Ім'я файлу: Докази в адміністративному судочинстві.docx
Розширення: docx
Розмір: 21кб.
Дата: 15.12.2023
скачати
Розширення: docx
Розмір: 21кб.
Дата: 15.12.2023
скачати
Левчук В. ТП-4-1
Варіант 3.
1. У чому полягає забезпечення доказів в адміністративному процесі?
Відповідно до ст.114 КАСУ:
1. Суд за заявою учасника справи або особи, яка може набути статусу
позивача, має забезпечити докази, якщо є підстави припускати, що засіб
доказування може бути втрачений або збирання чи подання відповідних
доказів стане згодом неможливим або утрудненим.
2. Заява про забезпечення доказів може бути подана до суду як до, так і
після подання позовної заяви.
3. Забезпечення доказів до подання позовної заяви здійснюється судом
першої інстанції за місцезнаходженням засобу доказування або за місцем,
де повинна бути вчинена відповідна процесуальна дія. Забезпечення
доказів після подання позовної заяви здійснюється судом, який розглядає
справу.
4. У разі подання заяви про забезпечення доказів до подання позовної
заяви заявник повинен подати позовну заяву протягом десяти днів з дня
постановлення ухвали про забезпечення доказів. У разі неподання
позовної заяви у зазначений строк, повернення позовної заяви або відмови
у відкритті провадження суд скасовує ухвалу про вжиття заходів
забезпечення доказів не пізніше наступного дня після закінчення такого
строку або постановлення судом ухвали про повернення позовної заяви чи
відмови у відкритті провадження.
Якщо ухвала про забезпечення доказів на момент її скасування була
виконана повністю або частково, отримані судом докази (показання
свідків, висновки експертів тощо) не можуть бути використані в іншій
справі.
5. Особа, яка подала заяву про забезпечення доказів, зобов’язана
відшкодувати судові витрати, а також збитки, спричинені у зв’язку із
забезпеченням доказів, у разі неподання позовної заяви у строк,
визначений частиною четвертою цієї статті, а також у разі відмови у
позові.
2. Поясніть зміст допустимості та достовірності доказів.
Доказами в кримінальній справі є отримані в установленому законом
порядку будь-які фактичні дані, на підставі яких, слідчий, прокурор і суд
встановлюють наявність або відсутність суспільно небезпечного діяння,
винуватість особи, яка вчинила це діяння, та інші обставини, що мають
значення для об'єктивного вирішення справи.
Докази - це фактичні дані, що відповідають вимогам належності до справи,
допустимості і достовірності.
Зміст доказів - фактичні дані, отримані з належних джерел, а їх
матеріальною основою слугує вже не саме джерело, а штучно створений
відповідний процесуальний носій.
Ключову роль під час розгляду справи в порядку адміністративного
судочинства відіграють докази, за допомогою яких встановлюються
обставини справи. Квінтисенцією набуття фактів статусу доказів є наявність
таких властивостей, як належність, допустимість, достовірність, достатність.
Названі властивості мають не тільки теоретичне, але й практичне значення.
Нашою метою є дослідження достовірності доказів. Відповідно до ст. 69
Кодексу адміністративного судочинства України доказами є будь-які
фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність (або відсутність)
обставин, що обґрунтовують вимоги й заперечення осіб, які беруть участь у
справі, та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення
справи. Інформація про допустимість доказів у законодавстві відсутня, на
науковому рівні це питання дискутується.
Зауважимо, що у науці процесуального права ставиться знак рівняння
між такими категоріями, як достовірність та істинність. Встановити факт
достовірності доказу можливо на таких етапах доказової діяльності, як
перевірка, дослідження, оцінка доказів. Слід наголосити, що така властивість
як достовірність безпосередньо належить не факту, а самому засобу
доказування. Одні автори ототожнюють поняття достовірності та
ймовірності, вважаючи їх синонімічними характеристиками результату
судового пізнання. На нашу думку, не можна порівнювати названі категорії.
Так, у даному випадку ймовірність буде початковим ступенем пізнання
факту, а достовірність, вже як результат пізнання – останнім. Інші науковці
наголошують на тому, що коли йдеться про судові знання, потрібно
використовувати термін «достовірність» як таку їх характеристику, що
означає максимальне наближення суду до повного і правильного
встановлення фактичних обставин судової справи .
Під достовірністю доказів розуміють: 1) можливість застосування
фактичних даних у процесі доказування з точки зору знань про джерела,
обставини, методи їх утворення та отримання в контексті використання у
справі інших матеріалів ; 2) якість доказу, яка характеризує точність,
правильність відображення обставин, які входять до предмету доказування ;
3) властивість доказів, яка відображає логічність та безспірність відомостей,
а також неможливість спростування їх іншими доказами ; 4) істинність
знання (його відповідність об'єктивній діяльності), та обґрунтування цієї
істинності, яке адресоване відповідному суб’єкту – суду . Об’єктивний
момент (наявність або відсутність будь-яких фактів або їх різне поєднання)
завжди припускає суб’єктивне сприйняття і суто суб’єктивну оцінку цих
фактів дійсності . Суд не може покласти в основу свого рішення недостовірні
докази, тому у разі виникнення сумніву, повинен надати оцінку доказу. У
доказовому праві Англії достовірність доказів є самостійним поняттям, що
дозволяє визначити правильність походження джерела доказу та відрізняти їх
від імовірності як приблизного знання, часткової, неповної обґрунтованості
твердження .
Виділимо ознаки достовірності доказів в адміністративному
судочинстві: 1) достовірність – це оцінка доказу за змістом; 2) доказ повинен
бути отриманий із якісного джерела; 3) він перевіряється за допомогою
порівняння із іншими доказами шляхом їх оцінки; 4) характеризує знання,
отримані суддею у результаті дослідження сукупності доказів; 5) адекватно
відображає матеріальні та нематеріальні (ідеальні) сліди. Оцінка доказів, з
точки зору їхньої достовірності, полягає в тому, що: 1) вивчається особа, яка
володіє відомостями (свідок, тощо) з позицій її здатності давати правдиві та
повні свідчення; 2) вивчається характер та умови виявлення матеріального
носія інформації (предмет, документ); 3) аналізується зміст відомостей
(послідовність і повнота викладення, наявність суперечностей, неточностей,
прогалин, обґрунтованість висновків, що базуються на даних науки тощо); 4)
інформація, одержана з певного процесуального джерела, зіставляється з
інформацією, що отримана з інших процесуальних джерел. Визначаючи
достовірність відомостей про факти, суд повинен аналізувати весь процес
формування доказів та їх процесуальних джерел. Якщо це матеріальні сліди,
то необхідно з’ясувати умови їхнього виникнення, збереження та
копіювання. Достовірність особистих доказів перевіряється з огляду на
обставини, в умовах яких особа сприймала відповідні факти. Такі умови
мають як суб’єктивний (стан органів почуття, психіки, наявність спеціальних
знань, рівень розвитку, вік), так й об’єктивний характер (місце, час тощо).
Особисті докази можуть бути як первинними, так і похідними. У У останньому
випадку між особою, яка сприймає факти, та судом знаходиться інша особапосередник, через яку передаються відомості.
На практиці трапляються випадки, коли виникають сумніви в
достовірності доказу, наприклад, відсутність у документа будь-яких
реквізитів. Особа, яка бере участь у справі, під час дослідження цього доказу,
має право заявити клопотання про проведення експертного дослідження
документа. Для його вирішення суд своєю ухвалою визначає, які відповідні
заходи мають бути вжиті для перевірки фальшивості документа або усунення
сумніву у його достовірності, зокрема, шляхом витребування зустрічної
інформації. Якщо перевірити достовірність документа без спеціальних знань
неможливо, то суд призначає відповідну експертизу.
Підсумовуючи вищезазначене, можна констатувати, що базисною
властивістю доказів в адміністративному судочинстві є їх достовірність.
Однак, для набуття факту статусу доказу необхідний інтегральний зв’язок
всіх властивостей доказів, без комплексного дослідження яких неможливо
встановити обставини справи, а, отже, й винести законне рішення у справі. У
вирішені даного питання зерном надії залишається законодавче оформлення
визначення всіх властивостей доказів в адміністративному судочинстві.
Допустимість доказів означає правову придатність їх для використання у
кримінальному процесі як аргументів у доказуванні. Допустимість доказів
означає, що: o фактичні дані як докази одержані уповноваженим на те суб'єктом; o фактичні дані одержані у встановленому законом порядку з
дотриманням процесуальної форми, яка гарантує захист прав та
законних інтересів громадян; o фактичні дані та сам процес їх одержання належним чином закріплені
та засвідчені; o зібрані докази та інші матеріали кримінальної справи загалом
дозволяють здійснити перевірку достовірності та законності одержання
фактичних даних. 3. Особа 1 звернувся із позовом про оскарження рішення суб’єкта владних
повноважень. Через деякий час від Відповідача до нього надійшов відзивна
позовну заяву. Ознайомившись із відзивом Особа 1 вирішив додатки
додаткові пояснення електронні докази, зокрема фотографії, зроблені
на його мобільний телефон, що були записані на USB-флеш-накопичувач.
Які дії суду у цій ситуації?
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу
адміністративного судочинства України (далі КАС України) є справедливе,
неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічноправових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів
фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку
суб`єктів владних повноважень.
За правилами предметної підсудності встановленими ст. 19 КАС України
юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом
владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових
актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для
розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового
провадження (п.1. ч.1).
Згідно з вимогами частини третьої статті 242 Кодексу адміністративного
судочинства України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі
повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі,
підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні, з
наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до положень статті 9 Кодексу адміністративного судочинства
України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються
на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і
у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства
України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи
бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування
правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на
відповідача.
На виконання вимог частини другої статті 77 Кодексу адміністративного
судочинства України, відповідачем не доведено належними та допустимими
доказами правомірності його дій.
Натомість, Особою1 було надано належні та допустимі докази на
підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а наведені нею доводи не
були спростовані відповідачем.
Під час розгляду справи відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не
надав до суду жодних належних і достовірних доказів, а відтак, не довів
правомірності своїх дій (бездіяльності).
Тож позовну заяву необхідно задовільнити.
Чи порушив Особа 1 норми процесуального законодавства, і які?
Порушень процесуального законодавства в Особи 1 у даній справі немає