Ферменти кишкового соку
1) Протеолітичні:
- поліпептидази (лейцинамінопептидаза) – розщеплюють пептиди різної довжини;
- трипептидази (амінополіпептидаза);
- дипептидази;
- катепсини (розщеплюють нуклеїнові кислоти, нуклео-зиди).
2) Амілолітичні:
- лактаза;
- сахараза
- мальтаза;
- амілаза;
- інвертаза (розщеплює сахарозу до глюкози та фруктози).
3) Ліполітичні:
- лужна фосфатаза – розщеплює фосфорні ефіри;
- ліпаза;
- фосфоліпаза;
- холестеролестераза.
1) Протеолітичні:
- поліпептидази (лейцинамінопептидаза) – розщеплюють пептиди різної довжини;
- трипептидази (амінополіпептидаза);
- дипептидази;
- катепсини (розщеплюють нуклеїнові кислоти, нуклео-зиди).
2) Амілолітичні:
- лактаза;
- сахараза
- мальтаза;
- амілаза;
- інвертаза (розщеплює сахарозу до глюкози та фруктози).
3) Ліполітичні:
- лужна фосфатаза – розщеплює фосфорні ефіри;
- ліпаза;
- фосфоліпаза;
- холестеролестераза.
17
Функції кишкового соку а) кінцевий гідроліз харчових продуктів; б) захист слизової оболонки кишки від механічних та хімічних пошкоджень; в) підтримання рідкого стану хімусу; г) участь в олужненні кислого хімусу.
Регуляція секреції кишкового соку
1. Місцеві механізми регуляції здійснюються за допомогою метасимпатичної нервової системи, яка реагує на тактильні та хімічні стимули, що ідуть від хімусу, який і подразнює слизову оболонку кишки вмикаючи цим метасимпатичні рефлекси підсилення секреції КС.
2. Нервові механізми регуляції здійснюються за посередництвом пара- симпатичних (стимулюють) та симпатичних (гальмують) нервів.
3. Гуморальні механізми регуляції здійснюються за допомогою стимулю- ючих (секретин, ентерокіназа, ВІП, ентерокінін) та пригнічуючих (серотонін) секрецію КС гормонів.
Поняття про порожнинне та пристінкове травлення:
Порожнинне травлення проходить в порожнині кишкового каналу за рахунок ферментів. Це гідроліз поживних речовин, який іде в порожнині в
1. Розчині, де контактують розчинені ферменти та розчинені субстрати;
2. На границі поділу фаз – це поверхні твердих частинок їжі, волокна сполучної тканини, згустки слизу.
Порожнинне травлення може забезпечити гідроліз до кінцевих продуктів, але його тривалість дуже велика.
Пристінкове травлення проходить на мембрані глікокалікса мікроворсинок ентероцитів за допомогою фіксованих ферментів, активні центри яких направлені на субстрат. Під час цього виду травлення дуже швидко проходить гідроліз близько 80% вуглеводів, 60% жирів та пептонів.
Перевагою цього травлення є також його стерильність (структура ворсинок та глікокалікса не дає можливості мікроорганізмам пройти в кров та в лімфу).
18
15.
Всмоктування в травному
каналі.
Механізми
всмоктування йонів натрію, води, вуглеводів, білків, жирів.
Всмоктування – це процес транспорту речовин із порожнини травного каналу у внутрішні середовища організму (кров та лімфу). Більшість речовин всмоктується в кров (продукти гідролізу білків, вуглеводів та вода, в лімфу всмоктуються продукти гідролізу ліпідів. Найінтенсивніше процеси всмоктування проходять в верхніх відділах тонкого кишківника.
Всмоктування в шлунку. Об’єм всмоктування на даному відрізку травного каналу дуже малий. Тут всмоктуються моносахариди, деякі солі, вода та алкоголь.
Всмоктування в тонкому кишківнику. Здатність до всмоктування практично однакова у всіх відділах тонкого кишківника. У здорової людини всмоктування поживних речовин, солей та води проходить в верхніх відділах тонкого кишківника, а нижні відділи являються резервом всмоктування. У дорослої людини при нормальному харчуванні за добу всмоктується приблизно 100 г білків у вигляді амінокислот, 100 г жирів у вигляді гліцерину та жирних кислот, 500 г вуглеводів у вигляді моносахаридів. При великих навантаженнях може всмоктуватись дог білків, дог жирів та дог вуглеводів.
Загальні механізми всмоктування:
Переважають активні механізми транспорту (з затратами енергії проти градієнта концентрації). Так всмоктуються багато йонів, більшість амінокислот та моносахаридів.
Існує і пасивний транспорт. Так в епітеліоцити з кишківника надходять жирні кислоти. Вода всмоктується також пасивно за механізмом осмосу, або за допомогою ультрафільтрації.
Покращують всмоктування такі умови:
- pH=7,4
- осмотичний тиск, що = 7,6 Атм.
- гідростатичний тиск хімусу, що = 6 – 8 см.вод.ст.
Всмоктування проводять ворсинки, до складу яких входять кровоносні судини та лімфатичні капіляри. До складу ворсинок також входять гладком’язеві клітини, які при всмоктуванні ритмічно скорочуються і цим викликають періодичне зменшення чи збільшення об’єму та площі поверхні ворсинок, що посилює всмоктування.
Механізм всмоктування йонів Na
+
: В базолатеральних відділах мембран епітеліоцитів працюють Na-насоси, які активно (з затратою енергії АТФ) транспортують йони Na із епітеліоцитів в інтерстицій (міжклітинну рідину), а потім він пасивно надходить в кров. За рахунок роботи натрієвих насосів в епітеліоцитах створюється низька концентрація Na і внаслідок цього він по градієнту концентрації пасивно входить в епітеліоцити з порожнини кишківника, тобто в кінцевому результаті
19 всмоктування Na проходить за механізмом первинного пасивного активного транспорту. За добу всмоктується 25 – г. Na, головним чином в тонкому кишківнику, хоча цей процес проходить також і в товстому кишківнику.
Механізм всмоктування глюкози:
Вуглеводи всмоктуються тільки у вигляді моноцукрів, переважно за механізмом вторинного активного транспорту в комплексі з йонами Na.
Na- насос з затратами енергії АТФ створює градієнт концентрації йонів Na. На апікальній мембрані є білки-переносники, які мають 2 активних центри. Один для зв’язування йонів Na, другий – для зв’язування моноцукрів (наприклад, глюкози). Комплекс білок- переносник – йон Na – глюкоза, рухається до внутрішньої поверхні мембрани клітини, цей рух викликає градієнт концентрації йонів Na в клітині та в порожнині кишки (цей градієнт створюється за допомогою го насосу про дію якого було згадано вище). На внутрішній поверхні мембран клітин комплекс розпадається і в цитоплазму надходять йони Na та глюкоза. Далі йони Na видаляються із клітини насосом, а глюкоза переходить в кров пасивно за механізмом дифузії. Білок-переносник стає вільним і цикл повторюється знову.
Механізм всмоктування білків:
Білки всмоктуються переважно у вигляді амінокислот (АК) за механізмом активного транспорту разом з йонами Na. Виділяють 5 білків- переносників для різних АК. Невелика частина білків проходить в епітеліоцити у вигляді поліпептидів за механізмом третинного активного транспорту також в комплексі з йонами Na. В епітеліоцитах ці поліпептиди гідролізуються до АК, які далі пасивно надходять в кров. У маленьких дітей всмоктування можливе за механізмом піноцитоза (мікровезикулярний транспорт, який має для дітей велике значення, так як забезпечує надходження в організм дитини продуктів гідролізу молока.
Механізм всмоктування жирів має такі особливості:
1) жири всмоктуються переважно у вигляді жирних кислот та гліцерину, хоча можуть всмоктуватись і моногліцериди;
2) жирні кислоти з довгими ланцюгами і гліцерин всмоктуються тільки в комплексі з жовчними кислотами
3) оскільки жири погано розчиняються в воді, то вони транспорту- ються до епітеліоцитів в комплексі з жовчними кислотами. Жовчні кислоти разом з ліпідами утворюють міцели циліндричної форми. Всередині міцели розміщується жирна кислота. Міцели вільно переміщуються в воді і підходять до мембран епітеліоцитів. Тут міцели розпадаються на жирні кислоти та гліцерин, які надходять в клітину пасивно за механізмом дифузії;
4) в епітеліоцитах проходить ресинтез нейтральних жирів (три- гліцеридів), які характерні для даного організму з жирних кислот та гліцерину, що надійшли з їжею;
20 5) синтезований нейтральний жир в епітеліоцитах з’єднується з білками утворюються хіломікрони, які збільшують водорозчинність жиру
6) хіломікрони транспортуються переважно в лімфу.
Механізм всмоктування води Вода всмоктується тільки пасивно за допомогою ох основних механізмів.
Головний із них – осмос, який являє собою рух по градієнту осмотичного тиску, тобто разом з осмотично активними речовинами (йони солей Na
+
, K
+
, Cl
-
, Ca
2+
).
Можливе всмоктування води і за механізмом ультрафільтрації, тобто рух по градієнту гідростатичного тиску рідини між травним каналом та кров’ю. За механізмами осмосу та ультрафільтрації вода може проходити не тільки з кишківника в крова й з крові в кишківник. Наприклад, якщо людина приймає розчини солей (напр. MgSo
4
), які добре розчиняються в воді, але погано всмоктуються, це може призвести до підвищення в кишківнику осмотичного тиску. При цьому вода за механізмом осмосу надходить із крові в кишківник. Так діють сольові послаблюючі засоби. За добу всмоктується близько 10 л води, переважно в тонкому кишківнику. Завершується всмоктування води в товстому кишківнику. За деяких умов всмоктування води може досягти 20 л за добу і більше.
16. Рухова функція кишок, види скорочень, їх регуляція.
Рух тонкої та товстої кишок принципово не відрізняються, хоча рухи товстої кишки складніші, так як в ній хімус знаходиться протягом більш тривалого часу. За механізмами виникнення всі види скорочень гладких м’язів кишківника і всі його рухи поділяються на 2 групи:
1. Міогенні – м’язові види скорочень та рухів. В їх основі лежать особливі властивості гладких м’язів товстої та тонкої кишок а) Здатність до автоматії – здатність збуджуватись без зовнішніх подразників. Це пояснюється наявністю в кишківнику двох видів пейсмекерів
(збудників ритму) – це місце, де знаходиться багато нервових клітин, що здатні до автоматії. Один знаходиться в дванадцятипалій кишці, другий – посередині довжини товстого кишківника. Саме в цих місцях виникають м’язеві скорочення, що рухаються вздовж кишки в дистальному напрямку. б) Наявність з’єднань між клітинами, через які ПД поширюється з одної клітини на іншу.
Види міогенних скорочень:
1. Тонічні – зумовлені тонусом гладких м’язів – тривалі скорочення невеликої сили. Тонічні скорочення тривають близько 10 хв, такі скорочення займають великі ділянки кишки. За рахунок тонусу зростає внутрішньокишковий тиск, що покращує всмоктування і контакт хімусу та стінок кишки.
21 2. Ритмічна сегментація – періодичні скорочення циркулярного шару м’язової оболонки в певних ділянках кишки. В результаті кишка та її вміст ділиться на сегменти. Потім ці м’язи розслаблюються, інші скорочуються – виникають інші сегменти. В результаті здійснюється перемішування хімусу і покращуються умови його контакту зі стінкою кишки.
3. Маятникоподібні скорочення – періодичні скорочення поздовжнього шару м’язової оболонки. Просвіт кишки при цьму стає ширшим, а сама кишка – коротшою. Допоміжне значення мають скорочення м’язів циркулярного шару. При таких скороченнях хімус в просвіті кишки виконує коливальні рухи, тобто йде перемішування хімуса, що покращує пристінкове травлення.
Послідовність розвитку міогенних скорочень така:
1. Тонічні скорочення;
2. Ритмічна сегментація;
3. Маятникоподібні скорочення. Ці види скорочень змінюються при зміні кількості хімусу в кишківнику і його параметрів. Наприклад, розтягнення кишківника хімусом посилює ці скорочення.
2. Нейрогенні. В основі регуляції цих рухів лежать рефлекси:
1. Перистальтика – рух вздовж кишки звуженої ділянки, а переднею розширеної.
Даний вид скорочень забезпечує рух хімуса вздовж кишки в дистального напрямку.
2. Антиперистальтика забезпечує рух кишки в проксимальному на-прямку. В нормі у здорової людини антиперистальтика є тільки в товстому кишківнику. В основі антиперистальтики лежить метасимпатичний рефлекс, який починається з подразнення хімусом механо- та хеморецепторів кишки.
Подразники, що стимулюють метасимпатичний рефлекс
1) Механічні: а) розтягнення кишки хімусом; б) подразнення стінки кишки грубою їжею, рослинною клітковиною
(овочі, фрукти, чорний хліб).
2) Хімічні: а) нейтральні рідкі жири – це всі види рослинних масел. Вони стимулюють перистальтичний рефлекс б) молочнокислі продукти;
22 в) екстрактивні речовини (соки, бульйони); г) жовчні кислоти.
Рухову функцію кишківника також посилюють гастрин, гістамін, серотонін. Кініни, простагландини посилюють цю функцію в патології. В звичайних умовах центральні вегетативні рефлекси (симпатичні та парасимпатичні) не впливають на перистальтику, але в умовах різкого збудження цих відділів ВНС, вони можуть дещо вплинути на перистальтику як правило парасимпатичні посилюють перистальтику а симпатичні – гальмують).
17. Фізіологічні механізми голоду та насичення. Голод – фізіологічний стан, зумовлений зниженням концентрації поживних речовин у крові, спрямований на відновлення їх балансу в крові.
Насичення – сума процесів, що змушує організм відмовитися від приймання
їжі при підвищенні рівня поживних речовин в крові до певного рівня.
Насичення:
1. Сенсорне (первинне) – внаслідок подразнення смакових, нюхових рецепторів, механорецепторів ротової порожнини, шлунку – при цьому рефлекторнр надходять поживні речовини з депо.
2. Обмінне – виникає через декілька годин, коли продукти гідролізу поживних речовин надійдуть у кров.
Процеси голоду та насичененя регулюються харчовим центром гіпоталамо- лімбіко-ретикуло-кортикальної системи, проте основна регуляція здійснюється вентролатеральними та вентромедіальними ядрами гіпоталамуса. Вентромедіальні ядра – центр насичення – при їх подразненні виникає афагія – відсутність почуття голоду, а відтак відсутність бажання приймати їжу, при руйнуванні – гіперфагія. Вентролатеральні ядра – центр голоду – при їх подразненні виникає гіперфагія, при руйнуванні – афагія.
Активність обох центрів регулюється рівнем поживних речовин в крові,
інформація про котрий надходить від периферичних та центральних рецепторів (глікорецептори, ліпорецептори). Інформація надходить також від терморецепторів, механорецепторів шлунку, смакових та нюхових рецепторів.
ЕПІЛОГ.
Свої побажання, скарги, подяки, пропозиції (інтим не пропонувати), благання, погрози, каяття, надсилайте на адресу www.rozdrykovka@ukr.net
1 2 3