Ім'я файлу: Економiчна ефективнiсть виробництва кукурудзи на зерно та шляхи
Розширення: rtf
Розмір: 533кб.
Дата: 03.06.2020
скачати
Розширення: rtf
Розмір: 533кб.
Дата: 03.06.2020
скачати
3. Шляхи підвищення ефективності виробництва і переробки зерна кукурудзи
3.1 Підвищення врожайності культури і удосконалення структури її посівних площ і поліпшення якості продукції
Найперспективніший напрям зниження собівартості рослинницької продукції - підвищення урожайності сільськогосподарських культур, що ґрунтується на системі заходів по підвищенню родючості землі і всебічної інтенсифікації виробництва (освоєння сівозмін, використання інтенсивних технологій, раціональне використання мінеральних і органічних добрив, боротьба з вітровою і водною ерозією ґрунтів). Велику роль відіграють строки виконання польових робіт, використання високоврожайних сортів сільськогосподарських культур, засобів боротьби із шкідниками та захворюваннями рослин.
Аналіз свідчить, що чим вища врожайність культур, тим нижча собівартість продукції. Це пов'язано з тим, що значна кількість основних витрат на вирощування сільськогосподарських культур залишаються практично незмінними як при високій, так і низькій продуктивності землі, а зростають тільки витрати, пов'язанні з одержанням додаткової продукції. Зокрема, в рослинництві майже половина витрат (основний і передпосівний обробіток грунту, сівба, на насіння та інше) з розрахунку на 1 га посіву, є постійними.
Скорочення витрат на одиницю продукції значною мірою сприяє зниженню трудомісткості продукції і підвищення продуктивності праці за рахунок використання більш досконалих машин, автоматизації виробничих процесів, застосування прогресивних форм організації та оплати праці. Зменшення трудомісткості, скорочення трудових витрат, на одиницю роботи зумовлює зниження загальної суми витрат на оплату праці.
В Україні площа зернових культур у сприятливі роки сягає 15,5 - 16,5 млн. га, або 45 - 50% загальної посівної площі. Основне значення зернових культур полягає в тому, що вони є не тільки безпосередньо необхідними і незамінними продуктами харчування людей (хліб, крупи, макаронні, кондитерські та інші вироби), а найважливішим фактором забезпечення людей висококалорійною їжею тваринного походження - м'ясо, сало, молоком, яйцями та іншою продукцією.
У комплексі заходів підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва найважливішим є поліпшення використання землі на основі підвищення її родючості і зростання врожайності сільськогосподарських культур. Ці завдання успішно вирішуються шляхом вирощування сільськогосподарських культур за технологією програмованих урожаїв з використанням досягнень науки, передової практики і забезпечення високої якості праці.
Особливого значення набуває застосування мінеральних добрив з метою підвищення врожайності сільськогосподарських культур і прискорення окупності додаткових вкладень. Багаторічні досліджування наукових установ показують, що внесення мінеральних добрив у господарствах Полісся забезпечує 40 - 50% приросту врожайності сільськогосподарських культур, Лісостепової зони - 35 - 40, Степу 30 - 35%.
Важливим напрямом інтенсифікації сільського господарства є меліорація земель, яка забезпечує підвищення продуктивності сільськогосподарських угідь і економічної ефективності виробництва. Меліорація - це дійовий фактор і в багатьох випадках необхідна умова підвищення родючості земель, що є основою високих і сталих урожаїв сільськогосподарських культур.
У підвищенні ефективності виробництва зерна кукурудзи значне місце займає оптимізація сортового вкладу. Під оптимальною розуміють таку сортову структуру посівів при якій на кожному полі, відведеному під відповідну культуру, висівають сорт, що забезпечує найбільш повне використання потенціальної родючості ґрунту. За критерій оптимальності беруть величину чистого доходу, який одержують за 1 га посіву з урахуванням можливих додаткових надбавок. При оптимізації складу зернових обов'язково потрібно врахувати попередника.
3.2 Зниження трудомісткості собівартості зерна кукурудзи на основі впровадження інтенсивної технології його виробництва
Існує два способи збільшення виробництва продукції сільського господарства - екстенсивний та інтенсивний. Розвиток сільського господарства відбувається на основі відтворення в розширеному масштабі екстенсивним шляхом, коли розширюється тільки поле діяльності, та інтенсивний, коли застосовується більш ефективні засоби виробництва.
За інтенсивного розвитку збільшення виробництва сільськогосподарської продукції здійснюється за рахунок додаткових вкладень спрямованих на впровадження досягнень науки, передової техніки і прогресивної технології, які зумовлюють зростання врожайності культур.
Інтенсифікації сільського господарства - це такий спосіб його ведення, за якого збільшення виробництва продукції досягається за рахунок додаткових вкладень, спрямованих на широке використання більш ефективних засобів виробництва і прогресивних технологій, що забезпечують підвищення продуктивності земельних угідь. Інтенсифікація землеробства базується на тій особливості землі як засобу виробництва, що її родючість при правильному використанні підвищується, забезпечуючи зростання врожайності сільськогосподарських культур.
Останніми роками в України спостерігається зниження врожайності, що спричиняє спад виробництва й позначається на рентабельності продукції. Це в свою чергу призводить до зменшення обсягів її реалізації, підвищення собівартості, зниження реалізаційної рентабельності та норми прибутку. Для забезпечення виробничої та економічної стабільності всього сільськогосподарського комплексу особливу увагу потрібно приділити виробничій одиниці - підприємству, діяльність якого спрямована на вирощування, переробку та реалізацію сільськогосподарської продукції.
Провідна роль належить плануванню - від добору посівного матеріалу до одержання кінцевих результатів. Тобто діяльність підприємства має бути спрямована на максимізацію прибутку - це передусім розрахунок затрат на виробництво продукції. Сюди входять витрати на придбання насіння, мінеральних добрив, захисту рослин, паливно-мастильних матеріалів, техніки, її обслуговування, витрати на оплату праці та інші загальновиробничі й господарські потреби.
Інтенсифікація сільського господарства - це процес концентрації сукупних затрат уречевленої і живої праці на одній і тій самій площі. Як економічний процес інтенсифікація сільського господарства відображає одну з особливих закономірностей його розвитку - збільшення витрат засобів виробництва на одиницю земельної площі, що супроводжується науковими, технічними і організаційно-економічними заходами вдосконалення виробництва.
На сучасному етапі основними напрямами інтенсифікації сільського господарства є такі: комплексна механізація і автоматизація виробництва на основі його електрифікації, хімізації рослинництва, розвиток сільськогосподарських меліорацій, організаційно-економічні заходи (спеціалізація і концентрація виробництва, впровадження прогресивних форм організації і оплати праці), широке використання досягнень науки і передового досвіду.
У процесі інтенсифікації сільського господарства передбачається використання найбільш сучасних систем машин і обладнання, здатних значно підвищити продуктивність праці і ефективність виробництва. В сільськогосподарських підприємствах країни на ручних роботах у рослинництві зайнято понад 70% загальної чисельності працівників. Тому створення систем машин і завершення комплексної механізації в рослинницьких і тваринницьких галузях є основою інтенсифікації сільського господарства. В свою чергу впровадження комплексної механізації, автоматизація виробництва є одним із шляхів зниження собівартості сільськогосподарської продукції. З підвищенням рівня механізації скорочуються затрати праці на її оплату і зниженню собівартості сільськогосподарської продукції. Оскільки оплата праці є однією з основних статей витрат у собівартості продукції, підвищення продуктивності праці має вирішальне значення для її зниження. При цьому собівартість продукції зменшується лише тоді, коли економія коштів на оплату праці перевищує зростання амортизаційних відрахувань і витрат на поточний ремонт засобів механізації, які впроваджуються у виробництво.
Важливим резервом зниження собівартості є інтенсивне використання машинно-тракторного парку, сільськогосподарських машин і знарядь, механізмів, транспортних та інших засобів праці. За цих умов зменшуються витрати з розрахунку на одиницю виконаних робіт, що сприяє зниженню собівартості продукції.
Важливим напрямом зниження собівартості продукції є поглиблення спеціалізації сільськогосподарського виробництва і досягнення його оптимальних розмірів відповідно до особливостей природно-економічних умов господарської діяльності сільськогосподарських підприємств.
Значний резерв зниження собівартості продукції - раціональне використання матеріальних оборотних фондів (насіння, мінеральних добрив, пального тощо).
3.3 Вибір ефективних ринків збуту зерна кукурудзи
У ринковій економіці товарні ринки функціонують як відносно самостійні організаційні механізми, що взаємодіють між собою. Система товарних ринків - складне переплетіння горизонтальних і вертикальних, галузевих і регіональних, структурних і функціональних зв'язків.
З організаційної точки зору, найважливішими є питання про форми і горизонтальні зрізи ринку. Тут доцільно виділити такі п'ять форм (рівні) ринків:
) велико-оптовий;
) середньо-оптовий;
) дрібнооптовий;
) оптово-роздрібний;
) роздрібний.
Велико-оптовий ринок забезпечує розподіл товарів, що надходять безпосередньо з виробництва, причому значною мірою монополізовано, тобто продукція виробляється невеликою кількістю підприємств. Тут правомірно розглядати закупки сільськогосподарської продукції заготівельними і переробними підприємствами.
Дрібнооптовий ринок опосередковує перерозподіл товарів у сфері торгівлі, який до того ж,, як правило здійснюється не великими партіями. До цього виду ринку в аграрному секторі сьогодні правомірно відносити товарообмінний (бартерний) рух продукції, давальницьку переробку (розрахунки за сировину частиною продукції), продаж первинних продуктів підприємствам наступної переробки.
Оптово-роздрібний ринок забезпечує розподіл товарів і їх доведення, переважно, до перепродавців, а також до прямих споживачів. Прикладом такого ринку є всі сільськогосподарські ринки (селянські, колгоспні, фермерські) з оптовими секціями і оптовими формами продажу продукції.
Роздрібний ринок забезпечує доведення товарів до кінцевих споживачів. Прикладом такого ринку є невеликі сільськогосподарські селянські (колгоспні, фермерські) ринки.
А десять років структура реалізації продукції зернових перетворилась з одноканальної у різноканальну. Прим цьому є як позитивні, так і негативні зміни. До негативних слід віднести реалізацію за бартером та населенню в рахунок оплати праці. Позитивним моментом все ж є зростання реалізації продукції на ринку, що відображає реальну цінову ситуацію.
Поки товарообмін сільськогосподарської продукції перейде з директивної системи розподілу на вільно-ринкову весь час будуть претензії до держави на диспаритет цін, на проблеми зі збутом продукції, на спекуляції і т.д.
• Для вирішення питання про формування горизонтальних ринків на конкретному рівні, треба створити систему різних організаційних форм товарних ринків. В аграрному секторі їх може бути декілька, біржі і аукціони (біржова торгівля, біржовий ринок);
• оптові ярмарки, виставки-продаж;
• гуртові і торгові доми (оптово-реалізаційні бази);
• сільськогосподарські селянські (колгоспні, фермерські ринки з оптовими секціями).
Мова йде про всі організаційні форми ринку сільськогосподарської продукції крім роздрібного, які в Україні достатньо розвинений.
Налагоджування роботи оптово-роздрібних торгових домів і гартівень в кожному районі, відкриття на всіх великих сільськогосподарських ринках оптових секціях, організація на них нормальних умов для торгівлі і заохочення до неї селян-власників, що мають обсяги продукції, які перевищують розміри особистого споживання цієї продукції.
Висновки і пропозиції
Проведені дослідження економічної ефективності виробництва зерна і шляхи її підвищення за період 2018 - 2019 рр., а також бази досліджень дозволяють зробити наступні висновки:
• головним виробничим напрямком господарства є вирощування зернових і зернобобових культур. Для здійснення виробничої діяльності підприємство забезпечене земельними, трудовими ресурсами та основними фондами. Слід визначити, що район мав досить високий рівень рентабельності в 2017р. Зернові культури займають важливе місце в економіці господарств. їх питома вага в структурі товарної продукції складала в середньому за 3 роки 43,9%.
• Дослідження динаміки виробництва зернових показало, що вона має тенденцію до зменшення: в 2016 р. було зібрано 1278065 ц., а у 2018 р. валове виробництво зерна склало 934351 ц., за рахунок зменшення площ посіву. Собівартість зернових і зернобобових знизилась з 30,8 грн. за 1 ц. в 2016 р. до 25,1 грн. за 1 ц. в 2018 р. Ціна реалізації 1 центнера навпаки зросла з 41,6 грн. в 2016 році до 53,5 грн. в 2018 р., це призвело до збільшення рівня рентабельності. Отже слід зазначити, що виробництво зернових є прибутковим і рентабельним.
Найголовнішим завданням розвитку сільського господарства та підвищення валової продукції є підвищення врожайності зернових культур. Це можливо досягти за рахунок комплексу заходів:
. Дотримання інтенсивної технології вирощування на основі досягнень науково-технічного прогресу та розвитку ринкових відносин;
. Поряд з впровадженням інтенсивних технологій суттєва увага повинна приділитися поліпшенню насінництва, зменшенню втрат урожаю при вирощуванні, збиранні, доробці та переробці зерна;
• Впровадження нових форм господарювання, посилення матеріальної заінтересованості працівників;
• Дотримання сівозмін;
• Збільшення посівних площ;
• Механізація виробництва сільськогосподарської продукції, що приведе до зменшення собівартості продукції.
Ці всі фактори, при їх виконанні, приведуть підприємство до кращої врожайності, а це в свою чергу до великих валових зборів, що прямо пропорційно збільшить прибутки підприємства.
Список використанної літератури
1. Аграрна економіка. Підручник. // За ред. Д.К. Семенди, О.І. Здоровцова. - УДАУ, 2005.
2. Бойко В.І. Ринок зерна України / Економіка АПК. - 2009. - №1,-с.103-
. Гадуцький П.І., Подолева О. Є. Формування ринкових відносин в агропромисловому комплексі. Навчальний посібник. - К., Вища школа, 1994.
. Губський Б.В. Аграрний ринок. - К.: Нора-прінт, 2008. - 184с.
. Економіка сільського господарства // Мацибора В. І: Підручник. - К.: Вища-шк. 1994 р. - 415 ст.
. Економіка сільського господарства: Підручник /О.І. Здоровцова, Л.І. Касьянов, В.І. Мацибора, В.Й. Шиян: За редакцією О.І. Здоровцова, В.І. Мацибори. - К.: Вид-во УСГА, 1993.
. Економіка сільського господарства // В.П. Мертенс, В.І. Мацибора, Л.Ф. Жиголо та інші.; За ред.В.П. Мертенса. - К - Урожай, 1995. - 288с.
. Кириленко І.Г. Зернове господарство та ринок зерна в Україні // Економіка АПК. - 2001. - №9. - С. З - 10
. Кучер C. B. Фактори впливу на стан ефективності зернового господарства в Україні // Економіка АПК. - 2010. - №1. - С.114-119.
. Лобас М.Г. Розвиток зернового господарства України. - К.: 1997,416с.
. М. Кучер, М. Котеленець, М. Віканова // Хліб і зерно. - 2009. - №2. - с.8-10.
. Ніколаєва З.П., Кобута І.В. Якість і ціна української пшениці // Економіка АПК. - 1999. - №8. - С.43-47.
. Політуха О.М. Інфраструктура експорту зерна та проблеми її розвитку // Економіка АПК. - 2003. - №11. - С.38-45.
. Рослинництво: Підручник / О.І. Зінченко, В.Н. Салатенко, М.А. Білоножко; За ред. О.І. Зінченка. - К.: Аграрна освіта, 2001. - 591 с.: іл.. Саблук П.Т. Резерви виробництва зерна в Україні // Економіка АПК. - 1997. - №2. - с.12-14.
. Технологія зберігання і переробки продукції рослинництва: Підручник/ Жегмела Г.П. - Полтава.: Полтава, 2003. - 240с.
. Худ олій M. JI. Розвиток ринку зерна в Україні // Економіка АПК. - 2007. - №9. - С.64-67.
. Фесина A. A. Місце і перспективи України на зерновому ринку в країнах СНД // Економіка АПК. - 2008. - №2. - С.121-123.
1 2 3 4 5