Ім'я файлу: Ангіопротектори_Антиоксиданти_Гіполіпідемічні_засоби_.doc
Розширення: doc
Розмір: 269кб.
Дата: 08.04.2022
скачати
Розширення: doc
Розмір: 269кб.
Дата: 08.04.2022
скачати
Ангіопротектори (грец. angeion — судина + лат. protector — захисник) — це група ЛП, що поліпшують мікроциркуляцію, нормалізують проникність судин, зменшують набряклість тканин і поліпшують метаболічні процеси в стінках судин. Поряд із вищезазначеними ефектами ангіопротектори виявляють спазмолітичну активність, зумовлюють розширення судин, нормалізують реологічні властивості крові та проникність судин, підвищують резистентність капілярів.
У механізмі дії ангіопротекторів певну роль відіграє інгібування гіалуронідази, гальмування біосинтезу простагландинів, антибрадикінінова активність та інші фактори. Ангіопротекторну дію чинять вітаміни (рутин, рутозид, аскорбінова кислота, нікотинова кислота, троксерутин), глюкокортикоїди і НПЗП (ацетилсаліцилова кислота, диклофенак натрію), пірикарбат, натрію дезоксирибонуклеат, діосмін, етамзилат, нікетамід, дипіридамол, екстракт гінкго білоба, пентоксифілін, алпростадил, бетагістин, вазаламін, кальцію добезилат, трибенозид, препарати плодів кінського каштана та ін.
Ангіопротектори широко застосовують при ангіопатіях — діабетичних (у т.ч. ретинопатіях, нефропатіях, ураженнях церебральних і коронарних судин, судин нижніх кінцівок та ін.), ревматичних і ревматоїдних захворюваннях, атеросклеротичних ураженнях судин, захворюваннях вен, а також при трофічних виразках та інших патологічних процесах.
До ангіопротекторів належать кверцетин, пармідин, етамзилат, троксевазин та ін.
Кверцетин
2-(3,4-дигідроксифеніл)-3,5,7-тригідрокси-4H-хромен-4-он
(софоретін, мелетін)
Кверцетин — флавоноїд рослинного походження, що чинить протинабрякову, спазмолітичну, антигістамінну, протизапальну дію; антиоксидант, діуретик. Входить до групи вітамін P. Майже не розчиняється у воді; розчин в етанолі є дуже гірким.
Має антиоксидантні властивості. Стверджується наявність у речовини радіопротективного і протипухлинного ефекту. Виробляються лікарські препарати з кверцетином у вигляді таблеток, капсул, водних розчинів.
Ідентифікація.
Кверцетинірутин – 3-рутинозид кверцетину містять ядро хроману і належать до флавоноїдів. Наявність фенольних гідроксилів надає цим сполукам кислотних властивостей, унаслідок чого вони розчиняються в розчинах лугів з поглибленням забарвлення до жовто-оранжевого кольору.
Як феноли рутин і кверцетин вступають у реакцію утворення азобарвника, реакцію із реактивом Маркі, утворюють комплексні сполуки із солями важких металів (із заліза (ІІІ) хлоридом – темно-зелене забарвлення, із алюмінію хлоридом – жовто-зелене забарвлення тощо).
Кверцетин відновлюється воднем у кислому середовищі, при цьому утворюються пірилієві солі червоного кольору (ціанідинова проба).
Кількісне визначення. Спектрофотометрія.
Застосування. Кверцетин входить до складу лікарських препаратів, що застосовуються в лікуванні бронхіальної астми, захворювань серцево-судинної системи, опіків, обморожень, запалень. Використовується і при лікуванні катаракти. Допомагає в лікуванні раку молочної залози, передміхурової залози, товстого кишечника, легень, мозку, лімфосаркомі, лімфогранулематозу. Наявний у складі препаратів, що використовуються в профілактиці атеросклерозу і захворювань суглобів (артрозу, артриту).Пармідин
Фармакологічна дія: Ангіопротекторной (підвищує стійкість судин), зменшує проникність судин, сприяє відновленню порушеної мікроциркуляції Впливає на кинин-каллік-реінову систему, особливо зі зменшенням активності брадикініну, що призводить до зниження агрегації тромбоцитів.
Ідентифікація:
1) Реакція на піридиновий цикл: при нагріванні з лимонною кислотою і оцтовим ангідридом з’являється жовте забарвлення, що поступово переходить у вишнево-червоне.
2) Реакція на N-метилуретанову групу: при нагріванні з розчином лугу, утворюється метиламін, який ідентифікують за запахом або за зміною забарвлення лакмусового папірця (з червоного на синє).
Кількісне визначення: ацидиметрія неводне титрування, в середовищі безводної оцтової кислоти, індикатор кристалічний фіолетовий.
Застосування: атеросклероз судин мозку, серця, кінцівок; діабетична ретинопатія; тромбози вен сітківки; ендартериіт; трофічні виразки гомілки. Мазь пармідін - при нейродерміті. Склероатрофічний ліхене, а також у якості профілактичного і лікувального засобу при променевих уражень шкіри. Побічна дія: алергія, диспепсія, головний біль.
Антиоксиданти
Антиоксиданти (лат. antioxydanta < грец. anti — проти + oxy[genium] — кисень; син.: антиокисники, антиоксигени) — це поліфункціональні сполуки різної природи, здатні усувати або гальмувати вільнорадикальне окиснення (ВРО) органічних речовин мономолекулярним киснем. Широко застосовуються в медичній практиці для лікування ВРО-зумовленої патології. Антиоксиданти, які функціонують у живому організмі (біоантиокисники), відіграють важливу роль, захищаючи біологічні субстрати від неферментативного окиснення, напр. ліпіди, зокрема жири і жирні кислоти мембранних структур клітини. Вони є необхідними компонентами усіх тканин та клітин живих організмів і підтримують у нормальних фізіологічних концентраціях вільнорадикальні аутоокиснювальні процеси. В нормі використання і поповнення А. у тканинах живих організмів збалансоване. Розрізняють антиоксиданти, основна біологічна функція яких визначається або пов’язана з антиокиснювальною активністю (напр. супероксиддисмутази, токофероли), і речовини, основна біологічна функція яких не пов’язана з антиокиснювальною дією. До останніх належать антибіотики, які, крім бактерицидної, чинять також антиокиснювальну дію. Індивідуальні біоантиокисники утворюють систему, яка визначає антиокиснювальну активність живих тканин.
Антиоксиданти класифікуються за трьома принципами: походженням, хімічною будовою та механізмом дії.
За походженням антиоксиданти поділяють на природні (біоантиокисники) і синтетичні.
В основу хімічної класифікації покладено число ароматичних кілець у структурі сполуки, яка має антиокиснювальну активність, і кількість замісників та кілець. Ця класифікація не охоплює всієї різноманітності сполук з антиокиснювальною дією.
За механізмом дії до А. належать власне А. — синергісти, тобто речовини, які або слабко гальмують окиснення, або підсилюють дію справжніх антиоксидантів, самостійно не впливаючи на інтенсивність процесів ВРО, і група сполук зі змішаними властивостями.
До біоантиокисників в основному належать:
ферментні антиоксиданти — супероксиддисмутази (СОД), каталаза, пероксидаза, глутатіон-редуктаза;
макромолекулярні неферментативні компоненти: білок — переносник заліза (трансферин) та інші білки сироватки крові, здатні зв’язувати іони заліза (церулоплазмін, гаптоглобін, гемопексин);
низькомолекулярні компоненти (тироксин, флавоноїди, стероїдні гормони, вітаміни А, Е, D, убіхінон, низькомолекулярні SH-сполуки та аскорбінова кислота).
Слід зазначити, що загальна сукупність біоантиокисників створює буферну антиоксидантну систему, що має певну ємність, а співвідношення прооксиданти/антиоксиданти визначає антиоксидантний статус організму. Антиоксидантні ферменти утворюють єдиний метаболічний ланцюг, у якому продукт першої реакції є субстратом наступної, у зв’язку з чим для нормального функціонування всієї системи важливе збереження певних співвідношень в активності окремих ферментів ланцюга. Перш за все це стосується СОД і глутатіонпероксидази, оскільки при незбалансованому підвищенні активності СОД може підвищитися стаціонарна концентрація перекисів, токсичних для клітини. Ферментативна антиокисна система організму діє в тісному зв’язку з неферментативною ланкою. Завдяки тому, що одні антиоксиданти є гідрофобними, а інші — гідрофільними, комплексний антиоксидантний вплив дає можливість одночасного захисту клітин від продуктів ВРО у водній і в ліпідній фазах.
Із синтетичних антиоксидантів у промисловості, біології та медицині використовують численні сполуки фенольної природи (бутилоксіанізол, бутилокситолуол-іонол), нафтоли, органічні сполуки сірки, в першу чергу амінотіоли (бетамеркапроетиламін, бетамеркапротропіламін), 3-оксипіридини (емоксипін, мексидол) та ін.
Нині синтезовано багато природних амінокислот (токоферол, похідні галової кислоти та ін.). Деякі біоантиокисники, промислове виробництво яких налагоджено, отримують методом генної інженерії (препарат рекомбінантної супероксиддисмутази), з еритроцитів людини (Ерисод) або великої рогатої худоби (Пероксинорм).
Гіполіпідемічні засоби
Антиатеросклеротичні препарати(грец. anti —проти + atherosclerosis; athera — кашка + sclerosis — ущільнення, затвердіння) — ЛП, які знижують рівень холестерину (ХС) та атерогенних ліпопротеїдів у крові, впливають на їх синтез у печінці та зменшують атеросклеротичні переродження судинної стінки.
Антиатеросклеротичні препарати класифікують на препарати, які впливають на обмін ліпідів:
статини;
фібрати — ципрофібрат, фенофібрат, гемфіброзил;
секвестранти жовчних кислот (ЖК) — колестирамiн, колестипол;
антиоксиданти прямої (токоферол, рутин, аскорбінова кислота) та непрямої дії — метіонін, ліпоєва і глютамінова кислоти;
ангіопротектори — пірикарбат, гепарин, тиклопідин та інші препарати — пробукол.
Статини або Вастатини— група гіполіпідемічних препаратів, до яких належать ловастатин, симвастатин, правастатин, флувастатин і аторвастатин. Їх застосовують для лікування атеросклерозу та його наслідків. У сучасних умовах це одна з найбільш ефективних та популярних груп препаратів. Усі статини є інгібіторами ферменту 3-гідроксил-3-метилглутарил-коферменту А — редуктази (ГМГ-КоА редуктази), який каталізує початкові та проміжні стадії біосинтезу холестерину (перетворення ГМГ-КоА на меволат — попередник стеринів) у печінці. Пригнічення синтезу холестерину в печінці призводить до збільшення щільності рецепторів ліпопротеїдів низької щільності (ЛПНЩ) в гепатоцитах і, відповідно, до збільшення катаболізму холестерину ЛПНЩ. Відмічають зниження утворення ЛПНЩ внаслідок пригнічення синтезу їх попередника — ліпопротеїдів дуже низької щільності (ЛПДНЩ) у печінці. Усе це сприяє зниженню в плазмі крові рівня загального холестерину, холестерину ЛПНЩ та ЛПДНЩ, а також (меншою мірою) тригліцеридів; відмічається підвищення рівня антиатерогенних ліпопротеїдів високої щільності (ЛПВЩ). Ловастатин розглядається як проліки, тому що в організмі метаболізується з утворенням вільної β-оксикислоти, яка і є інгібітором ГМГ-КоА редуктази.
Аторвастатин є новим синтетичним інгібітором ГМГ-КоА редуктази, розглядається як С. другого покоління, має відмінності за хімічною структурою від класичних С., містить у складі своєї молекули фторфеноловий радикал і залишок гептанової кислоти. Особливістю дії аторвастатину в порівнянні з іншими С. є більш виражене зниження підвищеного рівня холестерину ЛПНЩ та тригліцеридів в сироватці крові. Гіполіпідемічна дія С. вивляється швидко і виражено.
Аторвастатин
Розувастатин
біс[(Е)-7-[4-флуорофеніл)-6-ізопропіл-2-[метил(метилсульфоніл)аміно] піримідин-5-у1](3R,5S)-3,5-дигідроксигепт-6-еноїнова кислота]
Розувастатин зменшує підвищену кількість холестерину-ЛПНЩ (ХС-ЛПНЩ), загального холестерину та тригліцеридів (ТГ), дещо збільшує кількість холестерину-ліпопротеїдів високої щільності (ХС-ЛПВЩ).
Метаболізм. Проходить обмежений метаболізм (приблизно 10 %). Дослідження метаболізму in vitro із застосуванням гепатоцитів людини вказують на те, що розувастатин піддається тільки мінімальному метаболізму на основі Р450 і цей метаболізм не є клінічно важливим. CYP2C9 був основним ізоферментом, що брав участь у метаболізмі, з 2С19, 3А4 та 2D6, що були залучені меншою мірою. Основними визначеними метаболітами є метаболіти N-дезметилу та лактону. Метаболіт N-дезметил є приблизно на 50 % менш активним, ніж розувастатин, форма лактону вважається клінічно неактивною. Розувастатин має більше ніж 90 % інгібіторної активності відносно ГМГ-КоА-редуктази, що циркулює в загальному кровообігу.
Клофібрат
етил 2-(4-хлорфенокси)-2-метилпропіонат
Ідентифікують за ІЧ-спектром поглинання субстанції; за УФ-спектром.
Фенофібрат
1-метилетил-2-[4-(4-хлорбензоїл)фенокси]-2-метилпропаноат
Ідентифікують за ІЧ-спектром поглинання субстанції; визначають Тпл речовини.
Кількісно визначають методом рідинної хроматографії із спектрофотометричним детектуванням.
Фармакологічні ефекти. При гіперхолестеринемії, гіперліпідемії та гіпертригліцеридемії, ідіопатичному зниженні вмісту ліпопротеїнів низької щільності; знижує агрегацію тромбоцитів та в’язкість крові; знижує рівень сечової кислоти в плазмі крові.
Застосування. Склероз коронарних та периферійних судин, судин мозку, при діабетичній ангіопатії та ретинопатії.
Троксерутин
2-[3,4-бис(2-гидроксиэтокси)фенил]- 5-гидрокси-7-(2-гидроксиэтокси)- 3-[(2S,3R,4S,5S,6R)-3,4,5-тригидрокси- 6-[[(2R,3R,4R,5R,6S)-3,4,5-тригидрокси-6-метилоксан- 2-ил]оксиметил]оксан-2-ил]оксихромен-4-он
Троксерутин – лікарський засіб, флавоноїд (напівсинтетичний похідний рутина, γ-бензопірон), застосовується в основному при лікуванні хвороб вен. Має венотонізуючу, ангіопротективну, протизапальну, протинабрякову та антиоксидантну дію.
