Міністерство Освіти і науки України
Житомирський державний університет
ім. І. Я. Франка
Кафедра методики навчання іноземної
мови та прикладної лінгвістики
Курсова робота на тему:
«Шляхи навчання діалогічного мовлення»
Студентки _____ групи
факультету іноземних мов
________________________
Науковий керівник
ст. викладач
Сіваєва Н. П.
Житомир - 2006
ПЛАН
Вступ. 3
Розділ І.Теоретичні основи дослідження. 6
1.1. Психологічні особливості учнів середнього шкільного віку для навчання діалогічного мовлення. 6
1.2. Особливості діалогічного мовлення та його функції 9
1.3. Новітні вимоги державної програми до навчання діалогічного мовлення. 18
Висновки до першого розділу. 20
Розділ ІІ. Практична частина дослідження. 21
2.1. Характеристика шляхів навчання діалогічного мовлення. 21
2.2. Система вправ для навчання діалогічного мовлення. 24
2.3 Комплекс вправ для навчання діалогічного мовлення. 29
Висновки до другого розділу. 33
Висновки. 34
Список використаної літератури. 35
· Пріоритетність освіти;
· Демократизація;
· Гуманізація та гуманітаризація;
· Національна спрямованість;
· Неперервність системи освіти;
· Нероздільність навчання і виховання.
Загальна стратегія навчання іноземних мов визначається потребами сучасного суспільства та рівнем розвитку лінгвістичних, психолого – педагогічних та суміжних наук. Цією стратегією є комунікативний підхід, який зумовлює практичну межу навчання і вивчення іноземних мов, а саме: оволодіння іншомовним, між культурним спілкуванням, шляхом формування і розвитку вмінь навичок діалогічного спілкування.
Для навчання діалогічного спілкування, слід зазначити особливості комунікативного підходу до навчання іншомовного спілкування. Серед них зазначимо наступні:
· Мова розглядається як засіб спілкування. Перевага віддається оволодінню поняттями та функціями.
· Мова вивчається через особисту діяльність учнів. Вони є головними автономними суб'єктами навчання, які володіють когнітивними й метакогнітивними стратегіями та прийомами оволодіння мовою й іншомовним спілкуванням та відповідають за свої успіхи і невдачі.
· Основними цілями є соціальна відповідність та прийнятність.
· Урок іноземної мови розглядається як діяльність спілкування. Це означає відмову від домінування на уроках формальних мовних вправ на користь діяльнісно й інтелектуально-орієнтованих завдань, які дають змогу вивчати іноземну мову як основний засіб міжкультурного спілкування в процесі цього спілкування.
· Навчання видів мовленнєвої діяльності відбувається інтегровано.
· Типопивими завданнями е заповнення інформаційних програм, розв'язання проблем, рольова гра, симуляція.
· Типовими формами інтерактивності є групова і парна робота.
· Змінюється роль вчителя в процесі навчання. Вчитель сприяє спілкуванню, допомагає учням досягти автономії у визначенні цілей та шляхів вивчення іноземної мови, оволодіти мовленнєвими, мовними, невербальними засобами комунікації.
· Змінюється ставлення до помилок. Вони неминучі і розглядаються, як свідчення процесу навчання.
· Рідна мова використовується зрідка, де необхідно, коли це виправдано складною ситуацією.
Питання комунікативного підходу до навчання іншомовного спілкування, зокрема навчання діалогічного мовлення, є дуже актуальним для освіти в сучасній школі. Адже, як відомо з власних спостережень, у школі на уроках іноземної мови далеко не всіх умов додержуються як вчителі так і учні. Дуже часто зустрічається такий вид роботи, як «вчитель – учні», а не «учні – учні»; матеріал використовується штучний і не веде до створення життєвих умов та ситуацій спілкування. Важливим недоліком у вивченні іноземної мови та іншомовного спілкування є використання не іноземної мови, а рідної, що не веде до ефективного сприйняття та подальшого використання іншомовного матеріалу.
Звідси, актуальність нашого дослідження полягає у наступному: з одного боку, дискусія є ефективним засобом розвитку непідготовленого іншомовного спілкування, з іншого боку, проблема визначення шляхів навчання діалогічного мовлення у контексті комунікативного підходу не достатньо розроблена у методиці викладання іноземних мов у школі.
Об’єкт дослідження – процес визначення та встановлення шляхів навчання діалогічного мовлення. Предмет дослідження – зміст і комплекс вправ для навчання діалогічного мовлення з використанням різних шляхів та аспектів.
Мета дослідження полягає в розробці методики навчання діалогічного мовлення з використанням різних шляхів до навчання цього виду мовлення.
Завдання дослідження:
· Уточнити психологічні особливості учнів середнього шкільного віку для навчання діалогічного мовлення;
· Визначити особливості навчання діалогічного мовлення та його функції;
· Вивчити різні шляхи для навчання діалогічного мовлення;
· Розробити комплекс вправ для оволодіння вмінь і навичок діалогічного мовлення.
Методи дослідження:
· Узагальнення досвіду викладання англійської мови в середніх навчальних закладах України;
· Опрацювання наукових джерел з методики навчання іноземної мови;
· Лінгвометодичний аналіз автентичного діалогу;
· Створення шляхів та системи вправ для навчання діалогічного мовлення;
· Запропонування комплексу вправ з використанням різних шляхів з для навчання діалогічного мовлення.
Курсова робота складається із вступу, теоретичної та практичної частин, висновків та бібліографії і налічує 34 сторінки друкованого тексту.
стосунки з дорослими і товаришами. Яскраво виявляється прагнення до самостійності властивих дорослих форм поведінки. Ці зміни часом проходять досить бурхливо.
Нові інтереси і прагнення підлітка бувають мінливими. Стосунки із старшими, зокрема з батьками і педагогами, стають складнішими, особливо, якщо старші не розуміють змін, які відбуваються в особистості підлітка і продовжують ставитися до нього, як до дитини. Це часто створює складні
ситуації. Частішими стають прояви негативізму, неслухняності та інші порушення норм поведінки. Тому нерідко й називають підлітковий період важким, критичним віком.
Цей період у житті дитини може стати й часто стає важким у виховному відношенні, якщо батьки та й інші дорослі, що оточують підлітка, не обізнані з особливостями його розвитку, не зважають на них і продовжують виховувати його так, як виховали у молодшому шкільному віці, або ж навпаки, ставлять до нього такі вимоги, як до дорослого. Підлітки прагнуть самостійного процесу
мислення, довільно й свідомо керувати ним. Мислення стає об'єктом їх самосвідомості.
У підлітків формуються такі якості мислення, як послідовність, гнучкість, точність, самостійність критичність. Вони виявляються в тому, наскільки доказово, системно викладають учні свої думки, зберігаючи їх логічну зв'язність і стрункість, як швидко переходять від одного виду мислительної діяльності до іншої (наприклад, від математичної до граматичної), якої допомоги потребують у розв'язанні задач різної складності. Самостійність мислення проявляється в спроможності підлітка розв'язувати задачі, доступні для учнів даного віку, без сторонньої допомоги, розбиратись в нових фактах, явищах, подіях, спираючись на наявні знання. Самостійність тісно пов'язана з критичністю, з прагненням підлітка мати власне судження з певних питань, свою думку про ту чи іншу подію, не покладатися повністю на авторитет учителя, батьків. Підліток часто "знаходить помилки" (так йому здається) у висловлюваннях старших, він сильний до дискусій, до категоричних стверджень чи заперечень. Самостійність мислення підлітка проявляється у творчому підході до виконання навчальних завдань, зокрема завдань літературного, технічного характеру.
Про те слід мати на увазі, що прагнення підлітка до самостійності з його не досить багатим життєвим досвідом, з обмеженими знаннями іноді може призводити до схематизму, вузькості мислення, застосування засвоєних
правил до нових ситуацій без урахування конкретних обставин.
Ці досягнення в розвитку мислення підлітків треба цінувати, але не переоцінювати. Треба зважати на те, що згадані вище нові якості мислення підлітків перебувають у стадії становлення, що учні ще тільки вчаться логічно,
систематично й продуктивно думати, контролювати власне мислення. Завдання педагогів і батьків — керувати його становищем.
Психічний розвиток підлітка нерозривно пов'язаний дальшим розвитком процесу мовлення, що відбувається завдяки оволодінню ним багатствами рідної мови, її лексичними, граматичними і фонетичними засобами. Воно розвивається, як засіб спілкування підлітка з іншими, як засіб набування знань, як предмет вивчення, як знаряддя утворення і як засіб вираження емоційних станів та вольової поведінки.
Основним у мовному розвитку підлітка є вдосконалення його вміння користуватись мовленням, як засобом спілкування. Залежно від змісту й форм такого спілкування змінюються і форми мовлення, які використовує підліток. В здатності користуватися словом, зовнішнім мовленням підлітки вбачають свою інтелектуальну силу, навіть ознаку свого авторитету у колективі (саме в цьому віці окремі підлітки гостро переживають не доліки у процесі мовлення). У зв'язку з цим у них посилюється інтерес оволодіння засобами виразності мови, до алегорій, крилатих слів і метафор. Підлітки розуміють гумор, мовні засоби його вираження. Користуючись внутрішнім мовленням, вони активно шукають найбільш адекватні способи передачі своїх думок.
Підлітки дедалі більше усвідомлюють красу слів, що узагальнюють дійсність, вони пізнають емоційні відтінки слів, вкладають в них образи, які залишилися в їх пам'яті, стають чутливішими до краси художнього словесного опису, вираження духовного життя людини. Переживаючи естетичну насолоду від красивого вірша чи прозового твору, вони намагаються нерідко і самі їх складати. У підлітка вперше виникає потяг до писання віршів, які відбивають переживання людини. Він відчуває потребу поділитися своїми переживаннями й думками, висловити свої погляди на ті чи інші явища дійсності. Підліток прагне точно висловлювати думку, правильно вживати синтаксичні й граматичні конструкції, засоби виразності мови.
Удосконалення процесу мовлення підлітків виявляється у кількісному збагаченні їх словника, нагромадженні досвіду активно користуватися мовними категоріями, у піднесенні виразності й зв'язності мовлення складності його синтаксичної структури. Для підлітків є характерним оволодіння складними конструкціями супідрядних і підрядних речень з уживанням різних сполучників, дієприкметникових і прикметникових зворотів. Підліток вільно, як і дорослий, володіє флексіями. Підліток уже звертає увагу на відображення відношень, основного змісту мислення. Засоби зміни граматичних, синтаксичних і фонетичних конструкцій підлітки не лише розуміють, а й використовують у своєму усному і особистому писемному мовленні. Підліткам властиве самостійне словотворення, що грунтується на поєднанні практично засвоєних слів і засобів словотворення, якими вони оволодівають у процесі вивчення курсу граматики. У підлітків відбувається перехід від уживання простих розповідних речень до складнопідрядних і складносурядних.
Підсумовуючі все вище згадане про розвиток мислення, мовлення і загальний психічний стан підлітків, хочемо додати, що дітям цього періоду життя властива і кооперація зі своїми сверсниками, вони наслідують поведінку певного героя з художнього твору, а не тільки поведінку дорослого. Чому вони дуже радіють, а також до чого вони завжди готові – надання їм завдання для виконання якоїсь суспільної роботи, використання свого творчого підходу та прав креативності у роботі над цим завданням. Батьки і педагоги повинні також залучати підлітків і якомога заохочувати їх до роботи у позакласних гуртках та групах.
Розглянемо комунікативні, психологічні та мовні особливості цього виду мовленнєвої діяльності.
Діалогічне мовлення виконує такі комунікативні функції:
1. Запит інформації – повідомлення інформації;
2. Пропозиція (у формі прохання, наказу, поради) – прийняття/неприйняття запропонованого;
3. Обмін судженнями/думками/враженнями;
4. Взаємопереконання/обгрунтування власної точки зору.
Кожна з цих функцій має свої специфічні мовні засоби та є домінантною у відповідному типі діалогу.
Охарактеризуємо діалогічне мовлення з психологічної точки зору.
Діалогічне мовлення завжди вмотивоване. Проте в умовах навчання мотив сам по собі виникає далеко не завжди. Отже, необхідно створити умови, за яких у школярів з'явилося б бажання та потреба щось сказати, передати почуття, тобто, за висловом К. Станіславського, слід поставити їх у "запропоновані обставини". Крім того, сприятливий психологічний клімат на уроці, доброзичливі стосунки, зацікавленість у роботі сприятимуть вмотивованості діалогічного мовлення.
Діалогічне мовлення, як і монологічне, характеризується зверненістю. Спілкування, як правило, проходить у безпосередньому контакті учасників, які добре обізнані з умовами в яких відбувається комунікація. Діалог передбачає зорове сприйняття співрозмовника й певну незавершеність висловлювань, що доповнюються позамовними засобами спілкування (мімікою, жестами, контактом очей, позами співрозмовників). З їх допомогою мовець виражає свої бажання, сумніви, жаль, припущення. Отже, їх не можна ігнорувати в навчанні іншомовного спілкування.
Однією з найважливіших психологічних особливостей діалогічного мовлення є його ситуативність. Ситуативним діалогічне мовлення є тому, що часто його зміст можна зрозуміти лише з урахуванням тієї ситуації, в якій воно здійснюється.
Іншими словами, існує чітка співвіднесеність діалогічного мовлення з ситуацією, що, однак, не слід розуміти буквально. Справа в тому, як зазначає Ю. І. Пассов, що власне зовнішніх обставин ситуації у момент мовлення може не бути, проте вони існують у свідомості комумікантів. Це можуть бути якісь минулі події, відомі ли ше співрозмовникам, їхні переживання, життєвий досвід, спільні відомості. Класичним прикладом ситуативності є репліка "Іде!", яка в школі може означати, шо йде вчитель і учням слід негайно заходити до класу й сідати на свої місця, а на трамвайній зупинці – появу довгоочікуваного транспорту й т. п.
• Слід зазначити, що в процесі навчання нас цікавлять не будь-які ситуації дійсності, а лише такі, що спонукають до мовлення. Такі ситуації називають мовленнєвими, або комунікативними. Вони завжди містять у собі стимул до мовлення.
Уявімо, що ви відчуваєте спрагу. Якщо ви прийшли додому, то, звичайно, підете на кухню і вип'єте води (соку,чаю тощо). Але коли ви прийшли в гості, то потреба випити води стане стиму лом до мовлення, в даному разі – звернення до господині (господаря) дому: "Чи не дасте мені склянку води? У мене страшенна спрага". Реакція співрозмовника буде як вербальною ("Будь ласка", "Із задоволенням" тощо), так і невербальною: він (вона) наллє вам склянку води або пригостить чашкою чаю. З вашого боку буде висловлена подяка.
Житомирський державний університет
ім. І. Я. Франка
Кафедра методики навчання іноземної
мови та прикладної лінгвістики
Курсова робота на тему:
«Шляхи навчання діалогічного мовлення»
Студентки _____ групи
факультету іноземних мов
________________________
Науковий керівник
ст. викладач
Сіваєва Н. П.
Житомир - 2006
ПЛАН
Вступ. 3
Розділ І.Теоретичні основи дослідження. 6
1.1. Психологічні особливості учнів середнього шкільного віку для навчання діалогічного мовлення. 6
1.2. Особливості діалогічного мовлення та його функції 9
1.3. Новітні вимоги державної програми до навчання діалогічного мовлення. 18
Висновки до першого розділу. 20
Розділ ІІ. Практична частина дослідження. 21
2.1. Характеристика шляхів навчання діалогічного мовлення. 21
2.2. Система вправ для навчання діалогічного мовлення. 24
2.3 Комплекс вправ для навчання діалогічного мовлення. 29
Висновки до другого розділу. 33
Висновки. 34
Список використаної літератури. 35
Вступ
Інтеграція національної освіти, зокрема навчання іноземних мов, у світову систему освіти та європейські заклади освіти пов’язані з навчанням іноземних мов, здійснюється з урахуванням основних принципів державної політики в Україні.· Пріоритетність освіти;
· Демократизація;
· Гуманізація та гуманітаризація;
· Національна спрямованість;
· Неперервність системи освіти;
· Нероздільність навчання і виховання.
Загальна стратегія навчання іноземних мов визначається потребами сучасного суспільства та рівнем розвитку лінгвістичних, психолого – педагогічних та суміжних наук. Цією стратегією є комунікативний підхід, який зумовлює практичну межу навчання і вивчення іноземних мов, а саме: оволодіння іншомовним, між культурним спілкуванням, шляхом формування і розвитку вмінь навичок діалогічного спілкування.
Для навчання діалогічного спілкування, слід зазначити особливості комунікативного підходу до навчання іншомовного спілкування. Серед них зазначимо наступні:
· Мова розглядається як засіб спілкування. Перевага віддається оволодінню поняттями та функціями.
· Мова вивчається через особисту діяльність учнів. Вони є головними автономними суб'єктами навчання, які володіють когнітивними й метакогнітивними стратегіями та прийомами оволодіння мовою й іншомовним спілкуванням та відповідають за свої успіхи і невдачі.
· Основними цілями є соціальна відповідність та прийнятність.
· Урок іноземної мови розглядається як діяльність спілкування. Це означає відмову від домінування на уроках формальних мовних вправ на користь діяльнісно й інтелектуально-орієнтованих завдань, які дають змогу вивчати іноземну мову як основний засіб міжкультурного спілкування в процесі цього спілкування.
· Навчання видів мовленнєвої діяльності відбувається інтегровано.
· Типопивими завданнями е заповнення інформаційних програм, розв'язання проблем, рольова гра, симуляція.
· Типовими формами інтерактивності є групова і парна робота.
· Змінюється роль вчителя в процесі навчання. Вчитель сприяє спілкуванню, допомагає учням досягти автономії у визначенні цілей та шляхів вивчення іноземної мови, оволодіти мовленнєвими, мовними, невербальними засобами комунікації.
· Змінюється ставлення до помилок. Вони неминучі і розглядаються, як свідчення процесу навчання.
· Рідна мова використовується зрідка, де необхідно, коли це виправдано складною ситуацією.
Питання комунікативного підходу до навчання іншомовного спілкування, зокрема навчання діалогічного мовлення, є дуже актуальним для освіти в сучасній школі. Адже, як відомо з власних спостережень, у школі на уроках іноземної мови далеко не всіх умов додержуються як вчителі так і учні. Дуже часто зустрічається такий вид роботи, як «вчитель – учні», а не «учні – учні»; матеріал використовується штучний і не веде до створення життєвих умов та ситуацій спілкування. Важливим недоліком у вивченні іноземної мови та іншомовного спілкування є використання не іноземної мови, а рідної, що не веде до ефективного сприйняття та подальшого використання іншомовного матеріалу.
Звідси, актуальність нашого дослідження полягає у наступному: з одного боку, дискусія є ефективним засобом розвитку непідготовленого іншомовного спілкування, з іншого боку, проблема визначення шляхів навчання діалогічного мовлення у контексті комунікативного підходу не достатньо розроблена у методиці викладання іноземних мов у школі.
Об’єкт дослідження – процес визначення та встановлення шляхів навчання діалогічного мовлення. Предмет дослідження – зміст і комплекс вправ для навчання діалогічного мовлення з використанням різних шляхів та аспектів.
Мета дослідження полягає в розробці методики навчання діалогічного мовлення з використанням різних шляхів до навчання цього виду мовлення.
Завдання дослідження:
· Уточнити психологічні особливості учнів середнього шкільного віку для навчання діалогічного мовлення;
· Визначити особливості навчання діалогічного мовлення та його функції;
· Вивчити різні шляхи для навчання діалогічного мовлення;
· Розробити комплекс вправ для оволодіння вмінь і навичок діалогічного мовлення.
Методи дослідження:
· Узагальнення досвіду викладання англійської мови в середніх навчальних закладах України;
· Опрацювання наукових джерел з методики навчання іноземної мови;
· Лінгвометодичний аналіз автентичного діалогу;
· Створення шляхів та системи вправ для навчання діалогічного мовлення;
· Запропонування комплексу вправ з використанням різних шляхів з для навчання діалогічного мовлення.
Курсова робота складається із вступу, теоретичної та практичної частин, висновків та бібліографії і налічує 34 сторінки друкованого тексту.
Розділ І.Теоретичні основи дослідження
1.1. Психологічні особливості учнів середнього шкільного віку для навчання діалогічного мовлення
Підлітковий вік охоплює період розвитку дитини від 12 – 15 років. Учні на цьому етапі розвитку навчаються в середніх класах загальноосвітньої школи, тому цей період називають середнім шкільним віком. Цей період називають перехідним, тому що в цей час відбувається перехід від дитинства до юності в фізичному, психічному і соціальному відношеннях. Значних змін зазнає психічна діяльність підлітка. Народжуються нові ідеї та інтерес, змінюютьсястосунки з дорослими і товаришами. Яскраво виявляється прагнення до самостійності властивих дорослих форм поведінки. Ці зміни часом проходять досить бурхливо.
Нові інтереси і прагнення підлітка бувають мінливими. Стосунки із старшими, зокрема з батьками і педагогами, стають складнішими, особливо, якщо старші не розуміють змін, які відбуваються в особистості підлітка і продовжують ставитися до нього, як до дитини. Це часто створює складні
ситуації. Частішими стають прояви негативізму, неслухняності та інші порушення норм поведінки. Тому нерідко й називають підлітковий період важким, критичним віком.
Цей період у житті дитини може стати й часто стає важким у виховному відношенні, якщо батьки та й інші дорослі, що оточують підлітка, не обізнані з особливостями його розвитку, не зважають на них і продовжують виховувати його так, як виховали у молодшому шкільному віці, або ж навпаки, ставлять до нього такі вимоги, як до дорослого. Підлітки прагнуть самостійного процесу
мислення, довільно й свідомо керувати ним. Мислення стає об'єктом їх самосвідомості.
У підлітків формуються такі якості мислення, як послідовність, гнучкість, точність, самостійність критичність. Вони виявляються в тому, наскільки доказово, системно викладають учні свої думки, зберігаючи їх логічну зв'язність і стрункість, як швидко переходять від одного виду мислительної діяльності до іншої (наприклад, від математичної до граматичної), якої допомоги потребують у розв'язанні задач різної складності. Самостійність мислення проявляється в спроможності підлітка розв'язувати задачі, доступні для учнів даного віку, без сторонньої допомоги, розбиратись в нових фактах, явищах, подіях, спираючись на наявні знання. Самостійність тісно пов'язана з критичністю, з прагненням підлітка мати власне судження з певних питань, свою думку про ту чи іншу подію, не покладатися повністю на авторитет учителя, батьків. Підліток часто "знаходить помилки" (так йому здається) у висловлюваннях старших, він сильний до дискусій, до категоричних стверджень чи заперечень. Самостійність мислення підлітка проявляється у творчому підході до виконання навчальних завдань, зокрема завдань літературного, технічного характеру.
Про те слід мати на увазі, що прагнення підлітка до самостійності з його не досить багатим життєвим досвідом, з обмеженими знаннями іноді може призводити до схематизму, вузькості мислення, застосування засвоєних
правил до нових ситуацій без урахування конкретних обставин.
Ці досягнення в розвитку мислення підлітків треба цінувати, але не переоцінювати. Треба зважати на те, що згадані вище нові якості мислення підлітків перебувають у стадії становлення, що учні ще тільки вчаться логічно,
систематично й продуктивно думати, контролювати власне мислення. Завдання педагогів і батьків — керувати його становищем.
Психічний розвиток підлітка нерозривно пов'язаний дальшим розвитком процесу мовлення, що відбувається завдяки оволодінню ним багатствами рідної мови, її лексичними, граматичними і фонетичними засобами. Воно розвивається, як засіб спілкування підлітка з іншими, як засіб набування знань, як предмет вивчення, як знаряддя утворення і як засіб вираження емоційних станів та вольової поведінки.
Основним у мовному розвитку підлітка є вдосконалення його вміння користуватись мовленням, як засобом спілкування. Залежно від змісту й форм такого спілкування змінюються і форми мовлення, які використовує підліток. В здатності користуватися словом, зовнішнім мовленням підлітки вбачають свою інтелектуальну силу, навіть ознаку свого авторитету у колективі (саме в цьому віці окремі підлітки гостро переживають не доліки у процесі мовлення). У зв'язку з цим у них посилюється інтерес оволодіння засобами виразності мови, до алегорій, крилатих слів і метафор. Підлітки розуміють гумор, мовні засоби його вираження. Користуючись внутрішнім мовленням, вони активно шукають найбільш адекватні способи передачі своїх думок.
Підлітки дедалі більше усвідомлюють красу слів, що узагальнюють дійсність, вони пізнають емоційні відтінки слів, вкладають в них образи, які залишилися в їх пам'яті, стають чутливішими до краси художнього словесного опису, вираження духовного життя людини. Переживаючи естетичну насолоду від красивого вірша чи прозового твору, вони намагаються нерідко і самі їх складати. У підлітка вперше виникає потяг до писання віршів, які відбивають переживання людини. Він відчуває потребу поділитися своїми переживаннями й думками, висловити свої погляди на ті чи інші явища дійсності. Підліток прагне точно висловлювати думку, правильно вживати синтаксичні й граматичні конструкції, засоби виразності мови.
Удосконалення процесу мовлення підлітків виявляється у кількісному збагаченні їх словника, нагромадженні досвіду активно користуватися мовними категоріями, у піднесенні виразності й зв'язності мовлення складності його синтаксичної структури. Для підлітків є характерним оволодіння складними конструкціями супідрядних і підрядних речень з уживанням різних сполучників, дієприкметникових і прикметникових зворотів. Підліток вільно, як і дорослий, володіє флексіями. Підліток уже звертає увагу на відображення відношень, основного змісту мислення. Засоби зміни граматичних, синтаксичних і фонетичних конструкцій підлітки не лише розуміють, а й використовують у своєму усному і особистому писемному мовленні. Підліткам властиве самостійне словотворення, що грунтується на поєднанні практично засвоєних слів і засобів словотворення, якими вони оволодівають у процесі вивчення курсу граматики. У підлітків відбувається перехід від уживання простих розповідних речень до складнопідрядних і складносурядних.
Підсумовуючі все вище згадане про розвиток мислення, мовлення і загальний психічний стан підлітків, хочемо додати, що дітям цього періоду життя властива і кооперація зі своїми сверсниками, вони наслідують поведінку певного героя з художнього твору, а не тільки поведінку дорослого. Чому вони дуже радіють, а також до чого вони завжди готові – надання їм завдання для виконання якоїсь суспільної роботи, використання свого творчого підходу та прав креативності у роботі над цим завданням. Батьки і педагоги повинні також залучати підлітків і якомога заохочувати їх до роботи у позакласних гуртках та групах.
1.2. Особливості діалогічного мовлення та його функції
Діалогічне мовлення характеризується певними комунікативними психологічними й лінгвістичними особливостями. Діалогічне мовлення – це процес взаємодії двох або більше учасників спілкування. Тому в межах мовленнєвого акту кожен з учасників по черзі виступає як слухач і як мовець.Розглянемо комунікативні, психологічні та мовні особливості цього виду мовленнєвої діяльності.
Діалогічне мовлення виконує такі комунікативні функції:
1. Запит інформації – повідомлення інформації;
2. Пропозиція (у формі прохання, наказу, поради) – прийняття/неприйняття запропонованого;
3. Обмін судженнями/думками/враженнями;
4. Взаємопереконання/обгрунтування власної точки зору.
Кожна з цих функцій має свої специфічні мовні засоби та є домінантною у відповідному типі діалогу.
Охарактеризуємо діалогічне мовлення з психологічної точки зору.
Діалогічне мовлення завжди вмотивоване. Проте в умовах навчання мотив сам по собі виникає далеко не завжди. Отже, необхідно створити умови, за яких у школярів з'явилося б бажання та потреба щось сказати, передати почуття, тобто, за висловом К. Станіславського, слід поставити їх у "запропоновані обставини". Крім того, сприятливий психологічний клімат на уроці, доброзичливі стосунки, зацікавленість у роботі сприятимуть вмотивованості діалогічного мовлення.
Діалогічне мовлення, як і монологічне, характеризується зверненістю. Спілкування, як правило, проходить у безпосередньому контакті учасників, які добре обізнані з умовами в яких відбувається комунікація. Діалог передбачає зорове сприйняття співрозмовника й певну незавершеність висловлювань, що доповнюються позамовними засобами спілкування (мімікою, жестами, контактом очей, позами співрозмовників). З їх допомогою мовець виражає свої бажання, сумніви, жаль, припущення. Отже, їх не можна ігнорувати в навчанні іншомовного спілкування.
Однією з найважливіших психологічних особливостей діалогічного мовлення є його ситуативність. Ситуативним діалогічне мовлення є тому, що часто його зміст можна зрозуміти лише з урахуванням тієї ситуації, в якій воно здійснюється.
Іншими словами, існує чітка співвіднесеність діалогічного мовлення з ситуацією, що, однак, не слід розуміти буквально. Справа в тому, як зазначає Ю. І. Пассов, що власне зовнішніх обставин ситуації у момент мовлення може не бути, проте вони існують у свідомості комумікантів. Це можуть бути якісь минулі події, відомі ли ше співрозмовникам, їхні переживання, життєвий досвід, спільні відомості. Класичним прикладом ситуативності є репліка "Іде!", яка в школі може означати, шо йде вчитель і учням слід негайно заходити до класу й сідати на свої місця, а на трамвайній зупинці – появу довгоочікуваного транспорту й т. п.
• Слід зазначити, що в процесі навчання нас цікавлять не будь-які ситуації дійсності, а лише такі, що спонукають до мовлення. Такі ситуації називають мовленнєвими, або комунікативними. Вони завжди містять у собі стимул до мовлення.
Уявімо, що ви відчуваєте спрагу. Якщо ви прийшли додому, то, звичайно, підете на кухню і вип'єте води (соку,чаю тощо). Але коли ви прийшли в гості, то потреба випити води стане стиму лом до мовлення, в даному разі – звернення до господині (господаря) дому: "Чи не дасте мені склянку води? У мене страшенна спрага". Реакція співрозмовника буде як вербальною ("Будь ласка", "Із задоволенням" тощо), так і невербальною: він (вона) наллє вам склянку води або пригостить чашкою чаю. З вашого боку буде висловлена подяка.
Питаннями ситуативності мовлення й створення навчальних комунікативних ситуацій займалося багато вчених: Є. П. Шубін, Й. М. Берман і В. А. Бухбіндер, В. А. Скалкін і Г. А. Рубінштейн, Є. М. Розенбаум, В. О. Артемов, Ю. І. Пассов, А. Хорнбі та багато інших.
Проте ніхто доступніше за В. О. Артемова не сформулював компонентного складу комунікативної ситуації, аналізуючи комунікативні ознаки мовленнєвих вчинків: "...для сценічної актуалізації мовленнєвого вчинку важливо враховувати: хто, кому, що, навіщо, за яких обставин і з яким ставленням повідомляє й наказує, пропонує тощо" Спираючись на роботу, можна конкретніше визначити компоненти комунікатвної ситуації:
• комуніканти та їх стосунки (суб'єкти спілкування);
• об'єкт (предмет) розмови;
• ставлення суб'єкта (суб'єктів) до предмета розмови;
• умови мовленнєвого акту.
Навчальні комунікативні ситуації створюються на уроці за допомогою вербальних і різних невербальних аудіовізуальних засобів. Вони мають стимулювати мотивацію навчання, викликати інтерес до участі у спілкуванні, бажання найкраще виконати завдання.
Характерною особливістю діалогічного мовлення є його емоційна забарвленість. Мовлення, як правило, емоційно забарвлене, оскільки мовець передає свої думки, почуття, ставлення до того,про що йдеться.Це знаходить відображення у відборі лексико-граматичних засобів, у структурі реплік, в інтонаційному оформленні тощо. Справжній діалог містить репліки подиву, захоплення, оцінки, розчарування, незадоволення та інше.
Іншою визначальною рисою мовлення є його спонтанність. Відомо, що мовленнєва поведінка кожного учасника діалогу значною мірою зумовлюється мовленнєвою поведінкою партнера. Саме тому діалогічне мовлення, на відміну від монологічного, неможливо спланувати заздалегідь. Обмін репліками відбувається досить швидко, і реакція вимагає нормального темпу мовлення. Це й зумовлює спонтанність, непідготовленість мовленнєвих дій, потребує досить високого ступеня автоматизму та готовності до використання мовного матеріалу.
Діалогічне мовлення має двосторонній характер. Спілкуючись, співрозмовник виступає то в ролі мовця, то слухача, який повинен реагувати на репліку партнера. Іншими словами, обмін репліками не може здійснюватись без взаємного розуміння, яке відбувається через аудіювання. Отже, володіння діалогічним мовленням передбачає володіння говорінням та аудіюванням, що вимагає від учасників спілкування двосторонньої мовленнєвої активності та ініціативності.
Виходячи з цього, в учнів необхідно розвивати вміння ініціативно
розпочинати діалог, реагувати на репліки співрозмовника та спонукати його до
продовження розмови.
Мовні особливості діалогічного мовлення.
Характерними мовними особливостями діалогічного мовлення є його еліптичність, наявність "готових "мовленнєвих одиниць, слів— заповнювачів пауз, а також так званих "стягнених форм".
Розумінню неповних реплік партнерів у діалозі сприяють контактність комунікантів, наявність спільної ситуації, зверненість реплік, вживання позамовних засобів (жестів, міміки), знання обома співрозмовниками обставин дійсності, а в більшості випадків – й одне одного. Крім того, випущені члени речення можна відновити, виходячи зі змісту попередньої репліки.
Приклад 1
Реtеr. Jеаn! Wоuld уои lіkе а mеаt sаndwісh оr сhееsе sаndwісh?
Jеаn. А сhееs sandwich, plеаsе.
У діалозі широко вживаються "готові" мовленнєві одиниці. Їх називають "формулами", "шаблонами", "кліше", "стереотипами". Вони використовуються для висловлення подяки, обміну привітаннями, поздоровленнями, для привертання уваги співрозмовника на початку розмови, для підтвердження або коментування почутого тощо. "Готові" мовленнєві одиниці (словосполучення, цілі фрази) надають діалогу емоційності. Наведемо приклади (готові мовленнєві одиниці виділені).
Приклад 2
А. Ехсusе mе! Іs thеrе а сhеmіst's nеаr hеrе?
В. Yеs. It's over thеrе.
А. Тhаnкs а lоt.
У діалогічному мовленні часто зустрічаються слова, які називають "заповнювачами мовчаня". Вони служать для підтримання розмови, для заповнення пауз у ній, коли мовець підшукує відповідну репліку. Наприклад: wеll, wеll now, yоu know, Lеt mе sее, Lооk hеrе, І sау.
Діалогічна єдність як одиниця навчання діалогічного мовлення.
Будь-який діалог складається з окремих взаємопов'язаних висловлювань. Такі висловлювання, межею яких є зміна співрозмовника, називаються реплікою. Репліка є першоелементом діалогу. Репліки бувають різної протяжності, але тісно пов'язані одна з одною за своїми комунікативними функціями, структурно та інтонаційно. Найтісніший зв'язок має місце між суміжними репліками. Сукупність реплік, що характеризується структурною, інтонаційною та семантичною завершеністю, називають далогічною єдністю (ДЄ). Далогічна єдність є одиницею навчання діалогічного мовлення.
Перша репліка діалогічної єдності є завжди ініціативною (її називають ще реплікою – спонуканням або керуючою). Друга репліка може бути або повністю реактивною (інакше – залежною, або реплікою – реакцією), або реактивно – ініціативною, тобто включати реакцію на попереднє висловлювання й спонукання до наступного.
Приклад 1
Реtеr. Whаt wоuld уоu lіkе tо еаt, Еdіtn?
Приклад 2
Ben:Is lunch ready?
Anne:Yes.Let’s have lunch in the garden.
В обох прикладах перша репліка діалогічної єдності є звичайно ініціативною,
друга репліка у прикладі 1- реактивна (тут розмова може й припинитися), а в
прикладі 2- реактивне- ініціативна: спочатку реакція (відповідь на запитання),
а потім - спонукання (пропозиція), тобто розмова продовжується. Учні мають
навчитися:
1) починати розмову, використовуючи ініціативну репліку;
2) правильно й швидко реагувати на ініціативну репліку співрозмовника
реактивною реплікою;
3) підтримувати бесіду, тобто з метою продовження розмови вживати не суто
реактивні, а реактивно-ініціативні репліки;
4) залежно від функціонального взаємозв'язку реплік у діалозі виділяти різні види діалогічної єдності. Наведемо основні види діалогічних єдностей у табл. 1
Таблиця 1
Проте ніхто доступніше за В. О. Артемова не сформулював компонентного складу комунікативної ситуації, аналізуючи комунікативні ознаки мовленнєвих вчинків: "...для сценічної актуалізації мовленнєвого вчинку важливо враховувати: хто, кому, що, навіщо, за яких обставин і з яким ставленням повідомляє й наказує, пропонує тощо" Спираючись на роботу, можна конкретніше визначити компоненти комунікатвної ситуації:
• комуніканти та їх стосунки (суб'єкти спілкування);
• об'єкт (предмет) розмови;
• ставлення суб'єкта (суб'єктів) до предмета розмови;
• умови мовленнєвого акту.
Навчальні комунікативні ситуації створюються на уроці за допомогою вербальних і різних невербальних аудіовізуальних засобів. Вони мають стимулювати мотивацію навчання, викликати інтерес до участі у спілкуванні, бажання найкраще виконати завдання.
Характерною особливістю діалогічного мовлення є його емоційна забарвленість. Мовлення, як правило, емоційно забарвлене, оскільки мовець передає свої думки, почуття, ставлення до того,про що йдеться.Це знаходить відображення у відборі лексико-граматичних засобів, у структурі реплік, в інтонаційному оформленні тощо. Справжній діалог містить репліки подиву, захоплення, оцінки, розчарування, незадоволення та інше.
Іншою визначальною рисою мовлення є його спонтанність. Відомо, що мовленнєва поведінка кожного учасника діалогу значною мірою зумовлюється мовленнєвою поведінкою партнера. Саме тому діалогічне мовлення, на відміну від монологічного, неможливо спланувати заздалегідь. Обмін репліками відбувається досить швидко, і реакція вимагає нормального темпу мовлення. Це й зумовлює спонтанність, непідготовленість мовленнєвих дій, потребує досить високого ступеня автоматизму та готовності до використання мовного матеріалу.
Діалогічне мовлення має двосторонній характер. Спілкуючись, співрозмовник виступає то в ролі мовця, то слухача, який повинен реагувати на репліку партнера. Іншими словами, обмін репліками не може здійснюватись без взаємного розуміння, яке відбувається через аудіювання. Отже, володіння діалогічним мовленням передбачає володіння говорінням та аудіюванням, що вимагає від учасників спілкування двосторонньої мовленнєвої активності та ініціативності.
Виходячи з цього, в учнів необхідно розвивати вміння ініціативно
розпочинати діалог, реагувати на репліки співрозмовника та спонукати його до
продовження розмови.
Мовні особливості діалогічного мовлення.
Характерними мовними особливостями діалогічного мовлення є його еліптичність, наявність "готових "мовленнєвих одиниць, слів— заповнювачів пауз, а також так званих "стягнених форм".
Розумінню неповних реплік партнерів у діалозі сприяють контактність комунікантів, наявність спільної ситуації, зверненість реплік, вживання позамовних засобів (жестів, міміки), знання обома співрозмовниками обставин дійсності, а в більшості випадків – й одне одного. Крім того, випущені члени речення можна відновити, виходячи зі змісту попередньої репліки.
Приклад 1
Реtеr. Jеаn! Wоuld уои lіkе а mеаt sаndwісh оr сhееsе sаndwісh?
Jеаn. А сhееs sandwich, plеаsе.
У діалозі широко вживаються "готові" мовленнєві одиниці. Їх називають "формулами", "шаблонами", "кліше", "стереотипами". Вони використовуються для висловлення подяки, обміну привітаннями, поздоровленнями, для привертання уваги співрозмовника на початку розмови, для підтвердження або коментування почутого тощо. "Готові" мовленнєві одиниці (словосполучення, цілі фрази) надають діалогу емоційності. Наведемо приклади (готові мовленнєві одиниці виділені).
Приклад 2
А. Ехсusе mе! Іs thеrе а сhеmіst's nеаr hеrе?
В. Yеs. It's over thеrе.
А. Тhаnкs а lоt.
У діалогічному мовленні часто зустрічаються слова, які називають "заповнювачами мовчаня". Вони служать для підтримання розмови, для заповнення пауз у ній, коли мовець підшукує відповідну репліку. Наприклад: wеll, wеll now, yоu know, Lеt mе sее, Lооk hеrе, І sау.
Діалогічна єдність як одиниця навчання діалогічного мовлення.
Будь-який діалог складається з окремих взаємопов'язаних висловлювань. Такі висловлювання, межею яких є зміна співрозмовника, називаються реплікою. Репліка є першоелементом діалогу. Репліки бувають різної протяжності, але тісно пов'язані одна з одною за своїми комунікативними функціями, структурно та інтонаційно. Найтісніший зв'язок має місце між суміжними репліками. Сукупність реплік, що характеризується структурною, інтонаційною та семантичною завершеністю, називають далогічною єдністю (ДЄ). Далогічна єдність є одиницею навчання діалогічного мовлення.
Перша репліка діалогічної єдності є завжди ініціативною (її називають ще реплікою – спонуканням або керуючою). Друга репліка може бути або повністю реактивною (інакше – залежною, або реплікою – реакцією), або реактивно – ініціативною, тобто включати реакцію на попереднє висловлювання й спонукання до наступного.
Приклад 1
Реtеr. Whаt wоuld уоu lіkе tо еаt, Еdіtn?
Приклад 2
Ben:Is lunch ready?
Anne:Yes.Let’s have lunch in the garden.
В обох прикладах перша репліка діалогічної єдності є звичайно ініціативною,
друга репліка у прикладі 1- реактивна (тут розмова може й припинитися), а в
прикладі 2- реактивне- ініціативна: спочатку реакція (відповідь на запитання),
а потім - спонукання (пропозиція), тобто розмова продовжується. Учні мають
навчитися:
1) починати розмову, використовуючи ініціативну репліку;
2) правильно й швидко реагувати на ініціативну репліку співрозмовника
реактивною реплікою;
3) підтримувати бесіду, тобто з метою продовження розмови вживати не суто
реактивні, а реактивно-ініціативні репліки;
4) залежно від функціонального взаємозв'язку реплік у діалозі виділяти різні види діалогічної єдності. Наведемо основні види діалогічних єдностей у табл. 1
Таблиця 1
| Групи ДЄ | Види ДЄ |
| І | 1. Повідомлення – повідомлення 2. Повідомлення – запитання Повідомлення- Повідомлення - - повідомлення -запитання |
| 3. Повідомлення – спонукання | |
| ІІ | 4. Спонукання – згода 5. Спонукання – відмова 6. Спонукання – запитання |
| ІІІ | 7. Запитання – відповідь 8. Запитання – контрзапитання |
| ІV | 9. Привітання – привітання 10. Прощання - прощання 11. Висловлювання подяки – реакція на подяку |
Діалогічні єдності 1 – 8 об'єднані у три групи за комунікативною функцією першої репліки повідомлення (1 група), спонукання (2 група), запитання (З група), 4 група об'єднує діалогічні єдності, що включають репліки мовленнєвого етикету.
Наведемо приклади деяких видів ДЄ.
Приклад 3
(ДЄ "повідомлення – повідомлення")
Рrеttу gіrl. I wаnt tо buу а hаt.
Аssistаnt. Наts аrе uрstаіrs оn thе nехt flооr.
Приклад 4
(ДЄ "повідомлення – запитання")
Ноstеss Вrаdlеу. Аlісе! Реrhарs thаt раssеngеr іs а nijасkеr.
Ноstеss Аlcse. Which раssenger, Anne?
Приклад 5
(ДЄ "запитання – контрзапитання")
Vоісе А. Whаt’s wrong with уоu, Мrs Вlоggs?
Мrs Вlоggs. Whаt’s wrong with mе?
Приклад 6
(ДЄ "спонукання – запитання")
Аnnе. Lеt's еаt lunch іn thе gаrdеn?
Веn. Shаll we sit оn thіs sеаt?
Усі види ДЄ, згадані в таблиці, а також у прикладах 3 – 6, називаються простими, бо містять репліки, кожна з яких виконує лише одну комунікативну функцію. Але в реальних діалогах більшість ДЄ є складними, наприклад: "запитання – відповідь – спонукання" тощо.
Функціональні типи діалогів
Залежно від провідної комунікативної функції, яку виконує той чи інший діалог, розрізняють функціональні типи діалогів. Існує чотири основних типи: діалог-розпитування, діалог-домовленість, діалог-обмін враженнями (думками), діалог-обговорення (дискусія).
Діалог – розпитування може бути одностороннім або двостороннім. У першому випадку ініціатива запитувати інформацію належить лише одному партнеру, у другому – кожному з них. Двосторонній діалог-розпитування розвиває ініціативність обох партнерів, характерну для природного спілкування. Одне з важливих умінь, яким учні повинні оволодіти з першого року навчання іноземної мов, є уміння вести діалог-домвленість. Діалог-домовленість використовується при вирішенні співрозмовниками питання про плани та наміри, він є найбільш посильним для учнів. Після оволодіння діалогом-домовленістю здійснюється навчання змішаного типу діалогу: розпитування – домовленості.
Наступним за складністю є діалог-обмін враженнями (думками), метою якого є виклад власногобачення якогось предмета, події, явища, коли співрозмовники висловлюють свою думку, наводять аргументи для доказу, погоджуються з точкою зору партнера або спростовують її. При цьому ініціатива ведення бесіди є двосторонньою.
Найскладнішим для оволодіння є діалог-обговорення (дискусія), коли співрозмовники прагнуть виробити якесь рішення, дійти певних висновків, переконати один одного в чомусь.
Кожен функціональний тип діалогу та його характеристики представлено в табл. 2.
Види діалогічних єдностей для кожного типу діалогу подано за ступенем
їх поширеності в мовленні. Основними якісними показниками сформованості загального вміння вести діалог іноземною мовою є такі спеціальні вміння:
1) уміння починати діалог, вживаючи відповідну ініціативну репліку
(повідомлення, спонукання, запитання);
2) уміння швидко реагувати на репліку співрозмовника, використовуючи
репліки, що мають різні комунікативні функції;
3) уміння підтримувати розмову, додаючи до репліки-реакції свою
ініціативну репліку;
4) уміння стимулювати співрозмовника до висловлювання, виражаючи
свою зацікавленість за допомогою реплік оцінювального характеру;
5) уміння продукувати діалогічні єдності різних видів.
Таблиця 2
Функціональні типи діалогів
Зроблено акцент на інтегроване опанування учнями мовленнєвих умінь на рівні, достатньому для здійснення іншомовного спілкування у чотирьох видах мовленнєвої діяльності: аудітованні, говорінні, читанні та письмі, - в типових ситуаціях.
На кінець кожного року навчання в програмі запропонована детальна характеристика мовленнєвої компетенції в різних видах мовленнєвої діяльності. Розглянемо нижче якими вміннями діалогічного мовлення повинні володіти учні середніх класів на кінець навчального року.
На кінець 5 – го класу учні повинні уміти (без попередньої підготовки) брати участь у діалозі, обмінюватися інформацією, висловлювати свою думку про конкретні факти і події, використовуючи при цьому всі види запитань, репліки спонукального характеру і такі діалогічні єдності, як запрошення – подяка, згода або відмова, пропозиція – контрпропозиція; наказ – запитання про умови виконання наказу або про його причину.
Спілкування повинно бути адекватним цілям, завданням, умовам спілкування та комунікативному портрету партнера по комунікації.
Висловлювання кожного співрозмовника має бути побудоване на матеріали 1 – 5х класів і містити не менше 6 реплік, правильно оформлених у мовленнєвому відношенні.
· На кінець 6-го класу учні повинні вміти вести діалог, згідно з вимог зазначених у програмі для попереднього навчального року, але обсяг реплік зростає до 7.
· На кінець 7-го класу умови для ведення діалогу залишаються такими ж, як і для 5 і 6-го класу, однак, кількість реплік у діалозі зростає до 8.
· На кінець 8-го класу для ефективного розвитку вмінь та навичок діалогічного мовлення учні повинні уміти без попередньої підготовки вести бесіду з однією чи кількома особами в контексті певної ситуації спілкування, а також, використовуючи зміст прочитаного, брати участь у діалогах різних типів, спонтанно реагуючи на зміни мовної поведінки співрозмовника і висловлюючи своє ставлення до предмета обговорювання в межах програми мовного матеріалу 8-го і попередніх класів; учень повинен вміти вести групове обговорювання без опори на зразок, використовуючи аргументацію, переконання, елементи полеміки та дискусію. Обсяг висловлювання – не менше 9 реплік.
· На кінець 9-го класу учень повинен вміти вести діалог у контексті вимог, зазначених у програмі для попереднього року навчання, але обсяг висловлювання – не менше 10 реплік.
· На кінець старших класів – 10,11,12 – вимоги до вмінь учнів вести діалог змінюються, удосконалюються і дещо ускладнюються. Обсяг реплік зростає поступово від 11 до 14 реплік. [2 ; 21-35]
· Наведені вище вимоги до навчання діалогічного мовлення були враховані при розробці системи комплексу вправ, що містяться у другому розділі нашого дослідження.
Для кращого забезпечення навчання учнів різним шляхам діалогічного мовлення слід звернути увагу на вимоги до навчання діалогічного мовлення у середніх класах, які визначені у державній навчальній програмі. Дані вимоги необхідно враховувати у розробці завдань для ведення діалогу або дискусії:
Навчання різним шляхам діалогічного мовлення неможливо без знання особливостей комунікативного підходу у навчанні іншомовного спілкування. Комунікативний напрямок передбачає самостійну роботу учнів в режимі «учень – учень»; учні самі відповідають за свої успіхи та невдачі; спілкування на уроці іноземної мови проходить інтегровано без використання рідної мови.
Наведемо приклади деяких видів ДЄ.
Приклад 3
(ДЄ "повідомлення – повідомлення")
Рrеttу gіrl. I wаnt tо buу а hаt.
Аssistаnt. Наts аrе uрstаіrs оn thе nехt flооr.
Приклад 4
(ДЄ "повідомлення – запитання")
Ноstеss Вrаdlеу. Аlісе! Реrhарs thаt раssеngеr іs а nijасkеr.
Ноstеss Аlcse. Which раssenger, Anne?
Приклад 5
(ДЄ "запитання – контрзапитання")
Vоісе А. Whаt’s wrong with уоu, Мrs Вlоggs?
Мrs Вlоggs. Whаt’s wrong with mе?
Приклад 6
(ДЄ "спонукання – запитання")
Аnnе. Lеt's еаt lunch іn thе gаrdеn?
Веn. Shаll we sit оn thіs sеаt?
Усі види ДЄ, згадані в таблиці, а також у прикладах 3 – 6, називаються простими, бо містять репліки, кожна з яких виконує лише одну комунікативну функцію. Але в реальних діалогах більшість ДЄ є складними, наприклад: "запитання – відповідь – спонукання" тощо.
Функціональні типи діалогів
Залежно від провідної комунікативної функції, яку виконує той чи інший діалог, розрізняють функціональні типи діалогів. Існує чотири основних типи: діалог-розпитування, діалог-домовленість, діалог-обмін враженнями (думками), діалог-обговорення (дискусія).
Діалог – розпитування може бути одностороннім або двостороннім. У першому випадку ініціатива запитувати інформацію належить лише одному партнеру, у другому – кожному з них. Двосторонній діалог-розпитування розвиває ініціативність обох партнерів, характерну для природного спілкування. Одне з важливих умінь, яким учні повинні оволодіти з першого року навчання іноземної мов, є уміння вести діалог-домвленість. Діалог-домовленість використовується при вирішенні співрозмовниками питання про плани та наміри, він є найбільш посильним для учнів. Після оволодіння діалогом-домовленістю здійснюється навчання змішаного типу діалогу: розпитування – домовленості.
Наступним за складністю є діалог-обмін враженнями (думками), метою якого є виклад власногобачення якогось предмета, події, явища, коли співрозмовники висловлюють свою думку, наводять аргументи для доказу, погоджуються з точкою зору партнера або спростовують її. При цьому ініціатива ведення бесіди є двосторонньою.
Найскладнішим для оволодіння є діалог-обговорення (дискусія), коли співрозмовники прагнуть виробити якесь рішення, дійти певних висновків, переконати один одного в чомусь.
Кожен функціональний тип діалогу та його характеристики представлено в табл. 2.
Види діалогічних єдностей для кожного типу діалогу подано за ступенем
їх поширеності в мовленні. Основними якісними показниками сформованості загального вміння вести діалог іноземною мовою є такі спеціальні вміння:
1) уміння починати діалог, вживаючи відповідну ініціативну репліку
(повідомлення, спонукання, запитання);
2) уміння швидко реагувати на репліку співрозмовника, використовуючи
репліки, що мають різні комунікативні функції;
3) уміння підтримувати розмову, додаючи до репліки-реакції свою
ініціативну репліку;
4) уміння стимулювати співрозмовника до висловлювання, виражаючи
свою зацікавленість за допомогою реплік оцінювального характеру;
5) уміння продукувати діалогічні єдності різних видів.
Таблиця 2
Функціональні типи діалогів
| Функціональний тип діалогу | Характеристика типів діалогу |
| 1. Діалог – розпитування | · Розпитування одностороннє чи двостороннє. · Розвиває ініціативність обох партнерів. |
| 2. Діалог - домовленість | · Використовується при вирішенні співрозмовниками питання про плани та наміри. · Після оволодіння діалогом – домовленістю здійснюється навчання змішаного типу діалогу: розпитування – домовленості. |
| 3. Діалог – обмін враженнями (думками) | · Розвиває власне бачення учнів певних подій, явищ, предметів. · Співрозмовники висловлюють свою думку, наводять аргументи для доказу, погоджуються з точкою зору партнера або спростовують Ії. · Ініціатива ведення діалогу – двостороння. |
| 4. діалог – дискусія | · Розвиває у співрозмовників прагнення виробити певне рішення дійти певних висновків, переконати один одного в чомусь. · Використовуються невербальні засоби, мовленнєві кліше, слова для підтримки розмови. |
1.3. Новітні вимоги державної програми до навчання діалогічного мовлення
Нова програма будується на комунікативному методі навчання іноземної мови в загальноосвітніх закладах, який спрямований на володіння іншомовним між культурним спілкуванням шляхом формування і розвитку між культурної комунікативної компетенції. Мова вивчається через особисту діяльність учнів. Саме вони є тепер головними суб’єктами навчання, які повинні оволодівати різні прийоми і стратегії іншомовного спілкування (діалогічного) та учні самі відповідають за свої успіхи та невдачі.[1] [2 ; 9]Зроблено акцент на інтегроване опанування учнями мовленнєвих умінь на рівні, достатньому для здійснення іншомовного спілкування у чотирьох видах мовленнєвої діяльності: аудітованні, говорінні, читанні та письмі, - в типових ситуаціях.
На кінець кожного року навчання в програмі запропонована детальна характеристика мовленнєвої компетенції в різних видах мовленнєвої діяльності. Розглянемо нижче якими вміннями діалогічного мовлення повинні володіти учні середніх класів на кінець навчального року.
На кінець 5 – го класу учні повинні уміти (без попередньої підготовки) брати участь у діалозі, обмінюватися інформацією, висловлювати свою думку про конкретні факти і події, використовуючи при цьому всі види запитань, репліки спонукального характеру і такі діалогічні єдності, як запрошення – подяка, згода або відмова, пропозиція – контрпропозиція; наказ – запитання про умови виконання наказу або про його причину.
Спілкування повинно бути адекватним цілям, завданням, умовам спілкування та комунікативному портрету партнера по комунікації.
Висловлювання кожного співрозмовника має бути побудоване на матеріали 1 – 5х класів і містити не менше 6 реплік, правильно оформлених у мовленнєвому відношенні.
· На кінець 6-го класу учні повинні вміти вести діалог, згідно з вимог зазначених у програмі для попереднього навчального року, але обсяг реплік зростає до 7.
· На кінець 7-го класу умови для ведення діалогу залишаються такими ж, як і для 5 і 6-го класу, однак, кількість реплік у діалозі зростає до 8.
· На кінець 8-го класу для ефективного розвитку вмінь та навичок діалогічного мовлення учні повинні уміти без попередньої підготовки вести бесіду з однією чи кількома особами в контексті певної ситуації спілкування, а також, використовуючи зміст прочитаного, брати участь у діалогах різних типів, спонтанно реагуючи на зміни мовної поведінки співрозмовника і висловлюючи своє ставлення до предмета обговорювання в межах програми мовного матеріалу 8-го і попередніх класів; учень повинен вміти вести групове обговорювання без опори на зразок, використовуючи аргументацію, переконання, елементи полеміки та дискусію. Обсяг висловлювання – не менше 9 реплік.
· На кінець 9-го класу учень повинен вміти вести діалог у контексті вимог, зазначених у програмі для попереднього року навчання, але обсяг висловлювання – не менше 10 реплік.
· На кінець старших класів – 10,11,12 – вимоги до вмінь учнів вести діалог змінюються, удосконалюються і дещо ускладнюються. Обсяг реплік зростає поступово від 11 до 14 реплік. [2 ; 21-35]
· Наведені вище вимоги до навчання діалогічного мовлення були враховані при розробці системи комплексу вправ, що містяться у другому розділі нашого дослідження.
Висновки до першого розділу
В цьому розділі ми розглянули ряд теоретичних положень, які необхідно знати і застосовувати при навчанні різними шляхами діалогічного мовлення. Важливі пункти цього розділу висвітлені у параграфах, які стосуються психологічних особливостей учнів у процесі навчання діалогічного мовлення; у параграфах, в яких розглянуто особливості діалогічного мовлення та його функціональні типи.Для кращого забезпечення навчання учнів різним шляхам діалогічного мовлення слід звернути увагу на вимоги до навчання діалогічного мовлення у середніх класах, які визначені у державній навчальній програмі. Дані вимоги необхідно враховувати у розробці завдань для ведення діалогу або дискусії:
Навчання різним шляхам діалогічного мовлення неможливо без знання особливостей комунікативного підходу у навчанні іншомовного спілкування. Комунікативний напрямок передбачає самостійну роботу учнів в режимі «учень – учень»; учні самі відповідають за свої успіхи та невдачі; спілкування на уроці іноземної мови проходить інтегровано без використання рідної мови.
Розділ ІІ. Практична частина дослідження
2.1. Характеристика шляхів навчання діалогічного мовлення
Існують різні шляхи навчання діалогічного мовлення, з яких можна виділити два основні. Перший шлях – «згори вниз» - навчання діалогічного мовлення розпочинається зі слухання діалогу зразка з його подальшим варіюванням, а згодом і створювання власних діалогів в аналогічних ситуаціях спілкування.Другий – «знизу вгору» - надання елементів для самостійної побудови діалогу на основі запропонованої навчальної комунікативної ситуації, що не включає прослуховування діалогів – зразків. Відомо, що діалогічна єдність складається з реплік – ініціативних та репродуктивних. За висловом Скалкіна В.Л., учнів насам перед необхідно навчити «реплікування», тобто швидко й адекватно реагувати своєю реплікою на репліку вчителя, а також продукувати ініціативні репліки за зразком вчителя.
Навчання реп лікування можна вважати підготовчим, або нульовим етапом формування навичок та вмінь діалогічного мовлення учнів. Коли учні засвоять репліку – реакцію та ініціативну репліку певної діалогічної єдності, можна переходити до першого етапу формування навичок і вмінь діалогічного мовлення – оволодіння певними діалогічними єдностями. Другим етапом формування навичок і вмінь діалогічного мовлення учнів є оволодіння ними мікродіалогом. На третьому етапі учні мають навчитися вести діалоги різних функціональних типів. (див. табл.. 3)
Під час навчання учнів за комунікативною методикою діалогічного мовлення
слід використовувати такі методичні прийоми, як спілкування в межах певного
контексту чи ситуації (соntехtuаlisеd рrасtісе), складання діалогу з розрізнених реплік (jumblеd dіаlоguеs), наповнення й завершення діалогу (dіаlоguе соmрlеtіоn), складання діалогу "крок за кроком" (disсоursе сhаіns), а також на основі програми чи схеми спілкування, складання діалогів за опорними сигналами (сuеd dіаlоguеs) та письмове складання діалогів.
Дуже важливе місце у процесі навчання діалогічного мовлення необхідно відвести рольовій грі, наприклад, у формі обміну інформацією, на основі сценарної
розробки, у формі встановлення, підтримки й розвитку міжособистісних відносин, а також у вигляді різних ігрових прийомів (дія з предметами, пантоміма, використання фото і малюнків, текстів, газетних публікацій).
Значну увагу треба приділяти моделюванню ситуацій спілкування на міжособистісній основі (sіmulаtіоn), прийомам дискусійного обговорення, дебатам. Слід зазначити, що предметом особливої уваги є навчання самовираження в процесі іншомовного спілкування. Тому на цьому етапі перевагою е використання інтерв'ю, техніки дискусії, техніки розповіді та проектної методики.
Таблиця 3
Діалогічні єдності, характерні для різних
функціональних типів діалогу
| Функціональні типи діалогу | Види діалогічних єдностей |
| 1. Діалог – розпитування | · Запитання – відповідь · Повідомлення – запитання · Питання – відповідь є повідомлення · Повідомлення – повідомлення · Повідомлення – повідомлення у відповідь є додаткове повідомлення |
| 2. Діалог - домовленість | · Запитання – відповідь + повідомлення · Повідомлення – повідомлення у відповідь + додаткове повідомлення · Повідомлення + повідомлення у відповідь є запитання · Спонукання – згода · Запитання – відповідь · Повідомлення – запитання |
| 3. Діалог – обмін враженнями, думками | · Повідомлення – повідомлення · Запитання – відповідь + повідомлення · Повідомлення – запитання · Повідомлення – повідомлення у відповідь + додаткове повідомлення · Запитання – відповідь |
| 4. діалог – дискусія | · Повідомлення – повідомлення · Запитання – відповідь · Повідомлення – відповідь · Повідомлення – повідомлення у відповідь + додаткове повідомлення |
2.2. Система вправ для навчання діалогічного мовлення
Система вправ для навчання діалогічного мовлення складається з трьох основних етапів: І етап – початковий, на якому відбувається презентація матеріалу; ІІ етап – середній, на якому відбувається практика сформованих вмінь та навичок діалогічного мовлення; ІІІ етап – останній, креативний – на цьому етапі відбувається творча, самостійна робота учнів у процесі діалогічного мовлення. Розглянемо типи вправ, які притаманні кожному з зазначених нами етапів.Етап І. Вправи першого етапу умовно – мовленнєві, рецептивно – репродуктивні. Вони можуть бути імітативні, підстановчі, трансформаційні, запитання – відповіді, вправи на обмін репліками. Усі вправи на цьому етапі виконуються послідовно в таких режимах: «вчитель – учень», «учень – вчитель», «фонограма - учень», «учень – фонограма», «учень – учень».
Наприклад: Вправа 1
А: I’m interested in dancing.
В: I’m interested in dancing too.
А: I’m interested in reading books.
В: I’m interested in reading books too.
Етап ІІ. Вправи другого етапу спрямовані на розвиток умінь складати мікродіалоги і паралельно вдосконалювати навички оволодіння діалогічними єдностями. Використовуючи засвоєні раніше діалогічні єдності, учні складають діалоги із двох – трьох діалогічних єдностей.
Вправи другого етапу відбуваються у певних навчально – мовленнєвих ситуаціях і з комунікативним завданням. Учням пропонують слухові вербальні опори (фонограма діалогу – зразка) і зорові вербальні опори (мікродіалог – підстановчу таблицю і мікродіалог – схему), які складаються на основі мікродіалогу – зразка. Після перевірки розуміння мікродіалогу – зразка учні слухають його вдруге і в паузах повторюють кожну репліку за диктором або вчителем.
Наприклад: Вправа 2
- ……………………………..?
-It made a deep imdivssion on me,too.How did you like the singing?
- ……………………………….?
- Yes, he is my favourite opera singer.
Етап ІІІ. Вправи третього етапу направлені на навчання учнів складати і вести власні діалоги згідно з навчально – мовленнєвими ситуаціями на рівні вимог програм. Вправи третього етапу продуктивні. Усі опори зняті, вправи мають самостійний характер. На цьому етапі пропонується навчально – мовленнєві ситуації для учнів, ступінь розгорнутості кожного з компонентів поступово змінюється – зменшується – залежно від набутих учнями діалогічних умінь. Наведемо приклад вправи даного етапу.
Вправа 3. Тема «Покупки»
Завдання першому партнеру: You are an absent-minded customer. Now you are at the Hat Department. Choose the hat.
Завдання другому партнерові: You are a shop assistant .Your customer is very absent-minded. Help him to choose the right thing. Be polite.
Як було зазначено нами у попередніх параграфах дослідження, існують різні шляхи навчання діалогічного мовлення: навчання діалогічній єдності, навчання мікро діалогу та макродіалогу (самостійна робота учнів). Ми також відокремили і інші шляхи навчання діалогічного мовлення за допомогою тексту – зразка, на основі складання діалогу «Крок за кроком», створюючи певну ситуацію спілкування та використовуючи рольову гру. Розглянемо умови навчання діалогічного мовлення за даними засобами та наведемо приклади формулювання завдань до таких вправ.
Засіб 1. Навчання діалогічного мовлення з використанням тексту – зразка.
Робота з діалогом – зразком орієнтована на оволодіння зразками – виразами іноземною мовою, тренування комунікативної взаємодії учнів, оперування мовним матеріалом у діалогічному мовленні, виконання різних трансформацій з текстом діалогу, а також на формування навичок і вмінь складання діалогу за зразком.
Робота з діалогом – зразком може бути запропонована у таки вправах:
1. Прослухайте діалог без тексту з попередніми орієнтирами (запитання за змістом, правдивими й неправдивими твердженнями, ключовими словами).
2. Прослухайте діалог, використовуючи візуальну опору.
3. Прослухайте окремі репліки для відпрацювання правильної вимови та
інтонації і прочитайте діалог.
4. Прочитайте діалог за ролями.
5. Заповніть порожні місця у репліках діалогу.
6. Розкрийте дужки в репліках діалогу.
7. Відтворіть діалог у ролях.
8. Самостійно розширте репліки в діалозі відповідно до контексту.
9.Складіть діалог, розміщуючи переплутані репліки у відповідному порядку (а jumbled dialоguе).
10.Складіть діалог на основі теми, ситуації, ключових слів і з урахуванням
певної комунікативної задачі.
Засіб 2. Навчання діалогічного мовлення на основі складання діалогу
"Крок за кроком"
Навчання складання діалогу "Крок за кроком" передбачає оволодіння учнями тактикою побудови діалогу відповідно до мовленнєвих намірів комунікантів і з урахуванням взаємодії між ними, взаємозв'язку й характеру реплік спонукання та реплік реагування. Цей спосіб навчання орієнтований також на формування навичок і вмінь конструювання діалогу в різних ситуаціях з урахуванням характеру комунікативних партнерів та їх міжрольової взаємодії.
Складання діалогу "Крок за кроком" може бути запропоновано у таких вправах:
1. Опишіть ситуацію й назвіть репліки, адекватні цій ситуації.
2. Розширте репліку реагування (наприклад, вкажіть причину відмови).
3. Використайте інші форми реагування (пообіцяйте зробити це пізніше,
виразіть небажання це робити).
4. Розбийте діалог на мікродіалогічні одиниці (спонукання - реакція) та
представте їх у самостійно придуманих ситуаціях.
5. Розширте діалог.
Засіб 3. Навчання діалогічного мовлення за допомогою створення ситуації спілкування.
Навчання діалогічного мовлення за допомогою серії вправ передбачає
оволодіння навичками й вміннями, потрібними для реалізації ситуації
спілкування відповідно до комунікативних задач комунікантів, з
урахуванням конкретних умов спілкування, а також з опорою на різні типи
міжособистісної та міжрольової взаємодії спврозмовників. У таких вправах
передбачається також тренування ситуативного вживання як різнобічного
мовного матеріалу, так і різних функціональних типів мовленнєвих висловлювань і типів комунікативної взаємодії учнів. Ситуативно обумовлене навчання діалогічного мовлення може бути запропоновано в таких вправах:
1. Складіть діалог до серії малюнків, використовуючи ключові слова (малюнки відображають послідовність дій людей, які спілкуються).
2. Складіть діалог за змістом малюнка чи фотографії.
3. Складіть діалог, використовуючи наявні дані про ситуацію, початок і кінцівку діалогу.
4. Складіть діалог на основі ключових слів.
5. Складіть діалог за прочитаним текстом.
Засіб 4. Навчання діалогічного мовлення з використанням рольової гри.
Навчання діалогічного мовлення з використанням рольової гри спрямована на засвоєння різноманітних видів діалогічних єдностей, мікродіалогів з використанням різних типів наочності, а також на формування вмінь учнів складати власні самостійні діалоги без допомоги вербальних опор.
Робота над діалогом з елементами рольової гри може бути запропонована у таких вправах:
1. А: Покажіть сімейний альбом своєму онуку чи онуці, розповідаючи ій або йому про ваших родичів на фотографіях.
В: Ви онук чи онука, ви розглядаєте сімейний альбом дідуся.
Розкажить йому, хто з родичів на фотографіях на кого схожий.
2. Проведіть бесіду – інтерв’ю з представником певного виду професії, використовуючи репліки або ключові слова на картках.
3. Згідно з заданої ролі на картці проведіть дискусію або дебати.
4. Складіть діалог на основі даної теми та ситуації, у якому ви виражаєте свою думку або ставлення до певного предмету або об’єкту.
5. Проведіть телефонну розмову, враховуючи відстань, різницю в часі і недостатнє знання англійської мови.
2.3 Комплекс вправ для навчання діалогічного мовлення
Навчання діалогічного мовлення відбувається у комплексі, що передбачає собою вправи для кожного етапу формування вмінь і навичок ведення діалогу. Існує три етапи, на яких відбувається формування вміню і навичок діалогічного спілкування. Кожному етапу притаманні певні типи вправ. Розглянемо кожний етап формування вмінь і навичок діалогічного мовлення і наведемо приклади.Етап 1.На першому етапі використовуються умовно-мовленнєві, рецептивно-репродуктивні вправи. Вправи можуть бути імітативні, підстановчі, трансформаційні, запитання-відповіді тощо.На даному етапі використовуються всі види опор: вербальні і невербальні, підстановчі та блиці, зорові опори та слухові опори. Наведемо приклади.
Вправа 1.”Запитання-відповідь”
Завдання : Read the given dialogue and in pairs put your variants to the words underlined in it, use the prompts on the boardA: How do you do today?
B: Very well. I’m going to the cinema today.
A: Excellent!
Prompts: super, the theatre, good luck; wonderful, the circus, have fun.
Вправа 2.”Повідомлення”
Завдання : Inform your partner about a new supermarket in your street. Use the lines from the given dialogue.
A: Jan, did you know that a new supermarket opens soon in my street?
B: Really? Where is it exactly?
A: Just a five-minute walk from here.
Вправа 3.”Запитання-відповідь”
Завдання: Ask each other’s opinion about the film you saw last night. Use the examples of questions and answers below.
Examples of questions: How did you like the film last night?
What do you think about the film?
Why didn’t you like that film?
Examples of questions: I liked it very much. I think it was boring.
I didn’t like the music in it.
Dialogue sample: -Did you enjoy the film we saw?
-Well, not really. I think it was too slow.
Етап 2. На другому етапі використовуються вправи на розвиток умінь складати мікродіалоги та вдосконалення навичок оволодіння діалогічними єдностями.На цьому етапя учням пропонуються вербальні слухові опори
(фонограма діалогу-зразку),зорові вербальні опори (мікродіалог-підстановча таблиця,мікродіалог-схема).
Вправа 4. “Діалог-зразок”
Завдання: a) Listen to a dialogue on the tape and put the dialogue on the paper into the correct order.
1.Eddi! You look awful! What’s wrong?
2.It’s no wonder. You don’t do anything. What you need to do is to change your lifestyle.
3.You could start by getting up early in the morning and eating a healthy breakfast.
4.I know. But you’ll soon get into a routine. You could also join a gym.
5.No, I’m serious. If you work out three times a week, you’ll soon start feeling better.
a. Me in the gym? You’ve got to be joking!
b. Yeah, but I’m used to waking up around 11.
c. Well, I feel so bored and tired lately. Nothing seems to interest me.
d.Well,I suppose I could give it a try.
e. And how am I supposed to do that?
b) Use the prompts to act out a similar dialogue:
tired/ not sleeping/go to bed early, try drinking war milk before bed/ used to going to bed late/go to bed the same time every night/ wake up early.
Вправа 5. “Діалог-зразок”
Завдання : Look at the picture and in pairs complete the dialogue by choosing the right word in each line.
A: Where do you think the picture was taken?
B: In a hospital. / At a school.
A: What can you see in the picture?
B: I can see a woman outing a plaster on a boy’s finger. /I can see a teacher talking to one of her pupils.
A: When was the last time you saw you doctor? / When was the last time you talked to your teacher?
B: Two months ago.
* Use the lines from the given dialogue and in pairs work with another picture.
Вправа 6. “Крок за кроком”
Завдання: In pairs change the italicized words in the given dialogue, using the prompts on the board:
In the morning, eat breakfast, go to school, I have 6 lessons a day, wake up in the morning, go to work immediately.
A: What do you do in the evening?
B: In the evening I usually watch TV and then go to bed.
A: How many hours do you sleep a night?
B: I usually sleep 8 hours each night. And when do you go to bed?
A: I go to bed at 8 o’clock and go to sleep immediately.
* Complete this dialogue with your partner.
Етап 3.Вправи третього етапу мовленнєві, продуктивні.Усі опори зняті і вправи мають самостійний характер.Метою вправ даного етапу є навчити учнів складати власні діалоги згідно з навчально-мовленнєвими ситуаціями.
Вправа 7. “ Розпитування”
Завдання: Student A You have just arrived in London for the first time.
You have come for a holiday and to learn English.
London seems a little strange and you need to ask for help.
Student B You live in London. You met someone in the street,
who doesn’t know much about London. Be friendly
And divpare to help this person.
Вправа 8.”Обмін думками”
Завдання: Share with your partner your opinion about job situation in Ukraine.
Tell him or her how much each person is paid in your country.
Then say how much you think each person should be paid and say why.
Вправа 9. “ Рольова гра “
Завдання: Person A is meeting Person B at the airport. It is their first meeting.
Ask about Person B’s visit as a tourist.
Висновки до другого розділу
У другому розділі нашого дослідження ми розглянули шляхи навчання діалогічного мовлення та надали їм характеристику. Нами була створена систем вправ для навчання діалогічного мовлення. Система вправ складається з трьох етапів: вправи першого етапу умовно-мовленнєві, рецептивно-репродуктивні, направлені на засвоєння діалогічних єдностей; вправи другого етапу-реподуктивні, спрямовані на розвиток вмінь учнів складати мікродіалоги; вправи третього етапу – продуктивні, метою їх є розвиток навичок складати і вести самостійний макродіалог без допомоги будь-яких опор (які застосовувались на першому і другому етапах). В третьому параграфі наведений приклад комплексу вправ з урахуванням всіх вимог до етапів навчання діалогічного мовлення.Висновки
Основним напрямком освіти в сучасній Україні є особистісно-орієнтоване навчання, яке зумовлене комунікативним підходом до навчання і викладання іноземної мови у школі. Одним з головних критеріїв комунікативного підходу у навчання є створення мовленнєвих ситуацій в процесі навчання, приблизних до реального життя;комунікативний підхід у навчанні забезпечує самостійну та творчу роботу учнів, а також використання мови, як засобу спілкування для досягнення навчальних цілей.Вивчивши проблему нашого дослідження про шляхи навчання діалогічного мовлення, ми дійшли наступних методичних висновків:
1) навчання діалогічного мовлення неможливе без урахування вимог комунікативного підходу у навчанні спілкування;
2) навчати діалогічному мовленню слід, використовуючи індуктивний і дедуктивний шляхи, а також за допомогою діалогу-зразка, рольової гри та покроковим засобом;
3) для забезпечення ефективного розвитку навичок і вмінь діалогічного мовлення, необхідно застосовувати комплекс вправ для навчання діалогічного мовлення.
Список використаної літератури
1. Мисечко О.Є. Методика навчання англійської мови у середній школі. //Житомир. Полісся – 20022. Навчальна програма вимог до викладання іноземної мови в школі. //Київ – 2001
3. Ніколаєва С.Ю., Шерстюк О.М. Сучасні підходи до викладання іноземних мов. // Іноземні мови – 2001. - № 1. – с. 50 – 58
4. Ніколаєва С.Ю., Шерстюк О.М. Сучасні підходи до викладання іноземних мов. // Іноземні мови – 2002. - № 1. – с. 39 – 46
5. Ніколаєва С.Ю., Шерстюк О.М. Методика викладання іноземної мови у середніх навчальних закладах. // Київ. Ленвіт. – 2001
6. Ніколаєва С.Ю., Гринюк Г.А. та ін. Сучасні технології навчання іноземного спілкування. – К., Ленвіт. – 1997
7. Ніколаєва С.Ю., Гринюк Г.А. та ін. Ступенева система освіти в Україні та система навчання іноземних мов. // Іноземні мови – Київ. Ленвіт. – № 1. – 1996
8. Олійник Т.І. Рольова гра у навчанні англійської мови в 6 – 8 класах: Посібник для вчителів. – К., Освіта. – 1992
9. Пассов Е.И. Коммуникативное иноязычное образование. – Липецк. Липецкий гос. пед. Інститут. – 1998
10. Петровський В.І. Вікова психологія. Київ. 1983
11. Серафимова М.А. Шаевич А.М. Тематические диалоги. Л., Просвещение. – 1988. – с. 52 – 70
12. Скалкин В.Л. Обучение диалогической речи (на материале английской речи): Пособие для учителей. – К., Рад. Школа. – 1989
13. Скляренко Н.К. Сучасні вимоги до вправ для формування навичок і вмінь // Іноземні мови. – 199. - № 3 – с. 3 – 8
14. Скляренко Н.К. Обучение речевой деятельности на английском языке. Киев. 1998
15. Curry Dean. More dialogs for Everyday Use.Washington, D.C.-1997
16. Dobson Julia M. Dialogs for Everyday Use.Washington,D.C.-1994
17. McFarlane.If….questions for the Game of Life.Villard.New York.-1995
18. New Way of Using Communicative Language Games.TESOL.Alexandria VA.-1999
[1] особливості комунікативного підходу зазначені у вступі до нашого дослідження