Контрольні роботи сторінка 4

1 2 3 4 5 6

Ім'я файлу: Экология.docx
Розширення: docx
Розмір: 344кб.
Дата: 06.01.2021
скачати
Пов'язані файли:
Вінницький Національний Медичний Університет факул.docx
юсиккурсовий.docx
6_Методичне забезпечення індивідуальної роботи студентів (КПІЗ)
нд.docx
КРАТКИЙ КУРС ЛЕКЦИЙ - Психология.doc
Розвиток бізнес-освіти в умовах професіоналізації менеджменту 2.
Що розвиває стрибок у довжину з місця.docx
Баскетбол Iсторiя виникнення та опис гри.doc
Реферат ПЗ 7.docx

Рішення проблеми

1) Автомобільний транспорт

Для поліпшення якості атмосферного повітря, треба здійснити заходи щодо зниження до 2005 - 2010 валового обсягу викидів від автотранспорту більше ніж на 40відсотків, запобігти викидам свинцю, насамперед в курортних зонах і столиці України - місті Києві.

З цією метою плануються такі основні заходи:

вдосконалення положень у системі законодавства, що стимулюють впровадження природоохоронних заходів;
оснащення нових автомобілів ефективними системами і пристроями зниження викидів (каталітична нейтралізація, автомати пуску і прогрівання, системи уловлювання пари пального);
збільшення парку автомобілів і автобусів, які працюють на газоподібному паливному;
припинення до 2005 - 2010 років випуску і використання етилового бензину;
виробництво пального та мастил, які зменшують негативний вплив двигунів внутрішнього згоряння на навколишнє природне середовище;
розробка та впровадження нових типів двигунів внутрішнього згоряння з підвищеними економічними характеристиками;
розробка нових видів екологічно чистого автотранспорту з використанням альтернативних джерел енергії.

Для розв'язання екологічних проблем на автотранспорті необхідно:

забезпечити пріоритетність розвитку у великих містах України пасажирського транспорту загального користування на електротязі з послідовним скороченням автобусного сполучення;
забезпечити жорсткіші екологічні нормативи щодо конструкції нових моделей автомобілів та двигунів;
розробити та впровадити систему сертифікації автомобілів та двигунів на екологічну безпеку і контролю за їх відповідністю сертифікатам;
розробити комплекс технологій, методик та технічних засобів для оцінки екологічної безпеки автомобілів при їх експлуатації;
розробити комплекс технологій і технічних засобів для оцінки та захисту довкілля від забруднення у виробничих зонах автопідприємств.

2) Залізничний транспорт

Для розв'язання екологічних проблем на залізничному транспорті необхідно розробити:

нормативні вимоги до рухомого складу щодо додержання екологічних нормативів;
методики визначення шкоди, що її можуть завдати довкіллю підприємства залізничного транспорту;
технології утилізації та ліквідації залишків нафтопродуктів та інших відходів;
методи зменшення викидів у повітря сипких вантажів під час перевезення;
технології очищення забруднених вод після миття вагонів, локомотивів.

3) Авіаційний транспорт

Шкідливий вплив авіації на довкілля має глобальний і локальний характер. Глобальним є вплив авіації на озоновий шар атмосфери та пов'язані з цим наслідки, основні локальні - проблеми авіаційного шуму, забруднення викидами та скидами шкідливих речовин в атмосферне повітря, підземних вод та грунту у районі розташування аеропортів.

Для розв'язання екологічних проблем цивільної авіації насамперед слід розробити:

принципи та методи захисту повітря від забруднення двигунами повітряних суден;
принципи та методи захисту від електромагнітних полів радіочастот аеропортів;
технології захисту ґрунтів та води від забруднення стоками аеропортів;
оптимізаційні схеми керування повітряним рухом на трасі, в зоні аеропортів з урахуванням екологічного стану довкілля;
методи кількісної інтегральної оцінки екологічного стану підприємств авіаційного транспорту.

4) Водний транспорт
Розв'язання екологічних проблем водного транспорту передбачає розроблення:

нормативних вимог до рухомого складу щодо додержання екологічних нормативів;
програми розвитку матеріально-технічної бази водного транспорту з впровадженням комплексу прогресивних екологічно безпечних технологій та засобів у галузях водного транспорту(флот, перевантажувальні комплекси, водні шляхи, гідротехнічні споруди);
інформаційно-довідкової системи даних апаратно-програмного забезпечення автоматизованого управління охороною довкілля.
технології та технічних засобів для захисту від забруднення повітря в зоні морських портів і судноремонтних підприємств;
технології та технічних засобів для захисту від забруднення акваторії портів та каналізаційних систем портів та заводів;
технології та технічних засобів для регенерації, знешкодження та утилізації відходів основного виробництва на підприємствах морського транспорту.

4. ОХАРАКТЕРИЗУЙТЕ ГІДРОСФЕРУ ЯК ПРИРОДНІ РЕСУРСИ. ЯКІ ФУНКЦІЇ ВОДИ ЯК ЕЛЕМЕНТА ГЛОБАЛЬНОЇ ЕКОСИСТЕМИ? ЯКИЙ СТАН ВОДНИХ РЕСУРСІВ УКРАЇНИ?

Охарактеризуйте гідросферу як природні ресурси.

Гідросфера — водяна оболонка Землі, до складу якої входять океани, моря та континентальні водні маси, сніговий покрив і льодовики.

Океани, моря, озера, річки, підземні води та льодовики вкривають майже 72 % земної поверхні. Водні ресурси планети в рідкому, газоподібному і твердому станах становлять 1,6 млрд км³. Гідросфера є досить рухливим елементом географічної оболонки.

Частини гідросфери	Об'єм води, тис. км3	% від загального об'єму
Світовий океан	1370323	93,96
Підземні води	60000	4,12
Зокрема зони активного водообміну	4000	0,27
Льодовики	24000	1,65
Озера	2801	0,019
Ґрунтова волога	852	0,006
Пари атмосфери	14	0,001
Річкові води	1,2	0,0001
Всього	1454193	100

1 — в тому числі 11 тис. км3 води у водосховищах.
2 — в тому числі близько 2 тис. км3 зрошувальних вод.

Світовий океан (проекція Ван дер Ґрінтена)

Рис. 1. Структура гідросфери
Гідросфера — це водяна система, в якій постійно протікають фізичні, хімічні та біологічні процеси. Всі природні води Землі перебувають у безперервному кругообігу. Фізичною основою такого кругообігу є сонячна радіація, яка забезпечує нагрівання води і суші, випаровування, виникнення горизонтальних градієнтів атмосферного тиску, перенос повітряних мас в атмосфері та водних мас в океанах, конденсацію вологи в атмосфері та її випадання у вигляді дощу та снігу, стікання води до річкових русел та до океану (великий кругообіг води). Такий кругообіг включає океанічну та материкову складові.

Океанічна складова — це повторюваний процес випаровування з поверхні океану, перенесення пари в атмосферу, її конденсація та випадіння на поверхню океану. Материкова складова — це повторюваний процес випаровування з поверхні суші, перенесення пари в атмосферу, її конденсація та випадіння на поверхню материків.

Гідросфера утворює переривчасту водну оболонку. Середня глибина океану становить 3,8 км, максимальна (Маріанська западина Тихого океану) — 11 022 м. Близько 97% маси гідросфери становлять солоні океанічні води, 2,2% — води льодовиків, інша частина припадає на підземні, озерні і річкові прісні води. Область біосфери в гідросфері представлена у всій її товщі, однак найбільша густота живої речовини припадає на поверхневі верстви, що прогріваються і освітлені променями сонця, а також прибережні зони.

У загальному вигляді прийнято ділення гідросфери на Світовий океан, поверхневі води і підземні води. Велика частина води зосереджена в океані, значно менше — в континентальній річкової мережі і підземних водах. Також великі запаси води є в атмосфері, у вигляді хмар і водяної пари. Понад 96% обсягу гідросфери становлять моря й океани, близько 2% — підземні води, близько 2% — льодовики і сніг, близько 0,02% — поверхневі води суші. Частина води, що знаходиться в твердому стані у вигляді льодовиків, снігового покриву та у вічній мерзлоті, являє собою кріосферу.

Поверхневі води, займаючи порівняно малу частку в загальній масі гідросфери, все ж відіграють найважливішу роль в житті наземної біосфери, будучи основним джерелом водопостачання, зокрема питного, зрошення і обводнення. Понад те, ця частина гідросфери знаходиться у постійній взаємодії з атмосферою і земною корою.

Взаємодія цих вод і взаємні переходи з одних видів вод в інші становлять складний кругообіг води на земній кулі. У гідросфері вперше зародилося життя на Землі. Лише на початку палеозойської ери почалося поступове переселення тварин і рослинних організмів на сушу.
2) Які функції води як елемента глобальної екосистеми?
Гідросфера це сукупність усіх водних джерел земної кулі: океанів, морів, річок, озер, водоймищ, боліт, підземних вод, льодовиків, снігового покриву, водяної пари атмосфери та ін. Запаси води на Землі величезні, але це переважно гірко-солона морська вода, непридатна для пиття й технологічного використання. Прісна вода становить усього 2% від загальної її кількості на планеті, причому 85% її зосереджено в льодовиках і айсбергах. І лише 1% прісної води містять річки, озера й підземні води; саме ці джерела й використовує людство для своїх потреб.

Вода, як елемент глобальної екосистеми виконує дуже важливі функції:

вода – це основна складова частина всіх живих організмів ( тіло людини, наприклад, на 70% складається з води, а деякі організми, такі як медуза або огірок, на 98-99%);
з участю води здійснюються численні процеси в екосистемах (наприклад, обмін речовин, тепла);
води Світового океану – основний кліматоутворюючий фактор, головний акумулятор сонячної енергії й „кухня ” погоди для всієї планети;
вода – один з найважливіших видів мінеральної сировини, основний природний ресурс, що споживається людством.

Величезну роль відіграє гідросфера у формуванні поверхні Землі, її ландшафтів, у розвитку екзогенних процесів, в перенесенні хімічних речовин, у тому числі, забруднювачів довкілля.

Для багатьох організмів вода – це середовище їхнього існування. Хімічний склад морської води дуже схожий на склад плазми крові людини: містить ті самі хімічні елементи й приблизно в тих же пропорціях.

Солоність океанічних вод становить 35%. Найсолоніша вода в Червоному морі. Підземні води за своїм хімічним складом дуже різноманітні: від прісних, що використовуються для пиття і водопостачання, до мінералізованих і навіть до ропи, деякі підземні води мають лікувальні властивості.

Основне джерело водопостачання для людини – річковий стік. Перше місце за цим показником посідає Бразилія з її гігантською повноводною річкою Амазонкою.

Значну проблему для людства становить нерівномірний розподіл річкового стоку до поверхні Землі.

Річковий стік України розподіляється по території нашої держави нерівномірно. Головне джерело води для України – Дніпро. Крім того, потреби у воді забезпечуються річками Дунай, Дністер, Південний Буг, Тиса, Прут та ін. Стан води цих рік та їх повноводність залежать в основному від стану їхніх приток – малих річок, яких в Україні налічується близько 63 тис. Їхня роль величезна: досить згадати, що 90% населених пунктів нашої країни розташовані саме в долинах малих річок і користуються їхньою водою. Однак стан малих річок на сьогоднішній день викликає велику тривогу. Протягом другої половини ХХ ст.. в Україні зникло біля 5 тис. малих водостоків. Це незворотньо веде до деградації великих річок, тому проблема їх збереження та оздоровлення – одна з найгостріших для нашої держави.

Спроби припинити гідротехнічними засобами процес зменшення стоку малих річок не дали очікуваних результатів. Через активне зарегулювання русел річок унаслідок створення водойм, гідротехнічне будівництво та меліоративні заходи на водозборі, спрямлення русел, сільськогосподарське використання та урбанізацію заплав, заміну болотних екосистем штучними сільськогосподарськими моно ценозами, постійне необоротне використання вод більшість річкових ландшафтів України опинилися в стані екологічної кризи.

В умовах не порушення ландшафтів поверхневий стік практично не несе в річки забруднень. Саме природні ландшафти, завдяки фільтраційним здатностям природних біоценозів, раніше були ідеальним фільтром. Нині в Україні природні ландшафти або знищені, або перебувають на різних стадіях деградації. А водоохоронні заходи зведено до вузьких берегових лісопосадок, які не виконують належним чином функції фільтра торів стоків.

Підземні води, які залягають на глибині 150-200 м, України мають не менше значення для забезпечення водою населення: близько 70% жителів сіл і селищ міського типу задовольняють свої потреби в питній воді за рахунок ґрунтових вод (колодязі) чи глибших водоносних горизонтів (свердловин). Загальний об’єм їх приблизно в 100 разів більший за об’єм поверхневих прісних вод річок, озер і боліт.

Стан підземних вод України в цілому кращий, ніж поверхневого стоку, Але в деяких промислових районах розробка шахт і кар’єрів негативно впливає на якість і запаси підземних вод. У результаті багаторічного відкачування води з цих об’єктів її рівень дуже понизився, а з деяких водоносних горизонтів вода зникла зовсім.

Споживання прісної води. Всі галузі господарства стосовно водних ресурсів поділяються на споживачів і користувачів. Споживачі забирають воду з джерела водопостачання, використовують її як середовище (водний транспорт, рибальство, спорт) або як джерело енергії (ГЕС). Проте й вони можуть змінювати якість води .

Промисловість використовує близько 20% води, споживаної людством. Кількість води, що споживається підприємством, залежить від того, яку продукцію воно випускає, від системи водопостачання (прямоточна чи оборотна) та від інших причин.

За прямоточної системи вода з джерела надходить на промисловий об’єкт, використовується в процесі виготовлення продукції, потім піддається очищенню й після цього скидається у водостік чи водойму. За оборотної системи відпрацьована вода після очищення не повертається у водойму, а знову використовується в процесі виробництва. Витрата води за такої системи набагато нижча.

Кількість води (метри куб.), необхідної для виробництва 1 т продукції, називають водоємкістю виробництва. За цим показником різні виробництва дуже відмінні.

Основний споживач води – сільське господарство (70% її загального використання). Це зумовлено передусім збільшенням площ зрошуваного землеробства. Зрошувані землі набагато продуктивніші від незрошуваних. Питоме водоспоживання залежить також і від виду вирощуваних культур, клімату, технічного стану зрошувальних систем і способів поливу. Більша частина води, що використовується для зрошення (20-60%), безповоротно втрачається (випаровується), певна її кількість повертається назад у водойми у вигляді так званих поворотних вод, сильно забруднених солями.

Водопостачання населення (близько 10% усієї споживаної людством води) задовольняє потреби в питній воді й комунально-побутові (робота підприємств побутового обслуговування, поливання вулиць і зелених насаджень, протипожежні заходи тощо). Є поняття питоме водоспоживання, тобто добовий об’єм води (л), необхідний для задоволення потреб одного жителя міста або села.
3) який стан водних ресурсів України?
Вода – одна з найважливіших компонентів біосфери, основа життя на Землі та є одним з найголовніших видів природних ресурсів.

Поняття водні ресурси охоплює всі води нашої планети, що перебувають у вільному, хімічно незв'язаному стані. Вони у широкому розумінні складаються з вод Світового океану та поверхневих (ріки, озера, водосховища, ставки) і підземних вод суходолу, а також вод, зосереджених у льодовиках, заболочених і перезволожених грантах, атмосфері.

У вузькому розумінні до поняття водні ресурси належать поверхневі та підземні води певної території й акваторії, придатні для використання у сільськогосподарському і промисловому виробництві та для задоволення комунально-побутових потреб населення.
Водні ресурси (в широкому розумінні) – це всі води гідросфери, а саме: води річок, озер, каналів, водосховищ, морів й океанів, підземні води, ґрунтова волога, водяна пара атмосфери, вода (лід) гірських і полярних льодовиків.

Згідно з іншим визначенням, водні ресурси – частина природних запасів води, яка безпосередньо приймає участь або може приймати участь у суспільному виробництві в конкретних історичних умовах при певному розвитку продуктивних сил. Це визначення характеризує водні ресурси не тільки як природне явище, а й як соціально-економічну категорію, яка безпосередньо пов’язана з рівнем розвитку суспільства.

Водні ресурси є джерелом промислового і сільськогосподарського виробництва, власне і самого життя людей. Використання води для господарських цілей – одна з ланок круговороту води в природи.

Ресурси річкового стоку України становлять в середньому 87 млрд. м3 на рік (в маловодний рік цей показник зменшується до 56 млрд. м3). Річкову мережу України складають понад 71000 річок загальною довжиною більше 170 тис. км. Її середня густота – 0,25 км/км2. Майже всі річки належать до басейнів Чорного та Азовського морів і тільки 4% – до Балтійського моря.

Водні ресурси України формуються, в основному, за рахунок стоку річок Дніпро, Дністер, Сіверський Донець, Південний Буг, Тиса, на яких побудовані водосховища.

Україна належить до держав з недостатнім забезпеченням водними ресурсами.

Вона – одна з найменш водозабезпечених країн Європи. Водні об’єкти України вкривають 24,2 тис.кв.км, що становить лише 4,0% від її загальної території (603,7 тис. кв. км).

Питома забезпеченість річковим стоком в Україні – близько 1000 м3 на особу в рік, що нижче в 2,5 рази ніж в Німеччині та Швеції, в 3,5 рази ніж у Франції та у 5 разів ніж в Англії.

З метою забезпечення населення та народного господарства необхідною кількістю води в Україні збудовано 1087 водосховищ загальним об’ємом понад 55 млрд. м3, 7 великих каналів довжиною близько 2 тис. км з подачею на них понад 1 тис. м3 води за секунду, 10 великих водоводів великого діаметру, по яких вода надходить у маловодні регіони.

Запаси поверхневих вод на території Одеської області, також як й всієї країни, розподіляються нерівномірно. Північна та центральна частини території характеризуються обмеженими водними запасами, а крайня частина південно-західної території області, де протікають Дністер і Дунай, має великі запаси води. Основний об’єм середньорічного стоку формується за межами області і більша його частина припадає на великі річки.

Використання та охорона водних ресурсів в нашій країні регламентується низкою законів та інших правових нормативних документів, серед яких “Водний кодекс України” (1995 р.), ЗУ “Про меліорацію земель” (2000 р.), ЗУ “Про питну воду та питне водопостачання” (2002 р.)

В адміністративних межах Одеської області згідно даних каталогу “Водного фонду”, нараховується :

1143 малих річки та струмки, загальною довжиною 7632 км,
15 лиманів загальною площею майже 70 000 га;
30 озер загальною площею близько 73430 га;
понад 1100 ставків та водосховищ площею близько 95 000 га.
та шість середніх річок протяжністю 541 км.

Водні ресурси Одещини використовуються комплексно: виробничі потреби – 18%, господарсько-питні потреби – 35%, сiльке-госп-водопостачання – 4%, зрошення – 27 %, ставково-рибне господарство – 15% та на інші потреби – 1%.

Окремою проблемою в Одеській області є господарсько-побутове та питне водопостачання, яке стосується переважної більшості населених пунктів включно з обласним центром.

Питне водопостачання області майже на 72% забезпечується за рахунок поверхневих вод. Тому якість води у поверхневих водних об’єктах є вирішальним чинником санітарного та епідемічного благополуччя населення. Питомі середньорічні ресурси місцевого стоку складають 0,183 тис. м3 на одного жителя або 13,8 тис. м3 на 1 км2 території. Водночас більшість басейнів річок можна віднести до забруднених та дуже забруднених.

Складною залишається проблема водопостачання сільських населених пунктів, насамперед на півдні області. Досі понад півтори сотні сіл Одещини вимушені користуватися привізною водою. Для розв’язання цієї проблеми у 1989 р. було розпочато будівництво Кілійського, а в 2001 р. Татарбунарського групових водопроводів. Попри складності з фінансуванням, наприкінці 2006 р. Кілійський груповий водопровід було введено в дію. Водозабір здійснюється з Дунаю на верхній околиці м. Кілія. Звідси прокладено водовід до п’ятнадцяти сіл двох районів.

Посухи, які спостерігаються на Одещині, у середньому кожні три роки, визначають, що найбільші зусилля у сфері меліорації та водного господарства приділяються півдню області, де зосереджена основна частина зрошуваних земель. Нині площа зрошуваних земель на Одещині становить 226,8 тис. га.

Оцінюючи водні ресурси, потрібно враховувати ряд обставин, які ускладнюють використання поверхневих вод. Негативним фактором, який обмежує можливості використання наявних водних ресурсів, є погіршення якості води через скидання у водні об’єкти стічних вод, унаслідок чого вода забруднюється, втрачає корисні якості і часто стає непридатною для певних видів використання.

Великою проблемою з точки зору погіршення якості води у водоймах Одеської області є скидання забруднених стічних вод у водні об’єкти. Скид стічних вод в поверхневі водні об’єкти здійснюють 66 водокористувачів, з яких 40 – здійснюють скид забруднених стічних вод.

В зв’язку з тим, що басейн річок Причорномор’я займає близько 60 % від площі всіх басейнів річок Одещини та на даний час Басейнове управляння водних ресурсів річок Причорномор’я і нижнього Дунаю проводить контроль за станом водних об’єктів, проведення оцінки зрошуваних земель, підтопленням сільгоспугідь і сільських населених пунктів а також виконує гідрохімічний і радіологічний контроль прикордонних водних об’єктів за угодою між Урядами України та Молдови.
Нагальна проблема, яка стоїть перед всім суспільствам – не допустити підвищення температури на планеті Земля вище як на 1,5 градуси Цельсія, що дасть змогу скоротити на 50 % не стачу прісної води, яка гостро залежить від змін клімату.

Не одноразово у різних країнах світу піднімаються питання щодо розробки та впровадження необхідних заходів по боротьбі з глобальною водною кризою. Тим самим підкреслюється ключова роль екологічної стабільності в охороні та раціональному використанню водних ресурсів.

У 2018 році було надано старт міжнародній десятирічці дій в області водних ресурсів в інтересах їх сталого розвитку. Всесвітній день водних ресурсів 2020 року, гасло якого присвячено зв’язкам питань води і водозабезпечення, пов’язаних зі змінами клімату. Водні ресурси виступають джерелом промислового і побутового водопостачання, а тому відіграють вирішальну роль у розвитку всього промислового господарства та у життєдіяльності населення.

Інтеграція України до Європейського Економічного Співробітництва (ЄЕС) і Світової організації торгівлі (СОТ) передбачає формування та реалізацію збалансованої політики переходу України до сталого розвитку. Екологічні вимоги СОТ передбачають зменшення негативного антропогенного впливу господарської діяльності на навколишнє природне середовище і здоров’я людей. Україна має узгодити свою національну стратегію розвитку з вимогами ЄЕС, СОТ і міжнародними зобов’язаннями зі сталого розвитку загалом та екологічними і водними зокрема. Політика Європейського Союзу та стратегія управління довкіллям, зокрема природними водами, прагне до досягнення стійкості у водогосподарській галузі на території держав-членів. З цією метою у 2000 р. було прийнято Водну рамкову директиву (2000/60/ЄС).

Міжнародні експерти Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) встановили, що понад 60% захворювань у світі зумовлено вживанням недоброякісної води. Отже сьогодні вода розцінюється не тільки як природний ресурс, вона має яскраво виражену соціальну значимість. У підтвердження цьому Міністерською декларацією Всесвітнього Водного Форуму в Гаазі в 2000 році, Міжнародною конференцією по прісній воді ( Бонн, грудень 2001 р.) якість води визнана основним показником збалансованого розвитку суспільства, його безпеки й існування в цілому.

1 2 3 4 5 6

скачати