне під забезпечення власного капіталу залучити як можна більше інвестиційних ресурсів з інших джерел фінансування, оптимізувати структуру капіталу, що інвестується таким чином, щоб розподілити інвестиційні позики між усіма учасниками проекту. Кредитори та продавці фінансових ресурсів, навпаки прагнуть якнайдорожче влаштувати свої вільні кошти і
при цьому мати певні гарантії щодо інвестиційного ризику. Отже, інвестиційний ризик спонукає
суб’єктів інвестиційного процесу до компромісу (консенсусу), який закріплюється в підрядних контрактах, кредитних договорах , страхових полісах та інших угодах.
`
19
Формування структури джерел фінансування - це дуже складний процес, який залежить від потужності кожного джерела в той чи інший період часу, фінансового стану і перспектив розвитку , а також кон’юктури ринку і актуальності інвестиційного проекту в перспективі.
Обгрунтування структури джерел фінансування необхідне з метою забезпечення фінансової
стійкості компанії в період реалізації проекту. Оптимізація структури - це вибір найбільш вигідного співвідношення внутрішніх та зовнішніх (залучених та запозичених) джерел на кожному етапі життєвого циклу проекту. Формуючи структуру інвестиційних витрат, інвестор користується нормою доходу на вкладений капітал і порівнює її з вартістю запозичених та залучених коштів
(позичковим процентом, доходністю облігацій, дивідендами).
Таким чином, рівень витрат на фінансування інвестиційного проекту вимірюється платою за використання коштів, а саме - загальною нормою доходу, що очікується від інвестицій. Якщо ця норма доходу влаштовує інвесторів, то рішення про фінансування інвестицій буде позитивним.
Загальна норма доходу або позитивних грошових потоків може бути обчислена за формулою:
де
-загальна норма очікуємого доходу;
-норма реального доходу (щорічні темпи зростання економіки);
-приріст норми доходу, що компенсує очікувані витрати від інфляції;
-приріст норми доходу, що враховує ризик неплатежу;
-приріст норми доходу, що компенсує недостатню ліквідність фінансових ресурсів інвестування;
-приріст норми доходу на стадії інвестування проекту (можливі
надходження під час будівництва);
-приріст норми доходу до бар’єрної ставки (внутрішньої норми прибутковості, доходності).
Під час передінвестиційних досліджень перед суб’єктами господарювання виникає
проблема визначення обсягу інвестицій для фінансування проекту.Перед інвестором виникають питання: яким повинно бути співвідношення постійних та змінних витрат на виробництво
(постійних та поточних активів); яким чином в перспективі буде формуватися основний і обіговий капітал; яким повинно бути співвідношення власного і акціонерного, акціонерного та позичкового капіталу; при якому співвідношенні фінансових ресурсів, що спрямовуються на нагромадження і
споживання, доходи від виробництва і реалізації будуть найбільшими.
Допомогти відповісти на всі ці запитання дає економічний аналіз
`
20
фінансового забезпечення проектів з використанням операційного, фінансового і загального левереджу.
В дисертації досліджена теорія левереджу, адаптовані методики обрахування його показників і проведені розрахунки фінансового, операційного та загального левереджу для підприємств з різним співвідношенням власного та запозиченого капіталу, основного та обігового.
Визначено, що при збільшенні частки залучених коштів з 25 % до 75 %, відношення чистого прибутку до власного капіталу зростає з 19 % до 28%.
Вплив зростання операційного левереджу на основні показники підприємства приводиться в таблиці 1.
Показники,%
Операційний леверідж
Обіговий капітал
20 40 60
Зростання виробництва
10 20 30 10 20 30 10 20 30
Собівартість
8 16 24 6
12 18 4
8 12
Прибуток
18 36 54 26 52 78 34 68 100
Рентабельність
8 16 24 20 48 52 28 56 80
Після визначення джерел фінансування вибираються інструменти залучення капіталу і
визнається тип фінансування. На рис.9 пропонується класифікаційна схема способів залучення капіталу до інветиційного процесу.
`
21
Створення та розвиток будь-якого бізнесу потребує належного фінансування. Існують різноманінті способи залучення капіталу. У західних країнах в останні роки , крім традиційних способів (акціонування, боргове фінансування, кредитування, оренда тощо), з’явилися нові, такі
як франчайзинг, лізінг, форфейтинг, венчурне фінансування, селенг та інше. Вибір найприйнятнішого способу забезпечує інвестору економію інвестиційних ресурсів та запобігає
витратам на усіх стадіях життєвого циклу інвестицій.
Впровадження цих способів в Україні потребує суттєвого вдосконалення законодавчої та нормативної бази.
В дисертації визначені типи і способи фінансування інвестиційного процесу. Банк та інші
учасники проекту розподіляють між собою відповідальність за реалізацію проекту , що підтверджується часткою інвестиційного ризику, яку бере на себе та чи інша сторона. В зв’язку з цим можна запропонувати чотири типи : без регреса на позичальника; з частковим регресом на позичальника; з повним регресом на позичальника; на консорційних засадах.
Результатами дослідження, виконаного в четвертому розділі можна вважати:
- визначення відсоткових ставок, що відзеркалюють ціну капіталу в залежності від ступеню ризику, які вибирає інвестор, співставляючи їх з внутрішньою нормою доходності;
- пропозицію моделі очікуємого доходу інвестора з урахуванням ринкових чинників, що можуть впливати на його розміри;
- розробку системи джерел фінансування - внутрішніх і зовнішніх з встановленням їх переваг і
вад для інвестора;
`
22
- розробку методики оптимізації структури джерел фінансування в умовах України з застосуванням теорії леверіджу, з допомогою якої визначається співвідношення постійних та змінних витрат капіталу, а також співвідношення власного і акціонерного, акціонерного і
позичкового капіталу.
- визначення видів фінансових ресурсів, найбільш привабливих для інвестування і рекомендація порядку їх залучення до інвестиційних процесів;
- з’ясування природи капіталу, що інвестується та розробку рекомендацій щодо фінансових
інструментів, які найбільш доцільно використовувати при інвестуванні;
- визначення типів фінансування інвестиційних проектів та розробку пропозицій щодо впровадження фінансування проектів на консорційній основі;
- оцінка способів залучення капіталу, що використовується в світовій практиці і розробку пропозицій щодо їх поширення в Україні.
Розділ 5. Капіталізація інвестицій.
Фінансові ресурси, що залучаються до інвестиційного процесу, перетворюються на виробничі фонди (капітал), тобто активи, здатні приносити прибуток.
Процес капіталізації інвестицій потребує певного втручання з боку державних органів через регулювання організації проектування і ціноутворення , нормування забезпечення ресурсами будівельно-монтажних робіт, порядок введення в дію об’єктів тощо.
В дисертації обгрунтована державна інвестиційна політика, яка повинна враховувати наступні приоритетні напрямки використання державних та недержавних джерел фінансування:
поступовий перехід до спрямування інвестицій тільки у високорентабельні виробництва і
максимальне скорочення витрат на підтримку збиткових та малорентабельних виробництв; повна відмова від фінансування соціальної сфери за залишковим принципом; перехід від адміністративних методів управління інвестиційними процесами, в тому числі державними, до ринкових з використанням податків, амортизаційних норм , кредитних ставок та інших фінансових важелів; заміщення повного держбюджетного фінансування частковою участю держави; впровадження інвестування великих проектів за рахунок державних та муніципальних позик.
Для ефективного державного регулювання інвестиційного процесу потрібно створити гнучкий податковий механізм, який би стимулював скорочення строків виробництва та підвищення якості будівельної продукції. Податки на інвестиції повинні стимулювати
інвестиційну активність суб’єктів господарювання, а не стримувати їх.
Суб’єкти інвестування, з метою успішної реалізації проектів, повинні застосовувати планування та моніторинг інвестиційної діяльності. Тривалість інвестиційних проектів потребує
`
23
постійного нагляду з боку інвестора з метою їх корегування та вдосконалення.
Планування інвестиційної діяльності будь-якого підприємства починається після розв’язання питання про те, чи варто вкладати кошти в цей проект, тобто, чи достатній буде позитивний грошовий потік для відшкодування витрат і одержання певного прибутку. Основним документом при плануванні є бізнес-план інвестиційного проекту.
За ринкових умов суб’єкт господарювання складає бізнес-план в першу чергу для себе,
оскільки планування його діяльності не регламентується державними органами, і тому відсутні
якісь нормативи щодо складу та обсягу бізнес-плану. Але інвестор обов’язково повинен також обгрунтувати в складі бізнес-плану заходи, що зацікавлять акціонерів та інших учасників проекту з метою залучення капіталу.
Узагальнення досвіду роботи іноземних та вітчизняних бізнесменів дозволило запропонувати в дисертації методику складання бізнес-плану, визначити головні вимоги до його розділів та формулярів.
Загальний моніторінг проекту здійснює замовник або від його імені дирекція підприємства , що будується. Залежно від функцій учасників інвестиційної діяльності можна спеціалізувати моніторінг за видами та відповідно рекомендувати порядок його проведення.
(табл.2). Наприклад, маркетинговий моніторінг проводиться з метою забезпечення своєчасних поставок на будову матеріально-технічних ресурсів, і його здійснюють ті учасники, на яких покладені обов’язки у контрактах з матеріально-технічного забезпечення будівель.
`
24
Фінансовий моніторінг проводиться інвестором, замовником, фірмою-девелопером за його дорученням, а також іншими учасниками проекту на першому етапі освоєння інвестицій
(проектування та будівництво). За умов України оцінка виконання річної програми може проводитися по місцях, відповідно до прийнятого порядку розрахунків за виконані
будівельно-монтажні роботи. Під постійне спостереження підпадають поелементні витрати на відчудження землі під забудівлю, витрати на проектно-дослідницькі роботи, оплата будівельно-монтажних робіт за договірними цінами, розрахунки за обладнення, інші витрати.
Моніторінг здійснюється у розрізі використання джерел фінансування : власних, запозичених або залучених коштів. У процесі моніторінгу виявляються відхилення від програми реалізації проекту,
приймаються рішення про мобілізацію внутрішніх фінансових ресурсів, додаткове залучення або запозичення коштів. Технічний моніторінг, крім інвестора та його представників, здійснюють звичайно генпроектувальник, інші проектувальники - в рамках авторського нагляду. Технічний моніторінг проводиться з метою забезпечення відповідності об’ємно-планувальних та конструктивних рішень, прийнятих у будівельній та технологічній частинах проекту вимогам
ДБН, держстандартам, технічним умовам.
Результатами досліджень, виконаних в п’ятому розділі можна вважати:
- визначення пріоритетних напрямків державної інвестиційної політики;
- розробку показників індикативного планування інвестиційного процесу, обсягів
інвестицій, проектно-дослідних робіт, будівельного виробництва, введення в дію потужностей;
- оцінка взаємодії суб’єктів інвестування та розробку рекомендацій щодо удосконалення їх взаємовідносин шляхом регламентації договірної дисципліни;
- обгрунтування рекомендацій щодо удосконалення проектування і ціноутворення в
інвестиційній сфері;
- запропонування напрямків вдосконалення системи матеріально-технічного постачання та комплектації будов усіх форм власності та скорочення строків освоєння інвестицій;
`
25
- розробку пропозицій по запровадженню показників оперативного планування реалізації
проектів та порядку опрацювання формулярів бізнес-планів;
- визначення видів моніторингу інвестиційних проектів та показників, за якими повинен проводитись моніторинговий контроль;
- обгрунтування рекомендацій щодо удосконалення процедури введення об’єктів до дії.
1 2 3