КУРСОВА РОБОТА
з методики літературного читання
за темою:
«МАЛІ ФОЛЬКЛОРНІ ЖАНРИ ЯК ЗАСІБ ВИХОВАННЯ СЛОВОМ»
ЗМІСТ
ВСТУП…………………………………………………………………………….3
РОЗДІЛ І. ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧИЙ ТА ПСИХОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТИ ВИВЧЕННЯ ФОЛЬКЛОРНИХ ТВОРІВ У ПОЧАТКОВИХ КЛАСАХ
1.1. Фольклористика - складова українського народознавства …………….…..8
1.2. Характерні особливості усної народної творчості……………………..….11
1.3. Психологічні засади вивчення творів фольклору…..……………………...16
РОЗДІЛ ІІ. МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ВИВЧЕННЯ МАЛИХ ФОЛЬКЛОРНИХ ЖАНРІВ У 2-4 КЛАСАХ
2.1. Методика роботи над прислів’ями і приказками на уроках літературного читання……...…………………….……………………………………………...20
2.2. Характеристика форм та методів роботи над загадкою……..………..…24
2.3. Методичне забезпечення вивчення скоромовок як малого фольклорного жанру…………………………………………………………………………..…38
ВИСНОВКИ………………………………………………….….………….…...42
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………….45
ДОДАТКИ……………………………………………………………………….49
ВСТУП
Актуальність дослідження. У третьому тисячолітті Україна, обравши шлях кардинальних реформ, поступово входить у європейський освітній простір. Сьогодні особливої уваги потребує поліпшення якості освіти як у теоретико-методологічному, так і в практичному планах. Завдання щодо створення моніторингу якості освіти викладені в нормативних і програмних державних документах.
У Державній національній програмі “Освіта” ( “Україна XXІ століття”), Національній доктрині розвитку освіти особлива увага відводиться культуротворчим аспектам, які передбачають прилучення учнів до здобутків літератури, яка має неоціненне значення в одержанні учнями якісної освіти і сприяє всебічному розвиткові особистості [12].
Саме у фольклорних творах знайшли відбиток особливості світогляду, мислення, моралі нашого народу. У цьому жанрі втілено думки, надії, сподівання, естетичні ідеали українців, відображено багатовікову боротьбу із ворогами. Знання фольклору сприяє вихованню позитивних літературних смаків, розумінню людських стосунків, міцному й глибокому усвідомленню учнями матеріалу з української літератури, орієнтує педагогів на широке використання фольклористичних жанрів під час вивчення будь-яких предметів [4, с.44].
У Державному стандарті початкової освіти (постанова № 87 від 21 лютого 2018 р.) сказано, що метою вивчення української мови та літератури, мов та літератур відповідних корінних народів і національних меншин є формування комунікативної, читацької та інших ключових компетентностей; розвиток особистості здобувачів освіти засобами різних видів мовленнєвої діяльності; здатності спілкуватися українською мовою, мовами відповідних корінних народів і національних меншин для духовного, культурного і національного самовираження, користуватися ними в особистому і суспільному житті, міжкультурному діалозі; збагачення емоційно-чуттєвого досвіду, розвиток мовленнєво-творчих здібностей [11].
Серед національних духовних цінностей можна виокремити яскравий та унікальний феномен – фольклор – своєрідна художньо-філософська система, що відтворює характер зв’язків етносу з навколишнім світом на різних етапах його історичного розвитку. Він є найважливішою опорою національної самосвідомості, засобом національного виховання й соціалізації людини в народній культурі. Важливість пізнання фольклору для сучасної людини, і особливо дитини, у ціннісному ядрі національної культури, бо саме у художніх образах, у системі мови, в жанровій визначеності явищ фольклору поєднались та знайшли втілення духовні засади життя, морально – естетичний кодекс, продуктивний досвід обрядової діяльності, пов’язаної з працею, родинним побутом народу. В цьому великий потенціал фольклору, відмова від якого руйнує і культуру, і суспільство, і особистість [4, с.44].
Фольклор - невичерпне джерело тем, ідей, образів для письменників, вчених усіх часів та епох. Найкращі твори великих поетів усіх країн взяті зі скарбниці творчості народу, незмірно глибокої, різноманітної, чистої і мудрої. Як справедливо підкреслював М.Т. Рильський: «Народна творчість - це той грунт, на якому виростають література, театр, музика і образотворче мистецтво - без якого вони б засохли» [12].
Український фольклор є предметом вивчення різних дослідників уже понад п’ять століть. У XІX столітті фольклорні джерела привертали увагу етнографів, літературознавців, педагогів, філософів: Ф.Колесси, С.Людкевича, М.Максимовича, О.Потебні, М.Костомарова, П.Куліша, М.Драгоманова, А.Метлинського, Л.Боровиковського, М.Шашкевича та ін.
Проблемі збирання фольклорних текстів приділяли увагу майстри художнього пера Г.Квітка-Основ’яненко, Т.Шевченко, І.Франко, Леся Українка, С.Руданський, І.Нечуй-Левицький, Л.Глібов та інші.
Серед наукових досліджень, що стосуються даної теми, більша частина праць присвячена проблемі реалізації педагогічного й виховного потенціалу фольклору в практиці роботи шкіл, позашкільних закладів, будинків культури та мистецтв, використання національних традицій як важливих засобів музично – художнього, морально – естетичного, творчого виховання учнів у процесі їх навчальної діяльності та дозвілля. Серед науковців можна виокремити праці М.В. Кучинського «Роль усної народної творчості у розвитку молодших школярів», М. Лановик «Українська усна народна творчість»,Г.В. Мільченко, Л. Осадченко, С. Савельєвої, які вивчали усну народну творчість у різних аспектах її вивчення у початковій школі. Серед збирачів фольклору: П. Чубинський, І. Манжура, Б. Грінченко, І. Франко, М. Носик, які уклали хрестоматії з усної народної творчості [17, с.27].
Серед методистів, які займаються вивченням цієї проблеми зараз можна виділити Вікторенко І.Л., Губенко О.О., Скіпакевич О.В. Вони досліджують проблеми формування пізнавальної активності молодших школярів засобами усної народної творчості, вивчення прислів’їв, легенд і переказів на уроках української мови і читання у 1-4 класах, подають нові технології вивчення малих фольклорних жанрів і методику їх проведення.
Вивчення творів усної народної творчості у початковій школі має важливе виховне значення. Вони містять великий запас моральних принципів, якими повинна користуватися людина у своєму житті; невичерпне джерело народних традицій, звичаїв, які наповнені естетичним принципом. Твори народного фольклору розповідають про життя і побут нашого народу у різні історичні періоди. Саме це повинно формувати у дитини любов до Батьківщини, до рідної мови і виховувати бережливе ставлення до природи, до людей, сприяти розвитку розумових здібностей дітей, формуванню особистості школяра [4, с.46].
Нові завдання освіти на сучасному етапі потребують докорінних змін у системі викладання літературного читання в початковій та основній школі. Сучасна методика надає особливого значення аналізу художнього твору в єдності його змісту і форми. Важливим напрямом у розвитку мовлення учнів є лексична робота, що передбачає тлумачення лексичного значення слова (М.Вашуленко, М.Львова, Т.Потоцька, А.Пєшковський, В.Добромислов, С.Дорошенко, Н.Молдавська, А.Богуш, Н.Луцан, Л.Бірюк, Н.Гавриш). Школярі вчаться спостерігати за вживанням образних слів і висловів у тексті, знаходити влучні вирази, які допомагають краще усвідомити описуване або охарактеризувати дійових осіб, використовуючи зображувально-виражальні засоби казкового сюжету. Це сприяє розвиткові та збагаченню словникового запасу учнів, створює умови для усвідомленого використання ними відповідних образних слів у власних оцінних судженнях.
Таким чином, тема нашого дослідження: «Малі фольклорні жанри як засіб виховання словом».
Об'єктом дослідження є усна народна творчість у процесі навчання і виховання школярів.
Предметом дослідження є шляхи вдосконалення вивчення малих фольклорних жанрів у початковій школі на уроках літературного читання.
Мета дослідження – теоретичне обґрунтування впливу видів малих фольклорних жанрів на активізацію навчальної діяльності молодших школярів, вивчення ефективності використання усної народної творчості на уроках літературного читання у початкових класах, впровадження оптимальних методів щодо їх використання на практиці в школі.
Гіпотеза дослідження базується на припущенні про те, що рівень мовленнєвого розвитку дітей молодшого шкільного віку підвищується на основі використання усної народної творчості в навчальному процесі.
Завдання дослідження:
провести теоретичний аналіз досліджуваної проблеми і вивчити її стан в практиці на уроках літературного читання;
охарактеризувати літературознавчий та психологічний аспекти вивчення фольклорних творів у початкових класах;
теоретично обґрунтувати ефективність використання прислів’їв, приказок, скоромовок , загадок на уроках літературного читання;
виявити оптимальні методи, прийоми, види та форми навчальної діяльності з використанням малих фольклорних жанрів, які сприяють формуванню і активізації пам’яті, мислення, розвитку мовлення молодших школярів;
показати доцільність і особливості використання малого дитячого фольклору на кожному із етапів уроку літературного читання.
Для вирішення поставлених завдань застосовувались методи дослідження:
теоретичні: вивчення теоретичних відомостей з теми дослідження у психолого-педагогічній і методичній літературі, критичний аналіз цих робіт, теоретичне узагальнення педагогічного досвіду;
емпіричні: спостереження і аналіз уроків, бесіди з учнями і вчителями.
Практичне значення роботи полягає в тому, що результати дослідження можуть бути використанні в шкільній практиці на уроках літературного читання.
Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків.
РОЗДІЛ 1. ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧИЙ ТА ПСИХОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТИ ВИВЧЕННЯ ФОЛЬКЛОРНИХ ТВОРІВ
У ПОЧАТКОВИХ КЛАСАХ
1.1. Фольклористика - складова українського народознавства
Важливою складовою українського народознавства є наука про народну творчість - фольклористика. Незважаючи на поважний вік, що обіймає понад два століття, вона все ще перебуває у пошуку оптимального наукового трактування багатьох питань, пов'язаних зі становленням та еволюцією предмета, його взаємин із історією, етнографією, літературою тощо.
Відомо, що фольклор виник разом із мовою. Саме у процесі продуктивного розвитку мови і викристалізовувався фольклор. Цей процес тривав так довго, як довго існує мова. Скільки саме - відповісти важко, але минуло багато й багато тисячоліть, перш ніж народи почали користуватися такою звичною і на перший погляд простою первинною комунікативною системою, як мова. Якщо період становлення і розвитку писемності становить 4- 5 тисячоліть (у східних слов'ян - тисячоліття), то усна творчість перевищує цей період у 50-60 разів, а деякі дослідники впевнені, що у сто разів. Що стосується східних слов'ян, то тут всяка цифра буде гіпотетичною, оскільки історики не дали нам цілісної концепції у цьому плані. Зрозуміло, що багато чого здатний прояснювати сам фольклор, у якому можна знайти рудименти матріархату та родового суспільства, однак цей аспект фольклористичних студій розроблений ще недостатньо [37, с. 26].
Усна народна творчість протягом тисячоліть була чи не єдиним засобом узагальнення життєвого досвіду народу, втіленням народної мудрості, народного світогляду, народних ідеалів. Слово для наших предків мало магічну силу. За його допомогою, вірили вони, можна домогтися щасливого полювання, викликати дощ, відвернути бурю і град, посуху, вберегти родину від зла і напасті, які підстерігали беззахисну перед силами природи людину на кожному кроці [4, с. 45].
Перші писемні пам'ятки східних слов'ян не лише зафіксували високорозвинуту міфологічну традицію Київської Русі, а й самі значною мірою збагатилися за рахунок цієї традиції, стали її органічним продовженням на іншому історичному рівні. На цей час міфологія як система мислення та світоглядна база зазнає трансформації, однак не втрачає остаточно своїх позицій. Це засвідчує хоча б той факт, що літописці відтворювали давню історію Київської Русі за усними джерелами, у яких народні герої - Кирило (Микита) Кожум'яка, Ілля Муромець, Михайлик, Микула Селянинович та ворожі їм сили - Соловей Розбійник, Шолудивий Буняка, Ідолище, Змій - ще не стали казковими персонажами. Разом з тим літописи зафіксували найголовніші міфологічні постаті слов'янського Олімпу - бога неба Сварога, богів сонця Хорса і Дажбога, грому і бурі - Перуна, вогню - Сварожича, худоби - Велеса (Волоса), вітру - Стрибога, зими - Коляди, Марени, весни - Ярила, літа - Купала та ін.
Трансформація давньої міфології не означає зникнення величезного шару народної культури. Це - поступовий перехід давніх сюжетів і мотивів, образів і світоглядних уявлень у нову систему художньої творчості –фольклор [3, с. 109].
У поясненні витоків і становлення українського фольклору слід виходити насамперед із специфіки народної творчості, яку не можна перенести на грунт національної культури подібно до культових споруд в архітектурі або іншомовних джерел, перекладених українською мовою. Фольклор невіддільний від народного світогляду, побуту, історії тощо. Таким чином, народну творчість українців слід вважати прямою спадкоємницею уснопоетичних надбань Київської Русі, зокрема тих її регіонів, що співпадають географічне й історично [3, с. 114].
Соками усної народної творчості живилася писемність. На її основі створювалися історія і література, зокрема староукраїнські літописи (Густинський, Грабянки, Величка, Самовидця, Острозький, Львівський та ін.), на її грунті будувалася діяльність братських шкіл, Києво-Могилянської академії. Із цього погляду таємниці народної творчості необхідно особливо добре знати філологам та історикам. Без цього немислиме розуміння як давньоукраїнської історії та культури, так і витоків творчості І. Котляревського, Г. Квітки-Основ'яненка, Т. Шевченка, Лесі Українки, Марка Вовчка, І. Франка, ряду сучасних письменників. Зв'язок їх зі творчістю народу - неминучий. Цей зв'язок розуміли видатні письменники кожної епохи, а найбільше ті, що черпали в народній творчості не лише творчу снагу, а й сюжети та образи, художні засоби [24, с. 51].
Регулярні записи творів усної словесності почались лише у ХVIII-XIXст. Тому багато архаїчних верств фольклорної традиції втрачено. Але збережений матеріал, що записаний пізніше, багатий численними змістовими, образними елементами глибокої давнини. У різних жанрах українського фольклору, особливо обрядового, казкового,дослідники простежують відгомін побутово-звичаєвих відносин родового ладу, історичних подій часів Княжої Русі, багатовікової боротьби українського народу проти чужоземного уярмлення за свободу і незалежність. Найбільшою мірою твори фольклору відображають важливі події, характерні аспекти, явища суспільно-політичного і соціального буття, побуту народу, його переживання, настрої, сподівання саме того часу, коли ці твори збиралися, записувалися з живого народного побутування [24, с.50].
Народ багатовіковою практикою створив таку систему художніх засобів у фольклорі, які йдуть до створення художнього образу найкоротшим шляхом. Виконавець фольклорного твору не просто описує факт чи подію, а зображує їх, він ніби все бачить перед собою. Тому його виконання емоційне, виразне, багате на жести і міміку.
Таким чином, цілком очевидний той факт, що розібратися у лабораторії літературної творчості неможливо, не знаючи насамперед її першоджерел - усної народної традиції. Без цього неможливо не тільки осягнути всю складність літературного процесу, а й заглибитися у творчі витоки літературних напрямів, шкіл, а зрештою й поетики літературних творів.
1.2. Характерні особливості усної народної творчості
Усна народна творчість або фольклор (від англійського слова folklore - народна мудрість) - складова художньої культури народу, його неписана словесність. Вивченням її займається спеціальна філологічна дисципліна -фольклористика. Водночас за своїм змістом і характером поширення та функціонування усна народна творчість тісно пов'язана з різними ділянками побуту, є складовою народної традиційно-побутової культури, а отже, належить і до предметної сфери етнографії.
Для фольклору властиві усна форма поширення і передача між людьми способом безпосередньої комунікації. Його функціонування пов’язане з обрядами, звичаями, трудовими заняттями, дозвіллям, він існує як вираз естетичної потреби і певних переживань та настроїв. У цьому процесі відбувається і власне творення фольклору. Воно бере початок від певних творчо обдарованих індивідуальностей, імена яких втрачені у минулому. Тільки в деяких випадках народні легенди чи писані джерела зберегли прізвища авторів поодиноких пісень [10, с.55].
Однією з характерних ознак фольклору є анонімність, тобто втрата авторства в процесі побутування, що водночас є і процесом колективного творення - додавання "до чужого прекрасного свого кращого".
Яскравим виявом колективності творення у фольклорі, досить вільного ставлення до тексту є наявність різновидів тих чи інших творів. Збирачами фольклору записано в різних місцевостях численні варіанти широко популярних і менш популярних пісень, казок, легенд, переказів, прислів'їв.
Варіантність як одна з головних ознак фольклору стосується всіх його родів і видів: віршових, поетичних і прозових, оповідних [15, с.13].
Багатоваріантність фольклорних творів зумовлена і такою специфічною рисою народнопоетичної творчості, як імпровізаційність, тобто співтворчість у процесі виконання. Співаючи чи розповідаючи фольклорний твір, виконавець не просто повторює готовий текст, поетичні форми, а нерідко пристосовує їх до певної ситуації, події, додає своє – імпровізує [18, с.56].
Ще однією специфічною особливістю фольклору є його усність - усна форма творення, побутування, синхронна і діахронна передача, тобто поширення творів фольклору в певний час і його різночасова передача від покоління до покоління. Визначну роль при цьому відіграє пам'ять. Саме в пам'яті носіїв фольклору, його індивідуальних і колективних виконавців фіксується весь багатоплановий обсяг фольклорної інформації, її сюжети, тексти, форми.
Отже, характерними особливостями усної народної творчості, що відрізняють її від інших ділянок народної культури і, зокрема, від такої спорідненої з нею сфери художньої словесності, як література, є усність і значимість пам'яті у творенні, побутуванні й передачі фольклорних творів, колективний характер народної творчості, а отже, й невизначеність індивідуального авторства - анонімність, пов'язаність побутування і розвитку з певними народними традиціями, усталеними стереотипами, естетичними нормами, формами тобто традиційність у поєднанні з поповненням у процесі виконання додатковими елементами - імпровізаційність, чим у свою чергу зумовлюється і така специфічна риса, як різноманітність текстів, мелодій більшості фольклорних творів - їх варіантність [6, с.31].
Залежно від розмаїття змісту і формальних ознак багатогранний і багатоплановий національний фольклорний масив класифікується за типами, родами, видами. Український фольклор складається з двох великих підрозділів: поетичного (віршового), що найяскравіше виражений у пісенності, прозового, що об'єднує різні оповідні види художньої народної творчості: казки, легенди, перекази, усні оповідання, анекдоти.
Поетичний фольклор. Характерною ознакою цього різновиду українського фольклору є віршована форма. Він складається з різних видових груп. Це передусім народні пісні. Вони опубліковані у численних збірках українських народних пісень. За походженням, змістом, часовою і функціональною прив'язкою весь цей багатий і різноманітний народнопісенний матеріал, у свою чергу, поділяється на низку груп і циклів. До найбільшої з них належать обрядові пісні, тобто пісні, виконання яких пов'язане з обрядами, особливо з календарними і сімейними [6, с.15].
Календарно-обрядові пісні тісно пов'язані з трудовою діяльністю людей, господарськими сезонами, календарними циклами у природі, святами, що в давнину мали на меті задобрювання божеств, сил природи. Найвиразніше виділяються в українському фольклорі календарні пісні зимово-новорічного циклу - колядки і щедрівки, весняного - веснянки, літнього - купальські, жниварські пісні.
Колядки і щедрівки - величальні пісні, які своїм корінням сягають глибокої передхристиянської давнини. Вони були приурочені до одного з головних свят наших предків - дня зимового сонцестояння. Багата урочистість, обрядовість і пов'язані з цим святом звичаї і вірування в християнський час були значною мірою перенесені на Різдвяні свята, Новий рік, аж до Богоявлення [26, с.39].
З давніх-давен зберегли народні колядки і щедрівки свою магічно - побажальну сутність, величальний пафос. Звичаєм народного колядування охоплювалися всі члени сім'ї. Окремі колядки адресувалися господареві, господині, хлопцеві, дівчині, малим дітям [4, с.45].
У наш час з'явилися колядки та щедрівки, які ґрунтувалися на біблійних сюжетах. У них йшлося про народження, життя, муки і смерть Христа.
Народні звичаї і обряди, пов'язані з весняним пробудженням природи, супроводжувалися співом, іграми і хороводами, що мають в Україні загальну назву -веснянки.
Веснянки та гаївки зберегли давній хоровий та ігровий характер. Вони виконувалися разом з іграми, поділом на хори, які переспівувалися між собою; часто пісні хору перепліталися прозовими діалогами, супроводжувалися багатою мімікою, жестами [26, с.39].
Купальські пісні були поєднані з обрядами, приуроченими до літнього повороту Сонця, розквіту природи, буяння зелені. У купальських піснях йдеться про розпалювання обрядового вогнища і перестрибування через нього, сплітання вінків і пускання їх на воду, палення і топлення купальського деревця, молодіжні ігри.
Сімейно-обрядові пісні - це поетичний супровід різних урочистостей і обрядів сімейного плану: народження дитини, одруження, весілля і смерті.
До обрядового фольклору належать також різні приповідки, традиційні прозові формули, побажання, промови. Але основне його багатство становлять пісні.
Необрядові пісні - це друга велика група поетичного фольклору. До них належать народні думи, історичні пісні, балади, соціальне - побутові, ліричні пісні з особистого і родинного життя, жартівливі й танкові пісні, колискові й дитячі, набожні пісні [26, с.39].
Пісенний фольклор відображає традиційне піклування людей про дітей, їх виховання. Воно виявляється в численних колискових піснях і забавлянках, які виконуються для дітей дорослими, а також у піснях і приспівках, що їх співають самі діти. Сюди належать і р ігрові дитячі пісні та вірші (заклички, примовки, лічилки, скоромовки) [15, с.14].
Прозовий фольклор. Однією з найважливіших складових фольклорної прози є казки. Вони сягають своїм корінням міфологічної свідомості давньої людини. Оповідання , які називаємо казковими, трактувалися нашими далекими предками так, як їх сьогодні сприймають діти, - вважалися реальністю. Упродовж століть казкові сюжети передавалися від народу до народу, набуваючи на конкретному національному ґрунті власного забарвлення і зазнаючи змін. Народні казки поділяються на три групи:
1) казки про тварин, в яких головними дійовими особами
виступають тварини.
2) чарівні, героїко-фантастичні казки про надзвичайні події, предмети і уявних людей, велетнів, силачів їх своєрідне походження, пригоди, різні перетворення.
3) побутові казки, присвячені різним подіям родинного і громадського побуту [16, с.27].
Легенди і перекази становлять другу велику частину фольклорної прози. Легенди за змістом подібні до фантастичних казок: у них також головну роль відіграє чарівний, фантастичний елемент.
Перекази - це народні оповідання про історичні події й особи. Від легенд вони відрізняються тим, що в них меншу роль відіграє фантастика і оповідь має здебільшого реалістичний характер, оперта на історичні факти.
З переказами споріднені усні народні оповідання - короткі оповіді здебільшого у формі повідомлення, спостереження оповідача, спогаду про незвичайну пригоду, зустріч, повчальну історію [10, с.54].
Проміжне місце між поетичним і прозовим фольклором займають короткі народні влучні вислови - афоризми, які в образній, зручній для запам'ятовування формі передають глибокі й цікаві за змістом та яскраві за звучанням думки.
До них належать прислів'я і приказки, загадки, формули побажань, привітання.
Прислів'я і приказки - стислі крилаті вислови, в яких сконцентровано життєву мудрість і філософію народу. Своїм мовним багатством і змістовим розмаїттям українські прислів'я і приказки охоплюють усі сторони життя людини, її погляди на світ, суспільні явища, громадські та родинні взаємини.
Загадки (від слова «гадати» - думати, розмірковувати) - дуже давній і розповсюджений вид народної творчості. Це стислий вислів віршем або ритмізованою прозою з дотепним запитанням, відповідь на яке міститься в образних натяках на нього [8, с.129].
Образним художнім мисленням позначені різні словесні формули привітання, прощання, що здавна були неодмінним компонентом побуту, взаємин, звичаїв і обрядів українського народу, відбивали його морально - етичні засади і рівень духовності.
Малі фольклорні жанри (малі фольклорні форми) — це лаконічні за формою жанри фольклору, до цих жанрів належать невеликі за обсягом фольклорні твори. Малі фольклорні жанри є виразниками народної творчості в зжатому концентрованому вигляді та яскраво передають народну самобутність, як правило описуючи чіткі й зрозумілі життєві ситуації.
До малих фольклорних жанрів відносяться: прислів’я, приказки,загадки, заклички, зичення, примовки, прокляття, скоромовки, лічилки,анекдоти. До них також належать пісенні тексти на одну строфу, наприклад, коломийки. Малі фольклорні жанри мають значну педагогічну цінність оскільки значно збагачують словниковий запас, розвивають артикуляційний апарат та фонематичний слух, крім того вони є зразками для складання описових розповідей та ін. [26, с.39].
Тож залучення кращих зразків дитячого фольклору, як невід’ємної частини практичної народної педагогіки, становить не лише морально-етичну основу розвитку особистості, а й здатне забезпечити реалізацію основних завдань естетичного виховання особистості, сприяти формуванню естетичні смаків, інтересів та потреби дитини.
1 2 3 4 5