Фінанси економічна категорія товарного виробництва

Фінанси завжди асоціюються з рухом грошових коштів, і воно не розкриває сутності фінансів, для досягнення яких необхідно виявити ті властивості, які характеризують внутрішню природу всіх фін. явищ. В основі всіх фін. процесів лежать фін. відносини між різними учасниками суспільного виробництва. Фін. відносини є виробничими відносинами, тому що виникають у громадському пр-ве. Фінанси, висловлюючи реально існуючі в суспільстві виробничі відносини, що мають об'єктивний характер і специфічне суспільне призначення, виступають як ек. категорії. Своєрідність відносин, які складають зміст Фінансів як економічної категорії полягає в тому, що воно завжди мають грошову форму вираження.

Фінанси - це грошові відносини, що виникають у процесі розподілу і перерозподілу вартості ВВП і частини НБ в зв'язку з формуванням грошових доходів, доходів і накопичень у суб'єктів господарювання та держави і використанням їх на розширене відтворення, мат. стимулювання працюючих, задоволення соціальних та ін потреб суспільства.

Фінанси обов'язково супроводжуються рухом (готівковим або безготівковим) грошових коштів. Чи йде мова про розподіл прибутку і формування фондів внутрішньогосподарського призначення на підприємствах, або про перерахування податкових платежів до доходів державного бюджету, або про внесення коштів у позабюджетні або благодійні фонди - у всіх цих та подібних їм фінансових операціях відбувається рух грошових коштів.

Рух коштів саме по собі не розкриває сутності фінансів. Для її розуміння необхідно виявити ті загальні властивості, які характеризують внутрішню природу всіх фінансових явищ.

Фінансові процеси об'єднують що лежать в їх основі відносини між різними учасниками суспільного виробництва. За характером ці відносини - виробничі (економічні), оскільки виникають безпосередньо в суспільному виробництві.

Економічні відносини виключно різноманітні: вони виникають на всіх стадіях відтворювального процесу, на всіх рівнях господарювання, у всіх сферах суспільної діяльності. Фінанси виражають реально існуючі в суспільстві виробничі відносини.

Грошовий характер фінансових відносин - важлива ознака фінансів. Гроші є обов'язковою умовою існування фінансів. У зв'язку з цим неправомірно відносити до фінансів не тільки грошові, а й натуральні взаємини. Існування натуральних повинностей в епоху феодалізму, стягування рабовласницькою державою данини зі своїх громадян і підкорених народів, натуралізація суспільних відносин в умовах розстроєного грошового обігу говорять про те, що функціонування фінансів можливо тільки за певних умов, відсутність яких відразу ж звужує межі дії цієї категорії.

Поява фінансових відносин завжди дає про себе знати реальним рухом грошових коштів. Відсутність такого руху на стадіях виробництва і споживання відтворювального процесу свідчить про те, що вони не є місцем виникнення фінансів.

Реальний рух грошових засобів відбувається на другій і третій стадіях відтворювального процесу - у розподілі й обміні.

На другій стадії рух вартості в грошовій формі здійснюється окремо від руху товарів і характеризується її відчуженням (переходом з рук одних власників у руки інших) або цільовим відокремленням кожної частини вартості (в руках одного власника). Таким чином, на другій стадії відтворення має місце односторонній (без зустрічного еквівалента) рух грошової форми вартості.

На третій стадії розподілена вартість (у грошовій формі) обмінюється на товарну форму, тобто відбуваються акти купівлі-продажу. Відчуження самої вартості тут не відбувається, вона лише змінює свою форму - з грошової на товарну, тобто спостерігається двостороннє (зустрічну) рух вартостей, одна з яких знаходиться в грошовій формі, а інша - в товарній.

Областю виникнення і функціонування фінансів є друга стадія відтворювального процесу, на якій відбувається розподіл вартості суспільного продукту за цільовим призначенням і суб'єктам господарювання. Тому важливою ознакою фінансів як економічної категорії є розподільний характер фінансових відносин.

Проте, і цієї ознаки недостатньо для повної характеристики фінансів. Різноманітність розподільчих відносин призводить до того, що на другій стадії відтворювального процесу діють різні економічні категорії: фінанси, кредит, заробітна плата, ціна. Фінанси істотно відрізняються від інших категорій, що функціонують на стадії вартісного розподілу.

Первісною сферою виникнення фінансових відносин є процеси первинного розподілу вартості суспільного продукту, коли ця вартість розпадається на складові її елементи і відбувається утворення різноманітних форм грошових доходів і накопичень. Вичленення у складі виручки від реалізації продукції прибутку, відрахувань на соціальне страхування, амортизаційних відрахувань тощо здійснюється за допомогою фінансів і відображає процес розподілу вартості у відповідності з цільовим призначенням кожної її частини. Подальший перерозподіл вартості між суб'єктами господарювання (вилучення частини прибутку у розпорядження держави, сплата податків громадянами країни і т. д.) і конкретизація цільового її використання (направлення прибутку на капітальні вкладення, формування фондів економічного стимулювання за рахунок різних джерел) теж відбувається на основі фінансів . Завдяки їм здійснюються різноманітні процеси перерозподілу вартості суспільного продукту у всіх структурних підрозділах економіки (в галузях матеріального виробництва та невиробничої сфери) і на різних рівнях господарювання.

Розподіл і перерозподіл вартості з допомогою фінансів обов'язково супроводжується рухом грошових засобів, приймаючих специфічну форму фінансових ресурсів; вони формуються у суб'єктів господарювання та держави за рахунок різних видів грошових доходів, відрахувань і надходжень, а використовуються на розширене відтворення та матеріальне стимулювання працюючих, задоволення соціальних та інших потреб суспільства. Фінансові ресурси виступають матеріальними носіями фінансових відносин. Належність фінансових ресурсів конкретному суб'єкту господарювання та державі дозволяє відокремити їх від грошових коштів населення і, зокрема, провести межу між фінансами та заробітною платою.

Потенційно фінансові ресурси утворюються на стадії виробництва, коли створюється нова вартість і здійснюється перенесення старої. Але саме потенційно, оскільки робітник виробляє не фінансові ресурси, а продукти праці у товарній формі. Реальне формування фінансових ресурсів починається тільки на стадії розподілу, коли вартість реалізована і у складі виручки вичленяються конкретні економічні форми реалізованої вартості.

Використання фінансових ресурсів здійснюється, в основному через грошові фонди спеціального цільового призначення, хоча можлива і не фондова форма їх використання. Фінансові фонди - важлива складова частина загальної системи грошових фондів, що функціонує в народному господарстві. Фондова форма використання фінансових ресурсів об'єктивно зумовлена ​​потребами розширеного відтворення і має деякі переваги в порівнянні з не фондової формою: дозволяє тісніше пов'язати потреби людей з економічними можливостями суспільства; забезпечує концентрацію ресурсів на основних напрямках розвитку суспільного виробництва; дає можливість повніше залучати суспільні, колективні та особисті інтереси і тим активніше впливати на виробництво.

Спираючись на дані ознаки, можна побачити, що фінанси виникають і функціонують на другій стадії відтворювального процесу - на стадії розподілу і перерозподілу вартості суспільного продукту. З цього випливає, що розширювальні трактування сутності фінансів викликає сумнів. Розподіл і обмін - це різні стадії відтворювального процесу, які мають свої, особливі економічні форми вираження. Тому нелогічно відносити різні за характером грошові відносини, що виникають на різних стадіях відтворення, до однієї і тієї ж категорії - фінансів. Обмеження місця фінансів розподільній і перераспределительной стадією відтворення вводить жорсткі межі функціонування фінансів, але це не означає, що фінанси обмежують свою дію на цій стадії відтворення. Фінанси активно впливають на всі стадії відтворювального процесу за допомогою непрямих факторів.

2. Роль фінансів в кругообігу виробничих фондів

Матеріально-технічною основою процесу виробництва на будь-якому підприємстві є основні виробничі фонди. В умовах ринкової економіки початкове формування основних фондів, їх функціонування і розширене відтворення здійснюється при безпосередній участі фінансів, за допомогою яких утворюються і використовуються грошові фонди цільового призначення, що опосередковують придбання, експлуатацію та відновлення засобів праці.

Первісне формування основних фондів на знову створюваних підприємствах відбувається за рахунок основних засобів, що є частиною статутного фонду. Основні засоби - це грошові кошти, інвестовані в основні фонди виробничого та невиробничого призначення. У момент придбання основних фондів і прийняття їх на баланс підприємства величина основних фондів кількісно збігається з вартістю основних фондів. Надалі, у міру участі основних фондів у виробничому процесі їх вартість роздвоюється: одна її частина, рівна зносу, переноситься на готову продукцію, інша - виражає залишкову вартість діючих основних фондів.

Зносини частина вартості основних фондів, перенесена на готову продукцію, в міру реалізації останньої поступово накопичується в грошовій формі у спеціальному амортизаційному фонді. Даний фонд формується за допомогою щорічних амортизаційних відрахувань і використовується для простого і частково - розширеного відтворення основних фондів. Напрямок амортизації на розширене відтворення основних фондів обумовлено специфікою її нарахування і витрати: нараховується вона протягом усього нормативного терміну служби основних фондів, а необхідність в її витрачання настає лише після фактичного їх вибуття. Тому до моменту заміни вибулих з експлуатації основних фондів нарахована амортизація є тимчасово вільною і може використовуватися як додаткове джерело розширеного відтворення. Крім того, використання амортизації на розширене відтворення сприяє науково-технічний прогрес, у результаті якого деякі види основних фондів можуть здешевлюватися, в дію вводяться більш досконалі і більш продуктивні машини й устаткування.

Величина амортизаційного фонду щорічно розраховується шляхом множення балансової вартості основних фондів на норму амортизації. Економічно обгрунтовані норми амортизації мають велике значення. Вони дозволяють, з одного боку, забезпечити повне відшкодування вартості вибувають з експлуатації основних фондів, а з іншого - встановити справжню собівартість продукції, складовим елементом якої виступають амортизаційні відрахування. З точки зору комерційного розрахунку однаково погано як заниження норм амортизації (бо воно може призвести до нестачі фінансових ресурсів, необхідних для простого відтворення основних фондів), так і їх необгрунтоване завищення, що викликає штучне подорожчання продукції та зниження рентабельності виробництва. Норми амортизації періодично переглядаються, тому що змінюються терміни служби основних фондів, прискорюється процес переносу їх вартості на виготовлений продукт під впливом науково-технічного прогресу й інших чинників. Також періодично провадиться і переоцінка основних фондів, її мета полягає в тому, щоб привести балансову вартість основних фондів у відповідність з діючими цінами й умовами відтворення. У сучасних економічних умовах (наявність інфляції) і при проведенні економічних реформ (наприклад, приватизації) така переоцінка повинна проводитися частіше.

У практиці господарювання застосовуються різні методи обчислення амортизаційного фонду: лінійний, регресивний, прискореної амортизації. При цьому норми амортизації встановлюються або у відсотках до балансової вартості основних фондів, або у твердих сумах на одиницю виробленої продукції; іноді вони залежать від обсягу виконаних робіт.

При лінійному методі обчислення амортизаційних сум відбувається за фіксованими нормам протягом усього терміну продуктивного використання основних фондів. Застосування рівномірного методу нарахування амортизації в умовах стабільних цін на основні види засобів праці було виправданим. Але в умовах зростання цін, особливо по знову вводиться техніці, доцільний перехід на регресивний метод, при якому найвища норма амортизації встановлюється на початку амортизаційного періоду, а потім вона поступово знижується. В умовах інфляції перехід до регресивному методу обчислення амортизації сприяє своєчасному накопиченню фінансових ресурсів, необхідних для оновлення основних фондів.

Ще з січня 1991 року відповідно до Положення про порядок нарахування амортизації по основним фондам у народному господарстві багатьом суб'єктам господарювання дозволено застосовувати метод прискореної амортизації. До них відносяться підприємства, що виробляють засоби обчислювальної техніки, прогресивні види матеріалів, приладів та обладнання, продукцію на експорт, а також здійснюють масову заміну зношеної і морально застарілої техніки. Названі підприємства отримали право обчислювати амортизаційні відрахування за збільшеною, але не більше ніж у два рази, нормі амортизації. Це означає, що вони визначають новий розрахунковий термін служби своїх основних фондів, який дозволяє забезпечити повне перенесення вартості, яка амортизується протягом короткого відрізка часу. Для малих підприємств передбачені ще більш сприятливі умови в частині відшкодування вартості знарядь праці: У перший рік експлуатації машин і устаткування вони зможуть списати додатково як амортизаційних відрахувань до 20% початкової вартості основних фондів (з терміном служби понад 3 років). Ця міра спрямована на те, щоб стимулювати оновлення виробничого апарату на основі новітніх досягнень науки і техніки, що є просто необхідним через неконкурентноспособности більшості вітчизняних промислових товарів.

У зв'язку з змін, що відбулися цін на машини, обладнання та транспортні засоби, і кошторисних цін на будівельно-монтажні роботи, а також з метою підвищення частки амортизаційних відрахувань у загальній величині власних джерел фінансових ресурсів підприємств, що забезпечують відтворення основних фондів, з 1 січня 1992 введена індексація амортизаційних відрахувань по всім підприємствам і організаціям незалежно від форм власності. Для визначення індексованої величини амортизаційних відрахувань за основними фондами, введеним в експлуатацію до 1 січня 1992 року, використовується коефіцієнт (2,0), на який множаться амортизаційні відрахування, розраховані на основі діючих норм амортизації та балансової вартості основних фондів на 1 січня 1992 року.

Механізм формування та використання амортизаційних відрахувань, будучи важливою ланкою загальної системи відтворення основних фондів, одночасно є інструментом реалізації державної структурної політики у сфері виробничих інвестицій. Досягнення структурних зрушень здійснюється, насамперед, через норми амортизації.

Нараховані амортизаційні відрахування через фонд виробничого розвитку використовуються на повне відновлення основних фондів. Відбувається воно у формі капітальних вкладень, за допомогою яких не тільки завершується кругообіг авансованої раніше вартості, а й здійснюється додаткове інвестування засобів у зв'язку з розширенням виробництва та вдосконаленням його матеріально-технічної бази. Розширене відтворення не може бути забезпечено тільки за рахунок амортизаційних відрахувань, оскільки вони призначені головним чином на просте відтворення. Тому в значної частини капітальні вкладення забезпечуються з національного доходу, причому в капітальні витрати реінвестуються насамперед власні фінансові ресурси підприємства; сюди спрямовується також акціонерний і пайовий капітал, що мобілізуються на фінансовому ринку, залучаються кредитні ресурси, а в особливих випадках, спеціально обумовлених у рішеннях уряду - бюджетні асигнування і кошти позабюджетних фондів.

У складі власних фінансових ресурсів підприємства, які використовуються на капітальні вкладення, важливе місце займає прибуток. Останнім часом спостерігається тенденція збільшення абсолютного розміру й частки прибутку в джерелах фінансування капітальних вкладень. Як мені здається, цю тенденцію необхідно розвивати, тому що її прогресивність полягає в тому, що джерела відтворення основних фондів безпосередньо пов'язуються з результатами виробничої діяльності. У результаті посилюється матеріальна зацікавленість підприємств у досягненні кращих результатів виробництва, так як саме від них залежить своєчасність та повнота формування фінансових джерел капітальних витрат.

Поряд з прибутком для фінансування капітальних вкладень використовуються також кошти, що мобілізуються в самому будівництві (прибуток та економія по будівельно-монтажних робіт, виконуваних господарським способом, мобілізація внутрішніх ресурсів тощо), доходи від реалізації вибулого майна, кошти фондів соціального розвитку та житлового будівництва .

Виділення бюджетних коштів на капітальні витрати забезпечує проведення єдиної технічної політики, створює фінансові передумови для регулювання структури суспільного відтворення, розвитку пріоритетних галузей економіки. З переходом на ринкові засади господарювання порядок надання бюджетних коштів на капітальні вкладення поступово змінюється. Раніше бюджетні кошти виділялися у формі прямих безповоротних асигнувань; тепер їх можна отримати через цільові субсидії (інвестиційні асигнування), субвенції та інвестиційні податкові кредити.

Інвестиційний кредит - це грошові кошти, залишені підприємствам малого бізнесу у зв'язку з наданням їм відстрочки платежів з податку на прибуток і податку на майно, якщо прибуток у розмірі зниженого податку реінвестується у виробництво, а грошові кошти від зменшення податку на майно направляються на викуп майна в процесі приватизації підприємства. Платник податку на прибуток має право на інвестиційний кредит у розмірі 10% вартості закупленого і введеного в дію устаткування, якщо воно:

• по-перше, використовується для заміни обладнання, закупленого раніше з імпорту, проведення науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт і захисту навколишнього середовища від забруднення відходами;

• по-друге, має термін служби більше 8 років;

• по-третє, складається з верстатів та промислових роботів, керованих ЕОМ;

• по-четверте, дозволяє створити робочі місця для інвалідів.

При цьому введено деякі обмеження. Одне з них стосується чисельності працюючих, яка не може перевищувати для підприємства відповідного профілю встановленої величини. Інше пов'язане з розміром самого інвестиційного кредиту, який не повинен зменшувати величину авансового платежу з податку на прибуток та річну його суму більш ніж на 50%.

Повернення інвестиційного кредиту здійснюється у відповідності з термінами та умовами, обумовленими в кредитній угоді, укладеній між платником податків і податковою інспекцією. При цьому повернення кредиту починається після двох років з моменту підписання угоди, а загальний період погашення розрахований на 5 років.

Президент Російської Федерації має право надавати підприємству інвестиційний кредит на інші цілі і на інших умовах, ніж викладені вище, якщо кошти, отримані за рахунок зменшення податкового платежу, будуть використовуватися на фінансування програм, прийнятих Державною Думою.

Податковий орган не вправі вимагати від підприємства сплати відсотків на суму взятого податкового кредиту понад складного відсотка інфляції, яке визнається в якості офіційного індексу інфляції Урядом Російської Федерації. У свою чергу підприємство не має права вимагати відстрочення початку видачі кредиту більш ніж на 3 роки з моменту укладення кредитної угоди.

3. Кредитна система в ринкових умовах

У сучасних моделях ринкової економіки банківська система держави відіграє найважливішу роль у функціонуванні економічного механізму. Банківська система являє собою по суті "систему кровообігу" економіки, забезпечує регулювання загальної грошової маси, контролює рух фінансових потоків, здійснює акумулювання та інвестування грошових ресурсів, проведення взаєморозрахунків між економічними суб'єктами, кредитування різних галузей економіки і населення.

При переході від соціалістичної моделі економіки до ринкової неодмінною умовою початку перетворення економічних відносин є побудова розгалуженої банківської системи держави, основними системоутворюючими елементами якої служать центральний банк (назва різному в різних державах) і комерційні банки.

Необхідність кредитних відносин в ринковій економіці загальновідомі. З одного боку, в окремих фірм, приватних осіб та інших учасників ринкових відносин виникає тимчасово вільні грошові кошти: надлишки коштів у вигляді амортизаційних відрахувань, тимчасово вільні кошти у зв'язку з розбіжністю часу реалізації товарів і послуг і часу придбання нових партій сировини, матеріалів і тощо, а також у зв'язку з сезонним виробництвом; кошти, накопичені, але не використані для розширення виробництва, виплати заробітної плати, грошові доходи і заощадження населення. З іншого боку, в учасників ринкових відносин виникає потреба в додаткових коштах, понад тих, які вони мають на даний момент.

Виникає протиріччя, цілком можна розв'язати за допомогою особливої ​​інфраструктури ринкового господарства - кредитної системи.

Кредитна система - це сукупність кредитно-фінансових установ, що створюють, акумулюють і надають грошові кошти на умовах терміновості, платності і зворотності.

Кредитна система держави складається з банківської системи і сукупності так званих небанківських банків, тобто не банківських кредитно-фінансових інститутів, здатних акумулювати тимчасові вільні кошти і розміщувати їх за допомогою кредиту. У світовій практиці небанківські кредитно-фінансові інститути представлені інвестиційними, фінансовими і страховими компаніями, пенсійними фондами, ощадними касами, ломбардами і з кредитної кооперацією. Ці установи, формально не будучи банками, виконують багато банківських операції і конкурують з банками. Однак, незважаючи на поступове стирання відмінностей між банками і небанківськими кредитно-фінансовими інститутами, ядром кредитної інфраструктури залишається банківська система.

Вся сукупність банків у національній економіці утворюють банківську систему країни. В даний час практично у всіх країнах з розвиненою ринковою економікою банківська система має два рівні.

Перший рівень банківської системи утворює центральний банк (або сукупність банківських установ, що виконують функції центрального банку, наприклад федеральна резервна система США). За ним законодавчо закріплюються монополії на емісію національних грошових знаків і ряд особливих функцій у сфері грошово-кредитної політики. Другий рівень у дворівневій банківської системи займають комерційні банки (приватні і державні).

Ринковій економіці необхідна інфраструктура - система взаємозалежних спеціалізованих організацій, що обслуговують потік товарів, послуг, грошей, цінних паперів і робочої сили. Наприклад, на товарному ринку діють товарні біржі, підприємства оптової і роздрібної торгівлі, фірми, що займаються посередницькою діяльністю і т.п. Раніше зазначалося, що ринкова система потребує розвиненій системі акумуляції заощаджень, ядром якої є фондові біржі і банки. У ринковій економіці можлива ситуація, коли одні учасники конференції, наприклад підприємці не мають необхідною кількістю капіталу для розширення виробництва, розгортання пропозиції товарів до рівня їх попиту. У той же час інші стикаються з проблемою прибуткового розміщення заощаджень, наприклад у вигляді надлишків грошових коштів. Для вирішення зазначеного протиріччя, перетворення заощаджень в інвестиції ринкової системи необхідна відповідна інфраструктура - кредитна система, яку утворюють банки, страхові компанії, фонди профспілок і інших організацій, що володіють правами комерційної діяльності. Існує безліч варіантів прибуткового використання цих коштів, коли, припустимо, профспілкові фонди інвестуються в акції, передаються в борг комерційним банкам і т.п. У сучасній економіці жоден рубль або долар не повинен простоювати і надовго випадати з обігу.

Завдання

Таблиця 1 - Баланс

Для оцінки задовільності балансу прийняті наступні коефіцієнти:

1) коефіцієнт поточної ліквідності:

Кп = (ОА - ДЗд - ЗУ) / КВ

де: Кп - коефіцієнт поточної ліквідності;

ОА - оборотні активи;

ДЗд - довгострокова дебіторська заборгованість;

ЗУ - заборгованість засновників за внесками до статутного капіталу;

КО - короткострокові зобов'язання.

Кп = 3168 / 564 = 5,61

Коефіцієнт відображає здатність компанії погашати поточні (короткострокові) зобов'язання за рахунок тільки оборотних активів. Чим показник більше, тим краще платоспроможність підприємства. Беручи до уваги ступінь ліквідності активів, можна припустити, що не всі активи можна реалізувати в терміновому порядку. Нормальним вважається значення коефіцієнта від 1.5 до 2.5, залежно від галузі. Значення нижче 1 говорить про високий фінансовий ризик, пов'язаний з тим, що підприємство не в змозі стабільно оплачувати поточні рахунки. Значення більше 3 може свідчити про нераціональну структуру капіталу.

2) коефіцієнт забезпеченості власними оборотними засобами, _Кос:

Коефіцієнт забезпеченості власними оборотними коштами визначає ступінь забезпеченості організації власними оборотними засобами, необхідними для її фінансової стійкості, і розраховується як відношення різниці власних коштів і скоригованих необоротних активів до величини оборотних активів.

Розраховується як відношення: (Підсумок по розділу III Капітал і резерви + Доходи майбутніх періодів + Резерви майбутніх витрат - Підсумок по розділу I Необоротні активи) / Підсумок по розділу II Оборотні активи.

До _ос = (70631 +70 +58-68072) / 3168 = 0,84

3) Коефіцієнт відновлення (втрати) платоспроможності, К _зв.

Цей коефіцієнт розраховується, якщо структура балансу визнається незадовільною у результаті розрахунку коефіцієнта поточної ліквідності чи коефіцієнта забезпеченості власними коштами.

Коефіцієнт відновлення (втрати) платоспроможності характеризує наявність реальної можливості в підприємства відновити або втратити свою платоспроможність протягом певного періоду.

К _зв = Розрахунковий До _п / Встановлений До _п

К _зв = 5,61 / 2 = 2,8

Коефіцієнта відновлення платоспроможності, що приймає значення більше 1, розрахований на нормативний період, свідчить про наявність реальної можливості в підприємства відновити свою платоспроможність. Якщо цей коефіцієнт менше 1, то підприємство найближчим часом не має реальної можливості відновити платоспроможність.

Підстава для визнання структури балансу незадовільною, а підприємства неплатоспроможним є виконання однієї з наступних умов: До _п <2 або _Кос <0,1

У нашому випадку, 5,61> 2 або 0,84> 0,1

Таким чином, структура балансу задовільна і підприємство є платоспроможним.

При вирішенні питання про видачу кредиту визначається наступна система фінансових коефіцієнтів:

1) коефіцієнт абсолютної ліквідності До _ал.

Цей коефіцієнт показує, яку частину короткострокової заборгованості підприємство може погасити найближчим часом. Нормальне значення коефіцієнта абсолютної ліквідності знаходиться в межах 0,2-0,25. Відношення найбільш ліквідних активів компанії до поточних зобов'язань.

До _ал = (Грошові кошти + короткострокові фінансові вкладення) / Короткострокові зобов'язання

До _ал = (310 + 89) / 564 = 0,7.

2) проміжний коефіцієнт покриття На _пл.

Показує в якій частці короткострокові зобов'язання можуть бути погашені за рахунок високоліквідних активів.

До _пл = (грошові кошти + короткострокові фінансові вкладення + дебіторська заборгованість) / короткострокові зобов'язання

До _пл = (310 + 89 + 58) / 564 = 0,81

3) загальний коефіцієнт покриття К _п.

Загальний коефіцієнт покриття визначається виходячи з міркування, що ліквідних коштів у підприємства повинно бути достатньо для виконання короткострокових зобов'язань, тобто значення даного показника не повинне опускатися нижче 1.

До _п = (грошові кошти + короткострокові фінансові вкладення + дебіторська заборгованість + запаси - витрати майбутніх періодів) / короткострокові зобов'язання

До _п = (310 + 89 + 58 + 2711 - 58) / 564 = 5,51

4) коефіцієнт незалежності До _н.

Характеризує частку активів організації, сформовані за рахунок власних коштів. Це один з фінансових коефіцієнтів характеризують стійкість. Рекомендоване значення для цього показника більш-одно 0.5.

Коефіцієнт фінансової незалежності характеризує:

• Фінансову стійкість, чим вище значення коефіцієнта, тим більше підприємство фінансово стійке і тим менше залежно від сторонніх кредитів.

• Частку власності власників підприємства в загальній сумі активів.

• Ризик вкладень. З точки зору інвесторів та кредиторів чим вище значення коефіцієнта, тим менше ризик втрати інвестицій вкладених у підприємство та наданих йому кредитів.

К _н = (власні кошти / підсумок балансу) * 100%

К _н = (70631 / 71240) * 100% = 99,1%.

Висновок: Досліджуване підприємство має досить стабільне фінансове положення в очах інвесторів і кредиторів.

Список літератури

1. Фінанси: підручник для студентів економічних вузів - 2-е видання, перероблене і доповнене / під редакцією В. В. Ковальова. - М.: ТК Велбі, Видавництво Проспект, 2006. - 640 с.

2. Фінанси і кредит: Навчальний посібник для студентів середніх професійних навчальних закладів / Л.В. Перекрестова, Н. М. Романенко, С. П. Сазонов. - М.: Видавничий центр «Академія», 2003. - 288 с.

3. Новий економічний словник / Автори-упорядники В.М. Коропуліна, Д.В. Остапенко; під загальною редакцією П.Я. Юрського .- Ростов-на-Дону: Видавництво Фенікс, 2006. - 432с.

4. Економіка підприємства. Курс лекцій / В.А. Кейлер - М.: ИНФРА-М, Новосибірськ: НГАЕіУ, 2007. - 79с.