Фінансовий стан підприємства та шляхи його поліпшення

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

Зміст
Введення. 4
1 Теоретичні основи управління фінансовим станом підприємства. 6
1.1 Фінансовий стан підприємства як предмет дослідження. 6
1.2 Система управління фінансовим станом підприємства. 21
1.3 Ефективність управління фінансовим станом підприємства. 39
2 Методичні підходи до управління фінансовим станом підприємства 43
2.1 Методика оцінки і аналіз фінансового стану підприємства. 43
2.2 Організація управління фінансовим станом підприємства. 55
3 Шляхи вдосконалення управління фінансовим станом підприємства на прикладі ТОВ «Персона». 66
3.1 Оцінка і аналіз фінансового стану ТОВ «Персона». 66
3.2 Оцінка ефективності управління фінансовим станом ТОВ «Персона» 104
3.3 Напрямки вдосконалення управління фінансовим станом ТОВ «Персона». 107
Висновок. 122
Програми. 131

Введення

На сучасному етапі розвитку економіки питання фінансового аналізу підприємств є дуже актуальним. Від фінансового стану підприємства залежить багато в чому успіх його діяльності, саме тому аналізу фінансового стану підприємства слід приділяти особливу увагу.
Актуальність даного питання зумовила розвиток методик аналізу фінансового стану підприємств. Ці методики спрямовані на експрес оцінку фінансового стану підприємства, підготовку інформації для прийняття управлінських рішень, розробку стратегії управління фінансовим станом.
Оскільки існуючі методи та моделі оцінки фінансового стану підприємства є базовими і на практиці в чистому вигляді застосовуються дуже рідко, то для отримання більш точних результатів пропонується використовувати якусь комбіновану модель оцінки. Це обумовлено наявністю у кожного окремого базового методу недоліків і обмежень, які нейтралізуються при їх комплексному застосуванні. Базові методи в складі комбінованих взаємодоповнюють один одного.
Успішне функціонування підприємств в сучасних умовах вимагає підвищення ефективності виробництва, конкурентоспроможності продукції та послуг на основі впровадження досягнень науково-технічного прогресу, ефективних форм господарювання і управління виробництвом, активізації підприємництва і т.д. Важлива роль у реалізації цієї задачі приділяється аналізу господарської діяльності підприємств. З його допомогою виробляються стратегія і тактика розвитку підприємства, обгрунтовуються плани й управлінські рішення, здійснюються контроль за їх виконанням, виявляються резерви підвищення ефективності виробництва, оцінюються результати діяльності 0предпріятія, його підрозділів і працівників.
Предметом дослідження виступає система управління фінансовим станом на підприємстві
Об'єктом дослідження є фінансовий стан підприємства
Мета роботи розробити заходів з удосконалення управління фінансовим станом підприємства
У рамках даної роботи вирішуються такі основні завдання:
1. Проаналізувати теоретичні основи управління фінансовим станом підприємства
2. Визначити методичні підходи до управління фінансовим станом підприємства
3. Розробити заходи щодо удосконалення управління фінансовим станом підприємства на прикладі ТОВ «Персона»
Дана робота складається з 3х частин: в першій частині - відбиті теорітеческіе аспекти розглянутої проблеми, по другій частині розглянуто метдіка управління фінансовим станом підприємства, в третину частині наводиться оцінка фінансового стану підприємства, на основі якої разрабитиваются заходи щодо удосконалення управління фінансовим станом підприємства.

1 Теоретичні основи управління фінансовим станом підприємства

1.1 Фінансовий стан підприємства як предмет дослідження

Економічний аналіз як наука являє собою систему спеціальних знань, що базуються на законах розвитку і функціонування систем і спрямованих на пізнання методології оцінки, діагностики та прогнозування фінансово-господарської діяльності підприємства.
Кожна наука має свій предмет. Під предметом економічного аналізу, на думку Русак Н.А., розуміються господарські процеси підприємств, їх соціально-економічна ефективність і кінцеві фінансові результати діяльності, що складаються під впливом об'єктивних і суб'єктивних факторів, що знаходять відображення через систему економічної інформації.
На думку Павлової Л.М., предмет економічного аналізу визначає стоять перед ним завдання. Серед основних виділимо:
підвищення науково-економічної обгрунтованості бізнес-планів, бізнес-процесів і нормативів у процесі їх розробки;
об'єктивне і всебічне дослідження виконання бізнес-планів, бізнес-процесів та дотримання нормативів;
визначення ефективності використання трудових та матеріальних ресурсів;
контроль за здійсненням вимог комерційного розрахунку;
виявлення і вимір внутрішніх резервів на всіх стадіях виробничого процесу;
перевірка оптимальності управлінських рішень.
Економічний аналіз є необхідним елементом управління економікою. Залежно від потреб управління можна виділити види аналізу (табл.1).
На практиці окремі види економічного аналізу зустрічаються рідко.
Таблиця 1 - Класифікація видів економічного аналізу
Ознака класифікації
Вид аналізу
По функціях управління
Рівень інформаційного забезпечення
внутрішній управлінський аналіз
зовнішній фінансовий аналіз
Зміст процесу управління
перспективний (попередній) аналіз
ретроспективний (наступний) аналіз
оперативний аналіз
підсумковий (заключний) аналіз
Характер об'єктів управління
аналіз стадій розширеного відтворення
галузевий аналіз
аналіз відомств і підприємств
аналіз складових елементів виробництва і виробничих відносин
Інші види класифікації
Суб'єкти аналізу
аналіз за завданням керівництва та економічних служб
аналіз за завданням власників і органів управління
аналіз за завданням контрагентів (постачальників, покупців, кредитних і фінансових органів)
Періодичність
річний аналіз
квартальний аналіз
місячний аналіз
декадний аналіз
щоденний аналіз
Зміст і повнота досліджуваних питань
повний аналіз
локальний аналіз
тематичний аналіз
Методи вивчення об'єкта
комплектний аналіз
системний аналіз
порівняльний аналіз
суцільний аналіз
вибірковий аналіз
Ступінь автоматизації робіт
аналіз з використанням ПЕОМ
аналіз без застосування ПЕОМ
У процесі управління для обгрунтування прийнятих рішень використовується сукупність різних видів економічного аналізу. Наприклад, ринкова економіка характеризується динамічністю ситуацій зовнішнього і внутрішнього середовища діяльності підприємства. У цих умовах важлива роль відводиться оперативному аналізу. Його відмінними рисами є комплексність, комп'ютерна обробка оперативних інформаційних масивів, використання його результатів на рівні окремих функціональних служб підприємства у вигляді орієнтованої фрагментарної інформації
Як відомо, комплексний економічний аналіз господарюючого суб'єкта починається з вивчення його діяльності. Причому на початковому етапі дається оцінка сформованого фінансового положення і виявляються основні тенденції його зміни. Такий аналіз отримав назву загальної оцінки фінансового стану.
Інформація, необхідна фінансовому менеджеру для аналізу, в узагальненому вигляді систематизована в бухгалтерському балансі, що є наочною фінансовою моделлю підприємства.
Аналіз фінансового стану, на думку Крейнина М.Н., є дуже важливою складовою будь-якого економічного дослідження. Під терміном «фінансовий стан підприємства», Крейнина М.М. розуміє економічну категорію, що відображає стан капіталу в процесі його кругообігу, і можливість суб'єкта господарювання до розвитку на фіксований момент часу.
За допомогою аналізу фінансового стану обгрунтовується доцільність здійснення конкретних господарських, інвестиційних та фінансових рішень, встановлюється ступінь їх відповідності цілям розвитку підприємства.
Світова економічна наука накопичила багатий досвід аналізу фінансово-господарської діяльності підприємств.
Родоначальником систематизованого економічного аналізу вважають Жака Саварі (1622-1690), який ввів поняття синтетичного і аналітичного обліку. У кінці XIX - початку ХХ століття з'явилося протягом в обліку - балансознавство. У Росії розквіт науки про аналіз балансу припадає на першу половину XX століття.
Під фінансовим станом розуміється здатність підприємства фінансувати свою діяльність. Воно характеризується забезпеченістю фінансовими ресурсами, необхідними для нормального функціонування підприємства, доцільністю їх розміщення та ефективністю використання, фінансовими взаємовідносинами c іншими юридичними і фізичними особами, платоспроможністю і фінансовою стійкістю. Фінансовий стан може бути стійкими, нестійкими і кризовим. Здатність підприємства своєчасно проводити платежі, фінансувати свою діяльність на розширеній основі свідчить про його гарне фінансове стані. Фінансовий стан підприємства залежить від результатів його виробничої, комерційної та фінансової діяльності. Якщо виробничий і фінансовий плани успішно виконуються, то це позитивно впливає на фінансове становище підприємства. І навпаки, у результаті недовиконання з виробництва та реалізації продукції відбувається підвищення її собівартість, зменшення виручки і суми прибутку і як наслідок-погіршення фінансового стану підприємства і його платоспроможність. Стійкий фінансовий стан в свою чергу робить позитивний вплив на виконання виробничих планів і забезпечення потреб виробництва необхідними ресурсами. Тому фінансова діяльність як складова частина господарської діяльності направлена ​​на забезпечення планомірного надходження і витрачання грошових коштів, виконання розрахункової дисципліни, досягнення раціональних пропорцій власного і позикового капіталу і найбільш ефективного його використання.
Колласа Б. вважає головною метою фінансової діяльності підприємства рішення таких питань як: де, коли і як використовувати фінансові ресурси для ефективного розвитку виробництва і отримання максимального прибутку.
Щоб вижити в умовах ринкової економіки і не допустити банкрутства підприємства, треба добре знати, як керувати фінансами, якою повинна бути структура капіталу по складу і джерелам утворення, яку частку повинні займати власні кошти, а яку-позикові. Слід знати і такі поняття ринкової економіки, як ділова активність, ліквідність, платоспроможність, кредитоспроможність підприємства, поріг рентабельності, запас фінансової стійкості (зона безпеки), ступінь ризику, ефект фінансового важеля та інші, а також методику їх аналіз.
Головна мета аналізу - своєчасно виявити й усувати недоліки у фінансовій діяльності і знаходити резерви поліпшення фінансового стану підприємства і його платоспроможність. При цьому необхідно вирішити завдання:
1. На основі вивчення причинно-наслідкового взаємозв'язку між різними показниками виробничої, комерційної і фінансової діяльності дати оцінку виконання плану по надходженню фінансових ресурсів і їх використанню з позиції покращення фінансового стану підприємства.
2. Прогнозування можливих фінансових результатів, економічної рентабельності, виходячи з реальних умов господарської діяльності і наявності власних і позикових ресурсів, розробка моделей фінансового стану при різноманітних варіантах використання ресурсів.
3. Розробка конкретних заходів, спрямованих на більш ефективне використання фінансових ресурсів і зміцнення фінансового стану підприємства.
Для оцінки фінансового стану підприємства використовується ціла система показників, що характеризують зміни:
-Структури капіталу підприємства по його розміщенню і джерелам утворення;
-Ефективності та інтенсивності його використання;
-Платоспроможності і кредитоспроможності підприємства;
-Запасу його фінансової стійкості;
Аналіз фінансового стану підприємства грунтується головним чином на відносних показниках, тому що абсолютні показники балансу в умовах інфляції практично неможливо привести в порівнянний вид.
Відносні показники аналізованого підприємства можна порівнювати:
- З загальноприйнятими «нормами» для оцінки ступеня ризику і прогнозування можливостей банкрутства;
- З аналогічними даними інших підприємств, що дозволяє виявити сильні і слабкі сторони підприємства і його можливості;
- З аналогічними даними за попередні роки для вивчення тенденцій поліпшення і погіршення фінансового стану підприємства.
Аналізом фінансового стану займаються не лише керівники і відповідні служби підприємства, але і його засновники, інвестори з метою вивчення ефективності використання ресурсів, банки для оцінки умов кредитування і визначення ступеня ризику, постачальники для своєчасного отримання платежів, податкові інспекції для виконання плану надходження коштів до бюджету і т.д. Відповідно до цього аналіз поділяється на внутрішній і зовнішній.
Внутрішній аналіз - проводиться службами підприємства і його результати використовуються для планування, контролю та прогнозування фінансового стану. Його мета-встановити планомірне надходження грошових коштів і розмістити власні і позикові кошти таким чином, щоб забезпечити нормальне функціонування підприємства, отримання максимального прибутку і виключення банкрутства.
Зовнішній аналіз - здійснюється інвесторами, постачальниками матеріальних і фінансових ресурсів, контролюючими органами на основі інформації, що публікується звітності. Його мета - встановити можливість вигідного вкласти кошти, щоб забезпечити максимум прибутку і виключити ризик втрати.
В умовах ринкової економіки запорукою виживання та основою стабільного стану підприємства служить його фінансова стійкість. Вона відображає такий стан фінансових ресурсів, при якому підприємство, вільно маневруючи грошовими засобами, здатне шляхом ефективного їх використання забезпечити безперебійний процес виробництва та реалізації продукції, а також витрати по його розширенню та оновленню.
Визначення меж фінансової стійкості підприємства відноситься до числа найбільш важливих економічних проблем в умовах переходу до ринку, оскільки недостатня фінансова стійкість може привести до відсутності у підприємства коштів для розвитку виробництва, його неплатоспроможності і, в кінцевому рахунку, до банкрутства, а «надлишкова» стійкість буде перешкоджати розвитку, обтяжуючи витрати підприємства зайвими запасами і резервами.
Для оцінки фінансової стійкості підприємства необхідний аналіз його фінансового стану. Фінансовий стан являє собою сукупність показників, що відображають наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів. Це здатність підприємства фінансувати свою діяльність.
Фінансовий стан характеризується забезпеченістю фінансовими ресурсами, необхідними для нормального функціонування підприємства, доцільністю їх розміщення та ефективністю використання, фінансовими взаємовідносинами з іншими юридичними та фізичними особами, платоспроможністю і фінансовою стійкістю.
Здатність підприємства своєчасно проводити платежі, фінансувати свою діяльність на розширеній основі свідчить про його гарне фінансове стані.
Головна мета фінансової діяльності - вирішити, де, коли і як використовувати фінансові ресурси для ефективного розвитку виробництва і отримання максимального прибутку.
Мета аналізу полягає не тільки і не стільки в тому, щоб встановити та оцінити фінансовий стан підприємства, але також і в тому, щоб постійно проводити роботу, спрямовану на його покращення. Аналіз фінансового стану показує, по яким конкретним напрямкам треба вести цю роботу. Відповідно до цього результати аналізу дають відповідь на питання, які найважливіші способи поліпшення фінансового стану підприємства в конкретний період його діяльності.
Таблиця 18 - Прогнозування ймовірності банкрутства Формула Альтмана підприємства ТОВ «Персона» (2005)
До 1

До 1 = 0,941
До 2

К 2 = 0,242
До 3

До 3 = 0,133
До 4

До 4 = 0,081
До 5

  До 5 = 2,401
Z = 1,2 До 1 +1,4 К 2 + 3,3 К 3 + 0,6 К 4 + К 5 = 4,341
Вірогідність банкрутства не значна
Для 2006 року застосовуємо формулу Таффлера
Формула Таффлера для західних компаній:
Z = 0,53 К 1 + 0,13 К2 + 0,18 К 3 + 0,16 До 4
де К 1 - операційний прибуток / короткострокові зобов'язання;
  До 2 - оборотні активи / сума зобов'язань;
До 3 - короткострокові зобов'язання / сума активів;
К 4 - виручка від реалізації / сума активів.
При прийнятті рішень в якості критерію виступає:
Z> 0,3 - діагностують хороші довгострокові фінансові перспективи;
Z <0,2 - діагностується висока ймовірність банкрутства;
0,2 <Z <0,3 - «сіра зона», що вимагає додаткових досліджень
Таблиця 19 - Прогнозування ймовірності банкрутства ТОВ «Персона» за формулою Таффлера (2006)
До 1

0,53 К 1 = 0,132
До 2

0,13 К 2 = 0,175
До 3

0,18 К 3 = 0,126
До 4

0,16 До 4 = 0,384
Z = 0,53 К 1 + 0,13 К2 + 0,18 К 3 + 0,16 К 4 = 8,18
Вірогідність банкрутства низька
Таким чином, у підприємства низька ймовірність банкрутства, при цьому діагностується хороші довгострокові фінансові перспективи.

Таблиця 20 - Інформація для визначення циклів руху грошових коштів ТОВ «Персона»
Найменування
2005
Алгоритм, млн.руб.


чисельник
знаменник
Коефіцієнт оборотності запасів
Собівартість випуску (ФР 020)
Запаси (А 210 + А 220)

120
5107
1685
3,030
Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості («дні дебіторів»)
Виручка від продажів (ФР 010)
Дебіторська заборгованість230 + А 240)

23
5955
376
15,838
Коефіцієнт оборотності кредиторських заборгованостей («дні кредиторів»)
Виручка від продажів
Кредиторська заборгованість (П 620)

80
5955
1334
4,464
Операційний цикл (К 1 + К 2)
143
Фінансовий цикл (К 1 + К 2-К 3)
63
2006
Алгоритм, млн.руб.


чисельник
знаменник
Собівартість випуску
Запаси

121
7954
2644
3,008
Виручка від продажів
Дебіторська заборгованість

25
9576
655
14,619
Виручка від продажів
Кредиторська заборгованість

48
9576
1249
7,667
146
98
Малюнок 11 - Цикли руху грошових коштів (порівняльне оцінювання)
Операційний цикл = 146 днів
Тривалість виробничого
циклу (121дней)
Фінансовий цикл
(_ 98 _ днів)
«Дні дебіторів»
(25 днів)
«Дні кредиторів»
(_ 48 _ днів)
Таблиця 25
Операційний цикл = _ _ _ _ днів
(Факт.........)
Тривалість виробничого
циклу (_ _ _ _ днів)
Фінансовий цикл
(_ _ _ _ _ _ _ _ _ Днів)
Тривалість комерційного циклу (_ _ _ _ днів)
Термін використання кредиторської заборгованості (_ _ _ _ _ _ _ _ _ днів)
Примітка
_ _ _ _ _ Факт
_ _ _ _ _ Факт
(±)
Темп росту,%
Виробничий цикл
Комерційний цикл
Операційний цикл
«Дні кредитора»
Фінансовий цикл підприємства

Таким чином, несприятливим є збільшення як збільшення операційного так і фінансового циклу.
Фінансовий цикл збільшився до 2006 року на 35 днів. Збільшення фінансового циклу свідчить про збільшення часу, протягом якого ресурси відвернені з обігу.
Операційний цикл збільшився на 3 дні.
Таким чином, збільшення фінансового циклу відбулося за рахунок скорочення терміну обороту кредиторської заборгованості - на 32 дні.
Підприємству необхідно скоротити фінансовий цикл, тобто скоротити операційний цикл і уповільнити термін обороту кредиторської заборгованості.
Проведемо оцінку рентабельності підприємства за даними таблиці 21
Зобразимо графічно динаміку показників 12
\ S
Рисунок 12 - Динаміка показників рентабельності господарської діяльності ТОВ «Персона»
Загальна рентабельність звітного періоду показує, що прибуток до оподаткування становить, 6,73% в у складі виручки 2002 році, 10,11% - у 2003 р ., 7,22% - у 2004 році, 7,94% в 2005р. і 8,866% у 2006р.
Рентабельність витрат - здатність підприємства здійснюючи поточні витрати, пов'язані з виготовленням і реалізацією продукції, генерувати валовий прибуток від продажу товарів. У 2005р. рентабельність витрат склала 16,612%, тобто одиниця поточних витрат приносила підприємству 16,612 коп. валового прибутку. У 2006р. показник склав 20,392%, тобто один карбованець поточних витрат здатний генерувати 20,392 коп. валового прибутку. При цьому рентабельність витрат зросла до 2006 року в порівнянні з 2002 роком на 10,92%, це позитивна тенденція пов'язана з тим, що витрати підприємства зростають менш інтенсивно, ніж виручка.
Рентабельність обороту (продажів) характеризує здатність підприємства генерувати в процесі виготовлення та реалізації товарів, що забезпечує надходження виручки від продажів на розрахунковий рахунок підприємства. Даний коефіцієнт показує, що в 2005р на одиницю реалізованої продукції припадало 8,102 коп. прибутку, а в 2006р. цей показник зріс до 9,753 коп. Зростання показника можна пояснити зростанням попиту на продукцію.
Норма прибутку (комерційна маржа) - здатність підприємства генерувати чистий прибуток у процесі виготовлення та реалізації товарів, які забезпечують інкасацію виручки від продажів і надходження грошей на розрахунковий рахунок підприємства. У 2005р. одиниця виручки від продажів приносила підприємству 5,512% чистого прибутку. У 2006р. один карбованець виручки від продажів генерує підприємству 6,735 коп. чистого прибутку. Даний показник має тенденцію до збільшення. Це пояснюється тим, що темп зростання чистого прибутку вище темпу зростання виручки.
Таким чином, спостерігається зростання показників рентабельності господарської діяльності, що свідчить про зростання ефективності діяльності підприємства. Це є позитивною тенденцією в роботі підприємства.

Таблиця 21-Оцінка рентабельності господарської діяльності
Найменування
Позначення
Алгоритм розрахунку
Фінансові коефіцієнти
чисельник, тис.руб.
знаменник, тис.руб.
2002
2003
2004
2005
2006
2002
2003
2004
2005
2006
2002
2003
2004
2005
2006
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
Рентабельність основної діяльності (рентабельність витрат)

Валовий прибуток (ФР 029)
Собівартість продукції (ФР 020)
270
520
640
848
1622
2850
3240
4112
5107
7954
9,47%
16,05%
15,56%
16,60%
20,39%
Рентабельність обороту (продажів)

Прибуток від продажів (ФР 050)
Виручка від реалізації продукції (ФР 010)
180
320
352
484
934
3120
3760
4752
5955
9576
5,77%
8,51%
7,41%
8,13%
9,75%
Норма прибутку (комерційна маржа) =

Чистий прибуток (ФР 190)
Чиста виручка від продажів (ФР 010)
160
289
261
359
645
3120
3760
4752
5955
9576
5,13%
7,69%
5,49%
6,03%
6,74%
Загальна рентабельність звітного періоду
Rоб
Прибуток до оподаткування
Виручка від продажів
210
380
343
473
849
3120
3760
4752
5955
9576
6,73%
10,11%
7,22%
7,94%
8,87%

Проведемо оцінка комерційної ефективності підприємства ТОВ «Персона» за два останні роки.
Таблиця 22-Оцінка комерційної ефективності підприємства ТОВ «Персона»
Найменування
Алгоритм розрахунку
Фінансові коефіцієнти
чисельник, тис.руб.
знаменник, тис.руб.
2005
2006
2005
2006
2005
2006
1
2
3
4
5
6
7
Коефіцієнт покриття поточних витрат
Виручка
Собівартість
1,160
1,203
5955
9576
5107
7954
Коефіцієнт комерційного платоспроможності
Чистий прибуток
Фінансові витрати з обслуговування боргу (ФР 150)
3,150
3,161
359
645
114
204
Рентабельність сукупних вкладень
Чистий прибуток і процентні виплати
Сукупні капітал Н 700
0,161
0,167
359
645
2284
3844
Рентабельність процесу самофінансування
Потенціал самофінансування
Власний капітал490)
-
-

950
1595
Коефіцієнт самоокупності - співвідношення виручки від продажів товарів до собівартості проданих товарів, тобто оцінка здатності підприємства за рахунок доходів від реалізації покривати свої поточні витрати. У 2005р. виручка від продажів в 1,16 разів перекривала собівартість проданих товарів, що вказує на досягнення підприємством режиму самоокупності. У 2006р. коефіцієнт покриття поточних витрат склав 1,203, що підтверджує збереження і навіть підвищення якості самоокупності на 3%.
Коефіцієнт комерційного платоспроможності характеризує співвідношення чистого прибутку з фінансовими витратами з обслуговування боргу. Коефіцієнт показує здатність підприємства з чистого прибутку покривати свої фінансові витрати по обслуговуванню боргу. Показник має тенденція до зниження: 2005р. - 3,150, 2006. - 3,161, тобто отриманий прибуток підприємством занижує витрати з обслуговування боргу.
Рентабельність сукупних вкладень показує здатність сукупних вкладень підприємства генерувати економічно додану вартість. Економічно додана вартість - це чистий прибуток і процентні виплати. У 2006р. на рубль сукупних вкладень підприємство генерує 16,7 коп. економічно доданої вартості.
Таблиця 23 - Визначення класу кредитоспроможності підприємства-позичальника
№ п / п
Фінансовий коефіцієнт
2006
Клас кредитоспроможності
Ваговий ранг
Зведена оцінка
1
2
3
4
5
6
1
Коефіцієнт поточної ліквідності
1,638
2
0,10
0,2
2
Коефіцієнт швидкої ліквідності
0,463
2
0,25
0,5
3
Рівень перманентного капіталу
0,415
2
0,15
0,3
4
Коефіцієнт забезпеченості запасів
0,598
2
0,20
0,4
5
Коефіцієнт комерційного платоспроможності
3,161
2
0,05
0,2
6
Коефіцієнт самофінансування
1,203
5
0,05
0,25
7
Рентабельність обороту
9,753
5
0,20
1
Разом, середньозважена оцінка
1,00
= SUM (ABOVE) 8,85
Виходячи з установленого критерію, що випливає з методики рейтингової оцінки кредитоспроможності підприємства-позичальника, слід:
1-й клас - підприємства, у виконанні зобов'язань якими можна бути впевненим.
2-й клас - підприємства, не пов'язані з ризикованим, але мають деякі проблеми з кредитоспроможністю.
3-й клас - підприємства, виконання зобов'язань якими сумнівно.
4-й клас - підприємства високого ризику.
5-й клас - неплатоспроможні організації.
Таблиця 24-Критерії визначення класу кредитоспроможності підприємства
РАЗОМ, середньозважена оцінка
менше 1,0
від 1,0 до 2,0
від 2,0 до 3,0
від 3,0 до 4,0
більше 4,0
Клас кредитоспроможності підприємства як позичальника
1-й
2-й
Третя
4-й
5-й
Узагальнюючий показник кредитоспроможності підприємства склав 8,8, що відповідає 5 класу кредитоспроможності, тобто говорить про неплатоспроможності організації. А це в свою чергу пов'язано з браком ліквідних коштів для покриття термінових зобов'язань.
Таблиця 25 - Комплексна оцінка фінансово-економічної ефективності підприємства ТОВ «Персона»
Індикатори ефективності фінансово-господарської діяльності
Абсолютні значення: статика та динаміка
Період
Розрахунки
1
2
3
«Золоте правило бізнесу»

2006
645 <9576> 1246> 1
Динаміка ефективності
підприємства

2006
0,403 <0,412 <0,975> 2,491> 1
Формула Дюпона
для
економічної
рентабельності

2006
0,097 * 2,6 = 0,2522

2006
0,097 * 2,6 = 0,2522
Формула Дюпона
для
фінансової рентабельності

2006
6 * 2,491 * 2,4 = 37,44

2006
6 * 2,491 * 2,4 = 37,44
Ефект «фінансового важеля»

2005
13,2
2006
11,4
Для оцінки ефективної діяльності аналізованого підприємства використовуються наступні критерії: "Золоте правило бізнесу"; Формула Дюпона (для економічної рентабельності, для фінансової рентабельності); динаміка ефективності підприємства.
"Золоте правило бізнесу" - відбиває пріоритети: фінансових показників по відношенню до капіталу; кінцевого фінансового результату (прибуток, збиток), у порівнянні з проміжним фінансовим результатом (виручка); абсолютного пріоритету чистого прибутку.
На 2005 р . прогнозуються наступні значення даних показників: J QПчст = 0,175; J = 0,080; J = 1,313; J К = ​​2,966. Темпи зростання показників виручки від продажів і інвестованого капіталу вище 1, а інших показників нижче. При нормативному співвідношенні "Золоте правило бізнесу" виглядає наступним чином:
J QПчст> J QП> J QЦ> J К> 1,0 (31)
Проте, в реальності, на даному підприємстві, ситуація інша:
J QПчст> J < J < J К> 1,0 (32)
Прокоментуємо дане співвідношення: темпи зростання чистого прибутку вище темпів зростання валового прибутку - у даного підприємства є додаткові джерела фінансування; темпи зростання валового прибутку нижче темпів зростання виручки від продажу - тобто відбувається збільшення собівартості продукції; зростання інвестованого капіталу перевищує темпи зростання виручки від продажів - отже, підприємство недостатньо ефективно використовує потенціал, що складається з інвестованого і функціонуючого капіталу.
"Золоте правило бізнесу" на даному підприємстві порушено, зважаючи на зниження фінансово-економічної ефективності роботи підприємства.
Формула Дюпона - показує взаємозв'язок (максимізації показників економічної, або - фінансової рентабельності) з факторами, що впливають на рівень економічної та фінансової рентабельності.
Формула Дюпона для економічної рентабельності - показує залежність економічної рентабельності від рентабельності продажів і ділової активності підприємства. На підвищення показника економічної рентабельності негативний вплив робить низька рентабельність продажів (0,097).
Формула Дюпона для фінансової рентабельності - показує залежність фінансової рентабельності підприємства від норми прибутку, коефіцієнта ділової активності і величини "фінансового важеля":
На підприємстві на збільшення фінансової рентабельності найбільшою мірою впливає чинник збільшення коефіцієнта ділової активності та фінансового важеля. На даному підприємстві ділова активність знижує рівень фінансової рентабельності, тому що коефіцієнт ділової активності знижується з 3,63 до 1,607 обертів за рік. Збільшення показника фінансової рентабельності можна домогтися, збільшуючи або один із зазначених вище показників, або спільно - кілька з них. Слід пам'ятати, що надмірно велика величина "фінансового важеля" веде до втрати підприємством фінансової незалежності.
Динаміка ефективності підприємства - фінансова рентабельність має зростати швидше, ніж економічна рентабельність, зростання якої повинен бути вище рентабельності продажів, а її зростання, у свою чергу, повинен випереджати збільшення показника ділової активності.
J Rск> J Rк> J Rц> До дак> 1,0 (33)
На даному підприємстві спостерігається незадовільна динаміка.
J Rск> J <J <До дак <1,0 (32)
Ефект «фінансового важеля» полягає в тому, що віддача власного капіталу зростає завдяки використанню кредиту, не дивлячись на платність останнього. ЕФР залежить від:
різниці між величиною економічної рентабельності та середньої розрахункової ставкою відсотка (диференціала);
співвідношення позикових і власних коштів підприємства.
У 2006 р . ефект «фінансового важеля» склав 11,4, тому що економічна рентабельність вище відсоткової ставки за кредит.
Все це говорить про неефективну діяльність підприємства в цілому.
Таким чином, проведений аналіз показав наступне
Найбільшу питому вагу в структурі активів займають оборотні активи, їх структура за період зросла на 1,462%.
Найбільшу питому вагу в структурі оборотних активів мають запаси. Це є не дуже добре для підприємства, воно має позбавлятися від надлишків і до 2006 року питома вага запасів знижується на 11,755%.
У структурі пасивів найбільшу питому вагу займає позиковий капітал, його питома вага за період знизився на 11,554%. Це є позитивною тенденцією, оскільки якщо в 2004 році можна говорити про низьку автономії підприємства, то до 2006 року підприємство стало більш незалежним від зовнішніх джерел.
Відсутність довгострокових позик може свідчити про відсутність інвестицій у виробництво
Виручка зросла до 2006 року більш ніж в 2 рази, це може свідчити про зростання попиту на продукцію підприємства.
Інтенсивність росту собівартості нижче інтенсивності зростання виручки, що може говорити про грамотну політику в області управління витратами
Чистий прибуток підприємства до 2006 року зросла практично в 2,5 рази.
У підприємства спостерігається гостра нестача ліквідних коштів. Для вирішення цієї проблеми підприємству необхідно проводити роботу з дебіторами з погашення заборгованості, переводити запаси в грошові кошти і еквіваленти
Протягом розглянутого періоду фінансовий стан підприємство кризовий в слідстві великої величини запасів, які не можуть бути покриті власними джерелами та власними оборотними засобами. Як зазначалося вище, підприємству необхідно позбавлятися від зайвих запасів.
У підприємства низька ймовірність банкрутства, при цьому діагностується хороші довгострокові фінансові перспективи
Несприятливим є збільшення як збільшення операційного так і фінансового циклу. Збільшення фінансового циклу про збільшення часу, протягом якого ресурси відвернені з обігу.
Підприємству необхідно скоротити фінансовий цикл, тобто скоротити операційний цикл і уповільнити термін обороту кредиторської заборгованості.

3.2 Оцінка ефективності управління фінансовим станом ТОВ «Персона»

За результатами аналізу складу і динаміки зміни фінансових потоків підприємства за 2002-2006 рр.. виявлено такі домінуючі тенденції:
Відбувається зростання обсягів діяльності підприємства, що виражається в зростанні виручки від реалізації і собівартості реалізованої продукції. При цьому собівартість ростете великими темпами, ніж виручка, що негативно впливає на чистий грошовий потік від основної діяльності.
Тим не менш, на підприємстві забезпечено приріст чистого прибутку, що надає можливість для нарощування власного капіталу підприємства, і, отже збільшує чистий грошовий потік від фінансової діяльності.
Перевага в темпах зростання належить позикового капіталу. Інвестування коштів здійснюється переважно в оборотні активи. У тому числі:
Запаси ростуть:
2004 рік - 1464 тис. руб.
2005 рік - 1685 тис. руб.
2006 рік - 2399 тис. руб.
Таким чином, темп зростання запасів склав 63%
При цьому тривалість виробничого циклу знижується c 66 до 47 днів. (Індекс зростання становить 0, 71).
Дебіторська заборгованість зростає в 2,641 рази, а період її обороту зменшується з 16 до 14,6 разів.
Грошові кошти зростають у 8,0625 разів.
Не дивлячись на темп росту власного капіталу, випереджаюче темп зростання кредиторської заборгованості, його обсягу в абсолютному вимірі не вистачає для повного фінансування приросту запасів і дебіторської заборгованості. У результаті підприємство змушене нарощувати кредиторську заборгованість.
Графічна інтерпретація отриманих результатів представлена ​​на рис. 13.
Розрахунок балансових даних проведено за середньоквартальний величинам.
З отриманих результатів слідують декілька яскравих негативних тенденцій:
J <J Q С - не ефективна виробничо-господарська діяльність і процес ціноутворення, що призводить до формування негативного чистого грошового потоку по основній діяльності.
J QП чистий <1,000 - недостатні реінвестиції в поповнення собстсенного капіталу.
J Кредитів> J Власного капіталу - зниження фінансової стійкості;
J Деб. Заборго.> J Q Ц - зниження коефіцієнта оборотності дебіторської заборгованості, призводить до зростання періоду обороту дебіторської заборгованості.
J Кред.задолж.> J Q Ц - зниження коефіцієнта оборотності кредиторської заборгованості, призводить до зростання періоду обороту кредиторської заборгованості.
SHAPE \ * MERGEFORMAT
Частка
42,0%
0%
58,4%
0%
58,4%
А190 Зростання в 0 рази
А290
Зростання в 1,16 рази,
в тому числі:
А210 в 1,15 рази
А230 +240 в
1,5 рази
А260 в 0,64 разів
П490
Зростання в 1,6 разів
П590 Зростання 0 разів.
П690 в 0,96 разів
Зростання П610 в 0 раз
Зростання П620 в 1,5 рази
Частка
Чистий прибуток
За 2 роки 196 УРАХУВАННЯМ
Чистий грошовий потік по інвестиційній діяльності = 0
тис. руб.
Чистий грошовий потік з фінансової діяльності = + 950 тис. руб.
Чистий грошовий потік по основній діяльності = -2383 тис. руб.
Нові кредити
Довгострокові: 0
Короткострокові: 844626
Тис. руб.
Зростання виручки в 1,25 рази
Зростання собівартості в 1,24 рази

Малюнок 13 - Результати аналізу фінансових потоків за 2004-2005 рр..
Коефіцієнт поточної ліквідності становить у середньому 1,794, що говорить про надмірне для погашення короткострокових зобов'язань обсязі запасів і дебіторської заборгованості.
З метою виключення проблемних фрагментів рекомендується:
Розробити комплексну політику управління дебіторською, кредиторською заборгованостями та виробничими запасами підприємства, як основними елементами, що впливають на показник чистого грошового потоку від основної діяльності.
Реалізація даних напрямів удосконалення управління фінансовими потоками дозволить домогтися зниження собівартості (або сповільнити темп її зростання).

3.3 Напрямки вдосконалення управління фінансовим станом ТОВ «Персона»

З урахуванням середньорічних розмірів запасів, дебіторської та кредиторської заборгованостей, а також виручки і собівартості зробимо розрахунок тривалості циклів виробничо-господарського процесу за 2006 рік.
Виробничі запаси - (А 210 +220) = 2399 тис. руб.
Сукупна дебіторська заборгованість - (А 230 +240) = 655 тис. руб.
Собівартість реалізованої продукції - (QC) = 95761 тис. руб.
Виручка від реалізації продукції - (QЦ) = 9576 тис. руб.
Кредиторська заборгованість - (П 620) = тисяча двісті сорок дев'ять тис. руб.
Виробничий цикл = 47 днів (35% від тривалості операційного циклу).
"Дні дебіторів" = 25 дня (18,6% від тривалості операційного циклу).
Операційний цикл = "Дні дебіторів" + Виробничий цикл
Операційний цикл = 134 дня (100%).
"Дні кредиторів" = 47 дні.
Фінансовий цикл = Операційний цикл - Виробничий цикл = 87 дні.
Виходячи зі звітності в 2004-2006 роках підприємство бере нові кредити у розмірі 1000 тис. руб. під 20% річних. Отже, сума процентних платежів становитиме на рік 200 тис. руб., Що розглядається як додаткові витрати. Уникнути цих витрат підприємство може мінімізуючи (виводячи на негативне значення) тривалість фінансового циклу підприємства.
Найбільш ефективним способом досягти цього є скорочення запасів і дебіторських заборгованостей (при оптимізованої їх величиною тривалість фінансового циклу складе 0). Тобто фінансування поточної діяльності буде здійснюватися за рахунок кредиторської заборгованості. З цією метою необхідно знизити операційний цикл до 87 днів або на 35%. У тому числі за рахунок:
1) скорочення "Днів дебіторів" на 35% або на 16,25 дня. Тоді їх тривалість складе 22,15 днів.
2) скорочення виробничого циклу на 35% або 30,55 дня, тоді його тривалість складе 11,78 дня.
Не змінюючи обсягу і структури виручки і собівартості дані зміни зажадають:
скорочення дебіторської заборгованості з 655 тис. руб. до 'Х', тоді складемо рівняння з однією невідомою
16,25 = (Х * 360) / 9576, значить
'Х' = 432,25 тис. руб.
Отже, Δ (А230 + А240) = -222,75 тис. руб.
2) скорочення запасів з 2399 тис. руб. до 'Y', тоді складемо рівняння з однієї невідомої:
11,78 = (Х * 360) / 7954, значить
'Y' = 260,27 тис. руб.
Отже, Δ А210 = -2138,73 тис. руб.
Оборот виробничих запасів характеризує швидкість руху матеріальних цінностей та їх поповнення. Чим швидше оборот капіталу, поміщеного в запаси, тим менше потрібно капіталу для даного обсягу господарських операцій.
Рівень запасів визначається обсягом продажів, характером надаваних послуг, природою запасів (можливістю їх зберігання), можливістю перебоїв у постачанні і витратами з придбання запасів (можливою економією від закупівель більшого обсягу) і ін
На ТОВ «Персона» формування зайвих запасів товарно-матеріальних цінностей може бути пов'язане з додатковим відтоком грошових коштів внаслідок:
- Збільшення витрат, що виникають у зв'язку із зберіганням і володінням запасами (оренда складських приміщень та їх зміст, витрати по переміщенню запасів, страхування майна та ін);
- Збільшення витрат, пов'язаних з ризиком втрат через старіння і псування, а також розкрадань і безконтрольного використання товарно-матеріальних цінностей (загальновідомо: чим більший об'єм і термін зберігання майна, тим складніше здійснювати контроль за його збереженням);
- Збільшення сум сплачуваних податків. В умовах інфляції фактична собівартість витрачених виробничих запасів (суми їх списання на собівартість) істотно нижчою від їх поточної ринкової вартості. У результаті величина прибутку виявляється "роздутою", але саме з неї буде розрахований належний до сплати податок.
- Відволікання коштів з обороту, їх "омертвіння". Надмірні запаси припиняють рух капіталу, порушують фінансову стабільність, змушуючи керівництво підприємства в терміновому порядку шукати необхідні для операційної діяльності грошові кошти (як правило, дорогі).
Тому не без підстави надмірні запаси товарно-матеріальних цінностей називають "цвинтарем бізнесу".
У рамках управління товарно-матеріальними запасами ТОВ «Персона» рекомендується:
1. Використовувати для контролю над запасами метод «АВС-аналізу» в наступному аспекті: розбити запаси ТМЦ на асортиментні групи за показником оборотності.
У першу групу увійдуть сезонні товари, а також продукція, потреба в якій виникає протягом усього року.
У другу групу увійдуть запаси ТМЦ, що користуються меншим попитом, але які повинні, тим не менш, бути присутнім на складах підприємства.
І в третю групу увійдуть товари, які поставляються безпосередньо під замовлення конкретних споживачів. Далі необхідно розробити відповідні плани поставок груп продукції:
розрахувати допустимі межі, в яких можуть коливатися запаси продукції першої групи. Це дозволить забезпечити можливість постачання найбільш необхідних товарів «точно в строк», у міру споживання попередньої партії;
на продукцію, що користується меншим попитом, може бути розрахований розмір мінімального замовлення, при якому досягаються: максимальне використання складських приміщень, мінімальні витрати зберігання запасів, оптимальні умови повторних запасів;
розробити систему оповіщення клієнтів, для яких здійснюється поставка конкретної продукції з тим, щоб скоротити час перебування товару на складі і, як наслідок, знизити витрати на витрати зберігання (заробітну плату персоналу складів, орендні та комунальні платежі, платежі за охорону складу в розрахунку на одиницю запасу).
2. Виключити небезпека розкрадання та псування матеріальних цінностей за допомогою введення прямого матеріального стимулювання працівників та охорони складів.
3. Для виключення ймовірності старіння товарів, рекомендується ввести систему контролю над термінами використання кожної номенклатурної одиниці асортименту товарних запасів, з тим, щоб своєчасно виявляти некондиційні одиниці.
Оптимальна система управління запасами дозволить ТОВ «Персона» вирішити такі основні завдання (табл. 26)
Досягнення поставлених цілей на ТОВ «Персона» передбачає виконання наступної обліково-аналітичної роботи.
Оцінка раціональності структури запасів, що дозволяє виявити ресурси, обсяг яких явно надлишковий, і ресурси, придбання яких необхідно прискорити, що дозволить уникнути зайвих вкладень капіталу в матеріали, потреба в яких скорочується або не може бути визначена.
Не менш важливо при оцінці раціональності структури запасів встановити обсяг і склад зіпсованих і неходових матеріалів.
Таким чином, забезпечується підтримку виробничих запасів у найбільш ліквідному стані і скорочення коштів, іммобілізованих в запаси.
Таблиця 26 - Основні завдання управління запасами і критерії їх задовільного рішення
Завдання управління запасами
Рекомендовані заходи, за рахунок яких підприємство може вирішити поставлені завдання
Підтримка ліквідності і поточну плату-жеспособності; оптимізація структури запасів
поліпшення структури і скорочення запасів за рахунок виявлення надлишкових запасів, неліквідів і дефіцитних запасів;
підтримку обігових активів у найбільш ліквідному стані;
скорочення потреби в джерелах фінансування;
зниження витрат, пов'язаних з фінансуванням запасів
Підтримка конкурентоспроможності
підтримання раціонального співвідношення наявних в наявності видів готової продукції;
скорочення втрат, пов'язаних з упущеною вигодою внаслідок відмови від термінового замовлення або пропозиції.
Скорочення витрат, пов'язаних з формуванням та утриманням запасів
встановлення договорів з постачальниками запасів на підвищену оплату за постачання «точно в строк» ​​і штрафні санкції за порушення графіку поставок;
підтримки найбільш економічного співвідношення між витратами на зберігання та витратами з придбання запасів;
оренда або придбання у лізинг складів.
Забезпечення необхідного контролю запасів
Впровадження системи матеріального стимулювання та матеріальної відповідальності за складські запаси. У тому числі і по підрозділах підприємства.
Основні завдання управління запасами представлені в таблиці 26
Визначення термінів і обсягів закупівель матеріальних цінностей - це одна з найбільш важливих і складних для підприємства завдань аналізу стану запасів.
Управління дебіторською та кредиторською заборгованістю
Продаж в кредит, відстрочка платежів, ділове життя організацій за наявності постійної дебіторської та кредиторської заборгованості - звичайне явище, атрибут нашого часу, слідство нормальних господарських відносин в умовах ринку. У цьому, в принципі, немає нічого поганого, якщо взаємні борги виправдані і збалансовані, якщо ними розумно керують.
Особливе значення має управління дебіторською заборгованістю, оскільки вона веде до прямого відволікання грошових та інших платіжних коштів з обороту.
Існує ряд прийомів і способів запобігання невиправданого зростання дебіторської заборгованості, забезпечення повернення боргів і зниження втрат при їх неповерненні. Для цього ТОВ «Персона» рекомендується:
1. З метою забезпечення повернення існуючих боргів і зниження втрат при їх неповерненні:
необхідно мати більш реальну оцінку засобів, які в перспективі зможе отримати підприємство від дебіторів, потрібно спробувати оцінити ймовірність безнадійних боргів в групах по строках виникнення заборгованості. Оцінку можна зробити на основі експертних даних, або використовуючи накопичену статистику. На суму ймовірних безнадійних боргів необхідно сформувати резерв по сумнівних боргах;
погашати заборгованість шляхом заліку, новації, відступного, тобто надання зустрічної однорідної вимоги, заміни первісного зобов'язання іншим або надання іншого виконання боргових зобов'язань;
реалізовувати борги дебіторів банку, що здійснює факторингові операції, або іншим організаціям на основі договору цесії, якщо втрати від неповерненого боргу істотно менше, ніж час і кошти, які необхідно витратити на його стягнення;
обмінювати дебіторську заборгованість на акції або частки участі в статутному капіталі підприємства-боржника з метою посилення свого впливу в його бізнесі.
2. З метою запобігання невиправданого зростання дебіторської заборгованості:
розробити політику оцінки кредитоспроможності покупців і уникати дебіторів з високим ризиком несплати, наприклад покупців, що представляють організації, галузі або країни, які відчувають серйозні фінансові труднощі;
періодично переглядати граничну суму послуг у борг виходячи з фінансового стану покупців і свого власного;
регулярно проводити аналіз і ранжування покупців залежно від обсягів закупівель, історії кредитних відносин і пропонованих умов оплати;
проводити аналіз заборгованості за видами послуг для визначення невигідних з точки зору інкасації видів послуг;
визначати термін прострочених платежів на рахунках дебіторів, порівнюючи цей термін із середнім по галузі, з даними у конкурентів і з показниками минулих років;
здійснювати моніторинг дебіторської заборгованості (періоду обороту, оборотності, віку дебіторської заборгованості тощо) для своєчасного виявлення негативних тенденцій та прийняття відповідних заходів для їх усунення;
надавати знижки за скорочення термінів оплати поточної заборгованості (спонтанне фінансування) і навпаки, використовувати гнучке ціноутворення для захисту підприємства від інфляційних збитків. Гнучкі ціни можуть бути прив'язані до загального індексу інфляції, або залежати від індексу інфляції для конкретних продуктів, або враховувати фактичний термін оплати і прибуток від альтернативних вкладень грошових коштів. За інших рівних умов, знижкам за ранню оплату повинна віддаватися перевага перед штрафами за прострочену оплату;
однією з причин збільшення простроченої дебіторської заборгованості є недолік відомостей про потенційного дебітора, його кредитному поведінці, репутації. Для зниження ризику виникнення безнадійних боргів при укладанні договорів з відстрочкою платежу з покупцями, можна сформувати так звану «базу боржників». Для цього на добровільних засадах обмінятися з конкуруючими фірмами, що працюють в даній галузі, списками боржників, що серйозно порушують терміни розрахунків, з тим, щоб не відпускати цим підприємствам товари в кредит, працювати з ними тільки на умовах стовідсоткової передоплати.
Проведений аналіз виявив досить низькі показники фінансово-господарської діяльності підприємства ТОВ «Персона». При цьому негативним чинником у роботі підприємства є високі розміри дебіторської заборгованості. Тому в ході дипломної роботи для підвищення ефективності функціонування підприємства ТОВ «Персона» запропонуємо застосування сучасних банківських інструментів для її реструктуризації.
Дебіторська заборгованість - один з елементів (як правило, кількісно значний) оборотних активів підприємства, кредиторська заборгованість - один з позикових джерел покриття оборотних активів (також, як правило, значний за сумою). Виходячи з цього, можна розглядати кілька практичних аспектів питання:
1. Чим швидше обертається дебіторська заборгованість, тобто чим частіше надходять платежі від дебіторів, тим менше балансові залишки дебіторської заборгованості на кожну дату, і навпаки.
Відповідно, точно така ж зв'язок має місце між швидкістю обороту кредиторської заборгованості та її балансовими залишками.
2. З викладеного в пункті 1 випливають два висновки:
а) при швидкій оборотності дебіторської заборгованості і повільною оборотності кредиторської заборгованості остання повністю покриває дебіторську заборгованість і понад те служить джерелом фінансування інших елементів оборотних активів. З цієї точки зору прискорення оборотності дебіторської заборгованості та уповільнення - кредиторської покращує фінансовий стан підприємства.
Зрозуміло, тут і далі мова може йти лише про нормальну дебіторської та кредиторської заборгованості, а не про прострочену або безнадійної, але ще не списаної; під нормальною мається на увазі заборгованість, що утворюється відповідно до договірних або законодавчо встановленими строками розрахунків підприємства з дебіторами та кредиторами;
б) одночасно швидка оборотність дебіторської і повільна - кредиторської заборгованості може призвести до зниження показників платоспроможності підприємства. Тому навіть за наявності можливостей керувати термінами платежів дебіторів і термінами розрахунків з кредиторами не можна безмежно зменшувати перші і збільшувати другі. Межами тут є рівні коефіцієнтів платоспроможності.
3. Чому з усіх елементів оборотних активів і джерел їх фінансування ми вибрали для зіставлення оборотності лише дебіторську і кредиторську заборгованість? Особлива важливість такого зіставлення полягає в наступному: якщо дебітори розплачуються з підприємством вчасно і в повному обсязі, підприємство має можливість настільки само своєчасно і повністю розплачуватися за своїми боргами з кредиторами. Відомо, що дебіторська заборгованість - це головним чином борги покупців, тобто ті борги, на базі яких формується виручка від продажів. Кредиторська заборгованість - це в основному борги постачальникам, працівникам підприємства, бюджету і по єдиному соціальному податку, тобто ті борги, на базі яких в значній мірі формуються витрати на продавану продукцію. Як правило, за умови рентабельності продажів нормальна дебіторська заборгованість за якийсь період вище нормальної кредиторської заборгованості. Але це твердження правильне тільки у випадку, коли оборотність дебіторської та кредиторської заборгованості рівні.
При дотриманні всіх цих умов проблеми простроченої заборгованості просто не було б. Вона виникає або через порушення термінів платежів дебіторами, або із-за невигідного для підприємства співвідношення встановлених термінів платежів дебіторів і термінів розрахунків з кредиторами, або через збитковість продажів і т. д.
Тоді з'являються прострочені борги підприємства, управляти якими необхідно вже не фінансовими, а юридичними методами.
Таким чином, нормальний стан оборотності дебіторської і кредиторської заборгованості - це одна з умов відсутності збоїв у діяльності підприємства та здійснення ним нормальних циклів діяльності.
4. На практиці описаних ідеальних умов, як правило, не буває. Підприємству доводиться вирішувати проблеми, що виникають із-за відсутності ідеальних умов розрахунків з дебіторами і кредиторами. Ось деякі з них:
а) терміни розрахунків з дебіторами і кредиторами. Якщо дебітори платять підприємству рідше, ніж підприємство повинно платити кредиторам, може наступити нестача грошових коштів в обігу, можуть знадобитися додаткові джерела фінансування великий дебіторської заборгованості;
б) суми платежів дебіторів і суми, які треба заплатити кредиторам на кожну дату, яка відповідає термінів платежів. Якщо кредиторам за станом на певну дату треба заплатити більше, ніж ми маємо на цю дату від дебіторів, доведеться вишукувати додаткові джерела фінансування для погашення кредиторської заборгованості інакше вона перетвориться на прострочену;
в) спільне вплив на розрахунки обох обставин, названих у пп. 4а та 4б.
На практиці виникає необхідність регулярної (іноді повсякденному) кількісної оцінки таких ситуацій, тобто нестачі коштів для розрахунків з кредиторами, для прийняття відповідних заходів, щоб не перетворювати кредиторську заборгованість у прострочену. Можлива, однак, і протилежна ситуація: платежі дебіторів дозволяють повністю і своєчасно розрахуватися з кредиторами, і після цих розрахунків залишається сума сплаченої дебіторської заборгованості, яку можна направити на інші цілі. Це так звані тимчасово вільні кошти в обігу. Якщо вони є, треба оцінити, протягом якого часу вони вільні.
Аналіз, проведений у другому розділі роботи, показав, що підприємство ТОВ «Персона» має значний розмір дебіторської і кредиторської заборгованості, що збільшується до 2006 року.
Співвідношення дебіторської та кредиторської заборгованості представлені в таблиці 27
Таблиця 27 - Аналіз дебіторської і кредиторської заборгованості
Показник
2005
2006
1
2
3
Короткострокова і довгострокова дебіторська заборгованість, тис. руб.
376
655
Кредиторська заборгованість, тис. руб.
1334
1249
Кредити, тис. руб.
0
1000
Виручка від реалізації продукції
5955
9576
Тривалість обороту дебіторської заборгованості, дні
23
25
Таким чином, має місце перевищення кредиторської заборгованості над дебіторською.
Негативним є також високий розмір тривалості одного обороту дебіторської заборгованості. Покупці розраховуються за придбану продукцію, надані послуги в середньому протягом 25 днів, тобто близько 1 місяця.
Значний розмір дебіторської заборгованості підприємства стримує фінансові потоки грошових коштів за реалізовану споживачам продукцію і надані послуги і гальмує подальший фінансово-господарський процес. Отже, головною рекомендацією щодо вдосконалення фінансово-господарської діяльності для підприємства ТОВ «Персона» є оптимізація розміру дебіторської заборгованості.
Для зменшення розмірів дебіторської заборгованості пропонується використання факторингу.
Слово factor в перекладі з англійської мови означає маклер, посередник. З економічної точки зору, факторинг відноситься до посередницьких операціях. Факторинг можна визначити як діяльність спеціальної установи (факторингової компанії чи факторингового відділу банку) по стягненню грошових коштів з боржників свого клієнта (промислової чи торгової компанії) і управління його борговими вимогами.
У факторингових операціях беруть участь три сторони:
1. факторингова компанія (або факторинговий відділ банку) - спеціалізована установа, яка купує рахунки-фактури у своїх клієнтів;
2. постачальник - підприємства, що здійснюють постачання товарів, виконання робіт, надання послуг своїм контрагентам на умовах товарного кредиту;
3. покупці - підприємства, що мають заборгованість термін платежу за якою виникає в майбутньому або вже настав.
Факторинг - різновид торгово-комісійної операції в поєднанні з кредитуванням оборотного капіталу, пов'язаної з переуступкою неоплачених рахунків-фактур факторові - банку за поставлені товари, виконані роботи або надані послуги.
Метою факторингових операцій є створення для постачальника умов для переведення капіталу з товарної форми в грошову і прискорення оборотності капіталу.
Предметом факторингових операцій, може бути як грошова вимога, термін платежу за яким настав, так і право на отримання грошових коштів, яке виникає в майбутньому. Факторинг є альтернативною формою кредитування в рамках поповнення дефіциту оборотного капіталу і являє собою більш зручний спосіб фінансування обороту для підприємств, активно провідних торговельну діяльність. У той момент, коли дефіцит оборотних коштів стає особливо гострим в силу різкого збільшення числа торгових контрагентів, Ви отримуєте від фінансового агента - банку найбільший обсяг (близько 80% від суми вимог) грошових коштів. Іншими словами, факторинг - купівля банком у свого клієнта-постачальника вимог до його покупцям. Протягом 2-3 днів він оплачує від 70 до 80% вимог у вигляді авансу. Частина, що залишилася виплачується клієнтові банку після надходження коштів. Переваги застосування факторингу представлені на малюнку 14
Переваги застосування факторингу

Здійснюється фінансування клієнта відразу ж, не чекаючи строку платежу

Дає 100% гарантію на отримання всіх платежів, зменшуючи фінансовий ризик підприємства

Підприємство зменшує свої витрати за рахунок скорочення персоналу бухгалтерії, тому що факторингова фірма бере на себе зобов'язання по веденню дебиторского обліку

Підвищується рівень інформації про платоспроможність покупців
Рисунок 14 - Переваги застосування факторингу
Аналіз ефективності запропонованих заходів
Вартість факторингових послуг визначається як сума вартості наданого постачальнику фінансування і факторингової комісії з поточними ставками банку.
Базою для визначення вартості факторингових послуг є відсоток від суми вимог і кількість днів відстрочки платежу покупцем.
Застосування факторингу з комісією в 1,5% дозволить підприємству ліквідувати дебіторську заборгованість і своєчасно погашати кредиторську заборгованість.
Розмір дебіторської заборгованості у 2006 році становив 655 тис. руб. Оборотність дебіторської заборгованості становила 14,6 оборотів або 25 днів.
При реалізації дебіторської заборгованості банку 80% коштів або:
655 * 0,80 = 524 тис. руб.
надійде на рахунок підприємства через 3 дні.
Частина, що залишилася дебіторської заборгованості в розмірі:
655 - 524 = 131 тис. руб.
Отримані кошти за вирахуванням комісійних банку в розмірі:
524 - (655 * 1,5%) = 514,175 тис. руб. направляються на погашення кредитів.
Середня оборотність дебіторської заборгованості зросте, відповідно скоротиться і її термін обігу до розміру:
80% дебіторської заборгованості повертається через 3 дні
20% дебіторської заборгованості повертається через 50 днів.
(80 х 3 + 20 х 25) / 100 = 7,4 днів
У таблиці 30 представимо результати застосування факторингу на підприємстві ТОВ «Персона»
Таблиця 28 - Розрахунок ефективності застосування факторингових операцій
Найменування показника
2006
З урахуванням факторингових операцій
Дебіторська заборгованість підприємства, тис.руб.
655
У розмірі 20%
131
Термін оборотності дебіторської заборгованості
25 днів
7,4 днів
Плата за факторинг, тис.руб.
Х
9,825
Таким чином, застосування факторингу дозволить підприємству ТОВ «Персона» значною мірою підвищити оборотність дебіторської заборгованості і відповідно скоротити терміни платежів до 7,4 днів. При цьому при комісії за факторинг у розмірі 9,825 тис. руб. дебіторська заборгованість підприємства скоротиться з 655 тис.руб. до 131 тис.руб.
У рамках управління кредиторською заборгованістю ТОВ «Персона» слід дотримуватися або:
або політики скорочення абсолютного розміру кредиторської заборгованості та збільшення терміну її погашення;
або політики скорочення терміну погашення кредиторської заборгованості при допустимому збільшенні її абсолютного розміру.
Дані заходи дозволять підприємству ще більше скоротити тривалість фінансового циклу і зменшити потенційну потребу в банківському фінансуванні дефіциту оборотних коштів.
У висновку необхідно відзначити, що процес управління фінансовими потоками передбачає одночасне керування всіма основними його складовими в рамках єдиної фінансової політики підприємства, що спирається на принципи своєчасності надходжень і виплат; оптимальності їх величини і максимізації фінансового ефекту від їх використання.

Висновок

Сьогодні тільки поодинокі підприємства з десятків мають бізнес-плани розвитку. Справа в тому, що керівники цього величезного більшості підприємств не розуміють всієї важливості даного документа. Але якщо б такий документ складався, то директор підприємства ще на стадії планування міг би передбачити відхилення, диспропорції і касові розриви і, отже, їх усунути.
Не менш важливим є питання про організацію обліку на підприємстві. Облік вимагає грошей. І чим достовірнішого, об'єктивної і своєчасної інформації, тим вона дорожча.
Кожному члену колективу управлінців потрібна своя інформація, а тому дуже важливо, щоб вихідна інформація була пристосована для цілей аналітики, а вихідні дані містили стільки показників, скільки потрібно.
Забуто те, що статичні показники не повною мірою відображають фактичний стан підприємства. У той же час динамічні показники не в фаворі. А адже саме вони можуть пояснити, чому підприємство відчуває безперервний бюджетний дефіцит. Але ж бюджетний дефіцит є не причина, а наслідок інших процесів, побачити і оцінити які можна лише в динаміці.
Виконання кожної фази управління створює основу для вирішення найважливішого завдання - зменшення тривалості обороту. Адже саме збільшення оборотності поточних активів і є основне завдання фінансового менеджера на підприємстві. Досягнувши певного рівня оборотності, можна бути впевненим у високій платоспроможності, фінансової стійкості та прибутковості.
Фаза аналізу в процесі управління підприємством являє собою не єдине дію, а складається з ряду етапів. Першим таким етапом і є діагностика стану підприємства на основі інформації, яка міститься у щоквартальних відкритих документах. Цей етап потрібен, в першу чергу, для скорочення наступних обсягів робіт.
Проте до цих пір фінансовий стан практично некеровано, так як воно фіксується за фактичними даними бухгалтерської звітності. Безліч підприємств не мають можливості приймати оперативні рішення щодо стабілізації фінансового стану.
Основний інструмент фінансового аналізу - аналітичні коефіцієнти, які можуть бути розраховані за даними бухгалтерської звітності і виявляються корисними для прийняття господарських рішень.
В даний час розроблено велику кількість різноманітних аналітичних коефіцієнтів, для яких характерна множинність способів кількісного відображення одних і тих же величин, відсутність зв'язків між ними, їх відносна ізольованість, відмінності в рівні їх критичних значень, непорівнянність.
Фінансовий стан підприємства характеризується системою показників, що відображають стан капіталу в процесі його кругообігу, і можливість суб'єкта господарювання фінансувати свою діяльність на фіксований момент часу. Воно може бути стійким, нестійким і кризовим. Фінансові коефіцієнти, будучи показниками господарської діяльності підприємства та ступеня його фінансової стійкості, чисельно висловлюють ризик несприятливого розвитку фінансової ситуації на підприємстві.
У роботі був проведений аналіз фінансового стану підприємства ТОВ «Персона»
Аналіз фінансового стану показав наступне.
Найбільшу питому вагу в структурі активів займають оборотні активи, їх структура за період зросла на 1,462%.
Найбільшу питому вагу в структурі оборотних активів мають запаси. Це є не дуже добре для підприємства, воно має позбавлятися від надлишків і до 2006 року питома вага запасів знижується на 11,755%.
У структурі пасивів найбільшу питому вагу займає позиковий капітал, його питома вага за період знизився на 11,554%. Це є позитивною тенденцією, оскільки якщо в 2004 році можна говорити про низьку автономії підприємства, то до 2006 року підприємство стало більш незалежним від зовнішніх джерел.
Відсутність довгострокових позик може свідчити про відсутність інвестицій у виробництво
Виручка зросла до 2006 року більш ніж в 2 рази, це може свідчити про зростання попиту на продукцію підприємства.
Інтенсивність росту собівартості нижче інтенсивності зростання виручки, що може говорити про грамотну політику в області управління витратами
Чистий прибуток підприємства до 2006 року зросла практично в 2,5 рази.
У підприємства спостерігається гостра нестача ліквідних коштів. Для вирішення цієї проблеми підприємству необхідно проводити роботу з дебіторами з погашення заборгованості, переводити запаси в грошові кошти і еквіваленти
Протягом розглянутого періоду фінансовий стан підприємство кризовий в слідстві великої величини запасів, які не можуть бути покриті власними джерелами та власними оборотними засобами. Як зазначалося вище, підприємству необхідно позбавлятися від зайвих запасів.
У підприємства низька ймовірність банкрутства, при цьому діагностується хороші довгострокові фінансові перспективи
Несприятливим є збільшення як збільшення операційного, так і фінансового циклу. Збільшення фінансового циклу про збільшення часу, протягом якого ресурси відвернені з обігу.
Підприємству необхідно скоротити фінансовий цикл, тобто скоротити операційний цикл і уповільнити термін обороту кредиторської заборгованості.
Таким чином, виявлено такі суттєві проблеми підприємства:
Високий рівень запасів
Високий рівень дебіторської заборгованістю.
Для вирішення наявних проблем підприємству пропонуються наступні заходи
У рамках управління товарно-матеріальними запасами ТОВ «Персона» рекомендується:
1. Використовувати для контролю над запасами метод «АВС-аналізу» в наступному аспекті: розбити запаси ТМЦ на асортиментні групи за показником оборотності.
2. Виключити небезпека розкрадання та псування матеріальних цінностей за допомогою введення прямого матеріального стимулювання працівників та охорони складів.
3. Для виключення ймовірності старіння товарів, рекомендується ввести систему контролю над термінами використання кожної номенклатурної одиниці асортименту товарних запасів, з тим, щоб своєчасно виявляти некондиційні одиниці.
У рамках управління дебіторською заборгованістю необхідно:
1. Забезпечити повернення існуючих боргів
2. Запобігання невиправданого зростання дебіторської заборгованості
3. Факторинг

1. Конституція Російської Федерації від 12 грудня 1993 р .
2. Цивільний кодекс РФ (1, 2 і 3 частини) зі змінами та доповненнями.
3. Податковий кодекс Російської Федерації - частина перша від 31 липня 1998 р . № 146-ФЗ і частина друга від 5 серпня 2000 р . № 117-ФЗ (зі змінами та доповненнями).
4. Федеральний закон від 17.08.95 № 147 ФЗ «Про природні монополії».
5. Постанова уряду РФ від 07.03.95 № 239 «Про заходи щодо впорядкування державного регулювання цін (тарифів)».
6. Збори законодавства РФ, 1995, № 34, ст. 3426.
7. Збори законодавства РФ, 1995, № 11, ст.997.
8. Адашкевіч В.К. Ціни і держава: як складаються їхні відносини / / Національна економічна газета, 2003. № 17.
9. Адашкевіч В.К. Ціни: як вони визначаються в різних країнах / /
Національна економічна газета, 2003. № 19.
10. Акличев AM Ціноутворення в період переходу до ринкової
економіці. М., 1999.
11. Алкличев А.М. Політика цін і вплив на економічні процеси / / Економіст, 1998 - № 5-31-39.
12. Ахрамчук О.М., Гюрджан В.А. Ринкова економіка і Антимонов
Пільне законодавство. М., 2001.
13. Бакалов М.І., Шеремет А.Д. Теорія економічного аналізу. М., 2002.
14. Васильєва Р.Е., Козлова Л.І. Формування ціни в ринкових вус
вах. М., 1999-64.
15. Відяпін В.І., Данько Т.П., Сліпе В.А. Підприємництво:
маркетинг і ціни. М., 2000.
16. ВіхляевА.А., ШавшівіліД.Ф. Роздрібні ціни. М., 1998.
17. Герасименко В.В.   Цінова політика фірми. М. 1996.
18. Глухів А.В. Оцінка конкурентоспроможності товару і способи її забезпечення / / Маркетінг.-1999 .- № 2.-56-63.
19. Грузинів В.Б., Грибов В.Д. Економіка підприємства: Навчальний посібник.-2-е вид. Доп.-М., Фінанси і статистика, 2001.-208.
20. Дерябін А.А., Салімжанов І.К. Ціна - інструмент управління
економікою. М, 1995.
21. Долан Дж. Едвін. Мікроекономіка. СПб, 1994.
22. Єфименко О.З. Ціни і цінова політика. / / Економіка будівництва .- 2000 .- № 1.-54-61.
23. Єфімова О.В. Фінансовий аналіз. 3-тє вид., Перераб. і доп .- М., 1999.-356.
24. Желтякова І.А., Маховикова Г.А., Пузина Н.Ю. Ціни та ціноутворення. Короткий курс / Навчальний посібник.-Спб. Видавництво «Пітер», 1999.-112.
25. Зайцев М.О. Економіка промислового підприємства: Учеб. посібник. - М.: ИНФРА-М, 1996.-284.
26. Кабанков В.І. Ціна і якість продукції .- М., 1997.-240.
27. Каратуев А.Г. Фінансовий менеджмент: Навчально-довідковий посібник.-М.: ВД ФБК-Прес, 2001.-496.
28. Керімов В.Е., Комарова Н.Н., Елифанов А.А. "Директ-костинг" і цінова політика / / Аудит і фінансовий аналіз.-2001.-87-91.
29. Князівське Н.В., Князівське В.С. Прийняття ризикованих рішень в економіці та бізнесі. - М.: «Контур», 1998.-160.
30. Ковальов В.В. Фінансовий аналіз: Управління капіталом. Вибір інвестицій. Аналіз отчетності.-М.: Фінанси і статистика, 1996.-432.
31. Котлер Ф. Основи маркетингу. Пер. з англ. / Наук. ред. і авт. сел
Леслі. В.А. Приписне. М, 1990.
32. Короткий курс практичного менеджменту: Учеб. посібник / За ред. д. е.. н. Кузьбожева Е.Н., Курськ, 2001 .- 244.
33. Крючкова О.М., Попов О.В. Класифікація методів ціноутворення / / Маркетинг у Росії і за кордоном .- 2002 .- № 4 .- 32-50.
34. Любушин Н.П., Лещева В.Б., Дьякова В.Г. Аналіз фінансово-економічної діяльності підприємства. Учеб. посібник для вузів / Під ред. проф. Любушина Н.П., М.: Юнатів-Дана, 2001.-471.
35. Лібералізація цін у Східній Європі: Проблеми та перспективи
ви / Під загальною ред. Д.С. Маркова / / Питання економіки, 2003. № 4-6.
36. Лівшиць А.Я.   Введення в рьночную економіку: Курс лекцій. М., 1991.
37. Ліпсіц КВ., Миколаєва Т.Є. Ціна в умовах самофінансірова
ня. М, 1999.
38. Ліпсіц І.В.   Комерційне ціноутворення. М., 1997.
39. Маркетинг: теорія і практика / Під, ред. Г.Я. Кожекіна. Мн., 1997.
40. Основи маркетингу / За ред. І.Л. Акулича. Мн, 1997.
41.Основи підприємницької діяльності / За ред. Воло
совою М.В. М., 1994.
42. Загальна теорія статистика. Методологія до вивчення комерційної діяльності: Підручник / За ред. О.Е. Башин, А.А. Спіріна .- 5-е вид., Доп. і Перабо .- М.: Фінанси і статистика, 1999 .- 440.
43. Планове ціноутворення: Учеб. для спец. «Планування народного господарства» / С. І. Лушин, М.В. Кокорев, В. В. Наумов та ін; Під ред. С.І. Лушіна.-М.: Вищ. шк., 1991.-279.
44. Порошина Н.В. Нові аспекти ціноутворення / / Маркетінг.-1999 .- № 6 .- 50-54.
45. Підприємництво: Підручник для вузів / Під. ред. проф. В. Я. Горфінкеля, В.А. Швондара. М.: ЮНИТИ, 2000.-475.
46. Павлов BC, Шпригін В.І. Реформа ціноутворення. Цілі, пу
ти реалізації. М., 1991.
47. Полещук І.І.   Ціноутворення та маркетинг. Мн .. 1997.
48. Пунін Є.І. Науково-технічна революція і світові ціни. Тео
рія і практика ціноутворення на капіталістичному ринку. М., 1997.
49. Пунін Є.І. Ціноутворення в міжнародній торгівлі. Теорія
і практика формування цін в умовах НТР. М., 1996.
50. Пунін Є.І. Маркетинг, менеджмент і ціноутворення на підпри
ємствах (в умовах ринкової економіки). М., 1993.
51. Ринкова економіка. Словник-довідник / За ред. А.В. Шев
чука. Мн., 1992.
52. Салімжанов І.К. Методологічні питання визначення ін
дексу споживчих цін / / Фінанси, 1994. № 9.
53. Салімжанов І.К., Борковська Л.О. Регулювання цін в зарубіжних країнах / / Фінанси, 1995. № 7.
54. Сліпе В.А., Попов Б.В. Основи теорії ринкового ценообразова
ня. М., 1991.
55. Сучасний маркетинг / Под ред. В.Є. Хруцкого. М., 1991.
56. Солнцева М.   Проблеми реформи системи ціноутворення і цін.
/ / Питання економіки, 1989. № 10.
57. Савицька Р.В. Аналіз господарської діяльності підприємства: 3-є вид.-Мінськ: ІП «Екоперспектіва», 1999.-498.
58. Сергєєв І.В. Економіка підприємства: Учеб.пособие .- М.: Фінанси і статистика, 1997.-304.
59. В. Солнцев. Державне регулювання цін і контроль за їх застосуванням / / Економіст.1996 - № 9-32-37.
60. Довідник з ціноутворення / Укл.: А.М. Матлин, О.М. Рудін, В.І. Торбін; під ред. М.Т. Глушкова .- М.: Економіка, 1995 .- 400.
61. Тарасов В.І. Система цін і ефективність господарювання. Мн.,
1991.
62. Тарасов В.І. Ринок і ціни / / Фінанси, облік, аудит, М., 1997. № 11.
63. Тлумачний словник ринкової економіки / За ред. Ф.А. Крути
кова. М., 1993.
64. Тафімцева В.М. Маржинальний дохід як інструмент оцінки фінансових результатів / / Фінансовий менеджмент .- 2001 .- № 3 .- 15-30.
65. Трацевський І.П., Грекова І.М. Ціноутворення. Мінськ, 2000.
66. Уткін Е.А. Фінансовий менеджмент. М., 1998.-272.
67. Уткін Е.А.   Ціни. Ціноутворення. Цінова політика. М., 1997.
68. Хруцький В.Є., Корнєєва І.В. Сучасний маркетинг: настільна книга по дослідженню ринку: Учеб посібник.-2-е вид., Перераб. і доп.-М.: Фінанси і статистика, 1999.-528.
69. Цацулин О.М. Ціни і ціноутворення у системі маркетингу. М.,
2001.
70. Ціноутворення / Под ред. І.К. Салімжанова. М., 1996.
71. Ціноутворення та ринок: Пер з англ. / Под ред. Є.І. Пуніна,
СБ Ричкова. М., 1992.
72. Ціни і ціноутворення: Підручник для вузів. 3-тє вид. / За редакцією В. Є. Осипова. СПб, 1999.
73. Ціни і ціноутворення: Підручник для вузів / Під ред. І.К. Са
лімжанова. М., 1999-304.
74. Ціни і ціноутворення в ринковій економіці. Ч.2. Ціни та ринкова кон'юнктура. Кн.1; Підручник / За ред. В.Є. Єсипова СПб.: Вид-во СПб Уеф, 1994.-140.
75. Чубак Г.М. Стратегія ціноутворення в маркетинговій полі
тику підприємства. М., 1995-224.
76. Шевченко М.С., Черних А.Ю., Тиньков С.А., Кузьбожев Е.Н. Управління витратами, оборотними коштами та виробничими запасами: Навчально-методичний посібник / За ред. д. е.. н., проф. Кузьбожева Е.Н. Курськ, 2000.-154.
77. Шеремет А.Д., Сайфулін Р.С., Негашев Є.В. Методика фінансового аналізу .- М.: Инфра-М., 2000.-208.
78. Шеремет А.Д., Сайфулін Р.С. Фінанси підприємств. М., 1999.
79. Шуляк П.М. Ціноутворення. М., 1998-152.
80. Економіка / За ред. А.С. Булатова. М., 1996.
81. Економіка підприємства: Підручник / За ред. А.Є. Карлика, М.А. Шухгалтер.-М.: Инфра-М, 2001.-432.

Програми

Додаток А
Баланс підприємства
Актив балансу підприємства
Код рядка
2004
2005
2006
Тис. руб.
Тис. руб.
Тис. руб.
I. Необоротні активи
Основні засоби
120
110
110
158
Незавершене будівництво
130
-
-
-
Довгострокові фінансові вкладення
140
-
-
-
Разом у розділі I
190
110
110
158
II. ОБОРОТНІ АКТИВИ
Запаси
210
1464
1685
2399
в т.ч.: сировина, матеріали
211
-
-
-
ПДВ по придбаних цінностях
220
104
82
245
Дебіторська заборгованість (довгострокові)
230
-
-
-
Дебіторська заборгованість (краткосрочн.)
240
248
376
655
Короткострокові фінансові вкладення
250
-
-
-
Грошові кошти
260
48
31
387
Інші оборотні кошти
270
-
-
-
Разом по розділу II
290
1864
2174
3686
БАЛАНС (АКТИВИ)
300
1974
2284
3844
Пасив балансу підприємства
Код рядка
2004
2005
2006
Тис. руб.
Тис. руб.
Тис. руб.
III. КАПІТАЛ І РЕЗЕРВИ
Статутний капітал
410
110
110
110
Додатковий капітал
420
-
-
-
Резервний капітал
430
-
-
-
Нерозподілений прибуток минулих років
460
-
-
-
Нерозподілений прибуток звітного року
470
481
840
1485
Разом у розділі III
490
591
950
1595
IV. Довгострокові зобов'язання
590
-
-
-
V. Короткострокові зобов'язання
Позикові кошти
610
500
0
1000
Кредиторська заборгованість
620
883
1334
1249
Інші
630-660
-
-
-
Разом у розділі V
690
1383
1334
2249
БАЛАНС (ПАСИВИ)
700
1974
2284
3844

Додаток Б
Звіт про прибутки та збитки
Найменування
Код. стор
Абсолютні значення, тис.руб.
2004
2005
2006
1
2
3
4
5
Виручка (нетто) від продажу товарів (продукції, робіт, послуг)
010
4752
5955
9576
СОБІВАРТІСТЬ проданих товарів (продукції, робіт, послуг)
020
4112
5107
7954
ВАЛОВИЙ ПРИБУТОК
029
640
848
1622
ПРИБУТОК ВІД ПРОДАЖУ
050
352
484
934
ПРИБУТОК (ЗБИТОК) ДО ОПОДАТКУВАННЯ
140
343
473
849
ПОДАТОК НА ПРИБУТОК та інші аналогічні платежі
150
82
114
204
ЧИСТА (нерозподілений) ПРИБУТОК
190
261
359
645
Головна мета аналізу - своєчасно виявляти і усувати недоліки у фінансовій діяльності і знаходити резерви поліпшення ФСП і його платоспроможності.
Джерела аналізу фінансового стану підприємства - форми звіту і додатки до них, а також відомості з самого обліку, якщо аналіз проводиться усередині підприємства.
У кінцевому результаті аналіз фінансового стану підприємства повинен дати керівництву підприємства картину його дійсного стану, а особам, безпосередньо не працюють на даному підприємстві, але зацікавленим у його фінансовому стані - відомості, необхідні для безстороннього судження, наприклад, про раціональність використання вкладених у підприємство додаткових інвестиціях і т. п.
Основними завданнями аналізу фінансового стану підприємства є:
Оцінка динаміки складу і структури активів, їх стану і руху.
Оцінка динаміки складу і структури джерел власного і позикового капіталу, їх стану і руху.
Аналіз абсолютних відносних показників фінансової стійкості підприємства оцінка зміни її рівня.
Аналіз платоспроможності підприємства та ліквідності активів його балансу.
Аналіз фінансового стану підприємства переслідує декілька цілей:
визначення фінансового становища;
виявлення змін у фінансовому стані в просторово-часовому розрізі;
виявлення основних факторів, що викликають зміни у фінансовому стані;
прогноз основних тенденцій фінансового стану.
Оцінка фінансового стану компанії складається з декількох етапів:
1. комплексна оцінка декількох напрямів діяльності підприємства
2. застосування широкого набору показників з метою всебічного вивчення фінансового стану підприємства
3. використання експертних методів для виявлення кількісних критеріїв
Алгоритм традиційного фінансового аналізу включає наступні етапи:
Збір необхідної інформації (обсяг залежить від завдань та виду фінансового аналізу).
Обробку інформації (складання аналітичних таблиць та агрегованих форм звітності).
Розрахунок показників зміни статей фінансових звітів.
Розрахунок фінансових коефіцієнтів з основними аспектами фінансової діяльності або проміжним фінансовим агрегатів (фінансова стійкість, платоспроможність, рентабельність).
Порівняльний аналіз значень фінансових коефіцієнтів з нормативами (загальновизнаними і середньогалузевими).
Аналіз змін фінансових коефіцієнтів (виявлення тенденцій погіршення або поліпшення).
Підготовку висновку про фінансовий стан компанії на основі інтерпретації опрацьованих даних.
У сучасних економічних умовах діяльність кожного господарюючого суб'єкта є предметом уваги широкого кола учасників ринкових відносин (організацій і осіб), зацікавлених в результаті його функціонування.
На підставі доступної їм звітно-облікової інформації вказані особи прагнуть оцінити фінансовий стан підприємства.
Основним інструментом для цього служить фінансовий аналіз, за ​​допомогою якого можна об'єктивно оцінити внутрішні і зовнішні відносини аналізованого об'єкту: охарактеризувати його платоспроможність, ефективність і прибутковість діяльності, перспективи розвитку, а потім по його результатам прийняти обгрунтовані рішення.
Фінансовий аналіз дає можливість оцінити:
майновий стан підприємства;
ступінь підприємницького ризику, зокрема можливість погашення зобов'язань перед третіми особами;
достатність капіталу для поточної діяльності і довгострокових інвестицій;
потреба в додаткових джерелах фінансування;
здатність до нарощування капіталу;
раціональність залучення позикових коштів;
обгрунтованість політики розподілу прибутку та ін
Сучасний фінансовий аналіз має певні відмінності від традиційного аналізу фінансово-господарської діяльності. Перш за все, це пов'язано із зростаючим впливом зовнішнього середовища на роботу підприємств. Зокрема, посилилася залежність фінансового стану господарюючих суб'єктів від інфляційних процесів, надійності контрагентів (постачальників і покупців), ускладнюються організаційно-правових форм функціонування.
У результаті інструментарій сучасного фінансового аналізу розширюється за рахунок нових прийомів і способів, що дозволяють враховувати ці явища.
З метою ринкових відносин винятково велика роль аналізу фінансового стану підприємства. Це пов'язано з тим, що підприємства набувають самостійність, несуть повну відповідальність за результати своєї виробничо-господарської діяльності перед співвласниками (акціонерами), працівниками, банком та кредиторами.
Фінансовий стан підприємства - це сукупність показників, що відображають його здатність погасити свої боргові зобов'язання. Фінансова діяльність охоплює процеси формування, руху і забезпечення збереження майна підприємства, контролю за його використанням.
Фінансове становище є результатом взаємодії всіх елементів системи фінансових відносин підприємства і тому визначається сукупністю виробничо-господарських факторів.
Зміст і основна цільова установка фінансового аналізу - оцінка фінансового стану і виявлення можливості підвищення ефективності функціонування господарюючого суб'єкта за допомогою раціональної фінансової політики. Фінансовий стан господарюючого суб'єкта - це характеристика його фінансової конкурентноздатності (тобто платоспроможності, кредитоспроможності), використання фінансових ресурсів і капіталу, виконання зобов'язань перед державою та іншими господарюючими суб'єктами.
У традиційному розумінні фінансовий аналіз являє собою метод оцінки і прогнозування фінансового стану підприємства на основі його бухгалтерської звітності.
Набір економічних показників, більш детально і точно характеризують фінансовий стан і активність підприємства, повинен припускати розрахунок наступних груп індикаторів: аналіз ліквідності (або платоспроможності), аналіз фінансової стійкості, аналіз оборотності (або ділової активності), аналіз рентабельності та аналіз ефективності праці. Класифікація представницького складу індикаторів фінансового стану підприємства наведена на рис. 2.
Показники платоспроможності відображають можливість підприємства погасити короткострокову заборгованість своїми легко реалізованими засобами. При обчисленні цих показників за базу розрахунку приймаються короткострокові зобов'язання. До показників платоспроможності відносяться:
коефіцієнт термінової ліквідності, що характеризує здатність підприємства виконувати короткострокові зобов'язання за рахунок найбільш ліквідної частини поточних активів;
коефіцієнт абсолютної ліквідності, що відображає здатність підприємства виконувати короткострокові зобов'язання за рахунок вільних грошових коштів і короткострокових фінансових вкладень;
Класифікація індикаторів фінансового стану підприємства
Рисунок 1 - Класифікація індикаторів фінансового стану підприємства
коефіцієнт автономії, який є інтегральним показником, що характеризує фінансову стійкість підприємства і порівнювати власний і позиковий капітал;
коефіцієнт платоспроможності, що використовується для оцінки структури джерел фінансування та визначає частку власного капіталу в загальних джерелах фінансування підприємства (для фінансово стійкого підприємства коефіцієнт платоспроможності повинен бути більше 0,5);
коефіцієнт маневреності, який показує, яка частина власного капіталу вкладена в найбільш маневрену (мобільний) частина активів - оборотні кошти. (Будь-яких усталених у практиці нормативних значень коефіцієнта маневреності не існує. Можна лише відзначити, що чим більше значення даного показника, тим більше маневрено і, отже, більш стійко підприємство з точки зору можливості його переорієнтування в разі зміни ринкової кон'юнктури);
коефіцієнт іммобілізації, що відображає ступінь ліквідності активів і можливість відповідати за поточними зобов'язаннями в майбутньому;
частка власних джерел фінансування поточних активів, що показує, яка частина поточних активів утворена за рахунок власного капіталу;
коефіцієнт забезпеченості запасів власними джерелами фінансування, що характеризує ступінь покриття запасів і витрат (незавершеного виробництва та авансів постачальникам) власними джерелами фінансування;
коефіцієнт забезпеченості довгострокових активів власними коштами, що характеризує ступінь покриття постійних активів інвестованим капіталом (для забезпечення фінансової стійкості підприємства значення коефіцієнта не повинно бути нижче 1. Зазначене обмеження випливає з правила фінансового менеджменту: за рахунок власних і довгострокових джерел повинні фінансуватися не тільки постійні, але й частина поточних активів);
емпіричний показник ймовірності банкрутства Альтмана.
Останній є комплексним показником, який широко застосовується в ринковій економіці для оцінки фінансової стійкості фірм. Розраховується за наступною формулою, адаптованою до російських умов:
Ka = 1,2 Х 1 + 3,3 Х 2 + 1,4 Х 3 + 0,6 Х 4 + Х 5, (1)
де: Х 1 - ступінь мобілізації активів, що визначається за формулою: Х 1 = ОА / ВБ, де СБ - валюта балансу;
Х 2 - рентабельність активів, що визначається за формулою: Х 2 = ПІД / ВБ, де ПОД - прибуток від основної діяльності;
Х 3 - рівень самофінансування, що визначається за формулою: Х 3 = НК / ВБ, де НК - накопичений капітал, НК = резервний капітал + фонд соціальної сфери + цільові фінансування й надходження + нерозподілений прибуток минулих років + непокритий збиток минулих років і звітного року;
Х 4 - відношення статутного капіталу і зобов'язань (позикових джерел фінансування), що визначається за формулою: Х 4 = КК / (ДЗГ + КСВ), де КК - статутний капітал;
Х 5 - коефіцієнт оборотності всіх активів, що визначається за формулою: Х 5 = ВР / ВБ, де ВР - виручка від реалізації. Х 1, Х 3 і Х 4 - показники формули Альтмана, що характеризують частку власних коштів у пасивах (тобто відображають фінансову стійкість організації), Х 2 і Х 5 - показники рентабельності і оборотності активів.
Згідно із західними стандартами, якщо значення Ka> 3, то ймовірність банкрутства низька. Однак при аналізі фінансового стану російських підприємств орієнтуватися на стандарти, розраховані для стаціонарних процесів розвитку, - не досить коректно. Поки що в російських умовах перш за все необхідно звертати увагу на динаміку зміни показника, а не на його абсолютну величину. Практичний досвід показав, що в умовах стаціонарної економіки значення Ka <1,81 веде до поступового банкрутства.
Мета аналізу оборотності - оцінити здатність підприємства приносити дохід шляхом здійснення обороту «гроші - товар - гроші». Коефіцієнт оборотності активів показує, скільки разів за період «обернувся» аналізований актив. Період обороту - тривалість одного обороту активу в днях. Період обороту кожного з елементів активів відображає тривалість періоду (в днях), протягом якого гроші «пов'язані» у даному виді активів.
Аналіз оборотності поточних пасивів дозволяє оцінити середню тривалість відстрочки платежів, яку представляють підприємству його кредитори. У складі поточних пасивів розглядається кредиторська заборгованість, аванси покупців і стійкі пасиви.
Мета аналізу прибутковості та рентабельності - оцінити здатність підприємства приносити дохід на вкладені в поточну діяльність засобу і капітал.
При аналізі прибутковості окремо розглядається прибутковість основної діяльності, прибутковість інвестиційної діяльності і прибутковість діяльності підприємства в цілому. Однією зі складових оцінки прибутковості є аналіз беззбитковості. Його мета - визначити нижню межу прибутковості (точку беззбитковості), тобто мінімальний обсяг виручки, необхідної для покриття витрат на виробництво продукції. Друге завдання аналізу беззбитковості - оцінити тенденцію наближення до критичної точки і виявити причини, що вплинули на дану тенденцію.
Характеристика рентабельності підприємства передбачає розрахунок і аналіз основних показників економічної та фінансової рентабельності, найбільш значущими з яких є спільна і чиста рентабельність продажів, рентабельність активів, виробничих фондів і власного капіталу.
В даний час перед підприємствами промисловості стоїть завдання залучення коштів, необхідних для фінансування необоротних та оборотних активів з метою ефективного ведення виробничо-господарської діяльності. Залучення позикового капіталу призводить до появи ефекту фінансового важеля. Показник фінансового важеля є зворотним коефіцієнту автономії.
Мета аналізу ефективності праці - проаналізувати взаємозв'язок між зміною чисельності і заробітної плати та обсягом виробленої продукції та грошових надходжень. Аналіз ефективності праці грунтується на розрахунку питомих показників на рубль заробітної плати та одного працівника.
Тільки після розрахунку розглянутих вище показників і порівняння їх з нормативними значеннями, що враховують особливості галузевої та загальноекономічної специфіки перехідного періоду, можна дати таку оцінку фінансового стану підприємства, яку можна вважати достовірною.

1.2 Система управління фінансовим станом підприємства

Управління - функція організованих систем різної природи (біологічних, соціальних, технічних), що забезпечує збереження їх певної структури, підтримання режиму діяльності, реалізацію їхніх програм і цілей.
Це визначення можна поширити і на управління підприємством у зв'язку з тим, що саме управління дозволяє підтримувати режим діяльності і реалізовувати програми і цілі підприємства. При цьому принципи управління будуть одні і ті ж і при управлінні космічним кораблем, автомобілем, шевської майстерні, в якій працює три шевця, і величезним заводом, кількість працівників на якому становить кілька тисяч або десятків тисяч чоловік.
Очевидно, що управління відбувається в системі певних координат, однією з яких є час. У системі цих координат задається траєкторія руху об'єкта управління, а метою управління є вироблення таких дій, при яких кожне миттєве значення параметрів стану об'єкта у вигляді певних значень координат було б якомога ближче до координат заданої траєкторії в цей конкретний момент часу.
У зв'язку з тим що управління об'єктом відбувається в часі, то природно, що його необхідно представляти у вигляді деякої фазної системи. Причому фази управління слідують в строгій черговості.
Управління будь-яким об'єктом включає шість фаз:
1-а фаза - фаза планування;
2-а фаза - фаза обліку;
3-я фаза - фаза контролю;
4-а фаза - фаза аналізу;
5-а фаза - фаза вироблення ряду альтернативних рішень або визначення оптимального рішення;
6-а фаза - фаза реалізації одного або декількох з цих альтернативних рішень.
Перша фаза управління - фаза планування - була, є і буде однією з найважливіших. Це пов'язано з тим, що в процесі реалізації робіт, пов'язаних з плануванням діяльності об'єкта управління, необхідно враховувати не тільки параметри об'єкта управління, характеризують його стан, але і цілий ряд параметрів зовнішнього середовища, які можуть зробити істотний вплив на кінцеві результати управління.
У процесі виконання фази обліку збирається інформація про конкретних значеннях параметрів, що характеризують стан об'єкта управління. Ці параметри прямо або побічно утворюють систему координат, в якій визначена траєкторія руху об'єкта управління. При цьому основним завданням, що стоїть перед суб'єктом управління (оператором або менеджером), є збір конкретної достовірної та об'єктивної інформації про стан об'єкта управління.
Основна складність на даному етапі полягає у визначенні мінімального обсягу та номенклатури врахованих даних, які дозволяють керуючому суб'єкту мати чітке уявлення про стан об'єкта управління. Дана обставина пов'язана з двома моментами. Перший момент викликаний тим, що для збору та обробки інформації (у даному випадку облікової інформації) потрібні кошти, які завжди обмежені. Другий момент викликаний тим, що інформація може дублюватися і запізнюватися, а це не сприяє прийняттю обгрунтованого рішення.
Фаза контролю передбачає проведення робіт у порівнянні фактичних значень параметрів з наперед заданими (плановими). Таким чином, передбачається, що траєкторія руху керованого об'єкту вже розроблена.
У той же час можливий варіант, коли в процесі контролю доводиться порівнювати дані, отримані в поточний момент часу, з даними, отриманими в попередні моменти. Такі ситуації виникають, коли поведінка одного або декількох об'єктів розглядається в динаміці, і фактор часу є вирішальним. Найбільш яскравим прикладом саме такої ситуації є управління протизенітний ракетою в процесі перехоплення повітряної цілі.
У процесі реалізації фази аналізу проводиться визначення дійсних причин, вплив яких призвело до появи відхилень фактичних параметрів стану об'єкта управління від координат заданої траєкторії в даний момент часу (планових показників).
На підставі виявлених істинних причин відхилення на стадії вироблення ряду альтернативних рішень розробляється ряд допустимих рішень, де цільовими функціями, а також граничними і початковими умовами будуть виступати параметри, які описують стан об'єкта управління.
Однак необхідно враховувати той факт, що в будь-якому випадку спостерігається обмеженість ресурсів. Така обмеженість вимагає пошуку оптимального рішення. З цією метою визначається критерій оптимальності, граничні та початкові умови з використанням тієї інформації, яка була зібрана на фазі обліку.
На стадії фази реалізації прийнятого рішення здійснюється виконання виробленого оптимального рішення або декількох вироблених рішень. На цій стадії також визначаються необхідні сили і засоби, а також порядок реалізації виробленого рішення. Суб'єкти управління виконують прийняте рішення, використовуючи виділені сили та засоби.
Проектуючи все вищесказане на управління підприємством, необхідно сказати, що для його нормальної діяльності необхідно одночасно здійснювати технічне управління, управління персоналом, фінансове управління та ряд інших видів і форм управління.
Таким чином, фінансове управління підприємством є окремим випадком управління об'єктом.
Фінансовим управлінням на підприємстві повинен займатися фінансовий менеджер. Однак не секрет, що частина його функцій вільно чи мимоволі перекладається на головного бухгалтера. Особливо це характерно для підприємств малого чи середнього бізнесу, де роль фінансового менеджера грає директор підприємства.
З нашої точки зору фінансовий менеджер є однією з ключових фігур у команді менеджерів підприємства. Справа в тому, що фінансові результати діяльності підприємства є інтегроване відображення в грошовому вираженні діяльності всіх членів команди менеджерів. Тому одним з основних завдань фінансового менеджера є інтерпретація фінансових результатів своїм колегам по команді.
Якщо ж фінансовий менеджер цього не робить, то це означає, що всі інші члени команди менеджерів не знають про те, які результати їх роботи і, отже, внесок у загальну справу. Тобто в наявності сучасний Криловський варіант співпраці лебедя, рака і щуки.
Щоб забезпечити кожного керівника відповідною інформацією, потрібна єдина база даних, доступ до якої жорстко регламентований. Це пов'язано з тим, що для роботи фінансового менеджера з маркетологом потрібно один набір показників, з головним технологом - інший, із постачальником - третій і так далі. Це тільки те, що стосується членів команди менеджерів, але є ще й власники, яким потрібна зовсім інша інформація. Крім того, треба ще враховувати особливості інформації на кожному етапі управління.
Перша фаза фінансового управління - планування діяльності підприємства.
З точки зору фінансового управління по періодичності всі планування можна розділити на:
поточне планування (періодичність - до одного місяця);
бюджетування (щомісячне планування грошових потоків на підприємстві на строк до одного року).
Бюджетування представляє собою складання бюджетів доходів і витрат. При складанні цих бюджетів мають враховуватися умови продажу продукції, економічно обгрунтовані норми запасів сировини, матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих виробів, запасів готової продукції та обсягів незавершеного виробництва.
бізнес-планування розвитку підприємства (на термін від 3 до 5 років).
На багатьох підприємствах поточне планування все ж таки ведеться, але як би в силу інерції (ще не забута склалася система, що виникла в епоху централізованого планування). Бюджетування впроваджено на дуже обмеженому числі підприємств, що пов'язано з багатьма проблемами, що виникають при впровадженні бюджетування. А от бізнес-планування розвитку підприємства практично відсутня.
Причини відсутності бізнес-планування розвитку підприємства зводяться до наступного:
в умовах ринкової економіки потрібно детальне вивчення ринку (його обсяг, споживачі, конкуренти, постачальники, партнери), при цьому отримані результати аналізу ринку носять не абсолютний характер, а є підставою для визначення ймовірностей прояву тієї чи іншої події;
відсутність методики розробки бізнес-планів розвитку підприємства незважаючи на наявність методики розробки бізнес-планів інвестиційних проектів, які надаються як потенційним інвесторам, так і в установи банків (для отримання кредитів). При цьому всі спроби застосувати ці методики для розробки бізнес-планів розвитку підприємства не дають позитивних результатів;
керівництво підприємства не бачить для себе великої користі в наявності бізнес-плану розвитку підприємства, так як не розглядає планування як складовий елемент управління підприємством.
З нашої точки зору необхідність розробки саме бізнес-плану розвитку підприємства пов'язана з тим, що основною метою розробки бізнес-плану інвестиційного проекту є розрахунок економічної ефективності запропонованого проекту, а основною метою бізнес-плану розвитку підприємства є встановлення співвідношень між найважливішими показниками. Тільки такий підхід гарантує збереження життєздатності даного підприємства.
Як видно, цілі різні, отже, і методи їх досягнення різні. А це означає, що і структура та зміст таких бізнес-планів також буде різною.
Але бізнес-план є документом довгострокового планування (3-5 років). Для того щоб бізнес-план розвитку підприємства не залишився просто красивим побажанням, він повинен спиратися на результати щорічного бюджетування, результати маркетингового аналізу ринку, результати фінансового, управлінського та бухгалтерського обліків, з одного боку, і щорічно коригуватися на підставі результатів щорічного бюджетування - з іншого .
Друга фаза фінансового управління - фінансовий облік.
Принципова особливість даного обліку полягає в тому, що інформація, яка надходить від різних служб підприємства, повинна бути придатна для використання, а тому мати поруч властивостей. Найважливішими з них є об'єктивність, достовірність і періодичність.
Першими двома характеристиками вивчалася інформація починає володіти тільки після того, як відбулося конкретну подію, а періодичність інформації залежить від розглянутого періоду. Якщо одна і та ж інформація про ситуацію в цеху потрібна начальнику цеху за поточну добу, то менеджеру з фінансів - за більш тривалий період, тому що йому необхідно реагувати не на відхилення конкретного показника в конкретний проміжок часу, а на тенденцію, яка складається за більш тривалий відрізок часу.
Хоча фінансовий облік по своїм цілям і завданням значно відрізняється від бухгалтерського обліку, однак він значною мірою спирається на дані бухгалтерського обліку. При цьому використовуються дані головної бухгалтерської книги або оборотно-сальдової відомості.
У процесі виконання робіт на фазі обліку фінансовий менеджер повинен отримати і обробити інформацію про фінансовий стан підприємства, причому кількість врахованих показників повинно бути таким, щоб можна було сформувати систему граничних та початкових умов. І чим більше буде таких умов, тим більш реалістичним виявиться прийняте оптимальне рішення.
Третя фаза фінансового управління підприємством - фаза контролю - передбачає порівняння фактичних даних обліку з наперед заданими (плановими). Такими даними на підприємстві завжди є нормативи.
В епоху централізованого планування було досить просто розробити планові показники. У ринкових умовах підприємству ніхто не дає планових завдань. Але вони необхідні. Тому планові показники повинні формуватися при вивченні ринку. Для цього повинні розроблятися бізнес-плани розвитку, причому інформація, що міститься в них, є нормативною базою для розвитку підприємства на тривалий період (від 3 до 5 років з щорічною коригуванням).
В даний час фаза контролю виконує декілька не ті функції. У зв'язку з відсутністю системи планових показників діяльності підприємства фактично контроль зводиться до порівняння бухгалтерських даних лише за минулий та поточний (плановий) період.
Четверта фаза фінансового управління підприємством - фаза аналізу.
Тут доведеться заздалегідь визначитися з термінологією. А.І. Ковальов і В.П. Привалов дають таке визначення фінансового аналізу: «Під аналізом фінансової звітності підприємства розуміється виявлення взаємозв'язку і взаємозалежності між різними показниками його фінансово-господарської діяльності, які включені в звітність».
Приблизно до такого ж визначенням аналізу приходить і професор Університету Париж-Дофін Жак Рішар. Інші автори численних робіт з оцінки фінансово-економічного стану підприємства незалежно від змісту своїх праць не вважають за необхідне дати коректне визначення того, що вони називають аналізом.
Говорячи ж про аналіз як фазі фінансового управління підприємством, необхідно вказати, що встановлення тільки взаємозв'язки і взаємозалежності між показниками явно недостатньо. На цій фазі фінансового управління підприємством ставиться завдання виявити справжні причини, що породили фактори, вплив яких викликало відхилення.
Але навіть за відсутності системи планових показників (що ускладнює аналіз) можна спробувати побудувати систему причинно-наслідкових зв'язків, спираючись тільки на фактичні дані обліків.
Але для цього фаза аналізу підрозділяється на ряд послідовних етапів, першим з яких є діагностика фінансово-економічного стану підприємства. Для її проведення в якості вихідної інформації використовуються дані з балансу підприємства і звіту про фінансові результати, які прийняті на Україну, або дані балансу підприємства, звіту про прибуток і збитки, а також звіту про рух грошових коштів, прийняті в Російській Федерації. Всі ці документи, як на Україну, так і в Російській Федерації є відкритими.
Діагностика в цілому нагадує аналіз, при проведенні якого виявляються фактори, що роблять істотний вплив на фінансові результати діяльності підприємства, і крім статичних показників, що характеризують платоспроможність і фінансову стійкість, розраховуються ще й динамічні показники.
Однак необхідно пам'ятати про те, що при проведенні такого аналізу використовуються дані з балансу, яка відображає ситуацію тільки на початок і на кінець досліджуваного періоду, але ні в якому разі не ситуацію за весь період. Тому, побудувавши цілий ряд залежностей між показниками, які враховують результати діяльності на кінець і початок періоду, дуже важко або неможливо сказати, як протікала діяльність протягом цього періоду.
На другому етапі фази аналізу виробляється розрахунок відхилень, а на третьому етапі здійснюється обгрунтування причин відхилень за допомогою ланцюжка:
Фінансові результати Фактори Причини.
Така ланцюжок причинно-наслідкових зв'язків іменується схемою Ішикави або «риб'ячим скелетом». На цьому фаза аналізу закінчується.
П'ята фаза - фаза вироблення ряду альтернативних рішень або визначення оптимального рішення.
Для формування декількох можливих рішень, спрямованих на поліпшення тієї ситуації, в якій знаходиться підприємство, цілком достатньо інформації, зібраної ще на стадії аналізу. На основі цієї інформації можна скласти систему обмежень до відповідної цільової функції, а також провести ранжування причин, які найбільш сильно впливають на фінансово-економічний стан підприємства.
Практично, на підставі схеми Ішикави, яка дає якісне уявлення про зв'язки між причинами і наслідками, визначається кілька причин. Одна і та ж причина може викликати кілька наслідків, а усунення цих причин моделюється з метою оцінки можливих результатів (наслідків). Таким чином, виробляється кілька альтернативних рішень або навіть визначається оптимальне рішення, для чого вводиться критерій оптимізації.
Шоста фаза - фаза реалізації одного або декількох альтернативних рішень - здійснюється за розробленим планом і контролюється фінансовим менеджером.
Все вищевикладене є те ідеологічне обгрунтування, на базі якого будуються всі подальші міркування і робляться певні висновки.
Здатність підприємства своєчасно проводити платежі, фінансувати свою діяльність на розширеній основі, переносити непередбачені потрясіння й підтримувати свою платоспроможність у несприятливих обставинах свідчить про його стійкий фінансовий стан.
Якщо підприємство фінансово стійке, платоспроможне, воно має перевагу перед іншими підприємствами того ж профілю в залученні інвестицій, в отриманні кредитів, у виборі постачальників і в підборі кваліфікованих кадрів. Нарешті, воно не вступає в конфлікт з державою і суспільством, так як виплачує своєчасно платить податки в бюджет, внески до соціальних фондів, заробітну плату робітникам і службовцям, дивіденди акціонерам, а банкам гарантує повернення кредитів і сплату відсотків по них.
Будь-яка діяльність прямо впливає на структуру бухгалтерського балансу, так як він розраховується на основі оборотів, тобто з урахуванням відображення процесів (хоча обороти в сальдовом бухгалтерському балансі (форма № 1) не показуються, але саме через них визначаються залишки на кінець року). Отже, його збалансованість не є довільною. Якщо якісь співвідношення в балансі не влаштовують аналітика або керівника підприємства, змінити їх можна буде тільки наступного року, не допускаючи (або, навпаки, посилюючи) ті чи інші господарські операції (і відображають їх обороти), які впливають на дані співвідношення. У зв'язку з цим дуже важливо розуміти вплив фінансових ризиків на формування статей балансу, кількісно оцінювати і керувати ними. Мінімізуючи фінансові ризики, ми можемо впливати на стан статей балансу і, таким чином, управляти фінансовим станом підприємства.
Розглянемо вплив зміни собівартості на фінансовий стан підприємства.
Показник повної собівартості продукції є основою для оцінки ефективності діяльності підприємства. Даний показник відображає всі сторони господарської діяльності та акумулює результати використання всіх виробничих ресурсів. Від його рівня залежать фінансові результати діяльності підприємств, темпи розширеного відтворення, фінансовий стан суб'єктів господарювання.
Підприємство в змозі змінити величину собівартості. Зміна відіб'ється в балансі підприємства в частині його поточних активів, що стане причиною «обурення» фінансового стану підприємства. Необхідно передбачити ступінь і дати економічну оцінку цьому «обуренню».
При виявленні впливу зміни суми повної собівартості на фінансовий стан підприємства необхідно враховувати в аналізі зміну тих показників, які включає в себе собівартість. У структурі оборотних активів це:
витрати в НЗВ;
матеріальні витрати;
готова продукція на складах;
товари відвантажені;
дебіторська заборгованість (покупці та замовники).
Зростання загальної собівартості неоднаково відіб'ється на даних показниках. Якщо постачальники сировини і матеріалів підвищили ціну на свою продукцію, що викликало зростання собівартості, то у підприємства збільшаться наступні статті, представлені в балансі за фактичною собівартістю:
витрати в НЗВ;
матеріальні витрати;
готова продукція на складах;
товари відвантажені.
Але це може ніяк не відбитися на дебіторської заборгованості, якщо підприємство не прийме рішення підвищити ціну на свою продукцію. Припустимо, що при зростанні собівартості підприємство в рівній мірі збільшить ціну на свою продукцію. Тобто зміна собівартості призведе до такого ж зміни всіх перерахованих вище статей бухгалтерського балансу.
Вплив росту повної собівартості на платоспроможність
Попередня оцінка платоспроможності визначається за допомогою коефіцієнта потенційної платоспроможності:
До пот.пл. = ТА / ТО, (2)
де ТА - поточні активи,
ТО - поточні зобов'язання.
При збільшенні собівартості збільшиться сума поточних активів, при цьому поточні зобов'язання залишаться без змін. Таким чином, зростання собівартості збільшить потенційну платоспроможність.
У розрахунку коефіцієнта реальної платоспроможності не беруть участь показники, на які могла б вплинути зміна собівартості.
До реал.пл. = (ДС + КФЛ) / (КЗ + К НПС), (3)
де ДВ - грошові кошти,
КФЛ - короткострокові фінансові вкладення,
КЗ - кредиторська заборгованість,
До НПС - кредити, не погашені в строк.
Таким чином, збільшення собівартості не зробить впливу на коефіцієнт реальної платоспроможності.
Важливим показником для оцінки платоспроможності є сума чистих активів.
ЧА = А - НМА - ТО, (4)
де А - валюта балансу,
НМА - нематеріальні активи.
Сума активів включає в себе поточні активи, що свідчить про збільшення величини чистих активів при збільшенні собівартості, отже, сума чистих активів теж збільшиться.
При оцінці платоспроможності важливо мати в наявності вільний оборотний капітал (функціонуючий капітал), що дорівнює різниці між поточними активами і поточними зобов'язаннями. Він також збільшиться при зростанні собівартості.
Необхідно визначити структурні зрушення в балансі. При зростанні собівартості збільшиться частка виробничих запасів і оборотних коштів і може перевищити рекомендований значення <= 65%, а також збільшиться дебіторська заборгованість і може перевищити рекомендований значення <= 25%. Це «обтяжуватиме» поточні активи, хоча за рахунок збільшення матеріальних витрат і дебіторської заборгованості частка поточних активів у валюті балансу може досягти рекомендованого значення> = 40%.
Більшою мірою зростання собівартості вплине на внутрішній норматив платоспроможності:
До внутр = (ТО + МЗ) / ТО, (5)
де МЗ - матеріальні запаси.
Даний показник збільшиться, що говорить про те, що після погашення поточних зобов'язань у підприємства залишиться більше коштів під матеріальні запаси, і підприємство буде здатне забезпечити безперебійне виробництво.
Вплив росту повної собівартості на ліквідність
Ліквідність - ступінь перетворення коштів у готівку. Для аналізу зміни ліквідності при зростанні собівартості скористаємося методом Шеремета побудови балансу ліквідності. Метод заснований на угрупованню коштів в активі за ступенем зниження їх ліквідності і зобов'язань по зростанню термінів платежів.
В активі передбачаються наступні групи засобів:
А1. Високоліквідні засоби = кошти + короткострокові фінансові вкладення
(Не змінюються при зростанні собівартості).
А2. Ліквідні засоби = дебіторська заборгованість + інші активи
(Збільшуються за рахунок зростання дебіторської заборгованості).
А3. Повільно реалізовані активи = матеріальні запаси - витрати майбутнього періоду
(Збільшуються за рахунок зростання матеріальних запасів).
А4. Неліквідні активи = 1 розділ активу - довгострокові фінансові вкладення
(Не змінюються).
У пасиві угруповання зобов'язань здійснюється наступним чином:
П1. Найбільш термінові зобов'язання.
П2. Середньострокові зобов'язання.
П3. Довгострокові зобов'язання.
П4. Постійні пасиви.
На жодну з цих груп зміна собівартості впливу не надасть.
Оптимальний варіант, що відображає абсолютно ліквідний баланс, виглядає так:
А1> = П1
А2> = П2
А3> = П3
А4> = П4
Якщо баланс на підприємстві абсолютно неліквідний, то збільшення повної собівартості дозволить збільшити частку ліквідних і повільно реалізованих активів. Якщо допустити, що пасив при цьому не зміниться, то поєднання нерівностей зміниться і баланс охарактеризується потенційної ліквідністю:
А1 <= П1
А2> = П2
А3> = П3
А4 <= П4
Таким чином, збільшення загальної собівартості призведе до зростання проміжної та поточної ліквідності.
Вплив росту повної собівартості на фінансову стійкість
Під стійкістю розуміється стабільне перевищення доходів над витратами. Фінансова стійкість є головним компонентом загальної стійкості. Вона характеризується здатністю підприємства ефективно використовувати фінансові ресурси для забезпечення безперебійного процесу виробництва і реалізації продукції, тобто фінансова стійкість характеризується станом розподілу фінансових ресурсів та ефективністю їх використання по відношенню до витрат.
Для даного блоку аналізу вирішальне значення має питання про те, які показники відображають сутність стійкості фінансового стану. В умовах ринку балансова модель, з якої виходить аналіз, має вигляд:
F + E з + R д = І з + С кк + С дк + К о + R p, (6)
де F - основні засоби і вкладення;
E з - запаси і витрати;
R д - грошові кошти, короткострокові фінансові вкладення, розрахунки (ДЗ) та інші активи;
І з - джерела власних коштів;
З кк - короткострокові кредити і позики;
З дк - довгострокові кредити та позики;
К о - позики, не погашені в строк;
R p - розрахунки (КЗ) та інші пасиви.
Враховуючи, що для ефективної діяльності підприємства довгострокові кредити і позикові кошти мають спрямовуватися переважно на придбання основних засобів і на капітальні вкладення, перетворимо вихідну балансову формулу:
E з + R д = ((І з + С дк)-F) + (З кк + + К о + R p) (7)
Звідси можна зробити висновок, що за умови обмеження запасів і витрат величиною ((І з + С дк)-F):
E з <= І с + З дк - F, (8)
буде виконуватися умова платоспроможності підприємства, тобто грошові кошти, короткострокові фінансові вкладення й активні розрахунки з дебіторами покриють короткострокову заборгованість підприємства (С кк + К о + R p):
R д> = С кк + К о + R p. (9)
Очевидно, що при зростанні повної собівартості, а отже, і при зростанні матеріальних запасів і витрат і дебіторської заборгованості, буде виконуватися тільки друге обмеження. Для виконання першої нерівності необхідно зниження величини матеріальних витрат у балансі, що неможливо при зростанні собівартості.
Можна зробити висновок, що в цілому зростання повної собівартості негативно впливає на фінансову стійкість підприємства. Збільшується величина матеріальних витрат і знижується здатність підприємства покривати витрати власними засобами, йому доводиться брати короткострокові кредити і позики. Для нормальної фінансової нестійкості величина залучених короткострокових кредитів не повинна перевищувати сумарної вартості виробничих запасів і готової продукції (найбільш ліквідної частини запасів і витрат). У той же час через зростання величини активних розрахунків можливе покриття деякої частки короткострокової заборгованості підприємства.
Таким чином, ми виявили, що зростання собівартості неоднозначно впливає на фінансовий стан підприємства. Для визначення найбільш повного і вірного результату необхідно дати комплексну оцінку з урахуванням всіх взаємозв'язків показників.
Як було показано вище, будь-які господарські процеси відбиваються на структурі балансу. Отже, бухгалтерський баланс можна розглядати як детерміновану факторну систему, так як статті балансу мають заздалегідь визначену функціональну залежність від загальних показників фінансового стану.
У зв'язку з цим для управління фінансовим станом доцільно використовувати методи моделювання детермінованих факторних систем.
Математичне моделювання економічних явищ є важливим інструментом економічного аналізу. Воно дає можливість отримати чітке уявлення про досліджуваний об'єкт, охарактеризувати і кількісно описати його внутрішню структуру і зовнішні зв'язки. Зміст методу моделювання становлять конструювання моделі на основі попереднього вивчення об'єкта та виділення його істотних характеристик, експериментальний або теоретичний аналіз моделі, зіставлення результатів з даними про об'єкт, коригування моделі.
В якості моделі необхідно використовувати ключовий показник, найбільш повно відображає цікавлять нас аспекти. Таким показником може бути платоспроможність підприємства, що є зовнішнім проявом фінансового стану підприємства. Даний показник дає якісну характеристику фінансового стану, тобто можливості готівкою грошовими ресурсами своєчасно і повністю виконувати розрахунки з бюджетом по податках, з банками та кредиторами - по позичках і відсоткам за кредит, з постачальниками - з поставок і послуг і з трудовим колективом - з оплати праці і соціальними гарантіями.
У сучасній економічній літературі зустрічаються різні підходи до визначення економічної сутності платоспроможності. На наш погляд, це комплексне поняття, що об'єднує такі ємні поняття в аналізі фінансового стану, як ліквідність, кредитоспроможність, оцінка можливого банкрутства.
Коефіцієнт платоспроможності можна представити у вигляді кратною двухфакторной детермінованої моделі як відношення поточних активів і поточних зобов'язань:
До пл / сп = ТА / ТО (10)
Для повного та об'єктивного аналізу фінансового стану підприємства необхідний аналіз всіх складових платоспроможності.
Далі ми перетворимо дану кратну модель платоспроможності з застосуванням різних прийомів розчленування загального показника на економічні, фінансові та виробничі фактори, які будуть об'єктом в більш детальному аналізі величини коефіцієнта платоспроможності відповідно до рисунку 2.

Малюнок 2 - Детермінована факторна модель платоспроможності
Моделюючи чисельник і знаменник як адитивні багатофакторні моделі окремо, можна виділити з двох комплексних факторів вихідної моделі як завгодно приватних чинників, функціонально залежних від платоспроможності.
Таким чином, управляти фінансовим станом через управління платоспроможністю можна за допомогою зміни приватних локальних показників, що мають найбільший вплив на результативний.
Даний аналіз можна провести, використовуючи прикладну програму персонального комп'ютера Excel, внісши до неї необхідні функціональні залежності.
Узагальнюючи вищевикладене можна сказати, що моделювання детермінованих факторних систем дозволяє виявити нові формули розрахунку результативного показника з розширеним числом факторів, що входять до його складу. Шляхом перетворення вихідної моделі з двох факторів розрахунку платоспроможності були отримані приватні локальні показники, що характеризують виробничі процеси. Керуючи цими приватними показниками, процес моделювання дозволяє впливати на платоспроможність, фінансову стійкість, і, тим самим, мінімізуючи фінансові ризики, управляти фінансовим станом в цілому.

1.3 Ефективність управління фінансовим станом підприємства

Оцінка економічної ефективності проводиться шляхом зіставлення результатів діяльності з витратами на її здійснення:
(11)
Під результатами діяльності підприємства розуміють його корисний кінцевий результат у вигляді:
1) матеріалізірованного результату процесу виробництва, що вимірюється обсягом продукції в натуральній і вартісній формах;
2) народногосподарського результату діяльності підприємства, який включає не тільки кількість виготовленої продукції, але й охоплює її споживчу вартість.
Кінцевим результатом виробничо-господарської діяльності підприємства за певний проміжок часу є чиста продукція, тобто новостворена вартість, а кінцевим фінансовим результатом комерційної діяльності - прибуток.
Ефективність фінансової діяльності можна класифікувати за окремими ознаками на такі види:
- За наслідками - економічна, соціальна та екологічна;
- За місцем отримання ефекту - локальна (госпрозрахункова) і народногосподарська;
- За ступенем збільшення (повторення) - первинна (одноразовий ефект) і мультиплікаційна (багаторазово-повторювана);
- За метою визначення - абсолютна (характеризує загальну величину ефекту або в розрахунку на одиницю витрат чи ресурсів) і порівняльна (при виборі оптимального варіанта з декількох варіантів господарських чи інших рішень).
Всі разом узяті види ефективності формують загальну інтегральну ефективність діяльності підприємства.
Досягнення економічного чи соціального ефекту пов'язано з необхідністю здійснення поточних і одноразових витрат. До поточних відносяться витрати, що включаються до собівартості продукції. Одноразові витрати - це авансовані кошти на створення основних і приріст оборотних фондів у формі капітальних вкладень, які дають віддачу лише через деякий час.
Вимірювання ефективності передбачає встановлення критерію економічної ефективності, який повинен бути єдиним для всіх ланок економіки - від підприємства до народного господарства в цілому.
Можна визначити наступну систему показників ефективності:
1) узагальнюючі показники:
- Виробництво чистої продукції на одиницю витрат ресурсів;
- Прибуток на одиницю загальних витрат;
- Рентабельність виробництва;
- Витрати на 1 гривню товарної продукції;
- Частка приросту продукції за рахунок інтенсифікації виробництва;
- Народногосподарський ефект використання одиниці продукції;
2) показники ефективності використання праці (персоналу):
- Темп зростання продуктивності праці;
- Частка приросту продукції за рахунок збільшення продуктивності праці;
- Абсолютне і відносне вивільнення працівників;
- Коефіцієнт використання корисного фонду робочого часу;
- Трудомісткість одиниці продукції;
- Зарплатоемкость одиниці продукції;
3) показники ефективності використання виробничих фондів:
- Загальна фондовіддача;
- Фондовіддача активної частини основних фондів;
- Рентабельність основних фондів;
- Фондомісткість одиниці продукції;
- Матеріаломісткість одиниці продукції;
- Коефіцієнт використання найважливіших видів сировини і матеріалів;
4) показники ефективності використання фінансових коштів:
- Оборотність оборотних коштів;
- Рентабельність оборотних коштів;
- Відносне вивільнення оборотних коштів;
- Питомі капітальні вкладення (на одиницю приросту потужності або продукції);
- Рентабельність капітальних вкладень;
- Термін окупності капітальних вкладень і ін
Рівень економічної ефективності залежить від різноманіття взаємопов'язаних чинників.
Все різноманіття чинників зростання ефективності можна класифікувати за трьома ознаками:
1) джерелами підвищення ефективності, основними з яких є: зниження трудо-, матеріало-, фондо-і капіталомісткості виробництва продукції, раціональне використання природних ресурсів, економія часу та підвищення якості продукції;
2) основним напрямам розвитку і вдосконалення виробництва, до яких відносяться: прискорення науково-технічного прогресу, підвищення техніко-економічного рівня виробництва; вдосконалення структури виробництва, впровадження організаційних систем управління; вдосконалення форм і методів організації виробництва, планування, мотивації, трудової діяльності та ін .;
3) рівнем реалізації в системі управління виробництвом, в залежності від якого чинники поділяються на:
а) внутрішні (внутрішньовиробничі), основними з яких є: освоєння нових видів продукції; механізація і автоматизація, впровадження прогресивної технології і новітнього обладнання; поліпшення використання сировини, матеріалів, палива, енергії; вдосконалення стилю управління і ін;
б) зовнішні - це вдосконалення галузевої структури промисловості і виробництва, державна економічна та соціальна політика, формування ринкових відносин і ринкової інфраструктури та інші фактори

2 Методичні підходи до управління фінансовим станом підприємства

2.1 Методика оцінки і аналіз фінансового стану підприємства

Метод економічного аналізу являє собою спосіб підходу до вивчення господарських процесів в їх плавному розвитку.
Характерними рисами методу економічного аналізу є:
визначення системи показників, що всебічно характеризують господарську діяльність організацій;
встановлення співпідпорядкованості показників з виділенням сукупних результативних факторів і факторів (основних і другорядних), на них впливають;
виявлення форми взаємозв'язку між факторами;
вибір прийомів і способів для вивчення взаємозв'язку;
кількісний вимір впливу чинників на сукупний показник.
Сукупність прийомів і способів, які застосовуються при вивченні господарських процесів, складає методику економічного аналізу.
Методика економічного аналізу базується на перетині трьох областей знань: економіки, статистики та математики.
До економічних методів аналізу відносять порівняння, угрупування, балансовий і графічний методи.
Статистичні методи включають в себе використання середніх і відносних величин, індексний метод, кореляційний і регресивний аналіз та ін
Математичні методи можна розділити на три групи: економічні (матричні методи, теорія виробничих функцій, теорія міжгалузевого балансу); методи економічної кібернетики і оптимального програмування (лінійне, нелінійне, динамічне програмування); методи дослідження операцій та прийняття рішень (теорія графів, теорія ігор, теорія масового обслуговування).
Охарактеризуємо основні прийоми і методи економічного аналізу
Порівняння - зіставлення досліджуваних даних і фактів господарського життя. Розрізняють горизонтальний порівняльний аналіз, який застосовується для визначення абсолютних і відносних відхилень фактичного рівня досліджуваних показників від базового; вертикальний порівняльний аналіз, який використовується для вивчення структури економічних явищ; трендовий аналіз, застосовуваний при вивченні відносних темпів росту і приросту показників за ряд років до рівня базисного року , тобто при дослідженні рядів динаміки.
Обов'язковою умовою порівняльного аналізу є порівнянність порівнюваних показників, що припускає:
єдність об'ємних, вартісних, якісних, структурних показників;
єдність періодів часу, за які проводиться порівняння;
порівнянність умов виробництва;
порівнянність методики обчислення показників.
Середні величини - обчислюються на основі масових даних про якісно однорідних явищах. Вони допомагають визначати загальні закономірності і тенденції у розвитку економічних процесів.
Угруповання - використовуються для дослідження залежності в складних явищах, характеристика яких відбивається однорідними показниками і різними значеннями (характеристика парку устаткування за термінами введення в експлуатацію, за місцем експлуатації, за коефіцієнтом змінності тощо)
Балансовий метод полягає в порівнянні, порівняння двох комплексів показників, які прагнуть до певного рівноваги. Він дозволяє виявити в результаті новий аналітичний (балансуючий) показник.
Наприклад, при аналізі забезпеченості підприємства сировиною порівнюють потреба в сировині, джерела покриття потреби і визначають балансуючий показник - дефіцит або надлишок сировини.
Як допоміжний, балансовий метод використовується для перевірки результатів розрахунків впливу факторів на результативний сукупний показник. Якщо сума впливу факторів на результативний показник дорівнює його відхилення від базового значення, то, отже, розрахунки проведені правильно. Відсутність рівності свідчить про неповну врахуєте чинників або про допущені помилки:
, (12)
де у - результативний показник; x-фактори;  у (х i) - відхилення результативного показника за рахунок фактора х i.
Балансовий метод застосовують також для визначення розміру впливу окремих факторів на зміну результативного показника, якщо відомо вплив інших факторів:
. (13)
Графічний спосіб. Графіки є масштабним зображенням показників та їх залежності за допомогою геометричних фігур.
Графічний спосіб не має в аналізі самостійного значення, а використовується для ілюстрації вимірювань.
Індексний метод грунтується на відносних показниках, що виражають відношення рівня даного явища до його рівня, взятому в якості бази порівняння. Статистика називає кілька видів індексів, які застосовуються при аналізі: агрегатні, арифметичні, гармонійні і т.д.
Використавши індексні перерахунки і побудувавши часовий ряд, що характеризує, наприклад, випуск промислової продукції у вартісному вираженні, можна кваліфіковано проаналізувати явища динаміки.
Метод кореляційного і регресійного (стохастичного) аналізу широко використовується для визначення тісноти зв'язку між показниками не знаходяться у функціональній залежності, тобто зв'язок проявляється не в кожному окремому випадку, а в певній залежності.
За допомогою кореляції вирішуються два головні завдання:
складається модель діючих факторів (рівняння регресії);
дається кількісна оцінка тісноти зв'язків (коефіцієнт кореляції).
Матричні моделі являють собою схематичне відображення економічного явища чи процесу з допомогою наукової абстракції. Найбільшого поширення тут отримав метод аналізу «витрати-випуск», що будується з шахової схемою і дозволяє в найбільш компактній формі представити взаємозв'язок витрат і результатів виробництва.
Математичне програмування - це основний засіб вирішення завдань щодо оптимізації виробничо-господарської діяльності.
Метод дослідження операцій спрямований на вивчення економічних систем, в тому числі виробничо-господарської діяльності підприємств, з метою визначення такого поєднання структурних взаємопов'язаних елементів систем, що найбільшою мірою дозволить визначити найкращий економічний показник з ряду можливих.
Теорія ігор як розділ дослідження операцій - це теорія математичних моделей прийняття оптимальних рішень в умовах невизначеності або конфлікту декількох сторін, що мають різні інтереси.
Розглянемо методику факторного аналізу
Всі явища і процеси господарської діяльності підприємств знаходяться у взаємозв'язку і взаємозумовленості. Одні з них безпосередньо пов'язані між собою, інші побічно. Звідси важливим методологічним питанням в економічному аналізі є вивчення та вимірювання впливу факторів на величину досліджуваних економічних показників.
Під економічним факторним аналізом розуміється поступовий перехід від вихідної факторної системи до кінцевої факторної системи, розкриття повного набору прямих, кількісно вимірних факторів, що впливають на зміну результативного показника.
За характером взаємозв'язку між показниками розрізняють методи детермінованого і стохастичного факторного аналізу.
Детермінований факторний аналіз являє собою методику дослідження впливу чинників, зв'язок яких з результативним показником носить функціональний характер.
Основні властивості детермінованого підходу до аналізу:
побудова детермінованої моделі шляхом логічного аналізу;
наявність повної (жорсткої) зв'язку між показниками;
неможливість розподілу результатів впливу одночасно діючих факторів, які не піддаються об'єднанню в одній моделі;
вивчення взаємозв'язків у короткостроковому періоді.
Розрізняють чотири типи детермінованих моделей:
Адитивні моделі являють собою алгебраїчну суму показників і мають вигляд
. (14)
До таких моделей, наприклад, відносяться показники собівартості у взаємозв'язку з елементами витрат на виробництво і до статей витрат; показник обсягу виробництва продукції в його взаємозв'язку з обсягом випуску окремих виробів або обсягу випуску в окремих підрозділах.
Мультиплікативні моделі в узагальненому вигляді можуть бути представлені формулою
. (15)
Прикладом мультиплікативної моделі є двофакторна модель обсягу реалізації
, (16)
де Ч - середньооблікова чисельність працівників;
CB - середній виробіток на одного працівника.
Кратні моделі:
. (17)
Прикладом кратної моделі служить показник терміну оборотності товарів (у днях). Т ОБ.Т:
, (18)
де З Т - середній запас товарів; О Р - одноденний обсяг реалізації.
Змішані моделі являють собою комбінацію перерахованих вище моделей і можуть бути описані за допомогою спеціальних виразів:
(19)
Прикладами таких моделей служать показники витрат на 1 грн. товарної продукції, показники рентабельності і ін
Для вивчення залежності між показниками і кількісного виміру безлічі факторів, що вплинули на результативний показник, наведемо загальні правила перетворення моделей з метою включення нових факторних показників.
Для деталізації узагальнюючого факторного показника на його складові, які становлять інтерес для аналітичних розрахунків, використовують прийом подовження факторної системи.
Якщо вихідна факторна модель , А , То модель набуде вигляду .
Для виділення деякого числа нових факторів і побудови необхідних для розрахунків факторних показників застосовують прийом розширення факторних моделей. При цьому чисельник і знаменник множаться на одне і теж число:
. (20)
Для побудови нових факторних показників застосовують прийом скорочення факторних моделей. При використанні даного прийому чисельник і знаменник ділять на одне і те ж число.
. (21)
Деталізація факторного аналізу багато в чому визначається числом факторів, вплив яких можна кількісні оцінити, тому велике значення в аналізі мають багатофакторні мультиплікативні моделі. В основі їхньої побудови лежать наступні принципи:
місце кожного фактора в моделі повинно відповідати його ролі у формуванні результативного показника;
модель повинна будуватися з двухфакторной повної моделі шляхом послідовного розчленування факторів, як правило якісних, на складові;
при написанні формули багатофакторної моделі фактори повинні розташовуватися зліва направо у порядку їх заміни.
Побудова факторної моделі - перший етап детермінованого аналізу. Далі визначають спосіб оцінки впливу факторів.
Спосіб ланцюгових підстановок полягає у визначенні ряду проміжних значень узагальнюючого показника шляхом послідовної заміни базисних значень факторів на звітні. Цей спосіб грунтується на елімінування. Елімінувати - значить усунути, виключити вплив усіх факторів на величину результативного показника, крім одного. При цьому виходячи з того, що всі фактори змінюються незалежно один від одного, тобто спочатку змінюється один фактор, а всі інші залишаються без зміни. потім змінюються два при незмінності інших і т.д.
У загальному вигляді застосування способу ланцюгових постановок можна описати таким чином:
(22)
де a 0, b 0, c 0 - базисні значення факторів, що впливають на узагальнюючий показник у;
a 1, b 1, c 1 - фактичні значення факторів;
y a, y b, - проміжні зміни результуючого показника, пов'язаного зі зміною факторів а, b, відповідно.
Загальна зміна складається з суми змін результуючого показника за рахунок зміни кожного фактора при фіксованих значеннях інших факторів:
(23)
Переваги даного способу: універсальність застосування, простота розрахунків.
Недолік методу полягає в тому, що, залежно від обраного порядку заміни факторів, результати факторного розкладання мають різні значення. Це пов'язано з тим, що в результаті застосування цього методу утворюється якийсь нерозкладний залишок, який додається до величина впливу останнього фактора. На практиці точністю оцінки факторів нехтують, висуваючи на перший план відносну значимість впливу того чи іншого чинника. Однак існують певні правила, що визначають послідовність підстановки:
за наявності в факторної моделі кількісних і якісних показників в першу чергу розглядається зміна кількісних факторів;
якщо модель представлена ​​кількома кількісними та якісними показниками, послідовність підстановки визначається шляхом логічного аналізу.
Під кількісним чинниками при аналізі розуміють ті, які виражають кількісну визначеність явищ і можуть бути отримані шляхом безпосереднього обліку (кількість робочих, верстатів, сировини тощо).
Якісні чинники визначають внутрішні якості, ознаки та особливості досліджуваних явищ (продуктивність праці, якість продукції, середня тривалість робочого дня і т.д.).
Спосіб абсолютних різниць є модифікацією способу ланцюгової підстановки. Зміна результативного показника за рахунок кожного фактора способом різниць визначається як добуток відхилення досліджуваного фактора на базисне або звітне значення іншого чинника залежно від обраної послідовності підстановки:
(24)
Спосіб відносних різниць застосовується для вимірювання впливу факторів на приріст результативного показника в мультиплікативних та змішаних моделях виду у = (а - в). С. Він використовується у випадках, коли вихідні дані містять певні раніше відносні відхилення факторних показників у відсотках.
Для мультиплікативних моделей типу у = а. В. З методика аналізу наступна:
знаходять відносне відхилення кожного факторного показника:
(25)
визначають відхилення результативного показника у за рахунок кожного фактору
(26)
Інтегральний метод дозволяє уникнути недоліків, притаманних методу ланцюгової підстановки, і не вимагає застосування прийомів з розподілу нерозкладного залишку за факторами, тому що в ньому діє логарифмічний закон перерозподілу факторних навантажень. Інтегральний метод дозволяє досягти повного розкладання результативного показника за факторами і носить універсальний характер, тобто застосуємо до мультиплікативним, кратним і змішаних моделей. Операція обчислення визначеного інтеграла вирішується за допомогою ПЕОМ і зводиться до побудови Фундаментальний вираз, які залежать від виду функції або моделі факторної системи.
Можна використовувати також вже сформовані робочі формули:
1. Модель виду :
(27)
2. Модель виду :
(28)
3. Модель виду :
(29)
4. Модель виду :
(30)

2.2 Організація управління фінансовим станом підприємства

Фінансовий менеджмент є частиною загального управління підприємством. Загальний же менеджмент може реалізувати різні управлінські схеми - або традиційні і добре себе зарекомендували в умовах стабільності лінійно-функціональні структури управління, або більш гнучкі і адаптивні до мінливих ринкових умов дивизионально-штабні схеми, а також продуктові, матричні, проектні та ін типи управлінських структур.
Незалежно від вибору схеми побудови управління підприємством організація фінансів в будь-якій галузі та на підприємствах різного організаційно-правового статусу будується на єдиних базових принципах:
економічна самостійність;
самофінансування;
матеріальна зацікавленість;
фінансова відповідальність;
контроль, включаючи внутрішній аудит;
резервування під фінансові ризики.
При спільності принципів управління фінансами в різних формах організації бізнесу, а також у різних галузях і сферах економіки виникають специфічні особливості реалізації фінансових відносин. У комерційних організаціях різних типів - товариствах, кооперативах, господарських товариствах, унітарних підприємствах, акціонерних товариствах специфічні багато економічні процеси, а значить, і фінансові відносини, їх опосередковують. Різні структури джерел фінансування, включаючи доступ до фінансових ринків і банківських кредитах, різняться набір активів, ступінь їх ліквідності, швидкість обороту капіталу, обсяги та інтенсивність грошових потоків, структура витрат, прибутковість операцій, рівень ризиків.
Найбільш специфічною є організація фінансів акціонерних товариств як структур, що переважають в економіках інкорпорованого виду. Тут виникають особливі відносини за процедурами емісії акцій, формування структури капіталу та управління ним, зв'язків з акціонерами, дивідендної політики. На цій основі виникає поняття корпоративне управління - система коректного взаємодії менеджменту з акціонерами і всіма фінансово зацікавленими в успішній роботі компанії сторонами. Якість управління компаніями в такому випадку оцінюється за допомогою рейтингу корпоративного поведінки, що визначається за допомогою наступних критеріїв:
рівень прозорості роботи ключових підрозділів компанії, розкриття інформації;
дотримання стандартів бухгалтерської звітності;
рівень менеджменту;
характеристики функціонування ради директорів;
структура акціонерного капіталу;
реалізація прав акціонерів, у т.ч. ставлення до дрібних акціонерів;
рівень ризиків.
У ряді компонентів менеджменту фінанси грають найважливішу роль. Уміло організований фінансовий менеджмент є серйозним чинником успіху підприємства на ринку. І навпаки, в силу дії механізму зворотного зв'язку неефективно організоване управління фінансами може послабити конкурентну позицію компанії. Які індикатори вказують на неотлаженность процесів і структур управління фінансовими потоками? Ними можуть бути:
Відсутність фінансової служби як такої або виконання нею підсобної по відношенню до бухгалтерської або планово-економічної роботи ролі.
Виконання фінансових функцій іншими відділами (маркетингу, збуту, плановим відділом) за наявності фінансової оргструктури або дублювання ними функцій.
Незадовільний розподіл відповідальності і повноважень.
Невиконання багатьох функцій в рамках управлінського обліку - управління витратами, запасами, заборгованістю покупців, фінансовими ризиками.
Недостатня кваліфікація фінансових працівників, нерозуміння багатьох концептуальних речей (грошові потоки, бюджет, вартість капіталу) в контексті корпоративної стратегії.
Недосконалість документообігу, інформаційного та технічного, в т.ч. комп'ютерного забезпечення.
Відсутність мотивації працівників фінансових служб.
Хаос в управлінні фінансами - відсутність сильної аналітичної функції, ключових елементів управлінського та податкового обліку і планування, нераціональний документообіг, непоінформованість керівництва, погане управління грошовими потоками, неефективне управління запасами та портфелем готової продукції - тягне за собою такі негативні моменти, як затримки зарплати, податкові недоїмки, великі обсяги дебіторської заборгованості, труднощі з отриманням банківських кредитів, низьку рентабельність продукції, труднощі зі збутом, високу издержкоемкость, марнотратне витрачання коштів, відсутність власного оборотного капіталу й ін Загальним підсумком є ​​погіршення фінансового стану, наростання фінансових труднощів - словом, наростання потенціалу банкрутства.
Негативні наслідки незадовільного фінансового управління можуть проявлятися як суто фінансові втрати, втрати і втрачені можливості, так і у вигляді ослаблення якості бізнесу в цілому.
Наслідком відсутності уваги до оптимізації руху грошових потоків, гармонізації припливів і відтоків, до складання їх прогнозів є проблеми з платоспроможністю.
Надмірні і необгрунтовані позики на ринку капіталів здорожують загальну вартість ресурсів, погіршують фінансовий стан.
Іммобілізація оборотних коштів (використання короткострокових позикових коштів як джерела фінансування довгострокових вкладень) порушує баланс ліквідності, ускладнює фінансування оборотного капіталу.
Недостатність оборотних активів у порівнянні з короткостроковими джерелами призводить до нестачі власного оборотного капіталу.
Незадовільна робота з дебіторами загострює проблему ліквідності, уповільнює оборотність поточного капіталу, а в разі безнадійних боргів приводить до прямих збитків.
Відсутність елементів управлінського обліку та бюджетування веде до невірної оцінки результатів, неадекватними цінами, втрати прибутку.
Недолік прибутку та його неефективний розподіл ведуть до втрати власного капіталу.
Невиявлення ключових факторів створення вартості на підприємстві знижує рентабельність капіталу власників і обмежує можливості зростання вартості фірми.
Крім цього сигналом майбутніх значних фінансових труднощів є: неправильна реінвестиційні політика, неувага до акціонерів (порушення їх прав, невиплата дивідендів), наявність наднормативних і залежалих товарів і виробничих запасів; погіршення відносин з банками, застосування у виробничому процесі переамортізірованного обладнання, використання нових джерел фінансування на відносно невигідних умовах і пр.
Паралельно з фіксацією втрат прибутків, незароблених грошей, зниження ліквідності як передумов фінансової кризи підприємство стикається з більш серйозними загальнокорпоративні проблемами. Головна з них - це зниження інвестиційної привабливості компанії в очах потенційних вітчизняних та іноземних партнерів як реакція на незадовільний фінансовий менеджмент. А без інвестицій неможливо реалізувати стратегію зростання як провідну довготривалу ціль. Підприємство, яке не оптимізуючу структуру капіталу, не стежить за грошовими потоками, розрахунками з дебіторами і кредиторами, державою, не організує економічний облік витрат, не аналізує поточну та інвестиційну діяльність, що не становить детальні фінансові прогнози і бюджети, ризикує залишитися без прийнятних за ціною зовнішніх джерел фінансування.
Звідси випливає головне завдання фінансового менеджменту - оптимізувати всі описані фінансові процеси.
Організаційна структура управління фінансами може виглядати наступним чином (виділено лише блок управління фінансами) (рис. 3).
Головні функціональні обов'язки
Ключова в процесі фінансового менеджменту посаду фінансового директора (іноді посаду іменується «директор з економіки та фінансів» або «віце-президент компанії з фінансів») включає в себе також такі завдання, як впровадження нових управлінських схем, підбір кадрів, відносини з власниками, формування іміджу перед банками та іншими партнерами.
Крім традиційних облікових завдань принципово важливим у роботі відділу бухгалтерського обліку, або бухгалтерії, є керівництво групою управлінського обліку. Її завданням є проведення маржинального аналізу (у т.ч. визначення порогу рентабельності), заснованого на виділенні постійних витрат як головного чинника операційного ризику, подання звіту про прибутки та збитки у форматі «змінні-постійні витрати», агрегування, трансформація балансу для управлінських цілей , перевірка взаємозв'язків трьох головних фінансових документів - балансу, звіту про прибутки і збитки, звіту про рух грошових коштів.
Орієнтовна схема управління фінансами на підприємствіОрієнтовна схема управління фінансами на підприємстві
Малюнок 3 - Примірна схема управління фінансами на підприємстві
У таблиці наводиться перелік головних функціональних обов'язків ключових фінансових керівників.
Таблиця 2 - Перелік головних функціональних обов'язків ключових фінансових керівників
Фінансовий директор
Головний бухгалтер
Фінансовий менеджер (начальник фінансового відділу)
Начальник планового відділу
Несення повної відповідальності за управління фінансами
Формування фінансової стратегії і політики
Керівництво роботою бухгалтерії, фінансового та планового відділів
Констатація фінансових підсумків
Вироблення рекомендацій вищому керівництву
Розробка облікової політики як системи методів і прийомів ведення бухгалтерського обліку
Адекватне відображення в обліку господарських операцій фірми
Представлення даних обліку внутрішнім і зовнішнім користувачам
Здійснення поточного управління фінансами
Планування господарської діяльності комерційної організації
Аналіз виробничих аспектів діяльності як обгрунтування управлінських рішень керівництва
Підготовка статистичної звітності
У функціональні обов'язки начальника фінансового відділу, описується загальним терміном «поточне управління фінансами», входять:
фінансовий аналіз поточної ситуації, в т.ч. коефіцієнтний аналіз;
відстеження надходження виручки;
затвердження контрактів на продаж;
визначення політики продажу в кредит;
затвердження замовлень на купівлю ресурсів;
управління надходження і витрачання грошових коштів;
управління дебіторською і кредиторською заборгованістю в щоденному режимі;
аналіз відповідності наявних засобів фінансовими зобов'язаннями;
пошук нових джерел фінансування;
визначення потреби в оборотних коштах;
переговори з банками про короткострокові кредити;
кеш-менеджмент (оперативне управління грошовими коштами і короткостроковими фінансовими вкладеннями);
аналіз ефективності інвестиційних проектів;
рішення з Дивестування (продажу активів);
фінансове планування, прогнозування;
участь у складанні фінансових бюджетів в рамках загального бюджету компанії і пр.
Відмінними від фінансових функцій є завдання начальника планового відділу. Акцент в його діяльності поставлений на загальноекономічних аспектах: це аналіз прибутковості за типами продукції, по підрозділах і підприємству в цілому, аналіз обсягу і динаміки витрат, їх чинників, відхилень від планових витрат і нормативів, розрахунок кошторисних витрат і нормативів споживання ресурсів, у т. ч. для визначення трансфертних цін, за якими продукція поставляється всередині підприємства, розробка методів зниження витрат, підготовка конкретних рішень з ціноутворення, оцінка незавершеного виробництва та запасів, розробка на цій базі виробничих планів і бюджетів, підготовка статистичної звітності.
Разом з керівництвом компанії саме планово-економічні служби є відповідальними за ключові фактори формування прибутку як результату певного співвідношення продажів і витрат. Звідси їх увагу до фізичних і вартісним обсягами виробництва і реалізації, до цін, до детального аналізу виробничих, комерційних і управлінських витрат.
Багато хто з цих різноманітних за змістом функцій плановий відділ об'єктивно не може виконувати автономно; при плануванні, підготовці звітності неминуча кооперація з виробничим відділом, маркетингової та інженерно-технічної службами, відділом збуту.
Наведена схема можливого побудови структури управління фінансами є зразковою. Будучи застосованої до конкретних підприємств, вона обростає подробицями індивідуальними, що відбивають специфіку роботи підприємства. Так, в складних виробничих об'єднаннях служби з економіки та фінансів, часто іменовані департаментами, можуть включати в себе додатково замкнуті на Генерального директора департаменту структури - фінансово-розрахункові центри, або казначейства, а також управління та / або відділи з управління майновими активами. На великих підприємствах з великим числом зайнятих можливо вичленення з планово-економічного управління самостійного управління організації праці та заробітної плати.
Ще більш складні зв'язки існують на підприємствах холдингового типу, у фінансово-промислових групах, концернах. Наприклад, при загальній принципово вільної організації фінансового блоку ФПГ у ньому існують обов'язкові структуроутворюючі елементи - банк як фінансову ядро ​​групи, інвестиційна компанія з керуючою компанією або портфельної службою, страхові та пенсійні кептивні компанії, венчурні, депозитарно-клірингові структури та ін
Для складно структурованих підприємств, що здійснюють шірокодіверсіфіцірованную діяльність, розумним є формування центрів прибутку і розподіл центрів витрат і доходів між ними. Таким чином у структурі управління з'являються центри фінансового обліку (відповідальності) - ЦФУ і ЦФО. Центрами витрат, або витрат, є малорентабельні або нерентабельні структури господарюючого суб'єкта - цехи, допоміжні (ремонтні, обслуговуючі, транспортні, постачальницькі), конструкторсько-технологічні, адміністративно-управлінські підрозділи. За цим центрам проводиться детальний контроль за використанням коштів; потім вони прив'язуються до центрів прибутку.
До центрам доходу, або центрам прибутку, можуть ставитися тільки підрозділи, які безпосередньо отримують дохід. На підприємстві може бути єдиний центр прибутку але частіше за все виділяється кілька центрів прибутку в залежності від різних принципів їх виділення - по окремих продуктах, з організаційного чи географічному положенню (філії, дочірні компанії, що реалізують однакові або різні бізнес-напрямки, інші бізнес-одиниці) , за видами діяльності та бізнес-лініями (виробництво, торгівля, послуги)
Часто формуються складні пірамідальні ієрархічні структури центрів прибутку. Виділення більшого числа центрів прибутку дає краще уявлення про структуру формування прибутку та вклад різних підрозділів в її створення. По суті, мова йде про внутрішній госпрозрахунку. При цьому можливі різні моделі економічного управління результатами окремих господарюючих бізнес-одиниць - за фінансовими результатами і по маржинального доходу і витрат. У першому випадку прибуток розраховується не тільки по компанії в цілому, але і по окремих ЦФУ. Друга, альтернативна, модель розрахунку фінансово-економічних результатів орієнтується на розрахунок прибутку по всій фірмі в цілому; по кожному ЦФУ вважають тільки маржинальний дохід (різницю між валовим доходом і прямими виробничими витратами), не розносячи загальнофірмові витрати по ЦФУ.
Багато чого у виборі тієї чи іншої моделі внутрішнього госпрозрахунку залежить від облікової політики підприємства, від управління виробничої технологічним ланцюжком, в т.ч. від ступеня внутрішньофірмової кооперації, що тягне за собою проблему трансфертних цін і пр.
Для ефективного функціонування системи оперативного управління фінансами на підприємстві необхідно його нормативно-організаційне забезпечення - наявність положень про фінансову службі, про фінансову структуру, регламенти, стандарти і схеми документообігу. Зокрема, важливі вимоги до системи звітності (оперативної, аналітичної, бухгалтерської, податкової) з точки зору рівня деталізації показників, періодичності складання, адресності інформації. Не менш важливим є функціональний аспект управління, підкріплений посадовими інструкціями для всіх ланок оперативного управління.
Нарешті, фактором успіху є кадрове забезпечення фінансового менеджменту виконавцями належної кваліфікації, що підтверджують свій рівень регулярної атестацією. Орієнтирів оптимальної чисельності фінансових служб не існує, а число співробітників сильно відрізняється в підприємствах різних галузей і видів діяльності, з різними обсягами продажів і різної асортиментної диверсифікації. Підбір кадрів є в значній частині інтуїтивною і творчою діяльністю.
Організаційна структура будь-якого комерційного підприємства не може залишатися абсолютно незмінною в часі чинності безперервної зміни умов внутрішнього і зовнішнього середовища. Створення нової структури управління фінансами, зокрема, необхідно у випадках, коли стара структура не вписується в загальну оргструктуру підприємства, ієрархія в ній недостатня або, навпаки, надмірно багаторівнева, що призводить до сильної завантаженості одних ланок чи розпорошення функцій інших. Головним же є неможливість виконання, обліку та контролю управлінських рішень на високому рівні в необхідний термін і якісно. Тоді й постає питання про модифікацію сформованої структури управління або про створення принципово нової структури управління. Прикладом модернізації структури може служити доповнення її ланками, що відображають нові тенденції у розвитку фірми: вихід на зовнішні ринки змушує створити у складі департаменту економіки та фінансів відділ аналізу ефективності експортно-імпортних операцій, перехід до бюджетування викликає необхідність створення планово-бюджетного управління замість планового і одночасно комітету з бюджету, зростання і диверсифікація джерел фінансування, поліпшення кон'юнктури фондового ринку може зробити актуальною організацію департаменту управління фінансовими інвестиціями (портфельну службу) та ін Зміна загальної оргструктури, наприклад перехід від лінійно-функціональної до дивізіональної структурі, змінить і оргструктуру фінансової служби, коли фінансове управління, аналіз, облік, планування як спочатку штабні функції будуть додані виробничим ланкам.

3 Шляхи вдосконалення управління фінансовим станом підприємства на прикладі ТОВ «Персона»

3.1 Оцінка і аналіз фінансового стану ТОВ «Персона»

У сьогоднішніх умовах найбільш актуальною проблемою при здійсненні господарської діяльності є правильне ухвалення управлінських рішень, які формуються в результаті проведення фінансового аналізу.
Методика фінансового аналізу складається з трьох взаємопов'язаних блоків:
1) аналізу фінансових результатів діяльності підприємства;
2) аналізу фінансового стану;
3) аналізу ефективності фінансово-господарської діяльності.
Основним джерелом інформації для аналізу фінансового стану служить фінансова (бухгалтерська) звітність: бухгалтерський баланс підприємства (форма № 1 річної звітності). Джерелом даних для аналізу фінансових результатів є звіт про прибутки і збитки (форма № 2). На основі цих даних розглядається динаміка показників в абсолютному та відносному вираженні.
Об'єктом дослідження є підприємство ТОВ «Персона»
Товариство з обмеженою відповідальністю «Персона» створено відповідно до Цивільного кодексу Російської Федерації і ФЗ «Про товариства з обмеженою відповідальністю».
На підприємстві в 2006 році працювало 15 осіб.
Товариство створене з метою отримання прибутку шляхом насичення ринку і задоволення потреб юридичних осіб і громадян у товарах і послугах на території Російської Федерації і за кордоном.
Основними видами діяльності Товариства є:
надання послуг з розміщення та обслуговування клієнтів;
організація громадського харчування, експлуатація бару, кафе, ресторану;
виробництво і реалізація художньої, сувенірної та рекламної продукції, товарів народного споживання, виробів народного промислу;
організація і проведення екскурсій по м. Санкт-Петербургу і його передмістям;
проведення виставок та виставок-продажів;
організація та обслуговування конференцій, симпозіумів та семінарів;
посередницька діяльність;
здача в оренду власного нерухомого майна;
фізкультурно-оздоровча діяльність;
зовнішньоекономічна діяльність.
Фінансово-економічна характеристика підприємства здійснюється на підставі бухгалтерської (фінансової) звітності ТОВ «Персона» за 3 звітних року: «Бухгалтерський баланс» (Форма № 1) та «Звіт про фінансові результати» (Форма № 2).
Аналіз фінансово-економічного стану підприємства починається з вивчення бухгалтерського балансу, його структури та складу (таблиця 3,4)
Аналіз даних таблиці 1 показав наступне, протягом розглянутого періоду активи підприємства зросли на 317%.
Зростання обумовлене збільшенням як необоротних активів (на 148%), так і збільшенням оборотних активів - на 330%, тобто також можна зробити висновок, що оборотні активи збільшувалися більш інтенсивно, ніж необоротні активи.
Найбільшу питому вагу в структурі активів займають оборотні активи, їх структура за період зросла на 2,79%. Найбільшу питому вагу в структурі оборотних активів мають запаси. Це є не дуже добре для підприємства, воно має позбавлятися від надлишків і до 2006 року питома вага запасів знижується до 62,41%.

Таблиця 3 - Аналітичний баланс підприємства (активи)
Актив балансу підприємства
Код рядка
2002
2003
2004
2005
2006
Тис. руб.
%
Тис. руб.
%
Тис. руб.
%
Тис. руб.
%
Тис. руб.
%
I. Необоротні активи
Основні засоби
120
63,48
6,9
5,8
110
5,572
110
4,816
158
4,11
Незавершене будівництво
130
-
-
-
-
-
-
-
-
-
-
Довгострокові фінансові вкладення
140
-
-
-
-
-
-
-
-
-
-
Разом у розділі I
190
63,48
6,9
59,624
5,8
110
5,572
110
4,816
158
4,11
II. ОБОРОТНІ АКТИВИ
Запаси
210
668,94
78,1
731,12
75,5
1464
74,164
1685
73,774
2399
62,409
в т.ч.: сировина, матеріали
211
-
-
-
-
-
-
-
-
-
-
ПДВ по придбаних цінностях
220
84,80
9,9
113,30
11,7
104
5,268
82
3,59
245
6,374
Дебіторська заборгованість (довгострокові)
230
-
-
-
-
-
-
-
-
-
-
Дебіторська заборгованість (короткострокові)
240
78,80
9,2
99,74
10,3
248
12,563
376
16,462
655
17,04
Короткострокові фінансові вкладення
250
-
-
-
-
-
-
-
-
-
-
Грошові кошти
260
23,98
2,8
24,21
2,5
48
2,432
31
1,357
387
10,068
Інші оборотні кошти
270
-
-
-
-
-
-
-
-
-
-
Разом по розділу II
290
856,52
93,1
968,376
94,2
1864
94,428
2174
95,184
3686
95,89
БАЛАНС (АКТИВИ)
300
920
100
1028
100
1974
100
2284
100
3844
100

Таблиця 4 - Аналітичний баланс підприємства (пасиви)
Пасив балансу підприємства
Код рядка
2002
2003
2004
2005
2006
Тис. руб.
%
Тис. руб.
%
Тис. руб.
%
Тис. руб.
%
Тис. руб.
%
III. КАПІТАЛ І РЕЗЕРВИ
Статутний капітал
410
110,00
42,70
110,00
42,63
110
5,572
110
4,816
110
2,862
Додатковий капітал
420
-
-
-
-
-
-
-
-
-
-
Резервний капітал
430
-
-
-
-
-
-
-
-
-
-
Нерозподілений прибуток минулих років
460
-
-
-
-
-
-
-
-
-
-
Нерозподілений прибуток звітного року
470
147,60
57,30
148,03
57,37
481
24,367
840
36,778
1485
38,632
Разом у розділі III
490
257,60
28,00
258,03
25,10
591
29,939
950
41,594
1595
41,493
IV. ДОВГОСТРОКОВІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ
590
-
-
-
-
-
-
-
-
-
-
V. КОРОТКОСТРОКОВІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ
Позикові кошти
610
187,46
28,30
186,33
24,20
500
25,329
0
0
1000
26,015
Кредиторська заборгованість
620
474,94
71,70
583,64
75,80
883
44,732
1334
58,406
1249
32,492
Інші зобов'язання короткострокового характеру
630 ... 660
-
-
-
-
-
-
-
-
-
-
Разом у розділі V
690
662,40
72,00
769,97
74,90
1383
70,061
1334
58,406
2249
58,507
БАЛАНС (ПАСИВИ)
700
920,00
100,00
1 028,00
100,00
1974
100
2284
100
3844
100

Позитивним є збільшення грошових коштів підприємства, за період вони збільшилися з 23,98 тис. руб. до 387 тис. руб.
Позитивним у структурі активів підприємства є відсутність довгострокової дебіторської заборгованості, питома вага короткострокової дебіторської заборгованості за період виріс на 7,84%.
Проведемо аналіз зміни структури пасивів підприємства (таблиця 2)
Пасиви підприємства зросли на 317%.
Зростання пасивів відбувся за рахунок збільшення як власного капіталу на 519%, так і позикового капіталу - на 240%, тобто власний капітал підприємства зростає більш інтенсивно, ніж позиковий.
У структурі пасивів найбільшу питому вагу займає позиковий капітал протягом досліджуваного періоду, його питома вага за період знизився на 13,5%. Це є позитивною тенденцією, оскільки якщо у 2002 році можна говорити про низьку автономії підприємства, то до 2006 року підприємство стало більш незалежним від зовнішніх фінансових джерел. Позитивним також є відсутність довгострокових зобов'язань. Однак тенденція до різкого збільшення власного капіталу є несприятливою, свідчить про екстенсивної роботі підприємства, уповільнення процесу розвитку, підприємству необхідно призупинити надалі нарощування обсягів власного капіталу.
Проведемо аналіз прибутків і збитків організації (таблиця 5)
Таким чином, у роботі підприємства виявлені наступні позитивні особливості:
1. Виручка зросла до 2006 року більш ніж в 3 рази, це може свідчити про зростання попиту на послуги підприємства.
2. Інтенсивність росту собівартості нижче інтенсивності зростання виручки, що може говорити про грамотну політику в області управління витратами
3. Чистий прибуток підприємства до 2006 року зросла практично більш ніж в 4 рази.
Таблиця 5 - Звіт про прибутки та збитки (витяги) ТОВ «Персона»
Найменування
Код. стор
Абсолютні значення, тис.руб.
Індекс зростання
2002
2003
2004
2005
2006
1
2
3
4
5
6
7
8
Виручка (нетто) від продажу товарів (продукції, робіт, послуг)
10
3120
3760
4752
5955
9576
3,07
СОБІВАРТІСТЬ проданих товарів (продукції, робіт, послуг)
20
2850
3240
4112
5107
7954
2,79
ВАЛОВИЙ ПРИБУТОК
29
270
520
640
848
1622
6,01
ПРИБУТОК ВІД ПРОДАЖУ
50
180
320
352
484
934
5,19
ПРИБУТОК (ЗБИТОК) ДО ОПОДАТКУВАННЯ
140
210
380
343
473
849
4,04
ПОДАТОК НА ПРИБУТОК та інші аналогічні платежі
150
50
91
82
114
204
4,08
ЧИСТА (нерозподілений) ПРИБУТОК
190
160
289
261
359
645
4,03
Розглянемо схему формування активів підприємства ТОВ «Персона»
грошовий капітал (фінансові ресурси) 3844 тис. крб.
власний капітал 1595 тис. руб.
залучений капітал
довгострокові позики 0
короткострокові позики 2249 тис. руб.
перманентний капітал 1595 тис. руб.
позики 1000 тис. руб.
кредиторська заборгованість 1249 тис. руб.

основні засоби 158 тис. руб.
незавершене будівництво 0
грошові кошти 387 тис. руб.
запаси 2399 тис. руб.
дебіторська заборгованість 655 тис. руб.
необоротні активи 158 тис. руб.
оборотні активи 3686 тис. руб.
продуктивний капітал 3844 тис. руб.
Рисунок 4 - Схема формування активів підприємства ТОВ «Персона»
Таким чином, необоротні активи підприємства формуються за рахунок перманентного капіталу, який сформований у підприємства ТОВ «Персона», тільки за рахунок власних коштів. Також за рахунок перманентного капіталу в підприємства формуються грошові кошти.
Короткострокові позики підприємства і частина кредиторської заборгованості йде на формування запасів.
Таблиця 6 - Індексний аналіз абсолютних балансових вартісних показників ТОВ «Персона»
№ п / п
Найменування
Код
Індекси зростання
рядки
2002
2003
2004
2005
2006
1
2
3
4
5
6
7
8
1
Основне майно
А 120
1
1,73
1,73
2,49
0,00
Оборотне майно
А 290
1
1,13
29,36
2,54
4,30
2
Власний капітал
П 490
1
1,00
9,31
3,69
6,19
Позиковий капітал
590 + П 610)
1
1,16
21,79
2,01
3,40
3
Виробничі запаси
А 210
1
1,09
23,06
2,52
3,59
Грошові кошти та еквіваленти
250 + А 260)
1
1,01
0,76
1,29
16,14
4
Довгострокові фінансові вкладення
А 140
1
0
0
0
0
Короткострокові фінансові вкладення
А 250
1
0
0
0
0
5
Довгострокові запозичення
П 590
1
0
0
0
0
Короткострокові зобов'язання
П 690
1
1,16
21,79
2,01
3,40
6
Позики і кредити
П 610
1
0,99
7,88
0,00
5,33
Кредиторські заборгованості
П 620
1
1,23
13,91
2,81
2,63
7
Дебіторські заборгованості
230 + А 240)
1
1,27
3,91
4,77
8,31
Кредиторські заборгованості
П 620
1
1,23
13,91
2,81
2,63
Валюта балансу
А 300; Н 700
1
1,12
31,10
2,48
4,18
\ S
Малюнок 5 - Індекс зростання активів
\ S Малюнок 6 - Індекс зростання пасивів
Таким чином, загальна вартість майна збільшилася у 4,18 рази, що свідчить про зростання господарської діяльності підприємства.
Відбулося збільшення основного і оборотного майна підприємства. При цьому оборотне майно збільшується більш інтенсивно (у 4,3 рази) в порівнянні з основним майном (у 2,5 рази).
Власний капітал за період з 2002 по 2006 рік збільшувався у два рази інтенсивніше, ніж позиковий капітал, власний капітал - у 6,19 разів, позиковий капітал - в 3,4 рази
Відбулося зростання запасів і грошових коштів, при цьому з усіх статей балансу грошові кошти підприємства збільшувалися найбільш інтенсивно - вони зросли в 16,14 разів.
Проведемо оцінку ліквідності балансу
Завдання аналізу ліквідності балансу виникає в зв'язку з необхідністю давати оцінку кредитоспроможності підприємства, тобто його здатності вчасно і повністю розраховуватися за всіма своїми зобов'язаннями.
Ліквідність балансу визначається як ступінь покриття зобов'язань організації її активами, термін перетворення яких в гроші відповідає терміну погашення зобов'язань.
Для проведення аналізу актив і пасив балансу групуються за такими ознаками: за ступенем зменшення ліквідності (актив) і за ступенем терміновості оплати (погашення) (пасив).
У залежності від ступеня ліквідності, тобто швидкості перетворення в грошові кошти, активи підприємства можна розділити на 4 групи: найбільш ліквідні активи (А250 + А260), швидко реалізовані активи (А240), повільно реалізовані активи (А210 + А220 + А230 + А270), важко реалізовані активи (А190).
Згрупуємо активи і пасиви підприємства за ступенем ліквідності в таблиці 7,8

Таблиця 7 - Групування активів за ступенем ліквідності ТОВ «Персона»
Група
Активи
2002
2003
2004
2005
2006
тис. руб.
%
тис. руб.
%
тис. руб.
%
тис. руб.
%
тис. руб.
%
А 1
Найбільш ліквідні (А 250 + А 260)
23,98
2,61
24,21
2,36
48
2,432
31
1,357
387
10,068
А 2
Швидко реалізовані (А 240)
78,80
8,57
99,74
9,70
248
12,563
376
16,462
655
17,04
А 3
Повільно реалізуються (А 210 + А 220 + А 230 + А 270)
753,74
81,93
844,42
82,14
1568
79,433
1767
77,364
2644
68,783
А 4
Важко реалізовані (А 190)
63,48
6,90
59,624
5,80
110
5,572
110
4,816
158
4,11
БАЛАНС (А 300)
920,00
100,00
1 028,00
100
1974
100
2284
100
3844
100
Таблиця 8 - Групування пасивів (критерій - терміновість виконання зобов'язань) ТОВ «Персона»
Груп-па
Пасиви
2002
2003
2004
2005
2006
тис. руб.
%
тис. руб.
%
тис. руб.
%
тис. руб.
%
тис. руб.
%
П 1
Найбільш термінові (П 620)
474,94
51,62
583,64
56,77
883
44,732
1334
58,406
1249
32,492
П 2
Короткострокові (П 610 + П 660)
187,46
20,38
186,33
18,13
500
25,329
0
0
1000
26,015
П 3
Довгострокові (П 590 + П 630 + П 640 + П 650)
0
0,00
0
0,00
0
0
0
0
0
0
П 4
Стійкі (постійні) (П 490)
257,60
28,00
258,03
25,10
591
29,939
950
41,594
1595
41,493
БАЛАНС (П 700)
920,00
100,00
1 028,00
100
1974
100
2284
100
3844
100

Найбільш ліквідні і швидко реалізованих активи мають невелику питому вагу в структурі балансу підприємства, це несприятлива тенденція, яка свідчить про необхідно з'ясування, чи вистачає їх на покриття термінових зобов'язань.
Питома вага найбільш ліквідних активів за період дещо змінилася. У 2002 році питома вага їх становив 2,61%, 2004 році питома вага найбільш ліквідних активів складав 2,432%, до 2005 року відбулося зниження питомої ваги до 1,357, тобто на 1,075%, проте до 2006 року питома вага найбільш ліквідних активів різко зріс і склав 10,068%. Питома вага бистрореалізуемих активів змінювався більш динамічно. У період з 2002 по 2006 роки питома вага зросла на 8,47%, з 8,6% у 2002 році до 17,04% у 2006 році.
Питома вага повільно реалізованих активів за аналізований період знизився: в період з 2002 по 2006 роки відбулося зниження на 13,15%. Питома вага важкореалізованих активів також знизився: до 2006 року на 2,79%
Питома вага найбільш термінових пасивів з 2002 по 2004 рік зростає, проте до 2006 року відбулося їх зниження на 19,13%.
Питома вага короткострокових пасивів у 2002 році становив 20,38%, до 2005 року скоротився до 0, а до 2006 відбулося зростання до 26,015%.
Довгострокові пасиви протягом аналізованого періоду становили 0% у структурі пасивів підприємства ТОВ «Персона»
Питома вага постійних пасивів до 2005 року збільшився на 13,59%, до 2006 року відбулося деяке зниження - на 0,101%
Показник К1 за розглянутий період зріс у 6,14 рази, це пов'язано з різким зростанням грошових коштів у підприємства.
Показник К2 у 2005 році дорівнював 0, по відношенні до 2002 року він зріс до 2006 року в 1,56 рази
Показник К3 протягом розглянутого періоду дорівнював 0, тому у підприємства відсутні довгострокові позики.

Таблиця 9 - Локальна та комплексна оцінка ліквідності активів ТОВ «Персона»
Найменування (формули)
Абсолютні значення
Індекси зростання
2002
2003
2004
2005
2006
2002
2003
2004
2005
2006
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
Локальна ліквідність активів (по групах)

0,05
0,04
0,054
0,02
0,31
1
0,82
1,07
0,46
6,14

0,42
0,54
0,496
-
0,655
1
1,27
1,18
-
1,56

-
-
-
-
-
1
-
-
-
-
Ліквідність підприємства

0,94
0,92
0,99
1,2
1,257
1
0,97
1,05
1,28
1,34

0,51
0,48
0,567
0,56
0,862
1
0,95
1,11
1,10
1,69

Сукупний показник ліквідності на підприємстві зріс до 2005 року в 1,28 рази, а до 2006 року в 1,34 рази.
Загальною показник ліквідності підприємства до 2005 року зріс на 28%, а до 2006 року зріс в 1,34 рази
Умови ліквідності балансу можна зобразити наступним чином:
А 1 ≥ П 1
А 2 ≥ П 2
А 3 ≥ П 3
А 4 ≤ П 4
У підприємства є наступні співвідношення
А1
>
П1
А2
>
П2
А3
>
П3
А4
<
П4
2002
24
<
475
79
<
187
753
>
0
63
<
257
2003
24
<
584
99
<
186
844
>
0
59
<
258
2004
48
<
883
248
<
500
1568
>
0
110
<
591
2005
31
<
1334
376
>
0
1767
>
0
110
<
950
2006
387
<
1249
655
<
1000
2644
>
0
158
<
1595
Перше умови: А 1 ≥ П 1 виконується тільки в 2006 році, це пов'язано з тим, що у підприємства з'явилися грошові кошти та їх стало вистачати на покриття найбільш термінових зобов'язань.
У 2002-2005 роках ця умова не виконувалося, тому що у підприємства не вистачало коштів.
Друга умова: А 2 ≥ П 2 виконується тільки в 2005 році, тому що у підприємства були відсутні короткострокові зобов'язання. У 2002,2003,2004,2006 роках умови не виконувалося через брак коштів на покриття короткострокових зобов'язань.
Третя умова: А 3 ≥ П 3 виконується протягом всього періоду, тому що у підприємства відсутні довгострокові зобов'язання.
Четверте умова: виконується протягом усього розглянутого періоду, тобто у підприємства вистачає важко реалізованих активів на покриття постійних пасивів.
Таким чином, у підприємства спостерігається гостра нестача ліквідних коштів. Для вирішення цієї проблеми підприємству необхідно проводити роботу з дебіторами з погашення заборгованості, переводити запаси в грошові кошти і еквіваленти
Проведемо оцінку фінансової стійкості підприємства (таблиця 10)
Коефіцієнт інвестування - це здатність власного капіталу формувати, фінансувати необоротні активи. На підприємстві До інв зріс, протягом розглянутого періоду він вище 1,0. Отже, підприємству бракує власного капіталу для фінансування необоротних активів. При цьому значення показника за 2006р. складають 10,095, що вище, ніж у 2004 році на 1,9%.
Індекс постійного активу - це величина зворотна коефіцієнту інвестування, тобто має протилежну тенденцію. Якщо К> 1, це свідчить про те, що навіть необоротні активи фінансуються за рахунок короткострокових позикових коштів, а оборотні активи - тільки за рахунок позикових коштів, що дуже ризиковано, тобто К> 1, то в підприємства немає СОС. Чим нижче цей показник, тим краще для підприємства. На підприємстві ТОВ «Персона» цей показник знижується до 2006р. на 60%.
Коефіцієнт іммобілізації активів показує співвідношення необоротних і оборотних активів. Показує, що на кожен карбованець оборотних активів підприємство має 1 рубль грошових коштів, вкладених в основні засоби. У динаміці показник знижується: 2002 р - 0,074, 2003 - 0,062, 2004р. - 0,059, у 2005р. - 0,05, у 2006р .- 0,042.
Коефіцієнт співвідношення поточних активів і нерухомого майна показує, скільки припадає оборотних коштів на 1 рубль нерухомого майна: 2002 - 13,5, 2003 - 16,24, у 2004р. - 16,945, у 2005р. - 19,764, у 2006р. -0,23,329.

Таблиця 10 - Оцінка стану основного майна підприємства ТОВ «Персона»
Показник
Алгоритм розрахунку
Абсолютне значення фінансових коефіцієнтів
чисельник, тис.руб.
знаменник, тис.руб.
2002
2003
2004
2005
2006
2002
2003
2004
2005
2006
2002
2003
2004
2005
2006
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
Індичок постійного активу
Необоротні активи А 190
Капітал і резерви П 490
63,48
59,624
110
110
158
257,60
258,03
591,00
950,00
1 595,00
0,246
0,231
0,186
0,116
0,099
Коефіцієнт інвестування
Власний капітал П 490
Необоротні активи А 190
257,60
258,03
591,00
950,00
1 595
63,48
59,624
110
110
158
4,058
4,328
5,373
8,636
10,095
Коефіцієнт іммобілізації активів
Необоротні активи А 190
Оборотні активи А 290
63,48
59,624
110
110
158
856,5
968,38
1864
2174
3686
0,074
0,062
0,059
0,051
0,043
Коефіцієнт співвідношення поточних активів і нерухомого майна
Оборотні кошти (А 290)
Вартість нерухомого майна (А 120 + А 130)
856,5
968,38
1864
2174
3686
63,48
59,624
110
110
158
13,493
16,241
16,945
19,764
23,329

Зобразимо графічно отримані результати.
\ S Рисунок 7 - Динаміка коефіцієнтів стану основного майна підприємства ТОВ «Персона»
Проведемо оцінку оборотного майна ТОВ «Персона» за даними таблиці 11
Оцінюючи стан оборотного майна підприємства було виявлено, наступне. Рівень чистого оборотного капіталу, який показує яка частина майна або активів фінансується за рахунок власних оборотних коштів, має тенденцію до зростання. У підприємства в 2004 році рівень чистого оборотного капіталу склав 0,241, у 2005 - 0,362, у 2006 - 0,374, тобто зростання за період склав 55%

Табліца11 - Оцінка стану оборотного майна підприємства ТОВ «Персона»
Найменування
Алгоритм розрахунку
Абсолютна значення фінансових коефіцієнтів
чисельник, тис. руб.
знаменник, тис. руб.
2002
2003
2004
2005
2006
2002
2003
2004
2005
2006
2002
2003
2004
2005
2006
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
Коефіцієнт маневреності
Власні оборотні кошти  (П 490 + П 590)-А 190
Капітал і резерви П 490
194,12
198,40
481,00
840,00
1 437
257,60
258,03
591
950
1 595
0,754
0,769
0,814
0,884
0,901
Рівень чистого оборотного капіталу
Чистий оборотний капітал (А 290-П 690)
Майно (активи) А 300
194,12
198,40
481,00
840,00
1 437
700
920
1028
1974
2284
0,277
0,216
0,468
0,426
0,629
Коефіцієнт стійкості структури оборотних активів
Власні оборотні кошти  (П 490 + П 590)-А 190
Поточні активи підприємства А 290
257,60
258,03
591,00
950,00
1 595
856,5
968,38
1864
21
Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Фінанси, гроші і податки | Диплом
954кб. | скачати


Схожі роботи:
Фінансовий стан підприємства та шляхи його поліпшення Дослідження фінансового
Фінансовий стан підприємства та розробка стратегії щодо його поліпшення на прикладі ТОВ Росагросервіс
Фінансовий стан підприємства та шляхи його покращення
Меліоративний стан зрошуваних земель в Киргизькій Республіці та шляхи його поліпшення
Фінансовий стан організації та шляхи його зміцнення
Фінансовий стан підприємства аналіз проблеми та шляхи їх вирішення
Аналіз фінансового стану підприємства та шляхи його поліпшення 2
Аналіз фінансового стану підприємства та шляхи його поліпшення
© Усі права захищені
написати до нас