Майнова основа господарювання
1. Правовий режим майна суб'єктів господарювання право власності , право господарського відання, право оперативного управління. Основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління. Господарська діяльність може здійснюватися також на основі інших речових прав (права володіння, права користування тощо), передбачених Цивільним кодексом України. Майно суб'єктів господарювання може бути закріплено на іншому праві відповідно до умов договору з власником майна. Держава забезпечує рівний захист майнових прав усіх суб'єктів господарювання. Суб'єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб'єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому (їм) майном, у тому числі має право надати майно іншим суб'єктам для використання його на праві власності, праві господарського відання чи праві оперативного управління, або на основі інших форм правового режиму майна, передбачених цим Кодексом. Майно, що використовується у господарській діяльності, може перебувати у спільній власності двох або більше власників. Власник майна має право одноосібно або спільно з іншими власниками на основі належного йому (їм) майна засновувати господарські організації або здійснювати господарську діяльність в інших організаційно-правових формах господарювання, не заборонених законом, на свій розсуд визначаючи мету і предмет, структуру утвореного ним суб'єкта господарювання, склад і компетенцію його органів управління, порядок використання майна.
У деяких випадках здійснення права власності безпосередньо власником неможливе. В такому разі у праві використовуються так звані речові права вторинного характеру. Вони не можуть існувати самостійно і є засобом реалізації права власності.
До них належать: право повного господарського відання і право оперативного управління.
Право повного господарського відання - це право юридичної особи володіти, користуватися, розпоряджатися майном, яке надано їй власником для здійснення підприємницької діяльності.
Згідно зі ст.37 Закону "Про власність" майно, що є державною власністю і закріплене за державним підприємством, належить йому на праві повного господарського відання, на основі якого підприємство володіє, користується і розпоряджається вказаним майном, вчиняючи щодо нього будь-які дії, що не суперечать закону і цілям діяльності підприємства. До права повного господарського відання застосовуються правила про право власності, якщо інше не встановлено законодавчими актами України. Законом "Про власність" право повного господарського відання передбачено лише стосовно державної власності.
Право оперативного управління - це засноване на праві власності іншої особи і наданому нею повноваженні право володіння, а також обмежені права користування і розпорядження майном в цілях і межах, встановлених власником. Як і право повного господарського відання, право оперативного управління є похідним від права власності, воно більш обмежене порівняно з ним. Крім того, воно вужче, ніж право повного господарського відання. Якщо право повного господарського відання містить три правомочності - володіння, користування і розпорядження, то право оперативного управління охоплює одночасно лише дві - володіння і користування або володіння і розпорядження. У будь-якому разі особа, в оперативному управлінні якої знаходиться майно, не має права розпоряджатися ним на свій розсуд, а може це робити лише в межах, встановлених власником. Відповідальність за своїми боргами особа, в оперативному управлінні якої знаходиться майно, несе лише у межах останнього. В решті відповідальність субсидіарно несе власник такого майна.
2. Майно суб`єктів господарювання та джерела його формування. Згідно зі ст. 139 ГК майном визнається сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб'єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб'єктів. Насамперед відповідно до ст. 190 ЦК, майном як особливим об'єктом вважається як окрема річ, сукупність речей, так і майнові права та обов'язки. Варто наголосити, що майнові права і обов'язки також відображені у балансі суб'єкта господарювання. У статті 139 ГК наведена класифікація майнових цінностей залежно від економічної форми, якої вони набувають у процесі здійснення господарської діяльності, а саме: основні фонди, оборотні засоби, кошти, товари. Основними фондами виробничого і невиробничого призначення є будинки, споруди, машини та устаткування, обладнання, інструмент, виробничий інвентар і приладдя, господарський інвентар та інше майно тривалого використання, що віднесено законодавством до основних фондів. Оборотними засобами є сировина, паливо, матеріали, малоцінні предмети та предмети, що швидко зношуються, інше майно виробничого і невиробничого призначення, що віднесено законодавством до оборотних засобів. Коштами у складі майна суб'єктів господарювання є гроші у національній та іноземній валюті, призначені для здійснення товарних відносин цих суб'єктів з іншими суб'єктами, а також фінансових відносин відповідно до законодавства. Товарами у складі майна суб'єктів господарювання визнаються вироблена продукція (товарні запаси), виконані роботи та послуги.
Джерелами формування майна суб'єктів господарювання є: 1) грошові та матеріальні внески засновників; 2) доходи від реалізації продукції (робіт, послуг); 3) доходи від цінних паперів; 4) капітальні вкладення і дотації з бюджетів; 5) надходження від продажу (здавання в оренду) майнових об'єктів (комплексів), що їм належать, придбання майна інших суб'єктів; 6) кредити банків та інших кредиторів; 7) безоплатні та благодійні внески, пожертвування організацій і громадян; 8) інші джерела, не заборонені законом.
3. Майновий стан та облік суб`єктів господарювання. 1. Майновий стан суб'єкта господарювання визначається сукупністю належних йому майнових прав та майнових зобов'язань, що відображається у бухгалтерському обліку його господарської діяльності відповідно до вимог закону.
2. Зміна правового режиму майна суб'єкта господарювання здійснюється за рішенням власника (власників) майна у спосіб, передбачений цим Кодексом та прийнятими відповідно до нього іншими законами, крім випадків, якщо така зміна забороняється законом.
3. Правовий режим майна суб'єкта господарювання, заснованого на державній (комунальній) власності, може бути змінений шляхом приватизації майна державного (комунального) підприємства відповідно до закону.
4. Правовий режим майна суб'єкта господарювання, заснованого на державній (комунальній) власності, може бути змінений шляхом здачі єдиного майнового комплексу підприємства або майнового комплексу його структурного підрозділу в оренду.
5. Законом можуть бути визначені також інші підстави зміни правового режиму майна суб'єкта господарювання.
6. Суб'єкти господарювання зобов'язані на основі даних бухгалтерського обліку складати фінансову звітність за формами, передбаченими законодавством, проводити інвентаризацію належного їм майна для забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та звітності, надавати фінансову звітність відповідно до вимог закону та їх установчих документів.
Оцінка майна, майнових прав (далі - оцінка майна) - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності. Майном, яке може оцінюватися, вважаються об'єкти в матеріальній формі, будівлі та споруди (включаючи їх невід'ємні частини), машини, обладнання, транспортні засоби тощо; паї, цінні папери; нематеріальні активи, в тому числі об'єкти права інтелектуальної власності; цілісні майнові комплекси всіх форм власності;
майновими правами, які можуть оцінюватися, визнаються будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги.
Незалежною оцінкою майна вважається оцінка майна, що проведена суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання.
Процедури оцінки майна встановлюються нормативно-правовими актами з оцінки майна. У випадках проведення незалежної оцінки майна складається звіт про оцінку майна. У випадках самостійного проведення оцінки майна органом державної влади або органом місцевого самоврядування складається акт оцінки майна.
Датою оцінки є дата, за станом на яку здійснюються процедури оцінки майна та визначається вартість майна. Нормативно-правовими актами з оцінки майна можуть бути передбачені строки дії звіту про оцінку майна (акта оцінки майна) від дати оцінки або дати її затвердження (погодження) замовником.
Випадки обов'язкового проведення оцінки майна встановлюються цим Законом.
4. Використання у господарській діяльності прав інтелектуальної власності.
До найважливіших і найпоширеніших об'єктів права інтелектуальної власності належать винаходи, корисні моделі, промислові зразки та знаки для товарів і послуг. Також у сфері господарювання застосовуються об'єкти права промислової власності.
Право промислової власності є особливою формою права власності суб'єкта господарювання, що забезпечує захист його майнових та інших прав і законних інтересів.
Об'єктами прав промислової власності у сфері господарювання є об'єкти прав інтелектуальної власності, якими згідно зі ст. 155 ГК визнаються винаходи, корисні моделі, промислові зразки, сорти рослин та породи тварин, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні позначення, комерційна таємниця, комп'ютерні програми, інші об'єкти, передбачені законом. До інших об'єктів законодавство відносить раціоналізаторські пропозиції, компонування (топографії) інтегральних мікросхем.
Основними об'єктами промислової власності є результати винахідництва та промислові зразки. Чинне законодавство встановило вимоги, яким мають відповідати винахід, корисна модель і промисловий зразок.
Інтелектуальна власність має ряд специфічних ознак, які суттєво впливають на характер комерціалізації: 1) нематеріальність (відсутність матеріально-речовинного змісту); 2) відсутність фізичного зносу; 3) можливість одночасного використання одного об'єкта багатьма суб'єктами.
Отже, під комерціалізацією об'єктів інтелектуальної власності варто розуміти процес активної реалізації технологічного капіталу підприємства як складової його інтелектуального капіталу з метою підвищення прибутку і забезпечення зростання ринкової капіталізації підприємства. Інтелектуальна власність в умовах господарської діяльності (комерціалізації) набуває головної ознаки - це спроможність за рахунок її отримати дохід, приносити відповідний ефект при її використанні.