Ім'я файлу: Людина як предмет філософського осмислення.docx
Розширення: docx
Розмір: 19кб.
Дата: 30.11.2022
скачати
Пов'язані файли:
Розвиток саморегулювання , 6 тема.doc
Розширення: docx
Розмір: 19кб.
Дата: 30.11.2022
скачати
Пов'язані файли:
Розвиток саморегулювання , 6 тема.doc
Людина як предмет філософського осмислення
Вступ
Проблема людини — її сутності, походження, можливостей і перспектив, сенсу буття — здавна хвилювала мислителів. Дуже гостро вона стоїть і в наш час, коли вирішується подальша доля людини і людства. Не хтось, а самі люди визначатимуть свою долю, і кожний несе за це свою частку відповідальності.
Щодо сутності й походження людини існувало багато концепцій — міфологічних, релігійних, наукових. За сучасними науковими поглядами, людина — це високоорганізована істота, яка має природну основу, але набуває і реалізує свою сутність тільки в суспільстві. Людина здійснює активну, цілеспрямовану, осмислену трудову і предметно-практичну діяльність, застосовуючи при цьому створювані нею ж знаряддя праці або ж техніку. Вона має свідомість і самосвідомість, мову, розум, волю, свободу, яка проявляється в здатності вибору й самовизначення.
Людина — це суб'єкт діяльності й спілкування, пізнання, естетичного сприйняття та освоєння дійсності, істота творча, моральна, яка відповідає за свої вчинки. Формування й розвиток людини — водночас формування й розвиток суспільства, матеріальної і духовної культури, поза якою людина як така не може існувати.
Пізнаючи і перетворюючи світ засобами науки, духовної культури, індивідуальної та суспільної практики, людина в усі часи намагалася з'ясувати власну природу, розкрити таїни свого внутрішнього світу, визначити рушійні сили свого розвитку, закони поведінки, сенс свого існування і своє призначення в світі.
Людське життя суперечливе у своїй сутності. Кожна людська істота так, чи інакше самовизначається і самостверджується в просторі і часі відміряному їй на життя, знаходить себе на перетині багатьох вимірів існування. Особливість людини неповторна у своїй індивідуальності. Нетотожність понять “ особистість ”, “ індивідуальність ” не дає змоги розглядати структуру особистості як своєрідний набір індивідуально – психологічних властивостей і якостей.
Проблема людини є однією з найактуальніших у філософії. Однак лише в сучасній філософії виник окремий напрям — філософська антропологія.
Нерідко термін «філософська антропологія» тлумачать у ширшому значенні — як філософське вчення про людину, або філософію людини.
Щоб збагнути сучасний стан філософії людини, необхідний історичний екскурс розв'язання проблем людини. Кристалізація філософського розуміння людини, особливо на початкових етапах розвитку філософії, відбувалася на основі міфів, легенд, переказів і закладених у них ідей, образів, понять, а також своєрідного діалогу між міфологією та філософією.
У філософії Давньої індії, людина мислилась як частина світової душі, а людське життя розуміли як певну форму нескінченного ланцюга перероджень. Це відповідало концепції коловороту життя (сансари), яка була найважливішою складовою.
У давньогрецькій філософії спочатку людина не існує сама по собі, а є складовою системи певних відносин, що тлумачаться як абсолютний порядок і Космос. Людина в такому контексті мислилась як частина Космосу, як мікрокосм, що був відображенням макрокосмосу, який розуміли як живий організм. Такі погляди на людину обстоювали представники Мілетської школи.
Безпосередньо антропологічна проблематика знаходить свій вияв у діяльності софістів і в творчості автора філософської етики Сократа, які вводять людину в буття як головну дійову особу. Основоположний принцип софістів «Мірило усіх речей — людина». Платон стояв на позиціях антропологічного дуалізму душі і тіла, хоча душу вважав субстанцією, яка й робить людину людиною, а тіло розглядав як ворожу їй матерію. Тому від якості душі залежала й загальна характеристика людини, її призначення і соціальний статус. У концепції Арістотеля людина розглядається як істота соціальна, державна, політична. На його думку, той, хто не здатний до спілкування, оскільки вважає себе істотою самодостатньою і не відчуває потреб в чомусь, уже не є елементом держави. Він стає або твариною, або божеством. Арістотель звертає увагу ще на дві відмітні ознаки людини — її розум і мову. «Лише людина з усіх живих істот володіє мовою», — зазначав він. Тому соціальність, розумність, і мова є тими основними характеристиками, що виокремлюють людину з-поміж живих істот.
Філософія Нового часу, хоча й не звільнилася повністю від релігійного впливу, проблему людини вирішує не в містичному світлі, а в реальних земних умовах, утверджуючи її природний потяг до добра, щастя, гармонії. Цій філософії органічно притаманний гуманізм і антропоцентризм, вона часто пронизана ідеєю автономії людини, вірою в її безмежні можливості. У Новий час до визначальних ознак людини було віднесено те, що вона силою свого розуму створює знаряддя праці, щоб збільшити власну продуктивну спроможність. Набуває поширення механістичний погляд на людину як своєрідну машину. Ще однією відмітною рисою філософської атропології цього часу є тлумачення людини як продукту природи
Отже, філософи на різних етапах розвитку філософії прагнули розгадати природу людини, віднайти в ній своєрідне щось, завдяки чому людина є людиною.
Людина народжується на світ вже людиною. Це твердження на перший погляд здається істиною, що не вимагає доказів, і виглядає банальним. Справа в тім, що тут затверджується генетична зумовленість виникнення природних передумов для розвитку власне людських ознак і якостей. У поняття індивід утілена родова належність людини. Індивідом можна вважати будь-кого.
Індивідуальність виявляється в рисах темпераменту характеру, у єднанні інтересів, якостей інтелекту, потреб і здібностей індивіда.
Сказати про конкретну людину, що він індивід, означає сказати дуже небагато. Подальші, навіть самі загальні, його характеристики припускають опис і пояснення якостей, без яких він залишиться лише статичною одиницею в довіднику, а не реальною людиною, що відрізняється від інших практично в усьому. З’являючись на світ як індивід, людина знаходить особливу соціальну якість, стає особистістю.
Кожна особистість має потребу в особливій характеристиці, що могла б описати цю соціальну якість, носієм якої є індивід.
Провідна роль у формуванні особистості належить цілеспрямованому впливу на неї – вихованню. Виховання спрямовує й організує розвиток особистості відповідно до цілей, заданих суспільством. При цьому виховання не тільки певним чином організує, упорядковує життя та діяльність дитини, але й створює спеціальне соціальне середовище чи ситуацію розвитку, що виявляє можливості конкретної особистості.
Особистість втілює в собі систему відносин, суспільних за своєю природою, що міститься в сфері буття індивіда як його системна якість. Відкрити їх може лише науковий аналіз, почуттєвому сприйняттю вони не доступні.
Висновки
Отож, в загальному підсумку: людина, як і Бог, триєдина — володіє біосоціодуховною сутністю.
Від природи, тобто в своїй природній основі вона є істотою, наділеною сукупністю біологічних ознак, — в цьому її істотність.
Від суспільства, тобто в своїй соціальній формі людина є індивідом, наділеним формальними ознаками, — в цьому її індивідуальність.
Людина народжується як індивід, як суб'єкт суспільства з притаманними їй природними задатками, формується як особистість у системі суспільних відносин завдяки цілеспрямованому вихованню. З моменту народження дитина потрапляє у сферу дії економічних, морально – політичних та ідеологічних суспільних відносин, які через спілкування і активну діяльність розвивають її як особистість. Це тривалий і складний процес, що має історичний характер. Як багатогранне і динамічне утворюється завжди змінюється і розвивається.
Той факт, що поняття “особистість” і “індивідуальність” не збігаються, не дозволяє представити будову особистості лише як деяку конфігурацію індивідуально-психологічних властивостей та якостей людини.
Список використаної літератури
1. Андрущенко В. Філософія: Підруч. / Микола Іванович… Горлач (заг.ред.). — 2.вид., перероб. та доп. — Х. : Консум, 2000. — 672с.
2. Арутюнов В. Філософія: Навч.-метод. посібник для самостійного вивчення дисципліни / Київський національний економічний ун-т. — 2-е вид.,перероб.і доп. — К. : КНЕУ, 2001. — 221с.
3. Афанасенко В. Філософія: Підруч. для вищої школи / Василь Григорович Кремень (заг.ред.), Микола Іванович Горлач (заг.ред.). — 3.вид., перероб. та доп. — Х. : Прапор, 2004. — 735с.
4. Білодід Ю. Філософія : Український світоглядний акцент: Нав-чальний посібник/ Юрій Білодід,. -К.: Кондор, 2006. -355 с.
5. Бичко І. Філософія: Підручник для студ. вищих закладів освіти. — 2. вид., стер. — К. : Либідь, 2002. — 408с.
6. Буслинський В. Філософія: Навч. посібник для студ. і аспірантів вищ. навч. закладів / Київський славістичний ун-т / Володимир Андрійович Буслинський (ред.). — К., 2002. — 315с.
7. Воронкова В. Філософія : Навчальний посібник/ Валентина Воронкова,; М-во освіти і науки України. -Київ: ВД "Професіонал, 2004. -460 с.
8. Губерський Л. Філософія: Навч. посібник для студ. і аспірантів вищих навч. закл. / І.Ф. Надольний (ред.). — 5. вид., стер. — К. : Вікар, 2005. — 516с.
9. Кирильчук В.Т. Філософія : Навчально-метод. посібник/ В.Т.Кирильчук, О.О.Решетов, З.В.Стежко; М-во освіти і науки України; КДТУ. -Кіровоград: КДТУ, 2000. -110 с.
10. Кремень В. Філософія: Мислителі. Ідеї. Концепції:Підручник. — К. : Книга, 2005. — 525с.
11. Петрушенко В. Філософія : Навчальний посібник для вузів/ Віктор Петрушенко,. -4-те вид., перероб. і доп.. -Львів: Новий Світ-2000, 2006. -503 с.
12. Сморж Л. Філософія : Навчальний посібник/ Леонід Сморж,. -К.: Кондор, 2004. -414 с.
13. Філософія: Підручник для студентів вищих закладів освіти/ Ігор Бичко, Іван Бойченко, Віталій Табачковський та ін.. -2-е вид., стереотип.. -К.: Либідь, 2002. -405 с.