Ім'я файлу: Дипломатичні відносини УНР і незалежної України.docx
Розширення: docx
Розмір: 21кб.
Дата: 10.12.2022
скачати
Розширення: docx
Розмір: 21кб.
Дата: 10.12.2022
скачати
Дипломатичні відносини УНР:
1.УНР і ЗУНР: Отже, оцінюючи загалом військово-політичний союз і дипломатичну співпрацю між ЗУНР та УНР, можна констатувати, що об’єднання в унітарну українську державу, хоч і нетривале, відповідало вимогам часу й інтересам народу в обох державах. Але геополітична ситуація, безперервна війна на трьох фронтах і не завжди правильно обрана й узгоджена зовнішня політика проводів, які постали в той драматичний період, не дали змоги реалізувати вікові прагнення двох гілок одного українського народу. Позиція Антанти, яка керувалася суто власними інтересами й не визнавала незалежності жодної держави, що постали на постімперських теренах Росії, крім Польщі та Фінляндії, зводила нанівець зусилля дипломатичного корпусу ЗУНР. Не могла надати ефективної дипломатичної допомоги галицькому зовнішньополітичному відомству й УНР, яка мала потужніший потенціал закордонного представництва. Тому підбити підсумки можна словами Володимира Винниченка, який писав: «Економічні й міжнародні інтереси різних держав робили їх противниками й ворогами нашої державности. Отже треба було мати відповідну силу, щоб побороти всіх тих противників і примусити їх констатувати нашу перемогу, себ-то визнати наше право на самоозначення […] І ніяка дипломатія, коли б її провадили найгеніальніші люди, не могла би нічого вдіяти».
2.УНР і Королівство Румунія: Основними напрямами діяльності української дипломатичної місії в Румунії було представлення й захист політичних, економічних і військових інтересів УНР, отримання зброї та амуніцій, пожвавлення торговельних відносин, допомога цивільним громадянам і військовим емігрантам з України, які всупереч власній волі опинилися на території сусідньої держави, а також діяльність, спрямована на подолання інформаційного вакууму УНР і навколо неї. Функціонування НДМ УНР у Бухаресті сприяло поширенню в 1920 р. української ідеї за кордоном, популяризуванню знань про Україну та її боротьбу за незалежність, привертала увагу міжнародної спільноти до нагальних і гострих українських проблем.
На успішну НДМ УНР у Бухаресті було покладено й інше особливе завдання: забезпечити український уряд повноцінним зв’язком із Європою, зокрема з країнами-членами Антанти. 95 Заслуговує на увагу й той факт, що в 1920 р. сторони стабільно виконували лише українсько-румунські торговельні домовленості, укладені за посередництва К. Мацієвича, що дало можливість на тлі суцільної економічної блокади УНР закуповувати для країни й армії бензин, амуніцію, одяг, сіль та інші необхідні товари.
Водночас найнегативнішим підсумком 1920 р. виявилося те, що офіційний Бухарест так і не спромігся визнати політичну самостійність України, попри всю зацікавленість Королівства Румунія в існуванні Української Народної Республіки як військово-політичного буфера між ним і більшовицькою Росією та важливої торговельно-економічної партнерки. Вирішальну роль у цьому контексті відіграла Антанта, яка тоді домінувала зовнішньополітичні орієнтири Румунії та прагнула відродження «єдиної та неділимої Росії», сподіваючись повернути вкладені в дореволюційну російську економіку чималі капітали. Загалом позиція Королівства Румунія щодо існування УНР доби Директорії була неоднозначною. З одного боку, Бухарест мав дотримуватися позиції лідерів Антанти, а з іншого – усвідомлював, що саме існування самостійної України могло захистити Румунію від небезпечного поширення більшовизму.
Дипломатичні відносини незалежної України:
1. Згідно з Декларацією про державний суверенітет і Актом незалежності України принципово новими рисами її зовнішньополітичної діяльності у перші роки незалежності були: утвердження державності й зміцнення незалежності України; активна розбудова двосторонніх відносин і нала - годження стратегічного партнерства з важливими для неї державами світу; повернення до Європи, від якої Україна впродовж століть була штучно ізольована, зокрема включення до загальноєвропейського процесу, розвиток співпраці з ЄС і НАТО; захист національних інтересів у світі, зокрема у складних відносинах з окремими державами-сусідами; створення сприят - ливого зовнішнього оточення й забезпечення національної безпеки молодої держави. Отже, головною особливістю становлення зовнішньої політики неза - лежної України наприкінці ХХ ст., на відміну від його початку, були відносно мирні умови розпаду СРСР. Помітний вплив на формування зовнішньої політики України має її геополітичне становище на стику цивілізацій і культур. Внутрішня стабільність України стала запорукою незмінності геостратегічних трансформацій, що відбулися в Європі й світі після закінчення «холодної війни». «Внутрішньополітичний союз із розрахунку» між українськими націо - нально-демократичними силами і прагматичним крилом компартійної номенклатури став універсальним ключем до розв’язання проблем становлення незалежності України та її зовнішньої політики. Водночас ця «родова травма» суттєво позначилася на подальшому розвитку зовнішньої політики України та дала їй характерну специфіку, що відрізняє й досі багатовекторний курс України від зовнішньополітичних пріоритетів наших сусідів із країн Центральної Європи.
За роки незалежності українською владою прийнято багато законодавчих і підзаконних актів, укладено чимало багатосторонніх і двосторонніх угод, держава стала членом багатьох міжнародних організацій. Набуття Україною повноправного членства в ЄС проголошувалося стратегічною метою, а отримання статусу – головним зовнішньополітичним пріоритетом держави. Далі, уже у 2000-х рр., активність України зростала. У посланні Президента до Верховної Ради України 2002 р. Європейський вибір недвозначно формулювалися завдання інтенсифікації євроінтеграційного процесу на 2002–2011 рр., метою яких було «створення реальних передумов для вступу України в ЄС» . Таким чином, досліджуючи хід історії розвитку зовнішньої політики української держави з початку 90-х і до початку 2000-х pp., можна спостерігати глобальні зрушення та позитивну тенденцію щодо розвитку зовнішньополітичних зв’язків, переорієнтації української держави на засади цінностей західної демократії та серйозної участі у світовій політиці. За перше десятиріччя незалежності Україна набула значного досвіду формування зовнішньополітичного курсу. Період 1991–2000 рр. є визначальним для трансформації сучасної системи міжнародних відносин.
2. Постановка проблеми. Безумовно, швидке встановлення суверенітету та незалежності стало певною мірою несподіванкою для українського суспільства, що суттєво позначилось на формуванні основних зовнішньополітичних засад та інституцій нашої держави. Україна як самостійна незалежна держава не мала серйозного досвіду власного національного державотворення, що було першочерговою проблемою на шляху до формування її зовнішньої політики як незалежної демократичної держави. Державотворчі процеси в Україні після здобуття нею незалежності відбувались за вкрай складних і несприятливих умов, пов’язаних насамперед із важким тягарем проблем, отриманих у спадщину від радянського союзу.