Размещено на http://www.allbest.ru/
БЕРДЯНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Інститут філології і соціальних комунікацій
Кафедра української мови та методики викладання фахових дисциплін
Літера ґ в українській мові
Робота студентки 1 курсу 12-б групи ІФСК
Бажан Катерини
Бердянськ 2015
План
1. З історії літери ґ
1.1 Чим більшовицькій системі не догодила літера Ґ
1.2 В оборону літери ґ в українській мові
2. Чинний правопис літери ґ. Літери г та ґ у словах іншомовного походження
2.1 Літери г та ґ у словах іншомовного походження
Висновок
Список літератури
1. З історії літери ґ
Українська мова належить до тих індоєвропейських мов, у яких проривний звук [ґ] колись перейшов у [г]. У праслов'янській мові всі слова вимовлялися з [ґ]. Потім у деяких слов'янських мовах (українській, білоруській, чеській, словацькій, верхньолужицькій) він перейшов у [г], який позначає гортанний задньоязиковий приголосний.
Але звук [ґ] залишився у деяких українських словах, а згодом в українську мову почали потрапляти іншомовні слова і виникла потреба відтворювати цей проривний [ґ]. У пам'ятках староукраїнської мови з XIV століття він передавався на письмі буквосполукою «кг» (кгвалт, кгрунт, Кгедимінович, Скиркгайло, розкга, мозкгови). Вживали його і за пізніших часів, хоч дедалі рідше. У XIX столітті на цю давню традицію орієнтувалися лише поодинокі автори — Олексій Павловський у першій граматиці живої української мови (1818), С. Писаржевський (1840), видавці альманаху«Молодик» (1843), «Записок» Південно-західного відділу Російського географічного товариства (1873) та видавець Іван Бецький (1843).
Також існував варіант запису цього звука через запозичену з латинської абетки літеру g (gраты, gроно, проgресъ, Gанжа, Gалаgанъ). У 19 столітті цю літеру вживали Амвросій Метлинський (1839), Левко Боровиковський(«Байки й прибаютки», 1852), Пантелеймон Куліш («Граматка», 1857, та ін.), видавці журналу «Основа» (1861–1862), упорядник збірника «Українські приказки, прислів'я і таке інше» М. Номис (1864). Останнім прихильником цього варіанту запису був харківський літератор М. Лободовський, який 1910 р. обстоював латинську літеру, бо «і чепурна, і навчає чужої мови букву». Свої окремі, нетрадиційні знаки пропонували, щоправда безуспішно,Микола Гатцук, Каленик Шейковський.
Літери Ґґ прописом
Історично, звук [ґ] чергувався з [дз], хоч у більшості сучасних говірок таке чергування занепало, поступившись місцем [ґ]-[з].
Особливе написання ґ вперше застосовується у Пересопницькому Євангелії (1556–1561). А в 1619 році її вводить до алфавіту Мелетій Смотрицький у своїй «Граматиці», запозичивши курсивний різновид грецької гамми (γ), яку в західноєвропейській та польській традиціях вимовляли як проривний звук. Вона використовувалась і у «Лексиконі» Памво Беринди (1627) — ґвалтъ, ґезъ, ґузы, педаґоґъ, румиґаю. Широке використання цієї літери простежується за численними рукописними документами й друками XVII–XVIII ст.
Починаючи з XVIII ст. у більшості діалектних зон нові слова зі звуком [ґ] перестали приходити, оскільки, перебуваючи під російською владою, їх запозичували через російське посередництво, а з огляду на фрикативний [ɣ] у південноросійських говорах і наявність лише одного [g] в літературній російській, що йому регулярно відповідав український [г], кожне [g] літературної російської систематично замінювали українським [г].
Тривалий час ця літера мала лише курсивну форму, потім оформився її сучасний варіант. В українській писемності на позначення проривного задньоязикового звука літера ґ вживалася з перервами: у XVIII — поч. XX ст. (до 1905 року) у підросійській Україні не вживалася, тому що була відсутня в гражданській азбуці, введеній в Росії 1708 р.
З 30-40 років XIX ст., передусім у Галичині, починає більше поширюватись й зрештою переважати літера «Ґ». Першим з галицьких граматистів увів її до своєї граматики 1834 р. Й. Левицький. Звертає на неї увагу М. Шашкевич у брошурі «Азбука і абецадло» (1836), спростовуючи закиди прихильників польської латинки, що нібито українська кирилиця бідна, неспроможна передавати багатьох звуків.
Літера «ґ» в українській абетці. Ілюстрація Георгія Нарбута, 1917 р.
Коли 1848 р. в Галичині виникла можливість заснування української преси, розвитку шкільництва і в зв'язку з цим обговорювалися правописні питання, скликаний у Львові Собор учених руських ухвалив: «на звук g уживати букву слідующої форми ґ». Вона з'являється в першій українські газеті «Зоря Галицка» (1848–1857). Вона була неодмінним елементом усіх основних правописних систем, зокрема, затвердженої на початку 90-х років XIX ст. як офіційний правопис у Галичині «желехівки» (за прізвищем лексикографа Є. Желехівського).
Зі скасуванням 1905 р. заборон на українське друковане слово й розвитком преси, видавничої справи в Україні ця літера була введена й тут. Вона ввійшла до складу абетки, схваленої комісією Петербурзької АН. Вживана в класичній лексикографічній праці Б. Грінченка — «Словарі української мови» (1907–1909), в основних органах прес, у виданнях творів, листуванні видатних тогочасних письменників та вчених.
1.1 Чим більшовицькій системі не догодила літера Ґ
1933 року з ідеологічних міркувань її було вилучено з української абетки, під час реформи українського правопису, проведеного Н. Кагановичем і А. Олінтером.
Боротьбу з неугодним владі українським правописом партія починає зі створення в Харкові комісії з перевірки роботи на мовному фронті, до складу якої входять Андрій Хвиля (Олінтер), мовознавці Микола Наконечний, Олекса Синявський, Кость Німчинов та партократ Наум Каганович, виявляючи неабияку глухість до аргументів науковців про недоцільність видалення букви Ґ, залишивши по собі тексти вражаючих своїм абсурдизмом статей.
Зокрема, Наум Каганович переконаний, що літера Ґ не має права на життя, оскільки з'явилася в українській абетці аж на початку XX ст., тож не є притаманною усталеній українській мові. Він не хоче врахувати, що українська мова бере свій початок у мові праслов'янській, у якій всі слова вимовлялися з Ґ, яке протягом кількох століть трансформувалося у багатьох словах у Г.
Урешті комісія Народного комісаріату освіти у справі перевірки роботи на мовному фронті на початку 1934 р. видає доленосну для літери резолюцію: "У зв'язку з тим, що у державному українському правописі… є пункти, що їх застосування… дає політично шкідливі наслідки, скорегувати український правопис… в напрямку більшої конкретизації пункту про вживання Ґ. Відкинути штучне відмежування української мови від російської мови у словниках та усунути націоналістичні правила правопису, що орієнтували українську мову на польську, чеську буржуазні культури" — і літера Ґ після майже 400-літнього існування зникає з української абетки. Незабаром Хвиля вже звітує у доповіді з промовистою назвою "Викорінити, знищити націоналістичне коріння на мовному фронті" про те, що націоналістичну небезпеку усунуто, боротьбу з "буржуазною" літерою успішно проведено:
«З словників викинуто шкідливий націоналістичний матеріял. Ліквідовано вигадані націоналістичними елементами штучності — зокрема букву Ґ, використання якої відтягало розвиток української мови від завдань соціялістичного будівництва. »
Через десятиліття Науму Кагановичу та Андрію Хвилі відповість один із найвидатніших учених мовознавців-україністів Артем Москаленко у своїй "Історії українського правопису:
«З погляду наукового ліквідація букви Ґ в багатьох узвичаєних словах, як, наприклад, ґава, ґуля, ґедзь, ґрунт тощо, не була виправдана, доцільна. Ця буква була викинута з української азбуки на Радянській Україні під гарячу руку, коли велася боротьба з націоналістичним шкідництвом на мовознавчому фронті. »
Питання небезпечного зросійщення української мови порушують шістдесятники після набуття чинності "Українським правописом 1960–1961 рр.", у якому українські правила було ще більше наближено до "Правил російської орфографії та пунктуації". У 1963 р. редакція журналу "Українська мова і література в школі" організовує дискусію про сучасний український правопис, учасники якої, зокрема, пропонують поновити незаслужено вилучену з абетки Ґ, а в листопаді 1969-го на захист "репресованої" літери відкрито виступає дослідник проблем розвитку та культури української мови Борис Антоненко-Давидович.
«Скасування цієї літери припало на той час, коли вчинено було багато перекручень і збочень, коли з'явились "реформатори" не тільки українського правопису, а й самої української мови.»
— йдеться в статті "Літера, за якою тужать", опублікованій у "Літературній Україні" 4 листопада 1969 р.
Але мине ще 20 років, перш ніж літеру Ґ реабілітують: 14 листопада 1989 р. Правописна комісія при Президії АН УРСР затверджує п'яту редакцію "Українського правопису", згідно з якою Ґ займає своє законне місце в українській абетці.
1.2 В оборону літери ґ в українській мові
В сучасній розмовній українській мові є порівняно небагато слів із фонемою Ґ, як от: ґандж (вада), ґанджувати (охаювати, паплюжити), ґоґошитися (пиндючитися), ґава, ґрати (металічна решітка до вікон), ґедзь (овод), джиґун (залицяльник), дзиґа, ґудз (вузол), ґудзувати (зав’язувати), ґудзкуватий (з ґудзами, вузлуватий), ґудзик, ґвалт, ґила (грижа, випук у паху), ґуля (пухлина), ґатунок (сорт, вид), ґніт (рос. фитиль), Ґарлінка (назва села на Миколаївщині), Ґоґ і Маґоґ (біблійні назви народів), ґанок, ґроно, ґринджоли (різновид саней), ґралі (вила), ґаблі (вила), жґребло (металічна чесалка для коней і корів), мамалиґа, ґарбати (порпати), ґрамузляти (невміло писати), гольґати (пити з бульканням), лиґати (ковтати), догори дриґа (уверх ногами), ґедзкатися (сваритися), ґайда (давній пастуший інструмент для гри), ґиґнути (загинути), дзиґоніти (тремтіти з холоду), ґеґати (кричати по-гусячому), ґевкати (внутрішній відгук від падіння живого тіла), дриґатися (махати ногами), на миґах (з допомогою міміки та жестів), не до шмиґи (не до вподоби), ґляґ (порошок для вироблення бринзи з висушеного шлуночка ягняти), ґраса (яма для замісу глини), ґрасувати (місити глину ногами), брати на ґирґоші (нести когось у себе за спиною), ґондзлі (заков’язлі клубочки волокна, вовни чи волосся), ґондзятися (бабратися), ґондзя (забарна особа, що бабрається у чомусь), ґекання (часте говоріння фонеми Ґ замість Г), ґимба (губа), ґимбатий (губатий), ґилетка (діжечка для сиру), фіґлі (вигадки), фіґа (дуля), продавати фиґи-миґи (бездіяльничати), ґирилиця (збіговисько), ґирлиґа (палиця пастуха), леґейда (ледар), підґарля (воло, випуклість під підборіддям), ґешефт (торгове підприємство), ґибати (помахувати чимось), ґазда, ґаздиня, ґаздувати (господарювати), ґабдзувати (охаювати), ґевало (здоровило), мруґати (моргати), маґда (презирливо: дівчина-нечупара) та інші.
Значна частина цих слів вживається у розмовному плані на рівні діалектизмів.
Однак слід зауважити, що хоч і досить незначна кількість слів із літерою Ґ існує в сучасній українській розмовній мові, проте в багатьох випадках уникання літери Ґ через заміну її літерою Г призводить до плутанини і зневиразнення змісту в окремих висловлюваннях. Крім того, у деяких галузях мовознавства, як, скажімо, у загальній лінгвістиці, в історії української мови чи діалектології аж ніяк не можна обійтись без літери Ґ. Отже, літеру Ґ деякі мовознавці та історики вживають, так би мовити, самочинно з тієї простої причини, що без неї у багатьох випадках просто неможливо обійтися.
В необхідності вживання літери Ґ найкраще переконують такі приклади:
1. Цей потрапить будь на чому заграти, а той потрапить буть що за ґрати, (тобто в тюрму).
2. І маєток загарбав і хазяїна заґарбав (запорпав).
3. Гайда, хлопці! – Ґайда грає! (пастуший музичний інструмент).
4. Гніт нестерпучий пече, наче ґніт палючий.
5. А наш цуцик гав! та гав! – хоче наловити ґав.
6. Ходив на гулі, доки не дістав ґулі.
7. Нашу малу Ганку посадили на високому ґанку.
8. Всі твої повсюдні шмиги (шмигляння, вештання) мені зовсім не до шмиґи (не до вподоби). літера український мова звук
9. Цей показує на миґах, той витворює на дриґах.
10. Німецьке слово гут означає капелюх, а слово ґут означає добре.
11. У давніх українських літописах фонему Ґ передавали буквосполученням КГ, як напр.: Олькгерд (Ольґерд), Скирикгайло (Скириґайло), Кгедемин (Ґедемин), кгвалт (ґвалт), кгрунт (ґрунт), кголдовати (ґолдовати), кгрань (ґрань) та ін.
12. Північні російські діалекти характеризуються оканням і геканням, а південні – аканням і ґеканням, як, наприклад, огромный – аґромный, могущий – маґущий.
13. Хоч і пишуть по-українському гудз, гудзик, а проте вимовляють ґудз, ґудзик.
14. У карпатських діалектах української мови слово дівка вимовляється Ґівка, а в південно-східних діалектах слово Дмитро вимовляється Ґмитро, а слово навідліт вимовляється навіґлі.
Як бачимо з наведених прикладів, безоглядне нехтування літерою Ґ у багатьох випадках є невиправданим і нелогічним обмеженням фонетичної багатогранності як живої розмовної української мови, так і давньоукраїнської чи давньоруської мови при коментуванні окремих фонетичних явищ в історичному аспекті чи при транскрибуванні чужомовних слів, діалектизмів чи власних імен, які включають цю фонему.
Напрошується просте міркування про те, що ні в якому разі не можна підходити до мовознавчих явищ за принципом прокрустового ложа, яке спотворює будь-що, що потрапляє у нього і є символом штучного викручування усталених традиційних форм чи нормативів. Немислимість такого підходу цілком очевидна і, отже, без найменших вагань слід запровадити вживання літери Ґ у всіх необхідних випадках, офіційно ввівши її до складу українського алфавіту.
На думку І. І. Огієнка не є бажаним зловживати літерою ґ, намагаючись наближати українську вимову до вимови західних чи східних сусідів і таким чином нехтуючи нашою культурою, настільки ж не варто відкидати уже засвоєні у мові слова на зразок ґрунту чи ґвалту, оскільки вони також є частиною тієї ж старої культури:
Ознакою української мови є тільки г (h), чому й чужі слова з [ґ] ми українізуємо, цебто вимовляємо інтелігенція, гімназія, агітувати...
...Вимова г як [h] єсть наша характерна споконвічна ознака, руйнувати яку було б непотрібним нехтуванням своєї старої культури.
2. Чинний правопис літери ґ
2.1 Літери г та ґ у словах іншомовного походження
§ 15. Літера Ґ
Літера ґ передає на письмі задньоязиковий зімкнений приголосний як в українських словах, так і в давнозапозичених і зукраїнізованих: аґрус, ґава, ґандж, ґанок, ґатунок, ґвалт, ґвалтувати, ґеґати, ґедзь, ґелґотати, ґерґотати, ґерґотіти, ґешефт, ґиґнути, ґирлиґа, ґлей, ґніт (у лампі), ґоґель-моґель, ґрасувати, ґрати (іменник), ґратчастий, ґречний,ґринджоли, ґрунт, ґудзик, ґуля, джиґун, дзиґа, дзиґлик тощо та похідні від них, а також у прізвищах Ґалаґан, Ґудзь і под.
У власних назвах іншомовного походження етимологічний g згідно з усталеною традицією вимовляється як г; проте збереження g у вимові не є порушенням орфоепічної норми. Отже, правильною є вимова:Гданськ і Ґданськ, Гренландія й Ґренландія, Гібралтар і Ґібралтар; Гарібальді й Ґарібальді, Гете й Ґете.
§ 87. G, H
G і h звичайно передаються літерою г: авангард, агітація, агресор, гвардія, генетика, гімнастика, гоніометр, грандіозний, графік, грог, ембарго, лінгвістика, міграція; гандбол, гегемонія, гектар, гербарій, герцог, гінді (мова), гіпотеза, горизонт, госпіталь, гугенот, гумус; Гаага, Гавана, Гавр, Гарвард, Гаронна, Гвінея, Гельсінфорс, Гельсінкі, Гіндустан, Гренландія, Греція, Йоганнесбург, Люксембург; Ганнібал, Гейне, Гете, Гізо, Гомер, Горацій, Горн, Гюго, магомет.
В окремих словах англійського походження h передається як х: хобі, хокей, хол, Хемінгуей та ін.
Положення проекту правопису 1999 року щодо літери «ґ» розширює випадки її вживання на власні назви іншомовного походження (крім назв країн) та незасвоєні іншомовні слова для відтворення відповідного проривного звуку.
§ 15. Літера Ґ
Літера ґ передає на письмі задньоязиковий зімкнений приголосний у словах, що відповідно вимовляємо: аґрус, ґава, ґазда, ґандж, ґанок, ґвалт, ґвалтувати, ґеґати, ґедзь, ґелґотати, ґерґотати, ґерґотіти, ґиґнути, ґирлиґа, ґлей, ґніт (у лампі), ґоґель-моґель, ґонт(а), ґрасувати, ґрати (іменник), ґратчастий, ґречний, ґринджоли, ґрунт, ґудзик, ґуля, джиґун, дзиґа, дзиґлик, ремиґати тощо та похідних від них, а також у власних назвах — топонімах України: Ґорґани (гірський масив у Бескидах), Ґоронда, Уґля (села на Закарпатті), у прізвищах українців: Ґалаґан, Ґалятовський, Ґеник, Ґерзанич, Ґердан, Ґжицький, Ґиґа, Ґоґа, Ґойдич, Ґонта, Ґриґа, Ґула, Ломаґа та інші.
§ 95. G
1. Літеру g, яка у відповідних мовах позначає дзвінкий проривний звук ґ, у загальних назвах та у власних географічних назвах на письмі передаємо буквою г: агент, агітатор, агресія, багаж, газ, гараж, гарантія, гастролі, гвардія, генерал, глобус, гольф, граната, інтелігенція, легіон, магістр, міграція, навігація, прогрес, регіон, регістр, регулярний, серфінг; Англія, Бельгія, Гамбія, Гвінея, Гренада, Греція, Грузія, Катанга, Парагвай, Рангун, Чикаго та інші.
2. У власних назвах людей (іменах, прізвищах) відповідно до g у мові-джерелі пишемо ґ, а відповідно до h — г: Верґілій, Ґеорґ Вільгельм, Фридрих Геґель, Ґеорґ Фридрих Гендель, Васко да Ґама, Магатма Ґанді, Федерико Ґарсія Лорка, Вінсент ван Ґоґ, Ґрета Ґарбо (Ґустафссон), Едвард Ґриг, Курт Ґеорґ Кісинґер, Томаш Ґарріґ Масарик, Клемент Ґотвальд, Ґустав Гусак та інші.
3. Літеру g передаємо буквою ґ у не засвоєних українською мовою іншомовних словах, а також в іншомовних словосполуках, що транслітеруються засобами української графіки: лат. альтер еґо (alter ego) — друге я, персона нон ґрата (persona non grata) — небажана особа, фата морґана (fata morgana) — марево; франц. Ґран-прі (grand prix) — найвища нагорода на конкурсі, змаганнях; англ. ґудбай (good bye) — до побачення; нім. «Фольксваґен» («Volkswagen») — назва автомобільної фірми, «Зюддойче цайтунґ»(«Süddeutsche Zeitung») — назва газети тощо.
4. Відповідно до вимови літеру g у словах англійського походження передаємо через дж: менеджер (manager), Джордж (George); у словах італійського походження — через дж: Джованні (Giovanni), Джотто (Giotto), Джузеппе (Giuseppe); у словах французького походження — через ж: кортеж (cortège), Жерар (Gerard), Жорж (Georges). Але традиційно Генуя (Genova).
Висновок
Ось уже півстоліття небайдужа до кривдної долі рідної мови громадська думка б’ється об мури затяжного консерватизму щодо відновлення в українському алфавіті букви Ґ – єдиної умови збереження не так і частого, але доконечного проривного звуку – невід’ємного складника фонетичної (фонологічної) системи консонатизму рідної мови. Віднині, коли обнадійний легіт демократизації і гласності дозволяє, не боячись, відстоювати унікальність і автохтонність нашої мови, злочином буде дозволяти її знищення і забуття. Цей давній біль за втраченим елементом графіки – сьогодні, як ніколи, набув реальних підоснов бути справедливо зарадженим.
Використана література
1. Григорій Аврахов «Живої мови неув’ядна сила» // журнал «Україна»
2. Віталій Підлубний «В оборону літери ґ в українській мові» // Дзвін.– 1990. – №3. – С. 144-145
3. Німчук В. В. «Про графіку та правопис як елементи етнічної культури: історія ґ» // Мовознавство. – 1990 № 6; 1991 - № 1-3.
4. Півторак Г. П. «Ґ - п'ята літера українського алфавіту» // Українська мова: Енциклопедія. - К.: Українська енциклопедія, - С. 118.
5. Фешовець Олена. «Вживання букв ґ/кг (чи інших написань) в історичному розвитку мови.» - Перекладацька Майстерня 2000–2001.
6. «Український правопис»