Гомерівські поеми як історичне джерело
Наступний після мікенської епохи період грецької історії прийнято називати гомерівським або передполісним. До початку нашого століття поеми "Іліада" і "Одіссея" були єдиним джерелом для вивчення історії Греції XI-IX ст. до н.е. Однак археологічні розкопки, які безперервно велися на території Еллади, дали змогу накопичити значний фактичний матеріал. Нові відкриття дозволили значно доповнити дані епосу і наочно показати історизм самих поем, хоча питання про їхнє походження, особу автора чи авторів, час написання належить до числа ще не вирішених наукових проблем. Незважаючи на відсутність достовірної інформації про Гомера як реальної особи, його існування не ставилося під сумнів у давнину. Йшли лише суперечки про місце народження та роки життя. Про це місце сперечалося сім грецьких міст: Смірна, Хіос, Колофон, Пілос, Аргос, Ітака, Афіни. За найпоширенішою версією, він народився в Смірні (Мала Азія) чи на о. Хіос. А час життя Гомера датувався по-різному: від Троянської війни до VIII ст. до н.е., хоча найпоширенішою була думка Геродота про те, що Гомер жив за 400 років до нього, тобто у середині IX ст. до н.е.
Відсутність біографічних даних про Гомера (крім абсолютно міфічних, що він був сином бога ріки Мілета і німфи Кріфеїди ) дозволила деяким дослідникам давньогрецької історії та літератури сумніватися в історичній реальності особи поета. Уривки з поем довгий час виконувалися на святах співаками і переказувачами - аедами, які досить часто змінювали текст залежно віл складу слухачів. І лише в другій половині VI ст. до н.е. в Афінах був встановлений остаточний текст поем.
А розпочав критику Гомера софіст Зоіл (IV ст. до н.е.), прозваний "бичем Гомера" (гомеро-мастікс).
У період еллінізму в III - І ст. до н.е. філологи т. зв. Александрійської школи розділили кожну з поем на 24 пісні (згідно з кількістю букв грецького алфавіту), встановили багато інтерполяцій (пізніших вставок) і виправили ряд помилок переписувачів.
У новий час з'ясування проблеми гомерівського епосу було започатковане французьким абатом д'Обіньяком та італійським істориком - соціологом Дж. Віко.
Однак "гомерівське питання", тобто проблема авторства і походження поем, було гостро поставлене в науці лише наприкінці XVIII ст. і до цього часу залишається остаточно не вирішеним. Саме 1795 р. німецький вчений Ф.А.Вольф видав книгу "Вступ до Гомера", вказавши на значну кількість суперечностей в епосі. Вважаючи, що грецька писемність виникла лише близько VI ст. до і і.е., Волі^ф вважар маловірогідним, щоб неграмотний поет, незважаючи на всю його обдарованість, міг створити дві великі поеми. Не допускав він і можливості збереження цих поем в усній передачі протягом декількох століть. Тому школа Вольфа висунула думку, що "Іліада" і "Одіссея" були механічним поєднанням багатьох пісень, здійснених поступово різними аедами. Очевидну єдність поем він пояснював тим, що їхня тематика базується на дійсних історичних подіях.
На основі версії Вольфа Лахман створив "теорію малих пісень", за якою поеми створювалися із постійних творів народної творчості. Цим Лахман пояснював суперечності в поемах.
Протягом наступних століть дослідники гомерівського епосу розділилися па три групи. Перша група - унітарії - виходили з композиційної цілості, відповідності мови і стилю "Іліади" й "Одіссеї". Вони відстоювали єдність поем, автором яких був Гомер чи інший талановитий поет. Представниками цієї теорії були К. Ніч, М.С. Куторга, Ф.Ф. Соколов.
Іншу групу складали аналітики, прихильники гіперкритицизму. Однак їх висновки, які зводилися до подрібнення поем на маленькі пісні, стали викликати заперечення серед вчених. Бо залежно від застосованих методів дослідження аналітики приходили інколи до діаметрально протилежних висновків. Так, наприклад, "Каталог кораблів" з 2-ої пісні "Іліади" тривалий час вважався однією з найпізніших частин поеми, а тепер багато дослідників схильні відносити його до мікенського періоду.
Крім того, порівняльно-історичне вивчення карело-фінської, російської, сербської, казахської народної епічної творчості довело, що аеди легко зберігають у пам'яті десятки тисяч строф віршованого тексту.
І, нарешті, третя група - прихильники теорії "початкового ядра", основоположником якого був Дж. Грот. Згідно з нею, автор чи автори поем значною мірою використали багатющий цикл народних пісень, присвячених окремим епізодам Троянської війни, піддавши їх значній творчій переробці. Однак автор поеми, опери, роману чи іншого мистецького твору використовує при його створенні різноманітні народні сюжети, мотиви, перекази чи легенди і, тим не менше, вважається автором цього твору. Діяльність автора поем теж не зводилася до механічного об'єднання окремих переказів, а полягала у творчій художній переробці народних пісень.
Полеміка навколо гомерівського епосу не була безплідною. Вченим вдалося встановити приблизно час і місце створення поем Гомера. Обидві написані у VIII ст. до н.е., "Іліада" - на півстоліття раніше від "Одіссеї". В поемах найчастіше згадується бронза, але в "Одіссеї" автор нерідко говорить уже про залізні предмети, інколи навіть в узагальнюючому значенні про "рокове залізо" (XVI, 294; XIX, 13).
Однак усі дослідники погоджуються з тим, що в поемах можна прослідкувати ряд нашарувань різних епох. У них без сумніву є елементи мікенської епохи, можливо, навіть раніше, ніж сама Троянська війна (ХІУ-ХПІ ст. до н.е.). Так, у поемах зустрічаються згадки про бронзові мечі, бойові колісниці, що не використовувалися з кінця II тис. до н.е., важливі центри мікеїіської цивілізації: Пілос, Кносс, Мікени та ін. Однак у цілому мікенська епоха залишилася для Гомера досить віддаленим минулим, про яке він мав неясні уявлення. Говорячи про неї, поет, як правило, переносить її у пізніше історичне середовище, відокремлене віл часу його життя лише незначним проміжком. На це вказують згадки про техніку обробки заліза, яка стала відома в Греції не раніше XI ст. до н.е.; про фінікійців-мореплавців і купців, які проникли у воли Егейського моря приблизно в той же час або навіть пізніше; про порівняно пізній обряд кремації (спалення) покійників тощо. V поемах знайшов відображення й архаїчний період (уііі - VI ст. до н.е.), який передував чи вже співпадав з часом їх першого запису. Все це вимагає від історика великої обережності при опрацюванні матеріалу епосу.
Початки гомерівського епосу складися до переселення іонян у Малу Азію, ще в європейській Елладі, переважно в Аргосі і Фессадії. На користь цього свідчить і віршований розмір, яким написані поеми. - гекзаметр, і мова епосу. Однак створення "Іліади" й "Одіссеї" завершилося в Малій Азії, вірогідніше за все у Смірні, зі змішаним еоло-іонійським населенням. Саме мова поем і єдність характеристики героїв служать головним доказом на користь єдиного автора обох творів.
Вивчаючи Гомера. слід пам’ятати, що "Іліада" й "Одіссея" перш за все поетичні твори, в яких бувальщина і вигадка об’єднуються в одну художню епопею. Однак цінність гомерівських поем як історичного джерела полягає в тому, що вони дають можливість у головних рисах прослідкувати еволюцію грецького суспільства від первіснообщинного устрою до утворення полісного ладу.
У поєднанні з дослідженнями пам’яток археології ми можемо встановити основні віхи історії цього періоду і вважати поеми достовірним джерелом. Розкопки показують, що археологічні пам'ятки ранньозалізного віку. знайдені па території Греції, різко відрізняються від пам'яток мікенської культури. Катастрофа, яка трапилася з мікенською цивілізацією в ХІІІ-ХІІ ст. до н.е. відкинула Грецію на декілька століть назад. Основною рисою грецької матеріальної культури ХІ-ІХ ст. до н. е. була гнітюча бідність, за якою ховалося різке падіння життєвого рівня населення і занепад продуктивних сил країни. Основним вилом археологічних пам'яток кінця 11 - початку 1 тис. до н.е. є не монументальні купольні гробниці, а кладовища рядового населення. Інвентар таких поховань досить бідний (глиняні горщики, залізний меч або ніж, наконечники списів або стріл, дешеві прикраси). У ХІ-ІХ ст. до н.е. з'являється уже місцеве залізне озброєння. У гончарному виробництві вишуканий малюнок і колорит крито-мікенської епохи змінився геометричним візерунком з кіл, трикутників, ромбів і квадратів. З VIII ст. до н.е. з них простих елементів починають створювати багатофігурні композиції, які зображують сцени війни, поховання, перегони на колісницях і т.п. Але своїм схематизмом і примітивізмом вони нагадують дитячі малюнки чи вишивки на рушниках.
Однак історія людства не знає абсолютного регресу і в матеріальній культурі передполісного періоду елементи спаду переплітаються з новими (','дкриттями. Найважливішим з них було освоєння греками техніки обробки і плавлення заліза, шо означало в цих умовах справжній технічний переворот.
Господарський розвиток стародавніх греків за даними поем
Основу економічного життя гомерівського суспільства складало сільськогосподарське виробництво. Найшанованішим заняттям у стародавніх греків було землеробство. Навіть царі гордилися фізичною працею на полі:
Відповідаючи, мовив йому Одіссей велемудрий:
"Хотів би з тобою удвох, Еврімаху, в труді позмагатись Я весняної пори, коли дні у нас довгі бувають. На сіножаті, щоб кожен в руках по серпу мав, красиво Вигнутим, щоб узялися ми натшесерця вдвох до роботи І від світанку жали траву цілий день до смеркання; А як за плугом воли поганятимем ми половії, Дуже породисті, рослі, що випасались добре на паші. (Одіссея, XVIII, 365-372)
Як основні зернові культури згадуються пшениця, ячмінь, полба:
І ячмені, і пшениця, і лози вино виноградне В гронах розкішних дають, що примножує Зевс їм дощами. (Одіссея, IX, 110-111)
Сільськогосподарська практика греків базувалася на багатій традиції землеробів ахейського часу. Землю ретельно обробляли, звертаючи увагу на глибину оранки. Поля під пар орали тричі. Це образно передають зображені на шиті Ахілла сцени сільськогосподарських робіт:
Ниву іще показав - соковиту ділянку родючу: Тричі зорали її, орачі там ідуть за плугами, В ярмах тримають воли, у всі напрямки їх направляють.
він там показав, де буяє високе колосся, Скрізь стояли женці і серпами блискучими жали. Падає колос на землю численними купами жовтий, Далі в'язальниці йдуть, їх в снопи перевеслами в'яжуть. Геть від них відійшли і стоять осторонь, а за ними Збіжжя збирають хлоп'ята й у жменях швиденько підносять. (Іліада, XVIII, 541-544, 550-554)
Як добриво стародавні греки використовували гній:
... пізніше той гній Одіссеєва челядь В поле возила угноювать всюди наділок просторий.
Оранка поля проводилася довгою борозною:
Бачив би сам ти, які я проорую борозни рівні. (Одіссея, XVII, 375)
Відносно високою була і робоча норма оранки. За підрахунками французького економіста Дюро де Дамаля, плуг, запряжений 2 волами, виорював за день по 1/3 га на глибину 25 см. Таким чином, поле площею 12га можна було обробити за 12 днів трьома зпрягами по 2 воли у кожній.
Керував усіма сільське господарськими роботами господар поля (басилей) з палицею в руках:
... І стоїть тут, радіючи серцем, господар Мовчки по тій борозні і спирається на патерицю (іліада, XVIII, 556 - 557) Молотили зібраний урожай на току за допомогою волів:Наче тих широколобих волів селянин запрягає Білий ячмінь на утоптанім добре току молотити, Й сиплеться зерно з-під ніг у волів, що йдучи ремиґають. (Іліада, XX, 495 - 497).
Після цього зерно провівали і мололи на ручних млинах. Так, в "Одіссеї" неодноразово згадується такий млин, а в господарстві Одіссея 12 рабинь, які займалися помелом зерна.
Формально пануючою формою власності на землю була общинна, Кращі ділянки її виділялися басилеями (царі, знатні люди) і називалися теменами (відрубні), розміри яких невідомі. Але враження про ці розміри залишає опис землеробських робіт на царській ділянці, зображеній на щиті Ахілла.
Основу економічної могутності басилеїв складали їхні господарства ойкоси, організація яких у загальних рисах повторювала організацію великих володінь ахейської знаті в XIV - XIII ст. до н.е. Вся інша земля розподілялася між общинниками шляхом жеребкування, а ці ділянки називались клерами (жереб).
Мов тих сусідів, що сварку за межі ведуть між собою І, з метром в руках стоячи, завзято на спільному полі Рівність відстоюють, смужка лише розділяє вузенька, Воїв так тільки вали розділяли... . (Іліада, XII, 421-424)
Це свідчить про регулярні поділи землі між общинниками.
Крім зернового господарства, розвиненим було виноградарство, маслинництво, садівництво, городництво. Про існування декількох сортів винограду говорять епітети "світле", "темне" для характеристики вина. Воно зберігалося в об'ємних бочках-піфосах, а транспортувалося в амфорах. У садах вирощували яблуні, груші, гранати, смоківницю, маслини:
... Великих старань ти доклав тут, і жодна
рослина -Ні виноград, ні оливка, ні груша, ні грядки
городні, Аі іі смоківниця - тут без твого не росте
піклування. Подарував мені груш тридцять і яблунь
десяток, Сорок смоковниць: ще й доз виноградних
мені обіцяв ти Дати рядів п'ятдесят, таких, що вже рік
безнастанно Тут плодоносять, - зараз ті грона ростугь розмаїті.
(Одіссея, XXIV, 245-247, 340-343)
Надзвичайно важливу роль в економічному житті гомерівського періоду зайняло тваринництво, що не раз підкреслював Гомер у своїх поемах. Худоба була мірилом вартості, замінюючи ще неіснуючі гроші. Так, бронзовий триножник вартував 12, а рабиня - 4 воли (Іліада, XXIII, 702-705). У поемах часто згадуються "круторогі" бики. "виблискуючі жиром" свині, вівці, коні, кози тощо. При описі майна Одіссея автор перераховує стада великої і дрібної рогатої худоби:
На суходолі корів є двадцять черід, і овечих Стільки ж отар, і свинячих гуртів; та стада ще й козині навкруги і його, і чужі пастухи випасають.
Тут же на острові, аж до кінця його, ще одинадцять Козячих стад пасуться під доглядом служок сумлінних. (Одіссея, XIV, 100-104).
Саме ці стада складали основне багатство Одіссея. Про значення ролі скотарства говорять і численні терміни на означення пастухів: свинопаси, козоводи, пастухи корів і овець. Існували також наглядачі за пастухами, старші пастухи або "вожді людей", які користувалися відносною свободою у розпорядженні панським майном і часто нагороджуються за свою службу земельним наділом, хатиною. До цієї категорії пастухів у поемах належали Евмей, Мелантій і Філотій (Одіссея, XV).
Таким чином, сільськогосподарське виробництво гомерівського періоду досягло значного розвитку. Продуктивні сили піднялися до такого рівня, що допускали накопичення багатства у руках небагатьох людей. Розмір його визначався головним чином кількістю худоби, просторими коморами, повними всяких припасів і добра, оздобленням житла, числом прислуги, якістю зброї й одежі тощо. Однак у поемах при цьому рідко згадується про володіння однією людиною земельними угіддями.
Достаток продуктів давав можливість багачам вести широкий спосіб життя, влаштовувати часті застілля і бути гостинними господарями.
Ремісниче виробництво і торгівля
Панування натурального господарства і відносно невелика питома вага обміну в системі економічних взаємовідносин гомерівської Греції позначилися і на стані ремесла. Вироби ремісників поступалися мікенським не лише в художньому, але й у суто технічному плані. В умовах, коли кожне окреме господарство обслуговувало себе власними силами, реміснича діяльність не мала сприятливих умов для розвитку. Гомерівська Греція знала лише декілька видів ремесла залежно від сировини: заліза, дерева, шкіри та глини. Із ремісників (деміургів) Гомер згадує ковалів, ювелірів, теслярів, кожум'яків, гончарів. Але диференціація праці ремісників робила лише перші кроки. Так, в ''Іліаді" два однакових шити із шкіри вода, оббиті міддю, в одному випадки виготовляв шкіряних справ майстер, а в іншому - мідник (Іліада, VII, 220; XII, 295).
Ковалі, крім роботи з залізом, займалися одночасно і виготовленням виробів із золота і срібла, а теслярі виконували всі роботи, починаючи від заготовки лісу і закінчуючи будівництвом житла чи виробництвом меблів та інших предметів. Усі види ремісничого виробництва, за винятком ковальства, носили мандрівний характер. Як правило, ремісники ходили з одного будинку до іншого, господарі годували і поїли їх, постачали матеріалом для роботи, а після закінчення платили обумовлену платню натурою, а часто навіть давали те й подарунки:
Хто б це чужинців шукав, щоб до себе запрошувать, Крім хіба тільки таких, що для діла бувають потрібні, -
Чи ворожбитів, чи теслів, а чи лікарів від хвороби,
Чи піснярів божественних, щоб радість приносили співом. Скрізь по безкрайній землі для смертних є жадані. (Одіссея, XVII, 382-386)
Лише ковальська справа, яка вимагала наявної майстерності, була постійною. А згадки про існування майстерень зустрічаються лише як виняток, наприклад, кузня Гефеста, який викував зброю для Ахілла. Ковалі в той час уже користувалися кувалдою, молотом, горном, ковадлом, обценьками:
Всі вони разом - аж двадцять було їх - задихали в горни Різноманітним диханням, що сильно вогонь роздувало, Й допомагали то швидше кувати, а то повільніше Як того волів Гєфест, щоб виконать працю найкраще. Міді незламної й олова досить він в полум'я кинув, Цінного золота та срібла додавши. Ковадло велике Від приладів до підставки ковальської міцно, в правицю Молот узяв величезний, тримаючи в лівій обценьки. (Іліада, XVIII, 470 - 477)
Вироби виготовлялися із матеріалу замовника, але своїм власним інструментом:
... майстер з'явився
З мідним приладдям в руках, потрібним у справі ковальській, Кліщі міцні, ковадло, і молот приніс він, якими Золото звик обробляти. (Одіссея, III, 432 - 435)
Окремі ремісники користувалися у гомерівській Греції популярністю і пошаною. В "Іліаді" розповідається про беотійського майстра Тіхія. А саламінський басилевс Аякс замовляє собі щит спеціально у знаменитого майстра (Іліада, VII, 212 - 223).
У давнину до ремісників належали також оповісники (небесний покровитель бог Гермес), співаки, лікарі (покровитель Асклепій), тлумачі снів тощо. Всі вони вважалися, як і наймані працівники, такими, що стоять на нижчій сходинці суспільної драбини, аніж землероби, на відміну від інших епох у грецькій історії Так, Одіссей з гордістю хвалиться, що він зробив ліжко з маслинового дерева і побудував навколо нього спальню:
Кущ густолистий маслин у мене стояв на подвір'ї, Пишний, квітучий, із стовбуром грубим, немовби колона. Спальню круг нього я став будувати, аж поки й докінчив, Щільно клав мур з камінців та й покрівлю із верху поставив,Двері міцні приладнав, до одвірків щільно пригнавши. (Одіссея, XVIII, 190 - 194)
Таким чином, греки ще не знали тоді характерної для класичної античності зневаги до ремісничої праці. А самі ремісники були вільними людьми. І лише у ткацтві використовувалася праця рабинь:
От що, служниці давно вже відсутнього тут Одіссея! В верхні кімнати ідіть, де поважна сидить володарка, Пряжу свою біля неї прядіть та її розважайте, Сидячи там у покоях, чи вовну чесати беріться. (Одіссея, XVIII, 313-316)
Основною відмінністю ремісників цієї епохи була їхня орієнтація не лише на обслуговування потреб правлячої верхівки, але й на задоволення потреб широких верств населення. У використанні металів, зокрема заліза, і їх обробці ремісники передполісного періоду значно перевершили рівень мікенського часу, а якість кераміки була не гіршою, ніж у елладський період. В основному сільськогосподарське і ремісниче виробництво носило натуральний характер. Виробництво товарів для продажу в гомерівський період було розвинуто досить слабо. Щоправда, в поемах містяться згадки про окремі випадки обміну полонених на биків, зброю, вино. Предметом обміну найчастіше була воєнна здобич, що, природно, не дає можливості говорити про постійний обмін.
Хто обмінявши за мідь, а хто за блискуче залізо, Хто за шкуру волячу, а хто і за цілу корову. Хто за невільника навіть... (Іліада, VII, 473-475)
У гомерівський час були відсутні гроші як еквівалент обміну. У поемах немає жодної згадки про них, а одиницею обліку були бики:
Аж у дванадцять биків той триніг оцінили ахеї;
А переможений мав держати жінку, майстриню В різних роботах, - її у чотири бики оцінили. (Іліада, XXIII, 703-705)
Зовнішня торгівля теж була розвинута слабо. Разом із занепадом торгівлі звужується і світогляд греків. Це підтверджується й археологічними даними, які констатують повну відсутність імпортних речей аж до VIII ст. до н.е. на території Греції. Якщо окремі речі і ввозилися, то це були предмети розкоші для вузького кола знаті. Їх привозили фінікійці і тафійці (можливо, жителі району Коринфської затоки):
Раз фінікійці до нас прибули, мореходи славетні, 1 навезли, шахраї, блискіток в кораблі своїм чорнім, Протягом цілого року лишались у нас фінікійці, -Різних товарів багато в місткий корабель закупили. (Одіссея, XV, 415-416, 455-456)
Торговельні факторії фінікійців не мали постійного характеру. Купці обмежувалися вивантаженням товару на берег або торгували з місцевими племенами безпосередньо з кораблів. Довго на одному місці купці не затримувалися. Лише в одному випадку згадується про перебування фінікійців па одному місці близько року. Ставлення автора поем, як і всіх греків, до торгівлі було негативним. Він різними словами характеризує фінікійців: хитрі, шахраї ошуканці (Одіссея, XIV, 288). І справді, коли все було розпродано, фінікійці покидали місце стоянки, грабуючи місцеве населення, а інколи вивозили з собою для пролажу в рабство жінок і дітей. Взагалі, тогочасна торгівля все ще була тісно пов'язана з війнами, розбоєм, морським піратством. Причому здійснити це стосовно сусідів не вважалося безсоромним. Греки гомерівської епохи рідко і неохоче займалися торгівлею. Потрібні їм привізні речі вони воліли здобувати силою і для цього споряджали грабіжницькі експедиції у сусідні країни. Хоча у господарствах родової знаті накопичувалися певні надлишки, на які аристократ міг обміняти необхідний інструмент, рідкісні тканини, ювелірні вироби чи іноземних рабів.
Моря, які омивали Грецію, кишіли піратами. Участь у піратських експедиціях і грабунках на суші розцінювалася як прояв особливого завзяття, вартого справжнього героя і аристократа. К.Маркс вважав піратство особливим видом тогочасної торгівлі, коли необхідність у додаткових прибутках уже існувала, а регулярного обміну ще не було. Але навіть найбільш хвацькі пірати не зважувалися покидати межі Егейського моря. Походи в Єгипет, Сицилію, Ітаку, Причорномор’я здавалися далекими і небезпечними. Зі всіх названих у поемах імен купців ми знаходимо лише одного елліна - Евнея, басилея з о.Лемнос:
В час той до них із вином кораблі прибули, мореплавці
З Лемносу, що спорядив для ахеїв Евней, син Ясона,
Люди вождя, з якими Генеіпіла його породила.
(Іліада, VII, 467-469)
Незважаючи на ці свідчення, ряд учених продовжує дотримуватися думки, що в VI ст. до н.е. фінікійської торгівлі в Егейському морі не спостерігалося, хоча вона жваво йшла у центральному і західному регіоні Середземномор'я. Найдавнішим з скарбів, які містять фінікійські вироби з о.Егіна, датуються не раніше другої половини VIII ст. до н.е. А заходити для торгівлі в Егейське море фінікійці розпочали з кінця IX ст. до н.е. Запереченням цьому твердженню можуть служити запозичені греками фінікійські відкриття уже IX ст. до н.е.: алфавіт і кораблебудівництво. Спочатку кораблі греків скоріше нагадували великі човни, мало призвичаєні до тривалих подорожей у відкритому морі. Греки перейняли у фінікійців тип швидкохідного корабля. На його кормі закріплювався гострий виступ - таран, яким пробивали борт корабля суперника. Вузький, довгий, низькобортний корпус надавав йому великої маневреності, а 25 веслувальників з кожного боку розвивали необхідну швидкість.
Поступово починає розвиватися торгівля у середовищі грецького світу. Цьому сприяло переселення частини іонійських і еолійських племен на острови Егейського моря й узбережжя Малої Азії. Ці зв'язки можна прослідкувати завдяки деяким особливостям кераміки з геометричним орнаментом. Замкненість грецьких общин надавала кераміці чітко виражені місцеві особливості, що дає можливість визначити конкретний ареал її поширення. Так, наприклад, на о.Егіна аттична кераміка займала помітне місце. Однак з середини ЇХ ст. вона поступається коринфській. Особливо це характерно для Беотії, Дельф, території Арголіди й Егіни.
Таким чином, за ХІ-ІХ ст. до н.е., після багатостолітнього падіння торгівлі, особливо зовнішньої, елліни помітно розширили свої зв'язки з зовнішнім світом. Одночасно розпочинає відігравати все помітнішу роль внутрішня торгівля.
1 2 3 4