Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Самостійна робота
на тему
«Гоголь очима сучасників»
Студента 2 курсу фізичного факультету
Дяденчука Владислава Вадимовича
2021 рік
Зміст:
Вступ – 2 стр.
Життєпис письменника через призму сучасників – 3 стр.
Висновок – 17 стр.
Вступ
Особистість Миколи Васильовича Гоголя залишається доволі неоднозначною на теперішній час і є доволі містифікованою, але на жаль, до нас він таким дійшов через спогади його сучасників, які самі до кінця не знали справжнього письменника. Основна проблема полягала в тому, що в останні роки життя та й після його життя ходило багато чуток про його ексцентричність, відлюдькуватість та замкненість через те, що він надавав перевагу мовчати про свої погляди, соромився їх популяризувати відкрито та не хотів брати участь у тодішніх культурних та політичних течіях, які не відображали його світогляду й ідей. А загалом, Микола Гоголь був доволі товариською особистістю, міг швидко находити спільну мову з людьми, зокрема зі звичайним народом. Поряд з цим існує ще ряд споріднених причин, що спричинили цю містифікацію. Назвемо в загальному деякі з них.
Творчість Миколи Гоголя протягом його життя еволюціонує з романтизму в реалізм, зокрема у його поемі "Мертві душі" описуються гнилі основи кріпосницького суспільства й російського дворянства на фоні доволі неоднозначного життя звичайного народу. Це не могло не привернути уваги реакційних сил Російської імперії, які почали ще за його життя бруднити репутацію письменника. Після його смерті це явище посилилось, і багато реакціонерів висували гасла повернутись до романтизму й безтурботності Пушкіна, відкинувши гоголівський стиль. Звісно, прихильники Миколи Гоголя не могли залишитись у стороні й почали захищати спадщину письменника, наголошуючи на тому, що цю традицію навпаки потрібно розвивати. Тому так вийшло, що багато його сучасників, які насправді й не знали добре письменника, почали писати про нього спогади або навіть цілі праці, щоб або зіпсувати його репутацію, або наголосити на ексцентричності й неповторності письменника. У той час деякі люди, які справді знали письменника, вирішили змовчати.
Тому до нашого часу деякі моменти дійшли спотвореними або опущеними. Зокрема, про Миколу Гоголя як можливого викладача історії сучасники говорили зі зверхністю, звертали увагу на неповність і наївність його праць, хоча насправді його праці написані на рівні деяких сучасних досліджень, що говорить про неабияку освіченість письменника у цій сфері. Також ми мало знаємо про юність Гоголя, його навчання у Ніжинській гімназії вищих наук, про його перші роки перебування в Петербурзі, спроби в театрі та знайомство з Пушкіним. Про останнє ми базуємось переважно з чуток і їхньої активної переписки, але про те, що було насправді між двома великими митцями, що вони обговорювали, про що дискутували, ми насправді не знаємо.
Отож, Микола Гоголь залишив й до сих пір багато нерозкритих секретів. Свідчення його сучасників залишаються ненадійним джерелом інформації про його життєвий та творчий шлях, але ми не маємо більше ніяких способів для дослідження багатогранної особистості письменника.
Життєпис письменника через призму сучасників
Тимофій Григорович Пащенко, який навчався разом з братом Іваном у тому же Ніженському ліцеї, що й Микола Гоголь, тільки в молодших класах, залишив про письменника спогади як про жартівника й ще того витівника. Зокрема, він детально розписує про те, як молодий Гоголь покепкував над довгоногим надзирачем-німцем, який не давав їм нормально прогулятись у наведений для цього час, придумавши жартівливий віршик:
«Гицель - морда поросяча,
Журавлини ножки;
Той же чортик, що в болоти,
Тилько приставь рожки!»
Учні по черзі викрикували цю «кричалку»: поки надзирач прибігав до одних, її кричали інші, що неабияк збивало його з пантелику. Також він згадує про те, як Микола Гоголь ледве не довів до божевілля усім на потіху одного зі свого товаришів, щоб провчити його за пиху, переконавши його, що той має бичачі очі.
Пащенко згадує й про перші творчі кроки Миколи Гоголя. У гімназії вівся строгий контроль, і практично вільного часу не було на те, щоб зайнятись чимось інший, окрім вивчення наук. Молодого Гоголя тягнуло зайнятись письменством, тому паралельно, коли він читав книжку й робив нотатки, непомітно писав у шухляді свого стола. А одного разу йому прийшло в голову зробити бунт: письменник майстерно притворився скаженим, і його поклали в лікарню, де він без ніяких проблем писав. До речі, саме в цей період, на думку сучасника, йому прийшла ідея написати «Вечори на хуторі біля Диканьки».
Необхідно також згадати акторське мистецтво, яким Микола Гоголь володів на неабиякому рівні. Пащенко з теплотою згадує про шкільні сценки, які ставив митець і які нікого не залишали без усмішки. На його думку, Гоголь міг би стати непоганим таким актором і перевершити усіх зірок тодішньої естради, але той вирішив вибрати інший шлях.
Миколі Гоголю був вручений рекомендаційний лист від друга сім’ї Трощинського до міністра народної освіти, коли той зі своїми друзями вирішили поїхати в Петербург. Там письменник відкладав свій візит з дня на день, з тижня на тиждень, поки взагалі не забув про лист і міністра. Та й загалом Гоголь надавав перевагу займатись літературою (особливо його творча діяльність активізувалась після зустрічі з Пушкіним), тому він часто міняв місце служби, добровільно звільняючись, коли начальство скаржилось на його зневажливе ставлення до роботи.
Олекса Петрович Стороженко, український письменник та драматург, з теплотою описує зустріч з молодим Миколою Гоголем. Це сталося після закінчення ним військової школи й повернення додому. Його батько, як людина принципів, хотів бачити в ньому справжнього чоловіка, який має навчатись правилам реального життя, тому скинув на нього частину своїх обов’язків та зобов’язав дотримуватись місцевих порядків та етикету. Зокрема, він був зобов’язаний зі своїм батьком навідуватись до інших місцевих дворян в гості. Про один такий виїзд і розповідає у своєму есе «Спогад» автор.
Олекса Стороженко описує молодого Гоголя як доволі веселу й товариську людину, яка неабияк володіла мімікою та полюбляла сатиру й іронію, але якій світські розваги були нудними і яка не відчувала себе повністю комфортно у дворянському середовищі. При першій же нагоді Микола Гоголь вмовив свого молодого товариша піти з дому до лісу, аргументувавши це красою панорами й прохолодою дерев, на що той погодився.
Найкоротша дорога проходила через чужу леваду, і їм буквально довелось перелазити через тин, за яким вони наткнулись на селянку з дитям. У цій ситуації молодий письменник продемонстрував свою навички торкатись до найніжніших струн душі людини, розлютивши жінку, а потім улестивши її до тих пір, коли вона не почала щебетати від щастя. При цьому він проявив неабиякі знання звичайного народу та інтерес до нього. Особливо це проявилось у тому, що Миколі Гоголю сподобався в науковому плані чоловік цієї жінки, його типаж, поведінка та мова. Коли вони вертались, назад з лісу додому, майбутній письменник сказав автору есе, що він «би слухав його три дні поспіль, не харчуючись і не п’ючи води».
Біля самого лісу тодішній ліцеїст навчив Олексу Стороженка, як правильно фантазувати. Для цього просто треба просто розслабитись, вільно й без осторог розлягтись на траві й дивитися в небо, а там думки собі знайдуть свій шлях до голови. І варто підмітити ще один такий момент. Коли вони вже були біля лісу й ближче побачили навколишню красу, Микола запитав у автора, кого саме він би домалював сюди, на що той відповів стандартну відповідь – німфу. На це юнак меланхолічно сказав, що він зі свого боку домалював би лісового або козака з люлькою.
Микола Петрович Мундт, діяч театру белетрист, залишив доволі цінний біографічний твір про Миколу Гоголя, який описує його спробу в театрі. Одного разу молодий письменник вирішив навідатись до директора Імперських театрів і розказав про те, що бажає поступити на сцену. Той його критично оцінив по зовнішності, але вирішив все-таки дати шанс і відправив на випробування до Андрія Івановича Храповицького. Останній був шанувальником класичного театру й цінив дуже високу декламацію та завивання, але Гоголь не продемонстрував жодного з цього. Крім того, він мав навіть проблеми з прочиткою тексту, але на думку автора, це все сталось через те, що молодик отримав текст, який практично був йому незнайомий, перед самим випробуванням і не мав часу на вичитку. Це й стало причиною провалу його випробування та долі актора. Але варто звернути увагу на те, що Андрій Іванович Храповицький не міг повірити своїм очам, коли після показу «Ревізора», що наробив багато шуму у свій час, той самий Гоголь вийшов на сцену як автор.
Лонгінов Михайло Миколайович, відомий російський літератор, згадував про той період життя Гоголя, коли по рекомендаціям Жуковського він найнявся вчителем словесності для нього і його двох братів. Їх здивувала зовнішність молодого письменника: худий, невисокий, криві ноги, викривлений ніс, неохайна зачіска, розривна мова та занедбаний модний одяг. Але він зміг з першого ж уроку зацікавити дітей.
Микола Гоголь розповідав малим Лонгіновим різноманітні веселі анекдоти, розказував на уроках про географію, історію, біологію тощо. На питання, чому він не вчить їх словесності, той відповідав, що бачить по їхнім зошитам, що вони вміють ставити твердий знак і букву «е», а більшого й не треба в російській мові.
Дітей вражали його пізнання з давньої історії, але автор уже як старша людина пише, що на той час він би не став професором чи викладачем, попри його історичні праці, бо на його думку, Гоголь зміг би цікаво подати матеріали, але не провести повноцінний курс.
Загалом, Микола Васильович став своєю людиною в домі Лонгінових, і не один раз читав членам сімействам свої твори й повідомляв про найсвіжіші публікації. Але його викладання завершилось через півтори роки від початку, і письменник пропав на декілька місяців безвісті.
Володимир Олександрович Салогуб, прозаїк та поет, вперше зустрів Миколу Гоголя у своєї тітки, що жила разом з його бабусею в Павловську й була зациклена на вихованні своїх дітей. Під час пологів в одного з її паростків був пошкоджений череп, і тому той відставав у розумовому розвитку. Було витрачено багато грошей на те, щоб виправити ситуацію, але всі старання розпалися прахом. Тому практично здавшись, його тітка найняла спеціальну людину, яка сиділа день з дитиною, показували їй малюночки й говорила з нею. Такою людиною був Гоголь.
Коли Володимир Салогуб його вперше побачив вперше за роботу, у нього склалося неприємне враження про молодика: наставник показував своєму учню зображення тварин, називав і наслідував їх, і здавалось, отримував задоволення, практикуючись у звуконаслідуванні.
Але згодом думка автора помінялась щодо майбутнього письменника. Бабуся Володимира Олександровича приютила (жінки такого віку та статусу часто таке робили) багато інших старушок, компаньйонок, бідних дворянок тощо. Гоголь часто вечорами читав їм свої перші спроби пера. Одну з таких якраз підслухав автор. Тоді молодик якраз читав свою чернетку «Травневої ночі», і його «Чи знаєте ви українську ніч?» й все, що йшло після цього речення, настільки вразило Володимира Салогуба, що він запам’ятав цей момент на все своє життя.
Горленко Василь Петрович, український письменник і мистецтвознавець, записав розповідь слуги Гоголя Якима Нимченка про письменника. Той розповідав переважно про відомі нам факти, зокрема про приїзд його в Петербург з товаришами, його погану службу й перехід до роботи приватним вчителем. Щодо місць його проживання, то від моменту приїзду Микола Васильович прожив два роки в готелі, опісля деякий час жив в одній квартирі з художником Мокрицьким, опісля сам знімав квартиру на п’ять кімнат.
За словами слуги, два рази в тиждень Гоголь ходив в Інститут, переважно пішком, а два рази в день він міг бігати в типографію, щоб десь щось підкоректувати після того, як перечитав заново твір. Коли Микола Гоголь писав оповідання, то він спочатку писав сам, а тоді давав переписувати писарю, бо в типографії часто не розуміли його почерк.
Раз у два тижня в Миколи Васильовича збиралися гості, й зазвичай їхня компанія сиділа довго. Бували часто земляки, з інших – Пушкін, Жуковський, Плетньов та інші. Найчастіше приходив Пушкін. Не раз таке бувало, що слуга рази три-чотири в тиждень ходив до його будинку з листом чи запискою. Часто до них приїжджав з Москви Щепкін.
Писав Микола Гоголь іноді вдень, але найчастіше – ввечері. Тоді він нікого до себе не підпускав. Сидів вночі довго, аж поки дві свічки не згорять. Коли письменник приїжджав до своїх батьків, то писав у себе у флігелі, і тоді його мати до нього нікого не підпускала.
Іваницький Микола Іванович, російський поет і педагог, розповідає про викладацький досвід Миколи Гоголя. Молодий письменник викладав історію середніх віків для 2 курсу філологічного відділу близько півтори років. На його першій лекції були присутні ректор та інспектор студентів, молодий Гоголь нервував на початку, але поступово оволодівав собою й почав розповідати про Середньовіччя. Студентів захопила лекція, і вони попросили викладача надати текст, на що той з радістю погодився, але його перед цим треба було впорядкувати.
Проте автор спогадів вважає, що Микола Васильович перед цим вивчив дослівно текст лекції й розповідав її на автоматизмі. Цим він пояснює провал наступних, які Гоголь розповідав нудно, і ця зміна вразила студентів. Поступово кількість людей на лекціях зменшувалось, письменник часто їх пропускав або вів менше, ніж необхідно; по його голосу й вигляду було видно, що йому також це набридало.
Цю теорію підтверджує те, що одного разу на лекцію по його запрошенню прийшли Пушкін та Жуковський. Микола Гоголь відповідно й підготувався до лекції, і вона вийшла доволі цікавою для студентів.
Наприкінці курсу наступив екзамен. Приймали його ректор та Гоголь, але питання практично задавав лише перший. В кінці екзамену студенти дізналися, що Гоголь залишає своє викладання через стан здоров’я.
Сергій Тимофійович Аксаков, відомий російський письменник та громадський діяч, найбільш детальніше описав про своє знайомство з Гоголем. Його сім’я дізналась про молодого письменника завдяки «Вечорам на хуторі біля Диканьки» і була вражена талантом митця, тому недивно, чого вони захотіли якомога швидше дізнатись, хто ховається під псевдонімом «Рудий Панько». Це й зробили через типографію.
Вперше Аксаков-старший познайомився з Гоголем у доволі невдалий момент. Зазвичай, у їхньому домі обідали й проводили вечір близькі знайомі. От одного разу вони зібрались у його кабінеті й грали карти. Був розпал гри, і в кабінеті стало вже жарко, тому дехто з них познімав фраки. У цей момент до них завітав Погодін, знайомий сім’ї, з молодим Гоголем, який неочікуваністю своєї появи сконфузив більшість гравців, зокрема, Аксакова. Тому їхня перша зустріч вийшла дещо холодною, але Микола Васильович попросив познайомити його з Загоскіним.
Аксаков попередив завчасно літератора, і через декілька днів він разом з молодим Гоголем уже йшли до Загоскіна, який уже читав «Диканьку» й поставився до неї критично, але тепло прийняв і задушно прийняв письменника. Під час дороги й перебування в гостях Микола Гоголь намагався уникати теми літератури, лише натяками говорив про свої ідеї, які Аксакову здавались дуже дивними (наприклад, про необхідність за допомогою мистецтва переносити непомітний комізм нашого реального життя в літературу та театр). Аналогічна ситуація повторилась й у наступний приїзд його в Москву.
Але наступного разу їхня зустріч виявилась набагато теплішою. Тоді Микола Гоголь встиг видати не один свій шедевр і, приїхавши у Москву, вирішив завітати до сімейства Аксакових, але на жаль, вони від’їхали в театр. Тому письменник поїхав слідом за ними й ввірвався в їхнє ложе, де його приємно зустріли й він тепло відповів на всі привітання й питання. Проте все-таки це не означало, що Гоголь став своєю людиною у їхньому домі: він їх сторонився, а не вони його. Наприклад, під час наступного разу він підвів Аксакова й не виконав свою обіцянку прочитати «Женитьбу» для нього й інших, які не спроможні були її прослухати в геніальному виконанні письменника в домі Погодіна. Також Микола Гоголь не довірив йому постановку на сцені московського театру «Ревізора», хоч довірена йому особа (Щепкін) скаржилась на свою неспроможність у цьому справитись. Хоч письменник відписав щиро й дружньо, але це образило Аксакова і його близьких, які пов’язували це дивною поведінкою письменника. Згодом письменник виїхав закордон.
Про його життя закордоном автор спогадів багато не знає, окрім того, що Гоголь пробув там три роки й значно змінився як зовнішнє, так і внутрішнє. Усе через те, що на цей період його життя припадає смерть Пушкіна, яка вражає письменника. На думку Аксакова, саме вона зробила морально хворим Гоголя, поставила його перед питаннями, на які не міг відповісти ні його талант, ні втомлива боротьба.
Відомо, що Микола Васильович застряг в Італії у боргах, тому Аксаков і інші люди з Москви, які близько знали Гоголя, скинулись і надіслали йому грошову допомогу. Також ходили чутки, що письменник смертельно захворів в Італії. Згодом за ним поїхав Погодін, але про деталі їхньої зустрічі не відомо, лише відомо те, що Микола Васильович все-таки вернувся в Москву.
У Москві Гоголь якраз демонструє свої зміни після Італії. Він став набагато уважніший до своєї зовнішності, його жарти стали влучнішими та оригінальнішими, у поведінці помічалась більше помірності та творчої натури, погляди на мистецтво стали ширшими та прогресивнішими, але все-таки Аксаков підмітив, що коли письменник жартував, то всі сміялись або усміхались, окрім нього.
Сім’я Аксакових тепло прийняла Миколу Васильовича, і він нарешті помітив їхню гостинність та дружелюбність, почав частіше до них навідуватись та став близьким другом родини. Згодом Гоголь й Аксаков з двома своїми дітьми поїхали в Петербург так, як обидві його сестри випускалися з Патріотичного інституту і їх треба було забрати. У столиці в нього знову почались грошові проблеми через те, що він загубив гаманця й не було відомо, чи імператриця подарує його сестрам гроші при закінченні інституту. Тому письменник знову потрапляє в борги.
Сергій Тимофійович описав, як ніжно любив Гоголь своїх молодших сестер і як він старався влаштувати їх у світ. Інститутська освіта не дала необхідного для життя, і вони не знали, як поводити себе у вищому суспільстві, що доволі конфузило письменника, але він не кидав своїх рідних.
Одного разу Аксаков намагався запросити Гоголя на прогулянку й пішов до Жуковського, у якого він жив на той час. Але йому сказали що письменника нема вдома, тому автор пішов поговорити з хазяїном дому. Річ зайшла про Гоголя, і Жуковський висловлював високу повагу до митця і його таланту, до його здібностей описати буденність звичайного життя за допомогою комізму і гумору. Але коли Аксакових хотів вже йти питати, чи вернувся Гоголь, і йти додому, Жуковський відповів, що той нікуди не ходив і писав тут і що йому пора вже завершувати. Художник провів його до кабінету Гоголя, де їх застала дивна картина: письменник писав у довгих шерстяних носках вище колін, у бархатному спенсері, замість сюртука, з різнокольоровим шарфом на шиї й в кокошнику на голові. Микола Васильович ніяк не сконфузився з їхньої появи й лише розчарувався, що його перервали.
Петербург погано діяв на Гоголя, і він хотів якомога швидше виїхати звідти. Про нього ходило безліч чуток, письменник перебував не в зовсім зручному становищі, та й саме місто навіювало на нього меланхолійний настрій. Але він не хотів їхати в Москву без Аксакова, якого затримувала тут невлаштованість власного сина. Тому той починав вважати, що якась потойбічна сила затримує його в місті.
Але згодом Микола Гоголь з Аксаковими повернувся в Москву та з сестрами зупинився в Погодіна. У домі Аксакових він став постійним гостем, читав перші глави з «Мертвих душ», познайомився з Пановим, з яким він згодом поїде знову в Італію, готував у них по суботах макарони. Згодом до нього приїхала мати з найменшою сестрою, і Аксаков розповідає, що він не здивувався, що то мати великого письменника: вона була настільки жива й виглядала як сестра дівчат. Але хоч перебування в Москві й позитивно вплинуло на його сестер, він і досі мав проблеми з їхнім інститутським вихованням, хоча молодша, Ліза, його улюблениця, показує непоганий прогрес в улаштуванні в суспільстві.
Невдовзі Микола Васильович втілив свій план знову поїхати закордон, цього разу прихопивши з собою супутника. Але той під час подорожі демонструє інтерес не до самої особистості письменника, а до його статусу в суспільстві й до популярності, що не залишається непоміченим письменником. Згодом Гоголь тяжко захворів, але після тривалої боротьби видужав. Тоді він надіслав розпорядження щодо друку «Ревізора», але їх проігнорували; водночас Погодін й інші відволікають його від роботи й вимагають надрукувати хоч якусь статтю у журналі першого.
Невдовзі Гоголь повернувся в Москву, і після цієї поїздки закордон, на думку Аксакова, він став більш ексцентричним. По-перше, хоч він продовжував жартувати в суспільстві, але сміх слухачів міг заставити змінити його тон розмови. По-друге, у його голосі та поведінці зникла та колишня пустотливість і появилась невластива йому колись покірність божій волі. Також виникало багато дивних моментів, які Аксаков ніяк не міг пояснити у своїй голові. Наприклад, під час повернення додому він обдурив свого сусіда в почтовій кареті, притворившись простим чоловіком Гогелем, і про цей випадок автор дізнався випадково, коли той самий сусід прийшов до Аксакова в гості, щоб познайомитись з письменником. Або коли Микола Васильович ігнорував приїзди Княжевича, з яким він був добре знайомий і в добрих стосунках, або втікав з них, а одного дня сам його зустрів, ніби не бачив декілька років.
У Москву Гоголь приїхав з першим томом «Мертвих душ» і одразу прийнявся до переписування й підготовки до друку. Коли він проводив закритті читання для вузького кола близьких, письменник вимагав критику й прислухався до кожної деталі.
Згодом життя Гоголя в Погодіна перетворилось на пекло. Останній говорив, що письменник неприязно ставиться до нього і його сім’ї, пояснюючи зайвою неординарністю, але Аксаков вбачає в цьому глибше коріння. Погодін як видавник журналу вимагав від Гоголя внести в нього свій вклад. Це обмежувалось не тільки словами, а й безліччю записок. Тому можна сказати, що життя Миколи Васильовича в Погодіна взагалі було несолодким.
Також сталася одна пригода з рукописом «Мертвих душ», яка схвилювала до підвалин душі Гоголя. Проблема полягала в тому, що його послали в Петербург до цензора, але відповіді не було більше місяця. У той час почали ходити чутки про те, що в Петербурзі поширюються рукописи «Мертвих душ». На думку Аксакова, допитливий посильний зацікавився поемою Гоголя, прочитав її й дав почитати своїм друзям перед тим, як віддати цензору. У той час цензор і сама людина не безгрішна: дала почитати начальству, а там, можливо, рукопис дійшов до государя. Але проблема швидко розв’язалась.
Паралельно Гоголь ставав все слабшим як морально, так і фізично; він все частіше втрачав свідомість. Одного разу письменник ввірвався в дім Аксакова з просвітленим лицем й образом спасителя та заявив, що їде на Святі землі. Виявилось, що Гоголь давно шукав благословення, і його йому дав архірей Інокентій. Це здивувало не на жарт сімейство; на всі питання, наскільки він їде, письменник не міг чітко відповісти, а на питання, навіщо тоді він вертався в Росії, сказав: «Попрощатись».
Згодом до Москви приїхала мати Гоголя, щоб попрощатись з сином і забрати молодшу дочку Лізу від пані Раєвської. Аксаков описує сильну материнську любов до сина, яка перемішується з горем по втраті ним молодості й колишньої свіжості. Вона бачила у ньому в першу чергу сина й навіть, коли говорила про його письменницьку діяльність і про «Мертві душі», то в її голосі відчувався страх за свого паростка і за те, що його можуть неправильно зрозуміти й загнобити.
Прийшов час від’їзду Миколи Васильовича. Спочатку він планував поїхати у свою улюблену Італію, а після неї на Святі Землі. Його проводжали близькі у вигляді сім’ї Аксакових та Щепкіних й мати. Прощання виявилось холодним, адже його друзі вважали, що письменник недолюблює достатньо Росії й надає перевагу перебуванню закордоном. Також ситуацію зіпсувала набожність Гоголя, яка виглядала занадто містифікованою для тодішнього світського середовища і в яку вірили не всі представники тодішнього вищого суспільства.
Письменник якраз від’їхав перед видавництвом першого тому «Мертвих душ», яка спричинила небувалу сенсацію у літературному світі Росії. На думку Аксакова, виділилось три табори: перший складався з поціновувачів творчості Гоголя й молоді з новітніми поглядами, які радо зустріли черговий шедевр від автора; другий – з людей, які звикли до веселих і потішних творів про Малоросію й не знали, як сприймати серйозний твір про російські реалії; третій – з відвертих ворогів творчості Миколи Васильовича та тих персон, які вбачали свою карикатуру в деяких персонажах. Але відбулося декілька моментів, які частково зіпсували стосунки Гоголя з сім’єю Аксакових. Одним з них є брошура сина Костянтина про «Мертві душі», яка буквально возвеличувала Гоголя до рівня Гомера, що було неприпустимо у той час і викликало хвилю критику у сторону автора брошури та автора поеми. А іншим стало недотримання обіцянок Аксаковим, наприклад, він розкрив вміст листа Гоголя, коли його просили не розкривати, або не надсилав затребувані матеріали для написання другого тому «Мертвих душ».
Закордоном у Гоголя були серйозні грошові проблеми. Крім того, що у нього не було при собі грошей, на його шиї висіло безліч боргів з Росії, а також мати, яка була не дуже доброю хазяйкою і яка повірила слухам, що її син багач. Тому Гоголю довелось звертатись до своїх близьких, зокрема, до Аксакова, щоб вони взяли його справи у свої руки, але їхня реакція була протилежною тому, чого очікував письменник (хоча вони все-таки взяли на себе грошові проблеми Миколи Васильовича). Згодом його матеріальні справи поправились.
Аксакова та інших його близьких почала віддаляти від Гоголя побожність та нотки наставництва у його поведінці. Він полюбляв давати поради, щоб повернути людину на світлу путь, і вбачав у собі спасителя загиблих душ. Наприклад, Микола Васильович став для дам вищого кіл суспільства неначе духовним наставником.
Панаєв Іван Іванович описує Гоголя як замкнену та занадто ексцентричну людину, яка користувалась своїм середовищем. Наприклад, у своїй першій зустрічі з письменником він розповідає, як перед Миколою Васильовичем усі розпинались, намагались не турбувати, коли той засинав, благали прочитати щось зі своїх творінь. Усю цю атмосферу Гоголь сприймав, на думку автора, як потрібне, але йому вона швидко надокучала. У такому ж дусі він розповідає і про організований на просьбу письменника літературний вечір, на який він дуже запізнився і з якого рано втік.
Йордан Федір Іванович розповідає про першу подорож Гоголя в Рим. Прибуття такого відомого письменника сполошив увесь російський світський люд, який перебував в Італії, і вони ждали його з нетерпінням, але його відлюдкуватість та самітність швидко притушили цей запал. Лише декілька людей, у тому числі й автор спогадів, старались тримати контакт з Миколою Васильовичем. Він описує те, що Гоголь підтримував та сприяв популяризації молодих художників, всяко їх заохочував, наприклад, заради підтримки свого земляка-художника він організував платне читання «Ревізора», яке закінчилось провалом через в’ялість читання письменника і його незацікавленості.
Федір Іванович Буслаєв розповідає про другу подорож Гоголя в Італію. Автор записок був добре знайомий з Пановим – сусідом по квартирі письменника – і розказує про те, як той завжди намагався догодити Миколі Васильовичу, а наостанок – про те, як Панов пропав на декілька тижнів, а потім вернувся з такими емоціями, неначе на нього впало небесне благословення. Виявилось, що він переписував набіло «Мертві душі» і саме так на нього вплинув цей шедевр.
Чижов Федір Васильович розповідає про третю подорож Гоголя в Італію і про те, як вони разом з Язиковим жили разом в одному будинку. Автор записок і Язиков швидко здружились та стали як брати, але Гоголь не підпускав їх близько до себе й відлякував їх своєю замкненістю. Зазвичай, коли Язиков захворів і лежав у себе, вони збирались вечорами у нього. Розмови були натягнутими й часто затихали, і вони могли сидіти цілими вечорами в тиші. У Римі Микола Васильович остаточно відцурався всіх людей, зокрема кружка художників, і надавав перевагу студентському життю: жив без слуг, харчувався у трактирі. Також автор згадує про те, що Жуковський не до кінця цінував талант письменника та гнобив його за мову.
Висновок
Про подальший етап життя Гоголя: його повернення в Москву, ексцентричні вчинки та смерть, - багато відомостей нема через те, що письменник підпускав лише невелике коло людей до себе й відцурався цивілізованого суспільства. Ті люди, що застали його в останні роки життя, або взагалі не писали про нього спогадів, або не хотіли вдаватись про це в деталі. Зокрема, практично нічого не відомо про сюжет другого тому «Мертвих душ», хоча були такі персони, яким він читав деякі з глав.
Загалом, Микола Гоголь не був аж такою ексцентричною персоною. Його сучасники намагались пов’язати його відлюдкуватість та незвичайні погляди з різними байками, але все це переросло в містифікації. Для того, щоб пояснити поведінку письменника та зрозуміти його життєвий та творчий шлях, не потрібно довіряти тодішнім діячам, які пливли за течією, а змоделювати у своїй голові подібну людину з оригінальними поглядами, поставити її у потрібний час та потрібне місце, можливо, лише тоді нам розкриється загадка Гоголя.
Список джерел:
Т. Г. Пащенко - ЧЕРТЫ ИЗ ЖИЗНИ ГОГОЛЯ;
Л. П. Стороженко – ВОСПОМИНАНИЕ;
H. П. Мундт - ПОПЫТКА ГОГОЛЯ;
M. H. Лонгинов - ВОСПОМИНАНИЕ О ГОГОЛЕ;
В. А. Соллогуб - ПЕРВАЯ ВСТРЕЧА С ГОГОЛЕМ;
В. П. Горленко - РАССКАЗ ЯКИМА НИМЧЕНКО О ГОГОЛЕ;
Н. И. Иваницкий - ГОГОЛЬ - АДЪЮНКТ-ПРОФЕССОР;
С. Т. Аксаков - ИСТОРИЯ МОЕГО ЗНАКОМСТВА С ГОГОЛЕМ;
И. И. Панаев - ЛИТЕРАТУРНЫЕ ВОСПОМИНАНИЯ;
Ф. И. Иордан – ЗАПИСКИ;
Ф. И. Буслаев - МОИ ВОСПОМИНАНИЯ;
Ф. В. Чижов - ВСТРЕЧИ С ГОГОЛЕМ.