1   2   3   4
Ім'я файлу: ек.(ро-1274)Конспект лекцій-119-142.docx
Розширення: docx
Розмір: 60кб.
Дата: 30.05.2020
скачати
Пов'язані файли:
Філософія 2 сем.docx
Галунька ОПДм-11.pdf
lab3_teoriia.docx
Становлення англійського парламентаризму.doc
ІЕ-Курсова_робота.docx
lab2_LibreOffice (2).pdf

Інноваційна конкурентоспроможність регіонів України



Зростання конкурентоспроможності української економіки залежатиме від того, наскільки регіони провадитимуть активну інноваційну політику та стимулюватимуть інноваційну активність суб’єктів господарювання. Не зважаючи на значні доробки в теоретичній базі досліджень інноваційних процесів в регіонах, у даній сфері залишається багато нерозв’язаних проблем. Так, взагалі не розраховується валовий регіональний продукт та відповідний показник конкурентоспроможності регіону. Крім того, всі показники інноваційної спроможності не відповідають світовим методикам і новітнім показникам інноваційної продуктивності за критеріями: людські ресурси; генерація знань; передача і використання знань; фінанси для інновацій.

Конкурентоспроможність регіонів України розрахована за методикою ЄС. Найбільш конкурентоспроможні регіони – це м. Київ, Донецька, Одеська, Дніпропетровська, Івано-Франківська області та м. Севастополь.

Однак, рівні продуктивності праці цих регіонів складають лише близько третини продуктивності праці аутсайдерів у Європі. Лише єдиний київський столичний регіон за конкурентоспроможністю відповідає рівню регіону Acores (що посідає одне із останніх місць).

За відсутністю новітніх показників інноваційної продуктивності регіонів їх інноваційну сприйнятливість визначають згрупувавши їх щодо фінансових витрат і результативності інноваційної діяльності.

Інноваційну сприйнятливість регіону доцільно визначати, використавши коефіцієнти випередження інноваційного розвитку (або інноваційної сприйнятливості) на етапі виробництва та етапі споживання. Коефіцієнт випередження інноваційного розвитку на етапі виробництва визначається наступним чином:
(8.7)

де ТІПП – темпи зростання питомої ваги інноваційної продукції в загальному обсязі промислової продукції суб’єктів господарювання регіону;

ТВІ – темпи зростання витрат дослідження і розробки у промисловості регіону.

Ò²Ï , (8.8)



де at, at–1 – питома вага інноваційної продукції в загальному обсязі продукції в періоди t, t–1.
ÒB² , (8.9)



де bt , bt–1 — витрати на дослідження і розробки на промислових підприємствах регіону в періоди t, t-1 (млрд. грн.).

Якщо питома вага інноваційної продукції зростає швидше, ніж витрати із різних джерел на її здійснення, то відбувається зростання інноваційної сприйнятливості і коефіцієнт випередження інноваційного розвитку більше одиниці (Kвіp > 1).

Якщо темпи зростання витрат випереджають темпи зростання інноваційної продукції (Kвіp < 1), то це характеризує погіршення ефективності інноваційної діяльності і відповідно сповільнення інноваційного розвитку.

Найточніше цей показник можна визначити з допомогою співвідношення темпів зростання питомої ваги принципово нової продукції в загальному обсязі продукції над темпами зростання витрат на дослідження та розробки. Проте дані статистики не його дають змогу розрахувати в регіональному розрізі. Тому найдоцільніше даний показник використовувати на рівні окремих суб’єктів або як один із макроекономічних показників інноваційної сприйнятливості.

Пропонуємо розраховувати і коефіцієнт результативності інноваційної діяльності як

(8.10)

де QІП – обсяг продукції, що освоєна вперше за останні 3 роки, млрд. грн.;

QПДР – обсяг прикладних досліджень та розробок у галузі технічних робіт, млрд. грн.

Цей показник відображає збалансованість попиту та пропозиції на ринку інновацій. Чим вищий цей коефіцієнт, тим кращий інноваційний клімат у регіоні.

Ще одним показником, який характеризує інноваційну сприйнятливість але на етапі споживання може слугувати коефіцієнт випередження інноваційного розвитку (на етапі користування).

(8.11)

де відповідно ТІПQ , ТТІ – темпи зростання обсягів інноваційної продукції та темпи зростання витрат на технологічні інновації.
(8.12)

де Qt, Qt–1 – обсяги інноваційної продукції, млрд. грн.
(8.13)

де tt ,tt–1 – витрати на технологічні інновації.

Зростання інноваційної сприйнятливості регіону відбувається у випадку значення цього коефіцієнта більше одиниці (КВІРс > 1).

Оцінюючи інноваційну сприйнятливість регіонів України, можна зробити висновок, що кількісно наша країна має достатньо потужний потенціал у сфері НДДКР. Так, у 2009 році науково- технічною діяльністю займалися 1477 організацій, серед яких 26% зосереджено в м. Києві та 15% – у Харківській області, однак у Хмельницькій – лише 0,5% наукових організацій; 0,8% – у Житомирській; 1,1% – у Закарпатській областях. Відповідно спостерігається і нерівномірність розміщення наукових кадрів по регіонах. Так, у м. Києві зосереджено 35% персоналу, а Харківській області – 17,1%, у Дніпропетровській – 7,2%, а в регіонах – всього декілька сотих відсотка. Крім того, найбільша питома вага фахівців, зайнятих науково-технічною роботою з науковим ступенем доктора наук – близько 63% – у Києві, а в таких областях як Вінницька, Волинська, Житомирська, Луганська, Рівненська, Сумська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська – всього 1,4%.

Загальний обсяг фінансування НДДКР у 2010 р. збільшився, в порівнянні з попереднім роком на 7,4%, проте все ж спостерігається нерівномірність у регіональному розрізі. Тільки 69% бюджетних коштів було виділено київським та харківським науковим установам, хоча значна частина засобів фінансується у ці регіони і з місцевих бюджетів, що становить понад 80% загальної величини. Обсяг науково-технічних робіт, виконаних власними силами наукових організацій Києва та Харківської області, становить 54%, а найнижчу результативність у 2010 р. зафіксовано у наукових організацій Хмельницької, Тернопільської, Рівненської, Кіровоградської, Закарпатської та Житомирської областей – близько 1% від обсягу науково-технічних робіт. Необхідно зазначити: питома вага фінансування НДДКР у ВВП становила у 2009 р. 1,2%, а за рахунок держбюджету лише 0,37%, що є неприпустимим за різкого зниження інноваційної активності суб’єктів господарювання. Висока концентрація фінансових засобів у Києві не призвела до високої інноваційної активності у цьому регіоні. Київ ділить 7-е, 8-е місце серед регіонів за кількістю впроваджених у 2009-2010 рр. нових технологій, 6-те — за кількістю безвідходних технологій.

У цей самий період науковими організаціями було закінчено розробок майже на 57% менше, ніж у 1991 році. Нові технічні рішення на рівні винаходу, використані в кожній четвертій розробці зі створення нових видів техніки, склали 0,9 тисяч одиниць, а це на 87% менше, ніж у 1991 році. Щодо регіонального розподілу цього

показника, то підтверджується тенденція незадовільного стану інноваційної діяльності. Низька результативність зумовлена і недостатньою оснащеністю працівників основної діяльності наукових організацій, погіршенням матеріально-технічного забезпечення науки, морального старіння наукового устаткування та обладнання. Так, якщо технічна оснащеність виконавців наукових досліджень у середньому по Україні у 2009 р. складає 11,4 тис. грн., у 2010 р. складає 11,9 тис. грн., то в розрізі регіонів цей показник в десятки разів нижчий (Тернопільська, Чернівецька, Івано-Франківська області). Крім того, у 2008 році капітальні вкладення організацій, установ та підприємств, які виконували наукові дослідження та розробки, склали лише 0,24% загального обсягу, що є вкрай недостатнім за умов значного морального і фізичного старіння основних засобів наукових організацій.

Регіональна структура винахідницької діяльності має чітко виражені територіальні межі, оскільки основна частина наукового потенціалу зосереджена в Харківському регіоні та м. Києві (52% – чисельності працівників наукових організацій). Відповідно і отримано охоронних документів у Державному департаменті інтелектуальної власності в Харківській області 15% та м. Києві – 26%. При цьому в 2009-2010 роках частка таких областей як Волинська, Житомирська, Київська, Рівненська, Хмельницька, Чернігівська не перевищила 3%.

Невід’ємною рисою діяльності наукових організацій є міжнародна науково-технічна співпраця. Кількість науковців, які працювали в інших країнах за контрактом, у 2010 р. збільшилась, у порівнянні з попереднім періодом на, 23%. Найбільша питома вага таких працівників серед регіонів у м. Києві – 41%. Українськими науковцями від міжнародних фондів у 2010 р. було отримано 1673 гранти. Найвища частка їх випала знову ж таки на Київ – 35%, у Харківській та Львівській областях – близько 16%, а найнижча – 0,1% в Рівненській, Черкаській, Кіровоградській, Житомирській областях. Показник виїздів наукових працівників за межі України зберігається аналогічна тенденція в регіональному розрізі.

Нестабільна робота наукових організацій негативно впливає на інноваційну активність промислових підприємств. Якщо в 2005 р. інноваційною діяльністю займалися 16,5% від загальної кількості обстежених підприємств, то у 2010 – 12,3%, а впроваджували інновації у 2005 р. лише 14,3% , 14,6% – у 2006 р., 10% – у 2010 році найвищі темпи впроваджування інновацій на промислових підприємствах, в регіональному розрізі відносно до попереднього періоду, відбулися в Одеській (329%), Черкаській (154%), Чернігівській (130,2%),

Харківській (118%), Волинській (122%) областях.

Найважливішим показником інноваційної діяльності є обсяг відвантаженої інноваційної продукції у загальному обсязі відвантаженої продукції, який у 2008-2009 роках був надто низьким – близько 7%, що нижче ніж у 2006 р. на 3 відсоткових пункти, а у 2010 р. склав лише 5% - 12882,1 млн. грн., в т.ч. принципово нової – 44% (5640,9 млн. грн.). Якщо розглянути показник, який характеризує відношення продукції, що зазнала суттєвих змін, до обсягу інноваційної продукції, то він найвищий у 2008 р. таких областях як Закарпатська – 94,6%; Луганська та Кіровоградська – 80%, а найнижчий – в Автономній Республіці Крим та Одеській області.

Основним напрямком інноваційних витрат у 2006- 2009 рр. було придбання машин, обладнання, устаткування та іншої техніки – близько 62,0%. На дослідження та розробки виділялось лише 10,2% від загального обсягу витрат. Цей показник протягом останніх років постійно знижувався і становив 312,4 млрд. грн. – у 2010 р.

Низьку результативність інноваційної діяльності характеризується обсягом експорту інноваційної продукції, – 15,7% від загального обсягу інноваційної продукції. Обсяг відвантаженої інноваційної продукції за межі України у % до загального обсягу відвантаженої продукції становив 30,5%. Серед регіонів цей показник найбільший у Донецькій – 63,7%, у Запорізькій – 48,2%, у Херсонській

– 37,9%, а найнижчий у Черкаській – 1,8%, Вінницькій – 6,7% областях.

Фінансове забезпечення інноваційної діяльності залежить від інвестиційного клімату держави, який охоплює велику кількість різних факторів. Основним джерелом фінансування інновацій у нашій країні є власні кошти підприємств та організацій, що становлять в останні роки понад 80%, кошти держбюджету та місцевих бюджетів – 2,9%, кредити – 6%, вітчизняні та зарубіжні інвестори – 4,8%, інші джерела – 2,4%.

Це дає підстави характеризувати інвестиційний клімат України як несприятливий. Розподіл загального обсягу фінансування інноваційної діяльності за регіонами дав змогу згрупувати всі області у три класифікаційні групи. Перша група об’єднує сім регіонів і становить 72% загального обсягу

фінансування інновацій. Друга включає 9 регіонів і, відповідно, 21% загального обсягу фінансування, а третя група – 11 регіонів та 7% фінансування. Середній рівень фінансування в групах дуже відрізняється. Якщо в першій групі ця сума становить 204,8 млрд. грн., то в третій – 9,2 млрд. грн.

Спостерігається нерівномірність регіонального фінансування із різних джерел. Так, у 2010 році з Держбюджету було виділено 91% коштів для областей першої групи, для другої – близько 2%, а для третьої – 7%. З місцевих бюджетів тільки три регіони – Харківська область, Автономна Республіка Крим та м. Київ виділили кошти для фінансування інноваційної діяльності. Хоча позабюджетні кошти становлять лише 1,2% загального обсягу фінансування, 91% цих засобів надано регіонам 1-ї групи та близько 9% – двом останнім. Вітчизняні та іноземні інвестори надали перевагу підприємствам, що знаходяться в регіонах першої групи – 96% та 76% відповідно.

Розрахунок показників результативності інноваційної діяльності на етапі виробництва та на етапі користування у 2010 році. в регіональному розрізі також показав низьку їх сприйнятливість до інновацій. Можна виділити наступні класифікаційні групи:

      1. а група – регіони, в яких висока інноваційна спроможність на етапі виробництва та на етапі користування: Автономна Республіка Крим, Полтавська область;

      2. га група – регіони, в яких висока інноваційна спроможність на етапі виробництва або на етапі користування – Запорізька, Херсонська, Черкаська області;

      3. я та 4-а групи – регіони, із сповільненим інноваційним розвитком: Донецька, Дніпропетровська, Харківська, Київська та ін. області;

5-а група – регіони, з надзвичайно низькою інноваційною сприйнятливістю: Чернівецька область.

Такий стан регіональної сприйнятливості до новинок однозначно свідчить про те, що не створено дієвої системи заохочення інноваційної активності суб’єктів господарювання на місцевому та державному рівнях. Слушними можуть бути пропозиції щодо стимулювання інноваційної активності суб’єктів господарювання на всіх рівнях, а насамперед – на рівні регіону управління регіонами. Не зважаючи на те, що в деяких регіонах фінансування інноваційної діяльності було набагато вищим, ніж в інших, проте зростання питомої ваги інноваційної продукції в загальному обсязі продукції не відбулося. Згідно з темпами зростання затрат на дослідження та розробки низку регіонів було віднесено до першої групи, а щодо темпів зростання інноваційної продукції в загальному обсязі відвантаженої продукції – до останньої. За динамікою інноваційної спроможності регіонів України можна виділити Автономну Республіку Крим – групи 3 та Полтавську – групи 2, а щодо групи 1, то у всіх областях відбувається сповільнення інноваційної діяльності.

Звичайно, цей показник необхідно розраховувати за більш тривалий проміжок часу (доцільніше – за три роки), але, зважаючи на зміну класифікаторів промислових підприємств Міністерством статистики, дані за попередні періоди є незіставними. Проте і тривалість створення нової техніки за останні роки має тенденцію до збільшення частки виробів, які створені до одного року. Це стосується як машин, устаткування й апаратів, так і приладів та засобів автоматизації. Середня тривалість створення зразків нових типів машин, устаткування, апаратів, приладів і засобів автоматизації у нашій країні в 2010 р. становила 1,6 року, а по деяких видах продукції машинобудування – до 0,5 року. Проте саме від комплексу машинобудування значно залежить конкурентоспроможність товарів і послуг на внутрішньому і зовнішніх ринках.

Виходячи із аналізу інноваційної сприйнятливості регіонів України, можна зробити висновок, що на регіональному рівні форми і методи державного управління науково-технічною діяльністю належно не відпрацьовані. Унаочнені тенденції однозначно свідчать про те, що все ще не створено дієвої системи заохочення інноваційної активності суб’єктів господарювання на регіональному та державному рівнях, а тому необхідна спеціальна широка система регуляторів цього процесу, які б активізували інноваційну діяльність.

Негативні тенденції, що склалися в інноваційній сфері, потребують гнучких підходів до формування інноваційної політики та забезпечення правового регулювання інновацій на всіх етапах їх життєвого циклу та усіх рівнях. Враховуючи нерівномірність науково- технічного потенціалу країни, регіональні інноваційні системи, як складові Національної інноваційної системи, є надзвичайно ефективним інструментом територіального розвитку. Стратегія підвищення міжнародної конкурентоспроможності не може відбуватись без розбудови Національної інноваційної системи, в якій відсутність однієї підсистеми призводить до сповільнення чи зупинки діяльності цієї сфери.



    1. 1   2   3   4

      скачати

© Усі права захищені
написати до нас