Задовольнити потреби ринку в даній електротехнічній техніці.
Створити нові джерела одержання прибутку за рахунок диверсифікованості підприємства.
Забезпечити завантаженість виробничих потужностей.
Метою дійсного бізнес-плану є аналіз передбачуваного виробництва продукції й обґрунтування рішень стратегічного планування ВАТ «Крон». На ринку відчувається недолік цієї продукції. Необхідні інвестиції для організації серійного виробництва електричної техніки, зазначеного виду складають 709.1 тис. грн., у тому числі кошти інвестора в розмірі 222.2 тис. грн. Щорічний обсяг прибутку після виходу на планований обсяг продажів (2021 рік) складе 923 тис. грн. у цінах 2018 року. Інвестором є КБ «Приватбанк», що має безпосередні інтереси в успішній діяльності ВАТ «Крон», тому що бере участь у його статутному капіталі. Інвестиційний кредит є пільговим (процентна ставка складає 11.7% річних). Термін його погашення при роботі підприємства за графіком – 25 місяців. Джерелом погашення кредиту і відсотків по ньому є прибуток від виробництва зазначеної техніки, причому погашення відсотків по кредиту починається через 6 місяців після початку інвестування. Участь інвестора в статутному капіталі підприємства й одержання відсотків дозволить йому одержати до 2022 року доход рівний 274.1 тис. грн. Забезпеченням позичальника під наданий кредит є застава майна підприємства і прибуток, одержувана від усіх напрямків фінансово-господарської діяльності. Відкрите акціонерне товариство «Крон» було створено в 1992 році. Предметом діяльності ВАТ «Крон» є виробництво виробів і комплектуючих електротехнічного призначення для будівельних фірм і товарів народного споживання. Організація займає земельну ділянку, площу якого складає 3,7 га. Загальна виробнича площа – 14 тис. м2. Підприємство має у своєму складі наступні технологічні виробництва: Механообробки; Обчислювальне; Зварювальне; Гальванічне; Пресовки; Електровимірювальне; Фарбування; Складальне. Вартість основних виробничих фондів складає 12327 тис. грн., із середнім зносом 42%. Загальна кількість устаткування 257 одиниць. Облікова чисельність робочого й обслуговуючого персоналу 114 чол. Підприємство має зручно розташовані залізничні колії, необхідні енергетичні ресурси, а також кваліфіковані інженерні і робітники кадри.
План маркетингових дій включає комплекс дій, включаючи товарну, цінову, збутову і сервісну політику і стратегію. Товарна політика ВАТ «Крон» припускає забезпечення різноманітного асортименту різних модифікацій пропонованих моделей трансформаторів і гнучке пристосування до ринкових умов.
Товарна стратегія підприємства передбачає:
Створення різних модифікацій даної електричної техніки з обмеженого набору базових моделей;
Облік вимог споживача до характеристик пропонованої техніки;
Різну комплектацію при постачанні;
Постійне поліпшення електротехнічних показників і експлуатаційних характеристик.
Цінова політика по електричній техніці пов'язана з загальними цілями підприємства і включає формування коротко- і довгострокових цілей на базі витрат виробництва і попиту на продукцію, а також цін конкурентів.
Цінова стратегія повинна базуватися на товарній політиці і припускає:
Використання механізму гнучких цін у залежності від модифікації і комплектації електричної техніки;
Гарна якість при цінах нижче закордонних аналогів;
Розробку системи пільг і знижок у залежності від умов постачання.
В основі стратегії ціноутворення лежить метод середніх витрат, що передбачає встановлення ринкової ціни виходячи з витрат виробництва при завантаженні виробничих потужностей (80%) і прогнозованому рівні прибутку, порівнянним із середньою дисконтною ставкою. Збутова політика ВАТ «Крон» орієнтована на формування і стимулювання попиту на продукцію.
Збутова стратегія полягає в:
Створенні і регулюванні комерційних зв'язків;
Рекламній діяльності в різних формах;
Участі у виставках і ярмарках і презентації демонстраційних зразків.
Сервісна політика підприємства припускає перед- і післяпродажний сервіс.
Передпродажний сервіс орієнтований на постійне вивчення, аналіз і облік вимог замовників з метою удосконалювання виробів.
Післяпродажний сервіс передбачає комплекс робіт з гарантійного і післягарантійного обслуговування (ремонт, постачання запасних частин, навчання персоналу і т.д.). Гарантійний термін на цю техніку складає 1 рік, що перевищує відповідні світові стандарти.
Дана електрична техніка пройшла етап експериментального освоєння і відпрацьовування технології на підприємстві. Труднощі в освоєнні технології практично відсутні, тому що ВАТ «Крон» спеціалізується на виробництві даної продукції. Зіставлення можливого обсягу продажів з виробничими можливостями підприємства дозволяє спрогнозувати обсяги виробництва і реалізації продукції на період до 2022 року.
Виробничий план
Дана електрична техніка пройшла етап експериментального освоєння і відпрацьовування технології на підприємстві. Труднощі в освоєнні технології практично відсутні, тому що ВАТ «Крон» спеціалізується на виробництві даної продукції. Зіставлення можливого обсягу продажів з виробничими можливостями підприємства дозволяє спрогнозувати обсяги виробництва і реалізації продукції на період до 2021 року.
Трудомісткість виготовлення електричної техніки за видами робіт надана в додатку А.
Виробництво даної електричної техніки організується на діючих виробничих площах ВАТ «Крон» з використанням існуючого устаткування. Однак для серійного виробництва необхідні витрати на придбання додаткового устаткування й оборотних коштів, на технічну підготовку виробництва і його часткову реконструкцію. Потреба в цих засобах зазначена в додатку Б. Потреба в матеріальних ресурсах, із вказівкою основних постачальників представлена в додатку В.
Виробництво нових видів електричної техніки не спричинить до додаткового набору персоналу і робочих кадрів і їхнього навчання, а потрібна лише певна перепідготовка працівників.
Кошторис витрат на виробництво електричної техніки представлений у додатку.Г.
РОЗДІЛ ІІІ. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ БІЗНЕС-ПЛАНУВАННЯ НА ПІДПРИЄМСТВІ В РИНКОВИХ УМОВАХ ГОСПОДАРЮВАННЯ
3.1 Проблеми бізнес-планування
У центрі уваги комерційної організації завжди знаходиться покупець з його інтересами і побажаннями. Від того, як складаються відносини з покупцем, залежить комерційний успіх такої організації. Щоб одержати свого покупця, компанії зовсім необов'язково вступати в пряму боротьбу зі своїми конкурентами. Хоча, справедливості заради, необхідно відзначити, що вже навіть найпростіші відносини однієї компанії з покупцями чи прямо побічно торкають інтересів її конкурентів. Разом з тим, конкурентів може взагалі не бути, якщо, наприклад, компанія виносить на ринок зовсім новий продукт, що задовольняє особливі потреби людей. Можна боротися за свого покупця, побічно роблячи вплив на конкурентів шляхом зниження витрат виробництва продукції з наступним за цим зниженням ринкової ціни, що може привести до підвищеного інтересу до продукції і скорочення продажів у конкурентів.
У найбільш ранніх роботах (60-і роки) по теорії стратегічного планування стосовно винятково до економіки і бізнесу його суть розкривається як «визначення довгострокових цілей і задач підприємства, адаптація курсу дій і розміщення ресурсів, необхідних для досягнення цих цілей».
У більш пізніх роботах (70-і – 80-і роки) поняття бізнес-стратегії і стратегічного планування усе тісніше погоджуються з проблемами конкуренції і конкурентної боротьби. «Я думаю, однак, що наше мислення стане більш чітким, якщо ми зарезервуємо термін «стратегія» для позначення дій, націлених безпосередньо на зміну сильних сторін підприємства, що мають відношення до його конкурентів. Ми повинні відрізняти ці дії від дій, націлених на досягнення оперативних поліпшень, таких як підвищення норми прибутку, упорядкування організаційної структури, підвищення ефективності управлінських процедур, удосконалювання підготовки персоналу», – пише у своєму бестселері «Мислення стратега» Кенічі Омайе.
«Стратегії повинні ефективно капіталізувати сильні сторони фірми, подолання нею своїх слабких сторін, витяг переваг, завдяки сприятливим зовнішнім умовам, і успішне відхилення від зовнішніх небезпек», – вважає інший видний фахівець сучасності по стратегічному керуванню Фред Р. Девід.
Але з одного того факту, що в 80-х роках поняття бізнес-стратегії стало частіше використовуватися в зв'язку з тими цілями компаній, що мають безпосереднє відношення до її конкурентних переваг, зовсім не випливає те, що саме в розвитку конкурентних переваг і необхідно бачити сутність стратегічного планування і керування організованим бізнесом. Просто в цей період часу мети виживання підприємства в конкурентному середовищі стають домінуючими над іншими цілями, що визначають перспективну лінію їхнього поводження. Разом з тим, не можна вважати, що поза конкурентним середовищем немає проблеми стратегічного планування. Це означало б визнання того, що поза конкурентним середовищем в організованого бізнесу немає перспективних цілей, що, саме по собі, – очевидний нонсенс.
У будь-якого підприємства, незалежно від середовища його «проживання», можна знайти визначену стратегію виробничо-комерційної діяльності. Вона виявляється в підходах до прийняття рішень, що торкаються життєві інтереси даного підприємства, у порядку розподілу ресурсів, у системі виробничо-комерційних пріоритетів, у принципах, на яких будується дозвіл конфліктних ситуацій, і т. п. Навіть якщо стратегія не задокументована, не формалізована, не спланована, навіть якщо підприємство не розуміє, чи не усвідомлює просто заперечує існування в нього якої-небудь виробничо-комерційної стратегії, вона все одно є об'єктивною.
Стратегія повинна бути хоча б тому, що організований бізнес не може постійно змінювати свій курс, не може бути стовідсотково гнучким і реагувати на зміни в господарському середовищі миттєвими змінами своєї організації. Місце розташування компанії, її приміщення, устаткування, технологія, працівники, виробничі лінії і т. п. мають зовсім визначені просторові і тимчасові рамки. Прийняті один раз рішення і зроблені для їхньої реалізації дії обумовлюють цілком визначену інертність підприємства. Згодом ця інерція може бути переборена завдяки змінам у поглядах, методах, структурах. Однак, такі зміни не можуть відбуватися щодня. Проходить визначений час, і інерція, що має місце, організації починає асоціюватися з певним чином дій. Тоді і стає зрозуміло, що такий образ дій і є стратегія організації.
Стратегія бізнесу – це образ дій, що обумовлює цілком визначену і відносно стійку лінію поводження виробничо-комерційної організації на досить тривалому історичному інтервалі. Такий образ дій складається в рамках визначеної системи принципів, правил і пріоритетів, що обумовлюють обставини місця (де), часу (коли), причини (чому), способу (як) і мети (для чого) дії.
Зіштовхуючись з будь-якою ситуацією, що вимагає ухвалення рішення, менеджер насамперед розглядає її через призму тієї системи принципів, правил і пріоритетів, що діють у його організації. Це допомагає йому діяти в напрямку стратегічної лінії поводження організації, виявляючи при цьому максимум самостійності і спритності. Це дозволяє максимально спростити організаційну структуру керування, перейшовши до децентралізованої системи прийняття оперативних рішень і тим самим максимально підвищити гнучкість і стійкість усієї виробничо-комерційної системи.
Розробка системи принципів, правил і пріоритетів, що визначають образ дій виробничо-комерційної організації, складає суть стратегічного бізнес-планування.
Вибір стратегії має на увазі множинність ліній поводження виробничо-комерційної організації. Більш того, як свідчить практика стратегічного планування, набагато складніше визначити варіанти вибору, чим зробити сам вибір. Класична технологія стратегічного планування взагалі намагається не брати до уваги цю проблему, воліючи будувати свої підходи на базі емпіричних залежностей між кількісними і якісними параметрами бізнесу, з одного боку, і вимірниками ділового успіху, з іншої. Саме сумне, що при цьому за рамками проблемної області стратегічного бізнес-планування залишається системна природа будь-якої виробничо-комерційної організації, що, по-істоті, і є основним, якщо не єдиним, джерелом тієї множинності ліній поводження, що повинна знаходитися в центрі уваги аналітика в процесі стратегічного аналізу і планування.
Незважаючи на те, що системний підхід як методологія наукових досліджень має вже майже вікову історію, беручи свій початок з робіт Богданова і Людвіга фон Берталанфи, він поки ще досить рідко і на превелику силу одержує реальне практичне застосування в соціально-економічних дослідженнях, хоча майже завжди декларується. Не є виключенням у цьому змісті і теорія стратегічного бізнес-планування і керування. Проста декларація системного підходу до стратегічного планування і керування, по суті, нічого не дає, якщо основними науковими принципами при цьому залишаються експертиза й емпіризм. Не применшуючи цінності експертних знань і емпіричних висновків для прийняття стратегічних рішень, необхідно разом з тим чітко розуміти всю їхню обмеженість і суперечливість у рамках системного підходу. Вони достатні для того, щоб назвати, що може відбутися в тих чи інших умовах. Однак їх зовсім недостатньо для того, щоб пояснити, чому це відбувається, а головне, як можна на це вплинути.
Класичний підхід до стратегічного планування припускає оцінку сильних і слабких сторін підприємства тільки на основі експертних знань і емпіричних залежностей. Очевидно, що такий підхід не розкриває, та й не може розкрити причин як слабості, так і сили підприємства. Про це можна говорити тільки в рамках системного підходу, розглядаючи підприємство як відкриту систему, описуючи відповідним чином її склад, структуру, внутрішні відносини і процеси організації і процеси обміну між організацією і навколишньою її середовищем. Однак, саме в тім, як це зробити і як на основі системного підходу будувати висновки, що мають стратегічне значення для організації, і полягає сьогодні головна методологічна проблема стратегічного планування.
Це теорія. А в цьому розділі слід дати вирішення проблем, які були розкриті в другому розділі. Читайте методичку.
3.2 Значення бізнес-планів у фінансової діяльності підприємства
Не можна сформувати ані правову державу, ані ефективну економіку без забезпечення чіткого громадського господарського порядку. Ще у давнину існував вислів: «Там, де немає порядку, неможливо створити нічого путнього».
Забезпечити поєднання свободи і порядку в економіці – означає відмовитися в економічній політиці від ідеології ринкового фундаменталізму, радикального лібералізму і замінити її на ідеологію забезпечення соціально-економічного зростання шляхом розумного поєднання ринкового саморегулювання і державного регулювання. Судячи з наукової літератури і виступів державних діячів, останнім часом такого висновку дійшла більшість тих, хто причетний до вироблення економічної політики. Питання у тому, як саме можна забезпечити таке поєднання.
Для розробки стратегічних планів необхідно насамперед проаналізувати світовий досвід стратегічного планування. Уроки реформ показують, що неможливо досягти успіху і вийти на рівень європейських країн з розвиненою економікою, не маючи добре продуманої системи планування соціально-економічного розвитку країни. Передусім – планування стратегічного.
Негативне ставлення до планування – це нова ідеологічна зацикленість в економічній політиці. Потрібен прагматичний підхід. Адже, не маючи робочого плану досягнення мети, ніколи її не реалізувати. Однак найголовніше – визначити мету, оскільки якщо не знаєш, куди пливти, жоден вітер не буде попутним.
У ряді статей Конституції (ст. 85, 116, 119, 143) йдеться про необхідність планування соціально-економічного розвитку на всіх рівнях. У березні 2000 р. прийнято Закон «Про державне прогнозування та розробку програм економічного та соціального розвитку України». Це крок уперед. Але чимало питань, які стосуються забезпечення збалансованості галузевих і регіональних програм, їхньої реальної робочої ролі та реалізації, досі не вирішені. Тому неможливо стверджувати, що Україна вже має систему планування, зокрема стратегічного. Проте таке планування є в інших державах. Тому, не маючи власних справді стратегічних планів соціально-економічного розвитку, ми опиняємося у становищі, коли наша поведінка чималою мірою визначається стратегічними планами інших держав, які дбають, звісно, про власні, а не про наші інтереси.
З книги З. Бжезинського «Велика шахівниця» зрозуміло, що в американській геостратегії Україні відведено роль пішака. Це підтвердили і уроки минулого десятиліття. США не зацікавлені у сильній Україні, ні як в члені Європейського Союзу, ні як в члені СНД. І те, й інше може підвищити міць інших центрів сили, а США прагнуть бути єдиним, монопольним центром. Якщо ми хочемо вийти на рівень розвитку, досягнутий передовими європейськими державами, то стратегічне планування повинно бути пов'язане з концепцією європеїзації країни, а не з підпорядкуванням її американській геополітиці. Щодо цього Україні як державі, розташованій на схід від Європейського Союзу, доцільно було б використати досвід Великої Британії, розташованої на його західній окраїні. Ця країна, як відомо, не одразу стала членом ЄС. Її досвід показує, що і прагнення до членства в ЄС, і саме це членство можна вдало поєднувати із забезпеченням міцних позицій в іншій спільноті держав і з особливими відносинами з великою країною, яка не входить до складу ЄС.
1 2 3 4