Вакцинація дорослого населення є такою ж важливою, як і дітей
На жаль, одним із найпоширеніших варіантів відповідей дорослого на запитання «Проти яких захворювань ти вакцинований/вакцинована?» є «Проти тих, що робили всім у дитинстві». Лікарю важливо знати та інформувати своїх пацієнтів про те, що вакцинація дорослого населення є такою ж важливою та необхідною, як і вакцинація дітей. Зокрема, Календар профілактичних щеплень передбачає проведення вакцинації проти дифтерії та правця кожні 10 років після отримання дози у 16 років. Для усіх дорослих, які не були імунізовані в дитинстві вакциною проти гепатиту В (входить до Календаря профілактичних щеплень з 2000 р.), рекомендована вакцинація проти гепатиту В. Також, якщо дорослий ніколи не вакцинувався КПК або немає медичних даних про проведення імунізації, він може перевірити наявність імунітету до кору, краснухи і паротиту за допомогою лабораторних методів і вакцинуватися, якщо імунітет відсутній. І, нарешті, щорічна вакцинація проти грипу є рекомендованою перш за все медичним працівникам, вчителям, вагітним, людям віком ≥65 років, пацієнтам із хронічними захворюваннями (легеневими, серцево-судинними, неврологічними захворюваннями, патологією печінки та нирок, цукровим діабетом), особам, які приймають ацетилсаліцилову кислоту або саліцилати, та усім іншим, хто працює в місцях скупчення людей. Важливо, аби сімейні лікарі проводили інформування своїх пацієнтів щодо обов’язкових та рекомендованих вакцин, адже вакцинація — найбільш ефективний, безпечний та доступний метод зниження рівня інфекційної захворюваності. Нам пощастило жити у ХХІ ст. — у час, коли ми маємо всі можливості для того, аби запобігти розвитку багатьох небезпечних інфекційних захворювань шляхом вакцинації.
Суперечки щодо вакцинації розпочалися за 80 років до появи терміну вакцина та вакцинація і тривають у наш час. Опоненти сумніваються в ефективності, безпеці та необхідності рекомендованих вакцин. Вони також стверджують, що обов'язкова вакцинація порушує індивідуальні права на медичні рішення та релігійні принципи. Ці аргументи призвели до зниження рівня вакцинації в деяких громадах, в результаті чого відбувалися спалахи хвороб, що піддаються профілактиці, з наявністю при цьому смертних випадків.
Наукових доказів ефективності великомасштабних кампаній вакцинації більш ніж достатньо. Вакцинації допомогли викорінити натуральну віспу, яка колись вбивала кожну сьому дитину в Європі, та і майже викорінила поліомієліт. За деякими оцінками повний комплекс щеплень у США, від народження до підліткового віку, рятує близько 33,000 життів і запобігає близько 14 мільйонам випадків захворювань.В рамках програми компенсації потерпілим від післявакцинальних ускладнень в США компенсація за ускладнення виплачується приблизно 1 раз на мільйон вакцинацій
Останнім часом багато дискусій ведеться навколо питання доцільності планової імунопрофілактики. Дуже часто з`являються незрозумілі фільми, які не мають наукового підґрунтя і публікації проти щеплень з порадами, так званих, фахівців.
Особливо прикро, коли такі поради дають лікарі-гомеопати, знахарі, травники, які ніколи не працювали у клініці і не бачили, до прикладу, дітей із дифтерією. Часто ці люди взагалі не мають ліцензії на такий вид діяльності.
Це спричинило те, що батьки дезорієнтовані і практично не знають, як правильно себе повести. У багатьох випадках вони відмовляються робити щеплення дітям раннього віку. Це надзвичайно небезпечно, бо саме вони є найчутливішою групою населення.
Робити чи не робити своєму малюку щеплення - це основне питання, яке постає перед кожною молодою мамою, тим паче, що останнім часом вони все частіше чують про можливість відмовитись від цієї маніпуляції.
Впродовж останніх років значно побільшало батьків, які побоюються, а то й відмовляються робити будь-які щеплення своїм дітям. Проте, профілактична вакцинація досі вважається одним із найбільших досягнень медицини.
Якщо ж батьки відмовляються від щеплень, то інакше, як прояв безвідповідальності це не можна трактувати.
Метою проведення щеплень є створення умов несприйнятливості до інфекційних хвороб шляхом їхньої імітації. Для цього в організм малюка вводять ослаблений збудник хвороби. У відповідь на це організм починає виробляти захисні реакції й перемагає штучну хворобу, а «пам`ять» про неї залишається.
Деякі вакцини вже з першого разу забезпечують організму стійкий імунітет. До них належать щеплення від кору та свинки.
Рекордсменом за терміном дії імунного захисту можна вважати щеплення проти правця – понад 20 років.
Нині наша держава забезпечує вакцинацію проти десяти недуг:
• туберкульозу,
• дифтерії,
• правця,
• кашлюка,
• поліомієліту,
• гепатиту В,
• гемофільної інфекції,
• кору,
• краснухи і паротиту.
Всі ці щеплення — безкоштовні.
Раніше ми використовували російські вакцини, а тепер все більше ті вакцини, які використовує вся Європа.
Всі закуплені державою вакцини відповідають встановленим в країні вимогам.
Якщо взяти для порівняння інші країни, то, окрім передбачених українським календарем щеплень там ще проводять щеплення проти пневмококової інфекції, у деяких — щеплення проти менінгококової інфекції. Але ці щеплення там не безкоштовні.
Надзвичайно важливо зробити щеплення вчасно, згідно з національним календарем щеплень.
Якщо перебіг вагітності у матері був без ускладнень, дитина народилася доношеною і в неї немає інших протипоказань до щеплень, то перше щеплення зазвичай робиться ще в пологовому будинку. Це вакцина проти туберкульозу, яку вводять дитині на 3-5-й дні після народження. Якщо в дитини є певні протипоказання до щеплення, то його виконують пізніше, через 2-3 тижні.
Профілактичні щеплення – єдиний надійний засіб профілактики інфекційних захворювань.
Незважаючи на те, що вакцинація давно стала визнаним у всьому світі способом профілактики інфекційних захворювань, далеко не всі батьки ставляться до вакцинації без упередження.
Насамперед немотивована відмова від щеплень свідчить про низьку санітарну культуру населення.
• Часто люди не прислухаються до порад медичних працівників – людей компетентних, а діють лише відповідно до власних переконань, що найчастіше свідчить про недостатнє розуміння проблеми.
• Інша причина – релігійні переконання. Існують навіть спеціально розроблені буклети для роботи з релігійними людьми.
Саме завдяки вакцинації в Україні немає спалахів епідемії на хвороби, проти яких проводяться профілактичні щеплення.
1. Дану ситуацію можна пояснити існуванням колективного імунітету. Це коли 95-97% населення країни мають щеплення проти тієї чи іншої хвороби.
2. Якщо колективний імунітет менший за 95%, то рано чи пізно кількість хворих наблизиться до епідеміологічного порогу.
3. І це ще раз підкреслює надзвичайну важливість планової імунопрофілактики.
4. Ті, хто відмовився від вакцинації, живуть поки що за рахунок тих, хто щепився. Якщо дітей, які не щепляться, стане більше, розплачуватися доведеться нам усім.
5. На жаль, багато людей зараз вважає, що краще, аби дитина перехворіла інфекційним захворюванням в дитячому віці, ніж зробити щеплення.
6. Така думка — помилкова. Для організму це дуже серйозне випробування. Навіть при легкій формі захворювання можуть з`явитися ускладнення. І вони виникають не через день-два, а через рік і навіть багато років. Людина навіть не здогадуватиметься, що це наслідки перенесеної колись у дитинстві хвороби.
МІФИ ПРО УСКЛАДНЕННЯ
Введення будь-якої з вакцин викликає у відповідь реакцію організму, яка іноді має клінічні прояви.
• Це так звані звичайні або нормальні вакцинальні реакції, які означають зміни в організмі, що стаються після введення тієї чи іншої вакцини.
• У більшості дітей виникає фізіологічна реакція на щеплення: почервоніння та затвердіння на місці введення вакцини, які швидко минають, може підвищитися температура тіла до 37-38,5 градусів за Цельсієм.
• Така реакція цілком природна і не потребує ніякого втручання. Якщо ж у дитини дуже висока температура тіла (вище 39 градусів), судоми, гострий напад головного болю, надмірна збудженість тощо, – це свідчить про ускладнення, і варто звернутись до лікаря.
ПОРАДИ БАТЬКАМ ЩОДО ПІДГОТОВКИ МАЛЮКА ДО ВАКЦИНАЦІЇ
Щоб вакцинація відбулась успішно, батькам потрібно:
1. Насамперед відвідати лікаря, що спостерігає дитину, аби впевнитись, що малюк повністю здоровий.
2. Можливо педіатр вирішить проконсультувати малюка у невролога, імунолога, або скласти індивідуальний план імунізації.
3. Для повноти інформації мамі потрібно спостерігати за дитиною декілька днів до щеплення, звернути увагу на її сон, настрій, апетит, стілець, температуру тіла тощо. Наприклад, якщо протягом цього часу батьки відмічатимуть неспокійний сон, поганий апетит, зміни у випорожненнях свого немовляти, то щеплення слід трохи відстрочити.
4. В день запланованої вакцинації не слід вводити нові продукти харчування, а якщо дитина на грудному вигодовуванні, матері потрібно відмовитись від прийому «нових» продуктів.
5. Потрібно намагатись обмежити контакт з хворими дітьми, аби запобігти захворюванню на респіраторні інфекції.
6. Свою домашню аптечку необхідно поповнити жарознижуючими засобами.
Більшість батьків, відмовляючись від щеплень, мотивують свої дії страхом перед ускладненням вакцинації. Але ми забуваємо, що небезпечними можуть бути будь-які медикаменти та і продукти харчування також, але ця небезпека є мінімальною, особливо в порівнянні з небезпекою самого захворювання.
То невже завжди батьки виключно дбають про безпеку своїх малюків, чи відмова від щеплень є не що інше, як дань моді?
-Безумовно, коли ми не проводимо щеплення, ми в незрівнянно більшій мірі ризикуємо і їх здоров`ям, та навіть життям.
-Вибрати мінімальний ризик – це мудрість, це значить слідувати здоровому глузду та бути нормальними, відповідальними батьками.
-Відмовитись від щеплень – означає паразитувати на тих, хто щеплений, на тих, хто своєю свідомістю не допустив епідемії того чи іншого небезпечного захворювання.
Література
1. Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» // Відомості Верховної Ради. – 2000. – № 29.
2. «Здоровье-21. Основы политики достижения здоровья для всех в Европейском регионе ВОЗ». – Копенгаген: Европейское бюро ВОЗ, 2000. – 307 с.
3. Наказ МОЗ України «Про порядок проведення профілактичних щеплень в Україні та контроль якості й обігу медичних імунобіологічних препаратів». – 2006. – № 48.
Антологія біоетики. За ред. Ю.І.Кундієва. Львів 2003.
Попов М.В. Москаленко В.Ф. Біоетика. Вінниця 2005.
Запорожан В.М.Біоетика: Підручник / В.М.Запорожан, М Л. Аряєв. – К.: Здоров’я, 2005. – 288 с.
Запорожан В.Н. Биоэтика: Учебник / В.Н.Запорожан, Н.Л.Аряєв – Одеса: Одесский медуниверситет, 2005. – 295 с.
Запорожан В.Н. Путь к нооетике / В.Н.Запорожан. – Одесса: Одесский медуниверситет, 2008. – 284 с.
Малахов В.А. Етика. Курс лекцій. К., Либідь 1992.
1 2 3 4