Лейкоцитарна маса — компонент крові, який містить переважно білі клітини крові. Лейкоцитарну масу отримують шляхом відстоювання крові або за допомогою цитофарезу. Випускають лейкоцитарну масу у флаконах по 50 мл. У цій кількості міститься одна доза лейкоцитарної маси, що відповідає кількості лейкоцитів у 500 мл крові. Під час переливання лейкоцитарної маси необхідно враховувати групову належність крові донора і реципієнта. Зберігати лейкоцитарну масу можна не довше однієї доби. Лейкоцитарну масу застосовують при лейкопеніях променевого та інфекційного походженнях, сепсисі, медикаментозних агранулоцитозах, для швидкого загоєння ран. Переливають лейкоцитарну масу з інтервалом 2-3 доби зі швидкістю 30-40 крапель на хвилину.
Тромбоцитарна маса. Складається із суспензії 60-70% тромбоциті! у 40 мл плазми. Використовують відразу ж після приготування (ex tempore), зберігати її не можна. Тромбоцитарну масу широко використовують при тромбоцитопенічних кровотечах (хвороба Вергольфа, дефіцит тромбоцитів і ін.). Вливання тромбоцитарної маси пришвидшує час згортання крові і рет-ракції кров'яного згустка. Переливання проводять внутрішньовенне з урахуванням групової і резус-сумісності з швидкістю 30-40 крапель на хвилину.
Нативна плазма. Отримують її з цільної крові шляхом відстоювання протягом 48 год при 4 °С або центрифугування. Плазма може бути натив-ною (у рідкому стані) та сухою (ліофілізованою). Нативну плазму можна зберігати в холодильнику протягом 24год при температурі +4 °С. Перед вливанням плазми слід провести макроскопічний огляд. Нативна плазма повинна бути прозорою, золотистого кольору і не містити пластівців, які не зникають при струшуванні. На поверхні плазми допускається утворення так званої "хільозної плівки" із жиру.
Свіжозаморожена плазма - найефективніший вид плазми, що практично повністю зберігає свої біологічні функції, зокрема, більшість факторів згортання крові (II, V, VII, VIII, X, XI, XII і XIII).
Суху плазму виготовляють висушуванням у вакуумі при температурі 37-38 °С. Суха плазма зберігається до трьох років. Перед переливанням її розчиняють у дистильованій воді або фізіологічному розчині хлориду натрію при температурі 37 °С.
Переливання плазми показано хворим із травматичним шоком, кровотечами, при гіпопротеїнеміях та інших станах.
Слід зазначити, що крім звичайної нативної чи сухої плазми, виготовляють ще плазму спеціального призначення: антистафілококову, антигемофільну, антисиньогнійну та ін.
Альбумін є основною фракцією плазми. З 400 мл плазми виготовляють 6 г білка, в тому числі 55-60% альбуміну. Альбумін виготовляють у вигляді 5, 15, 20, 25% розчинів. 5% розчин застосовують для швидкого збільшення ОЦК, а 15-25% - для корекції гіпопротеїнемії. Термін зберігання при температурі +4 °С - до 5 років.
Застосовують альбумін для лікування виснажених хворих, з вираженим зниженням рівня білка в крові (гіпопротеїнемії), при зневодненні організму (гіповолемії), опіковому шоку, анеміях.
Протеїн - розчин білків плазми, випускають в дозах 100-200 мл. Містить 75-80% альбуміну, 20-25% а- і р-глобулінів. Показання до переливання протеїну такі ж, як і для альбуміну.
Кріопреципітат. В одній дозі містить до 200 ОД антигемофільного глобуліну (VIII фактор згортання крові), фібриноген, а також фібрино-стабілізувальний фактор (XIII фактор). Виготовляють з донорської крові. Препарат використовують при кровотечах, особливо при зменшенні кількості VIII і XIII факторів згортання крові і гемофілії.
Фібриноген виготовляють із свіжої донорської крові за допомогою висушування. Він містить активний антигемофільний глобулін. Випускають у стандартних флаконах ємністю по 250-500 мл, що містять 1-2г фібриногену. Термін придатності - 2 роки. Перед вливанням фібриноген розводять в двічі дистильованій воді або ізотонічному розчині хлориду натрію.
Застосовують при різних кровотечах, фібринолізі, синдромі ДВЗ, травматичному шоці.
Імунобіологічні препарати. Виготовляють із донорської і плацентарної плазми шляхом активної імунізації донорів відповідним антигеном. Вони містять великий набір антитіл проти різних бактерій і вірусів. Отриманий препарат імуноглобуліну має високу специфічну активність проти відповідного збудника захворювання.
Серед таких препаратів широко використовують антистафілококовий у-глобулін, поліглобулін, антирезус (D), антигрипозний, антигепатичний імуно-глобулін та ін. Усі імунологічні препарати випускають в ампулах по 1-1,5 -5 мл і зберігають у холодильнику при температурі 2-10 °С. Термін зберігання - до трьох років. Вводять за встановленою схемою внутрішньом'язово.
Кровозамінники, їх класифікація.
Кровозамінники - це препарати, які при введенні в організм хворого здійснюють лікувальний ефект, схожий до донорської крові. Кровозамінники в основному використовують з метою корекції змін в організмі: підвищення артеріального тиску, дезінтоксикації, відновлення ОЦК, синтезу білкових фракцій крові та ін. В основному це плазмозамінні засоби.
Кровозамінні засоби
| Назва засобу | Термін зберігання | Основні показання |
| 1. Кровозамінники гемодинамічної дії (протишокові) | ||
| Поліглюкін Поліфер Перфторан Реополіглюкін Реоглюман Желатиноль | 4 роки 4 роки -5-18 °С -2р. + 4 °С -2 тижні 5 років до 5 років на етикетці | Шок, крововтрата Шок, крововтрата Шок, крововтрата, для покращення мікроциркуляції Шок, крововтрата, для покращення мікроциркуляції Шок, крововтрата, для покращення мікроциркуляції Шок, для покращення мікроциркуляції |
| 2. Розчини дезінтоксикаційної дії | ||
| Неогемодез Полідез Ентеродез Розчин маніту Сорбіт для ін'єкцій | 5 років до 5 років до 5 років 1 рік 1 рік | Ендо- та екзоінтоксикація Ендо- та екзоінтоксикація Ендо- та екзоінтоксикація Ендо- та екзоінтоксикація Ендо- та екзоінтоксикація |
| 3. 3асоби для паренерального харчування | ||
| Гідролізин Амінопептид Інфузамін Поліамін Інфузоліпол 10 % Глюкоза 5, 10, 20, 40 % | 5 років 5 років на етикетці 2 роки на етикетці різний | Парентеральне живлення (гідролізат білків) Парентеральне живлення (гідролізат білків) Парентеральне живлення (гідролізат білків) Парентеральне живлення (комплекс амінокислот) Парентеральне живлення (жирова емульсія) Парентеральне живлення |
| 4. Регулятори водно-сольового і кислотно-лужного стану | ||
| Сольові розчини Глюкоза 5 % Дисіль Трисіль і ін. | на етикетці | Корекція водно-електролітного обміну і кислотно-лужної рівноваги |
| 5. Кровозамінники-гемокоректори | ||
| Емульсія фторвуглецевої сполуки Розчин гемоглобіну | на етикетці на етикетці | Крововтрата, інтоксикація, отруєння Крововтрата, отруєння |
| 6. Кровозамінники комплексної дії | ||
| Декстрани + альбумін Гідроксіетилкрохмал + гемодез | на етикетці на етикетці | Шок, крововтрата, парентеральне живлення Шок, крововтрата, інтоксикація. |
Залежно від дії, всі кровозамінники поділяють на шість груп:
1. Кровозамінники гемодинамічної дії, їх ще називають протишоковими. Механізм їх дії спрямований на нормалізацію гемодинаміки, збільшення ОЦК. Крім цього, вони зменшують стаз і агрегацію еритроцитів, покращують реологічні властивості крові. До цієї групи кровозамінників відносять: а) по-ліглюкін; б) поліфер; в) перфторан; г) реополіглюкін; д) реоглюман; е) желатиноль й ін.
2. Розчини дезінтоксикаційної дії: а) неогемодез; б) полідез, в) енте-родез і ін. Лікувальний ефект цих розчинів зумовлений тим, що вони зв'язують токсини і виводять їх через нирковий бар'єр. Крім цього, ці препарати поліпшують реологічні властивості крові, мікроциркуляцію і створюють умови для переходу внутрішньоклітинної рідини у судинне русло, що, в свою чергу, призводить до збільшення ОЦК і покращення гемодинаміки.
3. Засоби для парентерального харчування. Вливання цих розчинів показано в тих випадках, коли хворий з тих чи інших причин не може приймати їжу або вона не всмоктується в шлунково-кишковому тракті. Препарати для парентерального живлення можна розділити на три групи: білкові, жирові і препарати для забезпечення вуглеводного обміну. До білкових препаратів відносять: а) гідролізин; б) амінопептид; в) інфузамін; г) поліамін і ін. Це в основному гідролізати, які виготовляють із сироваткових білків крові тварин і людини шляхом гідролізу ферментами, основами, кислотами. Вони являють собою суміш амінокислот і простих пептидів. Випускають ці препарати у флаконах по 200-400 мл.
Для корекції жирового обміну використовують жирові емульсії — це білого кольору молокоподібні рідини, для виготовлення яких використовують в основному жири рослинного походження. Випускають жирові емульсії у флаконах по 400 мл. До них відносять: інфузолінол, ліпофундин, ліпомайз, інтраліпід, ліпофізан і ін. За допомогою жирових емульсій організм забезпечується необхідними жирними кислотами і жиророзчинними вітамінами.
Для корекції вуглеводного обміну широко використовують у різних концентраціях глюкозу. Кращими за глюкозу є фруктоза та інвертний цукор (суміш глюкози з фруктозою). Кориснішим, ніж вуглеводи, джерелом енергії є спирти (етиловий спирт, сорбіт, ксиліт).
4. Регулятори водно-сольового і кислотно-лужного стану. З цією метою використовують сольові кристалоїдні розчини: 0,85% розчин хлориду натрію, розчин Рінгера-Локка (хлорид натрію 9 г, хлорид калію 0,25 г, хлорид кальцію 0,23 г, сода 0,2 г, глюкоза 1 г, вода 1000 мл) і ін. Сольові розчини застосовують в основному для корекції водно-електролітного обміну при зневодненні організму, інтоксикації, великих крововтратах. Вони швидко всмоктуються і виводяться з кров'яного русла і організму в цілому.
5. Кровозамінники-гемокоректори моделюють дихальні функції крові -це переносники газів крові (розчин гемоглобіну, емульсії фторвуглецевої сполуки). Ці препарати знаходяться в стадії розробки і мають обмежене застосування в клініці.
6. Кровозамінники комплексної дії. Це комбіновані поліфункціональні розчини гемодинамічної і дезінтоксикаційної дії; дезінтоксикаційної дії в комплексі з амінокислотами та ін.
Підготовка хворого до переливання: проба на індивідуальну сумісність, резус-сумісність, біологічна проба.
Перевірка документації та якості трансфузійного засобу.Перед, кожним переливанням гемотрансфузійного засобу слід перевірити паспорт, термін зберігання, герметичність флакона та оцінити його вміст. Паспорт (етикетка) повинен містити всі необхідні відомості: назву засобу, дату заготовки, групову і резусну належність, реєстраційний номер, прізвище та ініціали донора, прізвище лікаря, який проводив заготовку крові, а також етикетку "стерильно". Флакон повинен бути герметичним. При огляді гемотрансфуз-ійного засобу він не повинен мати ознак гемолізу, сторонніх включень, згустків, осаду та ін. Переливання такого гемотрансфузійного засобу дозволяється, якщо групова і резусна належність їх співпадає з такими у хворого. Методика виконання проб на сумісність.
В усіх випадках перед кожним переливанням крові або її компонентів необхідно визначити групу та резус-належність крові хворого і донора. Крім того, повинні бути проведені обов'язкові проби на сумісність. Розрізняють: 1) індивідуальну пробу на сумісність за системою АБО; 2) за резус-фактором (у процесі підготовки до трансфузії); 3) біологічну пробу (на початку переливання).
Для виконання перших двох проб необхідно мати сироватку крові хворого. Вона повинна бути свіжою, отриманою в день переливання крові або напередодні (але не більше, ніж за один день до трансфузії) за умови її зберігання при температурі +4 - +6 °С.
Для отримання сироватки беруть 4-5 мл крові у пробірку без стабілізатора, на якій тут же надписують прізвище та ініціали хворого, групу його крові й дату. Після цього таку кров ставлять у штатив і поміщають у холодильник для відстоювання. Якщо потрібно пришвидшити відділення сироватки, пробірку з кров'ю центрифугують 5-7 хв при 2000-3000 об/хв. Після зсідання і ретракції згустка від нього відділяється сироватка, яку і використовують для проб на сумісність.
Кров донора для проведення проб беруть із флакона після того, як його підготували до переливання.
Пробу на індивідуальну сумісність проводять у добре освітленій кімнаті при температурі приміщення в межах +15-25 °С. На білу поверхню (порцелянову тарілку, пластинку) піпеткою наносять краплю сироватки хворого і збоку від неї у 5-10 разів меншу краплю крові донора, після чого перемішують сухою скляною паличкою або різними кутами предметного скла, відтак тарілку злегка похитують протягом 5 хв і одночасно слідкують за результатом реакції. Відсутність реакції аглютинації (проба негативна) свідчить про сумісність крові донора і реципієнта за системою груп крові АВО. Поява аглютинації (проба позитивна) свідчить про їх несумісність і недопустимість переливання даної крові. При несумісності за групами крові реакція аглютинації відбувається протягом першої хвилини. Слід пам'ятати, що при низькому титрі групових антитіл у сироватці крові хворого або при слабко вираженій активності аглютиногену А у донора (підгрупа А2) вона може наступати значно пізніше. Тому спостерігати треба не менше 5 хв.
В сумнівних випадках проводять теплову пробу на індивідуальну сумісність. Теплова проба на індивідуальну сумісність. На чашку Петрі наносять 2-3 краплі сироватки хворого і краплину крові донора у співвідношенні 10:1, їх змішують скляною паличкою (крапля повинна бути достатньо великою і масивною). Для кращої оцінки проби краплю рекомендують помістити на предметне скло. Між ним і чашкою кладуть кружечок фільтрувального білого паперу. Чашку опускають плавати на водяну баню при температурі 44-48 °С на 10 хв (для водяної бані використовують апарат "Резус-1", при його відсутності - каструлю об'ємом не менше 2 л). Для зменшення випаровування сироватки (підсихання краплі) чашку Петрі рекомендують накрити паперовим кружечком. Через 10 хв чашку виймають і оцінюють результат.
Пробу необхідно оцінювати в першу хвилину, похитуючи предметне скло із краплею над білим фоном або над засвіченою лампою (при відсутності фільтрувального паперу). Коли ці умови не виконуються, при вистиганні краплі може відбутися неспецифічна аглютинація. Іноді при підсиханні краплі і випаданні фібрину на її поверхні може утворюватися плівка, яку необхідно обережно зняти, зачепивши за її край голкою для ін'єкції. Наявність аглютинації (проба позитивна) свідчить про індивідуальну несумісність крові донора та реципієнта і переливати таку кров категорично забороняється.
Проби на сумісність за резус-фактором. Для визначення резус-суміс-ності останім часом використовують пробу з 33% розчином поліглюкіну. Цю пробу проводять у пробірці без підігріву. На дно пробірки вносять 2 краплі сироватки хворого, 1 краплю донорської крові і 1 краплю 33% розчину поліглюкіну. Потім вміст пробірки перемішують, повертаючи її', і надають такого положення, щоб вміст розпливався по стінках пробірки. Цю процедуру продовжують протягом 5 хв. Після цього в пробірку доливають 3-4 мл ізотонічного розчину хлориду натрію, перемішують його і розглядають на
1 2 3 4 5