Ім'я файлу: 1_ІСТОРИЧНИЙ_РОЗВИТОК_НАУКОВИХ_поглядів_про_ринок_праці.pdf
Розширення: pdf
Розмір: 195кб.
Дата: 14.03.2024
скачати

Інвестиції: практика та досвід № 4/2010 54
МЕХАНІЗМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
капітал — це результат інвестицій та накопичень у виг- ляді здоров'я, знань, навичок, здібностей, що викори- стовуються для отримання корисного результату шляхом їх реалізації за допомогою інтелектуальної праці
[4, с. У сучасному вітчизняному доробку в теорії людсь- кого капіталу особливе місце належить науковим на- працюванням доктора економічних наук О.А. Грішно- вої ПОСТАНОВКА ПРОБЛЕМИ
Теорія людського потенціалу та робочої сили прой- шла довгий шлях еволюційного розвитку, який харак- теризується різноманіттям концептуальних підходів,
методів й інструментарію досліджень. У світовій думці
існує безліч економічних теорій з даної проблеми. При- чому слід зауважити, що однозначна думка з приводу категорій і методів регулювання ринку праці й зайня- тості відсутня. Це пояснюється багатьма чинниками, але основний з них — складний механізм ринку, який пос- тійно перебуває в процесі еволюції і поєднує в собі істо- ричні і соціальні особливості різних країн і регіонів, що накладають відбиток на поведінку державних структур,
котрі визначають політику в сфері регулювання ринку праці та зайнятості населення.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДОСЛІДЖЕННЯ
Еволюційний підхід визнає певною мірою спонтан- ний характер соціально-економічних процесів, у тому числі, таких як ринок праці (особливо на стадії його фор- мування).
Товарне виробництво виникло ще в період розпаду первісного ладу. Існувало в рабовласницькому і феодальному суспільстві. Вищого рівня свого розвитку воно досягає при капіталізмі. Продовжує існувати в умовах змішаної економіки, в умовах соціально орієнтованої
моделі ринкової економіки.
Чому, на наш погляд, передісторія ринку праці по- чинається з часів первісного суспільства? Річ у тому, що перший значний суспільний розподіл праці відбувся саме в цьому суспільстві. Практично одночасно там з'яв- ляються збирач і мисливець. Перехід від полювання через одомашнення тварин до скотарства означав отри- мання людиною надійних засобів існування, а це вело до зростання багатства і появи духу власності. Таким чином, з виділенням пастуших, мисливсько-скотарських племен із загальної маси первісних племен відбувся перший вагомий суспільний розподіл праці.
З розвитком виробництва розвивається і обмін. З
виділенням племен, що займалися скотарством і зем- леробством, обмін товарів стає більш-менш регулярним.
Безумовно, тут ринок праці майже не позначений, він має одиничний або випадковий характер. Інститути, що захищають інтереси найнятих робітників, відсутні.
Після другого значного суспільного розподілу праці
(відокремлення ремесла від землеробства) продукти праці почали використовуватися для купівлі-продажу.
Продукти праці перетворюються на товари. Обмін то- варів для їх виробників стає життєвою необхідністю.
Виникає потреба в рабах. Полонених, захоплених під час сутичок між племенами, народами, перетворювали на рабів, яких заставляли працювати на панів, які
звільнялися від праці. Даний процес відноситься до епо- хи рабовласництва.
У цей час вже використовувалися наймані праців- ники. Наприклад, за законами Хаммурапі (Месопотамія,
XVIII ст. доне) така робота була досить поширеною.
Ці закони детально регулюють тарифи заробітної плати для багатьох видів праці, від найбільш кваліфікова- ної (лікар, ветеринар, будівельник, корабельник) до праці ремісників (цегельник, коваль, тесляр, чоботар,
ткач і тому подібне), а також некваліфікованих видів праці. Працівників, як правило, наймали на короткий термін — на час сівби або жнив — або поденно на якийсь час, необхідний для виконання конкретної ро- боти. Тому і тарифи найманої плати були в основному поденні. Наймит ніс матеріальну і кримінальну відпові- дальність за спричинення господареві збитків. Плата найнятому робітникові розраховувалася з можливості
прогодувати самого себе і членів сім'ї протягом періо- ду найму [5, с. Таким чином, ринок праці набуває певних контурів.
Вже видно його зачатки, тобто його зародження. Про- те на підставі того, що ухвалювалися закони, регулю- ючі найм працівників, не слід робити висновок, що були сформовані формальні інститути ринку праці. Якщо і
приймалися якісь законодавчі акти або встановлювали- ся норми, то вони відображали, перш за все, інтереси працедавців. Найм працівників мав стихійний характер,
але він не був стійким, типовим і масовим явищем в той
історичний період.
В умовах рабовласництва і натурального феодального господарства продукти (або послуги) не ставали,
як правило, товаром, а використовувалися для особис- тих потреб працедавців. До того ж найняті робітники не були дуже міцно пов'язані з робочим місцем. При слушній нагоді або накопиченні певних коштів вони могли вільно піти і навіть розпочати власну справу, тобто стати приватними підприємцями [6, с. 90].
Вивчення економіки періоду розквіту феодалізму посідає велике місце в роботі відомого правознавця
Мхитара Гоша (XII ст) "Судебник". У цій праці питанням регулювання трудових стосунків приділяється значна увага. Автор виділяв два види працівників — залежні а вільні. Особливо його цікавив рівень оплати найнятих робітників. Він рекомендував видавати плату найнято- му робітникові в кінці дня. Гош підкреслював необ- хідність суспільного розподілу праці, вважаючи це най- важливішою умовою добробуту суспільства, оскільки розподіл праці забезпечує виробництво більшої кіль- кості матеріальних благ [7, с. 231].
Третій значний розподіл суспільної праці пов'язаний з виділенням особливого класу — купецтва. Цьому спри- яло зростання продуктивних сил, поглиблення суспіль- ного розподілу праці, зміцнення міст як центрів ремесла і торгівлі.
Купецтво — це особливий соціальний шар, який зай- мається торгівлею в умовах панування приватної влас- ності. Купець купує товар не для власного вжитку, а для подальшого продажу з метою отримання прибутку.
Одним словом, купець виконує функції посередника між виробником і споживачем (або між виробниками різних видів товарів). Особливо великого значення діяльність купецтва набула в період розпаду феодалізму і зарод-

МЕХАНІЗМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
55
ження елементів капіталістичних відносин. Купці нерідко фактично ставали капіталістами-підприємцями, власни- ками мануфактур [8, с. Таким чином, торговельна діяльність купецтва спри- яла розпаду натуральних основ феодального господарства і об'єктивно стала передумовою для розвитку ка- піталізму.
В епоху капіталізму купецтво втрачає самостійне значення, перетворюється на "слугу промислового ка- піталу" [9, с. 86].
Слід додати, що розвиток товарного виробництва і
обміну, пов'язаного з суспільним розподілом праці,
відбувався поступово від нижчого до вищого рівня. По- дібним чином відбувався і розвиток товарних ринків та ринків праці. І в основі кожного з них лежить товар, який
є об'єктом купівлі-продажу.
Уявлення про продуктивний характер вкладень у розвиток здібностей людини до праці найперше чітко виразив Адам Сміт у 1776 році. Він вперше в історії
економічної думки зазначив, що витрати на освіту чи навчання людини можна вважати капіталовкладення- ми в її здатність створювати власний прибуток у май- бутньому, що вони аналогічні вкладенням у речовий капітал. У своїх дослідженнях він порівнював вкла- дення в людину з іншими вкладеннями у виробничий капітал і дійшов висновку, що після встановлення будь-якої дорогої машини робота, виконана нею до моменту настання зносу, окупить вкладений капітал,
забезпечуючи прибуток принаймні звичайного рівня
[19, c. 208].
Зародження і формування концепції людського ка- піталу в її сучасному розумінні стало можливим завдя- ки публікаціям американського економіста, представ- ника "чиказької школи", лауреата Нобелівської премії
1979 року, Т. Шульца. Він вважається "першовідкрива- чем" даної концепції (офіційно оприлюдненої у 1960
році).
З х років у вітчизняній економічній науці оцінка ролі людини у виробничому процесі поглиблюється на основі визнання значення не тільки кількісних характеристик трудових ресурсів, ай накопиченого ними інте- лектуального, освітнього потенціалу й цілісного, інтег- рального підходу до людини через категорію "трудо- вий потенціал". Такий підхід був зумовлений об'єктив- ним розвитком суспільства того часу, коли практично були вичерпані можливості екстенсивного розвитку еко- номіки і необхідно було шукати механізми переходу на переважно інтенсивний шлях.
Дослідження категорії "трудовий потенціал" як тру- дових ресурсів у їх якісному вимірі на основі системного підходу грунтувалось на тому, що трудовий потенці- ал є інтегральною динамічною системою з підсистема- ми нижчого порядку демографічною, економічною і
соціальною, об'єднаними спільністю трудової діяль- ності. Тобто категорія "трудовий потенціал" перетворює
людину з пасивного ресурсу виробничого процесу в його активного учасника.
В українській економічній науці лише недавно (з кінця х років) почали з'являтися публікації з даної
проблеми. Серед них слід відмітити праці О. Грішнової.
На сьогодні вона є автором першого комплексного дос- лідження проблем формування й використання людсь- кого капіталу в Україні. За результатами цілісного системного економічного аналізу сутності людського кап-
італу, О.А. Грішнова дає таке визначення категорії
"людський капітал": "Людський капітал — це економіч- на категорія, яка характеризує сукупність сформованих
і розвинутих унаслідок інвестицій продуктивних здібно- стей, особистих рис і мотивацій індивідів, що перебува- ють у їхній власності, використовуються в економічній діяльності, сприяють зростанню продуктивності праці
й завдяки цьому впливають на зростання доходів (за- робітків) свого власника та національного доходу" с. 16—17].
Серед інших науковців даного напряму важливо відзначити О. Бородіну. Визначальне місце людини в соціально-економічному устрої держави, на переко- нання доктора економічних наук О. Бородіної, завж- ди є першоосновою розвитку суспільства, яке, з одного боку, певною мірою цілеспрямовано впливає на кож- ну людину або сукупність людей, аз іншого боку, кож- на особистість, яка посідає у розвитку суспільства конкретно визначене місце і виконує певну цільову функ- цію, так чи інакше впливає на формування суспільства,
характер і результати його розвитку. У будь-якому суспільстві людина є найважливішим його багатством,
а ступінь її розвитку та задоволення потреб — кінце- вим критерієм економічного і соціального прогресу. На цій основі проявляється трансформація поглядів на людину в системі економічного (соціально-економіч- ного) розвитку, яка пройшла тривалу еволюцію і на етапі розвиненої ринкової системи господарювання ви- явила себе як особливий вид капіталу — людський ка- пітал [11, с. У розрізі наукового дослідження історичного про- цесу розвитку наукових поглядів про ринок праці існує
невирішена проблема про те, що є товаром — робоча сила або праця; звідси виникає питання, як називати той ринок, на якому реалізується цей товар, — ринок робо- чої сили чи ринок праці? Останніми роками веко- номічній, філософській, соціологічній літературі ці по- няття існують як синоніми, як тотожні. Водночас пред- ставники марксистської школи продовжують стверджу- вати, що товаром є робоча сила і його купівля-продаж відбувається на ринку робочої сили.
Останніми роками з'явилися роботи, де ринок праці
і ринок робочої сили розглядаються як самостійні по- няття, за якими стоять відповідні соціально-трудові сто- сунки [12, с. 210—214].
Щоб правильно відповісти на поставлені питання,
потрібно спочатку проаналізувати закладені в їх основу поняття "праця", "робоча сила" і "трудові ресур- си".
У вітчизняній економічній літературі під працею ро- зуміють доцільну діяльність людини, під робочою силою здатність до праці, яка використовується для виробництва матеріальних і духовних благ. До трудо- вих ресурсів відносять ту частину населення країни, яка має фізичні й духовні здібності, необхідні для трудової
діяльності. Безпосередньо до них відносять частину населення в працездатному віці, з якої виключаються непрацюючі пільгові пенсіонери та інваліди I і II груп і
додаються фактично працюючі пенсіонери і підлітки
(молодше 16 років) [13, с. 31].

Інвестиції: практика та досвід № 4/2010 56
МЕХАНІЗМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
Термін "трудові ресурси" з'явився в науковому обі- гу в одній із робіт академіка С.Г. Струміліна на початку минулого століття [14]. Даний термін використовував- ся в умовах централізованого управління трудовими ресурсами країни. Поряд з правом на працю законодав- чо був закріплений обов'язок кожного працездатного громадянина працювати. Тому суворий статистичний облік працездатного населення (трудових ресурсів) був одним з елементів централізованого планування еконо- міки.
У західній літературі в публікаціях, пов'язаних з діяльністю профспілок, теж існує термін "трудові ресур- си" (human resources). На українську мову його пере- кладають як "людські ресурси". Інша справа, що в нашій літературі продовжують говорити про трудові ресурси лише в тих випадках, коли мають на увазі країну, галузь,
територію [15; 16].
Наведені визначення свідчать, що дані поняття не
є тотожними, але в них є одна спільна риса. Всі вони
є формами прояву здатності до праці. Лише праця —
це доцільна діяльність або функціонуюча здатність.
Робоча сила є потенційною здатністю до праці. Тру- дові ресурси, на нашу думку, включають як функціо- нуючу здатність до праці (зайнятих в економіці), так і
потенційну робочу силу (резерв. Спільна основа зближує дані поняття, створює видимість їх тотож- ності.
Проте між ними є істотні відмінності. Не всяка по- тенційна здатність може бути реалізована на практиці,
в праці. Якщо людина не працює з якої-небудь причини, то і робоча сила залишається потенційною, не роз- критою. Але і в процесі праці не всі здібності реалізу- ються. Сучасна людина володіє багатьма здібностями,
нерідко двома — трьома і більше спеціальностями, але в процесі конкретної праці можуть використовуватися лише деякі з них.
Спираючись на викладене вище, можна стверджу- вати, що похідні від даних понять "ринок праці", "ринок робочої сили", "ринок трудових ресурсів" мають певні
ознаки. Відомо, що у багатьох випадках однаковими термінами називають різні речі, поняття і, навпаки, одні
і ті ж предмети і явища позначаються різними словами.
П. Самуельсон відзначав, що "диктатура слів" найбільш небезпечна в соціальних науках. "І без того, — писав він, — настільки складний наш світ, щоб ми самі прово- кували б плутанину і неясності, вживаючи через незнан- ня два різних слова для позначення одного і того ж яви- ща або поняття, або застосовуючи одне і те ж слово до різних предметів" [17, с. На сучасному етапі ринкових відносин прийнятий підхід, що на ринку праці продається і купується саме праця (тому і ринок називається ринком праці), аза- робітна плата — це плата за працю (і називається це оплатою праці). Найбільший інтерес, на нашу думку,
представляє аргументація російського дослідника О.
Рофе. Ринкові відносини регулюються економічними законами, зокрема законами попиту і пропозиції, які
визначають умови нормального функціонування рин- ку. Слідуючи їм, можна сформулювати деякі вихідні
положення, дотримання яких є обов'язковим для здійснення легітимних ринкових операцій. Робочу силу як здатність до праці неможливо відокремити від людини-працівника, тому її не можна продати, не про- давши самого працівника, а значить вона не може стати власністю покупця робочої сили. Працедавець ви- ступає наймачем робочої сили на певний термін, асам процес найму не є покупкою. Тут відбувається щось на зразок оренди, акт купівлі-продажу відсутній с. 45—47].
Ринкові відносини з використання робочої сили роз- виваються таким чином на ринку праці здійснюється процес купівлі-продажу майбутньої праці, про що і до- мовляються покупець і продавець праці. Працедавець стає власником результатів праці, оскільки праця вияв- ляється лише в її результатах.
При використанні робочої сили на конкурентному ринку відбувається еквівалентний обмін, оскільки заро- бітна плата є платою за використання праці. На підставі
цього факту експлуатації власником капіталу найнято- го робітника не відбувається. Додана вартість, а точні- ше — додана ціна товару або послуги, утворюється чо- тирма чинниками виробництва: частина її створена пра- цею виплачується працівникові у вигляді оплати праці
— заробітної плати, інші частини складають плату за користування капіталом [19, с. 47].
ВИСНОВКИ
Якщо узагальнити наявні у вітчизняній і зарубіжній економічній літературі чисельні визначення ринку праці,
то можна звести їх до трьох основних:
— це комплекс відносин з приводу умов найму і ви- користання робочої сили, в який входять відносини з приводу попиту і пропозиції робочої сили, ціни праці,
заробітної плати, тривалості й величини оплачуваної
відпустки, оплати наднормових, страхування безробіт- тя, тимчасової непрацездатності тощо;
— це система економічних, соціальних норм і відпо- відних інститутів, що забезпечують оптимальне відтво- рення і раціональне використання робочої сили сус- пільства при відповідній матеріальній винагороді її
носіїв;
— це специфічний механізм саморегулювання, що
історично склався, який реалізує певне коло соціаль- но-трудових стосунків на основі інформації, що надхо- дить у формі ціни праці, і сприяє встановленню і дотри- манню балансу інтересів між працівниками, підприєм- цями і державою тощо.
Економічний потенціал доцільно розглядати у трьох взаємопов'язаних поняттях: фізичний капітал, який має
кількісні властивості; людський капітал, що включає
здібності, знання та навички населення; соціальний ка- пітал — стосується міжособистісних стосунків. Тільки у поєднанні цих трьох характеристик повною мірою ре- алізується основна мета сучасного суспільства — люд- ський розвиток, і, як наслідок, забезпечується стабіль- ний економічний розвиток держави.
Перехід до соціально-орієнтованої ринкової еко- номіки вимагає, щоб сталий людський розвиток був не тільки головною метою соціальної політики уря- ду, ай мірою соціального прогресу, тому що людсь- кий розвиток є найбільш потужним чинником еконо- мічного зростання. Отже, Україні потрібно реалі- зувати стратегію людського розвитку, в якій буде об'єд- нана державна політика в таких галузях, як демог-

МЕХАНІЗМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
57
рафічний розвиток, охорона здоров'я, зайнятість і
оплата праці, соціальний захист, регіональний роз- виток, освіта.
Зростання обсягу виробництва важливе для за- безпечення ресурсів, необхідних для розвитку сус- пільства, але само по собі мало чим допомагає роз- витку людського потенціалу. Недооцінка впливу людського розвитку на економічне зростання є клю- човою, хоча й не єдиною причиною розриву в роз- витку між Україною та іншими країнами. Перетворен- ня України на державу з демократичною системою,
громадянським суспільством і соціально-орієнтова- ною ринковою економікою вимагає, щоб влада на всіх рівнях (особливо на місцевому) визнала, що людський розвиток є як кінцевою, так і ключовою метою.
Таким чином, видатки на освіту, охорону здоров я та соціальний захист слід розглядати непросто як витрачання бюджетних коштів, а і як соціальні інвес- тиції (особливо у поєднанні з необхідними реформами, які могли б суттєво і тривало вплинути на розви- ток України. Більше того, увагу слід зосередити не стільки на регулярному наданні допомоги нужденним,
скільки на заохоченні їх особистого розвитку, поси- ленні їх ролі в суспільстві та розширенні їх можливо- стей щодо вибору свого майбутнього, дбаючи водно- час, щоб вони брали на себе відповідальність як за свій вибір, так і за його реалізацію. Люди стають епі- центром людського прогресу, тому що людський роз- виток є не лише ключовою метою, ай найбільш важ- ливим детермінантом і чинником соціального й еко- номічного розвитку.
На жаль, соціальна політика України за своїм характером пасивна і зосереджена здебільшого на на- данні допомоги бідним, аніж на зменшенні бідності
шляхом розширення можливостей. Це сформувало культуру залежності, коли бенефіціари системи стають пасивними одержувачами, що покладаються на мате- ріальну допомогу. Нинішня система соціального захи- сту в Україні також страждає від недоліків, типових для країн із соціалістичним минулим. Уряд, як правило,
надає допомогу завеликій кількості бенефіціарів (на- приклад, шляхом регулювання цін на хліб), що вихо- дить далеко за межі його фінансових можливостей.
Водночас рівень соціальних виплат дуже низький і не вирішує питання бідності. Крім того, в деяких випад- ках на фоні низької середньої зарплати розмір соціаль- ної допомоги знеохочує людей бути економічно актив- ними, що закріплює залежність від матеріальної до- помоги. До того ж така система може спокушати пол-
ітиків обіцяти зростання виплат перед виборами, не надто звертаючи увагу на наслідки виконання цих зобов язань у майбутньому.
Література:
1. Bowen H.R. Investment in Learning / H.R. Bowen.
— San Francisco etc: Jossey-Bass, 1978. — 466 р. Долан Э.Дж., Линдсей ДЕ. Рынок микроэкономическая модель / Э.Дж.Долан, ДЕ. Линдсей. — СПБ.:
Печатный двор, 1992. — 194 с. Таир Абу-Салим. Человеческий капитал как фактор повышения эффективности // Бизнес информ. —
1999. — № 9—10. — С. 96—99.
4. Поплавська Ж, Поплавський В. Людський капі- тал. Не забаритись би з інвестиціями // Віче. — 2002.
— №2. — С. 59—68.
5. Грішнова О.А. Людський капітал: формування в системі освіти і професійної підготовки / О.А. Грішно- ва. — К Т-во "Знання"; КОО, 2001. — 254 с. Дудка Р.А. Історія стародавнього світу: курс лекцій / Р.А. Дудка, О.О. Лейберов / Ніжинський держ.
ун-т ім. Миколи Гоголя. — Ніжин : Вид-во НДУ, 2009. —
348 с. Бостан Л.М. Історія держави і права зарубіжних країн: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закладів / Л.М.
Бостан, С.К. Бостан / Запорізький юридичний ін-т. К Центр навчальної літератури, 2004. — 672 с. Кириленко В.В. Стрішенець ОМ. Фаріон ММ. Чи- рак МВ, Вергелес Т.І. Історія економічних вчень: навч.
посіб. для студ. вищ. навч. закл. / В.В. Кириленко (ред Т Економічна думка, 2008. — 525 c.
9. Реймон А. Етапи розвитку соціологічної думки:
Монтеск'є. Конт. Маркс. Токвіль. Дюркгайм. Парето.
Вебер / Г. Філіпчук (пер. з фр. — К. : Юніверс, 2004.
— 687 c.
10. Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов / А. Смит. — М Соцэкгиз, 1962. —
684 с. Бородіна ОМ. Людський капітал на селі: наукові
основи, стан, проблеми розвитку / ОМ. Бородіна /
Інститут аграрної економіки УААН. — К ІАЕ УААН,
2003. — 276 c.
12. Соловьев А. Профилирование безработных / А.
Соловьев, И. Шолохов // Человек и труд. — 2001. —
№3. — С. 210—215.
13. Чалий О.І. Трудові ресурси: аспекти формуван- ня та розвитку / О.І. Чалий, А.В. Лобза / Дніпропет- ровський держ. фінансово-економічний ін-т. — Д.:
ДДФЕІ, 2003. — 96 с. Струмилин С.Г. Наука и производительность труда С.Г. Струмилин / АН СССР. — М Ленинград Со- цэкгиз, 1931. — 18 с. — (Доклады на чрезвычайной сессии в Москве, 21—27 июня 1931 года. Крикун КВ. Економіка будівництва. Тема Тру- дові ресурси будівельної галузі. Оплата праці: конспект лекцій / КВ. Крикун / Київський національний унт будівництва і архітектури. — К. : КНУБА, 2002. — 48 с. Суліма НМ. Трудові ресурси та формування рин- ку робочої сили в аграрному секторі економіки (на ма- теріалах сільськогосподарських підприємств Хмель- ницької області): дис. ... канд. екон. наук спец. 08.06.01 НМ. Суліма. — К, 2002. — 183 с. Самуэльсон Пол Э, Нордхаус В. Д. Экономика:
учебник / О.Л. Пелявский (перс англ. — е изд. М Вильямс, 2007. — 1358 с. Рофе АИ. Рынок труда учебник для студ., обучающихся по спец. 060200 "Экономика труда" и др.
экон. спец. / АИ. Рафе / Академия труда и социальных отношений. — М МИК, 2003. — 272 с. Рофе АО. содержании понятий "трудовые ресурсы" и "рабочая сила" / АО. Рофе // Человек и труд 2003. — №3. — С. 46—56.
Стаття надійшла до редакції 28.01.2010 р