Через це закони природи i закони суспiльства, попри об'єктивний характер i тих i iнших, cуттєво рiзняться мiж собою:
а) в той час, коли закони природи дiють як “слiпа” необхiднiсть – закони суспiльного розвитку реалiзуються через свiдому, цiлеспрямовану діяльність людей;
б) якщо закони природи вiчнi, то закони суспiльства обмеженi часом iснування людського суспiльства, а деякi – рамками однiєї чи кiлькох суспiльно- економiчних формацiй;
в) якщо в природi дiють i динамiчнi i статичнi закономiрностi, то суспiльнi закони мають тiльки статистичний характер i являють собою закони-тенденції, де iсторична необхiднiсть пробиває собi шлях через велику кількість випадковостей;
г) суспiльнi закони пiзнавати складнiше, нiж закони природи, оскільки вони дiють бiльш скрито, через людей, зовнiшньо, випадково.
Найважливiша рiзниця між суспiльством і природою знаходить своє вираження у принциповій вiдмiнностi між людською працею і дiяльністю тварин. Першою й головною вiдмiннiстю є те, що людина активно впливає на природу, а не просто пристосовується до неї, як це роблять тварини. Людська праця передбачає системне використання знаряддь праці i, найголовнiше, має місце виробництво для задоволення потреб. Наступна вiдмiннiсть людської працi корениться в її цiлеспрямованостi. Тварина будує так, як генетично спонукає її природа. Людина ж спочатку моделює майбутній результат творiння в головi, а потiм завдяки працi переносить його в реальнiсть. Окрім того людська праця має суспiльний характер i неможлива поза суспiльством.
Всю icторiю взаємодії суспiльства i природи подiляють на 4 перiоди:
привласнення;
аграрний період;
iндустрiальний період;
ноосферний період.
Перший перiод – привласнення – ґрунтується на способах здобування засобiв iснування. Другий i третiй вiдповiдають домiнуючому виду виробництва – сiльськогосподарському чи промисловому. Четвертий пов'язується з виникненням ноосфери.
Що ж таке ноосфера ?
Ми з'ясували, що бiосфера є сферою життя, тобто частиною Землi, заповненою життям або продуктами життєдiяльностi. З появою людини й суспiльства виникає своєрiдне прискорення еволюцiйних процесiв. Розум людини вносить якiснi змiни в характер земної еволюцiї. Людина створює новi технологiї, залучає до життєдiяльностi новi ресурси планети i одночасно вилучає iз кругообiгу хiмiчних елементiв у природi все бiльшу кiлькiсть речовин. Таким чином, людина постає як могутнiй фактор подальшого розвитку планети. З появою людини і її розумово-технологiчної дiяльностi бiосфера набуває нової якостi – ноосфери, де життєвi процеси вiдбуваються як розумнi, технологiчно обґрунтовані, морально вивiренi. Отже:ноосфера – це сфера розуму (грец. “ноос” – розум), сфера взаємодiї природи i суспiльства, в межах якої розумна людська дiяльнiсть виступає визначальним фактором розвитку.
Поняття “ноосфера” вперше ввели в науку французькi вченi Едуард Леруа, П’єр Тейяр де Шардену 20 – тi роки нашого столiття. Важлива роль у теоретичному обґрунтуванні iдеї ноосфери на матерiалiстичнiй основі належить академiку Володимиру Вернадському. Вiн вважав, що до формування ноосфери призводять два вiдносно самостiйнi й одночасно взаємопов'язанi процеси: еволюцiя бiосфери й еволюцiя соцiуму. В теоретичному вимiрi ноосфера постає як поєднання наук про природу з науками про людину; у практичному вимiрi – це сфера буття природи та людини.
Найважливішими елементами ноосфери є ( схема 10. 3 ):
а) люди i їх дiяльнiсть, людський розум у всiх формах його прояву;
б) техніка, транспортний зв'язок, рiзнi види електростанцiй та ін.;
в) культурно – економiчнi комплекси;
г) частина живої i неживої природи, яка служить об'єктом втручання людини.
Схема 12.3. Елементи ноосфери
Як бачимо, структура ноосфери складна. Але головний її елемент – людина, яка взаємодiє з рiзноманiтним природним середовищем i змiнює його. Незважаючи на те, що ноосфера отримує початковий розвиток у географiчному середовищi, вона не обмежена рамками нашої планети. Ноосфера має тенденцiю до постiйного розширення, перетворюючись на структурний елемент космосу.
З наведеного вище можна зробити такi висновки:
1. Природа – об'єктивна матерiальна дiйснiсть у всiй багатоманiтностi i єдностi її форм. Вона первинно дана, а не створена людиною, передує суспiльству i людській життєдiяльностi, утворюючи їхню всезагальну i необхiдну передумову.
2. Оболонкою Землi, в якій iснує або iснувало життя, є бiосфера. Ноосфера становить вищу стадію еволюції біосфери i пов'язана з виникненням i розвитком у нiй людства, яке, пiзнаючи закони природи i вдосконалюючи технiку, перетворює природу вiдповiдно до своїх потреб.
5. Ідеалізм, матеріалізм, натуралізм: походження, сутність та історичні типи.
Ідеалізм — один з основних напрямків філософії, вихідним принципом якого є твердження, що в основі речей і явищ реальності лежить не матеріальне, а ідеальне, духовна першооснова: світовий розум, ідея, відчуття тощо. При розв'язанні так званого основного питання філософії — про відношення мислення до буття — ідеалізм виходить з визнання первинності свідомості, духу і вторинності природи, матерії.
Форми ідеалізму
Виділяють два основні напрями ідеалізму: об'єктивний та суб'єктивний ідеалізм.
Об'єктивний ідеалізм в основу всього існуючого кладе свідомість як таку, світовий дух, абсолютну ідею. Найбільш цілісну систему об'єктивного ідеалізму в стародавні часи дав Платон. Свого вищого розвитку об'єктивний ідеалізм досяг у філософії Геґеля, який розробив систему ідеалістичної діалектики. В Україні філософські принципи об'єктивного ідеалізму обстоювали С. Гогоцький, О. Новицький, Г. Челпанов. Сучасні поширені школи об'єктивного ідеалізму неотомізм і персоналізм.
Суб'єктивний ідеалізм виходить з визнання, що первинним і реально існуючим є лише наші відчуття, наше «я», а все те, що оточує нас, є лише продуктом, комплексом наших відчуттів. Суб'єктивно-ідеалістичні погляди можуть привести до соліпсизму, тобто визнання існування тільки свого «я». Система суб'єктивного ідеалізму найбільш повно була викладена у XVIII ст. у філософії ірландського єпископа Джорджа Берклі. У формі скептицизму та агноцистизму суб'єктивний ідеалізм розробляли англійський філософ Девід Г'юм та німецький філософ Іммануїл Кант. Відомим представником суб'єктивного ідеалізму був Йоганн Фіхте. В Україні суб'єктивний ідеалізм пропагували Памфіл Юркевич та інші.
Сучасний суб'єктивний ідеалізм розпадається на численні школи: емпіріокритицизм, прагматизм, семантичний ідеалізм, логічний позитивізм, емпіричний реалізм, екзистенціалізм та інші. Для більшості течій сучасного ідеалізму характерний ірраціоналізм — заперечення об'єктивного змісту логічного мислення та заміна його інтуїцією.
Матеріалі́зм — один з основних напрямків філософії, який у відповідь на так зване основне питання філософії стверджує, що буття, природа, матеріальне є первинним, а дух, свідомість, ідеальне — вторинним. Визначення первинності і вторинності різне у різних філософів. Представники вульгарного матеріалізму вважали, що думки, ідеї, свідомість, тобто те, що зазвичай відносять до ідеального, теж є матеріальним. Однак зазвичай матеріалісти визнають існування ідеального, хоча вважають його породженим складно організованою матерією. Матеріалізм у філософії протиставляє себе різним школам ідеалізму, а також дуалізму. Відкидає свободу волі людини.
Термін вживають також для означення світських поглядів і поведінки, за яких матеріальні блага домінують у ієрархії цінностей. Такі погляди й поведінку часто асоціюють з егоїзмом та споживацтвом.
Людині властиво вивчати (аналізувати) навколишній світ. Серед його проявів виділяються два класи: явища, що належать до психічного (власні думки, бажання, ідеї) та явища зовнішні, явища світу предметів, речей. Філософська думка є узагальненям уявлень людини про світ. Філософські вчення здебільшого прагнуть до встановлення єдиної першооснови, з якої можна було б усе зрозуміти[джерело?]. Такі вчення називають моністичними (на противагу дуалістичним та плюралістичним). Матеріалізм є одним із різновидів монізму. Він проголошує світ речей головним, первинним, а світ психічного — похідним, або мовою філософії епіфеноменом.
Центральне поняття матеріалізму, матерія, є загальним терміном для позначення усієї сукупності світу речей поза свідомістю людини. Слово матерія походить із латини, в якій воно означає «будівельний матеріал». Психічний світ людини, її думки є сутністю, здавалося б, самоочевидною[джерело?], тож реальність зовнішнього світу в матеріалізмі постулюється[джерело?]. Такий вихід за межі власного мислення називають трансцензусом[джерело?]. Зробивши цей крок, проголосивши матерію первинною, матеріалістичні вчення намагаються пояснити психічне, ідеальне[5]. Пошуки такого пояснення є однією з головних задач матеріалізму. На початку XXI століття філософія свідомості займає провідне місце серед філософської проблематики[6][7][8][5].
Пошуки відповіді на сутність ідеального розділили матеріалістську філософію на різні течії. Елімінативний матеріалізм взагалі заперечує існування психічного, проголошуючи його ілюзією, народною психологією[9]. Редукціонізм намагається звести психічне до матеріальних процесів[10]. Вульгарний матеріалізм XIX століття проголошував думки матеріальними.
Інша задача матеріалістичної філософії — аналіз загальних властивостей самої матерії[джерело?]. Конкретні властивості матерії вивчає природознавство, наука[джерело?]. Оскільки наука ставить перед собою завдання пояснити світ, виходячи з нього самого, без залучення ідеального[джерело?], то науковці, якими б не були їхні власні філософські погляди, стоять на матеріалістичних позиціях завдяки своїй методології[джерело?]. Такий матеріалізм називають стихійним[11]. Найбільш цілісну систему матеріалізму в стародавні часи дав Платон.
Матеріаліст Френціс Крік, так казав про свободу волі людини: "хоча нам здається, що ми володіємо свободою волі, наші рішення вже напередвизначені для нас, і ми не можемо цього змінити".
У класичній метафізиці матеріалізм є доктриною Демокріта і Левкіпа, що все у всесвіті є матерією чи матеріалом. Всі події пояснювалися в рамках рухів і змін, започаткованих цією матерією. На противагу їм, Платон стверджував про існування деяких безтілесних об'єктів, які він називав формами. Арістотель теж не обмежив себе повністю матеріалістичним поясненням світу, а вірив, що душа є нематеріальною. Хоча саме його доктрина спричинила появу витонченіших матеріалістичних поглядів у порівнянні з досократиками, вона жодним чином не вплинула на безкомпромісний матеріалізм Гоббса, якого вважають засновником сучасного розуміння матеріалізму. Для античного матеріалізму, особливо для Епікура[13], характерний акцент на особисте самовдосконалення людини: звільнення її від страху перед богами, від усіх пристрастей і набуття здатності бути щасливою за будь-яких обставин.
На думку деяких дослідників[хто?], глибокі історичні коріння має матеріалістична традиція в Стародавньому Китаї. Видатним представником цієї традиції вважають філософа Ван Чуна. Ще раніше Сюнь-цзи розвивав ідеї Конфуція в матеріалістичному та реалістичному напрямку[14]. У Стародавній Індії матеріалізм виник приблизно у шостому столітті до початку нового літочислення. Його пов'язують із працями таких мислителів як Аджита Кесакамбалі, Паясі, Канада та зі школою Чарвака. Канада був одним із перших атомістів. Атомістичні погляди були властиві також школі Ньяя-Вайшешика, але цю школу важко зарахувати до матеріалістичних, оскільки їх представники вірили в богів. Атомізм проник також у буддійську та джайністську філософію.
Людвіг Фейєрбах — засновник антропологічного матеріалізму
У сучасному розумінні матеріалізм зароджується, починаючи з робіт Томаса Гоббса. Гоббс жив у XVII столітті, коли вже відбулася коперніканська революція в астрономії. Саме в той час Галілео Галілей формулював засадничі положення наукового методу, почало формуватися сучасне природознавство, мовою тих часів — натурфілософія. Наукова революція, особливо публікація Ньютоном «Математичних начал натуральної філософії», призвела до особливої полулярності механіки. Здавалося, що, виходячи з положень механіки, можна пояснити будь-що. Завдяки цьому матеріалістичні погляди швидко почали здобувати популярність. Матеріалізм того часу називають механістичним[джерело?].
Бурхливого розквіту матеріалізм досягає в епоху французького Просвітництва (Жульєн Ламетрі, Поль Гольбах, Дені Дідро), однак він у цей період все ще механістичний і редукціоністський (тобто схильний заперечувати специфіку складного, зводячи його до простого). Англійську матеріалістичну думку в цей час представляють такі мислителі, як Джон Толанд, Антоні Коллінз, Давид Гартлі, Джозеф Прістлі
Визначального впливу на європейську філософію матеріалізм набув у XIX столітті[. Якоб Молешотт, Карл Фогт, Людвіг Бюхнер були науковцями і представниками вульгарного матеріалізму. Матеріалізм Людвіга Фейєрбаха отримав назву антропологічного. Давид Фрідріх Штраус прославився як матеріаліст завдяки книзі, в якій він вивів історичного Христа, божественну природу якого заперечувавДо матеріалістів XIX століття відосять також Ернста Геккеля та Євгена Дюрінга. У Росії матеріалістичні ідеї розвивали О. І. Герцен , М. Г. Чернишевський та інші. Утім найбільше значення в історії отримала матеріалістична діалектика основоположників марксизму Карла Маркса та Фрідріха
Фрідріх Енгельс — один із класиків марксизму, автор «Діалектики природи».
Маркс і Енгельс об'єднали матеріалізм із діалектикою Георга Гегеля. Діалектичний матеріалізм Маркса й Енгельса, на відміну від всіх інших видів матеріалізму, не зводить матерію тільки до речовини. Матерія охоплює і фізичні поля, і процеси, що відбуваються у світі.[джерело?] Невід'ємною характеристикою та основною властивістю матерії в діалектичному матеріалізмі є рух. Застосовуючи діалектичний метод, у кожному явищі світу знаходиться протиріччя, що є рушієм розвитку. Сам рух проголошується єдністю змінності й стійкості, динаміки і статики. Розвиток відбувається по спіралі, через заперечення заперечення
Маркс та Енгельс поширили матеріалізм на розуміння історії, побудувавши історичний матеріалізм. Довгий час вважалося, що хід історії зумовлений лише суб'єктивною волею та вчинками визначних осіб і не має окремої самостійної об'єктивної спрямованості. Гегель у своїй праці «Філософія історії» припустив, що в основі історичного процесу лежить ідеальне начало, здатне до розвитку за своїми власними законами, вища ідея, яка стає об'єктивною необхідністю для всіх інших. Історичний матеріалізм остаточно відкинув опору на ідеалізм. Маркс вважав, що причиною і рушійною силою історичного розвитку є внутрішні суперечності у виробничій сфері, які з розвитком суспільства набувають форми класової боротьби. Ця причина об'єктивна і, фактично, не залежить від конкретних людей, що беруть участь в історичних процесах.
Володимир Ленін розвив думки Маркса й Енгельса з урахуванням нових знань, накопичених природознавством. У книзі «Матеріалізм і емпіріокритицизм» він дав нове визначення матерії, як
«… філософської категорії для позначення об'єктивної реальності, яка дана людині у її відчуттях, яка копіюється, фотографується, відображається нашими відчуттями, існуючи незалежно від них.» Для пояснення ідеального Ленін запропонував теорію відображення. Він також визначив практику як критерій істини.
Маркс та Енгельс називали свій підхід матеріалістичною діалектикою. Сам термін діалектичний матеріалізм з'явився пізніше, в радянські часи, коли розрізнені філософські думки класиків марксизму-ленінізму були зібрані в навчальний курс[19]. Радянські філософи продовжували розвивати діалектичний матеріалізм, і він поступово став сковувати розвиток думки, перетворився в догму.
Пізніше західні мислителі, наприклад Жиль Делез, робили спроби перепрацювати й зміцнити класичні матеріалістичні ідеї. Сучасний теоретиків, таких як Мануель Деланда, які працюють в руслі цього відродженого матеріалізму називають «новими матеріалістами».
Впливові сучасні теорії
У XX столітті в західній філософії матеріалізм розвивався в основному як механістичний, але у ряду західних філософів-матеріалістів зберігався і інтерес до діалектики[джерело?]. На відміну від античного матеріалізму, матеріалізм зараз приділяє багато уваги духовному розвитку людини.
До матеріалізму часто відносять натуралізм, оскільки він не відводить людині особливого місця в природі; емпіризм, який розцінює як реальне тільки те, що може бути сприйнято допомогою природничо-наукових методів; неопозитивізм, з самого початку відхиляє пояснення духовно-душевної сутності справ. Однак позитивізм і неопозитивізм матеріалізмом все ж назвати не можна, тому що він відкидає саму постановку питання про самостійне існування будь-якого буття поза пізнаним мисленням; вважає можливим тільки аналіз відчуттів і систематизує їх через аналіз мови. Почасти матеріалістична також філософія Бертрана Расселла і його школи: хоча Расселл і заперечує поняття субстанції, мислення він вважає класом подій в мозку людини
На початку XX століття сформулювався фізикалізм — напрям думки, що зводить усяке буття в світі до фізичних властивостей. З одного боку його можна вважати матеріалізмом, а з іншого — фізикалізм розширює перелік сутностей, необхідних для опису світу, включаючи в них крім речовини ще й фізичні поля, енергію тощо.
Багато сучасних філософів, зокрема Деніел Деннетт, Віллард Ван Орман Квайн, Доналд Девідсон та Джеррі Фодор працюють у рамках того, що в широкому сенсі можна назвати фізикалілізмом та матеріалізмом, і, як наслідок, виникли різні погляди на те, як пояснити розум — функціоналізм, аномальний монізм, теорія ідентичності та інші.
Науковий матеріалізм часто характеризують як редукціоністський. В останні роки Пол та Патрісія Черчленд стали ратувати за радикально протилежний підхід (принаймні щодо цієї гіпотези) — елімінативістський матеріалізм, що заперечує існування ментальних явищ взагалі, стверджуючи, що поняття про них є народною психологією, інтроспективною ілюзією. У цьому сенсі такі поняття як "віра" взагалі не обґунтовані — як віра в те, що хворобу насилає на людину демон. Тоді як редукціонізм зводить одні явища світу до інших, елімінативізм закликає до елімінації (знищення) певних теорій у світлі нових відкриттів. Посередині між цими двома крайностями стоїть ревізіоністський матеріалізм.
Матеріалізм кінця XX і початку XXI століття представлений філософським напрямком «онтологічної філософії», лідером якого є американський філософ Баррі Сміт. Філософський матеріалізм саме тому можна назвати самостійним напрямком філософії, що він дозволяє розгляд ряду проблем, постановка яких виключена іншими напрямками філософського пізнання. Ще однією концепцією, яка в принципі продовжує і в якійсь мірі розширює матеріалістичне уявлення, можна назвати принцип «семантичного екстерналізму», в якому зміст висловлювання пояснюється як «зовні зумовлене».
Що ж таке матерія?
Докладніше: матерія (філософія) та матерія (фізика)
Природа й означення матерії, як будь-якого іншого важливого поняття в науці й філософії, викликає палкі дебати. Чи існує єдиний вид матерії, чи її видів багато? Чи вона неперервна, чи складається з окремих частинок? Чи є вона субстанцією чи субстратом? Питання затуманені тим, що на Заході слово матерія (англійською matter) вживається не тільки в філософії, а й в фізиці, тоді як українською в фізиці «фізичну» матерію краще називати речовиною. Слово матерія в значенні речовина дедалі більше потрапляє і в українську мову через механічні переклади з англійської. Наприклад, в українській мові вже затвердилася назва темна матерія. Через цей збіг термінів, зустрічаючи слово матерія, важко зрозуміти, про що саме йдеться.
Наукові знання про світобудову змінюються. У XIX столітті панували погляди неперервності речовини. Потім стало зрозуміло, що речовина складається з частинок — атомів. Завдяки теорії відносності фізичні поля набули статусу сутностей, матеріальності. Квантова механіка встановила неможливість одночасного вимірювання деяких фізичних величин, наприклад положення частинки та її імпульсу. Квантовомеханічні результати мають принципово тільки ймовірнісну інтерпретацію. Наприкінці ХХ століття відкриття в астрономії показали, що побачити можна не все. Висновок про існування темної матерії та темної енергії роблять тільки з аналізу обертання далеких галактик та прискореного розширення Всесвіту. Отже, наука знає не все, і немає жодної впевненості в тому, що вона здогадується, чого вона не знає.
Оскільки наукові уявлення про матерію змінюються, матеріалізм не може опертися на конкретну теорію матерії. Як зазначив Ноам Чомскі, будь-яку властивість можна проголосити матеріальною, якщо визначити матерію так, що матеріальність відповідає саме цій властивості.
Відвертий та непрямий матеріалізм
Відвертий матеріалізм — філософія, яка стверджує, що у всесвіті немає жодних інших причин, окрім матеріальних, і що всі феномени, котрі називають духовними чи моральними, є функціями матерії, — на сьогодні чути рідко. Однак непрямий матеріалізм, тобто підкреслена, невиражена концепція, що матеріальні причини пояснюють усі речі — зберігається. На сьогодні люди зазвичай не говорять як послідовники механістичного матеріалізму, що людину слід сприймати як машину чи набір хімічних формул. Вони здебільшого категорично не заперечують існування нематеріальних факторів у Всесвіт.
1 2 3 4 5