Додаткова література сторінка 3

279
креційне повноваження, ці побічні наслідки не мають братися до уваги при оцінці законності такого акта;
• дотримується принципу об’єктивності й безсторонності, врахову- ючи лише ті чинники, які стосуються цієї конкретної справи. Об’єктив- ність і безсторонність здійснення дискреційного повноваження озна- чає обов’язок суб’єкта публічної адміністрації врахувати всі чинники, які стосуються справи, і розглядати лише їх, належним чином їх аналі- зуючи; при цьому не допускається неправомірне врахування будь-яких чинників, їх ігнорування чи неправомірний розгляд, не пов’язаний з прийняттям відповідного рішення. Під терміном «чинники» маються на увазі як факти справи, так і юридична підстава, на якій ґрунтується відповідний адміністративний акт;
• дотримується принципу рівності перед законом, не допускаючи несправедливої дискримінації. Мета цього принципу – не допустити несправедливої дискримінації, забезпечивши однакове ставлення до осіб, які перебувають в однаковій ситуації де-факто чи де-юре, коли йдеться про застосування певного дискреційного повноваження. Якщо різниця в ставленні ґрунтується на правомірних підставах, які об’єктив- но можуть її виправдовувати з точки зору переслідуваної мети, тоді це не становить порушення принципу рівності перед законом. Неспра- ведлива дискримінація має місце лише тоді, якщо різниця в поводжен- ні не має розумного виправдання з точки зору переслідуваної мети та передбачуваних наслідків відповідного заходу;
• забезпечує належну рівновагу між несприятливими наслідками, що їх рішення може мати для прав, свобод чи інтересів осіб, та пере- слідуваною при цьому метою. Суб’єкт публічної адміністрації, наді- лений дискреційним повноваженням, не може покладати на особу тягар, який є надмірним, зважаючи на переслідувану мету. Водночас цей принцип закликає суб’єктів публічної адміністрації утримувати- ся від вжиття заходів у випадках, коли будь-який захід взагалі може призвести до наслідків, несприятливих для прав відповідної особи і непропор ційних щодо мети, яка переслідується при цьому;
• приймає своє рішення в межах строку, прийнятного в контексті пи- тання, яке вирішується. Визначення того, який строк у відповідному ви- падку має вважатися прийнятним, залежить від кількох обставин, зо- крема від складності питання, яке вирішується, терміновості прийняття рішення та кількості осіб, яких стосується ця справа;
• забезпечує узгодженість застосування загальних адміністративних приписів, одночасно враховуючи конкретні обставини кожної справи.
Під терміном «загальні адміністративні приписи» маються на увазі при-

280
писи, адресовані публічною владою посадовим особам відповідної адмі- ністративної структури з метою формування її лінії поведінки та забезпе- чення узгодженості в адміністративній діяльності. У цих приписах задля цього зазначаються практичні критерії, що підлягають застосуванню при вирішенні питань, що зачіпають права/інтереси громадян, за порівняних обставин. Такі приписи містяться в регулятивних листах, службових за- писках та інших адміністративних документах внутрішнього характеру.
10.4.6. Видання адміністративного акта, який зачіпає права
великої кількості осіб
Окремим видом адміністративного акта є акт, що зачіпає права ве- ликої кількості осіб. До подібних актів належать насамперед ті, на під- ставі яких реалізуються великі інфраструктурні проекти, наприклад будівництво аеропорту, заводу з переробки сміття, автомобільної магі- стралі тощо. Зрозуміло, що подібні проекти зачіпають інтереси приват- них осіб, а відтак – необхідним є існування досконалих та виважених процедур видання названих актів. В українському законодавстві нині немає норм, які б регулювали порядок розробки та прийняття актів, які зачіпають права великої кількості людей. З огляду на це варто зу- пинитися на аналізі Рекомендації № R (87) 16 Комітету міністрів Ради
Європи державам-членам стосовно адміністративних процедур, які зачіпають права великої кількості осіб
1
, якою мають керуватися націо- нальні суб’єкти публічної адміністрації у цій сфері.
Сформульовані у Рекомендації правила застосовуються у сфері захи- сту прав, свобод та інтересів осіб у зв’язку з ненормативними адмі- ністративними рішеннями (адміністративними актами), які стосуються великої кількості осіб, а саме: a) великої кількості осіб, яким адресо- вано адміністративний акт (далі – перша категорія осіб); b) великої кількості осіб, індивідуальні права, свободи чи інтереси яких може зачіпати адміністративний акт, навіть незважаючи на те, що він їм не адресований (далі – друга категорія осіб); с) великої кількості осіб, які згідно з національним законодавством мають право заявити про пев- ний колективний інтерес, зачепити який загрожує адміністративний акт (далі – третя категорія осіб).
1
Рекомендація № R (87) 16 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам сто- совно адміністративних процедур, які зачіпають права великої кількості осіб, прийня- та 17 вересня 1987 р. на 410-й нараді заступників міністрів [Електронний ресурс] –
Режим доступу: http://lib.podelise.ru/docs/1398/index-1531.html?page=43

281
Якщо, наприклад, пропонований адміністративний акт стосується про- мислового об’єкта, перша категорія осіб, як правило, охоплює осіб, які ви- магають наявності дозволу; до другої категорії належатимуть особи, які проживають на території будівництва або поблизу неї, й права яких без- посередньо зачіпатиме такий об’єкт; той факт, що цей акт доведено до їх відома, не обов’язково означає, що ці особи належать до першої категорії осіб. До третьої категорії входять ті, хто займається такими питаннями, як охорона навколишнього середовища, охорона здоров’я, безпека, захист культурної спадщини тощо.
Адміністративний акт, який стосується великої кількості осіб, має прийматися по завершенні процедури узгодження позицій сторін.
Якщо суб’єкт публічної адміністрації пропонує прийняти такий адміні- стративний акт, заінтересованих осіб має бути поінформовано у підхо- дящий за таких обставин спосіб і ознайомлено з тими чинниками, які дають їм змогу оцінити можливі наслідки такого акту для їхніх прав, свобод та інтересів.
Беручи до уваги мету та наслідки пропонованого адміністративного акту, інтереси, що їх він зачіпає, статус чи кількість заінтересованих осіб або необхідність забезпечення ефективності адміністративної діяльно- сті, суб’єкт публічної адміністрації може вимагати на всіх або на певних етапах процедури: a) від осіб другої категорії, які мають спільні інтереси, призначити одного або кількох спільних представників; b) від осіб тре- тьої категорії – бути представленими об’єднаннями чи організаціями.
Беручи до уваги мету та наслідки пропонованого адміністративно- го акту, інтереси, що їх він зачіпає, статус чи кількість заінтересованих осіб, або необхідність забезпечення ефективності адміністративної діяльності, суб’єкт публічної адміністрації може вирішити продовжити узгодження позицій сторін шляхом однієї чи кількох з наведених ниж- че процедур:
• обмін письмовими зауваженнями;
• проведення закритих або відкритих слухань;
• представництво в дорадчому органі правомочного органу влади.
У разі обрання процедури представництва заінтересованих осіб у дорадчому органі вони також мають бути наділені правом подавати факти та аргументи, а якщо необхідно, то докази.
Суб’єкт публічної адміністрації повинен взяти до уваги факти, аргу- менти й докази, подані йому заінтересованими особами під час про- цедури узгодження позицій сторін. Обов’язок брати до уваги подані зауваження повинен мати як процедурний вимір (орган влади має оцінити релевантність та суть поданих зауважень і заперечень), так і

282
матеріальний аспект (після цього органові влади не слід радикально відхилятися від суті проекту, про яку було повідомлено основних осіб).
Адміністративний акт має бути доведений до відома громадян.
Не перешкоджаючи будь-якому іншому способу інформування, у та- кому публічному повідомленні має бути зазначено, як саме заінтере- совані особи можуть отримати доступ до відповідної інформації, але без викладення власне інформації, а саме:
• до основних висновків, які випливають з такої процедури;
• до підстав, якими обґрунтовується адміністративний акт;
• до інформації з приводу звичайних засобів юридичного захисту стосовно цього адміністративного акту та строку, в межах якого їх не- обхідно використати.
Осіб першої категорії слід персонально поінформувати про адміні- стративний акт та підстави його прийняття. Такі підстави можуть бути викладені в самому акті або повідомлені цим особам у письмовій фор- мі на їхню вимогу і в межах розумного строку. Цим особам має також бути повідомлено про звичайні засоби юридичного захисту стосовно цього акту, а також строк їх використання.
Адміністративний акт контролюється судом або іншим незалежним органом. Такий контроль не позбавляє можливості проведення попе- реднього контролю адміністративним органом влади.
Якщо до процедури контролю залучено велику кількість осіб, суд або інший контрольний орган можуть відповідно до основних принци- пів та з належним урахуванням прав та інтересів сторін вжити різних заходів для раціоналізації такої процедури. Наприклад, зажадати від учасників зі спільними інтересами обрати одного чи кількох спільних представників, заслухати і прийняти рішення з приводу вимог щодо випробування та довести відповідні питання до відома цих осіб шля- хом публічного повідомлення.
10.5. Чинність адміністративного акта.
Припинення дії адміністративного акта
Теорія чинності адміністративного акта, як справедливо наголо- шує В. Тимощук
1
, у вітчизняній адміністративно-правовій літературі
1
Тимощук В.П. Адміністративні акти: процедура прийняття та припинення дії: Мо- нографія. – К.: Конус-Ю, 2010. – С. 154.

283
є нерозробленою. Відповідні положення (правила) відсутні й у нор- мативних актах, в яких зазвичай наголошується лише на тому, що адміністративний акт набирає чинності з моменту його прийняття.
Проте такий підхід до розуміння чинності адміністративного акта є вельми спрощеним; він несе у собі високий рівень ризику для при- ватних осіб, особливо у випадках прийняття обтяжуючого адміні- стративного акта.
Питання чинності адміністративного акта слід розглядати крізь приз- му положень Конституції України (ст. 3), принципу верховенства права взагалі та принципу юридичної визначеності зокрема. З урахуванням названих відправних точок, а також розробок європейських авторів
1
можна визначити умови чинності адміністративного акта.
Адміністративний акт після його прийняття (видання) має бути до- ведений до відома його адресата в офіційному порядку. Лише після цього адміністративний акт набуде чинності та матиме відповідні юри- дичні наслідки. Недоведене до відома заінтересованої особи рішен- ня суб’єкта публічної адміністрації не є адміністративним актом. При цьому варто розуміти, що доведення адміністративного акта до відома заінтересованої особи є передумовою не його законності, а його юри- дичної дії.
У разі, якщо адміністративний акт стосується прав, свобод чи інтере- сів великої кількості осіб, він має доводитися до відома усіх. Для кож- ної з цих осіб дія адміністративного акта розпочнеться лише тоді, коли саме вона ознайомиться із змістом прийнятого рішення. Таким чином, дія такого адміністративного акта для різних осіб може бути розпочата у різний час.
Доведення адміністративного акта до відома заінтересованої особи
(осіб) має здійснюватися уповноваженим суб’єктом публічної адміні- страції в офіційному порядку.
Основними способами доведення адміністративного акта до відо-
ма
заінтересованої особи (осіб) є:
• оголошення, тобто усне повідомлення змісту адміністративного акта особі (особам) суб’єктом публічної адміністрації. Особа має отри- мати повідомлення про усі суттєві елементи адміністративного акта, у тому числі щодо порядку його оскарження. На вимогу особи адміні- стративний акт має оформлюватися у письмовій формі або письмово підтверджуватися;
1
Maurer Н. Allgemeines Verwaltungsrecht. VerlagC.H. Beck, München, 2009, s. 234–237.

284
• вручення, тобто надання особі адміністративного акта (примірни- ка рішення, документу тощо), як правило, в приміщенні органу публіч- ної влади або вручення такого акта за місцем знаходження особи;
• надсилання поштою, тобто відправлення адміністративного акта засобами поштового зв’язку, бажано рекомендованим листом з пові- домленням про вручення;
• офіційне опублікування, тобто розміщення адміністративного акта в офіційному виданні або в іншому виданні, в якому друкується інфор- мація щодо діяльності суб’єкта публічної адміністрації.
Суб’єктом публічної адміністрації можуть використовуватися також і
інші способи доведення адміністративного акта до відома особи. Зо- крема, це може бути відправлення адміністративного акта факсом, надсилання електронною поштою.
При доведенні адміністративного акта до відома осіб, яких він сто- сується, слід враховувати, по-перше, те, що факт доведення адміні- стративного акта до відома особи повинен бути належним чином зафіксований, оскільки за наявності сумнівів факт та час доведення адміністративного акта до відома особи має доказуватися суб’єктом публічної адміністрації. По-друге, несвоєчасне доведення адміністра- тивного акта до відома адресата та заінтересованих осіб, як правило, має наслідком автоматичне продовження строку для оскарження ад- міністративного акта
1
Можуть існувати і деякі особливості щодо моменту набрання адмі- ністративним актом чинності
2
. Зокрема, адміністративний акт може набувати чинності в інший момент, аніж момент доведення його до відома особи (проте не раніше такого моменту):
• якщо це передбачено законом. Наприклад, дозвіл на полювання діє протягом мисливського сезону;
• якщо це передбачено власне адміністративним актом. Наприклад, у виданому особі віком до 18 років посвідченні на право керування транспортними засобами категорії «В» зазначається, з якої дати вини- кає відповідне право;
• після виконання певної умови. Наприклад, особі може надаватися право користування об’єктом комунальної власності після завершення капітального ремонту такого об’єкта;
1
Тимощук В.П. Адміністративні акти: процедура прийняття та припинення дії: Мо- нографія. – К.: Конус-Ю, 2010. – С. 155, 156.
2
Там само. – С. 156, 157.

285
• після закінчення строку, відведеного на оскарження адміністратив- ного акта. Наприклад, постанова у справі про адміністративне право- порушення набуває чинності після закінчення строку, відведеного для
її оскарження (ст. 291 КпАП).
Адміністративний акт припиняє свою дію у разі:
• виконання вимоги, якщо зміст акта зводився лише до виконання цієї вимоги;
• настання певної юридичної події, зокрема зникнення «адресата» акта (смерть фізичної особи, ліквідація юридичної особи);
• закінчення строку дії акта, який було видано на певний строк;
• прийняття нового акта, яким поглинається зміст попереднього акта;
• скасування акта органом, що його видав, або іншим уповноваже- ним органом
1
10.6. Дефектність адміністративного акта
та її наслідки
Під час підготовки та видання адміністративного акта можуть бути недотримані названі вище формальні та/або матеріальні вимоги, внаслідок чого адміністративний акт виявляється дефектним. У ре- зультаті цього його дія може бути обмежена щодо тих юридичних наслідків, які мав на увазі суб’єкт, який його видав, або взагалі він може не породжувати жодних юридичних наслідків. У першому ви- падку адміністративний акт буде, хоча і дефектним, але чинним, у другому – нікчемним.
Про дефектний адміністративний акт можна вести мову лише у тому випадку, коли такий акт існує, тобто він прийнятий та належним чином доведений до відома заінтересованої особи. В іншому разі дефектного акта просто не існує.
1
Адміністративне право України. Академічний курс: Підручн.: У 2 т. / Ред. колегія:
В.Б. Авер’янов (голова). – К.: ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2007. – Т. 1: За- гальна частина. – С. 286–287.

286
10.6.1. Заперечний адміністративний акт
Заперечними є ті адміністративні акти, які видані, проте містять у собі дефекти, у зв’язку з чим їх законна сила ставиться під сумнів, а отже, може бути оскаржена. Заперечними адміністративними актами
є, насамперед, такі акти, що містять окремі елементи або ознаки не- відповідності праву, або до яких включені норми права, що належать до актів, які покликані врегулювати інші різновиди відносин у сфері пу- блічного адміністрування.
Заперечні акти містять окремі незаконні положення або технічні помилки; в них відсутні окремі реквізити; акти видані з порушенням процедури, без належного кворуму тощо. Вони є частково дійсними, оскільки їх доопрацювання, усунення незаконних приписів повертає
їм юридичну силу
1
Однак такі акти є обов’язковими до виконання. Вони продовжують діяти доти, доки їх не скасовано. У цьому полягає
1 2 3 4

скачати