Ендокард та міокард (забарвлення гематоксилін-еозином) х60: 1– ендокард; 2 – атипові кардіоміоцити (волокна Пуркіньє); 3 – міокард.
Атипові кардіоміоцити складають провідну систему серця, яка представлена наступними анатомічними структурами: синусно-передсердним вузлом, передсердно-шлуночковим вузлом, передсердно-шлуночковим пучком Гіса та його розгалуженнями (волокнами Пуркіньє).
Серед атипових кардіоміоцитів за морфологічними та функціональними особливостями можна виділити три типи клітин: Р-клітини (пейсмекерні клітини), перехідні клітини та волокна Пуркіньє.
Синусно-передсердний вузол представлений клітинами І-го типу – водіями ритму або Р-клітинами, які здатні генерувати імпульси. Вони розташовані в центральній частині вузла. По периферії вузла розташовані клітини ІІ-го типу – перехідні клітини, які забезпечують передачу збудження від Р-клітин до клітин пучка Гіса і скоротливих елементів міокарда.
Передсердно-шлуночковий вузол представлений в основному клітинами ІІ-го типу, а також містить Р-клітини в невеликій кількості.
Пучок Гіса та його розгалуження утворений перехідними клітинами, які закінчуються волокнами Пуркіньє. Вони розташовані на межі між ендокардом та міокардом, великі за розмірами, їх ядра розташовані ексцентрично, в цитоплазмі спостерігається мала кількість міофібрил.
Епікард – вісцеральний листок перикарда, який утворений тонкою пластинкою сполучної тканини, поверхня якої зрощена з міокардом і вкрита мезотелієм. Між листками епікарда та перикарда є невелика кількість рідини, яка виконує роль змазки.
Тема: Кістковий мозок. Тимус.
Організм людини має власного оборонця - імунну сиситему, яка захищає від негативних чинників ззовні та знешкоджує сторонні агенти із середини. Імунний захист здійснюється за допомогою органів кровотворення, які є місцем утворення формених елементів крові.
Органи кровотворення та імунного захиситу разом з лімфою і кров'ю утворюють єдину систему, яка починаючи із народження протягом усього життя бореться з хвороботворними мікроорганізмами - вірусами та бактеріями. Такі клітини, як В- та Т- лімфоцити, завдяки своїй "пам'яті" швидко розрізняють інфекцію, що атакувала клітини раніше і цим стимулюють організм до посиленого формування пам'яті про захист.
Систему органів кровотворення та імунного захисту складає сукупність органів, які забезпечують реакції клітинного та гуморального імунітету (захист організму від генетично чужорідних мікробів і вірусів чи генетично змінених клітин власного організму) і підтримують морфологічний склад крові. Органи кровотворення та імунного захисту включають: кістковий мозок, тимус, лімфатичні вузли, селезінку, лімфатичні вузлики шлунково-кишкового тракту та дихальних шляхів. Регуляція діяльності цих органів здійснюється під впливом гуморальних і нервових факторів, а також внутрішньоорганних впливів, які зумовлені мікрооточенням.
Органи кровотворення та імунного захисту поділяються на центральні та периферійні. До центральних органів відносять червоний кістковий мозок, тимус. У червоному кістковому мозку із стовбурових кровотворних клітин утворюються еритроцити, гранулоцити (еозинофіли, базофіли, нейтрофіли), моноцити і тромбоцити а також проходить антигеннезалежна проліферація В- лімфоцитів. У тимусі відбувається антигеннезалежна проліферація Т-лімфоцитів. Периферійними органами гемоцитопоезу є лімфатичні вузли, селезінка та лімфатичні вузлики шлунково-кишкового тракту і дихальних шляхів. У лімфоїдній тканині цих органів відбувається розмноження Т- і В-лімфоцитів, які потрапляють сюди із центральних органів кровотворення та їх перетворення в ефекторні клітини під впливом антигенів (антигензалежна проліферація і диференціація). Крім того, в них гинуть клітини, які закінчили свій життєвий цикл.
Не дивлячись на різноманітну спеціалізацію, органи кровотворення та імунного захисту мають спільні морфофункціональні ознаки:
1. Наявність ретикулярної строми, що формує специфічне мікрооточення, в якому створюються оптимальні умови для розмноженя, дозрівання, функціонування та знищення кровотворних клітин.
2. Присутність великої кількості макрофагів, які беруть участь в очищенні крові та лімфи від чужорідних бактерій, вірусів, фрагментів клітин, що загинули.
3. У них добре розвинуті гемокапіляри синусоїдного типу. Особлива будова стінки капілярів забезпечує міграцію та ізоляцію клітин, що проліферують, сповільнення внутрішньоорганної циркуляції крові та лімфи, їх депонування.
Кістковий мозок
Кістковий мозок – центральний кровотворний орган, в якому знаходиться популяція стовбурових клітин крові, що беруть участь в утворенні формених елементів крові. В організмі дорослої людини розрізняють червоний та жовтий кістковий мозок.
Червоний кістковий мозок
Червоний кістковий мозок має напіврідку консистенцію, на вигляд він темно-червоного кольору, розташований в епіфізах трубчастих кісток. Сполучнотканинні трабекули губчастих кісток, що відходять від ендосту, утворюють опору для ретикулярної строми, яка в свою чергу служить каркасом для гемопоетичних клітин еритроцитарного, гранулоцитарного, тромбоцитарного, моноцитарного та лімфоцитарного гістогенетичних рядів. Ретикулярна строма представлена ретикулярними клітинами з великою кількістю довгих відростків та ретикулярними волокнами, які беруть участь у формуванні кровотворного мікрооточення. Гемопоетичні клітини гістогенетичних рядів утворюють паренхіму червоного кісткового мозку та розташовуються у вигляді острівців.
Червоний кістковий мозок
(схема за Л.П.Бобовой)
1 - проеритробласт; 2- базофільний еритробласт;
3 – поліхроматофільний еритробласт; 4 - оксифільний еритробласт; 5 – промієлоцит; 6 – нейтрофільний мієлоцит; 7 – еозинофільний мієлоцит; 8 – базофільний мієлоцит; 9 – метамієлоцит; 10 – мегакаріоцит;
11 – ретикулярні клітини; 12 – адипоцит; 13 – синусоїдний гемокапіляр.
Серед скупчення клітин еритроцитарного ряду присутні проеритробласти, базофільні, поліхроматофільні та оксифільні еритробласти. Клітини гранулоцитарного ряду: нейтрофільні, еозинофільні, базофільні мієлоцити, промієлоцити та метамієлоцити легко розпізнати за характерною специфічною зернистістю цитоплазми. Серед клітин тромбоцитарного ряду своїми гігантськими розмірами, багаточасточковим ядром та нерівними контурами виділяються мегакаріоцити та мегакаріобласти. Вони, як правило, розміщуються у контакті зі стінкою синусоїдних гемокапілярів, що забезпечує надходження тромбоцитів безпосередньо у кров’яне русло. Важче виявити клітини моноцитарного та лімфоцитарного гістогенетичних рядів.
Червоний кістковий мозок добре васкуляризований, він містить багато судин мікроциркуляторного русла. Серед них важливе значення мають синусоїдні капіляри, які забезпечують вибіркову міграцію зрілих формених елементів крові в судинне русло. Гемокапіляри мають широкий діаметр просвіту і численні пори в судинній стінці.
У дитячому віці червоний кістковий мозок заповнює діафізи та епіфізи трубчастих кісток, плоскі кістки. У 12-18 років червоний кістковий мозок у діафізах трубчастих кісток заміщається на жовтий кістковий мозок.
Відносна кількість у червоному кістковому мозку зрілих клітинних елементів та таких, що дозрівають, кожного із джерел кровотворення є важливим показником гемопоезу. За фізіологічних умов із кісткового мозку в судинне русло потрапляють лише зрілі еритроцити та лейкоцити, а також незначна кількість клітин-попередників, здатних переселятися в інші кровотворні органи, зокрема тимус. Поява незрілих клітин у циркулюючій периферійній крові є показником патологічного процесу.
Оскільки клітини червоного кісткового мозку різноманітніші, ніж формені елементи крові, кількісне співвідношення різних їх форм точніше відображають стан організму, ніж розгорнута гемограма периферійної крові. Тому, в клінічній практиці для підтвердження діагнозу, використовують пунктати кісткового мозку з грудини, п’яткової кістки чи кісток тазу.
Жовтий кістковий мозок
Жовтий кістковий мозок розташований у діафізах трубчастих кісток. До його складу входять численні жирові клітини, в цитоплазмі яких містяться пігменти типу ліпохромів, що надає кістковому мозку жовтого кольору. У нормі жовтий кістковий мозок не несе функції гемопоезу. Однак, при масивній крововтраті в ньому можуть з’являтися центри мієлопоезу за рахунок диференціації стовбурових і напівстовбурових клітин, які потрапляють з крові.
Желатинозний кістковий мозок
З віком червоний та жовтий кістковий мозок набувають драглистої консистенції і називаються желатинозним кістковим мозком.
Тимус
Тимус належить до центральних органів кровотворення та імунного захисту, в якому відбувається розмноження та антигеннезалежна диференціація Т-лімфоцитів. Тут виробляються регуляторні пептиди (тимозин, тимулін, тимопоетин), які забезпечують розмноження і дозрівання Т-лімфоцитів у центральних та периферійних органах кровотворення, а також низку біологічно активних речовин: інсуліноподібний фактор, який зменшує рівень цукру в крові, кальцитоніноподібний фактор, який знижує рівень кальцію в крові, та фактор росту, що забезпечує ріст тіла.
Ззовні тимус вкритий сполучнотканинною капсулою, від якої всередину органа відходять перегородки, що поділяють орган на часточки. Часточка є структурною і функціональною одиницею тимуса.
Тимус
(забарвлення гематоксилін-еозином) х40:
1 – капсула; 2 – трабекули; 3 – часточка; 4 – кіркова речовина; 5 – мозкова речовина; 6 – тільце Гассаля; 7 – епітеліоретикулоцити.
Основа часточки утворена каркасом з клітин зірчастої форми – епітеліоретикулоцитів, які лежать на базальній мембрані, контактують відростками та утворюють сітчасту структуру. Проміжки між епітеліоретикулоцитами заповнені переважно Т-лімфоцитами, у меншій мірі – макрофагами.
У часточці тимуса розрізняють центральну ділянку, яка на гістологічних препаратах забарвлюється світліше – мозкову речовину та периферійну ділянку, яка на препаратах забарвлюється темніше – кіркову речовину.
Кіркова речовина часточки тимуса містить компактно розміщені малі та середні лімфоцити в оточенні макрофагів з їх різновидом – дендритні клітини. Під капсулою розташовані Т-лімфобласти, які переносяться у кіркову речовину тимуса з червоного кісткового мозку. Епітеліоретикулоцити, макрофаги та дендритні клітини підкапсулярної зони тимуса називають тимусними клітинами-няньками, оскільки вони утворюють мікрооточення та необхідні умови для дозрівання Т-лімфоцитів. Під впливом тимозину, який виробляється епітеліоретикулоцитами, відбувається розмноження та диференціація Т-лімфобластів, а також фагоцитоз частини новоутворених Т-лімфоцитів. Відібрані (нефагоцитовані) Т-лімфоцити мігрують у мозкову речовину, звідки можуть надходити до периферійної крові та набувати специфічних рецепторів до чужорідних антигенів.
Лімфоцити кіркової речовини тимуса відмежовані від крові гематотимусним бар’єром, який запобігає доступу надлишкової кількості антигенів із судинного русла до лімфоцитів кіркової речовини. Він утворений ендотеліальними клітинами гемокапілярів з базальною мембраною та суцільним пластом епітеліоретикулоцитів, які обмежують перикапілярний простір і лежать на базальній мембрані. Гематотимусний бар’єр непроникливий для тих лімфоцитів, які мають циторецептори до власних антигенів організму, що запобігає розвитку аутоімунних реакцій (пошкодження власних клітин і тканин організму).
Мозкова речовина часточки тимуса утворена невеликою кількістю малих, середніх та великих Т-лімфоцитів і Т-лімфобластів, які оточені епітеліоретикулоцитами та макрофагами. Т-лімфоцити мозкової речовини можуть виходити у периферійний кровообіг і повертатися назад в тимус.
У середній частині мозкової речовини розташовані тільця Гассаля – концентричні нашарування епітеліоретикулоцитів, що є характерною морфологічною ознакою тимуса. На гістологічних препаратах тільця зафарбовуються оксифільно. Кількість тілець Гассаля у людини збільшується до періоду статевого дозрівання, потім їх кількість зменшується. Функція тілець не встановлена.
Впродовж життя людини (після 20 років) в тимусі відбуваються зміни, які проявляються зменшенням кількості лімфоцитів, особливо в кірковій речовині, збільшенням кількості тілець Гассаля в мозковій речовині, появою жирових клітин. У старечому віці тимус цілковито заміщується жировою тканиною. Ці зміни отримали назву вікової інволюції тимуса, що контролюється гормонами пучкової зони кори надниркових залоз – глюкокортикоїдами. Відсутність вікової інволюції тимуса – це прояв тяжкої патології, яку називають тиміко-лімфатичним статусом. Вона супроводжується дефіцитом глюкокортикоїдів кори надниркових залоз і проявляється зниженням опірності організму до інфекцій та інтоксикацій, особливо збільшується ризик виникнення злоякісних новоутворень.
Під впливом несприятливих чинників – травм, голоду, інтоксикацій, інфекцій – в організмі людини має місце акцидентальна інволюція тимуса. При стрес-реакції відбувається викид Т-лімфоцитів у кров, набряк епітеліоретикулоцитів і масова загибель лімфоцитів, особливо кіркової речовини. Внаслідок цього зникає різниця між кірковою та мозковою речовинами. Ця реакція тимуса є морфологічним проявом захисних реакцій організму.
Тема: Лімфатичний вузол.
Лімфатичний вузол – периферійний орган кровотворення та імунного захисту, в якому відбувається антигензалежне розмноження та диференціація В- лімфоцитів і Т-лімфоцитів, очищення та депонування лімфи, яка через нього протікає. Розміщуючись на шляхах циркуляції лімфи, лімфатичні вузли є бар’єрно-фільтруючими органами, в яких затримуються і зазнають фагоцитозу мікроорганізми, чужорідні частки, руйнуються клітини.
Лімфатичні вузли овальної, частіше бобоподібної форми, розташовуються по ходу лімфатичних судин на шляху течії лімфи з тканин у грудну лімфатичну протоку.
Лімфатичний вузол вкритий сполучнотканинною капсулою, від якої у глибину вузла відходять тонкі перегородки – трабекули. У капсулі та трабекулах багато колагенових волокон та окремих пучків гладеньких м’язових клітин. У проміжках між капсулою та трабекулами розташована ретикулярна тканина, яка формує строму органа. Паренхіма вузла утворена В- і Т-лімфоцитами та вільними макрофагами. Лімфоцити у вузлі розподілені нерівномірно: більш густо по периферії, менше – у центрі. У зв’язку з цим, на гістологічних препаратах периферійна частина вузла виглядає більш темнішою, і її називають кіркова речовина, центральна, більш світлою – мозкова речовина. На межі між кірковою та мозковою речовиною розташована паракортикальна тимусзалежна зона, в якій відбувається проліферація Т-лімфоцитів і їх антигензалежна диференціація в ефекторні клітини (Т-кілери, Т-хелпери, Т-супресори і Т-клітини пам’яті).
Лімфатичний вузол
(забарвлення гематоксилін-еозином) х40:
1 – капсула; І – кіркова речовина: 2 – трабекули;
3 – лімфатичний фолікул; ІІ – паракортикальна зона; ІІІ – мозкова речовина: 4 – м’якотні тяжі.
Кіркова речовина утворена розміщеними під капсулою лімфатичними фолікулами, які вкриті ретикулоендотеліцитами.
Ретикулоендотеліоцити – клітини, які поєднують будову ретикулярних клітин з функцією ендотелію, оскільки вони вистеляють синуси лімфатичних вузлів. Серед ретикулоендотеліоцитів є значна кількість фіксованих макрофагів – берегових клітин, які разом з типовими макрофагами фагоцитують сторонні частки, що з лімфою проходять через систему синусів лімфатичного вузла.
Лімфатичні фолікули (лімфатичні вузлики) представляють собою кулястої форми скупчення В-лімфоцитів на різних стадіях антигенної диференціації. Крім В-лімфоцитів до складу фолікула входять типові макрофаги та особливий їх різновид – дендритні клітини, які здатні фіксувати на своїй поверхні комплекси антитіл з антигенами.
Кожний фолікул містить світлий (реактивний) центр, де здійснюється розмноження лімфоцитів, та периферійну зону. У реактивному центрі розміщуються переважно В-лімфобласти, вільні макрофаги, які здатні фагоцитувати продукти розпаду лімфоцитів, та дендритні клітини. У периферійній зоні фолікулів розміщуються, переважно, малі і середні лімфоцити, що належать до В-лімфоцитів. Збільшення кількості та розмірів реактивних центрів фолікулів лімфатичного вузла свідчить про антигенну стимуляцію організму.
Паракортикальна зона утворена дифузним скупченням Т-лімфоцитів, мікрооточення для яких утворюють інтердигітуючі клітини. Останні різновид макрофагів, які втратили здатність до фагоцитозу, вони виробляють речовини, що стимулюють проліферацію лімфоцитів.
Мозкова речовина утворена мякотними тяжами, які анастомозують між собою і є продовженням лімфатичних фолікулів кіркової речовини лімфатичного вузла. У їх основі лежить ретикулярна тканина, між волокнами якої розташовані скупчення В-лімфоцитів, плазмоцитів і макрофагів. Зовні мозкові тяжі, так само як і фолікули кіркової речовини, вкриті ретикулоендотеліоцитами. У мозковій речовині відбувається перетворення В-лімфоцитів у плазмоцити.
Таким чином, кіркова і мозкова речовини є бурсазалежними зонами, а паракортикальна зона – тимусзалежною зоною лімфатичного вузла.
Циркуляція лімфи в лімфатичному вузлі – один із головних факторів функціонування цього органа. Шляхами течії лімфи у вузлі є лімфатичні синуси – структури, які забезпечують повільну її швидкість через вузол, у процесі якого лімфа очищується від сторонніх часток, збагачується імунокомпетентними Т- та В-лімфоцитами, клітинами пам’яті та імуноглобулінами (антитілами).
Розрізняють наступні синуси лімфатичного вузла:
крайовий (підкапсулярний) синус – розміщений між капсулою і лімфатичними фолікулами кіркової речовини;
проміжні кіркові (навколофолікулярні) синуси – розташовані між лімфатичними фолікулами кіркової речовини і трабекулами;
проміжні мозкові синуси – локалізуються між мозковими тяжами і трабекулами;
ворітний синус – знаходяться у ділянці вгнутої частини воріт лімфатичного вузла.
Циркуляція лімфи здійснюється від крайового синуса, куди впадають приносні лімфатичні судини, через проміжні синуси у напрямку до ворітного синуса, звідки лімфа відтікає системою виносних лімфатичних судин.
Стінки синусів вкриті ретикулоендотеліоцитами, їх просвіти заповнені ретикулярними клітинами та волокнами, які сповільнюють рух лімфи, активними макрофагами, лімфоцитами та плазмоцитами. Завдяки великій кількості макрофагів у синусах затримується і поглинається велика кількість антигенів, що потрапляють у лімфатичний вузол.
Тема: Селезінка
слезінка є периферійним органом лімфоїдного кровотворення та імунного захисту, основними функції якого є:
елімінація (знищення, зруйнування) еритроцитів і тромбоцитів, які завершили свій життєвий цикл;
депонування крові та заліза;
розмноження і антигензалежна диференціація лімфоцитів та утворення антитіл;
вироблення біологічно активних речовин, які пригнічують еритропоез в червоному кістковому мозку;
в ембріональному періоді селезінка є універсальним кровотворним органом, в якому утворюються всі формені елементи крові.
Селезінка зовні вкрита сполучнотканинною капсулою, від якої в середину органа відходять трабекули, що утворюють своєрідний сітчастий каркас. Капсула і трабекули утворюють опорно-скоротливий апарат селезінки. Вони складаються із щільної волокнистої сполучної тканини, в якій переважають еластичні волокна, що дають змогу селезінці змінювати її розміри і витримувати значне збільшення в об’ємі. Капсула та трабекули містять також пучки гладеньких міоцитів, скорочення яких сприяє виштовхуванню депонованої крові у кров’яне русло.
У проміжках між трабекулами розташовується строма селезінки, яка представлена ретикулярною тканиною, а в її петлях знаходяться клітини паренхіми. Паренхіма (пульпа) включає два відділи з різними функціями: біла пульпа та червона пульпа.
1 2 3 4 5 6 7