Цвєтаєва m. і. - Любов і росія в житті і творчості м. цвєтаєвої.

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати


Марина Іванівна Цвєтаєва народилася в Москві 26 вересня 1892 року. Якщо вплив батька, Івана Володимировича, університетського професора і творця одного з кращих московських музеїв (нині Музей образотворчих мистецтв), до пори до часу залишалося схованим, прихованим, то мати, Марія Олександрівна, жагуче і бурхливо займалася вихованням дітей до самої своєї ранньої смерті. "Після такої матері мені залишилося тільки одне: стати поетом", - згадувала дочка. Характер у Марини Цвєтаєвої був важкий, нерівний, хитливий. Жила вона складно, не знала і не шукала ні спокою, ні благоденства, завжди була в повній невпорядкованості, щиро стверджувала, що "почуття власності" у неї "обмежується дітьми і зошитами".
Дитинство, юність і молодість Марини Іванівни пройшли в Москві і в тихій підмосковній Тарусі, частково за кордоном. Училася вона багато, але, за сімейними обставинами, досить безсистемно. Вірші Цвєтаєва почала писати з шести років (не тільки по-російськи, але і по-французьки, по-німецьки). У 1910 році вона випускає досить об'ємний збір нік "Вечірній альбом". Його помітили і схвалили впливові і вимогливі критики, поети В. Брюсов, М. Гумільов, М. Волошин. Вірші юної Цвєтаєвої були ще дуже незрілі, але підкуповували своєю талановитістю, своєрідністю і безпосередністю. І в першу чергу - невтримна і жагуча "Молитва", написана поетесою в день 17-річчя, 26 вересня 1909 року:
Христос і Бог! Я спрагу дива
Тепер, зараз, на початку дня!
О, дай мені вмерти, доки
Все життя як книга для мене.
Ти мудрий, ти не скажеш строго:
* Терпи, не скінчений термін ".
Ти сам мені подав - занадто багато!
Я спрагу відразу - всіх доріг!
Люблю і хрест, і шовк, і каски,
Моя душа миттєвостей слід ...
Ти дав мені дитинство - краще казки
І дай мені смерть - в сімнадцять років!
Слідом за "Вечірнім альбомом" з'явилося ще два віршованих збірки Цвєтаєвої: "Чарівний ліхтар" (1912 рік) і "Із двох книг" (1913 рік) - обоє під маркою видавництва "Оле-Лукойє", домашнього підприємства Сергія Ефрона, друга юності Цвєтаєвої , за якого в 1912 році вона вийде заміж. У цей час Цвєтаєва - "чудова і переможна" - жила вже дуже напруженою душевної життям, добре знала собі ціну як поету. "У своїх віршах я упевнена непохитно", - записала вона у щоденнику у 1914 році. Життєлюбність поетеси втілювалося, перш за все, в любові до Росії і до російської мови. Цвєтаєва дуже любила місто, у якому народилася; Москві вона присвятила багато віршів:
Над містом, знехтуваним Петром,
Перекотився дзвоновий грім.
Гримучий перекинувся прибій
Над жінкою, відкинутої тобою.
Царю Петру і вам, про цар, хвала!
Але вище вас, царі: дзвони.
Поки вони гримлять з синяви -
Незаперечно першість Москви.
-І цілих сорок сороків церков
Сміються над гординю царів!
Пізніше в поезії Цвєтаєвої з'явиться герой, який пройде крізь роки її творчості, змінюючись у другорядному і залишаючись незмінним у головному: у своїй слабості, ніжності, хиткість у почуттях. Лірична героїня наділяється рисами крсткой богомільний жінки: "Піду і встану в церкві, і буду благати угодникам про лебедя молоденьких". У перші дні 1917 року у Цвєтаєвої з'являються вірші, в яких чуються переспіви старих мотивів, говориться про останню годину покаялися, знуджений пристрастями ліричної героїні.
Багато зі своїх віршів Цвєтаєва присвячує поетам-сучасникам, Ахматової, Блоку, Маяковському, Ефрон.
У співучій граді моєму купола горять,
І Спаса світлого славить сліпий бродячий ... -
І я дарую тобі свій дзвоновий град,
Ахматова! - І серце своє на додачу.
Марина Цвєтаєва пише не тільки вірші, а й прозу. Проза Цвєтаєвої тісно пов'язана з її поезією. У ній, як і у віршах, важливий був не лише зміст, але і звучання, ритміка, гармонія частин. Проза Цвєтаєвої створює враження великої масштабності, вагомості, значущості. Дрібниці як такі у Цвєтаєвої просто перестають існувати, люди, події, факти завжди об'ємні.
Жовтневу революцію Марина Цвєтаєва не прийняла і не зрозуміла. Здавалося б, саме вона з бунтарської натурою свого людського і поетичного характеру могла знайти в революції джерело творчої наснаги. Нехай вона не зуміла б зрозуміти правильно революцію, її мети і завдання, але вона повинна була відчути її як могутню і безмежну стихію. У літературному світі Цвєтаєва, як і раніше трималася особняком. У травні 1922 року зі своєю дочкою вона їде за кордон.
У перші роки еміграції Цвєтаєва активно бере участь в російській культурного життя. Але рік у рік з різних причин виявляється все в більшій ізоляції. Новаторство її поезії не отримало належної оцінки емігрантської критики. Більш охоче видавці брали її прозу. Цвєтаєва публікує невеликі оповідання (як російською, так і французькою мовою), спогади про поетів-сучасників (Волошина, Брюсова, Бальмонт, Кузміна, Маяковського, Пастернака), літературно-критичні статті. Рішуче відмовившись від своїх колишніх ілюзій, вона нічого вже не оплакувала і не чинила ніяким зворушливі спогадами про те, що пішло в минуле. У її творчості міцніють сатиричні ноти. У той же час у Цвєтаєвої усе більш росте і зміцнюється жвавий інтерес до того, що відбувається на покинутій батьківщині.
З плином часу поняття "батьківщина" для неї наповняється новим змістом. Поетеса починає розуміти розмах російської революції ("лавина з лавин"), вона починає чуйно прислухатися до "нового звучання повітря". Туга за Росії виявляється в таких ліричних віршах, як "Світанок на рейках", "Скіпа", "Російської жита від мене уклін ..."," О, непіддатливою мова !...", сплітається з думою про нову батьківщину, яку вона ще не бачила і не знає, - про Радянський Союз, про його життя, культуру та поезії.
До 30-х років Марина Цвєтаєва абсолютно ясно усвідомила кордон, який відокремив її від білої еміграції. Тут для розуміння позиції Цвєтаєвої важливе значення має цикл віршів до сина. У них вона говорить про Радянський Союз як про новий світ нових людей, як про країну зовсім особливого складу й особою долі, нестримно рветься вперед-в майбутнє і в саме світобудову - "на Марс".
Ні до міста і ні до села -
Їдь, мій син, у свою країну, -
У край - всіх краях навпаки!
Куди тому йти - вперед
Йти, - особливо - тобі,
Русі не бачив
Дитя моє ... Моє? Її -
Дитя! Те саме трава,
Яким поростає бувальщина.
Земельку, стерту на пил, -
Невже дитині в колиску
Нести в трясущихся жменю:
"Русь - цей прах, шануй-цей прах!"
Від невипробувані утрат -
Іди - світ за очі!
Нас батьківщина не покличе!
Їдь, мій син, додому - вперед -
У свій край, в свій вік, у свій час, - від нас -
До Росії - вас, до Росії - мас,
У нашу - країну! в сейчac - країну!
В на Марс - країну! в без нас - країну!
Русь для Цвєтаєвої - надбання предків, Росія - не більш як гіркий спогад "батьків", які втратили батьківщину і у яких немає надії знайти її знову, а "дітям" залишається один шлях - додому, на єдину батьківщину, у СРСР. Настільки ж твердо Цвєтаєва дивилася і на своє майбутнє. Особиста драма поетеси переплелася з трагедією століття. Вона побачила звіриний оскал фашизму і встигла проклясти його. Останнє, що Цвєтаєва написала в еміграції, - цикл гнівних антифашистських віршів про розтоптаної Чехословаччини, яку вона ніжно і віддано любила. Це воістину "плач гніву і любові", Цвєтаєва вже втрачала надію - рятівну віру в життя. У 1939 році Цвєтаєва повертається на батьківщину. Важко їй далися ці 17 років на чужині. Вона мріяла повернутися в Росію "бажаним і Жданов гостем". Але так не вийшло. Чоловік і дочка піддалися необгрунтованим репресіям. Цвєтаєва оселилася в Москві, готувала збірник віршів. Але тут почалася війна. Мінливості евакуації закинули Цвєтаєву спочатку в Чистополь, а потім у Єлабугу. Тут-то її і наздогнало самітність, про яке вона з таким глибоким почуттям сказала у своїх віршах.
Змучена, що втратила віру, 31 серпня 1941 року Марина Іванівна Цвєтаєва покінчила життя самогубством. Могила її загубилася. Довго довелося очікувати і виконання її юнацького пророцтва, що її віршам, "як дорогоцінним винам, настане своя черга". Марину Цвєтаєву-поета не сплутаєш ні з ким іншим. Її вірші можна безпомилково довідатися - по особливому розспіви, неповторним ритмам, за загальною інтонації. "Цвєтаєва - зірка першої величини. Блюзнірство блюзнірство - ставитися до зірки як до джерела світла, енергії або джерела корисних копалин. Зірки - це всколихающая духовний світ людини тривога, імпульс і очищення роздумів про нескінченність ... "- так відгукнувся про творчість М. Цвєтаєвої поет Латвії О. Віціетіс. Мені здається, що час побачило Марину Цвєтаєву, визнало її потрібним і покликав. Вона прийшла впевнено, її покликав її час, її даний час.

Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Різне | Твір
17.9кб. | скачати


Схожі роботи:
Цвєтаєва m. і. - Любов і росія в житті і творчості марини цвєтаєвої
Любов і Росія в житті і творчості Марини Цвєтаєвої
Цвєтаєва m. і. - Тема москви у творчості м. цвєтаєвої
Цвєтаєва m. і. - Тема поета і поезії у творчості м. цвєтаєвої
Цвєтаєва m. і. - Сенс поетичної творчості в ліриці м. і. цвєтаєвої
Любов у житті й ​​творчості Василя Андрійовича Жуковського
Цвєтаєва m. і. - Москва цвєтаєвої.
Цвєтаєва m. і. - Поезія марини цвєтаєвої
Цвєтаєва m. і. - Я люблю пушкіна цвєтаєвої
© Усі права захищені
написати до нас