Физиотерапия при заболеваниях дыхательной системы острый бронхит острый бронхит сторінка 2

1 2 3 4

Ім'я файлу: Глава 2 ФИЗИОТЕРАПИЯ ПРИ ЗАБОЛЕВАНИЯХ ДЫХАТЕЛЬНОЙ СИСТЕМЫ.docx
Розширення: docx
Розмір: 1095кб.
Дата: 20.12.2021
скачати
Пов'язані файли:
Самостійне завдання.docx
Курсова робота_Деркач_БР-11мп.docx

Фізичні методи лікування хворих на хронічний бронхіт

Протизапальні методи: УВЧ-терапія, СУФ-опромінення в еритемних дозах, ДМВ-терапія, низькоінтенсивна високочастотна магнітотерапія, лікарський електрофорез.

Муколітичні методи: інгаляційна терапія муколітиків та мукокінетиків, галоаерозольна терапія, лікувальний, вакуумний, вібраційний масаж, осіілляторна модуляція дихання, лікувальна перкусія грудної клітини, продовжувач.

Бронхолітичні методи: інгаляційна терапія бронхолітиками, гіпербаротерапія, пелоідоінтерференцтерапія.

Антигіпоксичніметоди: оксигенотерапія, оксигеногеліотерапія, тривала малопотокова оксигенотерапія.

Міостимулюючий метод: черезшкірна електростимуляція діафрагми.

Імуностимулюючий метод: геліотерапія.

нагрівання тканин, що опромінюються на 2—4 °С на глибину до 8—12 см. В області запалення під дією високочастотної магнітотерапії підвищується дисперсність продуктів аутолізу клітин, збільшується фагоцитарна активність лейкоцитів. Це в свою чергу призводить до дегідратації та розсмоктування запального вогнища. Відновлюються вентиляційна та дренажна функції бронхів, покращується відділення мокротиння, знижується її в'язкість, зменшується бронхоспазм, розсмоктуються запальні зміни у бронхолегеневій тканині.

При загостреннях ХБ впливають на область спини на рівні проекції коренів легень (індуктор-диск) в слаботепловій дозі по 10-15 (15-25) хв щодня або через день, курс 10-15 процедур. При наявності бронхообструктивного синдрому, вплив на коріння легень, необхідно призначати індуктотермію послідовно на область проекції надниркових залоз - на рівні T-L 1. X III

Індуктотермія області надниркових залоз — активний стимулятор синтезу глюкокортикоїдів. Магнітне поле збільшує циркуляцію в крові вільної фракції 11-оксикортикостероїдів, оскільки пригнічує функцію білка транскортину, що їх зв'язує. Такий ефект дії високочастотного магнітного поля дозволяє широко застосовувати його для лікування хворих з обструктивним бронхітом, бронхіальною астмою з метою зменшення запальних змін, замісної гормональної терапії в період відміни глюкокортикоїдної терапии, а також для десенсибілізації організму.

Протипоказана хворим з порушеннями гемодинаміки в малому колі кровообігу, вираженою легеневою та серцевою недостатністю, ішемічною хворобою серця. Цим хворим призначають ДМВ-терапію.

ДМВ-терапія на область коріння легень. Під дією НВЧ-поля дециметрового діапазону розширюються капіляри мікроциркуляторного русла і підвищується їх проникність, посилюється регіонарний кровоток і відбувається дегідратація запального вогнища бронхіального дерева, відновлюються функціональна активність та метаболізм. Мікрохвильова терапія покращує прохідність дрібних бронхів. Призначення ДМВ-терапії переважно у хворих із супутніми порушеннями в малому колі кровообігу та стенокардією.

Випромінювачі встановлюють над областю ураження. Використовують низькоінтенсивний вплив із частотою 460 МГц, по 10 хв, щодня; курс 5-10 процедур.

При бронхообструктивному синдромі доцільно впливати цим фізичним фактором не лише на область легень, а й на область проекції надниркових залоз.

Лікарський електрофорез. Під дією електричного поля у тканинах змінюється поляризація клітинних мембран. У тканинах інтерполярної зони підвищується концентрація лікарської речовини. В електричному полі відбувається іонізація лікарських речовин і збільшується їхня здатність до клітин. Використовують лікарські речовини: антибіотики (після попередньої проби на даний антибіотик, за процедуру вводиться одноразова доза антибіотика), кальцію хлорид (2-5% розчин), калію йодид (2-5% розчин), гепарин (5000 -10 000 ОД), еуфілін (2-5 % розчин), платифілін (0,05-0,1 % розчин), магнію сульфат (2-5 % розчин), новокаїн (0,25- 5 % розчин) , дикаїн (0,5-1% розчин). Процедуру проводять за поперечною, поздовжньою або триелектродною методикою. Сила струму до 10-15 мА, по 15-25 хв, щоденно; курс 10-12 процедур.

Муколітичні методи

Інгаляційна терапія — метод лікувального впливу на дихальні шляхи та легкі аерозолі лікарських речовин. Для інгаляцій використовують лікарські речовини, що впливають на мокротиння та мукокінез.

Зволожувачі дихальної суміші: ізотонічний розчин натрію хлориду (0,9 %), розчини натрію гідрокарбонату (1—2 %), гліцерину (30 %), мінеральні води.

Муколітичні препарати: розчини натрію гідрокарбонату (5%), натрію хлориду (3-5%), калію йодиду (1-2%), амброксол, ацетилцистеїн.

Стимулятори кашльового рефлексу: розчин натрію хлориду (5-10 %), пропіленгліколь.

• натрію гідрокарбонат 2,0 г, натрію хлорид 1,0 г, вода дистильована 100 мл;

• натрію гідрокарбонат 2,0 г, натрію хлорид 1,0 г, калію йодид 0,25 г, дистильована вода 100 мл;

• натрію гідрокарбонат 1,0 г, тетраборат натрію 1,0 г, калію йодид 0,25 г, вода дистильована 100 мл;

• води мінеральні лікувальні та лікувально-столові пляшкового розливу (єкатерингофська, ессентуки No 4, 17).

Механізм дії ізотонічного розчину натрію хлориду та інших зволожувачів пов'язаний зі збільшенням об'єму бронхів, що відокремлюється (вплив на шар «золь») внаслідок зволоження вдихуваної суміші. Основним механізмом дії гіпертонічного розчину є осмотичний ефект: підвищення припливу рідини в просвіт дихання.

Стимулятори війчастого епітелію

бронхів: β2-адреноміметики (формотельних шляхів внаслідок осмотичних

ролл 12-24 мкг).

Застосовують ультразвукові інгалятори, що дозволяють розпорошувати більші обсяги рідини. Для інгаляцій суспензій глюкокортикостероїдів (будесоніду), β2-агоністів, муколітиків та мукорегуляторів (ацетилцистеїну, амброксолу) використовуються тільки компресорні інгалятори, оскільки в ультразвукових випадках цих препаратів.

Для інгаляцій застосовують 20 мл розчину хлориду натрію, натрію гідрокарбонату, калію йодиду на одну процедуру. При проведенні кількох інгаляцій на одному ультразвуковому інгаляторі можна залити в камеру небулайзера 100 мл розчину, дозуючи процедуру по 10—15 хв кожному пацієнту (залежно від продуктивності інгалятора, що використовується). По 1-2 інгаляції на день; курс 8-10 днів.

Можна використовувати лікарські суміші:

ського градієнта, підвищення судинної проникності та стимуляції секреторної активності слизових оболонок залоз. Внаслідок осмотичного ефекту, збільшення об'єму секрету та зниження його в'язкості відбувається стимуляція мукоциліарного кліренсу. При збільшенні концентрації розчинів, що інгалюються, приєднується ще один механізм активації дренажної функції бронхів — стимуляція кашлю.

Дія натрію бікарбонату пов'язана з притягненням води на поверхню секрету (шар «гель»), пом'якшенням його та зниженням адгезії. Калій йодид також стимулює розщеплення білків мокротиння за наявності лейкоцитарних ферментів. Більш концентровані розчини порівняно з ізотонічними характеризуються більшою ефективністю в плані індукції мокротиння, проте їх інгаляції пов'язані з значно більшим ризиком бронхоспазму у пацієнтів з бронхіальною гіперреактивністю.

Лікувальний ефект амброксолу пов'язаний з муколітичним ефектом (деполімеризація мукопротеїнових та мукополісахаридних волокон) та посиленням продукції сурфактанту, що знижує адгезію секрету. Оскільки дія препарату пов'язана переважно зі стимуляцією альвеолярної секреції легеневого сурфактанту, його слід застосовувати з обережністю при захворюваннях бронхів із вираженою гіперсекрецією слизу. Для інгаляції розчинів амброксолу (лазолван, амбробене, амброгексалу) застосовують компресорні інгалятори. Слід пам'ятати, що для інгаляційної терапії не можна використовувати лікарські форми цих препаратів як сиропу. Дозування розчинів амброксолу для інгаляцій (1 мл 7,5 мг): по 2-3 мл (40-60 крапель) у 2 мл ізотонічного розчину натрію хлориду 2 рази на день.

Ацетилцистеїн відноситься до муколітики прямої дії. За рахунок вільної SH-групи він розриває дисульфідні зв'язки між гліко-протеїнами бронхіального секрету. Це призводить до зниження його в'язкості та еластичності. Така розріджувальна дія іноді (при знижених або нормальних параметрах в'язкості та еластичності) може виявитися небажаною. Надмірне розрідження секрету може призвести до порушення мукоциліарного транспорту та виникнення бронхореї, що погіршує параметри дихання. Ацетилцистеїн показаний тільки при підвищеній в'язкості, еластичності та протипоказаний при зниженні їх параметрів. Крім інгаляцій, використовуються також ендотрахеальні введення препарату через бронхоскоп, які є більш ефективними. У тяжких хворих зі зниженим кашльовим рефлексом слід бути готовим до проведення відсмоктування мокротиння, санаційної бронхоскопії для запобігання затопленню легень. Для місцевого застосування ацетилцистеїну (5% розчин флуімуцилу) на одну

процедуру використовують 3-6 мл розчину, розведеного в ізотонічному розчині хлориду натрію. Кратність введень визначається індивідуально, зазвичай становить 1-2 рази на день; курс 3-6 днів. При гнійному бронхіті, бронхоектатичній хворобі застосовують ендотрахеальне введення через фібробронхоскоп (рідше при інгаляції) комбінованого препарату флуімуцил (ацетилцистеїн + тіамфенікол). Дозування препарату для місцевого застосування: по 5-10 мл 1 раз на день після видалення гнійного слизу через бронхоскоп; курс 2-7 процедур.

Галоаерозольна терапія. Включає інгаляції сухого аерозолю хлориду натрію (галотерапія, галоїнгаляційна терапія). У галокамерах моделюються основні параметри мікроклімату підземних печер (спелеотерапія). Основним діючим лікувальним фактором є сухий високодисперсний аерозоль натрію хлориду. При попаданні респірабельної фракції аерозолю в термінальні відділи бронхіального дерева за рахунок осмотичного ефекту відбувається активація дренажної функції бронхів, збільшується кількість мокротиння, що відокремлюється. З одного боку, це сприяє усуненню одного з компонентів бронхообструкції (гіпо- або дискринічного), а з іншого — суттєво підвищується ефективність базисної медикаментозної терапії (інгаловані лікарські засоби впливають безпосередньо на очищену) слизову оболонку бронхіального дерева). Виявлено також протизапальний та імуномодулюючий ефекти сухого аерозолю натрію хлориду. Все це сприяє позитивній динаміці клінічних показників у хворих на хронічні обструктивні захворювання легень та консолідацію досягнутої ремісії.

Галокамери розраховані на проведення процедури одночасно у 4-8 осіб, кількість процедур на

курс - 12-16. Розпорошення аерозолю натрію хлориду здійснюється за допомогою галогенератора протягом 45 хв та супроводжується прослуховуванням музики для релаксації. Важливе значення має використання галокомплексів, що дозволяють створювати та підтримувати на заданому рівні протягом усієї процедури необхідні параметри аеродисперсного середовища (концентрація сухого аерозолю натрію хлориду, температура, вологість тощо). Галокамери обладнуються у стаціонарах та поліклініках у спеціальних приміщеннях. Залежно від ступеня порушення бронхіальної прохідності використовують 4 режими галотерапії з концентрацією аерозолю відповідно 0,5-1, 1-3, 3-5 та 7-9 мг/м3. Перший режим використовують у хворих на емфізему, бронхіальну астму атопічної форми, другий — при захворюваннях легень зі зниженим ОФД1 до 60 % від належного, третій — при зниженні ОФД1 понад 60 %, а четвертий — при бронхоектатичній хворобі та муковісцидозі. Інгаляції сухого аерозолю хлориду натрію (галоінгаляційна терапія) здійснюються через мундштук або (при супутньому риніті) через маску, протягом 15 хв, щодня; курс 12-14 процедур.

Лікувальний масаж — дозований механічний вплив на м'які тканини оголеного тіла за допомогою спеціальних прийомів, які виконує навчена людина у певній послідовності. З метою стимуляції руху в'язкої мокроти з глибоких відділів бронхіального дерева рекомендується поєднання елементів класичного масажу з одним з наступних методів (наведено в порядку зменшення ефективності): вакуумний масаж грудної стінки, внутрішньолегкова осциляторна перкусія (осцилятор) - ляція дихання), вібраційний масаж грудної клітини, биття грудної клітини (лікувальна перкусія). Перед їх проведенням слід ви-

вести попередню аерозольну інгаляцію зволожувача — ізотонічного розчину хлориду натрію.

Вакуумний масаж. Лікувальні ефекти обумовлені механічним впливом на в'язке мокротиння і рефлекторною дією формових елементів, що вийшли з фенестрованого ендотелію. Внаслідок шкірно-вісцеральних рефлексів посилюється легеневий кровотік, покращується дренування дрібних дихальних шляхів, зменшується бронхіолоспазм. Поліпшення відкашлювання мокроти і зменшення обструкції бронхів відбувається вже безпосередньо після першої процедури. Зі збільшенням кількості процедур воно стає стабільним. Ефективність вакуумного масажу залежить від середньої вихідної кількості виділеної мокроти: при великій її продукції ефективність вища. Розрідження досягає 50 кПа. Використовують одну або дві банки, час 10-15 хв, через 1-2 дні; курс 4-6 процедур.

Вібраційний масаж. Лікувальна дія обумовлена механічними коливаннями, що здійснюється при безпосередньому контакті випромінювача з тканинами. Вібраційний масаж виконується рухами рук, що вібрують (струшують), прикладеними до грудної стінки. Насамперед струшують усі відділи грудної клітки. Процедуру виконують за різних положень тіла. Через 30—40 хв збільшується відходження мокротиння, покращується газовий склад артеріальної крові. Вібрація, що передається на мокроту, розриває її міжмолекулярні зв'язки і тим самим покращує реологічні властивості. Вона покращує внутрішньолегеневе перемішування газу. Інтенсифікація газообміну та вентиляції може зняти гіпоксичну вазоконструкцію та покращити кровотік, а разом з ним і вентиляційно-перфузійне співвідношення у ураженій зоні. Вібрація верхніх відділів грудної клітки (у цій області розташовуються переважно м'язи, що беруть участь у вдиху) полегшує інспіраторну фазу дихального циклу, а нижніх (в цій області розташовані м'язи, що беруть участь у видиху) — експіраторну. У зв'язку з цим слід прагнути вібрацію верхньої третини грудної клітини проводити переважно при вдиху, а нижній третині – при видиху. Вібрація нижніх відділів під час вдиху викликає відчуття нестачі повітря, а у хворих на бронхіальну астму — почуття починається приступу. Амплітуда вібропереміщень 0,01-1 мм, по 10-15 хв щодня або через день; курс 10-12 процедур.

Вакуумний масаж, внутрішньолегкова перкусія та вібраційний масаж показані для хворих, які не мають деструктивних процесів у легенях. Протипоказання: спонтанний пневмоторакс, новоутворення, схильність до кровотечі, стан після операцій на легенях.

Осциляторна модуляція дихання (внутрішньоліткова перкусія). Коливання малого об'єму повітря, але з високою частотою «перкутують» легені зсередини, покращуючи реологічні властивості мокротиння та відокремлюючи її від стінок альвеол та дихальних шляхів. Механізми збільшення відходження мокроти пов'язані з руйнуванням внутрішніх зв'язків мокротиння та її зв'язку зі стінкою дихальних шляхів у результаті механічних поштовхів повітряних осциляцій, а також зі збільшенням активності війчастого епітелію за рахунок стимуляції нервів осциляторним . Механіка дихання покращується не в перші хвилини, як при вакуумному масажі, а тільки в перші години. У перші хвилини газообмін

навіть дещо погіршується (зниження РО2), що пов'язано з гіперреактивністю дихальних шляхів. Зазвичай в перші 2 години після процедури видаляється половина добового обсягу мокротиння, а в перші 6-8 год - добовий обсяг, що спостерігався в попередні дні. Курс з 4-6 процедур суттєво покращує показники дихання. Метод показаний хворим з рясним

утворенням мокротиння, але не має вираженої гіперреактивності дихальних шляхів. Слід дотримуватися обережності у хворих на бронхіальну астму з високою гіперреактивністю бронхів. Використовують режим осциляції з частотою 3 Гц, співвідношення часу вдиху та видиху кожної осциляції 1:2, об'єм повітряного потоку близько 30 мл. Цей режим створює в легень додатковий тиск 4-5 мм вод. ст. Тривалість процедури 15 хв, щоденно або через день; курс 4-6 процедур.

Лікувальна перкусія грудної клітки.

Незважаючи на меншу ефективність лікувальної перкусії порівняно з переліченими вище методами, слід підкреслити виняткову простоту та доступність цього методу лікування. Для виконання лікувальної перкусії долоням надають чашоподібної форми, і лікар або сестра прагнуть ніби «пришлепнути» повітря до грудної клітки хворого. Такі биття по грудній стінці виконують у дренуючому положенні тіла з частотою 40-60 рухів за хвилину з наступною хвилинною паузою, під час якої хворий робить глибокі вдихи і відкашлюється. Виконують 3—5 циклів. Ефективність процедури підвищується, якщо хворий дихає крізь стислі губи. Тривалість процедури 15 хв, щоденно; курс 6-8 процедур. Лікувальна перкусія протипоказана хворим, які мають схильність до легеневої кровотечі, а також при травмі грудної стінки, особливо при переломі ребер. Перкусія в цих умовах може спричинити легеневу кровотечу, пневмоторакс та інші ускладнення. Не слід перкутувати грудну клітину поблизу нирок, над туберкульозними та пухлинними осередками, над зоною абсцесу.

Тривала аеротерапія (під час ремісії) — тривалий (включаючи сон) вплив на хворого на свіже повітря. Порушення механорецепторів та термочутливих структур шкіри та слизових оболонок верхніх дихальних шляхів прохолодним повітрям призводить до збільшення дихального об'єму та альвеолярної вентиляції з наступним наростанням РО2. Відзначається підвищення ЧСС, УО лівого шлуночка. В результаті відбувається збільшення поглинання кисню кров'ю та прискорення доставки її до тканин. Тривалу аеротерапію проводять у слабкому та помірному режимах (додаток 4), щоденно; курс 10-20 процедур.

Бронхолітичні методи

Інгаляційна терапія бронхолітиками. З метою корекції синдромів бронхообструкції та гострої дихальної недостатності застосовують інгаляції бронхолітиків. Такі аерозолі зменшують реактивність бронхів, розслаблюють гладку мускулатуру бронхів, знижують медіаторну активність опасистих клітин, покращують мукоциліарний кліренс, зменшують судинну проникність і набряк слизової оболонки бронхів. тонусу гладких м'язів. Використовують лікарські речовини різних фармакологічних груп:

1)бронхоспазмолітики: а) неселективні β-адреноміметики: ізопротеренол (ізопреналін, ізадрин еуспіран, ізупрел, алудрин), орципреналін (астмопент, алупент). Еуспіран, алудрин застосовують у дозуючих інгаляторах по 0,08-0,4 мг, 1-3 вдихи 4 рази на добу, алупент та астмопент - по 0,75 мг в одній дозі. У небулайзерах застосовують по 6-12 крапель 1% розчину ізупрелу, еуспірану в 3-5 мл ізотонічного розчину натрію хлориду і 0,5 мл 0,05% розчину алупента та астмопенту в 10 мл ізотонічного розчину натрію хлориду. Інгаляції здійсн-

ють за допомогою компресорного інгалятора;

б) селективні β-адреноміметики: формотерол та сальметерол. Розслаблюють гладку мускулатуру бронхів, гальмують виділення гістаміну, простагландинів, лейкотрієнів. Формотерол 12-24 мкг застосовують у дозувальному інгаляторі 2 рази на добу. Сальметерол у дозі 50-100 мкг розпорошують у дозуючому інгаляторі або розпилювачах-диск-халерах сухих порошків 2 рази на добу;

2) холінолітики: атропін, платифілін, метацин – блокують пре- та постсинаптичні М-холіно-рецептори та купують вагусний компонент у патогенезі бронхообструкції. Інгаляції проводять за допомогою компресорного інгалятора. Використовують 0,25-0,5 мл 0,1 % розчину атропіну або 0,3-0,5 мл 0,2 % розчину платифіліну в 5-10 мл ізотонічного розчину натрію хлориду. За допомогою дозуючих інгаляторів вводять 20 мкг іпратропіуму броміду (атровент), окситропіуму броміду (оксивент), 80 мкг тровентолу та 250 мкг двокомпонентного бронходилататора беродуалу. У небулайзерах застосовують 0,025 % розчин атровенту або 0,05 % розчин беродуалу;

3) антагоністи кальцію: ніфедипін, верапаміл - блокують потенціалзалежні кальцієві канали, зменшують секрецію медіаторів з опасистих клітин і скоротливість гладких м'язів бронхів;

4) метилксантини послаблюють тонус гладкої мускулатури бронхів. Для інгаляцій застосовують 2-3 мл 2,4% розчину еуфіліну (переважними вважають неінгаляційні шляхи введення препарату);

5) мембраностабілізатори стабілізують мембрани опасистих клітин, перешкоджаючи тим самим їх дегрануляції та вивільненню медіаторів запалення (гістамін, лейкотрієни, простагландини та ін.).

Гіпербаротерапія. Лікувальне застосування повітря під підвищеним атмосферним тиском. В умовах гіпербарії збільшується резистивний опір диханню, пов'язаний зі зміною характеру газових потоків протягом трахеобронхіального дерева. Підвищення щільності газового середовища у поєднанні з гуморальною та рефлекторною дією підвищеного РO2 ускладнює виведення СО2 з організму. Виникаюча гіперкапнія стимулює процеси окисного фосфорилювання та репаративної регенерації у легенях. Накопичені азот та СО2 призводять до активації β2-адренорецепторів бронхів, що супроводжується розслабленням гладких м'язів бронхів, зниженням виділення ендогенних спазмогенів, посиленням мукоциліарного кліренсу. Компресія повітря до 0,14 МПа – 5 хв, ізокомпресія – 45 хв, декомпресія – 10 хв, протягом 60 хв, щоденно; курс 10-15 процедур.

Пелоїдоінтерференц-терапія.Сполучений вплив на організм хворого інтерференційних струмів та лікувального бруду. Під дією інтерференційних струмів відбувається ритмічне скорочення гладких м'язів судин, бронхів, що призводить до посилення кровопостачання та лімфовідтоку в легенях та бронхах та стимулює виділення секрету. Зменшується вираженість гіперреактивності бронхів, збільшується відходження мокротиння з периферичних відділів бронхів. При аплікації бруду містяться в ній летючі речовини, іони, гумінові кислоти, гормональні речовини проникають у шкіру через протоки сальних залоз та волосяні фолікули. Нагромаджуючись в організмі, гумінові кислоти та стероїдмісткі фракції пелоїдів обмежують ексудацію та набряк легеневої тканини та бронхів та індукують проліферативні процеси в осередку запалення. У хворих з ХБ виявлено різну динаміку

бронхіальної прохідності у процесі лікування (рис. 2.1). Температура бруду досягає 40 °С, сила струму залежить від площі електродів і становить 30 мА, частота биття 100 Гц, тривалість процедур 20 хв через день; курс 10-15 процедур.

Антигіпоксичні методи

Оксигенотерапія. При диханні 100% киснем кількість оксигемоглобіну в крові зростає з 13,3 до 82,5 кПа. Виникаюча гіпероксія усуває гіпоксемію та тканинну гіпоксію. Підвищений парціальний тиск кисню в крові знижує збудження каротидних хеморецепторів, внаслідок чого зменшується альвеолярна вентиляція, падає артеріальний тиск, порушується скорочувальна функція серця, зменшується частота серцевих скорочень, усувається легеня. правого шлуночка. За рахунок зменшення екскреції катехоламінів наднирниками знижується метаболічний ацидоз, посилюються активність мікросомальної антитоксичної системи печінки та екскреторна функція нирок. У тканинах наростає інтенсивність анаболічних процесів. Важливим лікувальним ефектом оксигенотерапії є профілактика та нівелювання побічних (зокрема, кардіотоксичних) ефектів високих доз бронхолітиків, що призначаються в комплексній терапії загострень ХБ.

Певну перевагу має оксигеногеліотерапія — лікувальне застосування газової суміші гелію та кисню — геліоксу. Гідністю суміші є нижча щільність газу порівняно з такою повітря та кисню. Вдихання геліоксу дозволяє знизити опір потоку газу в дихальних шляхах, що веде до зниження роботи дихання та зменшення ризику розвитку втоми дихальної мускулатури. З огляду на більш високу дифузійну здатність гелій швидше проникає по альвеолярних колетералях у погано вентильовані простори легень і через малу розчинність у крові залишається в них, перешкоджаючи розвитку ателектазів. Крім того, він покращує транспорт кисню до альвеолокапілярної мембрани.

1 2 3 4

скачати