1   2   3
Ім'я файлу: 1-29_об'єднані!!!.docx
Розширення: docx
Розмір: 851кб.
Дата: 24.05.2022
скачати
Пов'язані файли:
Уроки з наскрізними лініями.doc
Тема 7.docx
COVID19 практическая.docx
Практична робота №4, 3-А ЛС(11).pdf

1. Дайте визначення управління земельними ресурсами та поняття об’єкта

Управління земельними ресурсами – це комплексна цілеспрямована дія держави і суспільства на земельні відносини та земельні ресурси через планування, організацію, координацію і контроль за їх використанням на основі об’єтивних закономірностей та інформації, з метою забезпечення їх ефективного, раціонального та екологічно-стабільного функціонування.

Об’єктом управління виступає земельний фонд держави, територіальні одиниці, частини територій, територіальні зони, категорії земель, окремі земельні ділянки тощо.

Базовим об’єктом управління є територіальний об’єкт, на який спрямовані основні управлінські дії.

Допоміжними об’єктами управління є територіальні об’єкти, які впливають чи допомагають реалізувати управлінські дії на основному об’єкті.
2. Охарактеризуйте предмет та мету управління земельними ресурсами

Предметом управління є процеси організації використання земель, котрі у межах визначеної території забезпечують всю різноманітність потреб її мешканців. Багатогранність потреб призводить до різноманітності способів використання земель, що підлягають управлінню.

У загальному вигляді, метою управління земельними ресурсами є ство­рення і забезпечення функціонування системи земельних відносин і землеко­ристування, що дає змогу найбільшою мірою задовольняти потреби суспіль­ства, які пов’язані з використанням землі.
3. В чому полягає сутність і зміст управління земельними ресурсами на державному рівні?

Державне управ­ління земельними ресурсами поділяється на загальне і відомче (галузеве) управління.

Загальне державне управління здійснюється державними органами за­гальної і спеціальної компетенції і має територіальний (регіональний) харак­тер. Воно поширюється на всі землі в межах визначеної території (України в цілому, області, адміністративні райони, міста) незалежно від категорії земель і суб’єктів права на земельну ділянку.

Відомче (галузеве) управління землями, здійснюване міністерствами, комітетами, службами, будується за принципом підвідомчості підприємств, організацій, яким надані землі і не залежить від територіального розміщення земель.
4. Сутність і зміст управління земельними ресурсами на місцевому рівні.

Місцеве управління здійснюється органами місцевого самоврядування і може мати як загальний, так і спеціальний характер. Внутрішньогосподарське управління землями здійснюють самі володіль­ці і користувачі земельних ділянок.

Управління земельними ресурсами здійснюється законодавчими, виконав­чими органами влади та органами місцевого самоврядування, які регулюють земельні відносини і визначають загальну стратегію розвитку системи земле­володіння і землекористування, правотворчості, правоохоронної діяльності і т. д. Зміст діяльності виконавчо-розпорядчих органів з управління земельни­ми ресурсами полягає в прогнозуванні і плануванні використання земельних ресурсів; установленні норм і порядку землеволодіння, землекористування, розподілу і перерозподілу земель; оперативно-розпорядчої, регуляторної і контрольно-наглядової діяльності за використанням і охороною земель.
5. Охарактеризуйте основні завдання та функції управління земельними ресурсами.

До основних завдань державного управління земельними ресурсами відносяться:

  • поліпшення використання й охорони земельних ресурсів;

  • взаємоузгодження рішень органів державного управління;

  • забезпечення соціально-правового захисту суб'єктів земельних відносин;

  • формування сприятливих умов для підприємництва і розвитку суспільства;

  • створення правових, економічних і організаційних передумов для різних форм господарювання на землі;

  •  регулювання державними актами фінансової і природоохоронної діяльності суб'єктів земельних відносин;

  • наділення органів управління політичними й організаційно-регламентуючими функціями, що забезпечують ефективний розвиток суспільства.

Функції управління це відносно відокремлені напрями управлінської діяльності, які дозволяють здійснити певний вплив на об’єкт управління з метою вирішення поставленого завдання.

Напрями управління земельними ресурсами поділяються на безпосередні та опосередковані.

Функції управління земельними ресурсами при безпосередньому напрямку:

  • збір і аналіз даних про об'єкт управління та керовані процеси: вивчення властивостей землі (польові обстеження, інвентаризація земель), ведення земельного кадастру (реєстрація, облік, оцінка) і моніторингу земель, створення і ведення геоінформаційних систем (ГІС);

  • контроль за функціонуванням сформованого процесу і його коректування: контроль за використанням земель і дотриманням земельного законодавства, вирішення земельних спорів, пов'язаних з реалізацією управлінських рішень і функціонуванням сформованої системи організації використання земель;

  • реалізація управлінського рішення: державний перерозподіл земель (вилучення, відвід), організація і фінансування заходів щодо зміни властивостей землі, облаштованості й формування землекористувань, регулювання ринкового обороту земель, економічне стимулювання раціонального землекористування;

  • розробка управлінського рішення: зонування території, прогнозування, планування і проектування використання земель.

До функційопосередкованого управління відносяться:

  • вивчення характеру земельних відносин, стану земельного законодавства і їх моніторинг;

  • розробка і прийняття законодавчих актів (законів, рішень, постанов) і нормативів використання землі;

  • реалізація заходів щодо зміни системи землекористування, передбачених у законодавчих актах; удосконалення землекористування, зонування території, нормування використання землі;

  • державний контроль за дотриманням земельного законодавства;  вирішення земельних суперечок, пов'язаних з введенням і функціонуванням земельного законодавства і нормативів використання землі.

6. Перелічіть принципи управління земельними ресурсами та дайте їм характеристику

Принципи управління – це об’єктивні правила управлінської поведінки, що випливають з потреб суб’єкта управління і надходять до нього у вигляді наукового знання, за допомогою якого досягають поставленої мети. Принципи управління земельними ресурсами є історичною категорією, тому вони постійно змінюються, доповнюються зі зростанням продуктивних сил і розвитку земельних відносин. У науковій і спеціальній літературі впродовж 30 – 40 років описано понад 40 принципів управління. Принципи державного управління подано на рис. 1.5.



Основними принципами управління земельними ресурсами в умовах відносин ринкового типу є принципи:

• економічного регулювання раціонального землекористування;

• цільового використання земель;

• пріоритету сільського господарства на землю;

• рівноправності всіх форм власності та господарювання на

землі;

• гарантії прав власності на землю;

• регіонального підходу;

• недоторканності на право власності на землю;

• пріоритету екології над економікою;

• урахування людського фактора.

Принцип економічного регулювання раціонального землекористування полягає в економічному стимулюванні, відшкодуванні збитків, адекватних заподіяній шкоді землекористуванню, платі за землю або орендній платі за використання землі.

Економічне стимулювання передбачає виділення коштів власникам землі й землекористувачам з метою компенсації тих затрат, які вони спрямовують на підвищення родючості ґрунтів і запобігання негативних явищ у землекористуванні, виробництво екологічно чистої суспільно необхідної продукції, створення сприятливої грошово-фінансової та податкової політики, дотацій, субвенцій тощо.

Принцип цільового використання земель полягає у забезпеченні ефективного її використання відповідно до встановленої державою мети (сільськогосподарського призначення, житлової і громадської забудови, лісового і водного фонду тощо).

Принцип пріоритету сільського господарства на землю полягає у тому, що землі з ліпшими за родючістю ґрунтами передають у власність і надають у користування для виробництва сільськогосподарської продукції, оскільки результат праці прямо залежить від характеру і родючості ґрунту, а також від інших властивостей землі як основного засобу виробництва у сільському господарстві.

Принцип рівноправності всіх форм власності та господарювання на землі полягає в тому, що всі форми власності й господарювання на землі абсолютно рівнозначні.

Принцип регіонального підходу випливає з умови, що процес управління земельними ресурсами повинен враховувати особливості регіонів України, оскільки вони досить неоднорідні за природними й економічними умовами, історією і традиціями свого розвитку, менталітетом їх населення.

Принцип пріоритету екології над економікою означає, що під час визначення напрямів вирішення народногосподарських, соціально-економічних та інших завдань пріоритет повинен надаватись екології. Тобто, за інших однакових умов перевагу потрібно надавати тому варіанту використання землі, за якого буде завдано мінімальних збитків навколишньому середовищу, а відповідно - і суспільству.

Принцип урахування людського фактора полягає в тому, що неформальне впровадження приватної форми власності на землі забезпечить високу її ефективність використання, а передача цієї землі тільки справжньому господарю, який знає і любить землю, на якій йому доведеться працювати, зможе правильно розпорядитися результатами господарювання.

Принцип ринкових відносин полягає в тому, що раціональне використання земельних ресурсів не може відображатися лоза земельним ринком, поза системою іпотеки, кредитів, аукціонів тощо.

Принцип державного протекціонізму і регулювання господарської діяльності знаходить своє відображення у політиці помірної протекціоністської спрямованості держави з метою захисту вітчизняних товаровиробників від нерівної і руйнівної зовнішньої конкуренції, пільгового кредитування, дотацій, страхування ризиків на випадок стихії тощо.

Надзвичайно важливим принципом раціоналізації землекористування є принцип поглибленого вивчення земельних ресурсів.

Принцип комплексності й планомірності передбачає врахування прогнозних досліджень, техніко-економічного обґрунтування використання та охорони земель, схем землеустрою, і на їх основі – розробки проектів організації використання земель, виходячи з її потенційних можливостей, вимог ринку тощо. При цьому проект організації території повинен бути підставою для отримання кредитів, пільг тощо. Без таких проектів використання землі матиме нелегітимний характер.

Принцип системності передбачає використання земель, з одного боку, як виробничих ресурсів, з іншого – як компонент навколишнього середовища, яке є полем життєдіяльності людини і складовою системи „природа – суспільство – виробництво”. Тому використання землі повинно мати екологобезпечний характер. Системному підходу в землекористуванні найбільше відповідає землевпорядкування території агроформування на основі об’єктивно існуючих ландшафтних систем.

Принцип урахування історичного досвіду господарювання на землі передбачає врахування елементів господарювання минулого, оскільки без минулого не можна забезпечити майбутнього.

Принципу етичності випливає з необхідності ставлення до землі як до живого організму. Землекористування потрібно орієнтувати на засади ресурсозберігаючих технологій, біологічного землеробства.

Управління земельними ресурсами в умовах зростання кількості власників землі та землекористувачів, у тому числі орендарів, забезпечення закріплених за ними прав, здійснення ефективної державної політики неможливі без використання найсучасніших інформаційних технологій.

Визначені принципи управління земельними ресурсами не можна розглядати відокремлено, - лише комплексне їх врахування забезпечить високу ефективність управлінських рішень у галузі землекористування.
7. Сутність розмежування повноважень органів управління земельними ресурсами

До складу єдиної системи державних органів із земельних ресурсів входили на різних етапах «Держкомзем», «Держземагенство», «Держгеокадастр» та підпорядковані йому Державний комітет Автономної Республіки Крим по земельних ресурсах і кадастру, обласні, Київське та Севастопольське міські головні управління, районні відділи, міські (міст обласного і районного значення) управління (відділи) земельних ресурсів та інженери-землевпорядники сіл і селищ. Зазначені органи утримувалися за рахунок коштів Державного бюджету України, та за кошти, на рівні сільських рад і міст– місцевого бюджету.

1) Організаційна структура управління на національному рівні

«Держгеокадастр» очолює систему державних органів земельних ресурсів, є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовує і координує Міністерство аграрної політики та продовольства України. Вносить пропозиції щодо формування державної політики у галузі регулювання земельних відносин, використання, охорони і моніторингу земель, ведення державного земельного кадастру, забезпечує її реалізацію, здійснює управління у зазначеній сфері, а також міжгалузеву координацію і функціональне регулювання питань, що належать до його компетенції. Раніше Державне агентство по земельних ресурсах України або Держкомзем України узагальнювали практику застосування законодавства з питань, що належали до їх компетенції, розробляли пропозиції щодо вдосконалення цього законодавства і вносили їх на розгляд Президента і Кабінету Міністрів України. У межах своїх повноважень цей орган організовував виконання актів законодавства і здійснював систематичний контроль за їх реалізацією.

Відповідно до визначених функцій Держкомзему Держземагентства, а нині Держгеокадастру України, завдань, визначених його Положенням, можна зробити оцінку розподілу і закріплення функцій, а саме:

1. Формування пропозицій та організація реалізації державної земельної політики.

2. Координація та організація розробки законодавчого й нормативно-методичного забезпечення регулювання земельних відносин, організації використання та охорони земель.

3. Координація та організація управління і здійснення землеустрою.

4. Ведення державного земельного кадастру та організація здійснення земельно-кадастрових робіт.

5. Участь у державному регулюванні ринку земель.

6. Організація моніторингу земель та здійснення державного контролю за дотриманням земельного законодавства, розгляд звернень громадян.

2) Організаційна структура управління земельними ресурсами на регіональному рівні

До компетенції регіональних органів управління (Комітету по земельних ресурсах Автономної Республіки Крим та обласних головних управлінь Держгеокадастру) входять: розробка стратегії і тактики розвитку земельних відносин та системи землеробства; підготовка і затвердження прогноз-планів розвитку з урахуванням економічного і соціального факторів, а також соціальних, економічних, екологічних та науково-технічних програм загально-регіонального значення. Органи обласного управління координують внутрішньо-обласні земельні відносини, стимулюють розвиток міжгалузевих систем землекористування, спільно з міськими та районними органами управління визначають території для розміщення нових виробничих об’єктів, контролюють стан довкілля і землекористування, регулюють внутрішньо-обласний рух конкурентоспроможних і екологічно безпечних типів землекористування.

Обласне головне управління Держгеокадастру є місцевим державним органом, яке у межах своєї компетенції здійснює державне управління земельними ресурсами, забезпечує проведення земельної реформи, раціональне використання та охорону земель на території області.

3) Організаційна структура управління на місцевому рівні

Міські та районні органи управління вирішують місцеві питання забезпечення умов належної життєдіяльності населення, у тому числі здійснюють управління землекористуванням. Важливим для місцевих органів управління є розширення чинників економічного впливу (місцеві податки і пільги, штрафні санкції тощо). Типове положення про Київське та Севастопольське міське (а також міст обласного та районного підпорядкування) управління (відділ) земельних ресурсів затверджено постановою Кабінету Міністрів України.

Міське управління у процесі виконання покладених на нього завдань взаємодіє з іншими органами державної виконавчої влади, представницькими органами, органами місцевого самоврядування, а також підприємствами, установами, організаціями та об’єднаннями громадян. Воно у межах своїх повноважень на основі та на виконання законодавства України видає накази, організовує та контролює їх виконання.
8. Визначте основні етапи прийняття управлінських рішень

Класичний підхід до прийняття управлінського рішення полягає в дотриманні певної процедури і виконанні обов'язкових дій.

1. Основою всякого рішення є проблемна ситуація, яка вимагає розв'язання. Завдання менеджера на цьому етапі полягає в аналізі проблемної ситуації, тобто у визначенні симптомів "хвороби", вивченні стану справ і мети, попереднього формулювання критеріїв рішення.

2. Виявлення обмежень і визначення альтернатив. Причиною проблеми можуть бути сили, які знаходяться поза організацією (зовнішнє середовище), та які менеджер не в змозі змінити.

Такі обмеження звужують можливості прийняття оптимальних рішень. Тому необхідно визначити джерело і суть обмежень і намітити можливі альтернативи. Тобто доцільно виявити всі можливі дії, які усувають причини проблеми.

3. Прийняття рішення. На цій стадії розробляються альтернативні рішення, дається їх оцінка і відбирається альтернатива з найбільш сприятливими загальними наслідками.

4. Реалізація рішення. Процес не закінчується вибором альтернатив, на стадії реалізації вживаються заходи щодо конкретизації рішення і доведення його до виконавців, тобто цінність рішення полягає в тому, що воно реалізоване.

5. Контроль за виконанням рішення. В процесі контролю виявляються відхилення і вносяться поправки, що допомагають реалізувати рішення повністю. За допомогою контролю встановлюється так званий зворотний зв'язок між керуючою і керованою системами.
9. Методи управління і їх характеристики

Методи управління повторюють по групах механізми управління, а встановлення норм права застосування норм права матеріально-технічного забезпечення управлінської діяльності організації позаапаратної діяльності органів влади організаційного регламентування внутрішньої діяльності органів влади види форм управлінської діяльності відрізняються конкретними діями управляючих суб’єктів по відношенню об’єкту управління (рис. 4.7).



Методи правового регулювання — це підхід до впорядкування певного роду суспільних відносин, що зумовлює використання певних юридичних засобів.

Організаційно-розпорядчі (адміністративні) методи управління. В основі організаційного впливу лежать: організаційне регламентування, організаційне нормування і організаційне проектування. Організаційний вплив відображає статику системи управління і представляє собою комплекс заходів організаційного характеру.

Економічні методи державного управління – це система прийомів і засобів прямої дії на суб'єктів господарювання шляхом запровадження фінансово-економічних законів, створення грошово-кредитних відносин з метою створення оптимальних умов, що забезпечують досягнення високих економічних результатів.

Соціально-політичні методи. Вони являють собою сукупність методів і способів формування ідейної впевненості, гуманістичної моралі, патріотичної активності мас (політична пропаганда і агітація, контроль за діяльністю адміністрації тощо).

Соціально-психологічні методи управління - способи і прийоми управлінських впливів, що базуються на використанні об'єктивних наукових положень соціального розвитку і психології. Соціальні, морально-етичні, психологічні.

Морально-етичні методи базуються на зверненні до гідності, честі і совісті людини. їх завдання полягає у формуванні позитивної морально-психологічної обстановки, сприятливої для вирішення поставлених завдань та засвоєння персоналом державної служби морально-етичних норм.

10. Методи вивчення об’єктів управління: перелік та визначення

Об'єкт управління – елемент системи управління (предмет, явища), на який спрямовано управлінську діяльність. Об'єкт управління завжди має конкретне значення, свої властивості і характеристики. Наприклад, об'єктами управління підприємства є майно і майнові права, виробнича й інтелектуальна діяльність тощо.

Методи правового регулювання — це підхід до впорядкування певного роду суспільних відносин, що зумовлює використання певних юридичних засобів.

Організаційно-розпорядчі (адміністративні) методи управління. В основі організаційного впливу лежать: організаційне регламентування, організаційне нормування і організаційне проектування. Організаційний вплив відображає статику системи управління і представляє собою комплекс заходів організаційного характеру.

Економічні методи державного управління – це система прийомів і засобів прямої дії на суб'єктів господарювання шляхом запровадження фінансово-економічних законів, створення грошово-кредитних відносин з метою створення оптимальних умов, що забезпечують досягнення високих економічних результатів.

Соціально-політичні методи. Вони являють собою сукупність методів і способів формування ідейної впевненості, гуманістичної моралі, патріотичної активності мас (політична пропаганда і агітація, контроль за діяльністю адміністрації тощо).

Соціально-психологічні методи управління - способи і прийоми управлінських впливів, що базуються на використанні об'єктивних наукових положень соціального розвитку і психології. Соціальні, морально-етичні, психологічні.

Морально-етичні методи базуються на зверненні до гідності, честі і совісті людини. їх завдання полягає у формуванні позитивної морально-психологічної обстановки, сприятливої для вирішення поставлених завдань та засвоєння персоналом державної служби морально-етичних норм.
11. Методи прийняття управлінських рішень: класифікація та зміст

Управлінські рішення класифікують за наступними критеріями.

За цілями дії управлінські рішення поділяють на: стратегічні; тактичні; оперативні;

За періодом дії управлінські рішення поділяють на: довгострокові; середньострокові; короткострокові;

За масштабом виконання управлінські рішення поділяють на: загальні (глобальні); спеціальні (локальні);

За умовами прийняття та ймовірністю результатів управлінські рішення поділяють на: в умовах визначеності; в умовах ризику; в умовах невизначеності.

За ступенем повторювальності управлінські рішення поділяють на: традиційні; нетрадиційні;

За методом розробки управлінські рішення поділяють на: формалізовані; неформалізовані;

За характером рішення управлінські рішення поділяють на: інтуїтивні; рішення, засновані на досвіді; раціональні;

За формою (способом) прийняття управлінські рішення поділяють на: одноособові; колегіальні; колективні.

За функціональним змістом, тобто за відношенням до загальних функцій управління, управлінські рішення поділяються на планові, організаційні, технологічні, прогнозуючі

Вид методу
Методи прийняття рішень

Загальні методи

  • • Системний аналіз;

  • • комплексний аналіз;

  • • диференціація та інтеграція;

  • • програмно-цільове планування

Традиційні методи обробки інформації та прийняття рішень

  • • Метод порівняння;

  • • метод відносних і середніх величин;

  • • графічний метод;

  • • метод угруповання;

  • • балансовий метод

Методи прийняття рішень на основі детермінованого факторного аналізу

  • • Метод ланцюгових підстановок;

  • • індексний метод;

  • • метод абсолютної різниці;

  • • метод відносної різниці;

  • • інтегральний метод;

  • • метод пропорційного розподілу (пайової участі);

  • • метод диференціального обчислення;

  • • метод зважених кінцевих різниць;

  • • метод простого додавання нерозкладного залишку;

  • • логарифмічний метод;

  • • метод коефіцієнтів;

  • • метод дроблення прирощення факторів

Методи прийняття рішень на основі стохастичного факторного аналізу

  • • Кореляційний аналіз;

  • • дисперсійний аналіз;

  • • компонентний аналіз;

  • • сучасний багатовимірний факторний регресійний аналіз

Методи прийняття рішень на основі оптимізації показників ефективності

  • • Методи лінійного програмування;

  • • методи динамічного програмування;

  • • методи теорії масового обслуговування;

  • • методи теорії ігор;

  • • методи теорії дослідження операцій;

  • • методи управління запасами ресурсів;

• методи розпізнавання образів

Методи, що базуються на основі аналізу схем стратегічного розвитку

  • • Метод GAР-аналізу ("продукт - ринок");

  • • метод матриці BCG (Бостонської консультативної групи);

  • • модель Томпсона і Стрікланд;

  • • портфельна матрична модель Мак-Кінсі DPM;

  • • модель "7S";

  • • модель комплексного ділового аналізу P1MS;

• модель ситуаційного SWOT-аналізу

Методи, пов'язані з управлінням персоналом

  • • Континуум лідерської поведінки Танненбаума - Шмідта;

  • • ситуаційна модель Фідлера;

  • • модель зрілості виконавців Херсея і Бланшарда;

  • • модель "шлях - ціль" Торенс, Мітчелла і Хауса;

  • • ситуаційна модель Стинсона - Джонсона;

• модель прийняття рішень Врума - Йеттона - Яго

Методи, засновані на інструментах управління якістю

  • • Стратифікація;

  • • контрольний листок;

  • • гістограма;

  • • діаграма Парето;

  • • діаграма Ісікави;

  • • діаграма розсіювання;

  • • контрольні карти;

  • • аффинная діаграма;

  • • інтерреляціонная діаграма;

  • • діаграма древа;

  • • матрична діаграма;

  • • лист матриці;

  • • мережевий план;

• древо помилок

Методи теорії кваліметрії
Етап визначення виду залежності між абсолютним значенням окремого параметра системи:

  • • лінійні залежності;

  • • нелінійні залежності;

  • • оптимізаційні;

  • • залежності, виражені в неявному вигляді. Етап визначення знаходження вагомостей приватних оцінок ефективності для формування показника інтегральної оцінки ефективності:

  • • методи організації опитування експертів;

  • • метод переваги;

  • • метод рангу;

  • • методи попарного зіставлення;

  • • метод послідовних зіставлень. Етап вибору методу зведення воєдино приватних оцінок ефективності в показник інтегральної оцінки ефективності:

  • • зваженої середньоарифметичної оцінки;

  • • зваженої среднегеометрической оцінки;

  • • зваженої середньогармонічні оцінки

Методи комплексного економічного аналізу господарської діяльності (АХД) організації

  • • Методи виявлення та підрахунку резервів при АХД;

  • • методи функціонально-вартісного аналізу;

  • • методи маржинального аналізу;

  • • методи аналізу формування та розміщення капіталу;

  • • методи аналізу ефективності й інтенсивності використання капіталу підприємства;

  • • методи аналізу ефективності використання основного капіталу;

  • • методи аналізу використання матеріальних ресурсів підприємства;

  • • методи аналізу використання трудових ресурсів підприємства;

  • • методи аналізу маркетингової діяльності підприємства;

  • • методи аналізу виробництва і реалізації продукції;

  • • методи аналізу собівартості продукції


12. Методи реалізації управлінських рішень: перелік та їх сутність



Основні завдання розробки плану реалізації рішень полягають у визначенні комплексу необхідних робіт, кількості виконавців, необхідного обсягу ресурсів, розподілі робіт, ресурсів і виконавців по об'єктах, завданням і термінами. При підготовці плану реалізації управлінського рішення необхідно: встановити виконавців, терміни, що відводяться на розробку і реалізацію рішень; скласти інструкції для осіб, які займаються реалізацією рішення; розробити схему взаємодії ієрархічних рівнів в організації при вирішенні поставлених завдань; визначити механізми контролю виконання рішення, систему мотивації (стимулювання) задіяних виконавців.

Основними методами, застосовуваними при складанні плану реалізації управлінських рішень, є поділ обов'язків та мережеве моделювання.

Основне завдання побудови матриці розподілу відповідальності - розподіл прав і обов'язків між співробітниками різних підрозділів.

  1   2   3

скачати

© Усі права захищені
написати до нас