ЗМІСТ
Вступ
1. Філософія як тип інтелектуальної діяльності
2. Суб’єкт та об’єкт управління
2.1. Су'бєкт соціального управління
2.2. Соціальний об'єкт управління
3. Принципи соціального управління
4. Специфіка управління в Японії та США
4.1. Специфіка японської моделі менеджменту
4.2. Характеристика американської моделі менеджменту
Висновок
Список літератури
ВСТУП
Наш шлях звивистий,
але перспективи світлі.
(Мао Цзедун)
Філософія управління – ті принципи і ідеї, які закладені в основу діяльності організації. Філософія, інтегруючи фундаментальні форми діяльно-практичного, пізнавального і ціннісного відношення людини до світу, може сприяти формуванню нових гуманних смисложиттєвих орієнтирів людства, які полегшать подолання конфронтаційності і споживчого відношення до природи. Філософія здатна здійснювати теоретико-методологічній аналіз проблеми виживання людства за допомогою світоглядної, гносеологічної, методологічної, аксіологичної і евристичною функцій.
УПРАВЛІННЯ — функція організованих систем (біологічних, технічних, соціальних), що забезпечує збереження їх структури, підтримку режиму діяльності, реалізацію її програми, цілі. Соціальне управління — цілеспрямована дія на суспільство для впорядкування,, збереження, вдосконалення і розвитку його певної якісної специфіки. Воно обумовлене системною природою суспільства, суспільним характером праці, необхідністю спілкування людей в їх життєдіяльності, в процесі обміну продуктами матеріальної і духовної діяльності. Управління як система передбачає наявність підсистем: організації стосунків її елементів, режиму її функціонування у вигляді сукупності певних механізмів, що діють під певним контролем згідно певним нормам, розвитку за відомою програмою у напрямі до якоїсь мети. Основні етапи процесу управління: збір і обробка інформації; її аналіз, діагноз і прогноз, систематизація (синтез), встановлення на цій основі мети; вироблення рішення, направленого на досягнення мети; послідовна конкретизація загального рішення у вигляді планерування, програмування, проектування, вироблення конкретних (приватних) управлінських рішень; організація діяльності для виконання рішення; контроль за цією діяльністю (включаючи питання підбору і розставляння кадрів); збір і обробка інформації про результати діяльності і новий цикл цього безперервного в ідеалі процесу. На практиці спостерігаються два типи; вироблення рішення, направленого на досягнення мети; послідовна конкретизація загального рішення у вигляді планерування, програмування, проектування, вироблення конкретних (приватних) управлінських рішень; організація діяльності для виконання рішення; контроль за цією діяльністю (включаючи питання підбору і розставляння кадрів); збір і обробка інформації про результати діяльності і новий цикл цього безперервного в ідеалі процесу. На практиці спостерігаються два типи
Актуальність цього питання зростає з кожним днем. Не маючи чіткої мети організації, не сформулювавши ясній і зрозумілих принципів, організація приречена на повільне вимирання. Управління як вид людської діяльності існує з тих пір, як виникла необхідність в спільній діяльності людей. Управління в найширшому значенні може бути визначено як діяльність групи людей, що сполучають свої зусилля для досягнення загальної мети. Кожна історична епоха вносила свої корективи у відносини суб'єктів управління, методи стимулювання, масштаби організації самого процесу, але тільки в ХХ ст. з'явилися і стали розвиватися наукові підходи до управління. Двадцяте століття має багато епітетів, у тому числі і "століття управління", оскільки прогрес, досягнутий в цьому сторіччі, багато в чому забезпечений успіхами в управлінні.
Формулювання проблеми вивчення філософії управління з рахунком традицій, ментальності. У моїй роботи розглянуті принципи управління у Японії та США. У цих принципах є взаємозв’язок один з іншим.
Метою даної роботи є ступінь розробки в теоретичних сучасних видавництвах та зробити взаємозв’язок з роботою.
З мети витікає завдання, які я повинна вирішити в цієї роботи. А завдання полягає в пошуку новизни.
1. ФІЛОСОФІЯ УПРАВЛІННЯ ЯК ТИП ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Філософія управління як тип інтелектуальної діяльності зародилася в Греції в кінці VII в. до н.е. Спочатку філософія управління, як самостійне знання, що розвивається, була витиснена з науки про управління аналітичними методами розвитку соціально-економічних процесів. Згодом взаємодіючи з теорією управління, але, проте, залишаючись цілком самостійною наукою, філософія управління ще довго залишалася непопулярною.
В даний час інтерес до філософії управління постійно росте, але до її розквіту поки далеко. Філософії управління, як інтегратору переконань, в сучасному суспільстві відведена лише обслуговуюча роль. Філософія не може бути ні галуззю теорії управління як науки, ні її придатком, ні навіть допоміжним засобом. У філософії управління своя задача. Вона повинна робити те, чого не може робити філософія управління, а саме – формувати принципи і методологію, вести аналіз і синтез, проводити інтеграцію апріорного, початкового, початкового. Ось і на свій предмет (принципи, всі види відносин, технології і методи управління) вона дивиться не тільки не економічно, але навіть не по-господарському, а по-філософському – системно, комплексно і цілісно.
Теорію управління прийнято вважати областю наукового знання про загальні закономірності дії суб'єкта управління на соціально-економічні процеси і об'єкти суспільної праці відповідно до наявної мети і програми. Ця знання про те, як здійснювати управлінську діяльність, тобто знання «інструментальне», знання про способи і технології виконання управлінської діяльності. Проте необхідно помітити, що методологічні підстави даної науки в сучасних умовах не завжди коректні і повні, отже, вимагають продовження наукового дослідження для філософського осмислення знань про управління, як знань не тільки про його зміст, але і знань про структуру діяльності управління і способи його реалізації.
Філософія управління з'явилася в інтелектуальному світі, як відповідь на «методологічну і інструментальну» кризу сучасної теорії управління, що зіткнулася з масою труднощів.
Знання про управління як феномені людського буття пройшло шлях від міфологічного знання (через релігію і філософію) до наукового знання. Виділення науки про управління як специфічній галузі людського знання є формування окремого напряму знань пов'язаного з фундаментальними принципами філософського знання.
Все це виразилося в появі таких наук, як тектологія і наукова організація праці, а потім поступово переросло в ті теоретичні знання, назви, що отримали, «наукові основи управління соціально-економічними процесами», «теорія організації», а потім вже і «теорія управління».
Розглянемо поняття «управління» як процес, без акценту на його зміст. Причому, використовуватимемо для розгляду процесу наступні поняття: процесом називається діяльність перетворення вхідних елементів у вихідні елементи, за наявності управління цією діяльністю, з використанням ресурсів і що розглядається у взаємозв'язку і взаємодії з іншими видами діяльності. Необхідно мати на увазі, що одним з ключових понять управління, є поняття зворотного зв'язку, і зворотний зв'язок поступає з об'єкту управління, який «суб'єктний населений».
Отже, представлення управління як процесу має форму системи діяльності: по-перше, діяльності управляючого суб'єкта, по-друге, діяльності керованих суб'єктів, в третіх, каналів передачі управляючих дій від керівника до керованих суб'єктів, по-четверте, «зворотних каналів» передачі інформації про діяльність керованих до керівника, для оцінки управління. Отже, не можна звести поняття «управління», тільки до одному або декількох фрагментів цілісної системи. Тому, управління – це встановлення порядку взаємодії між елементами системи будь-якого виробництва, тобто в тій чи іншій мірі їх систематизація. Філософія управління вступає в справу тоді, коли у людини виникає потреба проникнути в глибінь якоїсь реальності, зрозуміти її сутнісні підстави.
Філософія управління – це частина загальної філософії, одна з її галузей. Власне, філософія управління – це не тільки наука. Це знання, що допускає невизначеність, неоднозначність, послідовне обмеження, подолання і сприймане як необхідна приналежність буття взагалі.
Мета філософії управління – знаходити внутрішні метасмислу взаємодії суб'єктів і об'єктів управління, тобто знайти реальні значення зміни стану об'єкту від цільової дії суб'єкта управління. Філософам доводиться не тільки знаходити метасмислу, але і оперувати ними, конструюючи і пояснюючи наявну реальність, іноді приховану і неявну для зовнішнього спостереження.
Оскільки нас цікавить управління як феномен, то у філософському ракурсі предметом пізнавального інтересу філософії управління є управлінські дії і процеси, причому на якісно різних рівнях ієрархії метасмислів.
Управління неминуче пов'язано з культурою. Звідси і різні підходи до нього. Управління по-європейськи, зовсім не те, що управління по-африканські, по-англійськи, по-японські і т.д. В суспільствах з різною культурою управління теж буде різним. В цьому виявляється категорія якості, як властивість іманентно властиве процесу управління. Ця властивість часто є невизначною перешкодою для перенесення методів і способів управління з однієї культури в іншу. Ця проблема є методологічною по своїй природі.
Філософія управління не суперечить науці управління. Встановлено, що управляючої людина в сучасному світі діє як творець свого миру, у тому числі і миру ідеального, миру знань: знакового, словесного, ціннісного.
Управління, як якийсь феномен різноманітно, і визнано не тільки практикою, але і наукою. Ця різноманітність спирається на відмінність між змістом практики даного процесу і способом і формами його організації і реалізації.
Різноманітність управління, під яким ми розуміємо безліч варіантів якісних і змістовних відмінностей в способах його реалізації, його мінливість, складність структури і специфічну ієрархічність, є все те, що є абсолютно необхідною умовою реалізації управління, як процесу цілеспрямованої дії суб'єкта на об'єкт управління. Управляти – значить бути господарем процесу управління, бути слід певним принципам, законам, визначати норми застосування всіх видів ресурсів в управлінській і виконавській діяльності.
З якої б сторони ми не підходили до управління і його предмету, ми незмінно виходимо на феномен філософії управління, на цю примітну галузь людського знання, потреба в якій у наш час помітно посилилася.
Предметом науки управління є різноманітні за своїм змістом відносини. Для теорії управління категорія «відношення» є взаємозв'язку багатьох видів сущого, які мають суб'єктивну або об'єктивну, абстрактну або конкретну форму. Відносини як філософська категорія означає смислова єдність і взаємовизначенність всіх видів існування, включаючи матеріальні.
2. СУБ'ЄКТ І ОБ'ЄКТ УПРАВЛІННЯ
Філософсько-соціологічне значення управління стає ясним тільки тоді, коли ми чітко визначимо зміст понять «суб'єкт управління», «об'єкт управління», «організація» і встановимо діалектичний взаємозв'язок між ними; цей причинно-наслідковий зв'язок S-O і є по суті управління.
Спільна діяльність людей припускає контакти між ними і обмін необхідною інформацією. Тільки на цій основі люди, з'єднані в організацію, можуть досягати своєї мети. Будь-яка організація, у тому числі і на рівні малої групи, обов'язково має відповідну систему комунікацій (зв'язків), яка забезпечує обмін інформацією між її членами.
Для здійснення будь-якої комунікації необхідні як мінімум дві люди - відправник інформації (комунікатор) і її одержувач (комунікант, або реципієнт). Відзначимо, що вся діяльність по управлінню будь-яким трудовим колективом є не що інше, як постійні комунікаційні акти, учасниками яких є його члени.
Для того, щоб між двома суб'єктами існував управлінський зв'язок і відповідно здійснювалася управлінська взаємодія, необхідно, щоб між цими суб'єктами існували відносини управління. Вони є основою можливості здійснення управління, оскільки саме вони задають можливість виробляти управлінські команди і готовність ці команди виконувати. Відносини управління не є початковими відносинами, а базуються на більш глибинних відносинах, таких як економічні або морально-етичні відносини. Взаємодія суб'єкта і об'єкту управління здійснюється за допомогою вертикальних комунікацій (низхідних і висхідних), які ми і розглядатимемо далі.
Суб'єкт і об'єкт управління – широкі універсальні поняття, що охоплюють собою як живу (органічну) природу, так і людину, суспільство. Проте, і справжньому дослідженні нас цікавитимуть соціальні суб'єкти і об'єкти, соціальне управління – це, по-перше. По-друге, саме їх духовно-культурна компоненту як управляючого суб'єкта, так і керованого об'єкту, її функції і роль в суспільному розвитку.
1.1 Суб'єкт соціального управління
Соціальний суб'єкт управління може бути як індивідуальним, так і колективним. Але в тому і в іншому випадку «головним агентом» управління є людина, що володіє свідомістю і самосвідомістю, здатністю «подвоювати мир», на світ реальний і мир ідеальний, а також що володіє доцільністю, і вибірковістю свідомості.
Тобто, людина спочатку є самокерованою і керівником ніж або ким-небудь.
Своєрідним органом управління людини є його свідомість, а змістом людської свідомості - освоєна їм сукупна духовна і матеріальна культура людства, система її цінностей, які і складають «Я-концепцію суб'єкта», його внутрішній душевний світ, духовність, складові певний менталітет особи управлінця.
Ось ця духовність суб'єкта і є суть, зміст, значення і мета процесу управління. Без цієї духовно-культурної компоненти людини немає і бути не може управління або самоврядування. У правління повинне мати сенс, ідею, мету. Як мовиться в святому писанні «спочатку було слово», а потім вже справа.
1.2 Соціальний об'єкт управління
Соціальний об'єкт управління не обмежується тільки людським суспільством: соціальність об'єкту додає суб'єкт управління – люди, менеджери, керівники, які своїми діями залучають об'єкт до суспільного «середовища незаселеного», роблять його в процесі виробництва своїм, тобто задовольняючим людські потреби і інтереси.
Тому об'єктом управління можуть бути природні речі, явища і процеси, рослинний і тваринний мир, людина, все суспільство, життєдіяльність людей, матеріальне і духовне виробництво, соціальні групи, суспільні класи, нації, народності, етнічні спільності, групи і колективи людей, організації, установи, підприємства і фірми, а також окремі індивіди. Тобто, об'єктом управління можуть бути як матеріальні речі, явища і процеси, так і ідеальні, духовно-культурні сфери людського суспільства.
Важливо мати на увазі, що основними об'єктами соціального управління є самі люди, колективи, різні соціальні спільності, що володіють певним рівнем свідомості, матеріальними і духовними культурними цінностями, внутрішнім духовним світом, «Я-концепцією», ідеалами. Всі ці індивідуальні і колективні духовні чинники як би «замикаються» на задоволенні життєво необхідних людині і суспільству потребах і інтересах.
Об'єкт управління існує в різних формах організації (франц. organisation від латинського огganizo – повідомляю стрункий вигляд, влаштовую), який структурує об'єкт, робить його функціонально цілісним, єдиним і життєздатним.
В тій або іншій організації виділяється три основні аспекти:
· внутрішня впорядкованість, узгодженість взаємодії диференційованих автономних частин цілого, обумовленого їх природою, будовою, специфічною функціональністю;
Вступ
1. Філософія як тип інтелектуальної діяльності
2. Суб’єкт та об’єкт управління
2.1. Су'бєкт соціального управління
2.2. Соціальний об'єкт управління
3. Принципи соціального управління
4. Специфіка управління в Японії та США
4.1. Специфіка японської моделі менеджменту
4.2. Характеристика американської моделі менеджменту
Висновок
Список літератури
ВСТУП
Наш шлях звивистий,
але перспективи світлі.
(Мао Цзедун)
Філософія управління – ті принципи і ідеї, які закладені в основу діяльності організації. Філософія, інтегруючи фундаментальні форми діяльно-практичного, пізнавального і ціннісного відношення людини до світу, може сприяти формуванню нових гуманних смисложиттєвих орієнтирів людства, які полегшать подолання конфронтаційності і споживчого відношення до природи. Філософія здатна здійснювати теоретико-методологічній аналіз проблеми виживання людства за допомогою світоглядної, гносеологічної, методологічної, аксіологичної і евристичною функцій.
УПРАВЛІННЯ — функція організованих систем (біологічних, технічних, соціальних), що забезпечує збереження їх структури, підтримку режиму діяльності, реалізацію її програми, цілі. Соціальне управління — цілеспрямована дія на суспільство для впорядкування,, збереження, вдосконалення і розвитку його певної якісної специфіки. Воно обумовлене системною природою суспільства, суспільним характером праці, необхідністю спілкування людей в їх життєдіяльності, в процесі обміну продуктами матеріальної і духовної діяльності. Управління як система передбачає наявність підсистем: організації стосунків її елементів, режиму її функціонування у вигляді сукупності певних механізмів, що діють під певним контролем згідно певним нормам, розвитку за відомою програмою у напрямі до якоїсь мети. Основні етапи процесу управління: збір і обробка інформації; її аналіз, діагноз і прогноз, систематизація (синтез), встановлення на цій основі мети; вироблення рішення, направленого на досягнення мети; послідовна конкретизація загального рішення у вигляді планерування, програмування, проектування, вироблення конкретних (приватних) управлінських рішень; організація діяльності для виконання рішення; контроль за цією діяльністю (включаючи питання підбору і розставляння кадрів); збір і обробка інформації про результати діяльності і новий цикл цього безперервного в ідеалі процесу. На практиці спостерігаються два типи; вироблення рішення, направленого на досягнення мети; послідовна конкретизація загального рішення у вигляді планерування, програмування, проектування, вироблення конкретних (приватних) управлінських рішень; організація діяльності для виконання рішення; контроль за цією діяльністю (включаючи питання підбору і розставляння кадрів); збір і обробка інформації про результати діяльності і новий цикл цього безперервного в ідеалі процесу. На практиці спостерігаються два типи
Актуальність цього питання зростає з кожним днем. Не маючи чіткої мети організації, не сформулювавши ясній і зрозумілих принципів, організація приречена на повільне вимирання. Управління як вид людської діяльності існує з тих пір, як виникла необхідність в спільній діяльності людей. Управління в найширшому значенні може бути визначено як діяльність групи людей, що сполучають свої зусилля для досягнення загальної мети. Кожна історична епоха вносила свої корективи у відносини суб'єктів управління, методи стимулювання, масштаби організації самого процесу, але тільки в ХХ ст. з'явилися і стали розвиватися наукові підходи до управління. Двадцяте століття має багато епітетів, у тому числі і "століття управління", оскільки прогрес, досягнутий в цьому сторіччі, багато в чому забезпечений успіхами в управлінні.
Формулювання проблеми вивчення філософії управління з рахунком традицій, ментальності. У моїй роботи розглянуті принципи управління у Японії та США. У цих принципах є взаємозв’язок один з іншим.
Метою даної роботи є ступінь розробки в теоретичних сучасних видавництвах та зробити взаємозв’язок з роботою.
З мети витікає завдання, які я повинна вирішити в цієї роботи. А завдання полягає в пошуку новизни.
1. ФІЛОСОФІЯ УПРАВЛІННЯ ЯК ТИП ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Філософія управління як тип інтелектуальної діяльності зародилася в Греції в кінці VII в. до н.е. Спочатку філософія управління, як самостійне знання, що розвивається, була витиснена з науки про управління аналітичними методами розвитку соціально-економічних процесів. Згодом взаємодіючи з теорією управління, але, проте, залишаючись цілком самостійною наукою, філософія управління ще довго залишалася непопулярною.
В даний час інтерес до філософії управління постійно росте, але до її розквіту поки далеко. Філософії управління, як інтегратору переконань, в сучасному суспільстві відведена лише обслуговуюча роль. Філософія не може бути ні галуззю теорії управління як науки, ні її придатком, ні навіть допоміжним засобом. У філософії управління своя задача. Вона повинна робити те, чого не може робити філософія управління, а саме – формувати принципи і методологію, вести аналіз і синтез, проводити інтеграцію апріорного, початкового, початкового. Ось і на свій предмет (принципи, всі види відносин, технології і методи управління) вона дивиться не тільки не економічно, але навіть не по-господарському, а по-філософському – системно, комплексно і цілісно.
Теорію управління прийнято вважати областю наукового знання про загальні закономірності дії суб'єкта управління на соціально-економічні процеси і об'єкти суспільної праці відповідно до наявної мети і програми. Ця знання про те, як здійснювати управлінську діяльність, тобто знання «інструментальне», знання про способи і технології виконання управлінської діяльності. Проте необхідно помітити, що методологічні підстави даної науки в сучасних умовах не завжди коректні і повні, отже, вимагають продовження наукового дослідження для філософського осмислення знань про управління, як знань не тільки про його зміст, але і знань про структуру діяльності управління і способи його реалізації.
Філософія управління з'явилася в інтелектуальному світі, як відповідь на «методологічну і інструментальну» кризу сучасної теорії управління, що зіткнулася з масою труднощів.
Знання про управління як феномені людського буття пройшло шлях від міфологічного знання (через релігію і філософію) до наукового знання. Виділення науки про управління як специфічній галузі людського знання є формування окремого напряму знань пов'язаного з фундаментальними принципами філософського знання.
Все це виразилося в появі таких наук, як тектологія і наукова організація праці, а потім поступово переросло в ті теоретичні знання, назви, що отримали, «наукові основи управління соціально-економічними процесами», «теорія організації», а потім вже і «теорія управління».
Розглянемо поняття «управління» як процес, без акценту на його зміст. Причому, використовуватимемо для розгляду процесу наступні поняття: процесом називається діяльність перетворення вхідних елементів у вихідні елементи, за наявності управління цією діяльністю, з використанням ресурсів і що розглядається у взаємозв'язку і взаємодії з іншими видами діяльності. Необхідно мати на увазі, що одним з ключових понять управління, є поняття зворотного зв'язку, і зворотний зв'язок поступає з об'єкту управління, який «суб'єктний населений».
Отже, представлення управління як процесу має форму системи діяльності: по-перше, діяльності управляючого суб'єкта, по-друге, діяльності керованих суб'єктів, в третіх, каналів передачі управляючих дій від керівника до керованих суб'єктів, по-четверте, «зворотних каналів» передачі інформації про діяльність керованих до керівника, для оцінки управління. Отже, не можна звести поняття «управління», тільки до одному або декількох фрагментів цілісної системи. Тому, управління – це встановлення порядку взаємодії між елементами системи будь-якого виробництва, тобто в тій чи іншій мірі їх систематизація. Філософія управління вступає в справу тоді, коли у людини виникає потреба проникнути в глибінь якоїсь реальності, зрозуміти її сутнісні підстави.
Філософія управління – це частина загальної філософії, одна з її галузей. Власне, філософія управління – це не тільки наука. Це знання, що допускає невизначеність, неоднозначність, послідовне обмеження, подолання і сприймане як необхідна приналежність буття взагалі.
Мета філософії управління – знаходити внутрішні метасмислу взаємодії суб'єктів і об'єктів управління, тобто знайти реальні значення зміни стану об'єкту від цільової дії суб'єкта управління. Філософам доводиться не тільки знаходити метасмислу, але і оперувати ними, конструюючи і пояснюючи наявну реальність, іноді приховану і неявну для зовнішнього спостереження.
Оскільки нас цікавить управління як феномен, то у філософському ракурсі предметом пізнавального інтересу філософії управління є управлінські дії і процеси, причому на якісно різних рівнях ієрархії метасмислів.
Управління неминуче пов'язано з культурою. Звідси і різні підходи до нього. Управління по-європейськи, зовсім не те, що управління по-африканські, по-англійськи, по-японські і т.д. В суспільствах з різною культурою управління теж буде різним. В цьому виявляється категорія якості, як властивість іманентно властиве процесу управління. Ця властивість часто є невизначною перешкодою для перенесення методів і способів управління з однієї культури в іншу. Ця проблема є методологічною по своїй природі.
Філософія управління не суперечить науці управління. Встановлено, що управляючої людина в сучасному світі діє як творець свого миру, у тому числі і миру ідеального, миру знань: знакового, словесного, ціннісного.
Управління, як якийсь феномен різноманітно, і визнано не тільки практикою, але і наукою. Ця різноманітність спирається на відмінність між змістом практики даного процесу і способом і формами його організації і реалізації.
Різноманітність управління, під яким ми розуміємо безліч варіантів якісних і змістовних відмінностей в способах його реалізації, його мінливість, складність структури і специфічну ієрархічність, є все те, що є абсолютно необхідною умовою реалізації управління, як процесу цілеспрямованої дії суб'єкта на об'єкт управління. Управляти – значить бути господарем процесу управління, бути слід певним принципам, законам, визначати норми застосування всіх видів ресурсів в управлінській і виконавській діяльності.
З якої б сторони ми не підходили до управління і його предмету, ми незмінно виходимо на феномен філософії управління, на цю примітну галузь людського знання, потреба в якій у наш час помітно посилилася.
Предметом науки управління є різноманітні за своїм змістом відносини. Для теорії управління категорія «відношення» є взаємозв'язку багатьох видів сущого, які мають суб'єктивну або об'єктивну, абстрактну або конкретну форму. Відносини як філософська категорія означає смислова єдність і взаємовизначенність всіх видів існування, включаючи матеріальні.
2. СУБ'ЄКТ І ОБ'ЄКТ УПРАВЛІННЯ
Філософсько-соціологічне значення управління стає ясним тільки тоді, коли ми чітко визначимо зміст понять «суб'єкт управління», «об'єкт управління», «організація» і встановимо діалектичний взаємозв'язок між ними; цей причинно-наслідковий зв'язок S-O і є по суті управління.
Спільна діяльність людей припускає контакти між ними і обмін необхідною інформацією. Тільки на цій основі люди, з'єднані в організацію, можуть досягати своєї мети. Будь-яка організація, у тому числі і на рівні малої групи, обов'язково має відповідну систему комунікацій (зв'язків), яка забезпечує обмін інформацією між її членами.
Для здійснення будь-якої комунікації необхідні як мінімум дві люди - відправник інформації (комунікатор) і її одержувач (комунікант, або реципієнт). Відзначимо, що вся діяльність по управлінню будь-яким трудовим колективом є не що інше, як постійні комунікаційні акти, учасниками яких є його члени.
Для того, щоб між двома суб'єктами існував управлінський зв'язок і відповідно здійснювалася управлінська взаємодія, необхідно, щоб між цими суб'єктами існували відносини управління. Вони є основою можливості здійснення управління, оскільки саме вони задають можливість виробляти управлінські команди і готовність ці команди виконувати. Відносини управління не є початковими відносинами, а базуються на більш глибинних відносинах, таких як економічні або морально-етичні відносини. Взаємодія суб'єкта і об'єкту управління здійснюється за допомогою вертикальних комунікацій (низхідних і висхідних), які ми і розглядатимемо далі.
Суб'єкт і об'єкт управління – широкі універсальні поняття, що охоплюють собою як живу (органічну) природу, так і людину, суспільство. Проте, і справжньому дослідженні нас цікавитимуть соціальні суб'єкти і об'єкти, соціальне управління – це, по-перше. По-друге, саме їх духовно-культурна компоненту як управляючого суб'єкта, так і керованого об'єкту, її функції і роль в суспільному розвитку.
1.1 Суб'єкт соціального управління
Соціальний суб'єкт управління може бути як індивідуальним, так і колективним. Але в тому і в іншому випадку «головним агентом» управління є людина, що володіє свідомістю і самосвідомістю, здатністю «подвоювати мир», на світ реальний і мир ідеальний, а також що володіє доцільністю, і вибірковістю свідомості.
Тобто, людина спочатку є самокерованою і керівником ніж або ким-небудь.
Своєрідним органом управління людини є його свідомість, а змістом людської свідомості - освоєна їм сукупна духовна і матеріальна культура людства, система її цінностей, які і складають «Я-концепцію суб'єкта», його внутрішній душевний світ, духовність, складові певний менталітет особи управлінця.
Ось ця духовність суб'єкта і є суть, зміст, значення і мета процесу управління. Без цієї духовно-культурної компоненти людини немає і бути не може управління або самоврядування. У правління повинне мати сенс, ідею, мету. Як мовиться в святому писанні «спочатку було слово», а потім вже справа.
1.2 Соціальний об'єкт управління
Соціальний об'єкт управління не обмежується тільки людським суспільством: соціальність об'єкту додає суб'єкт управління – люди, менеджери, керівники, які своїми діями залучають об'єкт до суспільного «середовища незаселеного», роблять його в процесі виробництва своїм, тобто задовольняючим людські потреби і інтереси.
Тому об'єктом управління можуть бути природні речі, явища і процеси, рослинний і тваринний мир, людина, все суспільство, життєдіяльність людей, матеріальне і духовне виробництво, соціальні групи, суспільні класи, нації, народності, етнічні спільності, групи і колективи людей, організації, установи, підприємства і фірми, а також окремі індивіди. Тобто, об'єктом управління можуть бути як матеріальні речі, явища і процеси, так і ідеальні, духовно-культурні сфери людського суспільства.
Важливо мати на увазі, що основними об'єктами соціального управління є самі люди, колективи, різні соціальні спільності, що володіють певним рівнем свідомості, матеріальними і духовними культурними цінностями, внутрішнім духовним світом, «Я-концепцією», ідеалами. Всі ці індивідуальні і колективні духовні чинники як би «замикаються» на задоволенні життєво необхідних людині і суспільству потребах і інтересах.
Об'єкт управління існує в різних формах організації (франц. organisation від латинського огganizo – повідомляю стрункий вигляд, влаштовую), який структурує об'єкт, робить його функціонально цілісним, єдиним і життєздатним.
В тій або іншій організації виділяється три основні аспекти:
· внутрішня впорядкованість, узгодженість взаємодії диференційованих автономних частин цілого, обумовленого їх природою, будовою, специфічною функціональністю;
· сукупність об'єктивних процесів або свідомих дій членів колективу, ведучих до освіти і вдосконалення взаємозв'язків між частинами цілісної організації;
· об'єднання людей, що колективно реалізують деякі програми і мету на основі вироблених і прийнятих в організації різних процедур, правил і регламентації.
Організація соціальна в структурно-функціональному плані може розглядатися як:
· комплекс взаємозв'язаних елементів системи, функціонування яких визначається метою, задачами і програмами, поставленими суб'єктом управління перед тією або іншою організацією;
· система розроблених заходів для реалізації мети і розділення комплексної задачі на окремі технологічні операції, які доручається виконувати певним членам усередині організації;
· інтеграція окремих виконаних у відповідних підрозділах робіт, їх подальша координація різними структурами в ієрархічно організованому об'єкті управління;
· мотивація, взаємодія, поведінка і погляди членів організації, які визначаються комплексом заходів, направлених на реалізацію мети, задач і програм, що стоять перед організацією;
· ухвалення рішень, комунікації, інформаційні потоки, контроль за їх виконанням, а також заохочення і покарання («нагорода і кара») за результати роботи організації;
· забезпечення внутрішньої узгодженості між всіма елементами системи-організації, яка є заставою стійкого і ефективного функціонування об'єкту управління.
Таким чином, організація виступає як якийсь соціальний медіум, від структури і функціонування якого залежать і продуктивність праці, і ефективність наміченої мети, програм, і особові якості працівників в організації. Те або інше суспільство ставить певну мету перед організацією, забезпечуючи їх виконання системою матеріальних, економічних і особових засобів.
Слід зазначити, що будучи створеною, організація придбаває відносну самостійність і стабільність по відношенню до суспільства; в ній виникають свої специфічні механізми функціонування і розвитку.
Тут важливо відзначити, що в будь-якому соціальному об'єкті-організації є наявними три творчі сили:
1) функціонуючі об'єктивні закони;
2) трудова свідома активність членів колективу;
3) мета, ідеали, програми, процедури і регламентації.
Причому, основною системо складною силою в цій «тріаді» є імен; але духовно-культурна свідома діяльність людей, що керуються ідеалами, метою і програмами функціонування і розвитку об'єкту-організації.
Об'єктивною підставою і критерієм діяльності людей тієї або іншої організації є закони природи, суспільства і свідомої діяльності людей, а також економічні, технологічні технічні, організаційно-виробничі закономірності, якими повинні керуватися всі члени колективу від менеджера до рядового працівника, якщо вони хочуть дійсно ефективно управляти тим або іншим виробництвом.
Суб'єкт управління (менеджер) в своїй діяльності завжди повинен враховувати принципову відмінність між дією самих об'єктивних законів, як вони функціонують реально, і їх віддзеркаленням, розумінням, ступенем адекватності, як вони інтерпретуються тим або іншим суб'єктом і об'єктом управління. Тобто, завжди має місце пізнавальний (гносеологічний) «зазор», невідповідність і нетотожність чину законів в людській голові і самими законами, що функціонують в. певній організації, суспільстві. А це означає, що в (іконах незмінно присутній свідомий суб'єктивний чинник менеджера, який має відповідну «спадковість»; вона виражається в знаннях, досвіді і майстерності того або іншого керівника. Отже, недозволенно управлінцю переконаний вважати, що його знання об'єктивних законів є абсолютним, точним і адекватним самому оригіналу. Навпаки, історія філософії і науки учить, що людина і людство завжди володіє відносною істиною, а не абсолютної, що момент релятивності і сумніву повинен бути присутній в діяльності менеджера. Значить, як це не парадоксально звучить, будь-який керівник тієї або іншої організації не може до кінця, повністю знати свій об'єкт-організацію, хоча цього прагнути він може і повинен, практично ніколи не досягаючи повного, вичерпного знання. Це свідчить не тільки про обмежені можливості керівника, але і про безмежну невичерпну широту і глибину керованої ним організації.
Як ми відзначили раніше, управління у філософському значенні слова є діалектичний взаємозв'язок і взаємообумовленість між суб'єктом управління і об'єктом управління. Це - причинно-наслідковий, внутрішньо суперечливий і об'єктивний взаємозв'язок, в якому об'єкт і суб'єкт можуть «мінятися місцями», переходити один в одного.
Управління є фундаментальна загальна функціональна властивість об'єктивного світу, органічної і неорганічної природи, стихійних і свідомих сил, що володіють якостями закономірності, доцільністю і цілеспрямованістю на результат дії.
Соціальне управління, будучи вищою формою загального управління, властиво людині і людському суспільству. Головною відмітною особливістю цього управління є відбивно-пізнавальна здатність людини, яка в своїй життєдіяльності підкоряється двом програмам: природно-генетичної (інстинктивної) і соціально усвідомленої (розумної). Завдяки розумній соціально-культурній якості в людині виникла феноменальна здатність ідеального подвоєння миру, тобто, здібність до створення ідеального образу реального миру.
На цій вищій стадії соціально-психічного віддзеркалення миру людина вперше в розвинутій формі придбаває здатність творити, створювати «другу природу» в процесі суспільного виробництва, здатність відчужувати від себе матеріальні і духовні продукти, управляючи ними. Як бачимо, в управлінській діяльності менеджера головним і визначаючим моментом є свідомість, ідеальна, духовна культура, знання теоретичне і прикладне, загальне і професійне. Ідеальність, духовна культура це – «душа» всякої управлінської діяльності як у сфері матеріального виробництва, так і у сфері духовного виробництва.
Суб'єкт і об'єкт управління – явища співвідносні: то що в одній взаємодії виступає як суб'єкт управління, в іншому – як об'єкт управління і навпаки. Навіть в межах однієї і тієї ж взаємодії суб'єкт також управляється з боку об'єкту, який в цьому випадку виступає в якості і об'єкту управління, тобто виявляється принцип зворотного зв'язку.
Принцип зворотного зв'язку стосовно соціального управління виражається не тільки у виконанні і систематичному контролі, але, що важливо відзначити, припускає також широку ініціативу, співтворчість і навіть справжню творчість тих, хто виступає в даній ситуації як об'єкт управління. Тому будь-яка соціальна система і її елементи є, кінець кінцем самодіючими, і, отже, самокерованими. Можна також затверджувати, що управління є регулювання діяльністю людей, інформаційними потоками, речовинами і енергією. Без інформації, його виробництва, накопичення, передачі, обміну і засвоєння ніяке управління у принципі здійснюватися не може. Тому точність інформації, її повнота, адекватність віддзеркалення реальних речей і процесів, а також адекватність реакції (зворотного зв'язку) об'єкту - необхідні умови ефективності управління.
В цьому плані управління полягає в накопиченні і аналізі що поступає від об'єкту інформації; у визначенні як стратегічної, так і тактичної мети, планів, програм, моделей і ідеалів вдосконалення керованої системи; у визначенні способів, методів, засобів управлінської діяльності для досягнення намічених і лей і здійснення певних результатів розвитку. Тільки при відповідності цих умов управлінської діяльності можна вважати соціальне управління ефективним і дієвим.
Нарешті, соціальне управління є вирішення природних і соціальних протиріч, їх подолання: зняття напруженості, конфліктності або кризових станів системи. Проте, подолання одних суперечностей зовсім не означає ліквідацію взагалі суперечливе існування і розвитку тієї або іншої матеріальної і ідеальної системи. На зміну «старих» суперечності неминуче приходять інші, нові суперечності, які невблаганно вимагають свого дозволу.
І так скрізь: «вічний бій... спокій нам тільки сниться »
«Суперечності, - писав Гегель, - ось що насправді рухає миром».
Спираючись на важливі методологічні положення теорії пізнання І. Канта, Ф. Гегеля, можна було б представити у вигляді схеми три рівні духовно-культурної діяльності управлінця: технологічний, прагматичний і етично-світоглядний які не ізольовані, а знаходяться в діалектичній єдності один з одним. Це значить, що одна і та ж мета, програма, поставлена перед організацією менеджера може і повинна розв'язуватися не тільки у вузькому конкретному технологічному плані, але і в прагматичному, а також з позицій філософсько-світоглядних, етичних, державних. Тільки при такому комплексному підході менеджер переконливо може відповісти не тільки на питання, як це зробити, але і на головне питання: для чого, для кого і в ім'я чого те або інше управлінське діяння має скоюватися.
Схема 1. Структурно-логічна схема соціального управління
Організація і управління – діалектично зв'язані між собою феномени. Якщо організація є структурною одиницею, яка володіє соціально-онтологічною реальністю, складається з певної безлічі елементів, то управління є діяльна функція цієї системи-організації, що складається з сукупності методів, процедур і дій, які повинні робити керівників і керовані, щоб досягти програмної мети і результатів. Управлінська діяльність менеджера повинна бути чітко організованої, направленої на досягнення наміченої мети, що забезпечує стабільне існування і розвиток тієї або іншої соціальної організації.
Тобто, організація і управління це не тільки розділені, але і до певної міри співпадаючі явища в житті суспільства.
3. ПРИНЦИПИ СОЦІАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ
Під принципами соціального управління слід розуміти правила, основні положення і норми поведінки, якими керуються органи управління в соціальних умовах, що склалися в суспільстві. Вони визначають вимоги до системи, структури, процесу і механізму соціального управління. Принципи управління є результатом узагальнення людьми об'єктивно діючих законів і закономірностей, властивих їм загальних рис, характерних фактів і ознак, які стають загальним початком їх діяльності. Отже, принципи соціального управління — це керівні ідеї, початкові положення, закони розвитку відносин управління, що відображають взаємозв'язок принципів, законів і закономірностей можна представити в такій послідовності: закони соціального розвитку – соціальні закони відповідного періоду (етапу) соціального розвитку – закони і закономірності соціального управління – принципи соціального управління. При цьому важлива відмінність між принципами і методами соціального управління полягає в тому, що принципи управління не вибирають — їм слідують.
До основних принципів соціального управління відносять:
• принцип єдиноначальності в ухваленні рішень і колегіальності при їх обговоренні;
• єдність дії всіх методів управління для підтримки цілісності соціальної системи;
• поєднання галузевого і територіального управління;
• пріоритетності в досягненні стратегічної мети;
• науковості соціального управління;
• прогнозування соціального управління;
• мотивації (стимулювання) праці;
• відповідальності за результати соціального управління;
• раціонального підбору, підготовки, розстановки і використовування кадрів;
• економічності і ефективності управління;
• системності (розгляд об'єкту або суб'єкта управління як системи, що складається з різних ланок);
• ієрархічності (розгляд систем як багатоступінчатих, багаторівневих, які вимагають розподілу на елементи;
при цьому кожний ступінь управляє ступенем, нижчим за рівнем і одночасно є об'єктом управління по відношенню до вищестоящого рівня);
• необхідної різноманітності (управляюча система повинна володіти не меншою складністю і різноманітністю, ніж керована система);
• обов'язковості зворотного зв'язку (отримання інформації про результати дії управляючої системи на керовану систему шляхом порівняння фактичного стану із заданим);
• поєднання єдиноначальності і колегіальності;
• ситуаційного управління по прогнозуванню обурень;
• програмно-цільовий;
• делегування повноважень;
• гуманізму і моральності в управлінні;
• гласності в ухваленні рішення.
Принцип дозволяє формувати систему методів і вибирати кожний метод окремо, але кожний окремий метод не має такої ж дії на принципи управління.
Таким чином, принципи соціального управління повинні:
• ґрунтуватися на законах розвитку суспільства, на законах управління;
• відповідати меті соціального управління і відображати основні властивості, зв'язки і відносини управління;
• враховувати тимчасові і територіальні аспекти процесів соціального управління;
• в необхідних випадках мати правове оформлення, одержувати закріплення в різних нормативних документах.
Системи принципів управління змінюються в процесі розвитку і соціального управління. Проте, основні принципи управління повністю зникнути не можуть, оскільки виражають вимоги до системи соціального управління. Форми ж і методи використовування цих принципів на різних етапах соціального розвитку можуть і повинні бути різними.
4. СПЕЦИФІКА УПРАВЛІННЯ В ЯПОНІЇ ТА США
Останнім часом американці роблять багато зусиль, щоб з'ясувати єство японських методів управління і перенести позитивний досвід Японії на свої підприємства. В 50—60-е рр. положення було зворотним, японські фірми переймали американські принципи організації виробництва, технологію виробництва, підходи до формування організаційних структур і ін. Як вже наголошувалося вище, «кухлі якості» і система поставок «точно вчасно» зародилися в Америці, але не отримали там широке розповсюдження. Проте вони принесли добрі результати на японських фірмах. В той же час інше американське нововведення — американські методи управління «людськими ресурсами» — не знайшло застосування в Японії.
Останнім часом американські корпорації почали упроваджувати у себе нововведення, японські фірми, що привели, до значного успіху. Так американська компанія «Дженерал Моторс» упровадила систему «точно вчасно», а інша компанія «Дженерал Електрик» - «кухлі якості». Проте не все методи управління, що використовуються в Японії, приживаються на американській землі. Це відноситься до системи довгострокового або «довічного найму» працівників, освіті за рахунок відрахувань від прибутків фірми фундацій для задоволення потреб працівників і ін.
4.1 Специфіка японської моделі менеджменту
За останні десятиріччя Японія зайняла лідируюче положення на світовому ринку. І однією з головних причин такого стрімкого успіху Японії на міжнародному терені є вживана нею модель менеджменту, орієнтована на людський чинник. За весь період розвитку Японії як наддержави, а також за період всього її історичного розвитку склалися певні принципи і методи праці, відповідні специфічним рисам національної вдачі . Японці упевнені, що основне багатство їх країни складають людські ресурси. Їх система господарювання спирається на стародавні традиції групової згуртованості і природжене прагнення до створення продукції щонайвищої якості .
Серед відмінних рис японської вдачі психологи виділяють перш за все природжену економію і ощадливість, що знаходить пряме віддзеркалення в економічній політиці країни. Гасла про економію і ощадливість зустрічаються в Японії на кожному кроці, оскільки в свідомості японців випуск високоякісної продукції безпосередньо пов'язаний з економією і ощадливістю .
Єство японського менеджменту складає управління людьми, причому японці ніколи не розглядають однієї людини (особа), на відміну від американців, а орієнтуються на групу людей . Крім того, в Японії існує традиція беззаперечного підкорення старшому по віку, яка знаходить своє широке застосування не тільки в рамках сімей, але і у виробничих групах .
Відомо, що поведінка людини нерозривний пов'язана з його потребами. Для японців характерною межею є пріоритет соціальних потреб (приналежність до соціальної групи, місце працівника в групі, увага і пошана оточуючих) . Тому і винагорода за працю (стимули) вони сприймають через призму соціальних відносин, хоча в останні час на японський метод робить сильний вплив окремі мотиваційні концепції американського менеджменту, орієнтованого на психологію індивіда.
Японці приклоняються перед працею. В ієрархії цінностей японського народу праця стоїть на першому місці . Японці випробовують щире задоволення від добре виконаної роботи . Тому жорстка дисципліна, високий ритм роботи і напруженість праці не надає на них такої руйнуючої дії як на американців або європейців. Для них це одна з традицій, якої вони повинні неухильно слідувати. Усі працівники трудяться групами і підтримують один одного в роботі .
Японська модель менеджменту орієнтована на «соціальну людину», концепція якої була висунута виниклої в США «школою людських відносин», що прийшла на зміну тейлоризму, який в розділ кута ставив матеріальні запити .
«Соціальна людина» має специфічну систему стимулів і мотивів. До стимулів можна віднести заробітну платню, рівень умов праці, стиль керівництва, міжособові відносини співробітників . Мотивами до праці є трудові успіхи працівника, визнання його заслуг, просування по службовим сходам, творчий підхід до роботи . Проте відношення японців до цього поняття більш гнучке, ніж у тих же американців .
Японці враховують ситуацію, що склалася, і намагаються пристосуватися до неї . Для них в управлінському процесі головним є вивчення нюансів обстановки, які дозволяють управляючій ланці ухвалити правильне рішення . Відносини з партнерами японці будують на основі довір'я.
Кожний працівник зливається з фірмою і відчуває себе її частиною. В основі всього «корпоративного духу» фірми лежить психологія групи, що ставить інтереси групи вище за особові інтереси окремих працівників . працюючи на меті фірми, кожний японець розуміє, що він працює на групу і на себе . Для японців характерним є ретельне відстежування свого положення в групі . Вони чуйно реагують на зміну місця кожної людини в групі і прагнуть не переступати обкреслені для кожного з них межі . Тому, кажучи про специфіку японської моделі менеджменту необхідно ще раз відзначити головне – це модель, орієнтована на людину, що живе інтересами суспільства.
Гарантія зайнятості і створення обстановки довірчості. Такі гарантії ведуть до стабільності трудових ресурсів і зменшують текучість кадрів. Стабільність служить стимулом для робітників і службовців, вона укріплює відчуття корпоративної спільності, гармонізує відносини рядових співробітників з керівництвом. Звільнившись від неминучої загрози звільнення і маючи реальну нагоду для просування по вертикалі, робочі одержують мотивацію для зміцнення відчуття спільності з компанією. Стабільність так само сприяє поліпшенню взаємостосунків між працівниками управлінського рівня і рядовими робітниками, що, на думку японців, абсолютно необхідно для поліпшення діяльності компанії. Стабільність дає можливість кількісного збільшення управлінських ресурсів, з одного боку, і свідомого напряму вектора їх активності на мету більш значущу, ніж підтримка дисципліни. Гарантії зайнятості в Японії забезпечує система довічного найму - явище унікальна і багато в чому незрозуміла для європейського образу думки.
Гласність і цінності корпорації. Коли всі рівні управління і робітники починають користуватися загальною базою інформації про політику і діяльність фірми, розвивається атмосфера участі і загальної відповідальності, що покращує взаємодію і підвищує продуктивність. В цьому відношенні зустрічі і наради, в яких беруть участь інженери і працівники адміністрації, дають істотні результати. Японська система управління прагне також створити загальну для всіх працівників фірми базу розуміння корпоративних цінностей, таких, як пріоритет якісного обслуговування, послуг для споживача, співпраця робітників з адміністрацією, співпраця і взаємодія відділів. Управління прагне постійно щепити і підтримувати корпоративні цінності на всіх рівнях.
Управління, засноване на інформації. Збору даних і їх систематичному використовуванню для підвищення економічної ефективності виробництва і якісних характеристик продукції надається особливе значення. В багатьох фірмах, що збирають телевізори, застосовують систему збору інформації, при якій можна виявити, коли телевізор поступив в продаж, хто відповідав за справність того або іншого вузла. Таким чином виявляються не тільки винні за несправність, але, головним чином, причини несправності, і вживаються заходів для недопущення подібного в майбутньому. Керівники щомісячно перевіряють статті доходів, об'єм виробництва, якість і валову виручку, щоб подивитися, чи досягають цифри заданих показників і щоб побачити грядущі труднощі на ранніх етапах їх виникнення.
Управління, орієнтоване на якість. Президенти фірм і керівники компаній на японських підприємствах частіше за все говорять про необхідність контролю якості. При управлінні виробничим процесом їх головна турбота - отримання точних даних про якість. Особиста гордість керівника полягає в закріпленні зусиль по контролю за якістю і, у результаті, в роботі дорученого йому ділянки виробництва з щонайвищою якістю.
Постійна присутність керівництва на виробництві. Щоб швидко справиться з утрудненнями і для сприяння рішенню проблем у міру їх виникнення японці часто розміщують управляючий персонал прямо у виробничих приміщеннях. У міру дозволу кожної проблеми вносяться невеликі нововведення, що приводить до накопичення додаткових новин. В Японії для сприяння додатковим нововведенням широко використовується система новаторських пропозицій і кухля якості.
Підтримка чистоти і порядку. Одним з істотних чинників високої якості японських товарів є чистота і порядок на виробництві. Керівники японських підприємств прагнуть встановити такий порядок, який може служити гарантією якості продукції і здатний підвищити продуктивність завдяки чистоті і порядку.
В цілому японське управління відрізняє упор на поліпшення людських відносин: узгодженість, групову орієнтацію, моральні якості службовців, стабільність зайнятості і гармонізацію відношення між робітниками і керівниками.
4.2 Характеристика американської моделі менеджменту
Американський менеджмент ввібрав в себе основи класичної школи засновником якої є Анрі Файоль. Американці Лютер Гьюлік і Ліндал Урвік зробили багато для популяризації основних положень класичної школи. Згодом інші американські автори внесли в систему принципів управління немало доповнень, уточнень і змін. Класична школа зробила значний вплив на формування всіх інших напрямів в американської теорії управління
Сучасний американський менеджмент у такому вигляді, який склався в теперішній час, базується на трьох історичних передумовах:
1. Наявність ринку.
2. Індустріальний спосіб організації виробництва.
3. Корпорація як основна форма підприємництва.
Американський економіст Роберт Хейлбронер вказав на три основних історично що склалися підходу до розподілу ресурсів суспільства. Це — традиції, накази і ринок.
Сучасна американська модель менеджменту орієнтована на таку організаційно-правову форму приватного підприємництва, як корпорація (акціонерне суспільство), виниклу ще на початку XIX в.
Великий вплив на формування теорії корпорації надала книга «Сучасна корпорація і приватна власність», опублікована А. Берли і М. Минз в 1932 р.
На думку теоретиків менеджменту, створення корпорацій спричинило за собою відділення власності від контролю над розпорядженням нею, тобто від влади. Американський професор відзначав виникнення «нової управлінської еліти чия потужність ґрунтується вже не на власності, а швидше на контролі за процесом в цілому». Реальна влада по управлінню корпорацією перейшла до її правлінню і менеджерам (фахівцям в області організації і управління виробництвом). Американські корпорації широко використовують в своїй діяльності стратегічне управління.
ВИСНОВОК
Узагальнення досвіду вітчизняних і зарубіжних організацій дозволяє сформувати головну мету системи управління: професійне і соціальне розвитку. Відповідно до цих цілей формується система управління організації. Як база для її побудови використовуються принципи, тобто правила і методи, розроблені наукою і апробовані практикою.
У роботі був проведений аналіз різних систем управління, зокрема американською і особливо японською. Вивчення передового досвіду є дуже істотним і актуальним завданням. Проте при порівняльному аналізі будь-яких систем управління необхідно мати на увазі, що чисте механічне вживання тієї або іншої системи управління ще не гарантує високої ефективності. Ефективність виробничої організації обумовлена не стільки використанням тієї або іншої системи управління, скільки тим, як пристосовані її елементи до виробничий - ринковим умовам, в яких функціонує організація. Такий підхід передбачає необхідність аналізу будь-якої системи або стилю управління в тісній прив'язці до конкретних внутрішньо - і зовнішньоекономічних умов, в яких діє дана виробнича організація.
Вивчення ефективних прийомів в управлінні дає нам широку можливість їх вживання, за умови їх адаптації до специфічних умов роботи організації, сприяючи тим самим найбільш передовому і ефективному розвитку системи менеджменту.
Кожна компанія повинна мати свою філософію, в яку вірять, поважають і якою живуть всі працівники компанії, починаючи від його правління і закінчуючи рядовими працівниками. Останнім часом все активніше багато країн намагаються упровадити у себе нововведення, що привели японські фірми до значних успіхів. Проте практика показує, що далеко не всі методи, успішно використовувані в Японії, мають шанси бути використаними. Це відноситься і до системи довічного найму, системи мотивацій, підсистеми вчення під час роботи і до багатьом іншим. Зіставлення моделей менеджменту показує, що всі особливості як економіки, так і управління витікають в більшій частині з традиційних психологічних і соціально - культурних чинників, тому перенесення моделі менеджменту з однієї економіки в іншу практично неможливе. Можна використовувати досвід управління, упроваджувати нові технології, ідеї але повністю перенести модель менеджменту неможливо.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1. Альохіна Л.В., Альохін
2. Фiлософськi основи менеджменту i бiзнесу : Курс лекцiй : Навч. посiб. / А.А. Герасимчук, З.I. Тимошенко, С.В. Шейко ; Укр.-фiн. iн-т менеджменту i бiзнесу. - К. : Укр.-фiн. iн-т менеджменту i бiзнесу, 1998.–120с.
3. Управлiння як соцiальний феномен / О.Б. Гаєвська ; Київ. нац. екон. ун-т.–К.:КНЕУ,2000.–168с.
4. Управлiння людськими ресурсами: фiлософськi засади : навч. посiбник / пiд ред. В.Г. Воронкової ; [В.Г. Воронкова, А.Г. Белiченко, О.М. Попов та iн.]; Запорiз. держ. iнж. акад. - К. : Професiонал, 2006. - 567 с.
5. Закони соцiального розвитку i управлiння / Георгiй Щокiн ; Мiжрегiон. акад. упр. персоналом. - К. : МАУП, 2006. - 189 с.
6. Новітній філософський словник: Т.М. Алпеева ,С.В. Синяков та ін., 3-е вид., - Мн.: Книжковий Будинок. 2003.- 1280 с. - (Мир енциклопедій).
7. Філософський словник. Ярещенко В.Н. Видавництво: Фенікс, 2004.
· об'єднання людей, що колективно реалізують деякі програми і мету на основі вироблених і прийнятих в організації різних процедур, правил і регламентації.
Організація соціальна в структурно-функціональному плані може розглядатися як:
· комплекс взаємозв'язаних елементів системи, функціонування яких визначається метою, задачами і програмами, поставленими суб'єктом управління перед тією або іншою організацією;
· система розроблених заходів для реалізації мети і розділення комплексної задачі на окремі технологічні операції, які доручається виконувати певним членам усередині організації;
· інтеграція окремих виконаних у відповідних підрозділах робіт, їх подальша координація різними структурами в ієрархічно організованому об'єкті управління;
· мотивація, взаємодія, поведінка і погляди членів організації, які визначаються комплексом заходів, направлених на реалізацію мети, задач і програм, що стоять перед організацією;
· ухвалення рішень, комунікації, інформаційні потоки, контроль за їх виконанням, а також заохочення і покарання («нагорода і кара») за результати роботи організації;
· забезпечення внутрішньої узгодженості між всіма елементами системи-організації, яка є заставою стійкого і ефективного функціонування об'єкту управління.
Таким чином, організація виступає як якийсь соціальний медіум, від структури і функціонування якого залежать і продуктивність праці, і ефективність наміченої мети, програм, і особові якості працівників в організації. Те або інше суспільство ставить певну мету перед організацією, забезпечуючи їх виконання системою матеріальних, економічних і особових засобів.
Слід зазначити, що будучи створеною, організація придбаває відносну самостійність і стабільність по відношенню до суспільства; в ній виникають свої специфічні механізми функціонування і розвитку.
Тут важливо відзначити, що в будь-якому соціальному об'єкті-організації є наявними три творчі сили:
1) функціонуючі об'єктивні закони;
2) трудова свідома активність членів колективу;
3) мета, ідеали, програми, процедури і регламентації.
Причому, основною системо складною силою в цій «тріаді» є імен; але духовно-культурна свідома діяльність людей, що керуються ідеалами, метою і програмами функціонування і розвитку об'єкту-організації.
Об'єктивною підставою і критерієм діяльності людей тієї або іншої організації є закони природи, суспільства і свідомої діяльності людей, а також економічні, технологічні технічні, організаційно-виробничі закономірності, якими повинні керуватися всі члени колективу від менеджера до рядового працівника, якщо вони хочуть дійсно ефективно управляти тим або іншим виробництвом.
Суб'єкт управління (менеджер) в своїй діяльності завжди повинен враховувати принципову відмінність між дією самих об'єктивних законів, як вони функціонують реально, і їх віддзеркаленням, розумінням, ступенем адекватності, як вони інтерпретуються тим або іншим суб'єктом і об'єктом управління. Тобто, завжди має місце пізнавальний (гносеологічний) «зазор», невідповідність і нетотожність чину законів в людській голові і самими законами, що функціонують в. певній організації, суспільстві. А це означає, що в (іконах незмінно присутній свідомий суб'єктивний чинник менеджера, який має відповідну «спадковість»; вона виражається в знаннях, досвіді і майстерності того або іншого керівника. Отже, недозволенно управлінцю переконаний вважати, що його знання об'єктивних законів є абсолютним, точним і адекватним самому оригіналу. Навпаки, історія філософії і науки учить, що людина і людство завжди володіє відносною істиною, а не абсолютної, що момент релятивності і сумніву повинен бути присутній в діяльності менеджера. Значить, як це не парадоксально звучить, будь-який керівник тієї або іншої організації не може до кінця, повністю знати свій об'єкт-організацію, хоча цього прагнути він може і повинен, практично ніколи не досягаючи повного, вичерпного знання. Це свідчить не тільки про обмежені можливості керівника, але і про безмежну невичерпну широту і глибину керованої ним організації.
Як ми відзначили раніше, управління у філософському значенні слова є діалектичний взаємозв'язок і взаємообумовленість між суб'єктом управління і об'єктом управління. Це - причинно-наслідковий, внутрішньо суперечливий і об'єктивний взаємозв'язок, в якому об'єкт і суб'єкт можуть «мінятися місцями», переходити один в одного.
Управління є фундаментальна загальна функціональна властивість об'єктивного світу, органічної і неорганічної природи, стихійних і свідомих сил, що володіють якостями закономірності, доцільністю і цілеспрямованістю на результат дії.
Соціальне управління, будучи вищою формою загального управління, властиво людині і людському суспільству. Головною відмітною особливістю цього управління є відбивно-пізнавальна здатність людини, яка в своїй життєдіяльності підкоряється двом програмам: природно-генетичної (інстинктивної) і соціально усвідомленої (розумної). Завдяки розумній соціально-культурній якості в людині виникла феноменальна здатність ідеального подвоєння миру, тобто, здібність до створення ідеального образу реального миру.
На цій вищій стадії соціально-психічного віддзеркалення миру людина вперше в розвинутій формі придбаває здатність творити, створювати «другу природу» в процесі суспільного виробництва, здатність відчужувати від себе матеріальні і духовні продукти, управляючи ними. Як бачимо, в управлінській діяльності менеджера головним і визначаючим моментом є свідомість, ідеальна, духовна культура, знання теоретичне і прикладне, загальне і професійне. Ідеальність, духовна культура це – «душа» всякої управлінської діяльності як у сфері матеріального виробництва, так і у сфері духовного виробництва.
Суб'єкт і об'єкт управління – явища співвідносні: то що в одній взаємодії виступає як суб'єкт управління, в іншому – як об'єкт управління і навпаки. Навіть в межах однієї і тієї ж взаємодії суб'єкт також управляється з боку об'єкту, який в цьому випадку виступає в якості і об'єкту управління, тобто виявляється принцип зворотного зв'язку.
Принцип зворотного зв'язку стосовно соціального управління виражається не тільки у виконанні і систематичному контролі, але, що важливо відзначити, припускає також широку ініціативу, співтворчість і навіть справжню творчість тих, хто виступає в даній ситуації як об'єкт управління. Тому будь-яка соціальна система і її елементи є, кінець кінцем самодіючими, і, отже, самокерованими. Можна також затверджувати, що управління є регулювання діяльністю людей, інформаційними потоками, речовинами і енергією. Без інформації, його виробництва, накопичення, передачі, обміну і засвоєння ніяке управління у принципі здійснюватися не може. Тому точність інформації, її повнота, адекватність віддзеркалення реальних речей і процесів, а також адекватність реакції (зворотного зв'язку) об'єкту - необхідні умови ефективності управління.
В цьому плані управління полягає в накопиченні і аналізі що поступає від об'єкту інформації; у визначенні як стратегічної, так і тактичної мети, планів, програм, моделей і ідеалів вдосконалення керованої системи; у визначенні способів, методів, засобів управлінської діяльності для досягнення намічених і лей і здійснення певних результатів розвитку. Тільки при відповідності цих умов управлінської діяльності можна вважати соціальне управління ефективним і дієвим.
Нарешті, соціальне управління є вирішення природних і соціальних протиріч, їх подолання: зняття напруженості, конфліктності або кризових станів системи. Проте, подолання одних суперечностей зовсім не означає ліквідацію взагалі суперечливе існування і розвитку тієї або іншої матеріальної і ідеальної системи. На зміну «старих» суперечності неминуче приходять інші, нові суперечності, які невблаганно вимагають свого дозволу.
І так скрізь: «вічний бій... спокій нам тільки сниться »
«Суперечності, - писав Гегель, - ось що насправді рухає миром».
Спираючись на важливі методологічні положення теорії пізнання І. Канта, Ф. Гегеля, можна було б представити у вигляді схеми три рівні духовно-культурної діяльності управлінця: технологічний, прагматичний і етично-світоглядний які не ізольовані, а знаходяться в діалектичній єдності один з одним. Це значить, що одна і та ж мета, програма, поставлена перед організацією менеджера може і повинна розв'язуватися не тільки у вузькому конкретному технологічному плані, але і в прагматичному, а також з позицій філософсько-світоглядних, етичних, державних. Тільки при такому комплексному підході менеджер переконливо може відповісти не тільки на питання, як це зробити, але і на головне питання: для чого, для кого і в ім'я чого те або інше управлінське діяння має скоюватися.
| І Технологічний рівень |
| ІІ Прагматичний рівень |
| ІІІ Нравствено-міровозренческій рівень |
Схема 1. Структурно-логічна схема соціального управління
Організація і управління – діалектично зв'язані між собою феномени. Якщо організація є структурною одиницею, яка володіє соціально-онтологічною реальністю, складається з певної безлічі елементів, то управління є діяльна функція цієї системи-організації, що складається з сукупності методів, процедур і дій, які повинні робити керівників і керовані, щоб досягти програмної мети і результатів. Управлінська діяльність менеджера повинна бути чітко організованої, направленої на досягнення наміченої мети, що забезпечує стабільне існування і розвиток тієї або іншої соціальної організації.
Тобто, організація і управління це не тільки розділені, але і до певної міри співпадаючі явища в житті суспільства.
3. ПРИНЦИПИ СОЦІАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ
Під принципами соціального управління слід розуміти правила, основні положення і норми поведінки, якими керуються органи управління в соціальних умовах, що склалися в суспільстві. Вони визначають вимоги до системи, структури, процесу і механізму соціального управління. Принципи управління є результатом узагальнення людьми об'єктивно діючих законів і закономірностей, властивих їм загальних рис, характерних фактів і ознак, які стають загальним початком їх діяльності. Отже, принципи соціального управління — це керівні ідеї, початкові положення, закони розвитку відносин управління, що відображають взаємозв'язок принципів, законів і закономірностей можна представити в такій послідовності: закони соціального розвитку – соціальні закони відповідного періоду (етапу) соціального розвитку – закони і закономірності соціального управління – принципи соціального управління. При цьому важлива відмінність між принципами і методами соціального управління полягає в тому, що принципи управління не вибирають — їм слідують.
До основних принципів соціального управління відносять:
• принцип єдиноначальності в ухваленні рішень і колегіальності при їх обговоренні;
• єдність дії всіх методів управління для підтримки цілісності соціальної системи;
• поєднання галузевого і територіального управління;
• пріоритетності в досягненні стратегічної мети;
• науковості соціального управління;
• прогнозування соціального управління;
• мотивації (стимулювання) праці;
• відповідальності за результати соціального управління;
• раціонального підбору, підготовки, розстановки і використовування кадрів;
• економічності і ефективності управління;
• системності (розгляд об'єкту або суб'єкта управління як системи, що складається з різних ланок);
• ієрархічності (розгляд систем як багатоступінчатих, багаторівневих, які вимагають розподілу на елементи;
при цьому кожний ступінь управляє ступенем, нижчим за рівнем і одночасно є об'єктом управління по відношенню до вищестоящого рівня);
• необхідної різноманітності (управляюча система повинна володіти не меншою складністю і різноманітністю, ніж керована система);
• обов'язковості зворотного зв'язку (отримання інформації про результати дії управляючої системи на керовану систему шляхом порівняння фактичного стану із заданим);
• поєднання єдиноначальності і колегіальності;
• ситуаційного управління по прогнозуванню обурень;
• програмно-цільовий;
• делегування повноважень;
• гуманізму і моральності в управлінні;
• гласності в ухваленні рішення.
Принцип дозволяє формувати систему методів і вибирати кожний метод окремо, але кожний окремий метод не має такої ж дії на принципи управління.
Таким чином, принципи соціального управління повинні:
• ґрунтуватися на законах розвитку суспільства, на законах управління;
• відповідати меті соціального управління і відображати основні властивості, зв'язки і відносини управління;
• враховувати тимчасові і територіальні аспекти процесів соціального управління;
• в необхідних випадках мати правове оформлення, одержувати закріплення в різних нормативних документах.
Системи принципів управління змінюються в процесі розвитку і соціального управління. Проте, основні принципи управління повністю зникнути не можуть, оскільки виражають вимоги до системи соціального управління. Форми ж і методи використовування цих принципів на різних етапах соціального розвитку можуть і повинні бути різними.
4. СПЕЦИФІКА УПРАВЛІННЯ В ЯПОНІЇ ТА США
Останнім часом американці роблять багато зусиль, щоб з'ясувати єство японських методів управління і перенести позитивний досвід Японії на свої підприємства. В 50—60-е рр. положення було зворотним, японські фірми переймали американські принципи організації виробництва, технологію виробництва, підходи до формування організаційних структур і ін. Як вже наголошувалося вище, «кухлі якості» і система поставок «точно вчасно» зародилися в Америці, але не отримали там широке розповсюдження. Проте вони принесли добрі результати на японських фірмах. В той же час інше американське нововведення — американські методи управління «людськими ресурсами» — не знайшло застосування в Японії.
Останнім часом американські корпорації почали упроваджувати у себе нововведення, японські фірми, що привели, до значного успіху. Так американська компанія «Дженерал Моторс» упровадила систему «точно вчасно», а інша компанія «Дженерал Електрик» - «кухлі якості». Проте не все методи управління, що використовуються в Японії, приживаються на американській землі. Це відноситься до системи довгострокового або «довічного найму» працівників, освіті за рахунок відрахувань від прибутків фірми фундацій для задоволення потреб працівників і ін.
4.1 Специфіка японської моделі менеджменту
За останні десятиріччя Японія зайняла лідируюче положення на світовому ринку. І однією з головних причин такого стрімкого успіху Японії на міжнародному терені є вживана нею модель менеджменту, орієнтована на людський чинник. За весь період розвитку Японії як наддержави, а також за період всього її історичного розвитку склалися певні принципи і методи праці, відповідні специфічним рисам національної вдачі . Японці упевнені, що основне багатство їх країни складають людські ресурси. Їх система господарювання спирається на стародавні традиції групової згуртованості і природжене прагнення до створення продукції щонайвищої якості .
Серед відмінних рис японської вдачі психологи виділяють перш за все природжену економію і ощадливість, що знаходить пряме віддзеркалення в економічній політиці країни. Гасла про економію і ощадливість зустрічаються в Японії на кожному кроці, оскільки в свідомості японців випуск високоякісної продукції безпосередньо пов'язаний з економією і ощадливістю .
Єство японського менеджменту складає управління людьми, причому японці ніколи не розглядають однієї людини (особа), на відміну від американців, а орієнтуються на групу людей . Крім того, в Японії існує традиція беззаперечного підкорення старшому по віку, яка знаходить своє широке застосування не тільки в рамках сімей, але і у виробничих групах .
Відомо, що поведінка людини нерозривний пов'язана з його потребами. Для японців характерною межею є пріоритет соціальних потреб (приналежність до соціальної групи, місце працівника в групі, увага і пошана оточуючих) . Тому і винагорода за працю (стимули) вони сприймають через призму соціальних відносин, хоча в останні час на японський метод робить сильний вплив окремі мотиваційні концепції американського менеджменту, орієнтованого на психологію індивіда.
Японці приклоняються перед працею. В ієрархії цінностей японського народу праця стоїть на першому місці . Японці випробовують щире задоволення від добре виконаної роботи . Тому жорстка дисципліна, високий ритм роботи і напруженість праці не надає на них такої руйнуючої дії як на американців або європейців. Для них це одна з традицій, якої вони повинні неухильно слідувати. Усі працівники трудяться групами і підтримують один одного в роботі .
Японська модель менеджменту орієнтована на «соціальну людину», концепція якої була висунута виниклої в США «школою людських відносин», що прийшла на зміну тейлоризму, який в розділ кута ставив матеріальні запити .
«Соціальна людина» має специфічну систему стимулів і мотивів. До стимулів можна віднести заробітну платню, рівень умов праці, стиль керівництва, міжособові відносини співробітників . Мотивами до праці є трудові успіхи працівника, визнання його заслуг, просування по службовим сходам, творчий підхід до роботи . Проте відношення японців до цього поняття більш гнучке, ніж у тих же американців .
Японці враховують ситуацію, що склалася, і намагаються пристосуватися до неї . Для них в управлінському процесі головним є вивчення нюансів обстановки, які дозволяють управляючій ланці ухвалити правильне рішення . Відносини з партнерами японці будують на основі довір'я.
Кожний працівник зливається з фірмою і відчуває себе її частиною. В основі всього «корпоративного духу» фірми лежить психологія групи, що ставить інтереси групи вище за особові інтереси окремих працівників . працюючи на меті фірми, кожний японець розуміє, що він працює на групу і на себе . Для японців характерним є ретельне відстежування свого положення в групі . Вони чуйно реагують на зміну місця кожної людини в групі і прагнуть не переступати обкреслені для кожного з них межі . Тому, кажучи про специфіку японської моделі менеджменту необхідно ще раз відзначити головне – це модель, орієнтована на людину, що живе інтересами суспільства.
Гарантія зайнятості і створення обстановки довірчості. Такі гарантії ведуть до стабільності трудових ресурсів і зменшують текучість кадрів. Стабільність служить стимулом для робітників і службовців, вона укріплює відчуття корпоративної спільності, гармонізує відносини рядових співробітників з керівництвом. Звільнившись від неминучої загрози звільнення і маючи реальну нагоду для просування по вертикалі, робочі одержують мотивацію для зміцнення відчуття спільності з компанією. Стабільність так само сприяє поліпшенню взаємостосунків між працівниками управлінського рівня і рядовими робітниками, що, на думку японців, абсолютно необхідно для поліпшення діяльності компанії. Стабільність дає можливість кількісного збільшення управлінських ресурсів, з одного боку, і свідомого напряму вектора їх активності на мету більш значущу, ніж підтримка дисципліни. Гарантії зайнятості в Японії забезпечує система довічного найму - явище унікальна і багато в чому незрозуміла для європейського образу думки.
Гласність і цінності корпорації. Коли всі рівні управління і робітники починають користуватися загальною базою інформації про політику і діяльність фірми, розвивається атмосфера участі і загальної відповідальності, що покращує взаємодію і підвищує продуктивність. В цьому відношенні зустрічі і наради, в яких беруть участь інженери і працівники адміністрації, дають істотні результати. Японська система управління прагне також створити загальну для всіх працівників фірми базу розуміння корпоративних цінностей, таких, як пріоритет якісного обслуговування, послуг для споживача, співпраця робітників з адміністрацією, співпраця і взаємодія відділів. Управління прагне постійно щепити і підтримувати корпоративні цінності на всіх рівнях.
Управління, засноване на інформації. Збору даних і їх систематичному використовуванню для підвищення економічної ефективності виробництва і якісних характеристик продукції надається особливе значення. В багатьох фірмах, що збирають телевізори, застосовують систему збору інформації, при якій можна виявити, коли телевізор поступив в продаж, хто відповідав за справність того або іншого вузла. Таким чином виявляються не тільки винні за несправність, але, головним чином, причини несправності, і вживаються заходів для недопущення подібного в майбутньому. Керівники щомісячно перевіряють статті доходів, об'єм виробництва, якість і валову виручку, щоб подивитися, чи досягають цифри заданих показників і щоб побачити грядущі труднощі на ранніх етапах їх виникнення.
Управління, орієнтоване на якість. Президенти фірм і керівники компаній на японських підприємствах частіше за все говорять про необхідність контролю якості. При управлінні виробничим процесом їх головна турбота - отримання точних даних про якість. Особиста гордість керівника полягає в закріпленні зусиль по контролю за якістю і, у результаті, в роботі дорученого йому ділянки виробництва з щонайвищою якістю.
Постійна присутність керівництва на виробництві. Щоб швидко справиться з утрудненнями і для сприяння рішенню проблем у міру їх виникнення японці часто розміщують управляючий персонал прямо у виробничих приміщеннях. У міру дозволу кожної проблеми вносяться невеликі нововведення, що приводить до накопичення додаткових новин. В Японії для сприяння додатковим нововведенням широко використовується система новаторських пропозицій і кухля якості.
Підтримка чистоти і порядку. Одним з істотних чинників високої якості японських товарів є чистота і порядок на виробництві. Керівники японських підприємств прагнуть встановити такий порядок, який може служити гарантією якості продукції і здатний підвищити продуктивність завдяки чистоті і порядку.
В цілому японське управління відрізняє упор на поліпшення людських відносин: узгодженість, групову орієнтацію, моральні якості службовців, стабільність зайнятості і гармонізацію відношення між робітниками і керівниками.
4.2 Характеристика американської моделі менеджменту
Американський менеджмент ввібрав в себе основи класичної школи засновником якої є Анрі Файоль. Американці Лютер Гьюлік і Ліндал Урвік зробили багато для популяризації основних положень класичної школи. Згодом інші американські автори внесли в систему принципів управління немало доповнень, уточнень і змін. Класична школа зробила значний вплив на формування всіх інших напрямів в американської теорії управління
Сучасний американський менеджмент у такому вигляді, який склався в теперішній час, базується на трьох історичних передумовах:
1. Наявність ринку.
2. Індустріальний спосіб організації виробництва.
3. Корпорація як основна форма підприємництва.
Американський економіст Роберт Хейлбронер вказав на три основних історично що склалися підходу до розподілу ресурсів суспільства. Це — традиції, накази і ринок.
Сучасна американська модель менеджменту орієнтована на таку організаційно-правову форму приватного підприємництва, як корпорація (акціонерне суспільство), виниклу ще на початку XIX в.
Великий вплив на формування теорії корпорації надала книга «Сучасна корпорація і приватна власність», опублікована А. Берли і М. Минз в 1932 р.
На думку теоретиків менеджменту, створення корпорацій спричинило за собою відділення власності від контролю над розпорядженням нею, тобто від влади. Американський професор відзначав виникнення «нової управлінської еліти чия потужність ґрунтується вже не на власності, а швидше на контролі за процесом в цілому». Реальна влада по управлінню корпорацією перейшла до її правлінню і менеджерам (фахівцям в області організації і управління виробництвом). Американські корпорації широко використовують в своїй діяльності стратегічне управління.
ВИСНОВОК
Узагальнення досвіду вітчизняних і зарубіжних організацій дозволяє сформувати головну мету системи управління: професійне і соціальне розвитку. Відповідно до цих цілей формується система управління організації. Як база для її побудови використовуються принципи, тобто правила і методи, розроблені наукою і апробовані практикою.
У роботі був проведений аналіз різних систем управління, зокрема американською і особливо японською. Вивчення передового досвіду є дуже істотним і актуальним завданням. Проте при порівняльному аналізі будь-яких систем управління необхідно мати на увазі, що чисте механічне вживання тієї або іншої системи управління ще не гарантує високої ефективності. Ефективність виробничої організації обумовлена не стільки використанням тієї або іншої системи управління, скільки тим, як пристосовані її елементи до виробничий - ринковим умовам, в яких функціонує організація. Такий підхід передбачає необхідність аналізу будь-якої системи або стилю управління в тісній прив'язці до конкретних внутрішньо - і зовнішньоекономічних умов, в яких діє дана виробнича організація.
Вивчення ефективних прийомів в управлінні дає нам широку можливість їх вживання, за умови їх адаптації до специфічних умов роботи організації, сприяючи тим самим найбільш передовому і ефективному розвитку системи менеджменту.
Кожна компанія повинна мати свою філософію, в яку вірять, поважають і якою живуть всі працівники компанії, починаючи від його правління і закінчуючи рядовими працівниками. Останнім часом все активніше багато країн намагаються упровадити у себе нововведення, що привели японські фірми до значних успіхів. Проте практика показує, що далеко не всі методи, успішно використовувані в Японії, мають шанси бути використаними. Це відноситься і до системи довічного найму, системи мотивацій, підсистеми вчення під час роботи і до багатьом іншим. Зіставлення моделей менеджменту показує, що всі особливості як економіки, так і управління витікають в більшій частині з традиційних психологічних і соціально - культурних чинників, тому перенесення моделі менеджменту з однієї економіки в іншу практично неможливе. Можна використовувати досвід управління, упроваджувати нові технології, ідеї але повністю перенести модель менеджменту неможливо.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1. Альохіна Л.В., Альохін
2. Фiлософськi основи менеджменту i бiзнесу : Курс лекцiй : Навч. посiб. / А.А. Герасимчук, З.I. Тимошенко, С.В. Шейко ; Укр.-фiн. iн-т менеджменту i бiзнесу. - К. : Укр.-фiн. iн-т менеджменту i бiзнесу, 1998.–120с.
3. Управлiння як соцiальний феномен / О.Б. Гаєвська ; Київ. нац. екон. ун-т.–К.:КНЕУ,2000.–168с.
4. Управлiння людськими ресурсами: фiлософськi засади : навч. посiбник / пiд ред. В.Г. Воронкової ; [В.Г. Воронкова, А.Г. Белiченко, О.М. Попов та iн.]; Запорiз. держ. iнж. акад. - К. : Професiонал, 2006. - 567 с.
5. Закони соцiального розвитку i управлiння / Георгiй Щокiн ; Мiжрегiон. акад. упр. персоналом. - К. : МАУП, 2006. - 189 с.
6. Новітній філософський словник: Т.М. Алпеева ,С.В. Синяков та ін., 3-е вид., - Мн.: Книжковий Будинок. 2003.- 1280 с. - (Мир енциклопедій).
7. Філософський словник. Ярещенко В.Н. Видавництво: Фенікс, 2004.