УПРАВЛІННЯ ФІНАНСАМИ АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА
ЗМІСТ
"1-3" ВСТУП ............................................ ................................................ 2
УПРАВЛІННЯ ФІНАНСАМИ АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА .... 3
ВИСНОВОК ................................................. .................................. 12
Список використаної літератури .................................. 14
ВСТУП
В даний час в Україні відбуваються глибокі економічні перетворення. Широкомасштабне акціонування підприємств, зміни форм власності пред'являють вимоги до зміни традиційних форм і методів управління. Особливо актуальними стають ринкові концепції управління, фінансові основи, принципи маркетингу, які в умовах державної форми власності не мали раніше такого серйозного значення. Управління повинне бути гнучким, ефективним і швидко пристосовуватися до динамічних зовнішнім чинникам підприємства.
Акціонерні товариства мають ряд переваг в порівнянні з іншими видами ділових організацій, що роблять їх найбільш придатною формою для великого бізнесу в силу цілого ряду причин. Перш за все, акціонерні товариства можуть мати необмежений термін існування, у той час як період дії підприємств, заснованих на індивідуальній власності або товариств з участю фізичних осіб, як правило, обмежений рамками життя їхніх засновників. Акціонерні товариства, завдяки випуску акцій, одержують більш широкі можливості в залученні додаткових коштів у порівнянні з не корпоративним бізнесом. Оскільки акції мають достатньо високу ліквідність, їх набагато простіше перетворити в гроші при виході з акціонерного товариства, чим одержати назад частку в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю.
Мета роботи - розкрити суть управління фінансами акціонерного товариства як господарюючого елемента ринкової економіки.
Фінансові ресурси АТ - це грошові доходи і надходження, що знаходяться в розпорядженні суб'єкта господарювання і призначені для виконання фінансових зобов'язань, здійсненню витрат по розширеному відтворенню і економічному стимулюванню працюючих. Формування фінансових ресурсів здійснюється за рахунок власних і прирівняних до них коштів, мобілізації ресурсів на фінансовому ринку і надходження грошових коштів від фінансово-банківської системи в порядку перерозподілу.
Первісне формування фінансових ресурсів відбувається в момент установи підприємства, коли утворюється статутний фонд. Його джерелами виступають: акціонерний капітал, довгостроковий кредит, бюджетні засоби.
Важливу роль у діяльності АТ грає акціонерний капітал. Це матеріальна база для виробничої та іншої діяльності товариства. Капітал АТ утворюється, як правило, у грошовій формі і розбивається на рівні по своїй номінальній величині і неподільні паї - акції. Акція - цінний папір, що свідчить про частку її власника в акціонерному капіталі і дає право на отримання частини доходу від капіталу, пропорційно цій частці. Частка акціонерного капіталу, яка надається акцією, розраховується як відношення її номінальною вартістю до величини статутного капіталу АТ. Акціонерний капітал сприяє перерозподілу прав власності в масштабах всього суспільства, реальна ж владу над капіталом зосереджується в руках професіоналів управлінців.
У міру необхідності АТ може збільшувати свій статутний фонд, за тієї умови, що всі раніше випущені акції оплачені за вартістю не нижче номінальної. Рішення про збільшення статутного фонду шляхом випуску додаткових акцій може приймати тільки загальні збори акціонерів.
Статутний фонд гарантує майнову відповідальність суспільства перед кредиторами і визначає частку участі кожного акціонера в АТ. Величина його показує розмір тих коштів - основних і оборотних - які інвестовані в процес виробництва.
Основним джерелом фінансових ресурсів [2] на діючих підприємствах виступає вартість реалізованої продукції або наданих послуг, різні частини якої в процесі розподілу виторгу приймають форму грошових доходів і накопичень. Фінансові ресурси формуються головним чином за рахунок прибутку від основної та інших видів діяльності та амортизаційних відрахувань. Поряд з ними джерелами фінансових ресурсів також виступають: виторг від реалізації вибулого майна, стійкі пасиви, різні цільові надходження, наприклад, плата за утримання дітей у дошкільних установах, мобілізація внутрішніх ресурсів у будівництві та ін
Значні фінансові ресурси можуть бути мобілізовані на фінансовому ринку. Формами їхньої мобілізації є: продаж акцій, облігацій та інших видів цінних паперів, що випускаються АТ, кредитні інвестиції.
В умовах функціонування ринку цінних паперів з'являться такі види фінансових ресурсів, як дивіденди і відсотки з цінних паперів інших емітентів, а також прибуток від проведення фінансових операцій.
Матеріально-технічною основою процесу виробництва на будь-якому підприємстві є основні виробничі фонди. В умовах ринкової економіки початкове формування основних фондів, їх функціонування і розширене відтворення здійснюється при безпосередній участі фінансів, за допомогою яких утворюються і використовуються грошові фонди цільового призначення, що опосередковують придбання, експлуатацію та відновлення засобів праці.
Первісне формування основних фондів на знову створюваних підприємствах відбувається за рахунок основних засобів, що є частиною статутного фонду. Основні засоби - це грошові кошти, інвестовані в основні фонди виробничого та невиробничого призначення. У момент придбання основних фондів і прийняття їх на баланс підприємства величина основних фондів кількісно збігається з вартістю основних фондів. Надалі, у міру участі основних фондів у виробничому процесі їх вартість роздвоюється: одна її частина, рівна зносу, переноситься на готову продукцію, інша - виражає залишкову вартість діючих основних фондів.
Зносини частина вартості основних фондів, перенесена на готову продукцію, в міру реалізації останньої поступово накопичується в грошовій формі у спеціальному амортизаційному фонді. Даний фонд формується за допомогою щорічних амортизаційних відрахувань і використовується для простого і частково - розширеного відтворення основних фондів. Напрямок амортизації на розширене відтворення основних фондів обумовлено специфікою її нарахування і витрати: нараховується вона протягом усього нормативного терміну служби основних фондів, а необхідність в її витрачання настає лише після фактичного їх вибуття. Тому до моменту заміни вибулих з експлуатації основних фондів нарахована амортизація є тимчасово вільною і може використовуватися як додаткове джерело розширеного відтворення. Крім того, використання амортизації на розширене відтворення сприяє науково-технічний прогрес, у результаті якого деякі види основних фондів можуть здешевлюватися, в дію вводяться більш досконалі і більш продуктивні машини й устаткування.
Величина амортизаційного фонду щорічно розраховується шляхом множення балансової вартості основних фондів на норму амортизації. Норми амортизації періодично переглядаються, тому що змінюються терміни служби основних фондів, прискорюється процес переносу їх вартості на виготовлений продукт під впливом науково-технічного прогресу й інших чинників. Також періодично провадиться і переоцінка основних фондів, її мета полягає в тому, щоб привести балансову вартість основних фондів у відповідність з діючими цінами й умовами відтворення.
У практиці господарювання застосовуються різні методи обчислення амортизаційного фонду: лінійний, регресивний, прискореної амортизації.
Механізм формування та використання амортизаційних відрахувань, будучи важливою ланкою загальної системи відтворення основних фондів, одночасно є інструментом реалізації державної структурної політики у сфері виробничих інвестицій. Досягнення структурних зрушень здійснюється передусім через норми амортизації.
Нараховані амортизаційні відрахування через фонд виробничого розвитку використовуються на повне відновлення основних фондів. Відбувається воно у формі капітальних вкладень, за допомогою яких не тільки завершується кругообіг авансованої раніше вартості, а й здійснюється додаткове інвестування засобів у зв'язку з розширенням виробництва та вдосконаленням його матеріально-технічної бази. Розширене відтворення не може бути забезпечено тільки за рахунок амортизаційних відрахувань, оскільки вони призначені головним чином на просте відтворення. Тому в значної частини капітальні вкладення забезпечуються з національного доходу, причому в капітальні витрати реінвестуються насамперед власні фінансові ресурси підприємства; сюди спрямовується також акціонерний і пайовий капітал, що мобілізуються на фінансовому ринку, залучаються кредитні ресурси, а в особливих випадках, спеціально обумовлених у рішеннях уряду - бюджетні асигнування і кошти позабюджетних фондів.
У складі власних фінансових ресурсів підприємства, які використовуються на капітальні вкладення, важливе місце займає прибуток. Останнім часом спостерігається тенденція збільшення абсолютного розміру й частки прибутку в джерелах фінансування капітальних вкладень.
Поряд з прибутком для фінансування капітальних вкладень використовуються також кошти, що мобілізуються в самому будівництві (прибуток та економія по будівельно-монтажних робіт, виконуваних господарським способом, мобілізація внутрішніх ресурсів тощо), доходи від реалізації вибулого майна, кошти фондів соціального розвитку та житлового будівництва .
Виділення бюджетних коштів на капітальні витрати забезпечує проведення єдиної технічної політики, створює фінансові передумови для регулювання структури суспільного відтворення, розвитку пріоритетних галузей економіки. З переходом на ринкові засади господарювання порядок надання бюджетних коштів на капітальні вкладення поступово змінюється. Раніше бюджетні кошти виділялися у формі прямих безповоротних асигнувань; тепер їх можна отримати через цільові субсидії (інвестиційні асигнування), субвенції та інвестиційні податкові кредити.
Для виробництва продукції АТ поряд з основними фондами необхідні оборотні виробничі фонди [3], що включають в свій склад виробничі запаси (сировина, матеріали, паливо, тара тощо), залишки незавершеного виробництва та витрати майбутніх періодів. Спожиті в процесі виробництва оборотні фонди вступають у сферу обігу вже в товарній формі, яка потім - в міру реалізації готової продукції - переходить у грошову форму: грошові кошти в розрахунках, грошові кошти в касі підприємства та на його рахунках в банку. Товарна і грошова форма ресурсів, що знаходяться у сфері обігу, відноситься до фондів обігу.
Для забезпечення безперебійного процесу виробництва і реалізації продукції кожне АТ повинно розташовувати одночасно і оборотними виробничими фондами, і фондами обігу. Тому в момент введення в експлуатацію воно потребує такій величині грошових коштів у складі сформованого статутного фонду, яка забезпечила б йому придбання матеріальних оборотних фондів і була достатньою для обслуговування процесу виробництва і реалізації продукції. Грошові кошти, авансовані в оборотні виробничі фонди і фонди обігу, складають оборотні кошти підприємства. Об'єднання оборотних фондів і фондів обігу в одному понятті засноване на економічній сутності оборотних коштів, покликаних забезпечити безперервність усього відтворювального процесу, в ході якого фонди обов'язково проходять як стадію виробництва, так і стадію обігу.
Оборотні кошти забезпечують поточні потреби підприємства. Характерна особливість обігових коштів полягає в тому, що при нормальному здійсненні господарської діяльності вони не покидають виробничу сферу: оборотні кошти не витрачаються, а авансуються у різні види поточних витрат підприємства. Обслуговуючи кругообіг виробничих фондів (Д-Т. .. П. .. Т 1-Д 1), оборотні засоби (Д) приймають різні функціональні форми: матеріальну (Т), виробничу (П), товарну (Т 1), повертаючись після закінчення кожного виробничого циклу до своєї вихідної грошової (Д 1) формі.
Ритмічність, злагодженість і висока результативність роботи підприємства багато в чому залежать від його забезпеченості оборотними засобами. Тому дуже важливо правильно розрахувати оптимальну потребу підприємства в оборотних коштах. Вона визначається шляхом нормування, основна мета якого - забезпечити максимальний обсяг виробництва і реалізації продукції за мінімуму обігових коштів.
Для формування оборотних коштів АТ використовує як власні, так і позикові ресурси. Власні кошти відіграють головну роль в організації кругообігу фондів, оскільки підприємства, що працюють на засадах комерційного розрахунку, повинні мати визначену майнову й оперативну самостійність для того, щоб вести справу рентабельно і нести відповідальність за прийняті рішення. Разом з тим залучення позикових коштів теж дуже важливо, бо скорочує загальну потребу господарства в оборотних коштах, стимулює прагнення до ефективного їх використання.
Формування власних оборотних коштів відбувається у момент організації підприємства, коли створюється його статутний фонд. Джерела формування: акціонерний капітал, пайові внески, стійкі пасиви, бюджетні кошти, що перерозподіляються.
Надалі первісна величина власних оборотних коштів може змінюватися в залежності від обсягу, умов і результатів господарської діяльності на даному підприємстві. Успішне виконання виробничої програми, економія матеріальних і фінансових ресурсів, підвищення якості продукції, безперебійна її реалізація тощо - усе це позначається на стані обігових коштів, їх збереження та ефективне використання.
Наявність власних оборотних коштів, їх збереження, співвідношення між власними і позиковими обіговими коштами характеризують ступінь фінансової стійкості підприємства, його становище на фінансовому ринку, можливості додаткової мобілізації фінансових ресурсів за допомогою випуску цінних паперів.
Оборотність оборотних коштів - це показник ефективності їх використання. Оборотність визначається часом, протягом якого грошові кошти роблять повний оборот, починаючи від придбання виробничих запасів і закінчуючи надходженням грошей на рахунки підприємства; тривалість одного обороту виражається в днях. Чим швидше обертаються авансовані обігові кошти, тим кращий досягається результат - за допомогою однієї і тієї ж суми засобів виробляється та реалізується більше продукції.
Важливим фактором прискорення оборотності оборотних коштів є економія матеріальних ресурсів, використовуваних у виробництві, скорочення їх витрати на одиницю продукції. Саме тому в сучасних умовах таке велике значення набуває розробка програм, спрямованих на більш раціональне використання сировини, палива, електроенергії та інших матеріальних ресурсів, в яких передбачені заходи з посилення правил використання матеріальних цінностей, посилення економічного стимулювання та підвищення матеріальної відповідальності за їх витрачання.
У наслідку цього можна сказати, що акціонерні товариства, незважаючи на свою молодість у Росії, є однією з переважних форм власності і містять в собі, при правильному використанні їх стратегій, величезний потенціал для вирішення складних і різноманітних завдань.
Управління АТ реалізує демократичні принципи в умовах економічного відокремлення господарюючих суб'єктів. Таким чином, при переході до ринкової економіки Росія відвела значну роль акціонерним товариствам, що дозволяє брати участь у інвестиційним процесі із підприємцями та значній кількості простих громадян, а так само сприяє перерозподілу капіталів в економіці країни за найбільш продуктивним сфер господарювання. Акціонерне товариство є в даний час переважної за своєю кількістю організаційно-правовою формою комерційних організації.
Досліджуваний об'єкт є одним з елементів ринкових відносин. І, у зв'язку з цим, управління суспільством на принципах формування ефективної політики управління запасами. З метою зменшення витрат обігу доцільно розробити політику управління поставками і прогнозування обсягів попиту на той чи інший вид товару, вдаючись до таких методів аналізу як регресійний аналіз, метод ковзаючого середнього та ін Це дозволить уникнути непотрібних товарно запасів і знизити ризик псування продукції, а отже і збільшити швидкість товарообігу.
1995 р . N 208-ФЗ "Про акціонерні товариства" (зі зм., Внесеними Федеральним законом від 18.12.2006 N 231-ФЗ) / / КонсультантПлюс: Вища школа.
2. Акімов, В.В. Акціонерні підприємства / В.В. Акімов. - М.: Інтелектуальний бізнес, 2004. - 281 с.
3. Подвінская, Є.С. Все про акціонерні товариства / Є.С. Подвінская, Н.І. Жиляєва, 2003. - 349 с.
4. Рудашевскій, В. Д. Фінансово-промислові групи: можливості та обмеження / В.Д. Рудашевскій / / Держава і право. - 2005. - № 2. - С. 35-42
ЗМІСТ
"1-3" ВСТУП ............................................ ................................................ 2
УПРАВЛІННЯ ФІНАНСАМИ АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА .... 3
ВИСНОВОК ................................................. .................................. 12
Список використаної літератури .................................. 14
ВСТУП
В даний час в Україні відбуваються глибокі економічні перетворення. Широкомасштабне акціонування підприємств, зміни форм власності пред'являють вимоги до зміни традиційних форм і методів управління. Особливо актуальними стають ринкові концепції управління, фінансові основи, принципи маркетингу, які в умовах державної форми власності не мали раніше такого серйозного значення. Управління повинне бути гнучким, ефективним і швидко пристосовуватися до динамічних зовнішнім чинникам підприємства.
Акціонерні товариства мають ряд переваг в порівнянні з іншими видами ділових організацій, що роблять їх найбільш придатною формою для великого бізнесу в силу цілого ряду причин. Перш за все, акціонерні товариства можуть мати необмежений термін існування, у той час як період дії підприємств, заснованих на індивідуальній власності або товариств з участю фізичних осіб, як правило, обмежений рамками життя їхніх засновників. Акціонерні товариства, завдяки випуску акцій, одержують більш широкі можливості в залученні додаткових коштів у порівнянні з не корпоративним бізнесом. Оскільки акції мають достатньо високу ліквідність, їх набагато простіше перетворити в гроші при виході з акціонерного товариства, чим одержати назад частку в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю.
Мета роботи - розкрити суть управління фінансами акціонерного товариства як господарюючого елемента ринкової економіки.
УПРАВЛІННЯ ФІНАНСАМИ АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА
Акціонерне товариство (АТ) - комерційна організація, утворюється шляхом об'єднання на пайовій основі коштів своїх акціонерів і відноситься до компаній з обмеженою відповідальністю, тому що відповідає за своїми зобов'язаннями тільки власним капіталом. Майновий ризик акціонерів обмежується лише тими засобами, які вони внесли для вступу в АТ [1].Фінансові ресурси АТ - це грошові доходи і надходження, що знаходяться в розпорядженні суб'єкта господарювання і призначені для виконання фінансових зобов'язань, здійсненню витрат по розширеному відтворенню і економічному стимулюванню працюючих. Формування фінансових ресурсів здійснюється за рахунок власних і прирівняних до них коштів, мобілізації ресурсів на фінансовому ринку і надходження грошових коштів від фінансово-банківської системи в порядку перерозподілу.
Первісне формування фінансових ресурсів відбувається в момент установи підприємства, коли утворюється статутний фонд. Його джерелами виступають: акціонерний капітал, довгостроковий кредит, бюджетні засоби.
Важливу роль у діяльності АТ грає акціонерний капітал. Це матеріальна база для виробничої та іншої діяльності товариства. Капітал АТ утворюється, як правило, у грошовій формі і розбивається на рівні по своїй номінальній величині і неподільні паї - акції. Акція - цінний папір, що свідчить про частку її власника в акціонерному капіталі і дає право на отримання частини доходу від капіталу, пропорційно цій частці. Частка акціонерного капіталу, яка надається акцією, розраховується як відношення її номінальною вартістю до величини статутного капіталу АТ. Акціонерний капітал сприяє перерозподілу прав власності в масштабах всього суспільства, реальна ж владу над капіталом зосереджується в руках професіоналів управлінців.
У міру необхідності АТ може збільшувати свій статутний фонд, за тієї умови, що всі раніше випущені акції оплачені за вартістю не нижче номінальної. Рішення про збільшення статутного фонду шляхом випуску додаткових акцій може приймати тільки загальні збори акціонерів.
Статутний фонд гарантує майнову відповідальність суспільства перед кредиторами і визначає частку участі кожного акціонера в АТ. Величина його показує розмір тих коштів - основних і оборотних - які інвестовані в процес виробництва.
Основним джерелом фінансових ресурсів [2] на діючих підприємствах виступає вартість реалізованої продукції або наданих послуг, різні частини якої в процесі розподілу виторгу приймають форму грошових доходів і накопичень. Фінансові ресурси формуються головним чином за рахунок прибутку від основної та інших видів діяльності та амортизаційних відрахувань. Поряд з ними джерелами фінансових ресурсів також виступають: виторг від реалізації вибулого майна, стійкі пасиви, різні цільові надходження, наприклад, плата за утримання дітей у дошкільних установах, мобілізація внутрішніх ресурсів у будівництві та ін
Значні фінансові ресурси можуть бути мобілізовані на фінансовому ринку. Формами їхньої мобілізації є: продаж акцій, облігацій та інших видів цінних паперів, що випускаються АТ, кредитні інвестиції.
В умовах функціонування ринку цінних паперів з'являться такі види фінансових ресурсів, як дивіденди і відсотки з цінних паперів інших емітентів, а також прибуток від проведення фінансових операцій.
Первісне формування основних фондів на знову створюваних підприємствах відбувається за рахунок основних засобів, що є частиною статутного фонду. Основні засоби - це грошові кошти, інвестовані в основні фонди виробничого та невиробничого призначення. У момент придбання основних фондів і прийняття їх на баланс підприємства величина основних фондів кількісно збігається з вартістю основних фондів. Надалі, у міру участі основних фондів у виробничому процесі їх вартість роздвоюється: одна її частина, рівна зносу, переноситься на готову продукцію, інша - виражає залишкову вартість діючих основних фондів.
Зносини частина вартості основних фондів, перенесена на готову продукцію, в міру реалізації останньої поступово накопичується в грошовій формі у спеціальному амортизаційному фонді. Даний фонд формується за допомогою щорічних амортизаційних відрахувань і використовується для простого і частково - розширеного відтворення основних фондів. Напрямок амортизації на розширене відтворення основних фондів обумовлено специфікою її нарахування і витрати: нараховується вона протягом усього нормативного терміну служби основних фондів, а необхідність в її витрачання настає лише після фактичного їх вибуття. Тому до моменту заміни вибулих з експлуатації основних фондів нарахована амортизація є тимчасово вільною і може використовуватися як додаткове джерело розширеного відтворення. Крім того, використання амортизації на розширене відтворення сприяє науково-технічний прогрес, у результаті якого деякі види основних фондів можуть здешевлюватися, в дію вводяться більш досконалі і більш продуктивні машини й устаткування.
Величина амортизаційного фонду щорічно розраховується шляхом множення балансової вартості основних фондів на норму амортизації. Норми амортизації періодично переглядаються, тому що змінюються терміни служби основних фондів, прискорюється процес переносу їх вартості на виготовлений продукт під впливом науково-технічного прогресу й інших чинників. Також періодично провадиться і переоцінка основних фондів, її мета полягає в тому, щоб привести балансову вартість основних фондів у відповідність з діючими цінами й умовами відтворення.
У практиці господарювання застосовуються різні методи обчислення амортизаційного фонду: лінійний, регресивний, прискореної амортизації.
Механізм формування та використання амортизаційних відрахувань, будучи важливою ланкою загальної системи відтворення основних фондів, одночасно є інструментом реалізації державної структурної політики у сфері виробничих інвестицій. Досягнення структурних зрушень здійснюється передусім через норми амортизації.
Нараховані амортизаційні відрахування через фонд виробничого розвитку використовуються на повне відновлення основних фондів. Відбувається воно у формі капітальних вкладень, за допомогою яких не тільки завершується кругообіг авансованої раніше вартості, а й здійснюється додаткове інвестування засобів у зв'язку з розширенням виробництва та вдосконаленням його матеріально-технічної бази. Розширене відтворення не може бути забезпечено тільки за рахунок амортизаційних відрахувань, оскільки вони призначені головним чином на просте відтворення. Тому в значної частини капітальні вкладення забезпечуються з національного доходу, причому в капітальні витрати реінвестуються насамперед власні фінансові ресурси підприємства; сюди спрямовується також акціонерний і пайовий капітал, що мобілізуються на фінансовому ринку, залучаються кредитні ресурси, а в особливих випадках, спеціально обумовлених у рішеннях уряду - бюджетні асигнування і кошти позабюджетних фондів.
У складі власних фінансових ресурсів підприємства, які використовуються на капітальні вкладення, важливе місце займає прибуток. Останнім часом спостерігається тенденція збільшення абсолютного розміру й частки прибутку в джерелах фінансування капітальних вкладень.
Поряд з прибутком для фінансування капітальних вкладень використовуються також кошти, що мобілізуються в самому будівництві (прибуток та економія по будівельно-монтажних робіт, виконуваних господарським способом, мобілізація внутрішніх ресурсів тощо), доходи від реалізації вибулого майна, кошти фондів соціального розвитку та житлового будівництва .
Виділення бюджетних коштів на капітальні витрати забезпечує проведення єдиної технічної політики, створює фінансові передумови для регулювання структури суспільного відтворення, розвитку пріоритетних галузей економіки. З переходом на ринкові засади господарювання порядок надання бюджетних коштів на капітальні вкладення поступово змінюється. Раніше бюджетні кошти виділялися у формі прямих безповоротних асигнувань; тепер їх можна отримати через цільові субсидії (інвестиційні асигнування), субвенції та інвестиційні податкові кредити.
Для виробництва продукції АТ поряд з основними фондами необхідні оборотні виробничі фонди [3], що включають в свій склад виробничі запаси (сировина, матеріали, паливо, тара тощо), залишки незавершеного виробництва та витрати майбутніх періодів. Спожиті в процесі виробництва оборотні фонди вступають у сферу обігу вже в товарній формі, яка потім - в міру реалізації готової продукції - переходить у грошову форму: грошові кошти в розрахунках, грошові кошти в касі підприємства та на його рахунках в банку. Товарна і грошова форма ресурсів, що знаходяться у сфері обігу, відноситься до фондів обігу.
Для забезпечення безперебійного процесу виробництва і реалізації продукції кожне АТ повинно розташовувати одночасно і оборотними виробничими фондами, і фондами обігу. Тому в момент введення в експлуатацію воно потребує такій величині грошових коштів у складі сформованого статутного фонду, яка забезпечила б йому придбання матеріальних оборотних фондів і була достатньою для обслуговування процесу виробництва і реалізації продукції. Грошові кошти, авансовані в оборотні виробничі фонди і фонди обігу, складають оборотні кошти підприємства. Об'єднання оборотних фондів і фондів обігу в одному понятті засноване на економічній сутності оборотних коштів, покликаних забезпечити безперервність усього відтворювального процесу, в ході якого фонди обов'язково проходять як стадію виробництва, так і стадію обігу.
Оборотні кошти забезпечують поточні потреби підприємства. Характерна особливість обігових коштів полягає в тому, що при нормальному здійсненні господарської діяльності вони не покидають виробничу сферу: оборотні кошти не витрачаються, а авансуються у різні види поточних витрат підприємства. Обслуговуючи кругообіг виробничих фондів (Д-Т. .. П. .. Т 1-Д 1), оборотні засоби (Д) приймають різні функціональні форми: матеріальну (Т), виробничу (П), товарну (Т 1), повертаючись після закінчення кожного виробничого циклу до своєї вихідної грошової (Д 1) формі.
Ритмічність, злагодженість і висока результативність роботи підприємства багато в чому залежать від його забезпеченості оборотними засобами. Тому дуже важливо правильно розрахувати оптимальну потребу підприємства в оборотних коштах. Вона визначається шляхом нормування, основна мета якого - забезпечити максимальний обсяг виробництва і реалізації продукції за мінімуму обігових коштів.
Для формування оборотних коштів АТ використовує як власні, так і позикові ресурси. Власні кошти відіграють головну роль в організації кругообігу фондів, оскільки підприємства, що працюють на засадах комерційного розрахунку, повинні мати визначену майнову й оперативну самостійність для того, щоб вести справу рентабельно і нести відповідальність за прийняті рішення. Разом з тим залучення позикових коштів теж дуже важливо, бо скорочує загальну потребу господарства в оборотних коштах, стимулює прагнення до ефективного їх використання.
Формування власних оборотних коштів відбувається у момент організації підприємства, коли створюється його статутний фонд. Джерела формування: акціонерний капітал, пайові внески, стійкі пасиви, бюджетні кошти, що перерозподіляються.
Надалі первісна величина власних оборотних коштів може змінюватися в залежності від обсягу, умов і результатів господарської діяльності на даному підприємстві. Успішне виконання виробничої програми, економія матеріальних і фінансових ресурсів, підвищення якості продукції, безперебійна її реалізація тощо - усе це позначається на стані обігових коштів, їх збереження та ефективне використання.
Наявність власних оборотних коштів, їх збереження, співвідношення між власними і позиковими обіговими коштами характеризують ступінь фінансової стійкості підприємства, його становище на фінансовому ринку, можливості додаткової мобілізації фінансових ресурсів за допомогою випуску цінних паперів.
Оборотність оборотних коштів - це показник ефективності їх використання. Оборотність визначається часом, протягом якого грошові кошти роблять повний оборот, починаючи від придбання виробничих запасів і закінчуючи надходженням грошей на рахунки підприємства; тривалість одного обороту виражається в днях. Чим швидше обертаються авансовані обігові кошти, тим кращий досягається результат - за допомогою однієї і тієї ж суми засобів виробляється та реалізується більше продукції.
Важливим фактором прискорення оборотності оборотних коштів є економія матеріальних ресурсів, використовуваних у виробництві, скорочення їх витрати на одиницю продукції. Саме тому в сучасних умовах таке велике значення набуває розробка програм, спрямованих на більш раціональне використання сировини, палива, електроенергії та інших матеріальних ресурсів, в яких передбачені заходи з посилення правил використання матеріальних цінностей, посилення економічного стимулювання та підвищення матеріальної відповідальності за їх витрачання.
ВИСНОВОК
Процес створення акціонерних товариств вимагає зміни соціального складу працівників і необхідності орієнтації виробників на ринок, і як наслідок, докорінної зміни традиційних форм управління з переходом на використання теоретичних положень.У наслідку цього можна сказати, що акціонерні товариства, незважаючи на свою молодість у Росії, є однією з переважних форм власності і містять в собі, при правильному використанні їх стратегій, величезний потенціал для вирішення складних і різноманітних завдань.
Управління АТ реалізує демократичні принципи в умовах економічного відокремлення господарюючих суб'єктів. Таким чином, при переході до ринкової економіки Росія відвела значну роль акціонерним товариствам, що дозволяє брати участь у інвестиційним процесі із підприємцями та значній кількості простих громадян, а так само сприяє перерозподілу капіталів в економіці країни за найбільш продуктивним сфер господарювання. Акціонерне товариство є в даний час переважної за своєю кількістю організаційно-правовою формою комерційних організації.
Досліджуваний об'єкт є одним з елементів ринкових відносин. І, у зв'язку з цим, управління суспільством на принципах формування ефективної політики управління запасами. З метою зменшення витрат обігу доцільно розробити політику управління поставками і прогнозування обсягів попиту на той чи інший вид товару, вдаючись до таких методів аналізу як регресійний аналіз, метод ковзаючого середнього та ін Це дозволить уникнути непотрібних товарно запасів і знизити ризик псування продукції, а отже і збільшити швидкість товарообігу.
Список використаної літератури
1. Федеральний закон від 26 грудня2. Акімов, В.В. Акціонерні підприємства / В.В. Акімов. - М.: Інтелектуальний бізнес, 2004. - 281 с.
3. Подвінская, Є.С. Все про акціонерні товариства / Є.С. Подвінская, Н.І. Жиляєва, 2003. - 349 с.
4. Рудашевскій, В. Д. Фінансово-промислові групи: можливості та обмеження / В.Д. Рудашевскій / / Держава і право. - 2005. - № 2. - С. 35-42
[1] Подвінская, Є.С. Все про акціонерні товариства / Є.С. Подвінская, Н.І. Жиляєва, 2003. - 349 с.
[3] Акімов, В.В. Акціонерні підприємства / В.В. Акімов. - М: Інтелектуальний бізнес, 2004. - 281 с.