студентки групи ПР-42
Ціцюри Ольги
Модуль 1
Юридичний консалтинг
1. Етика юриста. Поняття та складові репутації юриста.
Якщо ж говорити про етику юриста, то важливо пов’язувати її з юридичною етикою, як вченням про етику, що досліджує роль і значення моральних принципів у сфері здійснення правосуддя і правоохоронної діяльності, а також із професійною етикою, норми якої створили історичну систему принципів, заповідей і приписів, які застосовуються до певних професій.
Я погоджуюсь із думкою науковців, які вважають, що моральне виховання повинно йти навіть попереду професійного, так як юрист — це насамперед взаємозв’язок із соціумом, і йому як нікому іншому, необхідно вміння правильно поводитись та знайти підхід до конкретної людини.
Кожна область діяльності людини містить в собі велике місце моральних вимог. В залежності від того, якими моральними якостями наділена людина-юрист (чесності, гідності, справедливості) може вирішуватися доля іншої людини. Отже, спеціаліст-юрист має чітко усвідомлювати свою відповідальність перед другими людьми та дотримуватися етичних норм, що вимагає суспільство.
Щодо принципи діяльності юристів, то вони мають певні риси, а саме:
1. Подібні принципи моралі і норми поведінки є максимально обов’язковими в даній області нашого життя;
2. Норми етики кожного юриста визначені законодавством;
3. Норми етики кожного юриста мають владний характер і їх необхідно виконувати;
4. Всі дії кваліфікованих юристів є справедливими і ніколи не принизять гідність людини.
5. Характеризуються відносинами, які виникають між громадянами і юристами і потребують індивідуального підходу.
Хочу також зазначити, що юристи ніколи не повинні приймати рішення виходячи з власних симпатій чи навпаки, все має вирішуватись на рівні закону, так як кваліфікований юрист повинен вбачати в особі клієнта лише клієнта, якого він має захистити, незалежно від власних поглядів чи вподобань.
Важиво виробити імунітет до професійно-моральної деформації в процесі безпосереднього спілкування з тими, хто можливо і справді переступив закон. Звичайно, в процесі роботи дуже часто можуть виникнути непередбачені унікальні ситуації або протиріччя, проте їх слід обов’язково вирішувати, але правильним гуманним шляхом.
Юристу, так як його діяльність пов’язана з людиною, спрямована на захист його інтересів, потрібно виробляти в собі чуйне ставлення до загальновизнаних соціальних цінностей: особистості, її основним правам і свободам. Необхідно працювати над правовою свідомістю, а також повинні бути розвинені етичні та моральні нормативи.
Кваліфікований юрист має бути справедливим, незалежно до конкретної ситуації чи людини, має мати почуття обов’язку, вірності, честі, власної гідності.
Також, щодо структури етики юриста, то вона включає в себе такі елементи: відповідні особливості юриста і його діяльності, моральні відносини в правозастосуванні та особливості професійної свідомості.
Юрист повинен вміти знайти спільну мову з кожним клієнтом, який є по своєму індивідуальним, бути навіть психологом, намагатись уникати конфліктних ситуацій та вміти з них виходити, коли він не бажає мати справи з окремим клієнтом вміти відмовити йому, можливо навіть порадити знайти іншого юриста, хоча не призвичаюватись до такої практики. Звичайно юрист не повинен змушувати себе до роботи з небажаним клієнтом, проте за можливості намагатись знаходити сили в собі та розвиватись в такому плані, виховувати в собі такі риси, для того, щоб набиратись і такого непростого досвіду.
Проте головним завданням для кваліфікованого юриста є насамперед залишатись гуманною, вихованою, чесною, доброю та справедливою людиною.
Якщо ж говорити про репутацію, то питання репутації є актуальним для всіх без винятку юристів та юридичних фірм. Репутацією вважається громадська думка, оцінка, усталене уявлення про особу. Вона формується на основі фактів, які характеризують особу,а також надають інформацію про її професійні та управлінські здібності.
З моєї точки зору, сама репутація юриста виступає як нематеріальна складова, але в неї є велика реальна ціна (для великих корпорацій, наприклад), тому ми й говоримо про неї, що це є актив. Успішний контроль за репутацією не лише запобігає спаду, але й значно збільшує вартість підприємства.
В юридичному бізнесі репутація юриста може мати внутрішні та зовнішні прояви. Зовнішнє вираження репутації юриста стосується його сприйняття, передусім, клієнтами, опонентами та колегами з інших юридичних фірм. Внутрішні прояви репутації виявляються в межах фірми, в якій працює юрист, та стосуються оцінки його професійних здібностей керівництвом, підлеглими та іншими колегами.
Також, важливим нюансом є позитивна репутація, яка передбачає високу довіру з боку громадськості, яка підтримується високими очікуваннями від фізичної або юридичної особи, а також схвальними думками, оцінками тощо. В свою чергу негативна репутація – це негативна система оцінок, думок, поглядів і очікувань у громадськості, яка завдає суттєвої фінансової та репутаційної шкоди, оскільки загрожує для фізичних осіб звільненням, пониженням у посаді, а для юридичних – зменшенням числа споживачів, ділових партнерів, інвесторів і падінням прибутків.
Якщо мова йде про ділові якості юриста, то прийнято посилатися на ділову репутацію особи; якщо справа стосується певних характерологічних властивостей юриста, то розглядають уже його персональну репутацію. Ділова репутація юриста, передбачає прямий зв’язок із діловою діяльністю конкретної фізичної особи. Її основним чинником є професіоналізм юриста в сфері його зайнятості.
Отже, підсумовуючи, хочу сказати, що питання репутації та професійної етики юриста є взаємопов'язаними та нероздільними, і для того, щоб побудувати міцну й позитивну репутацію юриста просто необхідно відповідати високим стандартам професійної етики та культури.
2. Задача
До нотаріуса звернулась Болотова з проханням посвідчити договір дарування належної їй на праві власності двокімнатної квартири на користь її онука Рябко. При складанні проекту даного договору Болотова наполягала на тому, що у ньому обов’язково треба передбачити обов’язок Рябко утримувати її і дбати про неї. Нотаріус роз’яснив Болотовій, що договір дарування у даному випадку він посвідчити не може. Болотова заявила, що хоче укласти саме договір дарування, оскаржити незаконність відмови нотаріуса у суді і вимагає письмову постанову про відмову.
Нотаріус відмовився видавати постанову, мотивуючи це тим, що він не відмовляє у вчинення нотаріальної дії, а навпаки, реалізуючи роз’яснювальні повноваження, пропонує укласти проект іншого правочину.
Чи законні дії нотаріуса? Чи може Болтова звернутись до суду з приводу незаконності відмови у вчиненні нотаріальної дії за умови відсутності письмової постанови нотаріуса про таку відмову і в якому порядку? Яке рішення може прийняти суд?
Відповідно до чинного законодавства, договір дарування - це домовленість, за якою одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність (ч.1 ст. 717 ЦКУ).
Договір дарування вважається укладеним з моменту передання майна (реальний договір), окрім випадків, коли дарувальник зобов'язується передати обдаровуваному майно у майбутньому (консенсуальний договір). Момент набуття права власності за договором визначений ст.334 ЦКУ, залежно від предмету договору. Тобто право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.
Важливо зазначити, що договір дарування належить до безоплатних правочинів, за умовами якого обдаровуваний не має перед дарувальником будь-якого зобов’язання матеріального характеру. Тобто, відповідно до складеної ситуації, при складанні проекту даного договору Болотова не може наполягати на тому, що у ньому обов’язково треба передбачити обов’язок Рябко утримувати її і дбати про неї.
Якщо в громадянки Болотової присутня така умова, щодо дарування квартири її онуку Рябко, то відповідно укласти договір дарування вона не може. В даній ситуації матиме місце договір довічного утримання.
Хочу зазначити, що тут матиме місце договір довічного утримання (догляду) - домовленість двох сторін, за якою одна сторона (відчужувач) передає у власність другій стороні (набувачеві) житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно. Де відчужувачем буде гр. Болотова, а набувачем, її онук Рябко.
Виконання договору полягає у надання всіх видів матеріального забезпечення у натурі відповідно до змісту договору. При укладанні договору довічного утримання сторони повинні визначити всі види матеріального забезпечення, обсяг, способи та форми.
Оскільки даний договір передбачає можливість догляду, то сторони мають чітко визначити, в чому саме полягатиме догляд (умови, форми, способи догляду, їх періодичність, якість та зміст). Відповідно до законодавства набувач зобов’язаний у разі смерті відчужувача поховати його, навіть якщо це не було передбачено договором довічного утримання (догляду). Якщо частина майна відчужувача перейшла до його спадкоємців, витрати на його поховання мають бути справедливо розподілені між ними та набувачем.
Право власності на майно за договором довічного утримання, оскільки останній підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. в свою чергу, права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
Я вважаю, що варто додати, що набувач за договором довічного утримання обмежений у праві розпорядження майном до моменту смерті відчужувача. Набувач не має права до смерті відчужувача продавати, дарувати, міняти майно, передане за договором довічного утримання (догляду), укладати щодо нього договір застави, передавати його у власність іншій особі на підставі іншого правочину так як при посвідченні договору довічного утримання (догляду) нотаріус накладає заборону їх відчуження згідно вимог ст. 73 ЗУ “Про нотаріат”.
Отже, нотаріус вчинив правильно в цій ситуації, тому що, він відмовився видавати постанову, мотивуючи це тим, що він не відмовляє у вчинення нотаріальної дії, а навпаки, реалізуючи роз’яснювальні повноваження, пропонує укласти проект іншого правочину.
Так як, я вже казала раніше, гр. Болтова хотіла посвідчити договір дарування належної їй на праві власності двокімнатної квартири на користь її онука Рябко, при цьому, вона наполягала що у договорі дарування обов’язково треба передбачити обов’язок Рябко утримувати її і дбати про неї. Нотаріус, в свою чергу, розповів їй про нюанси та відмінності договору дарування, і запропонував укласти інший правочин, ним би міг бути договір довічного утримання.
Тобто, Болтова не має законних підстав для того, щоб звернутись до суду з приводу незаконності відмови у вчиненні нотаріальної дії. А якщо вона і звернеться, то суд в даному випадку, не задовольнить її позов.