2.2. Економіка та політика і їх взаємозалежність.
Економіка – це особлива сфера суспільного життя, що займає в ній виключно важливе місце в силу наступних причин:
вона забезпечує людей всім необхідним для життя – продуктами харчування, одягом, житлом, послугами;
вона функціонує і розвивається за власними законами, відмінними від тих, які реалізують інші форми суспільної діяльності – політика, право, культура і т.д.
Економіка – складна, господарська багаторівнева система, що забезпечує задоволення різноманітних потреб людей і суспільства шляхом створення необхідних матеріальних благ. У будь-якому суспільстві економіка покликана вирішити три завдання: що виробляти, як виробляти і для кого виробляти.
Іншими словами, необхідно визначити, які товари і послуги (одяг, меблі, автомобілі, продукти харчування, сервіс тощо) і в якому обсязі потрібні суспільству (і людям) в даний момент. Важливо також оцінити, застосування яких технологій, методів організації виробництва, використання яких ресурсів дасть максимальний економічний і соціальний ефект. Крім того, суспільству слід враховувати, як розподілятиметься вироблена продукція і відповідно отриманий дохід (прибуток) серед суб'єктів господарської діяльності. У різних економічних системах ці завдання вирішуються по-різному, виходячи з форм власності на засоби виробництва та способи управління економікою.
Політика детермінована економічними, культурними факторами, безпосередньо залежить від соціальної структури суспільства, рівня соціального розшарування. З іншого боку, політика здатна впливати на ці сфери, проникати в них. Це пов'язано з двома аспектами політики:
хоча політика не спрямована на створення матеріальних і духовних цінностей (вони створюються в інших сферах), але політика покликана забезпечити умови, при яких створення і присвоєння цінностей відповідало б інтересам тих чи інших соціальних груп. Ця особливість політики відображена в широко представлених визначеннях влади як інструменту розподілу цінностей у суспільстві;
політика присутня у всіх суспільних сферах у силу властивої їй регулюючої функції. На раціоналізацію відносин між людьми в цих сферах, а також більш раціональне використання суспільних цінностей направлені такі види державної політики, як економічна, воєнна, науково-технічна, соціальна, культурна, екологічна та інші.
Отже, політика та економіка є фундаментами всієї системи суспільних зв'язків. Політика глибоко опосередкована економічною сферою, економічними відносинами та економічними інтересами суспільства. В свою чергу, вплив політики на економічне життя суспільства істотний і багатогранний.
Всі сфери життя будь-якого суспільства, особливо сучасного, тісно взаємопов'язані. Сьогодні тенденція взаємозалежності різних сфер суспільного життя проявляється надзвичайно виразно не тільки всередині держав, але і в рамках світового співтовариства. Найбільш яскраво ця тенденція простежується на прикладі взаємозв'язку політики та економіки.
Найбільш політика тісно переплітається з економікою. Загальновідомо, що політика та економіка є фундаментами всієї системи суспільних зв’язків. Саме тому їх взаємодія відіграє вирішальну роль у розвитку будь-якого суспільства. Політика глибоко опосередкована економічною сферою, економічними відносинами та економічними інтересами суспільства. В свою чергу, вплив політики на економічне життя суспільства істотний і багатогранний.
Необхідність і можливість цього впливу неухильно зростає, оскільки збільшуються масштаби самої економічної сфери, ускладнюється її структура і поглиблюються економічні взаємовідносини в суспільстві та між країнами.
Існує кілька точок зору на взаємозв’язок політики та економіки.
Так, у вітчизняній суспільній науці протягом семи останніх десятиріч панувала стала буквально канонічної концепція матеріалістичного розуміння історії, сформульована ще в XIX ра., К. Марксом і стала з тих пір наріжним каменем марксистсько-ленінської філософії і соціології.[ Зеркин Д.П. Основи політології: Курс лекцій «Фенікс», 1996 р. 56 ст.] Відповідно до згаданої концепції, політика – це всього лише надбудова над економікою, яка не має своєї внутрішньої логіки функціонування і розвитку, детермінована функціонуванням і розвитком економіки, яка є базисом суспільства (політика – це концентрований вираз економіки). Хоча Маркс допускав можливість взаємодії базису і надбудови, впливу надбудови на базис, все ж головним у його соціологічної концепції була теза про те, що економіка визначає політику, тобто спосіб виробництва матеріальної життя обумовлює соціальний, політичний і духовний процеси життя.
Схема залежності політичної сфери від економічного базису теорії Маркса виглядає наступним чином. Продуктивні сили породжують певні виробничі відносини, тобто відносини, в які люди вступають між собою в процесі виробництва. Виробничі відносини обумовлюють певну соціальну структуру, сукупність суспільних класів, тобто груп людей, що займають однакове місце в способі виробництва. Соціальна структура породжує відповідні політичні та юридичні інститути, а також духовно-ідеологічні системи.
Іншими словами, взаємозв'язок економіки і політики в теорії Маркса носить причинно-наслідковий характер: економічні явища виступають причиною, а політичні – наслідком. Ця теорія в сучасній суспільній науці зазнала серйозної критики. Так, філософ і соціолог Реймон Арон зазначає, що результати його досліджень не підтверджують вищеназвану теорію та свідчать про важливу роль політики по відношенню до економіки.
| Розуміння верховенства політики передбачає необхідність врахування двох моментів.Мова не йде про те, щоб замінити теорію, яка односторонньо розглядає суспільство через економіку, іншою теорією, що визначає суспільство через політику. Будь-яка теорія з одностороннім підходом до суспільства через який-небудь один аспект суспільного життя помилкова. Невірно, ніби при конкретному способі господарювання неодмінно може бути один єдиний політичний лад. Коли продуктивні сили досягають певного рівня, структура державної влади може приймати різні форми. Для будь-якої структури державної влади неможливо передбачити, якою буде система або природа функціонування економіки. Якщо розглянути цю проблему з історичної точки зору, то очевидно, що завжди можна виявити причини тієї чи іншої події, але ні одну з них не можна вважати найголовнішою. Що ж означає примат політики в трактуванні Р. Арона? Він стверджує, що сучасні індустріальні суспільства, у яких багато спільних рис (розподіл робочої сили, зростання суспільних ресурсів та інше), розрізняються насамперед структурами державної влади, причому наслідком цих структур виявляються деякі риси економічної системи та відносини між групами людей. У сучасних умовах все відбувається так, ніби можливі конкретні варіанти індустріального суспільства визначає саме політика. Другий сенс, який Н. Арон вкладає у верховенстві політики –це людський сенс. Стосовно до людини політика важливіша економіки, тому що вона безпосередньо зачіпає самий сенс його існування. Людське життя складається з відносин між окремими людьми – основного елементу будь-якої спільноти. Механізми ж здійснення влади, в тому числі способи призначення керівників, більше, ніж що-небудь інше, впливають на стосунки між людьми. Таким чином, верховенство політики, про який говорить Р. Арон, є суворо обмеженим. Мова не йде про верховенство каузальне (причинне), в якому політика виступає причиною, а економіка наслідком (тобто причина і наслідок у схемі Маркса міняються місцями). Уявлення про односторонній вплив позбавлене сенсу. Мається на увазі лише те, що, по-перше, відмінності товариств обумовлені, насамперед, структурами державної влади, визначальними деякі риси економічних систем цих товариств, а по-друге, політика як сфера, де обираються люди, що віддають накази, і виробляються методи, згідно з якими ці накази віддаються, більше будь-якої іншої сфери впливає на характер людських відносин у суспільстві. Питання про взаємозв’язок економіки і політики глибоко проаналізований і у відомій роботі К. Поппера «Відкрите суспільство та його вороги». Висновок, до якого автор приходить в результаті аналізу теорії Маркса, прямо протилежний концепції останнього. Згідно позиції К. Поппера, політична влада має фундаментальний характер, вона може контролювати економічну міць. Завдяки їй можна розробити програму захисту економічно слабких, створити закони, що обмежують експлуатацію, застрахувати робітників на випадок втрати працездатності, безробіття і старості і т.д. Іншими словами, політична влада служить ключем до економічного захисту, вона і властиві їй способи контролю – найголовніше в житті суспільства [Поппер К. Відкрите суспільство та його вороги., 1992 р., 183 ст.]. Потреба в активному впливі політики на економіку зростає в переломні моменти життя суспільства. Відомо, що ринок далеко не ідеальний механізм функціонування економічного життя. Прямий чи непрямий вплив політики на ринок та ціни в тій чи іншій мірі завжди необхідний. Нестабільність економічного життя має своєю першопричиною відсутність чіткої, науково обґрунтованої, довгострокової державної програми економічного розвитку країни. Названі кризові процеси в економіці суспільства, таким чином, безпосередньо пов'язані з непередбачуваністю й суперечливістю економічної політики держави. Отже,політика чинить активний вплив на економічний розвиток, перш за все, тому, що вона виступає засобом вирішення економічних проблем. Ці проблеми можуть бути вирішені і успішно вирішуються лише тоді, коли отримують відповідний аналіз і оцінку з точки зору соціальних сил, що виражають потреби об'єктивного ходу історії, суспільного прогресу. Вони залишаються невирішеними, чи їх рішення значно ускладнюється, якщо їх оцінка дається з позицій груп людей, що переслідують корпоративні інтереси. Політика з позиції таких соціальних груп, як правило, веде до посилення стихійності у суспільному розвитку. Така політика неодмінно спричинює соціальну і політичну нестабільність, різні конфлікти. 2.3. Економіка і право та їх взаємозв’язок Економіка і право діалектично взаємопов’язані. Розрив цієї взаємозв’язку завжди супроводжується негативними наслідками. Це переконливо підтверджується всією історією людського суспільства. Історія також свідчить, як вже зазначалося, що, будучи «вічним», питання про взаємовідношення політики та економіки на кожному конкретному етапі розвитку суспільства постає по-новому. Особливої гостроти він, як вже говорилося вище, набуває в перехідні періоди. Такий період переживає нині наша країна. Співвідношення права й економіки, їхні прямі та зворотні зв'язки виявляються в тому, що: певні економічні відносини, що виникають об’єктивно, породжують необхідність установлення адекватної правової форми, що їх закріплює, підтримує й охороняє; право здатне як стимулювати, так і гальмувати розвиток певних економічних відносин; право встановлює юридичну відповідальність за правопорушення у сфері економіки; опосередкований вплив економіки на право виявляється в тому, що державою визначаються розміри податків, мінімум заробітної плати тощо; право визначає цілі, завдання, принципи ринкових відносин, закріплює тенденції їх розвитку. Становище в економічній сфері життєдіяльності нашого суспільства зараз важке. За останні роки значно погіршилося. Це результат не тільки інерції екстенсивної витратної економіки періоду панування комадно-адміністративної системи, безлічі помилок політичного керівництва в роки перебудови, але і політики органів влади в останні роки. Позитивні результати не можуть принести політичні рішення, якщо вони приймаються слідом за вже розвернувшимися економічними процесами, не враховують специфіку нашої країни, носять на собі сліди бездумного запозичення у країн Заходу, ґрунтуються на абстрактному теоретичному конструюванні, не мають міцної основи в реальній дійсності. Виправити таке становище зможе тільки така політика, яка буде керуватися не політичною доцільністю, а економічною ефективністю, яка на ділі буде логікою господарської еволюції, буде ґрунтуватися на знанні об'єктивних законів економічного розвитку і раво законності. Саме такий аспект актуальний сьогодні в науці і практиці, його ми і визначили для дослідження в рамках даної роботи. Отже, економіка,політика і право знаходяться у тісній взаємодії та взаємозв’язку. Як ми бачимо з попереднього викладу, визначальну роль у цьому взаємозв'язку виконує економіка. Вона становить матеріальну основу політики, а економіка і право діалектично взаємопов'язані. Розрив цих взаємозв'язків завжди супроводжується негативними наслідками. Зазначені напрями впливу політики на економіку і право в реальному житті в чистому вигляді виявляються дуже рідко,однак помітити їх і дослідити можливо,чим і займаються спеціалізовані фахівці. Взаємодія цих трьох ланок призводить до певних проблем,тому досить бажано розібратися у їх суті,що я і пропоную зробити у наступному розділі,присвяченому цьому питанню. | |
РОЗДІЛ 3
ПРОБЛЕМИ ВЗАЄМОДІЇ ЕКОНОМІКИ,ПОЛІТИКИ ТА ПРАВА
3.1. Розгляд проблеми взаємодії
У політичній науці та соціології склалися два методологічних підходи до розгляду проблеми: марксизм віддає першість економіці, а сучасні західні теорії розглядають ці сфери в якості рівноправних сторін єдиного процесу або ж вважають первинної політику. Оскільки всі явища, події, процеси реального життя взаємопов’язані, остільки кожне явище є одночасно і політичний і економічний. Спроби протиставити політику і економіку, тому, неспроможні.
Право – відносно самостійне явище суспільного життя. Ця самостійність дозволяє йому впливати на політику, встановлювати межі соціально значимої діяльності держави, гарантувати суспільство від узурпації політичної влади. Правова форма забезпечує доступ до державного управління широких верств населення, їх можливість впливати на вироблення найбільш важливих соціально значущих рішень. Вона встановлює обов'язок держави забезпечувати безпеку особистості, її права і свободи. Часто законодавець, чи не зважуючи можливості інших соціальних регуляторів, що не виявивши витоки неефективність чинних правових норм (які можуть бути пов'язані з соціально-економічними та політичними факторами, з недостатнім контролем чи іншими, не юридичними, обставинами), намагається створювати все нові і нові правові норми, які не вирішують, однак, сучасних проблем.
Слід мати на увазі, що надмірність правової регламентації не тотожна простому арифметичному (кількісному) збільшенню числа обсягу прийнятих норм. Воно може виражатися і в надлишковому використанні тієї чи іншої форми (коли видаються численні правові акти одного рівня, суперечать один одному, коли проводиться необгрунтоване паралельне регулювання родинних відносин і т. Д.) або в зарегульованості за змістом (коли здійснюється непотрібне, необгрунтоване юридичне втручання в суспільне життя). Надмірність правових норм тільки дезорганізує поведінку людей, сковує їхню ініціативу. Вони втрачають необхідні орієнтири. Питання про достатність використання правових засобів вирішується конкретно-історично в залежності від суспільних потреб, умов, методів управління. Так, низька кваліфікація державних службовців, невисока ступінь знань правової матерії вимагає більш детального, конкретного правового регламентування. У свою чергу, казуїстичний регулювання об'єктивно не може врахувати всього різноманіття життєвих ситуацій і вимагає все більшої модифікації і кількості правових норм. Оскільки право робить активний зворотний вплив на економіку та соціальні процеси, необхідне вироблення науково обгрунтованої правової політики, що з'єднує можливості політики і права. Законодавцям необхідно визначитися, які життєво важливі відносини потрібно регулювати за допомогою права, якими методами і за допомогою яких засобів, як забезпечити правове виховання населення, підвищити рівень його правової культури. У демократично розвинених державах суб'єктами вироблення правової політики стають, хоч і різною мірою, всі учасники політичної системи; держава, політичні партії, союзи, рухи. Причому основне навантаження в цій діяльності бере на себе держава. Вона організовує формування правової політики і втілює її в життя через систему правозастосовних органів. Слід мати на увазі, що формування правової політики не обмежується процесами правотворчості та правового виховання. Вона деталізується, конкретизується, а часом і досить істотно змінюється в процесі реалізації права. Саме про це свідчить практика діяльності нашої держави та інших держав світової спільноти. За допомогою правової політики можна як стимулювати, так і гальмувати розвиток соціально-економічних процесів. У тоталітарних державах правова політика виробляється правлячою партією або політичним угрупованням, підпорядкувала собі всю політичну систему, включаючи державу. Можливості інших суб'єктів мінімальні або виключені зовсім. Правові акти при цьому часто просто підміняються політичними рішеннями. Політика і право настільки тісно переплітаються і взаємодіють при регулюванні соціально значущих відносин, що спеціального розгляду заслуговує питання про їх загальні і відмінні властивості.
Не можна розглядати економіку як якусь самостійну сферу суспільного життя поза зв'язку з політикою, правом та іншими областями.«Власність», «обмін», «виробництво» – це не тільки економічні, а й соціокультурні, політико-юридичні явища. У сучасній науці переважають підходи, що відкидають економічний детермінізм. Можна виділити два аспекти взаємодії економіки і політики:
економіка і влада, два історичних типу їх взаємовідносин;
роль держави в економіці і основні моделі його економічної політики.
Вихідною категорією політики є «влада», а економіки–багатство (під яким розуміється все, що має ринкову цінність і може бути обміняно на гроші або блага). Влада і багатство, включаючи власність, в реальному житті взаємозумовлені. Остання відіграє роль одного з найважливіших ресурсів влади і в той же час потребує державно-правової підтримки, в гарантованому державою дотриманні всіма учасниками економічних відносин певних правил. Саме тому політика виступає як структурообразующий фактор, який встановлює і підтримує певний соціальний порядок, без якого функціонування економічних інститутів стає просто неможливим. Економіка в даному співвідношенні виступає як процес, що відбувається в рамках політико-юридичної структури. Історично відносини влади – підпорядкування виникли раніше, ніж відносини власності. Надалі склалися два основних типи взаємин: а) «влада – власність», тобто панування політичної влади в суспільстві та підпорядковане, похідне положення власності; б) «власність – влада». Перший тип характерний для «східної деспотії»,«азіатського способу виробництва», в якому К.Маркс виділяв такі характерні риси: по-перше, відсутність достатньо розвиненого інституту приватної власності, по-друге, злиття власності та державної влади при домінуванні останньої; по-третє, панування бюрократії в економіці та політиці. Влада при цьому типі відносин стає засобом отримання багатства. Розвиток економіки відбувається через господарсько-організаторську діяльність держави. При цьому сама держава незадовільно виконує свої суспільно-корисні функції, оскільки обслуговує приватні інтереси бюрократів, які використовують владу заради власного збагачення. Другий тип відносин «власність-влада» склався в західному суспільстві. Його відмінна риса – автономія власника в поєднанні з товарним виробництвом, що орієнтується на ринок. Така форма виникла вперше в античному світі. Навіть в умовах середньовіччя продовжувалося формування структур громадянського суспільства з його головними елементами: самостійним товаровиробником, що спирається на інститут власності. Економічна влада все більше відокремлювалася від влади політичної і навіть протистояла їй, відстоюючи свої права. Так склалися головні системоутворюючі елементи суспільства: приватна власність, ринок, розділеність власності і влади, автономія індивідів (громадян), їх рівноправність як самостійних учасників господарського та політичного життя. У середині XVIII ст., виникла завдяки просвітителям і відповідна ідеологія, що проповідує гасло «ліс фер, ліс аллер» (фр. Дайте діяти, надайте обставинам розвиватися самим по собі). Ставка була зроблена на вільну конкуренцію і ринкове саморегулювання, завдяки якій «невидима рука» [А. Сміт, 1776] допоможе задовольнити потреби людей в товарах та послугах. Державі при цьому приділялася роль «нічного сторожа». Популярним серед лібералів стала вимога «менше держави!». Життєздатність цієї моделі була підтверджена високими економічними досягненнями західних суспільств.
Отже, в результаті розгляду проблем взаємодії політичної та економічної систем можна зробити висновок про те, що політичні відносини проросли в економічну систему, як коріння дерева в землю. У свою чергу, можна говорити про економічні відносини, так само глибоко проросли в політичну систему. Жодна індустріальна або що стала на шлях індустріалізації країна не обходиться без політичних рішень, що забезпечують необхідні умови індустріалізації і підвищення ефективності виробництва та обміну. Особливо важливе значення мають політичні рішення для оздоровлення і зміцнення фінансових систем, грошового обігу та фінансування господарства. Невипадково закони про бюджети в усіх країнах відносяться до найважливіших. Економічна політика всюди націлена на пошуки відповідних мінливих інтересів і можливостей співвідношення виробництва і споживання. Навіть скорочення безпосередніх економічних функцій держави в багатьох країнах не змінило загальної тенденції розширення та активізації економічної політики в цілому. Широко поширені механістичні міркування про перевагу економіки над політикою чи політики над економікою, як і заклики займатися економікою без політики, неспроможні і заважають подоланню економічних труднощів політичними засобами, особливо в Україні.
1 2 3