Ім'я файлу: 6-9-10-11-12 задачі.docx
Розширення: docx
Розмір: 37кб.
Дата: 21.11.2023
скачати
Пов'язані файли:
7-17-19-21-33.docx
25.docx

6. До фельдшера ФАПу звернулася мати 10 річної дитини зі скаргами на в’ялість, сонливість, біль в животі. На протязі 3-х місяців дитину турбували спрага і поліурія. Три доби тому виник головний біль, з’явилась в’ялість, сонливість, зросла слабкість, дитина стала погано орієнтуватися у оточуючому середовищі. При огляді стан тяжкий, сонливий, шкіра і слизові оболонки сухі, язик темно – вишневого кольору. Дихання глибоке, шумне, 36 за хв., запах ацетону у повітрі. Тони серця приглушені, ЧСС – 129уд/хв.. Живіт здутий. Печінка та селезінка збільшені.

Діагноз. Ваші дії.

Діагноз. Цукровий діабет 1 типу,

Класифікація ускладнень:

1. Гострі ускладнення:

діабетичний кетоацидоз; кетоацидотична кома;

гіперосмолярна кома;

гіпоглікемія, гіпоглікемічна кома;

молочнокисла (лактоацидотична) кома.

2. Хронічні ускладнення:

ангіопатії (ретинопатія, нефропатія, ангіопатія ніг); невропатія (периферична, центральна, автономна);

синдром Моріака, синдром Нобекура;

ураження шкіри (дермопатія, ліпоїдний некробіоз, ліподистрофія, хронічна пароніхія);

синдром діабетичної кисті (хайропатія, контрактура Дюпюітрена);

синдром діабетичної стопи, суглоб Шарко.

Критерії діагнозу цукрового діабету.

У нормі вміст глюкози в капілярній крові складає 3,3 -5,5 ммоль/л.

При глікемії натще < 6,1 ммоль/л проводиться стандартний оральний тест толерантності до глюкози

(див. нижче). При отриманні двічі рівня глікемії натще в капілярній крові > 6,1 ммоль/л або в

венозній крові > 7,0 ммоль/л, чи вибірково > 11.1 ммоль/л діагноз ЦД не викликає сумнівів і тест

не проводиться

Симптоми

Найсильніше почуття спраги.

Сверблячка шкіри.

Постійні позиви до сечовипускання (на добу може виділятися до 10 літрів рідини).

Різка втрата ваги, схуднення.

Сильне почуття слабкості, сонливості, стомлюваності, зниження працездатності.

На початку розвитку захворювання апетит підвищений. У міру прогресування захворювання людина відмовляється від їжі, розвивається анорексія

Поява специфічного фруктового запаху з рота.

Болі в животі, нудота, блювота.

Швидко прогресуюче порушення свідомості з розвитком стану коми.
Критерії діагностики цукрового діабету

1. Клінічні:

- поліурія;

- полідіпсія;

- поліфагія;

- утрата маси тіла;

- нічне нетримання сечі;

- сухість слизових оболонок рота;

- сверблячка шкіри і слизуватих;

- підвищена нервова збудливість;

- головний біль;

- біль в черевній порожнині, нудота, блювота (особливо при ДКА);

- діабетичний рум’янець;

- запах ацетону з рота;

- стоматит, в т.ч. ангулярний стоматит;

- часті інфекції;

- фурункульоз, ячмені;

- порушення зору.

1. Параклінічні:

а. Обов‘язкові лабораторні

- гіперглікемія (див. вище);

- глюкозурія (зазвичай з’являється при рівні глікемії більше, ніж 8,88 ммоль/л);

- кетонурія.

б. Додаткові лабораторні

- С-пептид в сироватці крові знижений або відсутній;

- підвищений рівень глікованого гемоглобіну;

- підвищений рівень фруктозаміну;

- наявність автоантитітіл до антигенів бета-клітин, до інсуліну та до різних ізоформ

глутаматдекарбоксилази.

Лікування:

Лікування проводиться довічно.

Показання для госпіталізації у ендокринологічне відділення:

- вперше виявлений ЦД за відсутності діабетичного кетоацидозу (ДКА) - для корекції лікування,

навчання за програмою “Школи самоконтролю хворого на цукровий діабет”;

- декомпенсація ЦД, в т.ч. при супутніх захворюваннях, яка не корегується у амбулаторних умовах;

- швидке прогресування хронічних ускладнень ЦД.

Показання для термінової госпіталізації у відділення або палату інтенсивної терапії:

- розвиток гострих ускладнень ЦД (ком);

- виражене зневоднення;

- приєднання інфекцій;

- порушення психіки дитини

Дієтотерапія:

- харчування різноманітне, адаптоване за віком, відповідне до фізичної активності та режиму

введення інсуліну;

- перевага - кашам, хлібу, овочам і фруктам;

- обмежувати сіль та цукор;

- споживання жирів не забороняється маленьким дітям, але не бажане дітям старшого віку і

підліткам;

- якщо дитина захворіла на ЦД у ранньому віці, то її грудне вигодовування рекомендується

подовжити якнайменше до шестимісячного віку;

- оптимальна кратність харчування протягом доби: 3 основних і 3 легких прийомів їжі;

- добова калорійність їжі для дитини розраховується за формулою: 1000 ккал + 100 ккал на кожен рік

її життя. З цієї кількості: вуглеводів 50–55 %, жирів – 30%, білків – 15-20%.

- після розрахунку кількості калорій, що припадають на вуглеводи, визначають кількість хлібних

одиниць (ХО) для можливості проведення взаємозаміни продуктів (10-12 г вуглеводів їжі прийнято

за 1 ХО), що дозволяє замінювати продукти за еквівалентною кількістю вуглеводів;

Приблизна добова кількість ХО:

- 4 – 6 років – 12-13 ХО

- 7 – 8 років – 15-16 ХО

- 11 – 14 років: хлопчики – 18-20 ХО, дівчатка – 16 - 17 ХО

- 15 – 18 років: хлопчики – 19-21 ХО, дівчатка – 17 –18 ХО

Ваші дії. Ввести інсулін короткої дії 20 ОД в/м, 0,9% розчин хлориду натрію в/в із швидкістю 1

л/год, забезпечити захист від переохолодження. Госпіталізація до дитячого ендокринного відділення

9. До Вас, фельдшера ФАПу, звернувся хворий 13 років зі скаргами на дратівливість, швидку стомлюваність, мимовільне скорочення м’язів обличчя, зміну почерку. За місяць до цього, дитина перехворіла на ангіну. При огляді межі серця розширені, тони приглушені, м’який систолічний шум на вехівці, тахікардія.
Діагноз. Гостра ревматична лихоманка, мала хорея

Гостра ревматична лихоманка (ГРЛ) – гостре запальне захворювання сполучної тканини з переважною

локалізацією процесу в серцево-судинній системі, що розвивається у зв'язку з гострою інфекцією, викликаною

β-гемолітичним стрептококом групи А у схильних осіб, переважно у дітей і підлітків 7-15 років.

Умови, в яких повинна надаватись медична допомога

Хворі на ГРЛ, уперше виявлену чи в період рецидиву, підлягають стаціонарному лікуванню в спеціалізованих

ревматологічних чи кардіологічних відділеннях обласних чи міських лікарень. Хворі на ГРЛ в неактивний

період захворювання за умови призначення адекватної терапії мають знаходитися під диспансерним наглядом

лікарів кардіолога, ревматолога в районних поліклініках за місцем проживання.

Орієнтовна тривалість лікування у стаціонарних умовах (спеціалізовані ревматологічні відділення) – 10-

14 діб за умови підбору адекватної ефективної фармакотерапевтичної програми, поліпшення клінічних та

лабораторних ознак захворювання.

Діагностика

ВЕЛИКІ КРИТЕРІЇ:

1.Кардит.

2.Поліартрит.

3.Хорея.

4.Кільцеподібна еритема.

5.Підшкірні вузлики.

МАЛІ КРИТЕРІЇ:

а) Клінічні:

- попередній ревматизм або ревматична хвороба серця;

- артралгії;

- лихоманка;

б) Параклінічні:

- показники гострої фази запалення;

- швидкість зсідання еритроцитів;

- C-реактивний білок, лейкоцитоз;

- Подовження інтервалу P-R на ЕКГ.

Дані, що підтверджують стрептококову інфекцію:

- підвищення титрів антистрептококових антитіл;

- висів із зіва стрептококів групи A;

- нещодавно перенесена скарлатина.

Наявність 2 великих критеріїв і ознак попередньої стрептококової інфекції або 1 великого, 2 малих

критеріїв і ознак попередньої стрептококової інфекції дає змогу поставити діагноз ГРЛ.

ЛІКУВАННЯ

1-й етап - стаціонар. Усім пацієнтам із гострою ревматичною лихоманкою показана госпіталізація із

виконанням постільного режиму протягом перших 2 - 3 тижнів захворювання з подальшим поступовим

розширенням рухового режиму, призначення дієти, що містить достатню кількість повноцінних білків із

обмеженням прийому хлориду натрію, рідини, збільшенням вмісту калію, магнію та вітамінів в раціоні.

  • Етіотропна терапія здійснюється бензилпеніциліном у добовій дозі 1500000 - 4000000 ОД у дітей

старшого віку і підлітків і 600000 - 1000000 ОД у дітей молодшого віку впродовж 10 - 14 діб із

наступним переходом на використання дюрантних форм препаратів - біциліну-5 або бензатин

бензилпеніциліну. Біцилін-5 призначається в дозах 1500000 ОД для підлітків і 400000 - 600000 ОД для

дітей 1 раз на 2 тижні, а бензатин бензилпеніцилін 600000 - 800000 ОД дітям і 1500000 - 2400000 ОД

підліткам внутрішньом'язово кожні 2 тижні. У випадках алергічних реакцій на препарати пеніциліну

показано призначення макролідів.

  • Патогенетичне лікування - нестероїдні протизапальні препарати (ацетилсаліцилова кислота,

індометацин, діклофенак натрію, німесулід та ін.). Ацетилсаліцилова кислота (аспірін) призначається у

середніх дозах (для дітей до 12 років 0,2 г/кг/добу, не більше 1 - 2 г в 3 - 4 прийоми, підліткам - до 3 - 4

г на добу). При тяжкому кардиті - преднізолон 1 - 2 мг/кг/добу в 3 приймання 2 - 4 тижня з

поступовою його отміною та послідуючим переходом на аспірін.

  • При наявності симптомів недостатності кровообігу - відповідна терапія.

  • При лікуванні хореї - спокій, тишина, за показаннями фенобарбітал, препарати брома, інші засоби за

призначеням дитячого невролога.

2-й етап курації хворого передбачає направлення в спеціалізований ревматологічний санаторій або в

поліклініку для продовження лікування, що розпочато у стаціонарі.

3-й етап - здійснюється диспансерне спостереження та проводяться профілактичні заходи.

Ваші дії. Госпіталізація до стаціонару ревматологічного відділення.
10. Під час патронажу до 2,5 місячної дитини мати поскаржилася на поганий апетит у дитини, неспокій, підвищення температури тіла до 37,2 – 37,4 С, відсутність приросту маси тіла. З анамнезу відомо, що дитина народилася від 2 доношеної вагітності з масою тіла 3200г, довжиною 50см. З пологового будинку виписана на 10-у добу через те, що пупковий залишок відпав на 7-му добу, даної спостерігались виділення з пупкової ранки. Через 1 тиждень з’явились гнояки, які трималися близько 1 місяця. У віці 1 місяця дитина переведена на штучне вигодовування. За місяць прибавила у масі – 300г, за другий місяць – 100г. При огляді стан дитини тяжкий, квола, висмоктує по 40-50 мл суміші. Шкіра бліда, суха, зморшкувата. Підшкірна основа відсутня на тулубі, кінцівках та обличчі. Дефіцит маси тіла складає 30%. Тургор тканин поганий. Дихання ослаблене, ЧД – 50 уд/хв.. Тони серця приглушені, ЧСС – 140 уд/хв.. Живіт м’який, печінка виступає з-під краю реберної дуги на 4см, селезінка – на 2см. Випорожнення 2-3 рази на добу, кашкоподібні, жовтого кольору.

Діагноз.. сепсис Гіпотрофія ІІІ ступеня

Сепсис – це генералізована реакція макроорганізму на інфекцію, а сепсис новонароджених – це клінічний

синдром системного захворювання, що супроводжується бактеріємією та зустрічається у неонатальному

періоді життя.

КЛАСИФІКАЦІЯ

І. За терміном інфікування

1. Внутрішньоутробний сепсис:

а) антенатальна контамінація мікроорганізмами,

б) інтранатальна контамінація мікроорганізмами.

2. Постнатальний сепсис

ІІ. За вхідними воротами:

1. Умбілікальний,

2. Шкіряний (на місці ін’єкцій, катетерізацій, інтубацій, зондів тощо),

3. Легеневий,

4. Кишковий,

5. Уросепсис,

6. Отогений

ІІІ. За клінічною формою:

1. Септицемія - сепсис без метастазів,

2. Септикопіємія - сепсис із гнійними метастазами.

ІУ. За терміном появи клінічних ознак:

1. Ранній (early-onset), що виникає протягом 72 годин після народження,

2. Пізній (late-onset), що виникає після перших трьох діб життя дитини.

ГОЛОВНІ ФАКТОРИ РИЗИКУ

 недоношеність,

 безводний період понад 24 години,

 чоловіча стать,

 гарячка матері 38,3оС та більше,

 меконіальні, зловонні, мутні навколоплідні води,

 хоріоамніоніт;

 материнські інфекції, особливо сечостатевої системи,

 колонізація шийки матки бета-гемолітичним Str. гр. В,

 асфіксія при народженні або інша патологія, що потребувала реанімаційних заходів та/або

тривалого утримання від ентерального харчування.

До факторів ризику розвитку нозокоміального сепсису у новонароджених відносять:

 низька маса тіла при народженні,

 наявність периферичного венозного катетеру понад 3 доби, пупкового венозного катетеру понад 7

днів, центрального катетеру понад 10 днів,

 респіраторний дистрес-синдром при надходженні дитини до відділення,

 використання Н2-блокаторів,

 наявність назогастрального зонду,

 повного парентерального вигодовування, некротичний ентероколіт,

 ураження шкіри,

 переведення в інші лікувальні установи.

КЛІНІЧНІ ПРОЯВИ

В цілому, можливі наступні клінічні прояви неонатального сепсису з

боку різних органів та систем:

 недостатній температурний контроль, лихоманка понад 37,7о С. / гіпотермія менше 36,5о С, різниця в

пахвовій і базальній температурі,

 ЦНС: млявість/збудливість, гіпорефлексія, тремор/судоми, кома, напруження/вибухання переднього

тім’ячка, аномальний рух очей, м’язова гіпотонія/збільшення тонусу,

 респіраторний тракт: тахіпное, апное, ціаноз/підвищена потреба в кисні, задишка, стогін на видиху,

нерегулярні дихання, ретракція, хрипи,

 гастроінтестинальний тракт: слабке смоктання, блювання, діарея, метеоризм, набряк/еритема черевної

стінки, гастроінтестинальна кровотеча, позитивний тест на кров у калі, гепатомегалія, ехографічно

збільшений жовчний міхур,

 шкіра: висип/еритема, пурпура/петехії, пустули/параніхії, омфаліт, плями, склерема, набряки,

 система крові: жовтяниця, особлива пряма гіпербілірубінемія, кровотеча, спленомегалія, згущення

крові,

 система кровообігу: симптом “білої плями”, блідість/ціаноз, холодна шкіра, тахікардія, аритмія,

артеріальна гіпотензія,

 метаболізм: метаболічний ацидоз, гіпер- або гіпоглікемія, глюкозурія, синдром порушеної секреції

антидіуретичного гормону, ін.

Діагностичні заходи при сепсисі новонародженого включають:

1) Аналіз крові загальний, С-реактивний протеїн (особливо його моніторинг – при надходженні дитини

та через 24 години);

2) Біохімічний аналіз крові;

3) Бактеріологічний посів крові;

4) Аналіз сечі загальний та її бактеріологічний посів;

5) Люмбальна пункція після стабілізації стану дитини та відсутності геморагічного синдрому;

6) Фарбування за Грамом та бактеріологічне дослідження виділень;

7) При підозрі на ДВЗ-синдром – коагулограма;

8) За показаннями специфічна вірусологічна діагностика: сечі, кала, кров;

9) Бактеріологічне та патологічне дослідження плаценти;

10) Рентгенографія грудної клітки, черевної порожнини, ехографія нирок, нейросонографія,

ехокардіографія тощо
гіпотрофія — це порушення фізичного розвитку дитини І-ІІ років життя головним чином за рахунок

зменшення фактичної маси тіла в порівнянні з належною.

В основі класифікації гіпотрофії лежить час її виникнення. Виділяють гіпотрофію вродженого, набутого і

змішаного генезів.

Діагноз вродженої гіпотрофії ставиться відразу після народження дитини. Для цього проводиться розрахунок

масо-ростового коефіцієнту

МРК =

Масатіла новонародженого (г)

Довжинатіла новонародженого(см)

В нормі МРК = 60-80

При діагностиці гіпотрофії вказується її ступінь, що залежить від міри зменшення показника МРК від

нормативних параметрів:

1 ступінь — МРК = 59-56;

2 ступінь — МРК = 55-50;

3 ступінь — МРК = 49 і менше.

Якщо з нормальною масою при народженні в дитини виявлені ознаки недостатньої маси тіла після 1 місяця

життя, мова йде про набуту гіпотрофію. Виділяється три ступені в залежності від дефіциту фактичної маси

тіла (ФМТ) у порівнянні з належною масою тіла (НМТ)

1 ступінь — дефіцит м.т. - 11-20%;

2 ступінь — дефіцит мл. = 21-30%;

3 ступінь — дефіцит м.т. = 31% і більше.

При огляді дитини виявляються зовнішні ознаки гіпотрофії. Головною із них є зменшення товщини шару

підшкірно-жирової клітковини спочатку тільки на тулубі (1 ступінь), після цього і на кінцівках (II ступінь),

і на обличчі (III ступінь) — мал. 29,51. При гіпотрофії III ступеня обличчя дитини схоже на похилу людину

—«Обличчя Вольтера»

Якщо гіпотрофія мала місце у дитини при народженні, а потім ознаки патології зберігаються, і маса тіла не

нормалізується протягом наступних місяців життя малюка, ставиться діагноз гіпотрофії змішаного генезу.

Ваші дії. Госпіталізація в дитяче інфекційне відділення

Расчет питания

Належна маса тіла = 3200 + 600 + 800 + 400 = 5000 г.

Добовий об'єм їжі = 120×3,6×1000

700

=617 мл = 620 мл

Об'єм їжі на одне годування 620 : 6 = 103 мл.

11. У пологовому будинку народилася дитина від перших пологів з масою тіла 3850г, довжиною тіла 52 см з накладанням щипців. При огляді дитина квола, колір обличчя синюшно–блідий. Голова запрокинута, погляд спрямований в одному напрямі. Відмічаються судоми клоніко-тонічного характеру. Дихання неправильне. Серцеві тони глухі..

Діагноз. Внутрішньочерепна пологова травма.

Пологова травма – це пошкодження цілісності тканин та органів дитини під час пологів внаслідок

дії механічних чинників.

Провідна роль у патогенезі пологової травми належить механічному впливу (стискання,

витягування, зміщення тканин плоду), що виникає при проходженні плоду по пологовим шляхам і

при акушерських втручаннях, а також порушенням кровообігу загального та місцевого характеру

Внутрішньочерепні пологові травми

Стискання та деформація голови під час пологів можуть супроводжуватися розривом

артеріол, вен, синусів поза мозком – епідурально (крововилив між твердою мозковою оболонкою та

черепом), субдурально (накопичення крові під твердою мозковою оболонкою), субарахноідально

(кровотеча з вен субарахноідального простору), а також кровотечею в паренхіму мозку або в його

шлуночки.

Клініка. Ознаки багатьох внутрішньочерепних крововиливів (ВЧК) є подібними і включають

зміну поведінки новонародженого (збудження, пригнічення, сонливість, порушення свідомості до

коми), симптоми, пов’язані з крововтратою (блідість, жовтяниця, артеріальна гіпотонія, шок, ДВЗ),

ознаки підвищеного внутрішньочерепного тиску (вибухання великого тім’ячка, розходження

черепних швів, запрокидування голови, зригування та блювота), ознаки здавлення стовбуру мозку

(апное, асфіксія, брадикардія, нестабільна температура тіла, нестабільний артеріальний тиск),

симптоми ураження черепних нервів (ністагм, птоз, анізокорія, псевдобульбарні порушення).

Проявом ВЧК також є судоми різного типу, парези, зміна тонусу м’язів, зміна рефлексів. Перебіг

ВЧК може бути поступовим, катастрофічним, а також безсимптомним.

Епідуральний крововилив – розташований між твердою мозковою оболонкою та кісткою

черепа. Такі ушкодження зустрічаються рідко, в основному у доношених та переношених дітей,

майже завжди супроводжуються з лінійними переломами кісток черепа. Часто вони виникають при

неправильну накладанні акушерських щипців.

Клініка. Швидке прогресування симптомів внутрішньочерепної гіпертензії впродовж 1-3 доби

життя, супроводжується судомами. Діагноз підтверджується після проведення комп’ютерної

томографії, рентгенографії черепа, діафаноскопії, нейросонографії. Лікування: гемостатична,

протисудомна, дегідратаційна терапія; нейрохірургічне втручання (видалення гематоми). Прогноз

без своєчасного нейрохірургічного втручання несприятливий.

Субдуральний крововилив Локалізується між твердою і м’якою мозковими оболонками.

Розвивається при травмуванні судин верхнього сагітального та поперечного синусів, судин намету

мозочка. Клінічні ознаки залежать від величини крововтрати і локалізації гематоми. В більшості

випадків перші симптоми з’являються через декілька годин після народження. При

супратенторіальному крововиливі характерним є «світлий проміжок» від 24 годин до декількох діб,

після якого зростають вогнищеві, гіпертензивні симптоми. Типовою є, крім симптомів крововтрати

та підвищеного внутрішньочерепного тиску, дисфункція стовбуру мозку: кома, апное, гіпотонія,

бульбарні порушення, нестабільна температура, очні симптоми, зригування.Прогноз в більшості

випадків несприятливий.

Розрив намету мозочку розвивається внаслідок патологічної конфігурації голови під час

пологів. Клініка: вкрай тяжкий стан одразу після народження: наростання симптомів

внутрішньочерепної гіпертензії, стволові порушення, очні симптоми, порушення дихання і серцево-судинної системи, тонічні судоми. Діти, як правило, вмирають в ранньому неонатальному періоді.

Субарахноїдальний крововилив звичайно пов'язаний з пологовою травмою і є наслідком

кровотечі з вен субарахноідального простору. Кров осідає на оболонках мозку, викликає їх

асептичне запалення, що в подальшому призводить до рубцево-атрофічних змін в мозку та його

оболонках, порушенню ліквородинаміки. Продукти розпаду крові, особливо білірубін, мають

виражену токсичну дію. Клінічні ознаки проявляються загальним збудженням: «мозковий крик»,

інверсія сну, гіперестезія, широко розплющені очі; гіпертензійно- гідроцефальним синдромом

(судоми, закидання голови, вибухання тім’ячка). а також симптомами «випадіння» в залежності від

локалізації крововиливу.

Крововилив у шлуночки мозку травматичний у доношених новонароджених розвивається, як

правило, внаслідок розриву судин хоріоідального сплетіння і супроводжується значним набряком

мозку. Клініка внутріньошлуночкового крововиливу (ВШК): ознаки здавлення стовбуру мозку

(порушення гемодинаміки, асфіксія, температурна нестабільність, бульбарні симптоми),

внутрішньочерепна гіпертензія, тремор, судоми, ознаки крововтрати. Лікування ВШК передбачає

попередження прогресування кровотечі (вітамін К, діцинон) та терапію внутрішньочерепної

гіпертензії для попередження атрофії мозку: застосування діакарбу, фуросеміду, накладання

вентрикуло-перитонеального шунта. Прогноз ВШК залежить від його ступеня та наслідків набряку

мозку.

Діагностика ВЧК передбачає огляд невролога, окуліста, нейрохірурга.

Результати люмбальної пункції залежать від типу крововиливу: при внутрішньошлуночковому,

субарахноідальному, субдуральному – змінені та незмінені еритроцити, нейтрофільно-лімфоцитарнй

цитоз, підвищення рівня білку; при епідуральному та внутрішньомозковому – білково-клітинна

дисоціація.

Нейросонографія в більшості випадків малоінформативна: при епідуральному крововиливі

дає ознаки гіперехогенності ураженої півкулі, асиметрії бокових шлуночків мозку; при

субдуральному крововиливі може виявити локалізацію крововиливу. Але не є інформативою при

малих його розмірах, при субарахноідальному – може виявити розширення субарахноідального

простору, але не інформативна при малих розмірах крововиливу. Нейросонографія є найбільш

інформативною в діагностиці внутрішньошлуночкових крововиливів.

Лікування: підтримка функцій дихальної та серцево-судинної систем, вітамін К, діцинон,

корекція гіповолемії, лікування судом, гіпербілірубінемії. При зростанні внутрішньочерепного тиску,

погіршенні неврологічної симптоматики – хірургічне втручання для видалення крововиливу або

декомпресії.

Ваші дії. Госпіталізація у дитяче нейрохірургічне відділення
12. Ви фельдшер ФАПу, оглядаєте дитину 3 місяців зі скаргами на задишку, кашель, підвищення температури тіла, кволість. Хворіє 3-ю добу, лікувалась домашніми методами. При огляді стан тяжкий, шкіра бліда, ціаноз носо-губного трикутника. ЧД -60 уд. за хв., з участю допоміжних м’язів. Кашляє часто, у куточках роту – пінясте харкотиння. При перкусії – вкорочення перкуторного звуку паравертебрально, при аускультації – над цією поверхнею легень велика кількість дрібно – пухирчастих вологих хрипів. Межі серця розширені вліво, тони приглушені, ЧСС – 180 уд/хв. На рентгенограмі легень – осередкові тіні в обох легенях, корені інфільтровані.

Діагноз. Позагоспітальна двостороння пневмонія

Пневмонія – це гостре неспецифічне запалення легеневої тканини, в основі якого лежить

інфекційний токсикоз, дихальна недостатність, водно-електролітні та інші метаболічні порушення з

патологічними зсувами у всіх органах і системах дитячого організму

Клінічні ознаки пневмонії:

- фебрильна лихоманка

- токсикоз

- ознаки дихальної недостатності

- наявність кашлю різного характеру

- ознаки ущільнення легеневої тканини:

a) пальпаторні - зниження резистентності грудної клітини, посилення голосового тремтіння

b) перкуторні - локалізоване вкорочення перкуторного тону

c) аускультативні - бронхіальне або ослаблене дихання, крепітація, посилення

бронхофонії (старше 10 років)

Лабораторна діагностика:

- Загальний аналіз крові (обов’язково)

- Визначення С-реактивного протеїну, сіалових кислот (бажано)

- Етіологічна діагностика:

a) бактеріоскопія мокроти (у дітей старше 6 років) (бажано)

b) бактеріологічний посів (у дітей старше 6 років) (бажано)

c) імунофлюоресцентні методи (бажано)

d) серологічні методи дослідження (бажано)

- Діагностична плевральна пункція з посівом вмісту на бактеріальну флору (за показаннями)

- Туберкулінова шкірна проби (за показаннями)

- Бактеріологічний посів крові на стерильність (за показаннями)

Інструментальна діагностика:

- Рентгенографія грудної клітки (обов’язково) – “золотий стандарт”

- Комп’ютерна томографія (за показаннями)

ЛІКУВАННЯ
Загальні рекомендації

1. Амбулаторне лікування: відмова від тютюнопаління, відпочинок, прийом великої кількості рідини; для зниження гарячки та полегшення можливого плеврального болю призначте парацетамол.
2. Стаціонарне лікування:
1) оксигенотерапія під контролем SpO2 (у хворих на ХОЗЛ під контролем повторних газометрій артеріальної крові), щоб досягти PaO2 ≥60 мм рт. ст. і SpO2 94–98 % (у хворих на ХОЗЛ та інших пацієнтів із загрозою гіперкапнії — 88–92 %) — якщо гіпоксемія утримується попри інсуфляцію кисню у високій концентрації → слід зважити необхідність ШВЛ;
2) оцініть гідратацію та стан харчування пацієнта — при наявності показів призначайте інфузійну терапію та застосовуйте дієтичні добавки
3) у деяких пацієнтів (особливо у тих, що потребують ШВЛ, або при септичному шоці) зважте застосування преднізону (50 мг 1 × на день п/о впродовж 1 тиж.).
Антибіотикотерапія

1. Слід зважити невідкладне введення антибіотику у пацієнтів, які направляються до стаціонару з підозрою на НП, якщо стан пацієнта тяжкий або пацієнт може потрапити у лікарню із запізненням (>2 год). У госпіталізованих пацієнтів розпочніть антибіотикотерапію якнайшвидше після встановлення діагнозу, не пізніше 4 год.
2. Вибір антибіотику: початкове емпіричне лікування →рис. 3.13-3; якщо знаєте етіологічний фактор →табл. 3.13-2. У лікарні, якщо клінічний стан пацієнта на це дозволяє → змініть антибіотик з в/в на п/о.
3. Тривалість лікування: у пацієнтів, які одержували лікування амбулаторно, а також у більшості госпіталізованих хворих — 5 днів (якщо через 3 дні лікування антибіотиком відсутнє очікуване покращення, зважте його застосування >5 днів); тяжка НП з нез’ясованим етіологічним чинником — 7–10 днів.

Ваші дії. Госпіталізація до дитячого пульмонологічного відділення
скачати

© Усі права захищені
написати до нас