Фактори і резерви підвищення продуктивності праці персоналу підприємств сторінка 3

1 2 3 4

Ім'я файлу: Фактори і резерви підвищення продуктивності праці персоналу підп
Розширення: docx
Розмір: 138кб.
Дата: 19.01.2021
скачати
Пов'язані файли:
Фактори і резерви підвищення продуктивності праці персоналу підп
Аналітика цін на салат.docx
Придніпровська державна академія фізичної культури і спорту.docx
lkostenko_omfdfexz.rld.docx
Розвиток вищих психічних функцій в онтогенезі.docx
analizrizikivprimanevruvanniuzonibojovihdijumori_acl3gokc.ucx.do
Методи, способи та стилі адміністративного управління в сучасних
Історія.docx
Конституційний принцип визнання та гарантування місцевого самовр

- інтенсивний – поліпшення використання машин та устаткування за одиницю часу через упровадження прогресивних технологічних процесів. Інтенсивність праці характеризує ступінь її напруженості і визначається кількістю фізичної та розумової енергії людини, витраченої за одиницю часу. Підвищення інтенсивності праці також має свої межі, а саме: фізіологічні та психічні можливості людського організму. Нормальна інтенсивність праці означає таку витрату життєвої енергії людини протягом робочого часу, яку можна повністю поновити до початку наступного робочого дня при реально доступній для цієї людини якості харчування, медичного обслуговування, використання вільного часу тощо.

Отже, рівень екстенсивного використання праці та інтенсивність праці — це важливі фактори зростання продуктивності праці, які, однак, мають чіткі обмеження, тобто не можуть використовуватися безкінечно.

Джерелом зростання продуктивності праці, яке не має меж, є техніко-технологічне вдосконалення виробництва під дією науково-технічного прогресу. За кілька останніх десятиріч у розвинених країнах рівень екстенсивного використання праці зменшився більше ніж удвічі, інтенсивність праці не зростала, а продуктивність збільшилася в кілька разів, що проявилося у значному зростанні добробуту і рівня споживання всіх верств працюючого населення. Тобто саме за рахунок науково-технічного прогресу продуктивність праці зростає так швидко, що дає можливість виробляти все більше споживчих благ меншою кількістю праці.

У сучасних умовах для впровадження у виробництво досягнень науково-технічного прогресу необхідні інвестиції на реконструкцію і технічне переозброєння діючих виробництв, підвищувати частку витрат на активну частину основних виробничих фондів.

Матеріально – технічні фактори сприяють економії живої та уречевленої праці. Сукупність матеріально-технічних факторів та їх вплив на рівень продуктивності праці можна характеризувати певними показниками.

Електроозброєність праці визначається відношення кількості електроенергії, використаної у виробничому процесі за певний період, до середньо облікової чисельності робітників.

Електроозброєність праці – споживання всіх видів енергії на одного робітника за певний період.

Фондоозброєність – це показник оснащеності праці виробничими основними фондами. Визначається відношенням середньорічної балансової вартості виробничих основних фондів до середньо облікової чисельності робітників або працівників.

Фондовіддача – загальний показник використання всієї сукупності основних виробничих фондів.

Визначається відношення річного обсягу випуску продукції у грошовому вираженні до середньорічної балансової вартості основних виробничих фондів.

Велике значення для підвищення продуктивності праці мають організаційно – економічні фактори, які визначаються рівнем організації виробництва, праці й управління. До таких факторів належать:

1) удосконалення форм організації суспільного виробництва, його подальшої спеціалізації та концентрації, удосконалення організаційно-виробничих підрозділів і допоміжних служб на підприємстві;

2) удосконалення організації праці шляхом поглиблення поділу і кооперації праці, застосування передових методів і прийомів праці; поліпшення підготовки і підвищення кваліфікації кадрів; поліпшення умов праці;

3) удосконалення матеріального стимулювання праці;

4) удосконалення організації управління виробництвом шляхом удосконалення системи управління виробництвом, поліпшення оперативного управління виробничим процесом, впровадження автоматизованих систем управління виробництвом.

3.2 Економічне обґрунтування запропонованих законів

Як вже було зазначено вище, існують певні заходи що до підвищення ефективності виробництва. В ході аналізу виявилося, що вони мають позитивний вплив на підприємство. Серед них виділяють :

1. Удосконалення форм організації суспільного виробництва – виділяють такі форми товарного виробництва як проста форма та розвинена.

Проста форма товарного виробництва. Товарне господарство, в якому продукти виробляються для обміну самостійними дрібними виробниками – ремісниками, кустарями, селянами являє собою просту форму товарного виробництва. Вона представляє клас приватних власників міста і села, який займається дрібним виробництвом або дрібною торгівлею, застосовує особисту працю або працю членів сім'ї, іноді найману працю і живе на доходи свого господарства. Просте товарне виробництво виступає як перша форма товарного виробництва, яка ніколи, за рідкісним винятком, не була головною ні в докапіталістичних, ні, ясна річ, у капіталістичному суспільствах.

Навіть в умовах рабовласництва за дуже нерозвинених товарних відносин існували вільні землероби і ремісники, які виробляли продукти не тільки для себе, для власного споживання, але й для продажу. За феодалізму більшість селян перебувала в кріпацькій залежності від поміщиків, господарства мали натуральний або напівнатуральний характер, але водночас у селян, які відбували панщину, або тих, які платили натуральний оброк, утворювалися надлишки, що надавало їхньому господарству напівнатурального характеру і дозволяло певну частину цих надлишків продавати на місцевих ринках. Крім того, були некріпацькі селяни, яких зобов'язували сплачувати податки. Це були дрібні самостійні виробники, що вивозили частину створеної ними продукції землеробства і тваринництва на ринок для продажу з метою сплати податків і придбання необхідних товарів. Самостійні ремісники вільних міст майже всю продукцію виробляли для продажу.

З розвитком капіталізму, концентрацією і централізацією виробництва значення простого товарного виробництва в розвинутих країнах швидко зменшується. Розвиток важкої промисловості привів до обмеження ремесла там, де воно тривалий час мало масову базу. Дрібне товарне виробництво є досить значним у країнах, що розвиваються. Там просте товарне виробництво виступає важливим фактором господарського розвитку. У цих країнах дрібне товарне виробництво сприяє прогресу національної економіки.

У деяких країнах просте товарне виробництво досить тривалий час є головною формою виробництва в усіх галузях народного господарства, в тому числі і промисловості.

Очевидно, що Україна має використовувати досвід передових країн у розвитку простого товарного виробництва в сільському господарстві, у багатьох галузях промисловості, в будівництві і торгівлі, у деяких інших сферах, що матиме позитивний результат для піднесення економіки нашої країни.

Розвинена форма товарного виробництва. У XIV—XV ст. з'являються елементи розвиненої форми товарного виробництва. Його вищий ступінь являє собою такий стан розвитку, коли товаром стають не тільки ресурси і продукти, що можуть відтворюватися людиною, а й такий ресурс, як робоча сила. Крім того, виникають і одержують товарну форму акції, облігації, кредитні ресурси. Об'єктами купівлі-продажу стають фабрики, заводи, шахти, а також гігантські корпорації. Класичним вираженням розвиненої форми товарного виробництва є капіталістичний спосіб виробництва. Капіталістичне виробництво ведеться на основі використання найманої робочої сили. Розвиненій формі товарного господарства характерне формування широкого внутрішнього ринку, а також швидкий розвиток світової торгівлі, формування та удосконалення світового ринку. Розвинена форма товарного господарства є характерною і для змішаної економіки.

Між простим і розвиненим товарним виробництвом існують такі суттєві відмінності:

1) простому товарному виробництву властиве пряме поєднання виробника із засобами виробництва, а розвиненому, навпаки, властиве відокремлення виробника від засобів виробництва, перетворення маси виробників у найманих працівників, які позбавлені засобів виробництва, відчужені від власності на них;

2) просте товарне виробництво основане на особистій праці, а розвинене товарне виробництво – на найманій, відчуженій праці;

в умовах простого товарного господарства селяни і ремісники виробляють товар одноосібне, а при розвиненому товарному виробництві на кожному підприємстві колективно працюють десятки, сотні і тисячі найманих робітників;

3) просте товарне господарство породжує розвинене товарне господарство, але останнє, навпаки, намагається знищити просте товарне господарство.

Незважаючи на ці відмінності, просте і розвинене товарне виробництво мають одну і ту саму економічну основу – приватну власність на всі ресурси і продукти.

Спільна риса простого і розвиненого товарного виробництва – існування ринку та грошей.

Функціонування товарного виробництва і його закони. Функціонування товарного господарства органічно пов'язане з приватною власністю на ресурси, а також з використанням системи ринків і цін для координації економічної діяльності й управління нею. В такій господарській системі поведінка кожного її учасника мотивується його особистими, егоїстичними інтересами: кожна економічна одиниця намагається максимізувати свій дохід на основі індивідуального прийняття рішення. Ринок функціонує як механізм, завдяки якому індивідуальні рішення і потреби стають гласними і координуються.

2. Удосконалення організації праці шляхом поглиблення поділу і кооперації – при цьому важливим є планування і координування масштабів та інтенсивності змін у всіх основних організаційних елементах, включаючи зайнятість, структуру кадрів, кваліфікацію і освіту, технологію і устаткування, продукцію і ринки збуту. Ці зміни повинні сприяти як зростанню продуктивності, так і підвищенню ефективності діяльності організацій. Орієнтація на досягнення найвищих кінцевих результатів є найбільш оптимальним стилем створення системи управління продуктивністю й оперування нею. Основними функціями організації праці шляхом поглиблення поділу і кооперації є визначення цілей, організація програми управління продуктивністю праці.

3. Удосконалення матеріального стимулювання праці - у ринковій економіці головним фактором стабільного розвитку суспільства є посилення матеріальної зацікавленості працівників у підвищенні результативності діяльності на основі забезпечення тісного взаємозв’язку розмірів прибутків працівників, з кількістю і якістю витраченої ними праці. Ці проблеми досліджують такі вітчизняні та зарубіжні вчені, як В.Ф. Андрієнко, Д.П. Богиня, С.О. Гудзинський, Г.А. Дмитренко, В.С. Дієсперов, Й.С. Завадський, М.В.Калінчик, А.М. Кандиба, А.М. Колот, Ф. Тейлор, Дж. Херрисон, М. Фолліт та ін.

Для посилення матеріальної зацікавленості працівників у виконанні планів і договірних зобов’язань, підвищенні ефективності виробництва і якості роботи можуть вводитися системи преміювання, винагороди за підсумками роботи за рік, інші форми матеріального заохочення. Крім зарплати і премій (бонусів) система матеріального стимулювання може містити в собі пенсійні нагромадження, участь у прибутках, оплату навчання (працівника або його дітей), безвідсоткові позики на купівлю будинку або машини, оплату харчування або проїзду працівників, оплату відпочинку працівника, різноманітні допомоги, страхування і т.п.

Вплив системи матеріального стимулювання, що діє в організації, на мотивацію і робоче поводження персоналу в значній мірі опосередковане тим, на скільки справедливою вона сприймається працівниками, на скільки безпосередньо, на їхню думку, оплата праці зв’язана з робочими результатами. Заохочення також повинні сприйматися як справедливі іншими членами робочої групи, щоб вони не відчули себе обійденими і не почали працювати гірше.

Для того, щоб працівники сприймали систему оплати і заохочень як справедливу, доцільно:

• виявляти фактори, що знижують задоволеність працівників системою стимулювання

праці і практикою надання тих або інших пільг, які діють в організації, і прийняття, у разі потреби, корекційних заходів;

• краще інформувати працівників про розмір заохочень (премій, надбавок і т.п.), і за що вони даються;

• виявляти в ході особистих контактів з підлеглими можливої несправедливості в оплаті

працівників, присудженні премій і розподілі інших заохочень для наступного відновлення

справедливості;

• постійне відстежувати ситуацію на ринку праці щодо рівня оплати тих професійних груп, з якими можуть порівнювати себе працівники, і вносити своєчасні зміни у систему оплати їхньої праці

Однією з дійових форм мотивації персоналу визнають різні види внутрішньогосподарської конкуренції. Цей фактор набирає поширення в компаніях, які переймають організаційну структуру іноземних компаній. Однією з важливих цілей внутрішньогосподарської конкуренції є впровадження обґрунтованої системи матеріального та морального стимулювання для робітників, що надасть можливість досягти своїх цілей.

Цілі компанії - це не тільки отримання прибутку, але й в урізноманітнення системи мотивації персоналу. Доцільно використовувати два види внутріфірмових змагань: комплексний та цільовий. Комплексний передбачає оцінку підрозділу або співробітника за певними критеріями. Цільові змагання проводяться, коли компанія хоче покращити результативні показники (збільшення обсягів продаж або збільшення грошових надходжень).

Отже, в сучасних умовах підприємствам необхідні нові моделі оплати праці, що ламають зрівняльність в оплаті праці і дають простір розвиткові особистої матеріальної зацікавленості. У ринковій економіці необхідно не просто забезпечувати матеріальну зацікавленість у визначених результатах праці, але і зацікавити працівника в підвищенні ефективності праці.

4. Удосконалення організації управління виробництвом шляхом удосконалення системи управління виробництвом - всебічне використання сучасних електронних обчислювальних машин, периферійної техніки) засобів (каналів) зв'язку для збирання, обробки і передачі інформації користувачам істотно впливає на методи виконання функцій управління виробництвом, створює умови для більш оперативного і якісного їх здійснення. Все це сприяє удосконаленню управління об'єктом у цілому і його структурними ланками.

Розглянемо основні напрямки удосконалення форм і методів управління виробництвом.

Удосконалення форм і методів збирання первинної (фактичної) інформації Відомо, що основою для прийняття управлінських рішень є інформація. Тому від своєчасного збирання достовірної інформації, що всебічно характеризує всі процеси і явища виробниче-господарської діяльності підприємства та його структурних ланок, а також від оперативної обробки і поставлення її користувачам повністю залежить (при належній компетентності керівника) якість і своєчасність керівництва виробничими процесами та господарською діяльністю підприємства.

Застосовуючи для досягнення цієї мети, наприклад, ПЕОМ, що використовується як АРМ там. де виникає первинна інформація (комора, склад, виробнича ділянка тощо),можна значно удосконалити форми і методи збирання цієї інформації за рахунок автоматизації процесу. Суть такого процесу полягає у тому, що завдяки попередньо сформованим умовно-постійним масивам (з нормативною, розцінковою, довідковою, планово-договірною та іншою умовно-постійною інформацією), а також бібліотеці форм вхідних і вихідних документів, можна форми первинних документів заповнювати, з одного боку, автоматично тією інформацією, яка є для цього документа постійною (її до 90-95%), з другого, ручним способом тією інформацією, яка в цьому документі є перемінною, тобто фактичною.

Такий підхід до організації збирання фактичної інформації дозволяй здійснювати безпаперове (на екран і в пам'ять ПЕОМ) одноразове оперативне збирання і фіксування достовірної первинної інформації та її попередню обробку у ритмі виробництва, а потім передавати цю інформацію у такому ж ритмі усім користувачам для використання.

Слід показати, що частота збирання первинної інформації, яка характеризує стан і параметри виробничих та господарських процесів та явиш, її оперативна обробка визначається частотою і швидкістю змін, що проходять на керованому об'єкті, тобто у ритмі виробництва. Наприклад, коли ті чи інші процеси плануються за годинним графіком, то при наявності негативних в цих процесах факторів необхідно збирати, зразу ж обробляти і видавати відповідним керівникам оброблену інформацію про відхилення не пізніше, чим за кожні півгодини або три чверті години. Така інформація потрібна керівникові для оперативного втручання в ці процеси так швидко, щоб усунути наявні причини відхилень до їх закінчення. При такому способі інформування керівників можна сподіватись на те, що управління процесами буде своєчасним і ефективним. Зібрана таким чином оперативна інформація є не тільки єдиною для всіх користувачі в, але і достовірною, а тому вона може бути використана ї для господарського (бухгалтерського) обліку.

Оброблена і узагальнена або зведена по розроблених алгоритмах інформація на рівні підприємства використовується не тільки для вирішення загальновиробничих задач поточного управління, але і для складання установленої бухгалтерської, статистичної та іншої зведеної звітності.

Для оцінки ефективності запропонованих заходів розрахуємо прогнозні показники результатів діяльності підприємства, в першу чергу ефективності використання виробничого персоналу. Результати проведених розрахунків наведемо у таблиці 3.1

Розрахунок ефективності основних заходів було розраховано на три роки .З аналізу таблиці 3.1 видно, що запропоновані заходи матимуть позитивний вплив на результати діяльності підприємства як в цілому, так і зокрема підвищиться ефективність використання трудових ресурсів.

Виробництво продукції протягом трьох років прогнозовано зросте на 5448 тис.т. або на 41 %

Загальна чисельність працівників зменшиться на 367 чол. або на 3%. Промислово – виробничий персонал зменшиться на 1% , тоді як середньорічна вартість основних фондів збільшиться на 43%. Заробітна плата працівника теж збільшиться на 84% .

При цьому вплив зростання виробничої собівартості як результат збільшення цін на матеріали для виробництва продукції, послуг підрядників на виробництві, т.д., зросте .

Таблиця 3.1. Прогнозні показники продуктивності

Показники	од.вим	2007 рік		2010 рік	2011 рік	2012 рік	+/-	%
Показники	од.вим	план	факт	план	план	план	+/-	%
Обсяг продукції	тис. грн.	4 664 275	4 837048	5 744 890	6 823119	8 103 716	3 266 668	68%
Виробництво концентрату	т.т.	13 009	13 396	15 010	16 818	18 844	5 448	41%
Вартість одиниці продукції	грн/т	358,54	361,07	382,74	405,70	430,04	69	19%
Середньооблікова чисельність працівників	осіб	11823	11558	11 434	11 312	11 191	-367	-3%
в т.ч. ПВП	осіб	11247	10897	10 861	10 825	10 790	-107	-1%
ФОП	тис. грн.	311 560	304 576	369 043	447 154	541 798	237 222	78%
Середньорічна вартість ОВФ	тис. грн.	2 688 770	2 688770	3 031 974	3 418986	3 855 397	1 166 627	43%
Собівартість реалізованої продукції	тис. грн.	2 206 191	2 131905	2 585 311	3 135 147	3 801 920	1 670 015	78%
Прибуток	тис. грн.	1149030,06	1293700	1 238 491	1 185638	1 135 041	-158 659	-12%
З/пл. одного працівника	тис. грн.	2,196	2,196	2,690	3,294	4,034	2	84%
Продуктивність праці	тис. грн./прац.	395	419	502	603	724	306	73%
Продуктивність праці	т/особу	1156,664	1229,357	1381,9926	1553,579	1746,4707	517	42%
Продуктивність праці	осіб/т	0,865	0,813	0,724	0,644	0,573	-0,24	-30%
Рентабельність	%	52,082	60,68	47,90	37,82	29,854	-31	-51%

1 2 3 4

скачати