Контрольні роботи сторінка 6

1 2 3 4 5 6

Ім'я файлу: Экология.docx
Розширення: docx
Розмір: 344кб.
Дата: 06.01.2021
скачати
Пов'язані файли:
Вінницький Національний Медичний Університет факул.docx
юсиккурсовий.docx
6_Методичне забезпечення індивідуальної роботи студентів (КПІЗ)
нд.docx
КРАТКИЙ КУРС ЛЕКЦИЙ - Психология.doc
Розвиток бізнес-освіти в умовах професіоналізації менеджменту 2.
Що розвиває стрибок у довжину з місця.docx
Баскетбол Iсторiя виникнення та опис гри.doc
Реферат ПЗ 7.docx

2) З якою метою проводиться рекультивація порушених земель?

Етапи і напрями рекультивації земель.

Процеси рекультивації порушених земель звичайно рекомендують поділяти на два основні етапи: гірничотехнічний і біологічний. Проте у практичному плані більш виправданим вважають визначення трьох етапів: підготовчий, гірничотехнічний і біологічний.

Підготовчий, або проектно-вишукувальний, етап включає: обстеження і типізацію порушених земель та земель, які підлягають порушенню; вивчення властивостей розкривних порід і класифікацію їх щодо придатності для біологічної рекультивації; визначення напрямів і методів рекультивації; складання техніко-економічних обґрунтувань (ТЕО) і технічних робочих проектів з рекультивації.

Гірничотехнічний, або інженерний, етап, який ще називають технічною або гірничотехнічною рекультивацією, передбачає виконання робіт щодо підготовки земель, що звільнилися після гірничих розробок родовищ до подальшого цільового використання в народному господарстві. В цей період підприємства або виробничі об'єкти, які здійснюють розробку родовищ, виконують такі роботи:

селективне зняття, складування і збереження придатних для біологічної рекультивації розкривних порід, у тому числі родючий шар ґрунту;
селективне формування відвалів розкривних порід;
за потреби планування і покриття спланованої поверхні шаром родючого ґрунту або потенційно родючих розкривних порід;
засипання і планування деформованих поверхонь (провали, карстові лійки та ін.);
влаштування під’їзних доріг;
меліоративні та протиерозійні заходи.

Біологічний етап рекультивації, або просто біологічна рекультивація, виконується після гірничотехнічної і включає заходи щодо відновлення родючості порушених земель (агротехнічні, фітомеліоративні та ін.), спрямовані на відтворення флори і фауни.

Біологічну рекультивацію здійснюють землекористувачі, яким передають землі після гірничотехнічної рекультивації за рахунок коштів підприємств та організацій відповідного міністерства, які проводили на землях гірничі роботи.

Напрямки рекультивації визначають кінцеве використання порушених земель після проведення відповідних гірничотехнічних, інженерно-будівельних, гідротехнічних та інших заходів. їх вибирають на основі комплексного обліку таких чинників:

природні умови району розробки родовища (клімат, типи ґрунтів, геологічна будова, рослинність, тваринний світ та ін.);
стан порушених земель до моменту рекультивації (характер техногенного рельєфу, ступінь природного заростання та ін.);
мінералогічний склад, водно-фізичні та фізико-хімічні властивості гірських порід;
агрохімічні властивості (вміст поживних речовин, кислотність, наявність токсичних речовин та ін.) порід і їх класифікація за придатністю для біологічної рекультивації;
інженерно-геологічні та гідрологічні умови;
господарські, соціально-економічні, екологічні та санітарно-гігієнічні умови;
термін служби рекультиваційних земель (можливість повторних порушень і їх періодичність);
технологія і механізація гірничих і будівельно-монтажних робіт.

У процесі вибору напрямку рекультивації земель необхідно мати

на увазі, що рекультивовані землі і території, що їх оточують - після

закінчення робіт, являють собою оптимально сформовану та

екологічно збалансовану ландшафтну ділянку.

Найчастіше поширені такі напрями рекультивації порушених земель:

сільськогосподарський;
лісогосподарський;
водогосподарський;
рекреаційний;
санітарно-гігієнічний
будівельний.

Сільськогосподарський напрям рекультивації має перевагу поширення у сільськогосподарських районах із сприятливими ґрунтово-кліматичними умовами в густо населених районах з низькою часткою ріллі на душу населення і з наявністю родючих ґрунтів або потенційно родючих розкривних порід. Передусім для цієї мети використовують невисокі відвали розкривних порід, на яких без значних витрат можна провести гірничотехнічну рекультивацію, котра передбачала б нанесення на поверхню відвалів шару родючого ґрунту або потенційно родючих розкривних порід.

Лісогосподарський напрям рекультивації має перевагу поширення в лісовій зоні з метою збільшення лісового фонду або в умовах складного технологічного рельєфу, де неможлива сільськогосподарська рекультивація.

Водогосподарський напрям рекультивації передбачає використання кар'єрних виїмок та інших техногенних знижень для різноманітних водоймищ, у тому числі рибницьких, а також для плавальних басейнів та ін.

Рекреаційний напрям рекультивації доцільний поблизу великих населених пунктів у поєднанні з водогосподарською рекультивацією. Для цієї мети можуть бути використані внутрішні та зовнішні відвали розкривних порід, які малопридатні для сільськогосподарської рекультивації.

Санітарно-гігієнічний напрям рекультивації можливий в усіх зонах поблизу населених пунктів і промислових підприємств у випадку необхідності біологічної або технічної консервації порушених земель, які негативно впливають на навколишнє природне середовище або рекультивація яких з подальшим використанням рекультивованих земель у народному господарстві неефективна.

Будівельний напрям рекультивації передбачає приведення порушених земель до стану, придатного для промислового і цивільного будівництва. Його можна використати поблизу населених пунктів будь-якої зони на породах, які за своїми фізико-механічними властивостями відповідають будівельним нормам і правилам (БНП).

Вибір виду й напряму рекультивації визначається природно-економічними умовами і в більшості випадків диктується тим, які землі були порушені в процесі розробки корисних копалин та як вони раніше використовувалися.

Наприклад, не можна однаково підходити до вибору виду рекультивації, якщо розробками родовищ порушені родючі чорноземи і малогумусні, безструктурні підзолисті або дерново-підзолисті ґрунти. Отже, вже сама ґрунтова характеристика значною мірою підказує, які треба приймати рішення. Аналогічну допомогу під час вибору виду й напряму рекультивації можуть надати такі показники, як ступінь і вид засолення, рівень ґрунтових і підґрунтових вод, спосіб розробки родовища та ін.

Ефективність рекультивації значною мірою залежить від строків і якості її проведення. При цьому треба врахувати, що відповідальність за своєчасну гірничотехнічну рекультивацію і передачу земель в належному стані, які звільнилися після завершення робіт із добування сировини, покладається на керівників гірничодобувних підприємств, а за своєчасне і раціональне використання - на землекористувачів, яким передаються рекультивовані землі.
ПЕРЕДУМОВИ ВИБОРУ НАПРЯМУ РЕКУЛЬТИВАЦІЇ ЗЕМЕЛЬ.

Дослідження свідчать, що повторне використання рекультивованих земель може бути раціональним та ефективним лише у разі правильного вибору напряму відновлюваних робіт на порушених землях. Якраз такий підхід дозволяє пізніше відтворити порушений ландшафт і частково або повністю відновити флору й фауну, втрачену в процесі гірничих розробок.

При цьому треба врахувати, що приведення порушених земель у стан, придатний для повторного використання, не завжди може збігатися з попереднім їх призначенням.

Залежно від природних і соціально-економічних умов найчастіше використовуються такі напрями рекультивації: сільсько-господарський, лісовий, водогосподарський і будівельний.

Сільськогосподарська рекультивація можлива:

у разі нанесення ґрунтового шару на сплановану поверхню відвалів, сформовану із рихлих нетоксичних порід;
без нанесення ґрунтового шару за наявності на поверхні потенційно родючих розкривних порід для використання їх під сінокоси;

Під сади придатні відвали, сформовані у верхній частині із потенційно родючих грантів.

Ліси можна розміщувати на:

придатних породах;
на малопридатних і непридатних породах у разі нанесення і потенційно родючих порід на поверхню для захоронення . '' токсичних та непридатних для рослин порід.

Порушені землі, які не придатні для біологічної рекультивації, можна використовувати під промислове і цивільне будівництво.

Таким чином, правильний вибір напряму рекультивації повинен передбачати єдину мету - раціональне повторне використання порушених земель у народному господарстві.

Обґрунтування виду рекультивації і наступного використання рекультивованих земель проводиться в кожному конкретному випадку на основі сукупного врахування комплексу різних чинників (ціна землі і її призначення в народному господарстві, агрохімічний склад розкривних порід, географічне розташування, соціально-економічні чинники і перспективи, розвитку району розробки родовища).

Наприклад, у районах з м'яким і помірним кліматом та розвинутим сільським господарством доцільно відновлювати порушені землі для використання їх під ріллю, сади, пасовища, сінокоси і т. д.

В районах, де сільськогосподарська рекультивація малоефективна або недоцільна через різні причини, необхідно визначити можливість використання рекультивованих земель під ліси або забудову.
Рекультивація порушених земель — це комплекс організаційних, технічних і біотехнологічних заходів, спрямованих на відновлення ґрунтового покриву, поліпшення стану та продуктивності порушених земель.

Під час планових перевірок землекористувачів одним із найтяжчих злочинів є безгосподарницьке використання земель, що за тривалого використання спричинило зниження або втрату їх родючості, виведення земель з сільськогосподарського обороту, змивання гумусного шару, порушення структури ґрунту. За такі дії у Кримінальному кодексі України передбачено покарання у вигляді штрафу або обмеження волі.

Проблема полягає у тому, що ґрунти земельних ділянок є об’єктом особливої охорони, яка охоплює, зокрема, захист земель від ерозії, селів, підтоплення, заболочування, вторинного засолення, переосушення та від інших несприятливих природних і техногенних процесів. Конкретно цей захист може набувати вигляду проведення зрошувальних, осушувальних, протипаводкових та інших заходів, гіпсування, вапнування, фосфоритування, піскування і глинування ґрунтів, їх дренажу, розчищення від каміння, заліснення ярів, балок, крутосхилів, створення полезахисних лісосмуг, терасування крутих схилів тощо.

АГРОТЕХНІЧНИЙ ПАСПОРТ ПОЛЯ

Характеристика земель, у т. ч. сільськогосподарського призначення, у порядку ведення державного земельного кадастру містить якісну характеристику ґрунту та зобов’язує мати Агротехнічний паспорт поля за такими характеристиками, як товщина гумусового горизонту, вміст гумусу і рухомих поживних речовин, механічний склад ґрунтів, крутизна схилів, еродованість, кам’янистість, засоленість, солонцюватість, кислотність, перезволоженість, заболоченість, забруднення продуктами хімізації сільського господарства і техногенними факторами.

Родючість земель (ґрунтів) визначається множинністю чинників — механічним складом, властивостями ґрунтотворної породи, поживним режимом, фізико-хімічними показниками, умовами залягання тощо і виражається балами бонітету ґрунту.

Сенс охорони земель полягає в тому, що власники землі і землекористувачі, у т. ч. орендарі, зобов’язані здійснювати, зокрема, такі заходи, як:

захист земель від водної та вітрової ерозії, заболочування тощо;
рекультивацію порушених земель, підвищення їхньої родючості та поліпшення інших корисних властивостей землі;
зняття і перенесення родючого шару ґрунту при проведенні робіт (гірничодобувних, геологорозвідувальних, будівельних тощо), пов’язаних з порушенням земель;
тимчасову консервацію деградованих сільськогосподарських угідь, якщо іншими способами неможливо відновити родючість ґрунтів.

Родючістю ґрунту визнається його здатність задовольняти потреби рослин в елементах живлення, воді, повітрі і теплі в достатніх кількостях для їх нормального розвитку. Розрізняють природну та ефективну (набуту в результаті обробки добривами, меліорації тощо) родючість ґрунту. Втрата родючості ґрунту (постійна або тимчасова) означає, що вирощування сільськогосподарських культур на цій земельній ділянці є нерентабельним.

ЗЕМЕЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

Стаття 166. Рекультивація земель

1) Рекультивація порушених земель — це комплекс організаційних, технічних і біотехнологічних заходів, спрямованих на відновлення ґрунтового покриву, поліпшення стану та продуктивності порушених земель.

2) Землі, які зазнали змін у структурі рельєфу, екологічному стані ґрунтів і материнських порід та у гідрологічному режимі внаслідок проведення гірничодобувних, геологорозвідувальних, будівельних та інших робіт, підлягають рекультивації.

3) Для рекультивації порушених земель, відновлення деградованих земельних угідь використовується ґрунт, знятий при проведенні гірничодобувних, геологорозвідувальних, будівельних та інших робіт, шляхом його нанесення на малопродуктивні ділянки або на ділянки без ґрунтового покриву.

ЗАКОН УКРАЇНИ «ПРО ОХОРОНУ ЗЕМЕЛЬ»

Стаття 53 Закону України «Про охорону земель» від 19 червня 2003 року № 962-IV імперативно передбачає, що вивезення ґрунтової маси за межі території України, крім зразків для проведення наукових досліджень, забороняється.

Роботи з рекультивації порушених земель виконують поетапно і поділяють на гірничотехнічну та біологічну рекультивацію.

Гірничотехнічна рекультивація — це комплекс інженерних робіт, до складу якого входять:

знімання та складування родючого шару ґрунту і потенційно родючих порід;
формування відвалів шахт, кар’єрів, а також гідровідвалів;
вирівнювання поверхні, виположування, терасування та закріплення укосів відвалів, бортів і кар’єрів, засипання шахтних провалів, закріплення їхніх бортів;
хімічна меліорація токсичних ґрунтів;
покриття вирівняної поверхні шаром родючого ґрунту або потенційно родючих порід;
інженерне впорядкування рекультивованої території (дренажна мережа, дороги, виїзди тощо);
вирівнювання дна та бортів кар’єру при створенні водойм.

Біологічна рекультивація — це комплекс заходів щодо створення сприятливого водно-повітряного та поживного режимів ґрунту для сільськогосподарських і лісових культур. Комплекс заходів біологічної рекультивації земель для сільськогосподарського використання визначається фізико-хімічними властивостями підстеляючих порід і нанесеного родючого шару ґрунту або потенційно родючої породи. Цей комплекс охоплює запровадження сівозмін, насичених культурами на сидеральне добриво, внесення підвищених норм органічних і мінеральних добрив, мульчування тощо.

З чого починати?

Причини, що спонукають до рекультивації.

Діяльність підприємств регулюється дозвільною документацією та ризиками щодо зупинки діяльності внаслідок перевірки контролюючими органами.

Законодавство прямо вимагає у землекористувача наявності дозволів, які видаються на підставі проєктної документації щодо землеустрою, рекультивації, будівництва та оцінки впливу на довкілля.

Про плани перевірок можна дізнатися на сайті Державної регуляторної служби України

та з питань надрокористування — на сайті Державної служби геології та надр

Позапланова перевірка проводиться у випадках, що спричинили шкоду правам, законним інтересам, життю чи здоров’ю, навколишньому природному середовищу чи безпеці держави. Підстави позапланових перевірок чітко вказані у ст. 6. Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 5 квітня 2007 року № 877-V. Суб’єкт господарювання повинен ознайомитися з підставою проведення позапланового заходу з наданням йому копії відповідного посвідчення (направлення) на проведення заходу державного нагляду (контролю).

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Підручник / С.І. Дорогунцов, К.Ф. Коценко, М.А. Хвесик та ін. — К.: КНЕУ, 2005. — 371 с.
Андреева Н.Н. Экономика и экология: совместимость развития : [монография] / С.К. Харичков, Н.Н. Андреева, Л.Е. Купинец; ИПРЭЭИ НАН Украины. — О. : Феникс, 2014. — 180 с.
Барановський В. А. Екологічний фактор сталого розвитку / В. А. Барановський // Екологічний вісник. – 2003. – Травень–Червень. – С. 27-30.
Логачова О. В. Механізми регулювання антропогенних викидів парникових газів: автореф. дис... канд. екон. наук: 08.00.06 / Донецький держ. ун-т управління. – Донецьк, 2008. – 21 с. 5.
Войцицький А. П. Екологічна стандартизація та нормування антропогенного навантаження на природне середовище: теоретичні основи і розрахунковий практикум / А. П. Войцицький, М. Ф. Рибак, С. Б. Шваб / Житомирський національний агроекологічний ун-т. – Житомир : Видавництво ЖДУ ім. І. Франка, 2013. — 260 с.
Ілляшенко С.М. Формування ринку екологічних інновацій : економічні основи управління : [монографія] / С.М. Ілляшенко, О.В. Прокопенко; за ред. д.е.н., проф. С.М. Ілляшенка. — Суми : ВТД “Університетська книга”, 2015. — 250 с.
Мінерально-сировинна база. Підземні води [Електронний ресурс] : Державна служба геології та надр України. – 2015. - Режим доступу: http://geo.gov.ua/storinka/pidzemni-vody
Офіційний сайт Міністерства екології та природних ресурсів України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.menr.gov.ua 10. Поточні витрати на охорону навколишнього природного середовища за напрямами природоохоронних заходів [Електронний ресурс] : Державна служба статистики України. – 2000-2016. – Режим доступу : http://www.ukrstat.gov.ua
Про охорону навколишнього природного середовища [Електронний ресурс] : Закон України від 26 червня 1998 року. - №41. - Режим доступу : http:// zakon2.rada.gov.ua
Про основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року [Електронний ресурс] : Закон України від 21 груд. 2010 р. № 2818-VI. – Режим доступу : http:// zakon2.rada.gov.ua
Сухарев С. Основи екології та охорони довкілля: Навчальний посібник/ Мін-во освіти і науки України, Ужгородський нац. ун-т. - К.: Центр навчальної літератури, 2010. - 391 с.
Царенко О. Основи екології та економіка природокористування: Навч. посібн. для студ. вузів/ Олександр Царенко, Олександр Нєсвєтов, Микола Кадацький,. - 2-е вид., стереотипне. - Суми: Університетська книга, 2015. – 399с.
Блинов, Л. Н. Экология: учебное пособие для среднего профессионального образования / Л. Н. Блинов, В. В. Полякова, А. В. Семенча ; под общей редакцией Л. Н. Блинова. — Москва : Издательство Юрайт, 2019. — 209 с.
Гурова, Т. Ф. Экология и рациональное природопользование : учебник и практикум для академического бакалавриата / Т. Ф. Гурова, Л. В. Назаренко. — 3-е изд., испр. и доп. — Москва : Издательство Юрайт, 2019. — 188 с.
Гурова, Т. Ф. Экология и рациональное природопользование: учебник и практикум для среднего профессионального образования / Т. Ф. Гурова, Л. В. Назаренко. — 3-е изд., испр. и доп. — Москва : Издательство Юрайт, 2019. — 188 с.
Кондратьева О. Е. Экология: учебник и практикум для среднего профессионального образования / О. Е. Кондратьева [и др.] ; под редакцией О. Е. Кондратьевой. — Москва : Издательство Юрайт, 2019. — 283 с.
Кузнецов, Л. М. Экология : учебник и практикум для прикладного бакалаврата / Л. М. Кузнецов, А. С. Николаев. — 2-е изд., перераб. и доп. — Москва : Издательство Юрайт, 2019. — 280 с.
Павлова, Е. И. Экология транспорта : учебник для прикладного бакалаврата / Е. И. Павлова, В. К. Новиков. — 5-е изд., перераб. и доп. — Москва : Издательство Юрайт, 2019. — 479 с.
Тотай А. В. Экология: учебник и практикум для прикладного бакалавриата / А. В. Тотай [и др.] ; под общей редакцией А. В. Тотая, А. В. Корсакова. — 5-е изд., перераб. и доп. — Москва : Издательство Юрайт, 2019. — 353 с.

1 2 3 4 5 6

скачати