Ім'я файлу: Сидорук А. І. (1).docx
Розширення: docx
Розмір: 853кб.
Дата: 05.11.2021
скачати
Пов'язані файли:
роздрібна торгівля.docx
Тітулка_РЕС.doc
Розширення: docx
Розмір: 853кб.
Дата: 05.11.2021
скачати
Пов'язані файли:
роздрібна торгівля.docx
Тітулка_РЕС.doc
РОЗДІЛ ІІІ
ШЛЯХИ ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМ ФОРМУВАННЯ ТА ЕФЕКТИВНОГО ВИКОРИСТАННЯ КОШТІВ ДЕРЖАВНОГО
БЮДЖЕТУ УКРАЇНИ
Зарубіжний досвід формування і виконання Державного бюджету та можливості його застосування до вітчизняної практики
У багатьох розвинених країнах, державне управління у сфері надання суспільних, державних послуг, спрямованих на кінцевий результат, має чітко визначену тенденцію на протязі останніх років. Програмно-цільовий метод бюджетування, регулює розподіл бюджетних коштів між програмами на основі вимірюваних результатів та сприяє більшій ефективності та прозорості, в тому числі посилення відповідальності і підзвітності за витрачання коштів. Метою програмно-цільового методу бюджетування є забезпечення використання державних коштів протягом заданого періоду для надання державою конкретних послуг.
Програмно-цільовий метод дозволяє чітко встановити пріоритети в межах фіскальних обмежень, та отримати інформацію про рівень наданих послуг від громадян. Кожна країна має свої особливості впровадження системи програмно-цільового бюджетування, та низка підходів та принципів є загальними. В якості інструменту звітності органів державного управління перед суспільством застосовується система показників ефективності та результативності бюджету. Встановлена система показників бюджету служить інструментом звітності органів державної влади перед населенням країни [46, 278].
Необхідність у звітуванні перед громадськістю закріплена на законодавчому рівні, також існує громадський контроль в особі професійних об'єднань, асоціацій, рад, рекомендації яких виконуються суб'єктами суспільних фінансів. Звіти щодо ефективності та результативності бюджету є
відкритими та публікуються у засобах масової інформації. Планування спрямування фінансових ресурсів у майбутніх періодах здійснюється з врахуванням результатів розрахунків показників ефективності та результативності бюджету.
Вперше програмне фінансування було запроваджено у середині двадцятого століття у Сполучених Штатах Америки. За ініціативою департаменту оборони започатковано програмно-цільовий метод бюджетування та задекларовано впровадження такої практики в усіх підрозділах державного управління. У бюджетному процесі цієї країни бюджетування, орієнтоване на результат, має достатню історію.
З прийняттям на початку 90-х років минулого століття Закону "Про оцінку результатів діяльності державних установ" та інших законодавчих актів у сфері державного управління було сформовано загальну систему державного управління. Цим законом встановлено базові засади управління, орієнтованого на результат у виконавчих органах державної влади.
Головні вимоги такі: визначення стратегічних цілей на рівні діяльності міністерств; встановлення тактичних, річних цілей; звітування перед Конгресом щодо результатів досягнення визначених цілей. Розроблення загальнодержавного стратегічного плану законом не передбачається, але від міністерств вимагається формування індивідуальних планів діяльності, що подаються до Конгресу разом з деталізованими бюджетними документами щодо розподілу бюджетних коштів [48, 60].
На Адміністративно-бюджетне управління покладається важлива роль під час бюджетного процесу щодо перегляду, координації і навіть окреслення стратегічних планів, за необхідності управління переглядає стратегічні плани органів влади протягом року. Законом визначено декілька видів цілей, що мають бути зазначені у стратегічному та річному плані.
Цілі будуються починаючи із загального кінцевого результату діяльності міністерства і закінчуючи окремими цілями щодо вироблення продукту, послуги. Стратегічний план окреслює цілі щодо кінцевого результату,
натомість у річному виконавчому плані встановлюються короткострокові цілі, пов'язані з результатом річного виконання. При формуванні плану виділяють цілі кінцевого результату і проміжного результату, які відображають часткове виконання кінцевої мети.
У Франції поетапно вводиться в дію законодавство, яке регулює бюджетний процес в країні, визначається структура нової системи бухгалтерського обліку: реалізовуються його окремі положення; визначають цілі і програми та структура нової системи бухгалтерського обліку; відбувається повне запровадження цього закону.
Бюджетне реформування виступає інструментом реформування державного управління на загальнодержавному, та територіальному рівнях. Законодавством визначено стандарти бюджету та ведення бухгалтерського обліку для організацій бюджетного сектору, які передбачають збалансованість бюджету, щорічність складання, загальність, поділ поточного та капітального бюджетів. З метою забезпечення дієвого контролю з боку держави та суспільства регіональні та муніципальні органи влади повинні слідувати законодавчо визначеним стандартам формування бюджету, забезпечувати оприлюднення різних документів, що характеризують їх діяльність.
Систему жорстокого контролю за дотриманням державних стандартів забезпечує громадський бухгалтер, як внутрішній контролер та представник держави на кожній території, як зовнішній контролер. Звітні документи формуються в залежності від розмірів муніципальних інститутів, тому муніципалітети з населенням більше десять тисяч людей повинні надавати фінансові звіти по одинадцяти фінансовим показникам, щорічний фінансовий звіт про діяльність всіх муніципальних компаній, а найменші муніципалітети повинні звітувати по шести фінансовими показниками і надавати характеристику боргу станом на кінець року. Такі показники включають: поточні витрати, прямі податкові доходи, капітальні витрати, боргове навантаження, субсидії, частка витрат на зарплату та нарахування на неї у структурі поточних витрат із розрахунку на душу населення [50, 134].
У Великобританії рівень централізації державних фінансів є одним із самих високих у світі. Більш ніж дві третіх податків акумулюються в державному бюджеті. Фінансові державні ресурси перерозподіляються між місцевими органами влади через цільові гранти, дотації, субсидії, з врахуванням національних пріоритетів при формуванні бюджетів та планів розвитку.
Проведений у кінці 80-тих років минулого століття аналіз ефективності управління державними фінансами та заходів по його удосконаленню поклав початок реформи державного управління, яка здійснювалась поетапно через реорганізацію державних закладів, місцевих органів влади та запровадження принципів ринкової конкуренції у наданні бюджетних послуг. За наслідками оцінки державних видатків розглянуто питання розподілу бюджетних ресурсів у розрізі видатків, залежності між виділеними коштами та якістю надання державних послуг, розроблено відповідні стандарти обсягу і якості, показники результативності.
Пріоритети державної, регіональної політики є орієнтирами для спрямування бюджетних видатків, які мають безпосередній зв'язок із функціями, програмами, послугами, видами діяльності та їх результатами. Програмний метод планування є основним, планування здійснюється через співставлення пріоритетів та очікуваних результатів; при плануванні та здійсненні контролюючих заходів урядом вважається за необхідне дотримання певних правил, наприклад, позики здійснюються лише з метою інвестицій, не допускається фінансування поточних видатків за рахунок позик; відношення суми державного боргу до внутрішнього валового продукту повинно утримуватися на сталому доцільному рівні; у планах видатків невикористані залишки коштів одного бюджетного періоду дозволяється переносити на інший бюджетний період.
Державними органами управління розробляються річні та стратегічні - на п'ять років плани діяльності. Якщо річний план діяльності містить стратегічні пріоритети та поточні цілі, які досягаються протягом фінансового
року і мають визначені кінцеві результати, то у стратегічні плани включаються пріоритети діяльності, які орієнтовані на досягнення певних кінцевих результатів. Розпорядники бюджетних коштів отримали більшу самостійність в оперативному управлінні, за умови дотримання лімітів загальної суми бюджетних асигнувань на певні функції та види діяльності, чим створено підґрунтя для більш раціонального використання бюджетних ресурсів. У частині виконання контрольних функцій віддається перевага попередньому внутрішньому контролю та поточному моніторингу. Стандарти надання суспільних послуг використовуються на національному та місцевих рівнях для визначення форми та механізму надання цих послуг. Аналіз кожної послуги повинен показати, наскільки місцеві адміністрації дотримуються принципів постійного підвищення результативності [46, 256].
Австралією розпочато реформування системи державного управління, в першу чергу, шляхом реорганізації державних закладів, державної служби, відносин у галузі державних фінансів, удосконалення управління персоналом. Бюджетна реформа стала складовою загальних реформ державного сектору. Концепцією "Про реформування державного сектору", прийнятою урядом змінено підходи до державного управління у бюджетній сфері. Запровадження програмно-цільового методу бюджетування, який вимагає визначення цілей та завдань програми, а також показників виконання для оцінювання реалізації завдань, стало ключовим у проведених змінах.
Цей метод є основою для складання бюджетів всіма державними установами та їх звітів про виконання. Ключовим також стало оприлюднення середньострокових прогнозів, з урахуванням вимог щодо прозорості поправок до прогнозних показників, які зумовлені зміною макроекономічних параметрів. Надано самостійність керівникам установ у питаннях управління ресурсами, зокрема була запроваджена система розподілу керівниками установ залишку коштів, що утворилися на кінець року внаслідок економії поточних видатків.
Наступним кроком щодо реформування державних фінансів стало запровадження системи прогнозу видатків на середньострокову перспективу.
Відповідно до визначених загальнодержавних пріоритетів у тій чи інший галузі кожним міністерством розробляється прогноз на плановий рік та на три роки. Такий підхід забезпечує створення базових умов для ефективної реалізації державної політики, поєднуючи довгострокову стратегію з короткостроковими бюджетними цілями [46, 345].
Наступним кроком у вдосконаленні підходів до бюджетування, розпочатим із кінця дев'яностих років минулого століття, став перехід від звітування за програмами (основна увага приділялася тому, що було зроблено та які послуги було надано) до звітування за результатами (основна увага приділяється результатам, яких було досягнуто завдяки наданим послугам). З цього періоду застосовується методика підготовки і виконання бюджету, заснована на результатах: досягнутих шляхом виконання бюджетних програм на рівні кожного міністерства та кінцевих результатах: отримання соціально- економічного ефекту від надання бюджетних послуг.
Міністерства та відомства готують пропозиції до бюджету на наступний бюджетний період, дотримуючись основної вимоги в частині визначення напрямів діяльності, вартості програм, їх цілей та показників виконання. Наголос здійснюється на послугах, які надає державний сектор та їх відповідності загальнодержавним пріоритетам. Звітність про кінцеві результати діяльності та виконання бюджету міністерств складається та аналізується за основними групами показників, які характеризують кількість та якість наданих послуг:
перша група характеризує соціально-економічний ефект виконання галузевих міністерських програм;
друга група визначає результат надання бюджетних послуг за внутрішньовідомчими програмами, рівень виконання бюджетних зобов'язань [41, 100].
Напрацьовано достатній досвід оцінки бюджетних програм, які є щорічними та короткостроковими, для подальшого використання цих результатів. За допомогою якісних і кількісних індикаторів з врахуванням
недоліків попереднього періоду, проводиться запровадження системи удосконалення планування і моніторингу соціально-економічної результативності бюджетних видатків. Недостатність повної інформації про стан реалізації програм, обмеженість фінансових та адміністративних ресурсів, що спрямовувались на проведення заходів по оцінці, призводили до певних проблем.
Тому було прийнято рішення проведення комплексних досліджень щодо оцінки бюджетних програм, результати яких використовуються у бюджетному процесі, інтеграцію оцінки стану реалізації зазначених програм у бюджетний процес. Зовнішня оцінка програм була доповнена внутрішніми механізмами контролю шляхом створення у фінансових службах міністерств, відомств відповідних підрозділів, до обов'язків яких входить проведення оцінки стану реалізації бюджетних програм. Посилено контрольні функції органів влади щодо контролю за витрачанням ресурсів держави на всіх стадіях бюджетного процесу.
Зазначене Міністерство наділено повноваженнями по розробці та поданню на розгляд уряду бюджетних законопроектів; виданню інструкції щодо ведення фінансових та бюджетних справ; постійного контролю фінансових показників і правом вимоги необхідної інформації щодо виконання бюджету, контролю і регулювання боргових відносин і грошових операції уряду. Разом з тим, посилено відповідальність за витрачанням коштів бюджету на рівні їх отримувачів. Після затвердження парламентом обсягів витрат за програмами, повноваження витрачати кошти делегуються міністерствам [27, 27].
У Канаді зміни у системі державного управління у сфері впровадження бюджетування, орієнтованого на результат, відбуваються шляхом впровадження більш прогресивних механізмів. Є чіткий розподіл повноважень і відповідальності між учасниками державного управління, бюджетування за результатами, необхідність ефективної координації дій. Розвинута система збору даних про результативність бюджетних видатків забезпечується
галузевими міністерствами, департаментами, які готують звіти про результати аналізу та звіти про напрями майбутньої діяльності.
Оцінка бюджетних видатків проводиться за кожний бюджетний період. Видаткові програми мають бути спрямовані на досягнення результатів; при визначенні цілей та завдань використовуються такі кількісні показники, які дозволяють накопичувати поточну інформацію, необхідну для оцінки результатів програми. Щоб визначити внесок програми у досягнення мети є систематична оцінка програми, якісний аналіз дозволяє здійснювати щорічний перегляд у межах бюджетної системи діючих середньострокових планів міністерств.
Світовий досвід формування та реалізації основних пріоритетів бюджетної політики в розвинутих країнах щодо основних пріоритетів бюджетної політики показує, що реформа у сфері бюджетних відносин повинна проводитися із врахуванням особливостей соціальноекономічного розвитку країни, її регіонів, галузей економіки. На цьому етапі розвитку державних фінансів простежується тенденція до відповідних перетворень системи управління бюджетними видатками шляхом запровадження та підвищення рівня середньострокового бюджетного планування; є чітко визначеним розвиток державного управління у сфері надання державних послуг, спрямованих на кінцевий результат використовуються відповідні механізми бюджетування для покращення результативності використання бюджетних коштів; удосконалення системи планування і моніторингу соціально- економічної результативності бюджетних видатків за допомогою якісних і кількісних індикаторів; дотримання принципу підзвітності органів влади громадськості [46, 347].
Набув достатньо застосування програмно-цільовий метод бюджетного управління, який сприяє більшій ефективності та прозорості у використанні бюджетних ресурсів, у тому числі посилення відповідальності і підзвітності за витрачання коштів; встановлює зв'язок між використаними бюджетними
ресурсами та отриманими результатами від їх використання; регулює розподіл бюджетних коштів між програмами на основі отриманих результатів.
Як інструмент бюджетного регулювання програмно-цільовий метод дозволяє встановити пріоритети в межах існуючих фіскальних обмежень. Досвід реалізації заходів бюджетного регулювання в країнах з розвиненою економікою свідчить про необхідність формування бюджетної політики, що спрямована на інституційні перетворення фінансової системи, удосконалення податкової системи та підвищення фіскальної транспарентності.
Важливим є збалансування дохідної та видаткової чистини бюджету, що передбачає посилення фінансового контролю за державними видатками, пошуком нових джерел бюджетних надходжень, підвищення якісного рівня управління державними борговими зобов'язаннями.