1   2   3   4
Ім'я файлу: курсач 2.doc
Розширення: doc
Розмір: 220кб.
Дата: 23.04.2021
скачати
Пов'язані файли:
Трудове Право.docx
щоденник практики.doc

2.3. Оцінка процесу організації захисту комерційної таємниці підприємства ПМНВВП «Контингент»
У статті 505 Цивільного кодексу України визнається, що комерційною таємницею є «інформація, що є секретною в тому розумінні, що вона в цілому або в певній формі і сукупності її складових є невідомою і не є легкодоступною для осіб, що зазвичай мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв'язку з цим має комерційну цінність і була предметом адекватних існуючим обставинам заходів по збереженню її секретності, застосованих особою, яка законно контролює цю інформацію». В той же час Цивільний кодекс відносить комерційну таємницю до прав інтелектуальної власності. І це не все [15].

Власник технічної, організаційної або іншої комерційної інформації має право на захист від незаконного використовування такої інформації третіми особами за умов, що ця інформація має комерційну цінність у зв'язку з тим, що вона невідома третім особам і до неї немає вільного доступу інших осіб на законних підставах, а власник інформації застосовує заходи по охороні її конфіденційності.

Перше, що потрібно зробити при організації охорони комерційної таємниці, це скласти перелік відомостей, що становлять комерційну таємницю, а також можливий розподіл їх за категоріями важливості залежно від їх цінності для підприємства, характеру і розміру збитку, який може бути завданий підприємству при розголошуванні цих відомостей. Інформація може бути самою різною. Так, для інформації наукового характеру - це: ідеї, винаходи, відкриття; окремі формули; нові технічні проекти; нові методи організації праці і виробництва; програмне забезпечення ЕОМ; результати наукових досліджень. Для інформації технологічного характеру: конструкторська документація, креслення, схеми, записи; описи технологічних випробувань; ноу-хау; конструкційні характеристики виробів і оптимальні параметри технологічних процесів, що розробляються (розміри, об'єми, конфігурація, процентний зміст компонентів, температура, тиск, час та ін.); відомості про матеріали, з яких виготовлені окремі деталі, умови експериментів та устаткування, на якому вони проводилися; окремі нові або унікальні вимірювальні комплекси і прилади, верстати, устаткування, що використовуються підприємством. Для інформації ділового характеру: відомості про укладені або заплановані контракти; дані про постачальників і клієнтів; огляди ринку, маркетингові дослідження; інформація про конфіденційні переговори; калькуляція витрат виробництва, структури цін, рівень прибутку; плани розвитку підприємства і його інвестицій.

До рішення питання віднесення тієї чи іншої інформації до розряду конфіденційної слід підходити особливо ретельно. Оскільки якщо якісь дані, прямі або непрямі, залишаться поза увагою, то всі заходи, що вживаються, можуть виявитися неефективними. З іншого боку, зайві заходи по обмеженню доступу до інформації ускладнять роботу і приведуть до невиправданих економічних витрат.

Далі ці документи слід офіційно ввести в дію - ухвалити наказом по підприємству. Всі співробітники компанії повинні бути ознайомлені з наказом, переліком і положенням про конфіденційну інформацію. Як свідчить практика, найчастіше виток комерційної інформації, у тому числі і баз даних, відбувається з вини співробітників компанії. Тому у працівників слід узяти зобов'язання про нерозголошування відомостей, що є комерційною таємницею. Окремими наказами необхідно регламентувати доступ до закритої інформації і встановити перелік осіб, що мають право ознайомлення з конфіденційними відомостями. Доцільно також підготувати шаблон угоди з контролюючими органами про нерозголошування відомостей, які стали відомі, наприклад, податковим інспекторам під час перевірки [18].

Суб'єкт господарювання у процесі своєї діяльності взаємодіє з банківськими установами, при цьому така взаємодія супроводжується передачею значних обсягів інформації, у тому числі інформації з обмеженим доступом (комерційної таємниці). Гарантом збереження такої інформації є банківська таємниця, правовий статус якої зазначено у Законі України “Про банки і банківську діяльність”. Фактично, збереження комерційної таємниці клієнта є професійним обов’язком банку. Але велика кількість відомостей, що складають комерційну таємницю суб’єкта господарювання, безпідставно передається банками контролюючим органам, не отримує з боку банку належної охорони. Причиною цього є неврегульованість відносин “позичальник-боржник”. Слід зазначити, що у забезпеченні таємниці економічно важливої інформації зацікавлена і держава, оскільки коли суб’єкт господарювання знає, що таємниця його фінансово-кредитних операцій або фінансового стану гарантується законом, він буде більшою мірою довіряти державним та комерційним банкам. Наслідком цього буде те, що значна частина коштів вийде із “тіні” і опиниться на рахунках, тобто ці кошти будуть приносити прибуток державі.

Неврегульованість відносин між банком та суб’єктом господарювання призводить до того, що з одного боку банк більш переймається проблемами збереження власної банківської таємниці, а не проблемами безпеки своїх активів, а суб’єкт господарювання більш хвилюється про тримання у таємниці якомога більшого обсягу інформації про свою діяльність, ніж формуванням у господарському середовищі надійної репутації про себе.

Складається ситуація, при якій більшу частину відомостей суб'єкти господарювання утаємничують без необхідності, чим у результаті завдають шкоди самим собі. Бо, як відомо, необхідною умовою залучення інвесторів є наявність необхідної інформації про діяльність, фінансовий стан контрагента.

В законі передбачено вичерпний перелік органів, які можуть отримати інформацію, яка має статус таємниці. Це сам власник такої інформації, суд, органи прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ, Державної податкової служби.

Не можна обмежуватися лише правовими методами захисту. Якщо на підприємстві не забезпечена охорона інформації організаційними і технічними заходами, вважати таку інформацію комерційною таємницею немає підстав. Наприклад, якщо база даних, що входить в перелік конфіденційної інформації, знаходиться у відкритому доступі на веб-сторінці або у локальній мережі підприємства, притягати до відповідальності за її використання або розголошення не можна. До комерційної таємниці може мати доступ обмежене коло осіб, крім того, вона повинна бути захищена технічними засобами від копіювання, несанкціонованої модифікації або знищення.

Ефективний захист комерційної таємниці може забезпечити лише комплексне використання організаційних, технічних і правових заходів.

Таким чином, оцінити процес захисту комерційної таємниці підприємства ПМНВВП «Контингент» можна задовільним показником. Але для підприємства з таким видом діяльності це є не ефективно, оскільки при втрачанні інформації, підприємство втрачає прибуток і, можливо, репутацію. Саме тому у наступному розділі пропонується розглянути заходи захисту комерційної таємниці та світовий досвід.

Розділ 3. Заходи щодо поліпшення захисту комерційної таємниці підприємства ПМНВВП “Контингент”

3.1. Заходи захисту комерційної таємниці
Забезпечення конфіденційності інформації – це спосіб запобігання несанкціонованого використання цінних відомостей та уникнення порушення прав і інтересів їхніх законних власників. У зв’язку з цим, захист інформації, що становить комерційну таємницю, від несанкціонованого використання, зміни або знищення набуває сьогодні першочергового значення.

Інститут комерційної таємниці є специфічною категорією і полягає в тому, що вона не підлягає офіційній реєстрації, що зумовлює необхідність окремого правового захисту такої інформації, оскільки нині вона набуває все більшої цінності як товар.

Здійснення правової охорони таємної інформації в Україні забезпечується Законом України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 р., інших законів про інформацію та Цивільного кодексу України, де у статті 505 розкривається поняття комерційної таємниці. Згідно цій статті, «комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, які відповідно до закону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці» [1].

Захист прав на комерційну таємницю може здійснюватися у правовій та організаційній формах захисту.

До правових форм захисту прав на комерційну таємницю належать: звернення до суду з позовом про захист порушених прав; визнання права на комерційну таємницю; відновлення становища, що існувало до порушення права, і припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; визнання недійсними повністю або частково акта державного або іншого органу, що суперечить законодавству і порушує право суб’єкта господарювання на комерційну таємницю; відшкодування збитків, завданих порушенням права суб’єкта господарювання на комерційну таємницю [10].

Чинним законодавством закріплено важливий спосіб захисту об’єктів прав на комерційну таємницю – компенсацію, але вона не тотожна відшкодуванню збитків, і застосовується виключно у випадках, коли суд немає сумніву в наявності у потерпілого збитків, проте визначити їх точний розмір такої компенсації дуже важко, тому що встановлення чітких грошових рамок щодо визначення розміру компенсацій законом є недоцільним [13].

Особливу увагу слід приділяти захисту комерційної таємниці у відносинах захисту економічної конкуренції. Неправомірне заволодіння або використання комерційної таємниці конкурента оцінюється як недобросовісна конкуренція. У главі 4 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» передбачені такі склади правопорушень: неправомірне збирання відомостей, що становлять комерційну таємницю, розголошення комерційної таємниці, схиляння до розголошення комерційної таємниці, неправомірне використання комерційної таємниці [12].

Організаційна форма захисту комерційної таємниці полягає у самостійному здійсненні суб’єктом господарювання дій щодо захисту його права на комерційну таємницю. До організаційних заходів захисту комерційної таємниці належать: встановлення власником певного режиму доступу до інформації шляхом організації режимних зон на підприємстві; використання носіїв інформації, що роблять неможливим несанкціоноване копіювання; встановлення спеціального режиму паролів доступу; встановлення спеціальних технічних засобів охорони таємної інформації; застосування технічних засобів виявлення каналів витоку інформації, скануючих приймачів, багатофункціональних пошукових приладів, апаратури для виявлення диктофонів, пристроїв швидкого захисту інформації тощо [16]

Застосування організаційних заходів регламентовано статтею 19 Цивільного кодексу України, де сказано, що «особа має право на самозахист свого права і прав іншої особи від порушень і протиправних посягань» [3]

Попре всього сказаного, слід відзначити, що забезпечення захисту права на комерційну таємницю є недостатньо ефективним. Державою мають бути більш чітко визначені способи правового впливу при вирішенні питань, пов’язаних з незаконним використанням конфіденційної інформації компетентними державними органами. Особливу увагу слід приділяти розробці детальних планів заходів охорони інформації безпосередньо на рівні підприємства.

ПМНВВП “Контингент” необхідно розробляти власні положення про комерційну таємницю, в яких повинні передбачатися загальні відомості у сфері захисту інформації, визначати принципи і процедури доступу до такої інформації, систематично відновлювати та вдосконалювати механізм забезпечення схоронності комерційної таємниці та порядок поширення інформації. Також доц.ільно при прийомі на роботу включати норми про нерозголошення комерційної таємниці в трудовий договір (контракт), з одночасною розробкою і підписанням працівником окремої інструкції щодо дотримання режиму нерозголошення комерційної таємниці підприємства.

У Цивільному кодексі України визначені майнові права інтелектуальної власності на комерційну таємницю.

Майновими правами інтелектуальної власності на комерційну таємницю є:

1) право на використання комерційної таємниці;

2) виключне право дозволяти використання комерційної таємниці;

3) виключне право перешкоджати неправомірному розголошенню, збиранню або використанню комерційної таємниці;

4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Строк чинності права інтелектуальної власності на комерційну таємницю обмежується строком існування сукупності ознак комерційної таємниці.

Об'єктами прав інтелектуальної власності у сфері господарювання визнаються:

– винаходи та корисні моделі;

– промислові зразки;

– сорти рослин та породи тварин;

– торговельні марки (знаки для товарів і послуг);

– комерційне (фірмове) найменування;

– географічне зазначення;

– комерційна таємниця;

– комп'ютерні програми;

– інші об'єкти, передбачені законом.

Охорона та захист інформації з обмеженим доступом, у тому числі комерційної таємниці виступає одним із головних завдань дотримання інформаційної безпеки як важливої складової національної безпеки України. Тому органи державної влади зобов'язані охороняти від недобросовісного комерційного використання інформацію, яка є комерційною таємницею та створення якої потребує значних зусиль і яка надана їм з метою отримання встановленого законом дозволу на діяльність, пов'язану з фармацевтичними, сільськогосподарськими, хімічними продуктами, що містять нові хімічні сполуки.

Ця інформація охороняється органами державної влади також від розголошення, крім випадків, коли розголошення необхідне для забезпечення захисту населення або не вжито заходів щодо її охорони від недобросовісного комерційного використання.

Органи державної влади зобов'язані охороняти комерційну таємницю також в інших випадках, передбачених законом.

На підприємстві для збереження комерційної таємниці керівник повинен видати спеціальний наказ про введення "Переліку відомостей, які містять комерційну таємницю підприємства", визначити заходи щодо їх охорони та коло відповідальних осіб, які мають доступ до інформації, а також вимоги до організації роботи з документами з грифом "Комерційна таємниця".

Такі заходи щодо збереження інформації, яка становить комерційну таємницю, мають бути юридичною основою для залучення до відповідальності працівника при розголошенні ним конфіденційної інформації.
3.2. Впровадження світового досвіду підвищення ефективності захисту комерційної таємниці на підприємствах
У сучасних умовах господарювання перед підприємствами та іншими учасниками господарської діяльності постає завдання збереження як матеріальних цінностей, так і інформації, в тому числі відомостей, що становлять комерційну таємницю.

На сьогодні більшість керівників підприємств та організацій намагаються вживати заходів із захисту важливої для них з комерційної точки зору інформації. Проте практика показує, що ці дії не завжди мають системний характер. Однією з причин такого стану речей, на нашу думку, є відсутність належного законодавчого врегулювання відносин, що стосуються охорони комерційної таємниці.

Згідно зі ст. 36 Господарського кодексу України, відомості, пов'язані з виробництвом, технологією, управлінням, фінансовою та іншою діяльністю суб'єкта господарювання, що не є державною таємницею, розголошення яких може завдати шкоди інтересам суб'єкта господарювання, можуть бути визнані його комерційною таємницею. Склад і обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю, спосіб їх захисту визначаються суб'єктом господарювання відповідно до закону. Згідно з ч. 2 ст. 505 Цивільного кодексу України, комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, які відповідно до закону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці [17].

Однак такий закон, який визначав би правові засади використання, поширення, збереження та захисту комерційної таємниці, склад і обсяг відомостей, які можуть бути комерційною таємницею, перелік відомостей, які не можуть бути віднесені до комерційної таємниці, до цього часу не прийнятий, на що фахівці неодноразово звертали увагу.

Необхідність прийняття відповідного законодавчого акта зумовлена також наявністю адміністративної і кримінальної відповідальності за незаконне отримання, використання та розголошення відомостей, що становлять комерційну таємницю (ст. 164-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення, статті 231, 232 Кримінального кодексу України). Адже за відсутності чітко встановлених правових засад одержання, використання, поширення та зберігання інформації, яка становить комерційну таємницю, а також гарантій захисту такої інформації, норми, що містять санкції за правопорушення в цій сфері, не можуть ефективно застосовуватись, і їх реалізація в ряді випадків може призвести до порушень прав осіб.

Таким чином, правове регулювання відносин щодо визначення, використання, поширення, збереження та захисту комерційної таємниці є прерогативою спеціального законодавчого акта, якого на сьогодні не існує.

У США, Німеччині, КНР та інших країнах захист комерційної таємниці забезпечується системою промислової секретності, яка базується на відповідній правовій базі. При цьому основну роль в забезпеченні її збереження виконують самі фірми, а не державні органи. В Сполучених Штатах Закон про комерційну таємницю або, за прийнятою там термінологією, секретах виробництва, було прийнято тільки в 1979 році і не всіма штатами. Суть поняття комерційної таємниці в цьому законі сформульовано так: комерційною таємницею є інформація (включаючи склад, формулу, комбінацію, програму, пристосування, метод, техніку або процес), що має економічну вартість, оскільки вона не є загальновідомою або доступною особам, які можуть використовувати її в комерційних цілях, і що є об'єктом розумних зусиль по захисту.

У законодавстві Німеччини під поняття «комерційна таємниця» підпадає будь-яка інформація, пов'язана з діяльністю фірми, яка, на думку її власника, повинна зберігатися у таємниці. В німецькому законі про несумлінну конкуренцію виділяються два види таємниць - виробнича і комерційна. До виробничої таємниці відносяться відомості організаційного і технічного характеру, які торкаються способу виробництва, технології, організації праці, а також технічного відкриття, винаходу або відомості про характер і цілі дослідницьких робіт і т.ін. Комерційною таємницею, на відміну від виробничої, є відомості, які торкаються торгових відносин фірм: організація і розмір обігу, стан ринків збуту, відомості щодо постачальників і споживачів, відомості щодо банківських операцій. Даний закон встановлює кримінальну відповідальність до 3 років тюремного ув’язнення за повідомлення комерційної або виробничої таємниці стороннім особам, а також її вивідування [22].

А ось в Японії немає ні законів, ні будь-яких інших нормативних актів, що передбачають відповідальність за розголошування комерційної таємниці. Там ця необхідність розв'язується таким чином: на департаменти кадрів, що є в кожній японській фірмі, покладається контроль за неухильним дотриманням режиму секретності, який грунтується на кодексі поведінки службовців. У ньому містяться положення, що забороняють: передавати стороннім особам зведення, що містять комерційну таємницю; укладати угоди, які можуть підірвати довіру до компанії з боку клієнтів; влаштовуватися без дозволу керівництва на роботу за сумісництвом; умисне завдавати економічного збитку; давати і отримувати хабарі.

Слід зазначити, що японський бізнес найменше страждає від витоку інформації. Це пов'язано з властивою цій країні системою довічного найму і вихованням у співробітників відчуття патерналізму, коли вони вважають себе членами однієї сім'ї.

Таким чином, можна підсумувати, що на підприємстві ПМНВВП «Контингент» можна застосувати кожен досвід окремо і вони непогано функціонуватимуть у нашій країні. Оскільки всі вище вказані приклади є досконалими і пройденими етапами на підприємствах розвинутих країн, а в нашій країні вони напевне приживуться.
1   2   3   4

скачати

© Усі права захищені
написати до нас