Ім'я файлу: ЛЕКЦІЇ. Загальні основи дидактики.doc
Розширення: doc
Розмір: 397кб.
Дата: 07.02.2021
скачати
ТЕМА 2. СУТНІСТЬ ПРОЦЕСУ НАВЧАННЯРозширення: doc
Розмір: 397кб.
Дата: 07.02.2021
скачати
1. Поняття процесу навчання. Головні ідеї організації навчального процесу у контексті сучасної освітньої філософії.
2. Функції процесу навчання.
2. Основні компоненти процесу навчання.
1. Поняття процесу навчання. Головні ідеї організації навчального процесу у контексті сучасної освітньої філософії.
Навчання як впорядкована діяльність учителя та учнів , спрямована на досягнення поставлених цілей.
Поняття процесу навчання пов»язано із рорзвитком навчання у просторі і часі. і означає послідовність його етапів, актів.
Лат. Слово «процесус» - рух вперед, просування вперед
Він включає велику кількість різноманітних зв»язків, відносин, а звідси неоднозначність цього явища, наявність достатньтої кількості визначень, тлумачень процессу навчання.
Історична категорія.
Доба давнього часу і середньовіччя: під поняттям процесс навчання розуміли головним чином викладання, метою якого є учень.
ХІХ - поч. ХХ ст.: в поняття процессу навчання почали вкладати вже два поняття: викладання і учіння. Викладання як діяльність вчителя по організації засвоєння учнями навчального матеріалу і учіння як діяльність самих учнів по засвоєнню запропонованих їм знань. Підхід, за винятком США, окремих експериментальних шкіл, залишається традиціійним – керівна роль учителя.
Нова місія сучасної школи – не тільки озброїти учня ЗУНами, а навчаити мислити, думатися, розвивати різні сфери своєї особистості.
Поняття викладання трактується швидше як забезпечення управлінням (керівництвом) навчально-пізнавальною діяльністю учнів, їх вихованням, розвитком. Не йде мова про заміну вчителя (дистанційне навчання, експеримент у США). Формує освітнє середовище, умови (постановка перед учнями мети іі завдань, психологічний клімат, забезпечення навч. исципліни…)
Учіння як активна пізнавальна діяльність самого учня як суб»єкта.
До основних ідей відносимо:
Учитель – керівник, організатор, посередник, фасилітатор, менеджер
Взаємодія учителя і учня як суб»єктів навчального процессу.
Навчання – це пошук, вироблення учнями особистісних знань, умінь і навичок, набуття власного досвіду.
Навчання – міжособистісна взаємодія учнів.
Навчання – огляд, вирішення соціально і особистісно значущих проблем, здійснення самостійних виборів, прийняття рішень.
Навчання – потенційний розвиток учнів.
Процесс навчання – це динамічна взаємодія учителя та учнів, у ході якої здійснюється стимулювання та організація активної навчально-пізнавальної діяльності учнів з метою засвоєння системи наукових знань, умінь і навичок, розвитку і вихованості особистості.
2.Основні функції процесу навчання.
Освітня є базовою і передбачає засвоєння учнями визначеної системи наукових знань, формування відповідних умінь і навичок.
Освітня функція повинна забезпечити
повноту знань (визначається рівнем засвоєння інформації з кожної навчальної дисиципліни, необхідної для розуміння основних ідей, істотних причинно-наслідкових зв’язків)
системність знань (упорядкованість – будь-яке знання випливає із попереднього і прокладає шлях до наступного)
усвідомленість знань (розуміння зв’язків між ними, прагнення самостійно поповнювати їх)
дієвість ( вміння оперувати ними, перености іх у нові ситуації тощо)
Виховна функція. Виховний характер – це об»єктивна закономірність, що виявлялася в усі епохи. Полягає у виховному характері процессу навчання. Передбачає формування у процесі навчання засобами світоглядних уявлень, моральних, етичних, естетичних якостей школяра
Розвивальна функція передбачає розвиток мислення, вольових рис характеру, навчальних інтересів, здібностей, мотивів, уваги, пам»яті.
Особливе місце належит розумовому розвитку, якимй передбачає формування таких умінь, як структурування, систематизування, конкретизування, доведення, формулювання висновків, класифікування, аналіз і синтез, порівняння, абстагування, узагальнення.
3. Основні компоненти процесу навчання.
Для організації навчання необхідно знати ті внутрішні структурні компоненти, з яких він складається. Основними складовими навчального процесу виступають:
Цільовий компонент
Стимулюючо-мотиваційний
Змістовий
Операційно-діяльнісний (процесуальний)
Контрольно-регулюючий
Оцінно-результативний.
1.Цільовий компонент.
Організація навчання перш за все пов’язана із чітким визначенням мети.
Мета навчання – це ідеальне передбачення (прогнозування) майбутнього (кінцевого) результату, або іншими словами, це те, до чого повинні прагнути учитель і учень. Очікуваний кінцевий результат спільної діяльності вчителя та учнів.
Цілі навчання чітко визначає учитель, учні ж повинні їх усвідомити і прийняти.
Відповідно до функцій навчання на кожному навчальному занятті визначаються і реалізуються три групи взаємопов’язаних цілей
Освітні цілі, освітня (навчальна) мета: передбачає засвоєння учнями упродовж уроку певного обсягу знань, умінь і навичок .
Виховні цілі (виховна мета): полягає у формуванні засобами змісту навчального матеріалу певних світоглядних уявлень, моральних, етичних, естетичних якостей школяра. Виховний потенціал: зміст матеріалу, особа вчителя, стиль спілкування, приміщення. Носить непомітний характер.
Навчаючи – виховую, виховуючи – навчай.
Розвивальні цілі, або розвивальна мета - передбачає використання можливостей навчального матеріалу для розвиткумислення, пам’яті, уваги, емоційно-вольових якостей, здібностей, інтересів учня тощо.
2.Стимулюючо-мотиваційний компонент. Є продовженням цільового компонента. Призначення, суть – формувати в учнів позитивне ставлення до навчання, викликати у них внутрішню потребу оволодіння знаннями.
Учень повинен вчитися, але чи він хоче?
Коня можна привести до водопою, але заставити його пити воду не можна…
Паскаль: учень не посудина, яку необхідно заповнити, а факел, який необхідно запалити.
Мотивація навчальної діяльності учнів – це застосування різних способів і засобів формування в учнів позитивних мотивів і через них позитивного ставлення до навчання.
Мотив (від лат рухаю) – це внутрішні імпульси, що спонукають до дії, яка відображає об’єктивні потреби й інтереси людини.
Основні групи мотивів:
Безпосередньо спонукаючі мотиви: залежить переважно від особистості і діяльності вчителя, відібраного ним матеріалу і методів його подання учням. Вони опираються на мимовільній увазі і основані на позитивних емоціях: симпатія до вчителя, цікаве ведення заняття, засоби навчання та інше.
Ці зовнішні впливи отримують своє внутрішнє відображення у свідомості учнів.
Перспективно спонукаючі мотиви: пов’язані із спрямованістю діяльності учня на майбутнє:
Інтерес до предмету як основи для майбутнього фаху
Інтерес до певного виду діяльності (малювання, спів…)
Прагнення вчитися, тому, що дав обіцянку
Інтелектуально спонукаючі мотиви: в основі лежить зацікавлення, інтерес до самого процесу розумової діяльності
Бажання і прагнення знайти самостійну відповідь на поставлене питання чи проблему
Почуття задоволеного від успішного вирішення завдання, проблеми
Це пізнавальні мотиви
Соціальні мотиви: усвідомлення відповідальності, обов’язку, необхід-ності навчатися (широкі соціальні) і вузькі – самоствердження, прояв честолюбства, прагнення вчитися, тому, що дав обіцянку…
Основні способи мотивації:
Підбір матеріалу, інформації, яка б викликала живий інтерес та емоції
Створення ситуації успіху
Практична, соціально зорієнтована значущість матеріалу, що вивчається
Постановка проблемного завдання
Мало пропозиції, простої постановки учителем завдання, його необхідно поставити так, щоб викликати в учнів пізнавальний інтерес, спонукати до активного мислення
Психолог С.Рубінштейн: Мислити людина починає тоді, коли в неї виникає потреба щось зрозуміти. Мислення здебільшого починається з проблеми чи питання, з подиву або здивування, із суперечності…
Домашні заготовки – проблемні ситуації, завдання – добре продумані, логічно вмонтовані, розраховані на тільки на наявні можливості вихованців, а й на найближчу зону їхнього інтелектуального розвитку.
Змістовий компонент:
Стосується змісту освіти.
Це система наукових знань, практичних умінь і навиків, способів діяльності і мислення, яким учні повинні оволодіти в процесі навчання.
Чому вчити? – Одвічне питання дидактики. Як розпорядитися тим великим науковим надбанням? Яким чином здійснити передачу знань, умінь, досвіду від покоління до покоління? Чи можна передати все.
Зміст освіти – це конкретна відповідь на питання, чому вчити підростаюче покоління.
Три основні теорії змісту освіти:
Теорія формальної освіти ( Кант, Локк, Песталоцці та ін.)
(ХУІІІ-ХІХ ст..)
Головним завданням освіти є розумовий розвиток молодої людини, її логічного мислення, пам»яті, уяви. З огляду на це, перевага надавалася предметам, які розвивали розум (класичні мови, логіка, частково математика). Класичні гімназії.
2). Теорія матеріальної освіти (кінець 18- поч. 19 ст.) англ..філософ Герберт Спенсер. В основі філософія емпіризму, згідно якої вважалося, що джерелом знань є лише досвід . Практичний напрям освіти. Критерієм у відборі освіти вважалася практична значущість знань, а не їхній розвивальний вплив. Увага звертається на вивчення біології, хімії, психології, математики. Реальні школи, гімназії.
3). Теорія дидактичного прагматизму (поч. ХХ ст. Джон Дьюї), Георг Кершенштейнер). Джерело змісту освіти не в окремих предметах, а в суспільній та індивідуальній діяльності тих, хто навчається. Навчання через дію, через діяльність.
Як реалізується зміст освіти у сучасній школі? ЗО визначається відповідними нормативними документами.
1. НАВЧАЛЬНИЙ ПЛАН. Відповідно до основних типів з/о навчальних закладів
Передбачено окремі варіанти типових навчальних планів для
початкової школи
основної і старшої школи з навчанням українською мовою
навчальних закладів з навчанням мовами національних меншин
навчальних закладів з українською мовою навчання з вивченням мов національних меншин
навчальних закладів з українською мовою навчання з вивченням двох іноземних мов
для вечірньої школи
спеціалізованих шкіл, гімназій, ліцеїв, колегіумів…
Навчальний план – це державний документ, який визначає
набір предметів чи дисциплін, що вивчаються в даному типі навчального закладу
послідовність їх вивчення за роками навчання
кількість годин на вивчення предмета в окремому класі
Принципи, на яких базується підготовка навчальних планів
спрямованість на реалізацію головних цілей навчання
системність
наступність
безперервність
Два компоненти:
Державний, обов’язковий, базовий, інваріантний забезпечує реалізацію змісту шкільної освіти на рівні Державного стандарту.
Державний стандарт – це нормативний документ, в якому встановлюються державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів. У 2004 р. розроблений Державний стандарт базової і повної з/о школи.: у 2005 р. початкової загальноосвітньої школи.
Включає в себе 7 освітніх галузей
Мова і література (укр.мова і українська література, іноземна мова, зарубіжна література)
Суспільствознавство (історія України, всесвітня історія, правознавство, етика (новий предмет про загальнолюдські моральні цінності, культурну спільність людей, вивчається у 5-6 класах). У старшій школі ряд предметів галузі об»єднається в єдиний цикл «Громадянська освіта» (правознавство, економіка, людина і світ)
Естетична культура (музичне мистецтво, образотворче мистецтво, художня культура)
4.Математика (математика, алгебра, геометрія)
Природознавство (природознавство – новий навчальний предмет у 5-6 кл., який передбачає формування в учнів пізнавального інтересу до предметів природничого циклу, біологія, географія: (УІ кл. – загальна географія (2), УІІ - Географія материків і океанів (2 год.), УІІІ – фізична географія України (1.5), ІХ – економічна та соціальна географія України (1.5 год.), Х – економічна і соціальна географія світу (1.5 год.), ХІ - 1 год.), фізика, хімія.
6.Технології (трудове навчання, інформатика)
Здоров»я і фізична культура (основи здоров»я – предмет, що інтегрує знаня з валеології та безпеки життєдіяльності), фізична культура.
ІІ. Шкільний компонент – варіативна частина, що розробляється школою. Додатковий час на навчальні предмети, факультативи, індивідуальні заняття та консультації. Укл. – 2.5 год, УІ – 2.5, УІІ – 1.5, УІІІ – 5.5, ІХ- 3.5.
Всього навчальних годин У -27, УІ – 29, УІІ – 31, УІІІ- 34, ІХ- ХІ- 34, ХІІ- 33.
НАВЧАЛЬНА ПРОГРАМА – державний документ, в якому розкривається зміст освіти з кожного навчального предмету в кожному класі і визначається обсяг та система наукових знань, умінь та навичок, яким повинні володіти учні.
Складається із 3-х частин:
1.Пояснювальна записка – розкривається завдання вивчення навчальної дисципліни, вказується її місце у загальній системі предметів, а також містяться рекомендації з методики викладання даного предмета
2.Основна частина – вказано загальну кількість годин на вивчення предмету, їх розподіл за роками, дається перелік тем і розділів, що вивчаються
3.Основні вимоги до знань і вмінь учнів на кінець навчального року
На основі навчальної програми календарне і тематичне планування.
Основні принципи (способи) побудови навчальних програм
1.Лінійний спосіб (передбачає логічну побудову змісту по прямій висхідній. Матеріал розташовується ніби на одній лінії, причому нове вибудовується на основі уже відомого, у тісному зв»яку з ним. Матеріал за час навчання проробляється , як правило, лише один раз. Предмети: література, історія.
Позит. – економність у часі, виключається дублювання матеріалу
Негат. –учні не спроможні осягнути сутність явищ, складних по своїй природі.
Концентричний - один і той самий матеріал вивчається протягом усіх років і поглиблено. Нагадує розміщення матеріалу по концентричним колам з поступово збільшуючи ми радіусами і передбачає не просте повторення, а вивчення на ширшій основі з більш глибшим проникненням у сутність явищ і процесів, що вивчається. Предмети: фізика, біологія, хімія (ідейна основа шкільного курсу хімії – періодична система хімічних елементів. Недоліки: ілюзія знання тих питань, сповільнюється темп шк. навчання; затратність…
Комбінований – дозволяє маневрувати при організації змісту, викладати окремі його частини різними способами.
При підготовці до до навчального заняття учитель повинен детально продумати питання: що необхідно засвоїти учням?! Конкретизувати зміст! Зробити акценти, виділити головні положення/
ПІДРУЧНИК: ПРИЗНАЧЕННЯ, СТРУКТУРА, ВИМОГИ.
Підручник – книга, що містить основи наукових знань з певної навчальної дисципліни у відповідності з цілями навчання, встановленими програмою і вимогами дидактики. В підручнику втілюються важливі компоненти змісту освіти: знання про природу, суспільство, техніку, людину, способи діяльності, закони тощо. Окрім цього в підручнику є завдання, вказівки і методичні рекомендації.
Вимоги до підручників: висока науковість, доступність, точність, ясність і яскравість викладення, естетичність оформлення, практична спрямованість, міжпредметні зв’язки. Підручник повинен бути одночасно стабільним і мобільним (введення нових елементів знань без порушення основи).
Сучасний підручник виконує такі основні функції:
1. Освітню – функція підручника, що полягає в забезпечені процесу засвоєння учнями певного обсягу систематизованих знань стосовно до сучасного рівня розвитку конкретної науки, формуванні в учнів пізнавальних умінь та навичок.
2. Розвивальну – функція підручника, яка сприяє розвитку учня, формує його перцептивні, мнемонічні, розумові, мовні та інші здібності.
3. Виховну – функція підручника, яка полягає в його здатності впливати на світогляд учня, його моральні, естетичні почуття, ставлення до праці, навчання, формувати й удосконалювати певні риси особистості школяра.
4. Управлінську – функція підручника, яка полягає в програмуванні певного типу навчання, його методів, форм і засобів, способів застосування знань у різних ситуаціях.
5. Дослідницьку – функція підручника, яка полягає в спонуканні учня до самостійного розв’язування проблеми.
Основні функції підручника пов’язані із системою дидактичних принципів науковості, доступності, цілеспрямованості, систематичності і послідовності, всебічності, зв’язку з життям та ін.
Принципи формування змісту навчального матеріалу підручника:
1. Логічний – принцип формування змісту навчального матеріалу підручника, який передбачає його розміщення у відповідності до сучасної логічної структури відповідної науки.
2. Психологічний – принцип формування змісту навчального матеріалу підручника, який передбачає виклад матеріалу з урахуванням пізнавальних можливостей учнів
3. Генетичний – принцип формування змісту навчального матеріалу підручника, що передбачає його розміщення у такий послідовності, в якій він формувався історично.
Структура підручника містить
1.тексти
2.позатекстові компоненти.
За характером відображення дійсності і дидактичною метою тексти в підручнику поділяють на теоретичні й емпіричні.
Тексти теоретичного характеру містять: теорії, закономірності, методологічні знання. Тексти емпіричного характеру: факти, явища, події, вправи, правила.
За провідним методом викладу матеріалу тексти підручника поділяють на:
Репродуктивні – високоінформативні, структуровані, зрозумілі учням тексти підручника, які відповідають завданням пояснювально-ілюстративного навчання.
Проблемні – тексти підручника (форма монологу ), в яких визначено суперечності, розв’язується проблема, аргументується логіка руху думки.
Програмовані – зміст “подається” частинами, а засвоєння кожного «кроку» інформації перевіряється контрольними запитаннями.
Комплексні – тексти підручника, які містять певні дози інформації, необхідної учням для розуміння проблеми, а сама проблема визначається логікою проблемного навчання.
Позатекстові компоненти підручника:
Апарат організації засвоєння – запитання і завдання, інструктивні матеріали (пам’ятки, зразки розв’язків задач, прикладів), таблиці, надписи-пояснення до ілюстрованого матеріалу.
Ілюстративний матеріал
Апарат орієнтування – вступ, зміст, бібліографію.
Всі запитання і завдання підручників за ступенем пізнавальної самостійності учнів можна поділити на репродуктивні і продуктивні.
Питання і завдання, які вимагають від учнів відтворення знань без істотних змін – репродуктивні.
Питання і завдання, які передбачають трансформацію знань, істотні зміни в структурі засвоєння знань або пошук нових знань – продуктивні.
Навчальні посібники розширюють межі підручника, містять додаткову, найновішу і довідкову інформацію. Це – збірники вправ і задач, хрестоматії, словники, довідники, історичні і географічні карти, книги для позакласного читання, слайди кінофільми і магнітофонні записи.
4.Операційно-діяльнісний компонент. Призначення – організація навчально-пізнавальної діяльності учнів по засвоєнню навчального матеріалу. Передбачає наявність послідовних, логічно пов»язаних етапів (ланок) навчання:
Сприймання (первинне ознайомлення з новим матеріалом) – відображення у свідомості окремих властивостей предметів і явищ, які в даний момент діють на органи чуття. Цей процес включає не тільки дані безпосереднього чуття (зорового), але й дані його (учня) безпосереднього досвіду. І тому, сприймання передбачає ніби впізнання предметів і явищ, віднесення їх до певних груп, які вже відомі для суб’єкта. Крім цього, цей процес передбачає забезпечення мотивації, зосередження уваги тощо.
Сучасний підхід до процесу засвоєння передбачає не пасивне, а активне самостійне сприймання навчальної інформації.
Осмислення і розуміння. Ця ланка процесу засвоєння передбачає встановлення зв’язків між явищами, визначення їх складу, будови, призначення, знаходження причин, мотивів.
Осмислення характеризується більш глибокими процесами порівняння, аналізу зв’язків і причиново-наслідкових залежностей. Під час осмислення збагачується розуміння, для якого характерним є наявність відповідного ставлення до того, що вивчається. На цьому етапі зароджується переконання, формується вміння доводити справедливість висновків, робити навчальні відкриття.
Узагальнення – це виділення і об’єднання суттєвих (істотних) рис предметів і явищ. Щоб узагальнити, треба проаналізувати їх ознаки і властивості, абстрагуватися від деталей, зробити висновки.
Закріплення – повторне осмислення вивченого з метою його запам’ятовування. Для учня важливо завчити деякі основні факти, визначення, зв’язки, але при цьому “не зубрити”.
Закріплювати доцільно на новій основі, нових прикладах.
Застосування – перевірка дієвості знань. Це – вправи, лабораторні роботи, трудова діяльність.
ТЕМА ІІІ. МЕТОДИ і ЗАСОБИ НАВЧАННЯ.
Пошук відповіді на традиційне дидактичне запитання – як учити? – виводить нас на категорію методів і засобів навчання. Без методів неможливо досягнути поставленої мети, реалізувати зміст, наповнити навчання пізнавальною діяльністю. Метод – це серцевина навчального процесу, зв”язуюча ланка між запроектованою метою і кінцевим результатом.
Метод навчання ( від грец. методос – буквально шлях до чого небудь) – впорядкована діяльність викладача і студентів, спрямована на досягнення завдань навчання.
Іншими словами –
це сукупність шляхів способів досягнення цілей, вирішення завдань навчання
це система алгоритмізованих, логічних дій
Старі підручники: метод мистецтво вчителя скеровувати думки учнів у потрібне русло...
Метод навчання – це категорія історична.
Метод наслідування
Методи заучування і зубріння (догматичний х-р) - середні віки, університети
Методи наочного навчання, зв”язку навчання із життям ( епоха великих відкриттів)
Концепція учіння через діяльність (рубіж ХІХ-ХХ ст.)
Методи навчання, що підкріплювали керівну роль педагога, пов”язані із повідомленням готових знань (осн. частина ХХ ст.)
Нова освітня парадигма: акцент на активну пізнавальну діяльніть студентів, розвиток інінціативи, самостійності.
Основні функції методів навчання
1.Мотиваційна – той чи інший метод навчання мусить викликати внутрішній інтерес до учіння, потребу у знаннях, позитивне ставлення на навчального процесу, спонукати до активної діяльності...
2.Освітня – вибрані і реалізовані методи навчання повинні забезпечувати студентів міцними знанями, опанування науковими поняттями, ціннісними уявленнями .
3.Розвиваюча – сприяти активізації мислительної діяльності, розвивати вміння аналізувати, порівнювати, узагальнювати, конкретизувати, виділяти головне, істотне...
4.Виховна – дія методів навчання на виховання особистості студента, його переконань, життєвої позиції...
5. Контрольно-регулююча – дає можливість викладачеві перевірити результати інших функцій, усунути недаліки, прогалини...
Методичні прийоми – це елементи методу, його складові частини, разові дії, окремі кроки в руалізації методу. Спрямовані на розв”язання часткової задачі. Бесіда як метод, підготовка запитань, їхня постановка як методичні прийоми.
Засоби навчання – це знаряддя дії, це те, за допомогою чого дійснюється навчання.
Слово
Слово – для передачі іформації
Слово і дія – для формування умінь і навичок
Навчальна книга (підручник і посібник)
...Шпаргалка - штучний інтелект студента
Візуальні засоби (наочні посібники) – карти, таблиці, картини, роздатковий матеріал, ..чучела..
Технічні засоби навчання: екранні посібники (діапозитиви, кінофільми), фонопосібники відеозаписи, грам і магнітофонні записи) ...
Методи навчання як багатомірне утворення. Має багато сторін, по кожній з яких методи можна групувати у різні системи. Проблема класифікації.
Основні методи навчання
1.Словесні методи навчання: найбільш давні і найбільш традиційні. Прогресивні педагоги (Я.Коменський, К.Ушинський та ін.) виступали проти гіперболізації цих методів, доказували необхідність доповнення їх іншими методами.
Теперішній момент. Називають неактивними, архаїчними.
Недопустимо принижувати їхню роль в загальній системі навчання.. Живе, емоційне, переконуюче слово, культура мовлення учителя незамінимі.
1.Розповідь – це монологічний виклад навчального матеріалу і застосовується для послідовного, систематичного, доступного і емоційного донесення навчальної інформації.
В яких випадках доцільно застосовувати цей метод:
коли великий об»єм навчального матеріалу необхідно викласти за відведений проміжок часу і по ньому не можна розгорнути активної бесіди.
виклад нового матеріалу, який для учнів є невідомим
Умови ефективного застосування методу розповіді:
добре продуманий план розповіді
найбільш раціональна послідовність розкриття питання
вдалий підбір прикладів та ілюстрацій
жвавий, образний, емоційний виклад, проста, доступна мова.
Розповідь як засіб перевірки знань учнів.
2.Пояснення.Це доказовий виклад матеріалу, слід розуміти як словесне розтлумачення закономірностей, властивостей об”єкту, явища, що вивчається, окремих понять тощо. У процесі пояснення відбувається навчання студентів формально-логічному та діалектичному мисленню.
Використовується на лекціях, семінарських заняттях, консультаціях.
Умови
точне і чітке формулювання суті питання, проблеми
послідовне розкриття причинно-наслідкових зв”язків
використання методичних прийомів: порівняння, аналогії, співставлення, конкретизації
застосування яскравих прикладів.
Бесіда. Це розмова учителя та учнів на підставі чіткої системи запитань , які підводять учнів до активного засвоєння системи фактів, нового поняття тощо. Діалогічна форма викладення та засвоєння навчального матеріалу.Найбільш давній та ефективний метод навчання.
Переваги: активізує мислення, сприяє розвитку пізнавальних сил і можливостей учнів, створює умови для оперативного керівництва.
Сучасна дидактика робить висновок, що бесіда найбільш ефективна для
підготовки учнів до роботи на уроці («розігрівання», актуалізація опорних знань)
ознайомлення учнів з новим матеріалом
систематизації і закріплення знань
поточного контролю та діагностики знань.
Види бесіди
Репродуктивна – це бесіда, яка передбачає поставновку системи інформаційних питань і завдань та відповіді на них. Передбачає відтворення інформації з метою закріплення і запам”ятовування. Не активізує належним чином мислительну діяльність. Різновид - Катехізична: форма – запитання-відповідь. Доцільна у випадках, коли учневі слід відтворити точне формулювання певної дефініції, правила, закону. Що таке екватор? Що називається ізотермою?
Евристична, пошукова, полемічна, сократівська бесіда – передбачає систему питань пошукового характеру, які б підводили учнів до самостійних висновків, до можливих відповідей на проблемні завдання. Питання доступні, зрозумілі, але такі, що не мають прямої відповіді у наявних знаннях. Це викликає утруднення, яке стимулює до пошуку.
Методичні завваги до проведення бесіди
Підготовка вчителя на належному рівні:Тема бесіди і п-ка запитань
Правильне формулювання і постановка запитань (логічний зв”язок між собою, розкривати у сукупності суть питання, відповідати рівню розвитку учнів). Питання чіткі, недвозначні, короткі.
Дотримання техніки здійснення бесіди: питання адресуються аудиторії, якщо не має відповіді, слід переформулювати, роздробити на частини, навідні питання та ін.
Контакт з класом.
ДИСКУСІЯ . Від лат. - розгляд Це публічне обговорення якогось спірного питання. Обмін думками
Сприяє:
розвитку критичного мислення
дає змогу визначити власну позицію,
формує навички обстоювати свою думку
поглиблює знання з обговорюваної пробюлеми.
Головні заповіді
1.Дискусія виступає методом вирішення проблеми, а не формою з”ясування відносини
2.Не говори занадто довго, дай висловитися іншим.
3.Зважуй слова, контролюй емоції.
4.Прагни зрозуміти позицію опонента, віднестися до нього з повагою.
5. Висловлюйся тільки по предмету дискусії, не бравуй своєю ерудицією...
Умови ефективної дискусії
1.Ретельне планування. Складання плану дає змогу організувати як збирання учнями необхідної інформації, так і проведення самої дискусії.
2.Чітке дотримання правил дискусії всіма її учасниками.
3.Обов”якове дотримання регламенту. Краще, коли час залишиться, ніж його брауватиме на колективне обговорення і підбиття підсумків.
4.Добре продумане й ефективно здійснене керівництво перебігом дискусії з боку викладача: надання учням часу на обміркування питань, зміна напрямку думок учнів у разі відхиленя від основної теми і мети дискусії, навність системи уточнюючих питань ...
ФОРМИ ДИСКУСІЇ:
1.Круглий стіл - бесіда, у якій на рівних бере участь невелика група студентів ( \до 5 чол.), відбувається обмін думками як між студентами та з „аудиторією” (решта групи)
2.Засідання експертної групи - спільне обговорення висунутої проюлеми
3.Форум.
4.Метод „Акваріуму”
постановка проблеми, її презентація групі викладачем;
розподіл аудиторії на групи (3-4 чол.);
обговорення проблеми в групах протягом короткого часу;
вибір групою того, хто буде представляти позицію цілої групи;
представники груп збираються у центрі аудиторії і відстоюють свої позиції;
проводиться критичне обговорення
4.Дебати - один із найскладніщих способів обговорення проблем. Гострота постановки питання. Темою дебатів є певне твердження, сформульоване приблизно так, як формулюють питання на референдумах.
МЕТОД МОЗКОВОГО ШТУРМУ
(БРЕЙНСТОРМИНГ)
Автор ідеї – американець Алекс Осборн (керована уява)
1 2 3 4