Помилки при визначенні групової належності крові
Помилки при визначенні групової належності в основному зумовлені трьома причинами:
1. Технічні помилки: а) помилкове розташування стандартних сироваток, еритроцитів або цоліклонів; б) невідповідність об'ємних співвідношень сироваток, еритроцитів або цоліклонів і досліджуваної крові; в) передчасний висновок про результат проби (сповільнена аглютинація); г) неправильний запис групи досліджуваної крові; д) неспецифічна реакція - панаглютинація, що виникає зі свіжою кров'ю при температурі 15-17 °С. Для виявлення панаглютинації планшет або тарілочку поміщають у термостат при температурі 37 °С на 5хв, після чого панаглютинація зникає, а справжня аглютинація залишається.
2. Помилки, пов'язані з неповноцінністю стандартних сироваток, еритроцитів, цоліклонів або досліджуваної крові: а) сироватки з титром нижче 1:32 або із закінченим терміном зберігання; б) використання сироваток, еритроцитів, цоліклонів, недостатньо законсервованих або заготовлених з порушенням асептики; в) неспецифічна аглютинація еритроцитів досліджуваної крові (псевдоаглютинація, феномен Томсена), пов'язана з бактеріальним забрудненням крові або тривалим її перебуванням при кімнатній температурі). Для попередження помилок, пов'язаних з псевдоаглютинацією, необхідно користуватися пробою з фізіологічним розчином. Для цього до крапель сироваток, де відбулася аглютинація, але не раніше, ніж через 3 хв, додають краплю фізіологічного розчину, змішують і, похитуючи тарілочкою, спостерігають протягом 5 хв. Додавання фізіологічного розчину посилює справжню аглютинацію та усуває хибну.
3. Помилки, пов'язані з біологічними властивостями крові: а) низький титр аглютиногенів досліджуваної крові при визначенні групи крові за стандартними сироватками або аглютинінів за стандартними еритроцитами; б) наявність у групах А (II) і АВ (IV) слабких аглютиногенів А2, А2В, з якими виникає слабка і пізня аглютинація. При цьому можуть бути помилки, при яких кров групи А2В (IV) визначається як кров групи В (III), а кров А2 (II) -як групи О (І).
В усіх випадках нечіткого або сумнівного результату необхідно повторити визначення групи крові за допомогою інших двох серій сироваток цолі-клонів або "перехресним способом" за допомогою стандартних еритроцитів.
Сумісність груп крові
Сучасні трансфузіологи нараховують декілька тисяч аглютиногенів та декілька сотень сироваткових аглютинінів (система MNSs; P; Kell; Duffy; Kidd і ін.). А тому на сьогодні слід вважати, що ідеальної групової сумісності крові не буває.
При переливанні крові треба пам'ятати про правило Отенберга, згідно з яким аглютинуються еритроцити крові, що вливається (донора), а не хворого, оскільки аглютиніни крові, що вливається, розводяться в крові хворого і не можуть аглютинувати його еритроцити.
Це дозволяє переливати в екстрених випадках не тільки одногрупну кров, але і кров, еритроцити якої не можуть бути аглютиновані сироваткою хворого.
Так, еритроцити першої групи не аглютинуються сироватками всіх груп, а тому кров О (І) може бути перелита будь-якому хворому (універсальний донор). Проте слід пам'ятати, що у звичайних умовах можна переливати лише одногрупну кров.
Резус-фактор та методики його визначення
Поняття про резус-фактор
Резус-фактор - це особливий антиген, який вперше був виявлений в еритроцитах мавп породи макаки (Macacus rhesus). Він міститься у 85% людей, їх кров називають резус-позитивною. У інших 15% цей фактор відсутній, їхню кров називають резус-негативною. Резус-фактор є досить сильним антигеном. При переливанні резус-позитивної крові людям з резус-негативною кров'ю у них виробляються специфічні резус-антитіла, які викликають ре-зус-конфлікт, посттрансфузійну реакцію; може розвинутись анафілактичний шок. Резус-антитіла виникають у людей з резус-негативною кров'ю протягом життя при імунізації їх резус-фактором людей з резус-позитивною кров'ю. При переливанні крові слід враховувати, що існує декілька типів резус-фактора. Для їх позначення використовують номенклатуру Віннера або Фішера-Рейса ( Rh0(D), Rh'(C), Rh"(E), d, c, е). Найбільш поширеним є антиген Д.
При визначенні резус-належності крові необхідно користуватись чинними інструкціями та наявними в розпорядженні антирезусними сироватками, еритроцитами чи моноклональними антитілами. Резус-фактор є спадковим і не залежить від групи крові, статі та інших особливостей людини.
Методики визначення резус-фактора і резус-антитіл
Методика визначення резус-фактора за стандартними сироватками. Беруть дві серії стандартних антирезусних сироваток, що виготовляють з крові, відмиті стандартні резус-позитивні і резус-негативні еритроцити, чашку Петрі, водяну баню, піпетки, предметне скло або скляні палички. На чашку Петрі наносять послідовно три великі краплі сироватки анти-резус однієї серії і паралельно три краплі сироватки другої серії.
Потім у перший ряд сироваток вносять по невеликій краплі досліджуваної крові (співвідношення 1:10 або 1:8). У другий вертикальний (середній) ряд - по такій самій краплі стандартних резус-позитивних еритроцитів (контроль активності) і в третій ряд — резус-негативні стандартні еритроцити (контроль специфічності). Окремою скляною паличкою або кутами предметного скла ретельно перемішують кожну окремо краплю, чашку закривають кришкою і ставлять на водяну баню при температурі 40-42 °С. Через 10 хв отримують результат. Якщо в краплях обох серій антирезусних сироваток з еритроцитами досліджуваної крові відбулася реакція аглютинації, то кров резус-позитивна, немає аглютинації - кров резус-негативна.
У невідкладних ситуаціях користуються експрес-методом за допомогою сироватки анти-резус АВ (IV) групи крові, розведеної 20-30% розчином альбуміну або 30-33% розчином поліглюкіну. На чашку Петрі наносять краплю стандартної сироватки АВ (IV) групи, яка містить антирезусні антитіла, і поряд краплю резус-негативної сироватки АВ (IV) групи, яка не містить антитіл. До цих крапель додають у 2-3 рази менший об'єм досліджуваної крові, перемішують скляними паличками або почергово кутами предметного скла, погойдують чашкою 3-4 хв, після чого додають по 1 краплі ізотонічного розчину хлориду натрію. Результати читають через 5 хв. При наявності аглютинації досліджуваних еритроцитів з сироваткою, яка містить антирезусні тіла і відсутньої реакції з контрольною резус-негативною сироваткою кров резус-позитивна. При відсутності реакції аглютинації в обох сироватках кров - резус-негативна. Згідно існюючих положень останнім часом Rh-фактор визначають переважно за допомогою моноклональних антитіл.
Визначення резус-фактора за допомогою моноклональних антитіл. Визначення резус-належності крові за допомогою моноклональних антитіл слід проводити в два етапи: спочатку кров хворого досліджують за допо-могою реагенту моноклональних антитіл анти-Rh (D), якщо отримують негативну реакцію з цим реагентом, то додатково проводять дослідження такої крові з моноклональним стандартним реагентом анти-Rh (DC) і стандартною сироваткою Rho'" (DCE). Моноклональні антитіла використовують у реакціях прямої аглютинації на площині, у пробірках,, у мікроп-латі. Визначення антигену D, C, Е можна проводити в крові, взятій у консервант; у крові, взятій без консерванту; у крові, взятій із пальця.
/. Реакція аглютинації на площині. На пластину або предметне скло наносять велику краплю (0,1 мл) реагенту, поряд наносять маленьку краплю (0,01-0,03 мл) досліджуваної крові і змішують їх. Реакція аглютинації починає відбуватися через 10-15 с. Чітку аглютинацію видно через 30-60 с. Результат реакції варто враховувати через 5 хв після змішування реагенту з кров'ю. Наявність аглютинації свідчить про те, шо досліджевана кров є ре-зус-позитивною.
2. Реакція аглютинації в пробірках. Для цього відмивають еритроцити з досліджуваної крові і готують з них 5% суспензію у фізіологічному розчині. На дно пробірки вносять по 1 краплі реагенту (близько 0,1 мл) і додають Ікраплю 5% суспензії еритроцитів. Вміст пробірки ретельно перемішують струшуванням і інкубують (витримують) ЗО хв при кімнатній температурі. Після цього пробірку центрифугують при 1500-2000 об/хв протягом 1 хв. Обережно потрушуючи пробірку, оцінюють її вміст. При негативному результаті реакції осад еритроцитів легко розбивається і утворює гомогенну непрозору суспензію. При позитивному результаті осад не розбивається, а залишається у вигляді одного або декількох великих згустків (аглютинатів) на фоні прозорої рідини.
3. Реакція аглютинації в мікроплаті. В лунку мікроплати вносять 1 краплю (0,05 мл) реагенту і змішують з краплею 5% суспензії еритроцитів, відмитих у фізіологічному розчині. Залишають на 45-60 хв для інкубації при кімнатній температурі. Результат реакції оцінюють за рисунком осаду, який утворився на дні лунки. При негативному результаті осад рівномірний, гомогенний, при позитивному він розташовується нерівномірно, краї його нерівні.
Основними причинами помилок при визначенні резус-фактора можуть бути: знижена активність антирезусних сироваток, реагенту моноклональних антитіл, порушення пропорції досліджуваної крові і сироватки, невідповідність температурного режиму, зменшення експозиції (менше 10 хв), відсутність контрольних і специфічних проб.
Слід зазначити, що окремі люди з резус-негативною кров'ю є носіями деяких специфічних Rh-антигенів. В зв'язку із цим, при переливанні крові слід проводити пробу на резус-сумісність.
Не допускається переносити в карту стаціонарного хворого відомості з паспорта або інших документів про групи крові і резус-належність, тому що у них можуть бути внесені недостовірні дані.
Сучасні погляди на переливання крові
Показання та протипоказання до переливання крові
На сьогодні переливання крові розцінюють як середню операцію трансплантації тканини, що приховує у собі тяжкі ускладнення. Треба пам'ятати, що, незважаючи на суворе дотримання вимог визначення групової і резус-належності крові донора і реципієнта, в організмі відбувається імунний конфлікт, оскільки, крім еритроцитарних і плазматичних факторів, існує безліч інших, які не враховуються - лейкоцитарні, тромбоцитарні та ін. Виражений імунний конфлікт може виникнути навіть при мінімальному об'ємі гемотрансфузії.
Тому останнім часом у практичну діяльність впроваджують нові принципи трансфузійної тактики - компонентну інфузійно-трансфузійну гемотерапію, суть якої полягає в диференційованому підході до використання складників крові (еритроцитарної маси, відмитих еритроцитів, тромбоци-тарної і лейкоцитарної маси), її білкових компонентів (альбуміну, фібриногену, полібіоліну та ін.), а також кровозамінників.
Компоненти крові проявляють кращий лікувальний ефект і менш небезпечні в імунологічному відношенні, оскільки містять менший набір антигенів у своєму складі. При застосуванні складників крові частота ускладнень і реакцій зменшується в декілька разів, порівняно з переливанням цільної крові. А тому на сьогодні всі показання до переливання крові можна поділити на абсолютні і відносні. Абсолютні показання для переливання цільної крові можуть виникати тільки при екстремальних ситуаціях — великих крововтратах, коли відсутні компоненти крові. За відносними показаннями переливання крові здійснюють у хворих, в яких воно покращує перебіг хвороби, але його можна замінити якимось іншим методом лікування (травматичний шок, анемії різного походження, хвороби крові - апластична і гіпопластична анемія, хвороба Верльгофа, гострі та хронічні лейкози та ін.).
Згідно з існуючими положеннями, на сьогодні допускають переливання тільки одногрупної і однорезусної крові, еритроцитів та плазми за принципом "один донор - один реципієнт". Лише в окремих випадках — при абсолютних показаннях до гемотрансфузії, відсутності одногрупної донорської крові, її компонентів допустимо переливання "універсальної" О (І) групи однорезусної крові не більше 500 мл. Дітям потрібно переливати тільки одногрупну кров. В аналогічних ситуаціях при відсутності одногрупної плазми можна використовувати плазму групи АВ (IV) для трансфузії реципієнтам будь-якої групи крові, плазму групи А (II) або В (III) - реципієнтам групи О (І). Правила групової сумісності при переливанні кріопреципітату такі ж, як для плазми.
Протипоказання до переливання крові. До абсолютних протипоказань до переливання крові відносять: 1) тяжкі ураження печінки (гострий гепатит, цири.з, жовта атрофія печінки та ін.); 2) захворювання нирок (гостра ниркова недостатність, гострий гломерулонефрит); 3) захворювання головного мозку (інсульт, пухлина, тромбоз, динамічні порушення мозкового кровообігу та ін.); 4) гостра і виражена недостатність серцево-судинної системи; 5) захворювання легень, що супроводжуються застоєм у малому колі кровообігу; 6) активний туберкульозний процес у стадії інфільтрації; 7) алергічні стани і захворювання (бронхіальна астма, гостра екзема та ін.).
Слід пам'ятати, що підхід до переливання крові і її компонентів у кожного хворого повинен бути індивідуальним з урахуванням показань і протипоказань.
Вибір трансфузійного середовища
Від правильного вирішення питання про вибір трансфузійного середовища, дози, методу і способу введення буде залежати успіх гемотрансфузій-ної терапії і її безпечність. Переливання цільної крові для лікування анемій, лейкопенії, тромбоцитопенії, порушень системи згортання крові, коли спостерігають дефіцит окремих компонентів крові, не виправдане, тому що для поповнення окремих факторів витрачаються інші, у введенні яких необхідності немає. Лікувальний ефект крові в таких випадках нижчий, ймовірність виникнення ускладнень зростає, а витрата крові значно більша, ніж при введенні концентрованих компонентів чи препаратів крові. Так, при гемофілії хворому необхідно ввести лише фактор VIII. Щоб відновити витрати організму в ньому за рахунок крові, необхідно ввести декілька літрів.свіжої крові, тоді як цю потребу можна забезпечити лише декількома мілілітрами антигемо-фільного глобуліну (кріопрецинітату).
Гемотрансфузійні засоби
Із гемотрансфузійних засобів найбільше поширення мають: еритроци-тарна маса, відмиті еритроцити, свіжозаморожена плазма.
Гемотрансфузійні засоби
| Назва засобу | Термін зберігання | Основні показання до застосування |
| Кров консервована | 21 доба | Крововтрата, шок |
| Компоненти крові: еритроцитарна маса відмиті еритроцити лейкоцитарна маса тромбоцитарна маса нативна плазма свіжозаморожена плазма суха плазма | 21 доба 24 год 24 год 24 год 24 год -20° - 6 міс. -30° - 1 рік 3 роки | Крововтрата, шок Анемія Агранулоцитоз Тромбоцитопенія Крововтрата, шок, гіпопротеїнемія Крововтрата, шок, гіпопротеїнемія Крововтрата, шок, гіпопротеїнемія |
| Препарати крові: альбумін 5, 10, 20 % протеїн свіжозаморожений кріопреципітат сухий кріопреципітат імуноглобулін фібриноген гемостатична губка тромбін | 5 років 5 років 1 рік 3 роки 3 роки 2 роки 1 рік 3 роки | Гіпопротеїнемія Гіпопротеїнемія Відсутність VIII і XIII факторів згортання крові, гемофілія Відсутність VIII і XIII факторів згортання крові, гемофілія Імунодефіцит Гіпофібриногенемія Місцевий гемостаз Місцевий гемостаз |
Еритроцитарна маса - це кров, з якої видалено 60-65% плазми. Вона містить ту ж кількість гемоглобіну і еритроцитів, що і кров, але в значно меншому об'ємі. В ній менше міститься цитрату, розчинених антигенів і антитіл, білкових факторів плазми, що зумовлює її меншу реактогенність. Еритроцитарну масу зберігають при температурі +4°С. Термін зберігання еритроцитарної маси залежить від консерванту. Еритроцитарна маса, заготовлена на розчині глігіцир або цитроглюкофосфату зберігається 21 день, на розчині циглюфаду - до 35 днів.
Основним показанням до застосування еритроцитарної маси є значне зниження кількості еритроцитів у результаті гострої або хронічної крововтрати.
Еритроцитарну масу можна застосовувати в комплексі з кровозамінниками і свіжозамороженою плазмою ефективніше, ніж застосування цільної крові.
Відмиті еритроцити - це відмиті 1-3-кратно в фізіологічному розчині (після видалення плазми) донорські еритроцити. Термін зберігання відмитих еритроцитів - не більше 24 год з моменту приготування (в холодильнику при температурі —4°С), краще переливати в перші 3 год. Переливання відмитих еритроцитів показане у разі анемії і вираженої сенсибілізації організму хворого до факторів плазми крові донора.
1 2 3 4 5