Ім'я файлу: karpenko-karyy-ivan-khaziain1006.docx
Розширення: docx
Розмір: 66кб.
Дата: 10.11.2022
скачати
Розширення: docx
Розмір: 66кб.
Дата: 10.11.2022
скачати
Пузир. Ні, що не кажи, а таки прорвався! Я думав, що ти візьмеш дешевше!
Ліхтаренко. Не можна було ніяким способом: разів десять мусив напиватись з мужиками, музику наймав, сам танцював, насилу витанцював! Одних розходів на підкуп несогласних та на угощеніє — п'ятсот сорок вісім рублів — тридцять дев'ять копійок.
Пузир. Ой-ой-ой! Такі розходи!
Ліхтаренко. Та одступного за казенну землю з другими розходами чотириста п'ятдесят два рублі. Я щот пoкажу… А розкиньте на десять літ, то й вийде по одній копійці на десятину; коли ж невигодно, можна від наділів одказатись — єсть такий пункт. А як я винен, що не спитав, то розходи верну назад. Що робить?
Пузир. Оце вигадав! Посватав у мужиків землю, танцював на заручинах — і не повінчатись? Вінчаю! Тепер мужики нехай танцюють у нас на роботі по злоту в день! А ти маєш з чистої прибилі п'ять процентів від надільної аренди.
Ліхтаренко. Спасибі… З шкури вилізу, то і мені перепаде чимало!
Пузир. Заробиш — матимеш!.. Оце, бувши на земському собранії, я дізнався, що туди під Херсон кругом голод. Кормів нема. Мужики продають по півтора карбованця коняку, по сімдесят п'ять копійок вівцю. У нас же кормів сила, одного сіна триста скирт. Так завтра ви, Карло Карлович, і Феноген візьміть з собою шість чабанів і поїдете на ярмарки і по селах, скуповуйте всіх овець! Вигодно: на руб — два буде баришу!!!
Куртц. Овса — сімдесят п'ять копійок?! Еті — да. Бєдний мушічок.
Пузир. Я не куплю — другі куплять.
Куртц. Еті — да!
Пузир. А що то у вас, Карло Карлович, в руках? — Куртц знімає платок з вещі. — Баранчик?
Куртц. Чушіло! У менья хлєб — нет, у менья — овса! I я поздравляйт хазяїн баранчик, чушіло! Еті — да… Сосун баранчик! Чушіло моя работа. Парижська виставка — міндаль можна получал. Еті — да! Будіть стоял сто лет. Еті немножко комфор присипал, і мол, еті — нєт, еті — нікогда! Еті — да! Антик чушіло?
Пузир (розглядає). Чудово! Як живе — і очі дивляться! Спасибі!
Ліхтаренко. Карло Карлович не тілько шахмейстер, а ще й чучілмейстер.
Куртц. Еті-да! Куртц — спеціаліста чушіло. Я імейт міндаль за роботу чушілов.
Пузир. Чудово, чудово! Однеси, Феноген, у мою кімнату. Вибачайте, там мене гості ждуть, та й у вас, певно, у кожного діло є? (Пішов.)
ЯВА VII
Ті ж, без Пузиря.
Феноген несе чучело. Куртц ного придержує і показує на шию чучела.
Куртц. Модель моя, міндаль, еті — да!
Ліхтаренко. I у вас мендаль, і у чучала мендаль.
Всі сміються.
Куртц. Ну, еті менья зовсєм не смешивает! У менья мендаль — еті — да, а у чушіло — еті — нєт; у чушіло еті модель.
Ліхтаренко (до Фєногена). Краще здійміть, бо хазяїн як побачить, то подумає, що Карло Карлович в насмішку над ним причепив баранчикові на шию орден.
Всі сміються.
Феноген. I справді. (Пішов.)
Куртц. Еті… еті… Ліхтаренкі… Еті… маленькій мальшік! Еті — да. Серіозов еті — нєт, розсудов еті — нікогда, насмєшівал — еті да! Фі! Паскудство… Еті… еті большой мушік, еті зубоскаль! (Вийшов.)
Всі сміються і виходять за Куртцом.
ЯВА VIII
Феноген і Ліхтаренко.
Ліхтаренко (оглянувшись). Заробив дещо (дає гроші), нате й вам. А може, й ви що заробили, то давайте мені.
Феноген. Де там я зароблю? Побий мене бог, гнидію отут! Колись бувало…
Ліхтаренко. От поїдете овець купувать, то підживетесь.
Феноген. Трудненько буде через Куртца… А це ж від кого ви взяли і за віщо?
Ліхтаренко. I охота допитувати. Даю — беріть. Така умова.
Феноген. Правда! I де ти такий узявся?
Ліхтаренко. Чортзна-що розпитуєте. А ви де взялись? Підходящий грунт — от і родять такі люде, як ми з вами.
Феноген. Куди мені протів тебе.
Ліхтаренко. Ну, ну, не прикидайтесь сиротою. Ви вже он поміщик, п'ятсот десятин будете мать.
Феноген. Тю, бий тебе сила божа! Відкіля ти знаєш?
Ліхтаренко. Я все знаю. Що ж, поможи боже купить. Ну, прощайте! А орден з чучала зняли?
Феноген (сміється). Зняв.
Ліхтаренко. У хазяїна на шиї орден, а він взяв причепив мендаль вівці!
Феноген і Ліхтаренко сміються. Ліхтаренко вийшов.
ЯВА IХ
Феноген, а потім Пузир і Золотницький.
Феноген (один. Лічить гроші). Як в аптеці виважив — з копійками, сто сорок вісім рублів тридцять дев'ять копійок. А скілько ж Ліхтаренкові досталось? От промітний чоловік! Прослуживши з таким ідолом при великій комерції тридцять п'ять літ, можна б було і тисячу десятин купить! Змій, а не чоловік: скрізь здере і всіх спокусить.
Входять Пузир і Золотницький.
Пузир. То ні ви, ні Калинович в городі, кажете, не були, то ніяких городських новинок і не знаєте?
Золотницький. Я ж тобі вже казав, що не чув нічого. Та що тебе так цікавить у городі, скажи?
Пузир. Особого нічого, так собі.
Феноген цілує Золотницького в руку.
Золотницький. Здоров, здоров, Феноген, з іменинником тебе. (Дає йому в руку.)
Феноген. Спасибі. (Iде.) От щасливий день! Дають і дають. (Вийшов.)
Пузир. I що за охота розбещувать отак людей? "З іменинником" і зараз — тиць в руку гроші. А через вас і я мушу щось подарувать. (Про себе.)
Наказаніє боже з цими панами — портять людей!
Золотницький. А хіба ти ще нічого не подарував? Ай-ай-ай! Тридцять п'ять літ чоловік служить, права рука…
Пузир. Та я ще поспію, ще подарую; тілько для чого портить людей!
Золотницький. Феноген!
Пузир. Навіщо ви його кличете?
Входе Феноген.
Золотницький. Ну, даруй же вірного слугу!
Пузир. Я думав — увечері, а вам хочеться таки зараз. (Набік.)
Наказаніє боже з цими панами! (До Фєногена.) Маєш від мене, Феногенушка, одного валаха; хотів тобі на добраніч про це сказать, так Петру Петровичу хочеться зараз.
Феноген. (цілує Пузиря в руку). Господь воздасть вам сторицею. От щасливий день — дають і дають!.. (Вийшов.)
Золотницький. От це по-хазяйськи.
Пузир. Ет, баловство!
Золотницький. Всього, брат, з собою не забереш… Так, кажеш, двадцять дві тисячі кіп пшениці? Добрий урожай! А я ще не знаю, скілько у мене. Хотілось би подивитись твої копи!
Пузир. Поїдемо подивимось! Тут і верстви немає.
Золотницький. Поїдемо!
Пузир. Чудесно! Перед вашим приїздом я сам хотів їхать.
Золотницький. О, а це що? Халат? I який розкішний — диво! Певно, дочка примусила справить?
Пузир. Простісенько купив сам.
Золотницький (розглядає). Та воно й видко, що сам: Софія Терентіївна овець та буряків на халат би не посадила.
Пузир. А що, хіба вам не до вподоби?
Золотницький. Як можна, чудово! Вівці і буряки — символи хазяйства! Оригінальний смак! Хоч на виставкуі Може б, ти мені продав цей халат?
Пузир. Купіть.
Золотницький. Невже продаси?
Пузир. Чого ж, все продається.
Золотницький. Скілько?
Пузир. Сто.
Золотницький. А багато заробиш?
Пузир. По-хазяйськи.
Золотницький. Ну (б'є руку Пузиря), халат мій. Феноген!
Пузир. Носіть на здоров'я. Я собі куплю у татар бухарський.
Входе Феноген.
Золотницький. Візьми халат і віддай мойому Дмитрію. Нехай гарненько обгорне в плед і запре в екіпажну скриню. (Одходить і дивиться у вікно.)
Феноген (до Пузиря). Як?!
Пузир. Продав за сто карбованців.
Феноген (бере халат, до Пузиря тихо). Бачите, а ви мені не вірили, що халат варт сто карбованців.
Пузир (так само до Феногена). Учись: за півгодини заробив руб на руб, та ще мало запросив. Такі люде, коли їм заманеться якої дурниці, утроє платять!
Феноген (про себе). Добре заробив! Бідна Марія Іванівна, даремно турбувалась, даремно раділа.
Пузир. А я й забув, скажи, Феноген, щоб мені запрягли бурого в бігунки і пару в шарабан, ми поїдемо на копи дивитись.
Феноген вийшов.
Золотницький. Чудові квітки, клумби! Все переродилось, і ти сам переродився: сьогодня на вид ти вже не просто хазяїн, а настоящий обиватель.
Пузир. Все дочка чепурить!
Золотницький. А знаєш, Терентій Гаврилович, дочка твоя дорога дитина.
Пузир. Аякже: золоту медаль получила!
Золотницький. Просвіта, брат, велика сила! Признаюсь тобі, що перше я заїздив до тебе тілько по ділу, тепер мені приятно буть у тебе і без діла.
Пузир. А що ж тут, справді, так перемінилось?
Золотницький. Не те повітря: книги, газети, піаніно, освічена молода людина, та ще до всього артистка: гра, співа! О! Ти, брат, цього не розумієш!
Пузир. Ну, це вже даремно! Я сам любив і люблю спів. У мене був чабан…
Золотницький. А, бог з ним, що там твій чабан!
Пузир. Е, бог з ним… Тілько те гарно, що вам до вподоби… А якби ви почули, як той чабан, бувало, заведе "Ой з-за гори, з-за лиману"!
Золотницький. Ну, а Калинович як співа?
Пузир. Чув. I цей співає гарно.
З другої кімнати чутно "Гетьмани, гетьмани" або іншу, можна и не співать, як нема кому.
Золотницький. Оперний голос! Талановитий, розумний, енергічний молодий чоловік Калинович! Таких молодих людей мало. Слухай, Терентій Гаврилович: от жених для твоєї Соні, пара, якої пошукать по білому світу.
Пузир. Отакої! Голодрабець? У Соні є жених — Чоботенко, міліонер.
Золотницький. Високий до неба, а дурний як треба. Найшов жениха! Він же безграмотний баран. Хіба ж Чоботенко до пари Соні? Бог зна що викладуєш! Чоботенко у твоєї дочки гайдуком повинен служить, а не чоловіком їй бути.
Пузир. Я вас, Петро Петрович, шаную, поважаю, але немало дивуюсь: вискіпали якогось учителишку і носитесь з ним…
Золотницький. Не учителишка, а учитель гімназії. Чудак ти, Терентій Гаврилович, єй-богу, чудак! Ну навіщо тобі багатий зять, коли ти сам багатий? Пора вже тобі шукать того, чого у тебе бракує.
Пузир. Я так і роблю: шукаю, де б більше купить землі, бо скілько б чоловік її не мав — все бракує.
Золотницький. Добре. Ну, а скажи мені: тобі приятно мать орден? Приятно, кажи, не угинайся!
Пузир. Я й не криюсь. Заслужив — і носю.
Золотницький. Так. Ну, а якби тобі дали один орден з широкою червоною стрічкою через плече, а збоку звізда. То це було б ще приятніше?
Пузир. Ха! Широка, кажете, червона стрічка і звізда на боці — бачив… Не криюсь: ще приятніще. Що ж з того?
Золотницький. А коли б до всього цього тебе возвели в генерали: ваше превосходительство! Га? Ще було б приятніще?
Пузир. Я не розумію, для чого ви все це говорите?
Золотницький. А от для чого. Ні ти, ні твій Чоботенко ніколи такої честі не добудете: звізди вам збоку не носить, генералами вам не буть, хоч би ви всі свої добра і маєтки за таку честь віддали, а Калинович…
Пузир. Буде генералом, з звіздою? Ха-ха-ха! О, бодай вас.
Золотницький. Та ти, брат, не смійся! Ви з Чоботенком зостанетесь навіки чабанами та буряковими генералами, а Калинович може бути професором, директором гімназії, от і ти, і твій Чоботенко будете говорить йому — "ваше превосходительство".
Пузир. Чи буде він генералом, чи ні — я не знаю; а чим він є — я бачу і дочки своєї за нього не віддам!
Входе Соня і Калинович.
ЯВА Х
Пузир, Золотницький, Соня і Калинович.
Соня. Годі вам про діла балакать! Ходім до нас.
Золотницький. Дорога Софія Терентіївна, я тут обстреливав позицію; і бомбами, і гранатами, і шрапнеллю сипав — не помагає! Неприятель уперто не здається. Давайте візьмемо його в перехресний вогонь.
Соня. Догадуюсь. Ви за нас з татком говорили, і, певно, тато не згоджується? Я вже бачу.
Пузир. Нізащо в світі! Це ти мене, дочко, хочеш у труну покласти!
Соня. Хіба моє щастя для вас, тату, труна? Я цього не знала.
Пузир. Так знай! Щастя, якого тобі заманулось, — мені труна. Тебе сватає Чоботенко, я вже тобі говорив.
Соня. Тоді я промовчала, а тепер скажу вам, що я за нього не піду!
Пузир. Та ти ж його ще не бачила, подивися перше: з лиця хоч воду пий, Бова Королевич! Росту (показує сажень) — о; плечі (розводе руками скільки можна) — е!
Золотницький. А голова (показує кулак) —о! Софія Терентіївна вибрала собі людину в подружжя, а ти їй раїш першерона! Навіщо тобі Чоботенко? У тебе, слава богу, є чим копи возить.
Пузир. Ви не туди стріляєте! Чоботенко хорошого роду, хазяїн, з діда міліонер. Я не хочу зятя з вітру, бідного приймака.
Калинович. Ви мене ображаєте!
Пузир. I ви мене ображаєте!
Калинович. Чим?
Пузир. Тим, що осмілились сватать мою дочку.
Калинович. Не всі люде дивляться вашими очима, а через те ви помиляєтесь, Терентій Гаврилович. Я люблю Софію Терентіївну, а не ваше багатство! До цього треба вам знать, що я лічу вас далеко бідніщим від себе, і будьте певні, що у приймаки я до вас не піду ніколи! Віддайте все ваше добро, всі ваші міліони старцям, а я візьму Софію Терентіївну без приданого.
Пузир. Що ви говорите? Я сорок літ недоїдав, недопивав, недосипав, кровію моєю окипіла кожна копійка, а тепер взять і віддать усе моє добро старцям! Опам'ятайтесь! Для чого ж я працював? Хіба отаке розумний скаже! Перехрестіться! "Віддайте старцям"! Ха-ха! Чув я про таких багачів, котрим нема чого роздавать, так вони хочуть, щоб всі з ними порівнялись. Ні! Так не буде. Ви не з того тіста, до якого ми привикли.
Соня. Тату, багатство душі не має і не буде себе почувать нещасним, у кого б в руках не опинилось, а я маю живу душу, котрій натурально бажати буть щасливою з тим, кого любиш! А коли вам жаль вашого добра, нехай воно буде при вас, мене ж віддайте отак, як я стою, за Iвана Миколайовича, і ми будемо щасливі! Чого ж ще треба?
Пузир. Щаслива, щаслива! Ти щоб тілько була щаслива? Ти? А я? Я?! Щоб здох від муки, яку ти мені робиш! Собі, йому і всім, усім ти добра і щастя зичиш, а батькові? Батькові? Зла, муки, смерті? Ні, так не буде: скоріще вогонь розіллється водою, ніж я дам своє благословення на такий шлюб. (Вийшов.)
ЯВА XI
Золотницький, Соня, Калинович.
Золотницький. Дика, страшенна сила — нічого з ним не зробиш без боротьби.
Калинович. Краще було б не зачіпать цього питання сьогодня, на іменини!
Соня. Я цього не ждала і тепер стою німа, не знаю, що сказать.
Калинович (До Золотницького). Порадьте!
Золотницький. Тут сам Соломон розвів би руками! Феноген! А ви йдіть, я попробую з ним по-своєму сам побалакать.
Входе Феноген.
Калинович (до Соні). Ходім! Пішли.
ЯВА XII
Феноген і Золотницький.
Золотницький. Iди, Феноген, і попроси сюди Терентія Гавриловича. Скажи, що я. зараз їду і хочу з ним попрощатись.
Феноген. Як же то можна! Без обіда поїдете?
Золотницький. Так вийшло.
Феноген (ідучи, про себе). Погане щось вийшло!
ЯВА XIII
Золотницький сам. Потім Феноген і Пузир.
Золотницький. Коли Терешко забере собі що в голову, він не може переносить супереки! Третировать його треба, тоді він пом'якшає!
Входе Феноген.
Ну?
Феноген. Зараз вийдуть.
Золотницький. Що він там робить?
Феноген. Якусь комерцію викладають на щотах. Вони ніколи даремно не сидять.
Золотницький. Скажи, Феноген, щоб мій екіпаж зараз запрягли.
Феноген. Терентій Гаврилович вас не пустять. (Вийшов.)
Золотницький. Побачимо.
Входе Пузир.
Пузир. Чого ви мене кликали, знову хочете мучить вашим Калиновичем?
Золотницький. Мужик ти був, мужиком ти і будеш!
Пузир. Яким родився, таким і помру!
Золотницький. Єсть чим хвалитись! Для чого ж ти орден почепив?
Пузир. Заслужив — і почепив!
Золотницький. Шмаровоз! Хоч би уважив на те, що я сватом; сказав би: подумаю і дам одповідь, а то як чабан обійшовся з освіченою людиною. Нога моя не буде у тебе… я зараз їду.
Пузир. Як завгодно. Віддайте ж мені гроші за халат.
Золотницький. Я вишлю їх на пам'ятник Котляревському, бо ти з губи зробив халяву: обіщав і не вислав.
Пузир. То всі сто карбованців?.. Що ви? Нехай бог боронить! Я за десять карбованців такий хрест йому поставлю з свого дуба, що за верству буде видко!
Золотницький. Став собі, а я сто карбованців вишлю в Полтаву.
Пузир. Пропало сто карбованців ні за цапову душу.
Входе Феноген.
Феноген. Коні запряжені в бігунки і шарабан давно.
Пузир (до Золотницького). Поїдемо ж хоч подивимось копи.
Золотницький. Їдь сам.
Пузир. Як сам, то й сам. (До Феногена.) Винеси шапку.
Феноген. Шапка в прихожій.
Пузир. Так не поїдете?
1 2 3 4 5 6 7