1   2
Ім'я файлу: Лекція 2. (1).docx
Розширення: docx
Розмір: 55кб.
Дата: 19.03.2023
скачати
Пов'язані файли:
0114an2.doc

Лекція 2. ІСТОРИЧНИЙ АСПЕКТ ВИВЧЕННЯ БРОНХІАЛЬНОЇ АСТМИ ЯК ПСИХОСОМАТИЧНОЇ ПАТОЛОГІЇ У ДІТЕЙ ТА ПІДЛІТКІВ

Хвороби органів дихання залишаються найбільш розповсюдженими в Україні і світі. Збільшується абсолютна поширеність та відносна значимість бронхіальної астми серед інших нозологій. Сьогодні бронхіальна астма є глобальною проблемою сучасності в зв’язку з її широким розповсюдженням і прогресуючим зростанням частоти і важкості протікання серед дорослих і дітей. Встановлено, що витоки бронхіальної астми у більшості випадків (до 80%) мають початок у дитячому віці, в якому відбувається її формування. Серед причин несприятливої динаміки першочергове значення має погіршення екологічних умов, поширення шкідливих звичок, зростання частоти психологічних стресів. Протягом останніх років стан здоров’я дітей, розповсюдженість хвороб органів дихання, в тому числі і бронхіальної астми, розглядається у взаємозв’язку з екологічним станом у регіоні проживання.

Академік О.О. Богомолець в своїй концепції про цілісність організму наголошував, що у людини біологічне і соціальне нерозривно пов’язані між собою, й соціальне впливає на природні процеси в організмі людини. Епоха античності уявляла людину як синкретичну єдність, злиття, нероздільність з навколишньою природою не тільки за походженням, але й за внутрішньою суттю. [40, С.23-25]

Шкідливі екзогенні та ендогенні впливи призводять до змін реактивності дитячого організму, перш за все в нейроендокринній та імунній сфері, які дуже тісно пов’язані з психоемоційним станом підлітків на різних етапах розвитку цього захворювання. [90, С.1-2]

Не дивлячись на значні успіхи в розумінні патогенезу та морфології запального процесу при бронхіальній астмі, різке розширення асортименту лікарських засобів та розробку інгаляційних способів їх введення, вона недаремно зветься парадоксом XX століття.

Слово „астма” у перекладі з грецької означає „ядуха”. Це захворювання відомо дуже давно, ще з часів Гіппократа (V-IV ст. до н.е.), але тоді, зрозуміло, не могло бути глибоких уявлень про нього у зв’язку з розвитком медицини того часу і майже відсутністю цієї недуги.

Якщо звернутися до древніх джерел –„Канону лікарських наук” Авіценни, якому понад тисяча років, бронхіальна астма описується як захворювання легень, при якому страждаючий не може не дихати так часто, наче задихається чи виконує важку роботу. Ця хвороба, якщо вона трапиться в старості, навряд чи виліковна; навіть у юних вона також дуже важко лікується. Далі вчений пише, що астма належить до тривалих захворювань, і при ній бувають гострі напади, подібні до нападів падучої та судом.

В „Каноні ...” ми також знаходимо вказівки на помилки, які спостерігаються при лікуванні хворих на бронхіальну астму. Є також рекомендації, які не втратили свого значення і сьогодні, а саме: не використовувати постійно один і той же засіб, щоб „єство” не звикло до нього. Між ліками й тілами (окремими людьми) мають місце співвідношення, які не можна постигнути інакше, як з досвіду, а коли різни ліки випробувані необхіно дотримуватися найбільш корисного. Є вказівки на те, що при бронхіальній астмі використання всього, що має сечогінний ефект, приносить шкоду цій хворобі, оскільки посилено виводиться найбільш „рідинна частина вологи”. В тому числі Авіценна вважав протипоказаним хворим бронхіальною астмою користуватися банею, включати в лікування такі засоби, як опій, білена і мондрагор. Таким чином, і тисячу років тому хворобу вважали хронічною, вона погано піддавалася лікуванню і являла небезпеку для життя хворих. [56, С.5-6]

В кінці XVIII ст. німецькі вчені Куршман і Лейден почали систематично вивчати дивну хворобу. Без будь-яких видимих причин здорова на вигляд людина починала задихатися. Вдихнув повними грудьми, хворий не міг видихнути, деякий час мучився, але в кінці кінців напад припинявся.

Спочатку астму намагалися лікувати п’явками, шпанськими мушками і простим кровопусканням. Однак вже наприкінці XIX ст. вченим-медикам стало зрозумілим, що ці засоби застаріли. [86, С.6]

І навіть багато років потому, бронхіальна астма у дітей була рідкісним явищем і в кінці XIX ст. дитячі лікарі відмічали бронхіальну астму у 0,0025 відсотків обстежених дітей.

Здається, не так давно, в 1928 р., Є.Є. Гранд з 18450 обстежених малюків виявив бронхіальну астму тільки в 14, а в 50-х роках XX ст. відомий педіатр М.С. Маслов писав, що в грудному віці це захворювання майже не зустрічається. [38, С.5]

Якщо на початку минулого століття бронхіальна астма зустрічалась у дітей виключно рідко, і кожний випадок заслуговував окремого опису в спеціальній літературі, то, починаючи з 50-х років XX ст., її частота стала прогресивно зростати, і в теперішній час ця хвороба відноситься до частих захворювань дитячого віку, досягаючи 2 - 30% у світі.

На початку XX ст. в організмі людини знайшли речовину адреналін, яке знімало у хворого астматичний спазм без допомоги лікаря. Синтезувавши адреналін, вчені почали використовувати його для лікування. Здавалось, що хвороба раз і назавжди переможена. У всякому разі до 30-х років минулого століття в науковій літературі було описано не більше 100 випадків смерті від астми. Йшов час, і фармацевтичні фірми синтезували все більш ефективні засоби. В кінці 40-х років у астматиків з’явився аерозольний балончик.

Проблеми почалися у 60-х роках у Великій Британії. Молодих астматиків стали знаходити мертвими вдома і на вулиці. Медики були у розпачі: в руках померлі тримали аерозольний балончик. Чого тільки не перепробували для лікування астми! Від аерозольних балончиків перейшли до найсильніших гормональних таблеток і ін’єкцій. Раз на декілька років кращі вчені світу збираються на наукові конгреси і симпозіуми, а в Великій Британії вже багато років діє науковий фонд для вирішення проблеми астми під патронажем англійської королівської сім’ї.

Все марно. До цього часу залишається невідомим, чому людина, в якій є найкращі ліки, тяжко хворіє і в деяких випадках гине. [86, С.7]

Епідеміологічні дослідження, проведені в США, довели, що в країні нараховується понад 17 мільйонів хворих на бронхіальну астму і майже 40% з них – діти. На думку американських дослідників, БА є найбільш поширеним хронічним захворюванням. За прогнозом до 2020 р. в США кількість хворих БА подвоїться і становитиме 29 мільйонів. Майже в кожній п’ятій сім’ї буде хворий на бронхіальну астму. [45, С.11-16]

В Україні частота виявлення бронхіальної астми у дітей щорічно зростає на 25%, а у дітей Києва частота виявлення даного захворювання в останні роки складає: у дітей 6-7 років – 8,2%, у дітей 13-14 років – 6,1%. [62, С.10]

У відповідності з прогнозами експертів ВООЗ захворюваність на бронхіальну астму буде зростати кожні 10 років на 1-2%.

Таким чином, бронхіальна астма – це широко розповсюджене захворювання системи дихання, яке характеризується нападами ядухи, супроводжується важкістю вдиху повітря внаслідок спазму бронхів. Різноманітні психологічні чинники, які впливають на виникнення і перебіг захворювання, дозволяють віднести бронхіальну астму до групи психосоматичних захворювань.

Термін „психосоматика” має давню історію. Відомо, що проблема формування психосоматичних захворювань, одна з найбільш складних в медицині, здавна цікавила видатні уми людства, починаючи з Сократа, який стверджував: „Неправильно лікувати очі без голови, голову без тіла, також як тіло без души”. М.Я. Мудров вважав, що є душевні ліки, які лікують тіло. А В.М.Бехтерев говорив про можливість розвитку соматичних захворювань під впливом психічних змін. [73, С.133-140]

Внаслідок численних різнопланових досліджень виникли різні концепції і теорії психосоматичних захворювань, і бронхіальної астми в тому числі, як яскравого прикладу взаємозв’язку психологічних чинників з соматичною патологією.

З початку XX ст. особливе розповсюдження отримала психоаналітична концепція. ЇЇ послідовники пов’язували розвиток психосоматичних захворювань з раннім розвитком індивіда, дитячими психотравмами, з конфліктами. [46, С.81-97]

Відповідно з нейрогуморальною теорією розвитку психосоматичної патології більшість психосоматичних захворювань – це реакція на перевантаження, підвищені вимоги, порушення внутрішньої рівноваги (гомеостазу), які розуміють як вияв загального неспецифічного синдрому адаптації, стресу.

Фізіологічні теорії трактують фізіологічні механізми розвитку психосоматичного процесу, наприклад, пов’язують патологічні процеси при психосоматичних розладах з діяльністю гіпоталамо-гіпофізарної системи разом з ретикулярною формацією стовбура мозку.

Витоки кортиковісцеральної теорії можна знайти в працях М.М. Сєченова про рефлекторні основи психічної діяльності, про єдність соматичних і психічних виявлень. Послідовники цієї теорії вважають, що пусковими механізмами психосоматичних розладів можуть бути фактори зовнішнього та внутрішнього середовища, або порушення екстеро- та інтероцептивної сигналізації, що призводить до конфліктної ситуації між збудженням і гальмуванням в корі і підкірці мозку, що й викликає психосоматичне захворювання. [11, С.61-69]

В теперішній час, бронхіальна астма, як психосоматичне захворювання, розглядається з позиції системно-структурного підходу, який передбачає виділення чотирьох компонентів [12, С.51-63]:

1 – психологічний компонент (особистісні риси, особливості психологічного захисту, співвідношення свідомого і несвідомого в психічній діяльності). Від цих особливостей залежить психологічний захист організму;

2 - корко-підкорковий компонент (особливості діяльності кори мозку, системи гіпоталамус – гіпофіз – наднирники, лімбічної системи, регуляторної формації);

3 – нейрогуморальний компонент (вміщує складові вегетативної, соматичної нервової системи і ендокринну складову). Це відповідь організму на стресову ситуацію;

4 – вибір органу або системи організму (обумовлений спадковістю до психосоматичних захворювань, а також з вродженою обтяжливістю соматичних порушень, що пов’язують з ураженням лімбічних структур мозку. В сімейному анамнезі 60-80% дітей [35, С.36-39], які страждають на психосоматичні розлади, виявляються хворі з такими ж захворюваннями).

Виділення чотирьох компонентів механізму формування бронхіальної астми як психосоматичного розладу дає можливість прослідити, як конфлікт, взаємодіючи з особистістю спочатку на психологічному рівні, переходить на фізіологічний рівень, трансформуючись у захворювання. В той же час наявність конфлікту ще не свідчить про патогенність ситуації: конфлікт – це протиріччя, яке може бути і позитивним фактором, мобілізуючи сили, розум емоції людини, і адекватне його вирішення загартовує особистість, робить її сильнішою. [36, С.37-40]

Бронхіальна астма входить у групу психосоматичних захворювань, до якої належать виразковий коліт, хвороба Крона, нейродерміти, виразка шлунку, нервова анорексія, булемія, ожиріння та ін. Їх лікування має включати в себе психотерапію і фармакотерапію. Широко використовуються релаксаційні методики, гіпнотерапія та інші. [6, С.96-98]

Таким чином, раніше розвиток бронхіальної астми в першу чергу пов’язували з порушенням стану нервової системи і виникненням в ЦНС патологічної домінанти, яка підтримує приступи захворювання (неврогенна теорія). Процесу алергізації організму придавали при цьому другорядне значення. Термін „алергія” був введений у 1906 р. Клементом Пірке для визначення змін реактивності організму у відповідь на повторне введення будь-якої, зазвичай чужорідної, речовини. Алергічна теорія пізніше стала ведучою теорією виникнення астми. Згодом в генезі астми стали велике значення придавати порушенню процесів нейрогуморальної регуляції, адаптаційно-компенсаторних механізмів. [22, С.19-22]

В теперішній час доведено, що бронхіальна астма – це психосоматичне захворювання, яке має алергічну природу. Дисфункція симпатичного і парасимпатичного відділів нервової системи погіршується порушенням стану центральної ланки регуляції. Значні порушення нейродинамічних процесів в центральній нервовій системі корелюють з психоемоційними розладами і важкістю перебігу бронхіальної астми. Найбільш характерними для хворих бронхіальною астмою дітей є тривожні, істеричні, астено-невротичні, депресивні розлади. [37, C.282-283]

Численні дослідження останніх років доводять тісний функціональний зв’язок імунної та нервово-психічної сфер, що привело до формування нового наукового направлення – психонейроімунофізіології, яка намагається пов’язати імунні реакції організму з психічними станами, особливо стресорної природи. [42, С.45-47]

Важливе значення в розвитку захворювання на БА надається й способу життя сучасних підлітків, яке характеризується нервовим і фізичним перевантаженням, емоційними зривами, надмірною інформатизацією життя. За вираженої сенсибілізації організму, зниженні регуляторних механізмів імунної системи дітей і підлітків це перетворюється у фактори, які провокують розвиток бронхіальної астми.

Визнано, що нейро-вегетативні і психологічні фактори є одними з найважливіших компонентів патогенетичного комплексу, який визначає розвиток, перебіг і прогноз бронхіальної астми. Чисельні дослідження свідчать про тісну зацікавленість нервової системи в реалізації бронхіальної обструкції, тому що саме з неврозом лікарі минулого пов’язували патогенез БА, називаючи її “asthma broncheale seu nervozum” [43, С.23-25].


    1. Бронхіальна астма, особливості її виникнення і перебігу


Бронхіальна астма вивчається спеціалістами вже не один десяток років, але до цього часу не склалося єдина думка щодо даного захворювання. Вітчизняні вчені розглядають бронхіальну астму як хронічне рецидивуюче обструктивне захворювання трахебронхіального дерева, що характеризується приступами ядухи (спазм, набряк слизової, гіперсекреція), в основі якого є генетично детермінована схильність до алергії. [81, С.6-7]

За основними клінічними проявами розрізняють атопічний, інфекційно-залежний, змішаний, нервово-психічний варіанти перебігу бронхіальної астми. В структурі БА у дітей переважає атопічна форма, яка діагностується від 53% до 80% випадків. У дітей захворювання звичайно розвивається у віці до 5 років, що відповідає ранньому дитячому і дошкільному віку і визначається спадковістю, а також в період початку статевого дозрівання – закінчення формування алергічної конституції під впливом генотипу і навколишнього середовища. В останні роки намітилася тенденція до збільшення частоти розвитку БА у підлітковому віці. [1, С.4]

Причиною інфекційно-алергічної форми бронхіальної астми є мікроби, віруси і грибки. Відомо, що в процесі еволюції організм людини виробив здатність до самозахисту від чужорідних агентів.

Алергени (антигени) сприяють появі в організмі спеціальних клітин білкової природи – антитіл. Кожний антиген обумовлює виникнення тільки певного виду антитіл. В організмі людини ці антитіла вступають у боротьбу з антигеном, в результаті відбувається вивільнення так званих біологічно активних речовин – гістаміну, серотоніну, брадикініну, гепарину та інших, які руйнують клітини різних органів, викликаючи алергійне захворювання. При повторному попаданні мікробів в організм антитіла негайно знищують їх. Головна роль антитіл – захисна, але такий ідеальний механізм порушується, коли при повторному попаданні антигену в організм, з’єднання з антитілом відбувається прямо на оболонці клітини і вона руйнується. Коли це відбувається на поверхні клітин бронхів виникає бронхіальна астма. Інфекційні збудники, розвиваючись в організмі, створюють запальний процес в дихальних шляхах і порушують функцію слизової оболонки бронхів, самі ж бронхи стають надчутливими до всіх подразників: холоду, теплу, запаху тощо. [56, С.6-7]

У дітей, в яких виникла астма, спостерігається виражені порушення функцій майже усіх органів і систем: серцево-судинної та дихальної систем, залоз внутрішньої секреції, центральної нервової системи, порушуються обмінні та метаболічні процеси. Тому бронхіальну астму розглядають не тільки як інфекційно-алергічне захворювання, а й як стан з функціональними порушеннями ЦНС, в основі яких – наявність патологічної домінанти. [21, С.54-55]

Основними факторами, що обумовлюють виникнення бронхіальної астми у дітей і підлітків є:

  • Антенатальні фактори: особливості перебігу вагітності: шкідливі умови праці, токсикози, алергічні реакції, перенесені гострі вірусні інфекції, недоношеність дитини;

  • Фактори в ранньому дитинстві: дитину з перших днів життя оточують десятки тисяч речовин, які за певних обставин можуть бути алергенами та спричинити різноманітну алергічну патологію; ранній перехід на штучне вигодовування; аномалія конституції.

  • Спадкові аспекти: спадкова схильність до алергічних захворювань є тією основою, на якій розгортаються головні механізми астми і проявляються вони тим скоріше, чим сильніше обтяжений сімейний анамнез.

  • Генетичні маркери: зміни в інтегрованій генетичній системі дитини порушують процеси пренатального розвитку, а в подальшому зумовлюють часті захворювання і сенсибілізацію [91, С.220-226];

  • Харчова алергія: харчові алергени можуть бути безпосередньою, інколи єдиною причиною захворювання; сенсибілізація до харчових продуктів потенціює і поглиблює дію інших алергенів.

За даними Л.В. Беш [8, С.8] встановлено, що реалізації спадкової схильності сприяють: шкідливі антенатальні фактори (нераціональне харчування вагітних – 73,3% випадків, вживання ліків – 19,3% випадків, гестози вагітних – 34,5%, професійні (16,7%) і побутові (27,3%) контакти з хімічними та лікарськими речовинами); перинатальна енцефалопатія - 6,7%; часті гострі респіраторні вірусні інфекції (ГРВІ) – 40,0%.

Безпосередньою причиною розвитку перших приступів бронхіальної астми найчастіше є алергени домашнього пилу і пилку рослин, алергени тварин, пір’я подушки тощо. [16, С.28-33]

Повторні приступи захворювання у дітей найчастіше провокуються такими тригерними факторами: алергени (70,0%), ГРВІ (64,0%), надмірні фізичні (66,6%) та емоційні (10,0%) навантаження, метеофактори (50,0%), гормональний дисбаланс у дівчаток у передменструальному періоді (85,9%). [25, С.61-63]

Приступи бронхіальної астми у дітей виникають найчастіше пізно ввечері або вночі і характеризуються задишкою, шумним, але поверхневим диханням. При атопічній формі бронхіальної астми на початку приступу дітей може турбувати сухий, надсадний кашель, до якого в подальшому приєднується утруднене дихання. Кашель буває настільки сильним, що зумовлює біль в епігастрії та нижній частині живота. Діти можуть відчувати головний біль, скаржитися на нестачу повітря. Інколи, приступ бронхіальної астми виникає самостійно, без кашлю. Приступ супроводжується відчуттям страху, який знаходить відбиток на поведінці хворого. Вираз обличчя сповнений занепокоєння, жаху, дитина метушиться в ліжку, перевертається з боку на бік, наче просить допомогою.

Під час нападу виникає різке здуття легень, яке приводить до збільшення розмірів грудної клітки, зменшується амплітуда дихання. При цьому дитина займає вимушене положення: сідає, спираючись руками на коліна, нахиляється вперед, або сидячи за столом, впирається ліктями на його край і підтримує долонями голову. Ці положення допомагають хворому зафіксувати плечовий пояс, чим полегшити дихальні рухи. [5, С.13-17]

У більшості хворих дітей виникає задишка, по типу ядухи, котра тим більше виражена, чим молодша дитина. У дітей підліткового віку частота дихання може залишатися в межах норми, але порушується співвідношення між вдихом і видихом. Вдих короткий, різкий, а видих більш подовжений, гучний. Таке дихання супроводжується „Мелодією свисту, писку”, „гри гармонії”. При цьому дитина не у змозі розмовляти, відповідати на запитання, а тому вимовляє різко, окремими словами і не приховує роздратування. [84, С.42-46]

До виникнення приступів бронхіальної астми можуть призводити різноманітні фактори, у кожної хворої дитини вони мають різні асоціації. Початкуючий алерген, котрий зумовив перші приступи ядухи, в подальшому може втрачати свою значимість або ж посилюватись іншими. Із збільшенням тривалості хвороби діапазон алергенів розширюється. Загальноприйнятою тенденцією є поділ алергенів, які викликають приступи БА на п’ять груп:

  1. Неінфекційні атопічні алергени: пилкові; побутові; медикаментозні; алергени кліщів, тварин, комах; харчові.

  2. Інфекційні: віруси і мікоплазми; бактерії; гриби.

  3. Механічні і хімічні фактори: металева та дерев’яна пилюка, частинки бавовни.

  4. Фізичні та метеорологічні фактори: зміни температури та вологості; коливання барометричного тиску.

  5. Нервово-психічні, стресові впливи.

Погляд на астму як на хронічне запальне захворювання дихальних шляхів [29, С.15-23] дозволяє більш ефективно контролювати тяжкість захворювання, забезпечувати зберігання нормальної функції зовнішнього дихання, попереджати рецидиви, підтримувати оптимальний рівень фізичної активності та покращити якість життя хворого за допомогою комплексного лікування.

Існує ряд соціально значимих хронічних захворювань, при яких психопатологічні порушення зустрічаються досить часто. До них належать хвороби органів дихання, серед яких бронхіальна астма. Соціальна значимість БА визначається тим, що почавшись у дитячому віці, вона супроводжує людину все життя, призводячи до інвалідизації в найбільш працездатному віці (30-50 років) [27, С.16-19]

БА входить до класичної групи психосоматозів. Супроводжуючись психосоматичними розладами, бронхіальна астма набуває тяжкого перебігу. Індивідуальні психологічні особливості дитини, стереотип поведінки, реакція її на стресову ситуацію, способи переробки внутрішнього конфлікту тісно пов’язані з перебігом захворювання. Нервово-психічні фактори, діючи паралельно запальному процесу, сприяють його загостренню, фіксації симптомів захворювання; вплітаючись у патогенез захворювання вони ведуть до поглиблення тяжкості бронхіальної астми. [60, С.94-97]

Порушення діяльності нервової системи у дітей та підлітків тим глибші, чим тяжчий перебіг бронхіальної астми, а також мають значення особливості її функціонування до виникнення приступів ядухи (перинатальні ураження нервової системи, а також вегетативні дисфункції). [74, С.23-28]

До патології нервової регуляції відносяться різноманітні порушення нейрогенного походження, так звані неврози внутрішніх органів, загальні та регіонарні нейрогенні порушення судинного тонусу, бронхіальна астма, деякі форми ішемії міокарду і серцевих аритмій, дискинезії органів шлунково-кишкового тракту і жіночої статевої сфери, деякі форми діабету та ін. Багато змін реактивності, які трактуються як алергія, являють собою прояви порушення нервової регуляції, за якою імунні зміни виникають як вторинні; виділена нейрогенна неімунологічна бронхіальна астма, описана „неімунологічна” алергія. Відомі випади, коли важкі напади бронхіальної астми, які не піддавалися лікуванню гормональними препаратами, купувалися при нормалізації кровообігу чи при електростимуляції мозку. [47, С.4-7]

Клітини мозку найбільш чутливі до кисневого голоду, який виникає під час приступів бронхіальної астми. При БА істотну роль у формуванні психоневрологічних порушень відіграє гіпоксія. Клінічні прояви гіпоксії мозку мають місце практично у всіх дітей з середнім і тяжким перебігом захворювання. У цьому випадку до основних симптомів приєднуються емоційна лабільність, подразливість, погіршення пам’яті та уваги, депресія. В періоді передвісників виникнення захворювання спостерігається неврівноваженість процесів збудження та гальмування в центральній нервовій системі; діти збуджені або навпаки пригнічені. Буває різкий перехід від веселого, грайливого настрою до байдужості, плаксивості, діти можуть бути роздратовані. Після нападу хворі діти на початку сонливі, а в подальшому можуть спостерігатися головний біль, в’ялість, швидка втомлюваність, адинамія. [50, С.43-49] У дітей з бронхіальною астмою і поза нападів мають місце швидка втомлюваність, утримується страх перед виникненням приступу, знижується успішність в навчанні, вони часто дратівливі, плаксиві.

Приступ ядухи для дитини та її батьків завжди є стресовою ситуацією і в залежності від того, як вони реагують на неї, формуються різні патологічні процеси в корі головного мозку. Надмірна опіка батьків, часте нагадування дитині про її хворобу або навпаки, цілковита байдужість можуть поглиблювати патологічні зміни в центральній нервовій системі. [57, C.97]

Нервово-психічний стрес приблизно у 5% дітей відіграє важливу роль в розвитку бронхіальної астми. При цьому діти можуть втрачати емоційність мови, котра здебільшого маловиразна, обличчі амімічне. Хворі втрачають інтерес до ровесників, розваг чи ігор. Часто емоційна лабільність набуває відтінку агресивності, діти люблять заглиблюватися в себе. Страх перед приступом інколи переходить в звичку дитини займати вимушене положення (фіксуючи плечовий пояс). В залежності від типу конституції дитина може бути дуже рухлива, люб’язна, ласкава або навпаки, капризною, плаксивою, роздратованою, агресивною. Маленькі діти часто просяться на руки, перестають гратися, знижується апетит, „безпричинно” плачуть, порушується сон. Діти старшого віку скаржаться на головний біль, зниження працездатності, швидку втомлюваність, можуть лягати відпочивати вдень, що не притаманно їм.[23, С.65]

За даними літератури [60, С.94-97], у хворих на бронхіальну астму спостерігається високий рівень занепокоєння, депресії, фобічних реакцій.

Виділяють чотири варіанти нервово-психічного механізму патогенезу бронхіальної астми: істеричний, неврастенічний, психастенічний, „шунтовий”. У підлітковому віці найчастіше зустрічається „шунтовий” варіант: при виникненні сварки між батьками приступ, що розвивається у дитини, переключає їх увагу на ядуху, чим припиняє з’ясовування стосунків. Крім того, дитина отримує турботу членів сім’ї. Проте, у дітей можуть бути і інші варіанти. [24, С.172-173]

Для батьківських сімей дітей з нервово-психічного механізмом патогенезу бронхіальної астми характерним є наявність ригідної ієрархічної структури. Батьки часто відрізняються контрастними особистісними якостями, які обумовлюють їх сімейні позиції: домінуюча роль владної матері, яка приймає більшу частину сімейних рішень, поєднується з залежною позицією батька. Інертність, сталість правил функціонування сім’ї обумовлює знижену толерантність сім’ї до стресів, особливо в кризових ситуаціях, які потребують розумної зміни сімейного функціонування, перегляду сімейних ролей, прав і обов’язків членів сім’ї.[82, С.6]

Емоціональний клімат сімей, де є хвора на бронхіальну астму дитина, характеризується значним ступенем контролю один за одним. Це призводить до блокування емоційних переживань. Остання тенденція також пов’язана з боязню агресії з боку рідних або занадто вираженої їх реакції на відкритий прояв емоцій. Думки „не просити про допомогу” набувають позитивної цінності в подібних сім’ях. В підтримці такого ригідного стереотипу взаємовідносин в сім’ї важлива роль належить астматичним симптомам хворої дитини, особливо тим, які провокуються за „шунтовим” механізмом. З іншого боку, подібний механізм уникнення конфронтації з|із| конфліктом, підтримка якого є умовою реалізації звичних форм психологічного захисту в сім’ї, сприяє персистенції астматичних симптомів, хронізації захворювання.

Особистісні риси, на основі яких у дитини розвивається бронхіальна астма з нервово-психічним варіантом перебігу, формуються під впливом подібного виховання з боку батьків: материнська гіперопіка і приховане неприйняття батьком. Домінуюча гіперопіка перешкоджає розвитку самостійності дитини, сприяє фіксації стереотипу безпомічності і безпорадності. Залежність дитини, її постійна потреба в матері нерідко є перешкодою успішної компенсації почуття невпевненості і незадоволеності собою. Потреба матері бути необхідної тому, хто цього потребує, обумовлює насильницьке позбавлення дитини відповідальності за своє здоров’я і лікування, що призводить до формування пасивно-оборонного типу реагування на БА. Поступово предметом турбот стає не дитина, а дитина лише в контексті її хвороби і, нарешті, у фокус сімейного життя потрапляють астматичні симптоми і на цьому фоні інтерес до особистості дитини знижується. З часом все життя сім’ї підпорядковується лікуванню хвороби. „Сімейний міф” про „святість” астматичних симптомів, який формується в подібних умовах, створює таку атмосферу в сім’ї, коли всі бажання і потреби дитини сприймаються всерйоз тільки, якщо вони супроводжуються безперечним аргументом свистячого дихання. Так, в деяких сім’ях хворих на БА, ситуація „культу” дитини змінюється атмосферою „культу” хвороби.

Вплив батьківського неприйняття симптомів бронхіальної астми у дитини, надає протилежний ефект на сприйняття астми самими хворими: при позитивному відношенні до батька дитина отримує стійке заперечення хвороби (аногнозична реакція), при негативному – лише ще раз заглиблюється в власні переживання. [82, С.8]



    1.   1   2

      скачати

© Усі права захищені
написати до нас