Функціонування кредитного механізму

Функціонування кредитного механізму

ВСТУП

Завдання поліпшення функціонування кредитного механізму висувають необхідність використання економічних методів управління кредитом, орієнтованих на дотримання економічних меж кредиту. Це дозволить запобігти невиправдані кредитні вкладення, забезпечити своєчасне і повне повернення позик, знизити ризик неплатежу.

Питання про межі кредиту досить грунтовно розроблений. Їх не слід трактувати буквально як кількісно точно певну величину. У теоретичному плані головне полягає у з'ясуванні чинників, формують потребу і можливість кредитування у змінюються умовах. Економічні межі кредиту в конкретному сенсі слова можуть бути виражені певними пропорціями, тенденціями розвитку кредиту та інших економічних категорій.

Одночасно з поняттям "межі кредиту" існує поняття "кордону використання кредиту" як межа кредитування, який встановлюється у вигляді конкретних показників стосовно до суб'єктів кредитних відносин або видів позик. Межі кредитування можуть встановлюватися на рівні макроекономіки у вигляді конкретних пропорцій (наприклад, між обсягом кредитів і сукупного суспільного продукту), досягнення яких забезпечується через систему заходів економічного впливу. Зокрема, шляхом організації кредитування з урахуванням кредитоспроможності підприємств і об'єднань, дотримання ліквідності банків, обмеження разової видачі позики одному позичальнику. Орієнтація кредитного механізму на кредитоспроможність позичальників означає, по суті, організацію кредитування з урахуванням його економічних меж.

Більше за всіх в інформації про кредитоспроможність підприємств і організацій потребують банки: їх прибутковість і ліквідність багато в чому залежать від фінансового стану клієнтів. Зниження ризику при здійсненні позичкових операцій можливо досягти на основі комплексного вивчення кредитоспроможності клієнтів банку, що одночасно дозволить організувати кредитування з урахуванням меж використання кредиту.

Метою цієї роботи є вивчення підходів до аналізу кредитоспроможності та інвестиційної привабливості на базі вивчення вітчизняного та зарубіжного досвіду. Важливість і актуальність проблеми оцінки кредитоспроможності та інвестиційної привабливості підприємства зумовили вибір теми. У роботі вирішуються такі завдання як: визначення сутності поняття кредитоспроможності, інформаційна база аналізу, підхід до аналізу кредитоспроможності, методика аналізу, аналіз інвестиційної привабливості. При написанні роботи використовувалася економічна література вітчизняних і зарубіжних авторів, фінансова звітність підприємств та інша інформація.

Глава 1. ПОНЯТТЯ КРЕДИТОСПРОМОЖНОСТІ. ІНФОРМАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ АНАЛІЗУ

У радянській економічній літературі практично відсутнє поняття "кредитоспроможність". Такий стан пояснювалося обмеженням використання товарно-грошових відносин протягом тривалого часу, а також тим, що для кредитних відносин, які переважно розвивалися в формі прямого банківського кредиту, були характерні не економічні, а адміністративні методи управління, що відрізняються високим ступенем централізації права прийняття остаточних рішень . Це виключало необхідність оцінки кредитоспроможності позичальників при вирішенні питань про видачу позичок. Крім того, структурні зрушення у фінансовому становищі підприємств, викликані надмірними темпами індустріалізації, привели до того, що більшість підприємств у кінці 20-х років виявилися некредитоспроможним. Тривалий час кредитний механізм орієнтувався на кредітоемкость підприємств, що відбивало загальний рівень розвитку кредитного механізму країни в цілому. Ці у сучасній економіці зміни привернули увагу до необхідності з'ясування кредитоспроможності підприємств.

Під кредитоспроможністю банківських клієнтів слід розуміти таке фінансово-господарський стан підприємства, яке дає впевненість в ефективному використанні позикових коштів, здатність і готовність позичальника повернути кредит відповідно до умов договору. Вивчення банками різноманітних чинників, які можуть спричинити за собою непогашення кредитів, чи, навпаки, забезпечують їх своєчасне повернення, становлять зміст банківського аналізу кредитоспроможності.

При аналізі кредитоспроможності (credit analysis) банки повинні вирішити наступні питання: чи здатний позичальник виконати свої зобов'язання вчасно, чи готовий він їх виконати? На перше запитання дає відповідь розбір фінансово-господарських сторін діяльності підприємств. Друге питання має юридичний характер, а так само пов'язаний з особистими якостями керівників підприємства.

Склад і зміст показників випливають із самого поняття кредитоспроможності. Вони повинні відобразити фінансово-господарський стан підприємств з точки зору ефективності розміщення і використання позикових засобів і всіх коштів узагалі, оцінити спроможність населення і готовність позичальника здійснювати платежі і погашати кредити в заздалегідь визначені терміни.

Здатність своєчасно повертати кредит оцінюється шляхом аналізу балансу підприємства на ліквідність, ефективного використання кредиту та оборотних засобів, рівня рентабельності, а готовність визначається у вигляді вивчення дієздатності позичальника, перспектив його розвитку, ділових якостей керівників підприємств.

У зв'язку з тим, що підприємства значно різняться характером своєї виробничої і фінансової діяльності, створити єдині універсальні і вичерпні методичні вказівки щодо вивчення кредитоспроможності і розрахунку відповідних показників не представляється можливим. Це підтверджується практикою нашої країни. У сучасній міжнародній практиці також відсутні тверді правила на цей рахунок, так як врахувати все численні специфічні особливості клієнтів практично неможливо.

Основна мета аналізу кредитоспроможності визначити спроможність населення і готовність позичальника повернути запитувану позичку відповідно до умов кредитного договору. Банк повинен у кожному випадку визначити ступінь ризику, який він готовий взяти на себе, і розмір кредиту, який може бути наданий у даних обставинах.

Розглядаючи кредитну заявку, службовці банку враховують багато чинників. Протягом багатьох років службовці банку, відповідальні за видачу позик виходили з таких моментів: - дієздатності Позичальника - платоспроможність Позичальника - його репутація - здатності отримувати дохід - володіння активами - стану економічної кон'юнктури

Інформаційне забезпечення. Зовнішні джерела інформації

Для отримання такого роду даних банку, зрозуміло буде потрібно інформація характеризує фінансовий стан фірми. Це обумовлює необхідність вивчення фінансових звітів, можливості появи непередбачених обставин й положення зі страхуванням. Джерелами інформації про кредитоспроможності Позичальника можуть служити:

- Переговори з Заявниками-зовнішні джерела - інспекція на місці - аналіз фінансових звітів

Першим джерелом інформації для оцінки кредитоспроможності господарських організацій повинен служити їх баланс з пояснювальній запискою до нього. Аналіз балансу дозволяє визначити, якими засобами володіє підприємство і який за величиною кредит ці кошти забезпечують. Однак для обгрунтованого і всебічного висновку про кредитоспроможності клієнтів банку балансових відомостей недостатньо. Це випливає зі складу показників. Аналіз балансу дає лише загальне судження про кредитоспроможності, тоді, як для висновків про ступінь кредитоспроможності необхідно розрахувати і якісні показники, оцінюють перспективи розвитку підприємств, їх життєздатність. Тому як джерело відомостей, необхідних для розрахунку показників кредитоспроможності, слід використовувати: дані оперативного обліку, техпромфінплан, відомості, що накопичуються в ГВЦ банків, відомості статистичних органів, дані анкети клієнтів, інформацію постачальників, результати обробки даних обстеження по спеціальним програмам, відомості спеціалізованих бюро за оцінкою кредитоспроможності господарських організацій.

Найбільш відомий джерело даних про кредитоспроможності - фірма "Дан енд Бредстріт", яка збирає інформацію приблизно про 3 млн. фірм США і Канади і надає її за підпискою. Короткі відомості та оцінки кредитоспроможності кожної фірми публікуються у загальнонаціональних і регіональних довідниках. Більш детальна інформація про окремих фірмах повідомляється у вигляді фінансових звітів, найпоширеніший з них - "Інформація про діловому підприємстві".

Перший з 6 розділів звіту містить відомості загального характеру - найменування та адресу фірми: код галузі і підприємства; характер виробництва: форма власності: сумарна оцінка кредитоспроможності (рейтинг); швидкість оплати фірмою рахунків; обсяг продажів, власний капітал, число зайнятих; загальний стан і тенденції розвитку фірми. Сумарна оцінка кредитоспроможності складається з двох частин - двох букв (або цифри і букви) і цифри. Перші два знаки представляють собою оцінку фінансової стойчівочті фірми, а останній - оцінку її кредитоспроможності.

Другий розділ звіту містить відомості, отримані від постачальників фірми, щодо акуратності в оплаті рахунків та про максимальний кредит, отримане протягом року Третій розділ включає останній баланс і інформацію про продажі та прибутковості фірми (Якщо така є). Четвертий розділ показує звичайний розмір залишку на депозитному рахунку та платежі за позиками. У п'ятому розділі містяться дані про керівників і власників фірми. В останньому розділі докладно охарактеризовані рід діяльності фірми, її клієнтура і виробничі потужності.

Крім зазначених звітів, "Дан енд Бредстріт" публікує ще кілька видів документів. Один з найбільш корисних - "Звіт про ключових фінансових статтях" - містить значно більш докладну інформацію про фірму. Крім "Дан енд Бредстріт", є ще кілька кредитних бюро, іменованих спеціальними комерційними агентствами. На відміну від широкого охоплення "Дан енд Бредстріт" вони обмежуються зазвичай однією галуззю або видом діяльності.

Іноді банки звіряють свою інформацію з даними інших банків, що мали відносини з подавцем кредитної заявки. Вони можуть також перевірити дані у різних постачальників і покупців даної фірми. Постачальники можуть забезпечити інформацією про оплату нею рахунків, наданих знижки, максимальної і мінімальній сумі комерційного кредиту, необгрунтованих претензії і утримання з боку цікавить банк фірми. Контакти з покупцями фірми дозволяють отримати інформацію про якість її продукції, надійності обслуговування і кількості рекламацій на її товари. Така звірка інформації з контрагентами фірми та іншими банками дозволяє також виявити репутацію і можливості фірми, що звернулася за кредитом, і її керівних працівників.

Ще одним джерелом відомостей є Служба взаємного обміну кредитною інформацією при національної асоціації управління кредитом-організація, постачальна відомостей про кредитах, отриманих фірмою в постачальників по всій країні. члени організації отримують відповідь на питання: як акуратно платить фірма? Проте в інформації утримуватися тільки факти, але відсутній аналіз, пояснення або будь - які рекомендації. Іншими джерелами інформації про фірми, особливо великих, служать комерційні журнали, газети, довідники, державна звітність і т.д. Деякі банки звертаються навіть до конкурентів даної фірми. Таку інформацію слід використовувати вкрай обережно, але вона може виявитися досить корисною.

Глава 2. СИСТЕМА ОЦІНКИ КРЕДИТОСПРОМОЖНОСТІ І МЕТОДИКА АНАЛІЗУ

Показники кредитоспроможності, використовувані російськими та зарубіжними комерційними банками

Одна з методик (прийнята майже у всіх комерційних банках Росії, котрі займаються кредитуванням підприємств і організацій) оцінки доцільності надання банківського кредиту, розроблена для визначення банками платоспроможності підприємств, які наділяються позиковими коштами, оцінки допустимих розмірів кредитів і термінів їх погашення.

Для початку розглядаються документи Позичальника. Основна мета аналізу документів на отримання кредиту - визначити спроможність населення і готовність позичальника повернути позику испрашиваемую у встановлений термін і в повному обсязі.

Аналіз даних про позичальника.

Позичальник представляє до банку такі документи:

I. Юридичні документи: а) реєстраційні документи: статут організації; установчий договір; рішення (свідоцтво) про реєстрацію (нотаріально завірені копії).

б) картка зразків підписів та печатки, засвідчена нотаріально (перший примірник) в) документ про призначення на посаду особи, яка має право діяти від імені організації при веденні переговорів і підписання договорів, чи відповідна довіреність (нотаріально завірена копія).

г) довідка про паспортні дані, прописку та місце проживання керівника і головного бухгалтера організації-позичальника.

II. Бухгалтерська звітність в повному обсязі, завірена податковою інспекцією, станом на дві останні звітні дати, з розшифровками наступних статей балансу (на останню звітну дату): основні засоби, виробничі запаси, готова продукція, товари, інші запаси і витрати, дебітори і кредитори ( по найбільш великим сумам)

III. За останні три місяці - копії виписок з розрахункового і валютних рахунків на місячні дати й по найбільшим надходженням протягом зазначених месяцев.

IV. Станом на дату надходження запиту на кредит: довідка про отримані кредити з додатком копій кредитних договорів.

V. Лист - клопотання про надання кредиту (на бланку організації з вихідним номером) з короткою інформацією про організацію та її діяльність, основних партнерах і перспективи розвитку.

Реєстраційні документи підтверджують спроможність позичальника як юридичної особи. Принциповим моментом є визначення прав особи, ведучого переговори і підписує кредитний договір з банком, на вчинення дій від імені організації. Ці права встановлюються на підставі відповідного положення статуту позичальника і документа про призначення на посаду відповідно до процедури, викладеної в статуті.

Бухгалтерська звітність дає можливість проаналізувати фінансовий стан позичальника на конкретну дату.

Найважливішою інформаційною базою аналізу є бухгалтерський баланс При роботі з активом балансу необхідно звернути на таке: в разі оформлення застави основних засобів (будівлі, обладнання тощо), виробничих запасів, готової продукції, товарів, інших запасів і витрат право власності заставника на зазначені цінності має підтверджуватися включенням їх вартості до складу відповідних балансових статей.

Залишок коштів на розрахунковому рахунку повинен відповідати даним банківської виписки на звітну дату.

При аналізі дебіторської заборгованості необхідно звернути увагу на терміни її погашення, оскільки надходження боргів може стати для позичальника одним із джерел повернення необхідного кредиту.

При розгляді пасивної частини балансу найпильнішу увагу має бути приділено вивченню розділів, де відображаються кредити та інші позикові кошти: необхідно зажадати кредитні договори з тих позиках, заборгованість за якими відображена в балансі і не погашена на дату запиту про кредит, і переконатися, що вона не є простроченою. Наявність простроченої заборгованості за кредитами інших банків є негативним чинником і свідчить про явні прорахунки і зриви в діяльності позичальника, які, можливо, планується тимчасово компенсувати за допомогою кредиту. Якщо заборгованість не є простроченою, необхідно по можливості забезпечити, щоб термін погашення кредиту наступав раніше погашень інших кредитів. Крім того необхідно проконтролювати, щоб запропонований в якості забезпечення заставу за прошеному кредиту не закладено іншому банку.

При оцінці стану кредиторської заборгованості необхідно переконатися, що позичальник в змозі вчасно розплатитися з тими, чиїми коштами в тому чи іншому вигляді користується: у вигляді товарів або послуг, авансів і т.д. У даному розділі відображаються також кошти, отримані позичальником від партнерів за договорами позик; ці договори повинні бути розглянуті аналогічно кредитним договорами позичальника з банками.

У тому випадку, якщо дата надходження запиту на кредит не збігається з датою складання фінансової звітності, фактична заборгованість позичальника за банківськими кредитами, як правило, відрізняється від відображеної в останньому балансі. Для точного визначення заборгованості потрібна довідка про всі непогашених на момент запиту банківських кредитах з додатком копії кредитних договорів.

Важливим позитивним чинником є наявний досвід кредитування даного позичальника банком, на підставі якого можливо судити про перспективи погашення запитуваної зараз кредиту. У тому випадку, якщо запитуваний кредит є черговим у низці попередніх, своєчасно погашених кредитів, то при прийомі заявки від даного позичальника він може не представляти в банк свої юридичні документи, але з обов'язковим повідомленням банку про всіх внесених до них змін.

Банки повинні отримати відповідь на питання про платоспроможність підприємства, тобто про готовність повертати позикові кошти в строк. За рахунок чого підприємство буде повертати борги, в тому числі кредит, якщо воно отримає цей кредит в банку?

Кошти для погашення боргів - це перш за все гроші на рахунках підприємства.

Потенційним засобом для погашення боргів є дебіторська заборгованість, яка при нормальному кругообігу засобів повинна перетворитися в готівку.

Засобом для погашення боргів можуть служити також наявні в підприємства запаси товарно-матеріальних цінностей. При їх реалізації підприємство отримає грошові кошти.

Іншими словами, теоретично погашення заборгованості забезпечується всіма оборотними коштами підприємства. Точно також теоретично можна було б припустити, що якщо в підприємства оборотні кошти перевищують суму заборгованості, то воно готове до погашення боргів, тобто платоспроможне. Однак, якщо підприємство справді спрямує всі оборотні кошти на погашення боргів, то в той же момент припиняється його виробнича діяльність, т.к. із засобів виробництва в нього залишаться тільки основні засоби, а грошей на придбання матеріальних оборотних коштів немає - вони повністю пішли на виплату заборгованості.

Тому платоспроможним вважатимуться підприємство, у якого сума оборотних коштів значно перевищує розмір заборгованості. Платоспроможність - це готовність підприємства погасити борги в разі одночасного пред'явлення вимоги про платежі з боку всіх кредиторів підприємства. Ясно, що мова йде лише про короткострокових позикових коштах - за довгостроковими термін повернення відомий заздалегідь і не відноситься до даного періоду.

Показник, що характеризує рівень платоспроможності, - це відношення ліквідних оборотних коштів до суми короткострокової заборгованості. Ліквідні оборотні кошти включають дані II і III розділів активу балансу підприємства за вирахуванням витрат майбутніх періодів та інші активів, т.к. кошти за цими двома статтями не можуть бути перетворені в гроші для погашення боргів.

Вище ми відзначили, що чисельник цього показника повинен значно перевищувати знаменник. Відповідно рівень показника повинен значно вище одиниці. Ця якісна оцінка рівня показника платоспроможності на кожному підприємстві повинна бути оцінена кількісно.

У фінансовій теорії існують приблизні нормативи для цього показника, який називається загальний коефіцієнт покриття.

У 1990-91 рр.. вважалося, що він не повинен бути нижче 2-2,5. В даний час в умовах нестабільності в економіці його мінімальна величина оцінюється вище - 3-4.

Однак, на саме нестабільність унеможливлює якесь нормування цього показника взагалі. Він повинен оцінюватися для кожного конкретного підприємства, за його балансовими даними. Для такої оцінки треба визначити скільки оборотних коштів має залишитися у розпорядженні підприємства після погашення поточних боргових зобов'язань на інші потреби - безперебійне ведення виробничого процесу, погашення довгострокових зобов'язань і т.п. Крім того слід врахувати, що при визначенні загального коефіцієнта покриття приймалося до уваги джерела погашення короткострокових зобов'язань всю дебіторську заборгованість. Але серед дебіторів є і неплатоспроможні покупці і замовники, які з різних причин не оплатять продукцію цього підприємства. Всі ці обставини і визначають, наскільки має бути вищим одиниці показник загального коефіцієнта покриття.

Банки розвинених капіталістичних країн застосовують складну систему великої кількості показників для оцінки кредитоспроможності клієнтів. Ця система диференційована залежно від характеру Позичальника (фірма, приватна особа, вид діяльності) а також може грунтуватися як на сальдових, так і оборотних показниках звітності клієнтів. Так, ряд американських економістів описує систему оцінки кредитоспроможності, побудовану на сальдових показниках звітності. Американські банки використовують чотири групи основних показників: ліквідності фірми оборотності капіталу залучення коштів і прибутковості

До першої груп відносяться коефіцієнт ліквідності (Кл) і покриття (Кп). Кл - співвідношення найбільш ліквідних засобів і довгострокових боргових зобов'язань. Ліквідні кошти складаються з грошових коштів та дебіторської заборгованості короткострокового характеру. Боргові зобов'язання складаються з заборгованості по позичках короткострокового характеру, за векселями, неоплаченим вимогам та іншим короткотерміновим зобов'язанням. Кл прогнозує здатність Позичальника оперативно в термін погасити борг банку в найближчій перспективі на основі оцінки структури оборотного капіталу. Чим вище Кл, тим вище кредитоспроможність. Кп - співвідношення оборотного капіталу і короткострокових боргових зобов'язань. Кп - показує межа кредитування, достатність усіх видів засобів клієнта, щоб погасити борг. Якщо Кп менше 1, то межі кредитування порушені, позичальникові більше не можна надавати кредит: він є некредитоспроможним.

Показники оборотності капіталу, відносяться до другої групи відображають якість оборотних активів і можуть використовуватися для оцінки зростання Кпокр. Наприклад, при збільшенні значення цього коефіцієнта за рахунок зростання запасів і одночасному уповільненні їх оборотності не можна робити висновок про підвищення кредитоспроможності Позичальника.

Коефіцієнти залучення утворює третю групу оціночних показників. Вони розраховуються як ставлення всіх боргових зобов'язань до загальної суми активів чи до основного капіталу; показують залежність фірми від позикових коштів. Чим вище коефіцієнт залучення, тим гірше кредитоспроможність Позичальника.

З третьою групою показників тісно пов'язані показники четвертої групи, що характеризують прибутковість фірми. До них відносяться норма: прибутковості, частка прибутку в доходах, норма прибутку на активи, норма прибутку на акцію. Якщо зростає залежність фірми від позикових коштів, то зниження кредитоспроможності, оцінюваної на основі Кпрівл, може компенсуватися зростанням прибутковості.

Оцінка кредитоспроможності клієнтів французькими комерційними банками включає три блоки: 1) оцінка підприємства і аналіз його балансу, а також іншої звітності: 2) оцінка кредитоспроможності клієнтів на основі методик, прийнятих окремими комерційними банками: 3) використання для оцінки кредитоспроможності даних картотеки Банку Франції.

При оцінці підприємства банк цікавиться такими питаннями:-характер діяльності підприємства і тривалість його функціонування:-фактори виробництва: а) трудові ресурси в розрізі керівників, управлінців і персоналу (освіту, компетентність і вік керівника, наявність у нього наступників, частота пересування управлінців по робочих місць, структура персоналу, показники простою, співвідношення оплати праці і доданої вартості (повинно бути в межах 70%) б) виробничі ресурси (співвідношення амортизації і амортизуються коштів, рівень інвестицій) в) фінансові ресурси; г) економічне середовище (на якій стадії життєвого циклу знаходиться продукція, чи є підприємство монопольним виробником, умови конкуренції, стадія розвитку ринку основний продукції підприємства, комерційна політика фірми, ступінь освоєння прийомів та способів маркетинга).

На основі рахунку результатів діяльності визначаються наступні показники:

Баланс та інші форми звітності використовуються, по-перше, для оцінки співвідношення сальдових показників і, по-друге, для розрахунку коефіцієнтів кредитоспроможності на основі оборотних показників. Предметом аналізу є такі пропорції, як співвідношення довгострокової заборгованості і власні кошти, співвідношення стабільних власних ресурсів і суми активів, динаміка витрат і збитків у порівнянні з темпами зростання виробництва і т.д. Дані звітності фірми зіставляються з даними зведеного балансу, який складається на основі балансу однорідних підприємств. Одним з основних напрямів аналізу даних балансу є визначення банківського ризику.

Показники стану готівки оцінюються з урахуванням рівня розвитку підприємства, його рентабельності і якості потреби в оборотних коштах. Останнє вивчається на основі показників швидкості обороту залишків сировини та готової продукції на складі. а також термінів розрахунків з постачальниками.

Як один з варіантів приватної методики оцінки кредитоспроможності клієнта комерційним банком можна навести методику Credit Lione. Ця методика являє собою систему оцінки, побудовану на 5 коефіцієнтах:

ЗЕД

К1 = ------

ДС

Фінансові витрати

К2 = -------------------------------

ДС

Капіталовкладення за рік

К3 = --------------------------------------

ДС

Довгострокові зобов'язання

К4 = ------------------------------------------

ДС

Чисте сальдо готівки

К5 = ----------------------------------------

Оборот

Кожен з показників оцінюється в межах чотирьох балів, визначається загальний підсумок в балах. До цього підсумку додаються літери А, Б, С, Д і в залежності від достатності власного капіталу. Достатність оцінюється на основі співвідношення власного капіталу і доданої вартості. Норма зазначеного співвідношення - 20%. Сума балів і літер визначають рівень кредитоспроможності клієнта.

Враховуються також і дані картотеки банку Франції. Ця картотека має чотири розділи У першому підприємства поділяються на 10 груп залежно від розміру активу балансу. кожній групі присвоюються літери від А до К. Другий розділ є розділом кредитної котирування, виражає довіру, яке може бути допущено стосовно підприємств. Ця котирування грунтується на вивченні фінансової ситуації та рентабельності, а також на оцінці керівників, власників капіталів і підприємств, з якими клієнт має тісні комерційні зв'язки. Кредитна котирування ділить підприємства на 7 груп, яким присвоюються шифри від 0 до 6.

Третій розділ класифікує підприємства з їх платоспроможності. Банк Франції фіксує всі випадки неплатежів і залежно від цього поділяє клієнтів комерційних банків на три групи, яким присвоюються шифри 7,8 або 9. Шифр 7 означає пунктуальність в платежах, відсутність реальних негараздів грошових засобах протягом року. Шифр дається при тимчасових утрудненнях, пов'язаних з наявністю грошових коштів, які не ставлять під серйозну загрозу платоспроможність підприємства. Шифр 9 означає, що платоспроможність підприємства сильно скомпрометована.

Четвертий розділ картотеки ділить всіх клієнтів на дві групи: підприємства. векселі та цінні папери яких можуть бути переучтени чи ні в Банку Франції.

Методика визначення класу кредитоспроможності позичальника

В основі визначення класу кредитоспроможності Позичальника лежить критеріальні рівень показників і їхній рейтинг.

Коефіцієнти і показники на рівні середніх величин є підставою віднесення Позичальника до II класу, вище середніх - до I і нижче середніх до III. Як приклад можна навести таку модель шкали для державних і акціонерних підприємств.

Рейтинг і значимість показника в системі визначається економістом індивідуально для кожного Позичальника залежно від політики даного комерційного банку, особливостей клієнта, ліквідності його балансу, положення на позичковому ринку. Наприклад, висока частка короткострокових ресурсів, наявність простроченої заборгованості по позиках і неплатежів постачальникам підвищують роль коефіцієнта ліквідності, який оцінює здатність підприємства до оперативного звільнення коштів. Втягування ресурсів банку в кредитування постійних запасів, заниженість розміру власних коштів підвищують рейтинг показника забезпеченості власними коштами. Порушення економічних меж кредиту, закредитованість клієнтів висувають на перше місце при оцінці кредитоспроможності рівень коефіцієнта покриття, Загальна оцінка кредитоспроможності дається в балах. Бали являють собою суму творів рейтингу кожного показника на клас кредитоспроможності. I клас присвоюється при 100-150 балах, II клас при 151-250 балах і III клас - при 251-300 балах.

Приклад визначення суми балів наводиться в наступній таблиці:

Варіант! 1! 2! 3! 4! 5!! 6

При коефіцієнтах і показниках, все значення яких відповідають I класу, кількість балів дорівнює 100, II класу - 200 і III класу - 300 (варіанти 1,2,3). Тому пропонується, що при проміжної величиною балів близько до 100 (тобто 100-150 балів) присвоюється I клас, до 200 (тобто 151-250 балів) - II клас і до 300 (тобто 251 - 300) - III клас.

У 4-му варіанті фактичне значення Кл і Кпокр дозволяє привласнити III клас, а ПСС II клас. У підсумку Позичальник має 270 балів, що відповідає III класу.

Зміна рейтингу показників при збереженні класності кожного з них може призвести до зміни загального класу кредитоспроможності. Наприклад, в 4-м і 6-му варіантах Кл. і Кпокр і ПСС мають однаковий клас, але рейтинг присвоєно різний, В результаті при 4-му варіанті Позичальник має III клас, а при 6-м - II.

При оцінці кредитоспроможності клієнта комерційного банку рекомендується використовувати не тільки основні, але і додаткові показники. У їх числі можуть бути показники, що характеризують обрачіваемость запасів або коштів в розрахунках, частку ліквідних активів у загальній сумі оборотних коштів або співвідношення ліквідних активів I класу та заборгованості, рівень неплатежів за минулий період, ефективність виробничого потенціалу, прибутковість і прибутковість партнерів (наприклад, кредитоспроможність замовника), середню тривалість будівництва, рівномірність розподілу доходу.

Однаковий рівень показників і сума балів досягаються впливом різних факторів. Так, збільшення загального розміру ліквідних коштів за рахунок товарно-матеріальних запасів далеко не завжди створює міцну гарантію повернення позичок. Зростання залишків річної продукції, яка не має широкого споживача або пов'язаної з транспортними утрудненнями, не гарантує своєчасного повернення позики. Зростання Кл і Кп може пояснюватися скороченням боргових зобов'язань. Висновок про кредитоспроможність клієнта буде залежати від причини цього скорочення. Якщо, наприклад, заборгованість по короткострокових позиках зменшилася через зрив поставок сировини, то не можна зростання коефіцієнта оцінювати як зміцнення фінансового положення клієнта. Аналіз факторів, що змінили рівень відповідних коефіцієнтів і показників, повинен бути обов'язковим елементом оцінки кредитоспроможності клієнта комерційного банку. В якості основних напрямків цього аналізу можна виділити: Аналіз впливу ліквідних коштів у цілому та їх елементів на коефіцієнти ліквідності і покриття; оцінку зміни коефіцієнта покриття під впливом зміни товарно-матеріальних запасів; вивчення зміни структури боргових зобов'язань та її впливу на коефіцієнти ліквідності і покриття; Аналіз факторів, що визначили зростання або зниження показника забезпеченості власними коштами; оцінку показника забезпеченості власними коштами з позиції достатності власних коштів клієнта.

Аналіз факторів зміни рівня коефіцієнтів і показників кредитоспроможності дозволяє більш точно визначити клас кредитоспроможності, а також виробити умови по даному класу.

Не рекомендується підвищувати клас кредитоспроможності клієнта банку або обмовляти умови кредитування з даного класу при: поліпшення коефіцієнта ліквідності тільки за рахунок зростання дебіторської заборгованості або залишків готової продукції; підвищення коефіцієнта покриття за рахунок зростання залишків готової продукції, не забезпеченої договорами на збут, або важкореалізованих залишків сировини та незавершеного виробництва; погіршенні структури ліквідних коштів; фактичну наявність власних оборотних коштів у розмірі менш постійною мінімальної потреби в них; зростання показника забезпеченості власними засобами малих виробничих структур за рахунок фондів, пов'язаних з ризиковою діяльністю підприємства; поліпшення показника забезпеченості виробничої діяльності договорами за рахунок укладання договорів з некредитоспроможним покупцями і постачальниками; скорочення боргових зобов'язань банку у зв'язку з непостачання кредитованого сировини.

Показники, необхідні для партнерів підприємства за договірними відносинами.

Партнерів по договірних відносин, так само, як і банки цікавить платоспроможність підприємства. Відразу варто оговорітьсч, що договірні відносини ширше, ніж відносини з банками. Партнерам важлива не тільки здатність підприємства повертати позикові кошти, але і його фінансова стійкість, тобто фінансова незалежність підприємства, здатність маневрувати власними коштами, достатня фінансова забезпеченість безперебійного процесу діяльності.

При виникненні договірних відносин між підприємствами у них з'являється обопільний інтерес до фінансової стійкості один одного як умовою надійності партнера.

Показники фінансової стійкості характеризують стан та структуру активів підприємства та забезпеченість їх джерелами покриття (пасивами). Їх можна розділити на дві групи: показники, що визначають стан оборотних коштів і показники, що визначають стан основних засобів.

Стан оборотних засобів відображається в наступних показниках:-забезпеченість матеріальних запасів власними оборотними коштами;-коефіцієнт маневреності власних коштів.

Стан основних засобів вимірюється: коефіцієнтом довгострокового залучення позикових коштів;-коефіцієнтом накопичення зносу;-коефіцієнтом реальної вартості майна.

Крім того ще два показники відображають ступінь фінансової незалежності підприємства в цілому:-коефіцієнт автономії; - коефіцієнт співвідношення позикових і власних коштів.

Незважаючи на велику кількість вимірювачів всі вони можуть бути систематизовані.

Забезпеченість матеріальних запасів власними оборотними засобами - це частка від ділення власних оборотних коштів на величину матеріальних запасів, тобто показник того, якою мірою матеріальні запаси покриті власними оборотними засобами. Рівень показника оцінюється насамперед у залежно від стану матеріальних запасів. Якщо їх величина значно вище обгрунтованої потреби, то власні оборотні активи (поточні активи - поточні зобов'язання) можуть покрити лише частину матеріальних запасів, тобто показник буде менше одиниці. Навпаки, при недостатності у підприємства матеріальних запасів для безперебійного здійснення виробничої діяльності, показник може бути вище одиниці, але це не буде ознакою хорошого фінансового стану підприємства.

Коефіцієнт маневреності власних коштів показує, наскільки мобільні власні джерела коштів підприємства і розраховується діленням власних оборотних коштів на всі джерела власних коштів підприємства. Залежить від характеру діяльності підприємства: в фондомістких виробництвах його нормальний рівень повинен бути нижче, ніж в матеріаломістких.

В чисельнику обох показників - власні оборотні кошти, тому в цілому покращення стану оборотних коштів залежить від випереджаючого зростання суми власних оборотних коштів у порівнянні зі зростанням матеріальних запасів та власних джерел коштів.

Оцінка фінансової стійкості підприємства була б односторонньою, якби її єдиним критерієм була мобільність власних коштів. Не менше значення має фінансова оцінка виробничого потенціалу підприємства, тобто стану його основних засобів.

Індекс постійного активу - коефіцієнт відношення основних засобів і необоротних активів до власних джерел, або частка основних засобів і необоротних активів в джерелах власних коштів. Якщо підприємство не користується довгостроковими кредитами і позиками, то складання коефіцієнта маневреності власних коштів та індексу постійного активу завжди дасть одиницю. Власними джерелами покриваються або основні, або оборотні кошти підприємства, тому сума основних засобів і необоротних активів та власних оборотних коштів при відсутності у складі джерел довгострокових позикових коштів дорівнює величині власних коштів. У цих умовах збільшення коефіцієнта маневреності можливо лише за рахунок зниження індексу постійного активу і навпаки.

Така ситуація існує практично, якщо підприємство не користується довгостроковими кредитами і позиками на капітальні вкладення. Як тільки в складі джерел коштів з'являються довгострокові позикові кошти, ситуація змінюється: можна досягати збільшення обох коефіцієнтів.

Км + Кп = 1 + (Дк / Cc),

де Дк сума довгострокового кредиту.

Співвідношення (Дк / Сс) в межах якого зростає коефіцієнт маневреності без зниження індексу постійного активу, - це теж вимірювач фінансової стійкості в частині оцінки основних засобів. Він називається коефіцієнтом довгострокового залучення позикових коштів.

Його значення полягає не лише в тому, що він збільшує коефіцієнт маневреності власних коштів. Крім того, він оцінює, наскільки інтенсивно підприємство використовує позикові кошти для оновлення та розширення виробництва.

Інтенсивність формування іншого джерела коштів на капітальні вкладення визначається ще одним показником фінансової стійкості коефіцієнтом накопичення зносу. Цей коефіцієнт розраховується як співвідношення нарахованої суми зносу до первісної балансової вартості основних фондів. Він вимірює, якою мірою профінансовані за рахунок зносу заміна та оновлення основних засобів.

Дуже важливим показником фінансової стійкості є коефіцієнт реальної вартості майна. Він визначає, яку частку у вартості майна складають засоби виробництва. Найбільш цікавий цей коефіцієнт для підприємств, які виробляють продукцію. Коефіцієнт розраховується діленням сумарної величини основних засобів, виробничих запасів, незавершеного виробництва та малоцінних і швидкозношуваних предметів на вартість активів підприємства. По суті, цей коефіцієнт визначає рівень виробничого потенціалу підприємства, забезпеченість виробничого процесу засобами виробництва.

Коефіцієнт автономії - це відношення власних джерел до всієї суми пасивів.

Коефіцієнт співвідношення позикових і власних коштів, як випливає з назви результат ділення величини позикових коштів на величину власних. Смислове значення обох показників дуже близьке. Більш чітко ступінь залежності підприємства від позикових коштів виражається у коефіцієнті співвідношення позикових і власних коштів. Він показує, яких коштів у підприємства більше позикових або власних. Чим більше коефіцієнт перевищує одиницю, тим більше залежність підприємства від позикових коштів. Допустимий рівень залежності визначається умовами роботи кожного підприємства і, в першу чергу, швидкістю обороту оборотних коштів. Розрахунок його за станом на будь-яку дату недостатній для оцінки фінансового стану підприємства. Треба додатково до розрахунку коефіцієнта додатково визначити швидкість обороту матеріальних обігових коштів та дебіторської заборгованості за аналізований період. Якщо дебіторська заборгованість обертається швидше матеріальних оборотних коштів, це означає досить високу інтенсивність надходження грошових коштів на рахунки підприємства, тобто в результаті - збільшення власних коштів підприємства. Тому при високій швидкості оборотності матеріальних оборотних коштів і ще більш високій швидкості оборотності дебіторської заборгованості коефіцієнт співвідношення позикових і власних коштів може значно перевищувати одиницю.

Крім того, при оцінці нормального для підприємства рівня цього коефіцієнта треба зіставити його з розглянутих вище коефіцієнтом забезпеченості запасів власними оборотними засобами. Якщо останній високий, тобто матеріальні запаси покриті в основному власними джерелами, то позикові кошти покривають головним чином дебіторську заборгованість. Умовою зменшення позикових коштів у цьому випадку є повернення підприємству дебіторської заборгованості.

У той же час коефіцієнт забезпеченості, як правило, невисокий на підприємствах, де в структурі майна велику питому вагу займають матеріальні засоби, тобто не сама мобільна частина майна, доже при однаковому співвідношенні позикових і власних коштів.

Глава 3. ІНВЕСТИЦІЙНА ПРИВАБЛИВІСТЬ ПІДПРИЄМСТВА

Інвестиційна привабливість, тобто відповідь на питання про доцільність вкладення коштів у дане підприємство, визначається не тільки показниками, які будуть розглянуті в цьому розділі. Інвестиційна привабливість залежить від всіх показників, що характеризують фінансовий стан. Однак, якщо звузити проблему, інвесторів безпосередньо цікавлять показники, що впливають на прибутковість капіталу підприємства, курс акцій і рівень дивідендів.

Прибутковість (рентабельність) капіталу визначається як процентне відношення балансового прибутку підприємства до вартості його активів. Це самий загальний показник, який відповідає на питання, скільки прибутку підприємство отримує в розрахунку на рубль свого майна. Від його рівня залежить за інших рівних умов розмір дивідендів на акції.

У показнику рентабельності капіталу результат поточної діяльності даного періоду (балансовий прибуток) зіставляється з наявними у підприємства основними і оборотними засобами (активами). За допомогою тих же активів підприємство буде отримувати прибуток і в наступні періоди діяльності. Прибуток же є безпосередньо результатом головним чином від реалізації продукції, тобто залежить від об'єму. Обсяг реалізації - показник, прямо пов'язаний з вартістю активів: він складається з натурального обсягу і цін реалізованої продукції, а натуральний обсяг виробництва і реалізації визначається вартістю майна підприємства. Рентабельність активів - показник, похідний від виручки від реалізації, що припадає на рубль їх вартості.

Тому, хоча з точки зору інвестиційної привабливості нам важливий показник рентабельності активів, його треба розглядати як добуток рентабельності реалізованої продукції на оборотність активів (виручка від реалізації, поділена на середню за аналізований період вартість активів).

П П Р ---- = --- * --- А Р А де П - балансовий прибуток; А - середня за аналізований період вартість активів; Р - виручка від реалізації продукції. Рентабельність капіталу може підвищуватися при незмінній рентабельності реалізованої продукції, і зростання обсягу реалізації, випереджаючому збільшення вартості активів, тобто прискоренням оборотності активів. І навпаки, при незмінній оборотності активів рентабельність капіталу може рости за рахунок зростання рентабельності реалізації.

Чи має значення для оцінки інвестиційної привабливості, за рахунок яких чинників зростає чи знижується рентабельність капіталу? Безумовно, має. У різних підприємств неоднакові можливості підвищення рентабельності реалізації та збільшення обсягу продажів.

Якщо продукція підприємства користується досить високим попитом, протягом якогось часу рентабельність реалізації можна нарощувати шляхом підвищення цін. Однак, це завжди тимчасовий чинник. Другий спосіб підвищення рентабельності реалізації - зниження собівартості продукції. Для цього треба, щоб ціни на матеріальні ресурси і кошти на оплату праці росли повільніше цін на реалізовану продукцію. Цей фактор теж навряд чи достатньо надійний у нинішніх умовах.

Найбільш послідовна політика підприємства, що відповідає цілям підвищення його інвестиційної привабливості, полягає в тому, щоб збільшувати обсяг виробництва і реалізацію продукції, що користується попитом на більш-менш тривалу перспективу. Іншими словами, - збільшення виробництва тієї продукції, необхідність якої визначена шляхом поліпшення ринкової кон'юнктури.

У теорії фінансового аналізу міститься оцінка оборотності і рентабельності капіталу за окремими його складовими: оборотність і рентабельність матеріальних оборотних коштів, коштів у розрахунках, власних і позикових джерел коштів. Однак, на наш погляд, самі по собі ці показники нічого не дають. Чисто арифметично, в результаті зменшення знаменників при розрахунку цих показників у порівнянні зі знаменником показника рентабельності або оборотності всіх активів ми маємо більш високу рентабельність і оборотність окремих елементів капіталу.

При аналізі рентабельності капіталу, безумовно, треба брати до уваги роль окремих його елементів - як в активах, так і в джерелах засобів. Але залежність, на наш погляд, доцільно будувати не через оборотність елементів, а через оцінку структури капіталу в ув'язці з динамікою його оборотності і рентабельності.

Визначення впливу зміни структури капіталу підприємства на динаміку оборотності і рентабельності капіталу в (%)

Структура вартості активів і пасивів в обох варіантах одна і та ж, зміни структури також однакові. Дані таблиці дозволяють відповісти на питання, чи призвело зміна структури до підвищення ефективності використання капіталу. Якщо так, то зміни в структурі можна вважати виправданими, а якщо ні, необхідне поліпшення структури капіталу.

У I варіанті відбувся приріст оборотності рентабельності капіталу при зменшенні частки основних засобів і збільшення частки матеріальних оборотних коштів у складі майна. Очевидно, що зменшення частки основних засобів не призвело до зниження виручки від реалізації та прибутку. Може бути, доцільно зменшувати її і в майбутньому, відповідно збільшуючи частку матеріальних оборотних коштів. Зросла питома вага коштів в розрахунках і різко знизилася питома вага коштів. В даному випадку зростання коштів в розрахунках виправданий, тому що пов'язаний зі збільшенням обсягу реалізації (про що свідчить рядок 2 таблиці). Не є небезпечним для оборотності і рентабельності капіталу виявився й істотний ріст позикових коштів і зниження власних. Можна зробити висновок, що позикові кошти використовуються раціонально. Крім того, таке зростання позикових коштів виправданий збільшенням дебіторської заборгованості, тобто також пов'язаний із зростанням обсягу реалізації.

В цілому зміна структури вартості капіталу в I варіанті можна вважати виправданим, тому що воно працює на підвищення ефективності використання капіталу.

У II варіанті відбулися точно такі ж зміни в структурі вартості майна та джерел покриття, але при цьому рентабельність капіталу істотно знизилася, а оборотність дещо зросла. Значить, зміни в структурі не спричинили за собою зростання рентабельності реалізованої продукції, обсяг реалізації збільшився, але рентабельність знизилася. У цьому випадку можна припустити, що підприємство недостатньо оновлює основні засоби та в їх складі переважають старі основні засоби з низькою продовжує знижуватися залишковою вартістю. Матеріальні запаси придбані за дуже високими цінами. І те, і інше може бути причиною зниження рентабельності реалізованої продукції. У такого підприємства стоїть завдання відновлення основних засобів та пошуку інших постачальників матеріалів. Збільшення позикових коштів не виправдано. Їх використання не можна в даному випадку вважати раціональним з точки зору ефективності використання всіх джерел коштів.

На конкретному підприємстві така схема аналізу структури майна в ув'язці з ефективністю використання капіталу повинна бути доведена до конкретних причин зміни питомої ваги кожного елемента майна.

В цілому ж такий підхід дозволяє відповісти на питання, при якій структурі майна, при зростанні чи зниженні яких його елементів підприємство може підвищити оборотність і рентабельність капіталу.

Ми розглядали досі показник рентабельності капіталу як відношення балансового прибутку до вартості активів підприємства. Це, як уже зазначалося, самий загальний показник. Величина балансового прибутку в певній мірі залежить від випадкових впливів (позареалізаційні доходи і витрати, прибуток від іншої реалізації, не пов'язаної з основною діяльністю). В окремі періоди ці випадкові впливу можуть бути більше, в інші - менше. Точніше відбиває рентабельність капіталу відношення прибутку від реалізації продукції до вартості активів. Оцінка такого показника забезпечує більшу порівнянність його в динаміці.

Але ще точніше можна виміряти ступінь інвестиційної привабливості підприємства рівнем його чистої рентабельності, тобто відношенням чистого прибутку до середньої за аналізований період вартості активів. Однак до суми чистого прибутку при діючому порядку оподаткування треба підходити індивідуально. Вище ми вже зазначали, що окрім чистого прибутку, доцільно вводити у фінансовий аналіз показник чистого прибутку у вільному розпорядженні і розглядали причини цього. Тут додамо, що розміри можливих виплат дивідендів на акції обмежуються межами не всієї чистого прибутку, а лише чистого прибутку у вільному розпорядженні.

Показник ефективності використання капіталу підприємства, в кінцевому рахунку цікавить його акціонерів, - відношення чистого прибутку у вільному розпорядженні до вартості активів. Всі названі показники ефективності використання цікаві не в кожен окремий період, а в динаміці. В даний час практично неможливо порівняння їх за ряд років (як це робиться в класичному аналізі), але аналіз динаміки їх по кварталах протягом 1-2 років необхідний. При цьому треба розглядати одночасно динаміку трьох показників: рентабельність активів, рентабельність реалізації і оборотність активів. Природно, що залежно від аналізованого показника рентабельності активів в розрахунках бере участь або балансовий прибуток, або чистий прибуток у вільному розпорядженні.

Визначення дивідендів у розрахунку на акцію, проводиться тільки виходячи з чистого прибутку у вільному розпорядженні. Рівень дивідендів залежить від величини чистого прибутку у вільному розпорядженні, від того, яку частину її вирішено направити на виплату дивідендів, а також від встановленого рівня дивідендів по привілейованих акціях і частки привілейованих акцій у загальній кількості акцій, випущених акціонерним товариством.

Припустимо, що чистий прибуток, що спрямовується на виплату дивідендів - 5000 т. р. В обігу перебувають 10000 акцій номіналом 1000 руб. кожна, з них 2500 - привілейовані. Встановлений дивіденд по привілейованим акціям - 80%. Отже, вимоги по дивідендах привілейованих акцій складуть 2000 т. р. Дивіденди на звичайну акцію рівні: 5000 2000 ------------------- * 100 = 39% 10000 2500 Слід мати на увазі, що при незначних змінах чистого прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів , рівень дивідендів на звичайну акцію буде тим більше підданий коливанням, чим більше частка привілейованих акцій у складі всіх випущених акцій.

Акціонерне товариство знизило чистий прибуток на виплату дивідендів на 10%, тобто вона 4500 т. р. Решта умов збережені. Тоді рівень дивідендів на звичайну акцію дорівнює: 4500 2000 ------------------- * 100 = 33,3% 10000 2500 Але якщо привілейовані акції становлять 40% всіх акцій, рівень дивідендів на звичайну акцію зміниться наступним чином: а) при чистому прибутку на виплату дивідендів 5000 т. р. і 80% дивідендів по привілейованих акціях: 5000 3200 ----------------- * 100 = 30% 6000 б) при чистому прибутку 4500 т. р. і інших рівних умовах: 4500 3200 ----------------- * 100 = 21,7% 6000 Чистий прибуток знизився лише на 10%, а рівень дивідендів на звичайну акцію - на 35%

33,3 21,7 ---------------- * 100 = 35 33,3 З розрахунків видно, що чим вище рівень дивідендів по привілейованих акціях, тим більше ризик власників звичайних акцій.

Проте рівень дивідендів залежить від суб'єктивного чинника - яку частину чистого прибутку вирішено направити на їх виплату. Як відомо, у разі недостатності прибутку на цю мету направляються кошти з резервного фонду, який також формується за рахунок чистого прибутку. Нехай резервний фонд дорівнює 1000 т. р. Загальна сума джерел для виплати дивідендів 6000 т. р.

Власників привілейованих акцій цікавить, наскільки гарантовані встановлені на них дивіденди 80%. Якщо привілейованих акцій 25% об загальної їх кількості, то, як було розраховано, виплати по них складуть 2000 т. р. Гарантованість цих виплат може бути оцінена шляхом зіставлення всіх джерел коштів для виплат дивідендів (6000 т. н.) Із сумою необхідних дивідендів по привілейованих акціях.

6000 --------- = 3,2000 тобто вимоги по дивідендах на привілейовані акції акціонерне товариство в даному періоді може покрити 3 рази.

Якщо привілейованих акцій 40%, то відповідний рівень гарантованості нижче: 6000 ---------- = 1,875 3200 Отже, ступінь ризику власників привілейованих акцій тим вище, чим більше частка привілейованих акцій у загальній кількості випущених акцій, чим вище встановлений на них дивіденд і чим менше сума чистого прибутку.

Власників звичайних акцій більшою мірою, ніж рівень дивідендів, цікавить курс акцій. Курс акцій залежить від цілого ряду фінансових показників акціонерного товариства (ми не розглядаємо тут складається кон'юнктуру на ринку цінних паперів, від якої також залежить курс акцій).

Найпростіший показник, від якого залежить курс акцій - співвідношення рівня дивідендів, що виплачуються по звичайних акціях, і ставки банківського відсотка за депозитами. Курс акцій дорівнює добутку цього співвідношення на номінальну ціну акції. Однак такий підхід до оцінки курсу акцій не дає уявлення про перспективність вкладення коштів у дане акціонерне товариство. Частка прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів - величина нестабільна.

Більш правильно визначати курс акцій виходячи з можливостей акціонерного товариства з виплати дивідендів. Для цього треба розрахувати чистий прибуток на одну звичайну акцію, але не на якусь дату, а протягом кількох аналізованих періодів (кварталів, а якщо можливо - років).

Припустимо, акціонерне товариство має чистий прибуток в сумі 10000 т. н. В обігу перебувають 10000 акцій номіналом 000 руб. кожна, з них 2500 - привілейовані. За привілейованими акціями оголошений дивіденд дорівнює 80%. Потенційно можливий рівень дивідендів по звичайних акціях дорівнює: 1000 2500 * 80% -------------------------- * 100 = 106,7% 7500 Але він вийшов вище, ніж за привілейованими, що неприпустимо. Середній рівень дивідендів, який треба розрахувати в цьому випадку на всі акції, дорівнює: 10000 ---------- * 100 = 100% 10000 при використанні всієї чистого прибутку на виплату дивідендів вони склали б і за привілейованими і по звичайних акціях 100%.

Якщо протягом, наприклад, трьох кварталів року розрахований таким чином рівень дивідендів різко не змінюється, він може служити орієнтиром для оцінки курсу акцій шляхом зіставлення його зі ставкою банківського відсотка за депозитами.

В даному випадку ми візьмемо до уваги весь чистий прибуток, а не тільки залишається у вільному розпорядженні. Остання може змінюватися в залежності від оперативних завдань акціонерного товариства в даний момент. Максимальний рівень дивідендів сформується в разі, якщо акціонерне товариство вирішить весь чистий прибуток направити на виплату дивідендів.

Таким чином, як показують розрахунки, максимальний рівень дивідендів залежить від величини чистого прибутку, кількості привілейованих акцій і оголошеного на них дивіденду. Чим більше частка привілейованих акцій у загальній кількості випущених акцій і чим вище оголошений на них рівень дивідендів, тим нижче може бути курс звичайних акцій. Два акціонерних товариства з однаковою чистим прибутком, але різним рівнем дивідендів по привілейованих акціях за інших рівних умов будуть мати різну курсову вартість акцій.

Ще один фактор, який має значення для формування курсової вартості акцій - вартість чистих активів у розрахунку на одну звичайну акцію. Величина чистих активів визначається як різниця між усіма активами акціонерного товариства та нематеріальними активами, позиковими джерелами коштів і номінальною вартістю привілейованих акцій. Якщо вартість чистих активів дорівнює, наприклад, 20000 т. н. то в розрахунку на звичайну акцію вона складе: 20000-2500 ---------- = 2333 руб.

7500 Цей показник має практичне значення лише в разі ліквідації акціонерного товариства, коли акціонерам така сума на кожну акцію повинна бути виплачена Але і в умовах нормальної діяльності суспільства він дає уявлення про забезпеченість номіналу акцій активами. В даному випадку вона в 2,3 рази перевищує номінальну вартість звичайних акцій, і це хороший показник.

При аналізі рівня дивідендів по звичайних акціях на перспективу доцільно розрахувати показник, який прийнято називати коефіцієнтом виплати дивідендів. Він дорівнює відношенню чистого прибутку, виплаченої у вигляді дивідендів на звичайні акції, до всієї чистого прибутку, отриманого на звичайні акції. У нашому прикладі дивіденди, виплачені на звичайні акції, склали 3000 т. р. ; Чистий прибуток на звичайні акції дорівнює: 10000 - 2000 = 8000 т. р. (2000 т. р. - Дивіденди за привілейованими акціями).

Коефіцієнт виплати дивідендів складе: 3000 -------= 0,37 8000 Чим нижче коефіцієнт, тим більшу частину прибутку акціонерне товариство використовує на інші цілі. У той же час, чим вони нижче, тим більше перспективи зростання дивідендів по звичайних акціях, а, отже, і курсу акцій. Ці перспективи повністю відсутні у випадку, якщо коефіцієнт дорівнює одиниці. Це не означає, що курс акцій в такому разі не буде підвищуватися. Він може підвищуватися з інших причин, але зростання коефіцієнта виплати дивідендів не буде знаходитися в складі факторів, що забезпечують це зростання.

При розвиненій системі ринку цінних паперів становить інтерес ще один показник, що оцінює курс акцій. Він розраховується як відношення курсу акцій до чистого прибутку (або розміром дивідендів) на акцію. Уявімо теоретично, що курс акцій залежить тільки від їх номіналу чистого прибутку на акцію (або дивідендів) і рівня банківського відсотка.

ПП * 100 Тоді Ак = Ан * ------- n * Бn де Ак, Акl - курсова ціна акції; Ан номінальна ціна акції; ПП чистий прибуток акціонерного товариства; Д - сума дивідендів, виплачуваних на звичайну акцію; n число випущених звичайних акцій; Бn рівень банківського відсотка за депозитами.

У цьому випадку відношення курсу акцій до чистого прибутку (сумі дивідендів) дорівнює: Ак 100 Акl 100 - = Ан * ---; --- = Ан * - ПП Бn Д Бn Номінальна ціна акції - величина постійна. Рівень банківського відсотка за депозитами змінюється під впливом причин, не залежних-безпосередньо від акціонерного товариства.

Таким чином, якби курс акцій формувався тільки залежно від її номіналу і співвідношення розміру чистого прибутку (дивідендів) на акцію, то відношення курсу акцій до чистого прибутку (розміру дивідендів) у всіх випадках було б одно номіналом, поділеній на рівень банківського відсотка по депозитами.

У такому випадку відношення курсу акцій до чистого прибутку (розміру дивідендів) можна розглядати як величину, незалежну від акціонерного товариства.

Таким чином, якби курс акцій формувався тільки залежно від її номіналу і співвідношення розміру чистого прибутку (дивідендів) на акцію, то відношення курсу акцій до чистого прибутку (розміру дивідендів) у всіх випадках було б одно номіналом, поділеній на рівень банківського відсотка по депозитами.

У такому разі щодо курсу акцій до чистого прибутку (розміру дивідендів) можна розглядати як величину, незалежну від акціонерного товариства.

Однак курс акцій формується під впливом причин ринкового характеру, а не тільки під впливом рівня чистого прибутку (дивідендів) на акцію.

Якщо акція продається за ціною 2000 руб. і приносить чистий прибуток 500 руб., це означає, що акція продається по курсу, в 4 рази перевищує чистий прибуток на неї.

Якщо курс акцій підвищиться до 4000 руб., То відношення курсу до чистого прибутку складе 8. Це показник, який треба розраховувати в динаміці або зіставленням його рівня в різних акціонерних товариствах. Він зіставимо, незалежно від характеру діяльності товариства.

Якщо в попередньому періоді було таке ж відношення курсу до чистого прибутку, а чистий прибуток на акцію була 400 руб., Це означає, що курс акцій був 1600 руб. (400 * 4 = 1600). Отже ті, хто придбав акції в попередньому періоді, зробили правильний вибір. Однак немає жодних гарантій, що коефіцієнт відношення курсу чистого прибутку залишиться незмінним. Тому при вирішенні питання про інвестиційну привабливість акціонерного суспільства дуже важливо проаналізувати динаміку цього коефіцієнта. Якщо ринкова ціна акцій підтримує таке співвідношення, то акціонери цікавляться тільки чистим прибутком або дивідендами. Якщо співвідношення знижується, то в першу чергу акціонери цікавляться тільки чистим прибутком або дивідендами. Якщо співвідношення знижується, то в першу чергу акціонерам важливі причини зниження (погіршення загальних фінансових показників діяльності акціонерного товариства, погіршення якості продукції, неперспективність її номенклатури та ін причини). При зниженні співвідношення курсової ціни і чистого прибутку значення рівня дивідендів для формування курсової ціни значно менше, ніж загальний фінансовий стан акціонерного товариства та перспективи його розвитку.

Іноді низький рівень дивідендів на акції пов'язаний з необхідністю використовувати в даному періоді прибуток на розвиток виробництва. Це може означати, що в наступні періоди дивіденди можуть бути досить високими.

Навіть якщо акціонери згодні на тимчасовий низький рівень дивідендів (або взагалі на невиплату їх), для акціонерного товариства в цей період існує небезпека, що інше суспільство може скупити його акції і придбати достатню кількість голосів, щоб замінити адміністрацію і злити два товариства в одне. Інше акціонерне товариство отримає гроші на цю мету шляхом випуску нових власних акцій, а дивіденди на них буде виплачувати з того прибутку, яка призначалася на розвиток виробництва. Високий рівень дивідендів приверне акціонерів, які вкладатимуть кошти в акціонерне товариство, яке поглинуло інше акціонерне товариство.

Таку можливість треба передбачити, вирішуючи питання про рівень дивідендів. Дуже низькі дивіденди (порівняно не тільки з банківським відсотком по депозитах, але і в порівнянні з іншими акціонерними товариствами - це ризик для самого існування акціонерного товариства.

Оцінка інвестиційної привабливості підприємств (акціонерних товариств) за даними їх публічної звітності Аналіз зроблено на прикладі двох підприємств. Підприємство N 1 - великий металургійний завод; N 2 - велика фірма роздрібної торгівлі. З огляду на те, що цінова нестабільність не дозволяє зіставляти динаміку фінансових показників за роками, аналіз зроблено на основі даних за три квартали одного і того ж року. Абсолютно аналогічно при появі умов для цього такий аналіз можна робити і за ряд років.

1. Аналіз структури вартості майна підприємства та коштів, вкладених у нього Структура вартості майна дає загальне уявлення про фінансовий стан підприємства. Вона показує частку кожного елемента в активах і співвідношення позикових і власних коштів, що покривають їх, у пасивах. У структурі вартості майна відбивається специфіка діяльності кожного підприємства. Зрозуміло, не можна порівнювати структуру, наприклад, на металургійному заводі і в торгівлі. Але аналіз динаміки її протягом якогось періоду на одному і тому ж підприємстві необхідний. У таблиці дані для такого аналізу за півріччя.

Структура вартості майна підприємства № 1

У підприємства N 1 сталося різку зміну структури вартості майна убік збільшення питомої ваги в ньому обігових коштів. З фінансової точки зору це позитивне зрушення в структурі - майно стало більш мобільним. Але частка оборотних коштів збільшилася головним чином за рахунок зростання дебіторської заборгованості, яка наближається до половини вартості майна. Більш ніж в 4 рази виросли і матеріальні оборотні кошти. Зростання вартості майна майже в 3 рази в основному відбулося за рахунок цих двох його елементів. Доцільно проаналізувати, за рахунок яких складових і чому збільшилися матеріальні оборотні кошти й дебіторська заборгованість.

Природно, на всій динаміці майна та його складових відбилися цінові фактори. Проте, як показує II розділ активу балансу підприємства N 1 на 1.07, найбільше зростання має незавершене виробництво - у 10 разів (2761654: 267133 = 10,3) На 1.01 воно становило 20,1%), а на 1.07 - 50, 9% (2761654: 5424020 * 100 = 50,9) матеріальних оборотних коштів. Якби незавершене виробництво збільшилося в тій же мірі, як виробничі запаси, його вартість на 1.07 склала б 369082 тис. руб.

984883 (267133 * ------- = 369 082) 712836 тобто була б нижче фактичної на 23925772 тис. крб.

(2761654 - 369082 = 2392572). На цю ж суму знизилася б і загальна вартість матеріальних оборотних коштів. Отже, доцільно із залученням інших служб підприємства перевірити причини та обгрунтованість такого обсягу незавершеного виробництва, який числиться на балансі на 1.07.

III розділ активу балансу показує, що різке зростання дебіторської заборгованості практично повністю викликаний її збільшенням за розрахунками за товари і по розрахунках з бюджетом. Кошти в розрахунках за товари і на 1.01, і на 1.07 значно перевищують всю іншу дебіторську заборгованість. В даному випадку необхідний аналіз перспектив вступу підприємству дебіторської заборгованості від кожного покупця, з виявленням неплатоспроможних покупців, якщо такі є.

Наслідком великий дебіторської заборгованості є і різкої зниження грошової готівки. Це єдина складова майна, яка зменшилася за півріччя і по абсолютній величині. Таким чином, незважаючи на зростання мобільності майна, підприємству необхідно оцінити причини та обгрунтованість зрушень у його структурі.

Структура вартості майна торгової фірми, природно, відрізняється від структури її по підприємствах, що виробляють товари та роботи. Але й тут кошти в розрахунках збільшуються випереджаючим темпом порівняно з іншими елементами майна. Майже все збільшення відноситься на розрахунки за товари (розділ III активу балансу підприємства N 2).

Висока частка грошових коштів у складі майна - нормальний стан такого підприємства, а зниження їх абсолютної суми, особливо з урахуванням зростання цін на товари, може бути викликане як зростанням дебіторської заборгованості, що й сталося. Різке зростання матеріальних запасів, тобто запасів товарів на складах підприємства, в порівнянні з темпом збільшення грошових коштів і коштів у розрахунках, разом узятих, може бути ознакою уповільнення оборотності матеріальних запасів, що докладніше буде проаналізовано нижче.

Грошові кошти та кошти в розрахунках збільшилися за аналізований період на 31,8% 1297033 + 576869 (------------------ * 100 - 100 = 31,8), 1300027 + 121838 а товарні запаси - на 209,7%. Збільшення вартості основних засобів пов'язано з перенасиченням і розширенням торговельних і складських приміщень. Але це зростання може спричинити за собою або підвищення роздрібних цін на реалізовані товари, або зниження рентабельності підприємства при неможливості підвищення цін з яких-небудь причин.

Структура вартості майна підприємства № 2

У табл. 3.2. зведені підсумки розрахунків попередніх двох таблиць на одну дату - 1.07. Як вже зазначалося, структура вартості майна вибраних для аналізу підприємств мало порівнянна. Але таблиця представляє інтерес з точки зору вибору підприємства для вкладення коштів.

Порівняння структури вартості майна підприємств на 01.07 (у%)

Сама по собі структура майна і навіть її динаміка не дає відповідь на питання, наскільки вигідно для інвестора вкладання грошей у дане підприємство, а лише оцінює стан активів і наявність коштів для погашення боргів.

При аналізі структури майна підприємств відзначається значний приріст оборотних коштів у майні. Завдяки цьому приросту підвищується рівень мобільності майна, тобто один з найважливіших показників фінансового стану. Але, якщо переважно за рахунок позикових джерел, тобто кредитів, позик і кредиторської заборгованості, то в наступні періоди цих джерел може не бути, принаймні, в колишніх розмірах. У цьому випадку підвищення мобільності майна має нестабільний характер. І навпаки, якщо головним джерелом приросту з'явилися власні кошти підприємства, значить висока мобільність майна не випадкова і повинна розглядатися як постійний фінансовий показник даного підприємства.

У табл. 3.3. і табл. 3.4. зроблений розрахунок джерел приросту оборотних коштів. При аналізі даних цих таблиць слід мати на увазі, що знак "-" означає зниження величини показника лише в тих випадках, коли збільшення цього показника веде до збільшення оборотних коштів. У всіх інших випадках знак "-" свідчить про те, що показник виріс і тим самим зменшив величину джерел приросту оборотних коштів.

Фактори, що впливають на приріст обігових коштів (тис. крб.)

Структура факторів, що впливають на приріст оборотних засобів (у% до приросту)

Табл. 3.4. містить ті ж дані, що і табл. 3.3, але н е в рублях, а у відсотках - до приросту оборотних коштів; порівняння зручніше проводити за показниками табл. 3.4.

Теоретично джерелами приросту оборотних коштів можуть бути прибуток, приріст власних джерел коштів, збільшення всіх форм позикових коштів. Обидва аналізовані підприємства не використовували прибуток на цю мету. Інші названі джерела є і в ту або іншу сторону впливають на приріст оборотних коштів.

З позикових джерел приріст оборотних коштів аналізованих підприємств забезпечувався лише кредиторською заборгованістю, а заборгованість по кредитах знизилася.

Власні джерела формують і приріст основних засобів та інших необоротних активів. Якщо на підприємствах одночасно із збільшенням оборотних коштів підвищувалися суми статей відображених у розділі I активу балансів, частина джерел власних коштів була спрямована на ці цілі, тобто відвернута від приросту оборотних коштів. Інші пасиви виділено як джерело приросту оборотних коштів, тому що вони відображені не в I, а в III розділі пасиву балансів. Сюди включені рядки з 720 по 760 балансів (доходи майбутніх періодів, резерви майбутніх витрат і платежів, резерви за сумнівними боргами і інші короткострокові пасиви).

Різниця між величиною джерел, здатних забезпечити приріст оборотних коштів, дає підсумкову 12 рядків табл. 3.3.

Показники табл. 3.4 свідчать, що збільшення власних джерел коштів у підприємств вплинуло на приріст оборотних коштів. На капітальні вкладення та інші необоротні активи ці підприємства відвернули невелику суму джерел. З урахуванням відволікання підприємство N 1 покрило за рахунок власних джерел 52% приросту оборотних коштів: (63,7 +11,3 - 0,4 = 52; підприємство N 2 - 64%: (69,1 4,9 - 0,2 = 64); підприємство N 4 - 52,4%: (79,8 +27,2 - 0,1 = 52,4).

Поряд з аналізом структури активів, для оцінки фінансового стану необхідний аналіз структури пасивів, тобто джерел власних і позикових коштів, вкладених в майно. При цьому важливо, куди вкладаються власні і позикові кошти - в основні засоби та інші необоротні активи або в мобільні оборотні кошти. Хоча з фінансової точки зору підвищення частки оборотних коштів у майні завжди сприятливо для підприємства, це не означає, що всі джерела повинні спрямовуватися на зростання оборотних коштів.

У кожного підприємства залежно від його профілю діяльності, соціального та технічного стану є потреба і в придбанні машин і устаткування, і в здійсненні капітальних вкладень. тому природно, коли джерела коштів використовуються на приріст всіх матеріальних активів. Якщо в результаті вкладень підвищується загальна ефективність діяльності підприємства, значить вони доцільні. Завдання полягає в тому, щоб оцінити наявність і динаміку джерел коштів підприємств.

Дані для оцінки наведені в табл. 3.5.1 3.5.4. Наявність власних оборотних коштів отримано розрахунковим шляхом і показує, скільки із загальної суми власних коштів підприємств спрямовується на покриття оборотних коштів. У поясненні до табл. 3.5.1. розрахунок цієї величини представлений. Якби у підприємства N 1 були в складі джерел коштів довгострокові кредити, розрахунок дещо змінився б. Сума довгострокових кредитів, як правило, є додатковим джерелом покриття основних засобів та інших необоротних активів, тому на неї збільшилася б наявність власних оборотних коштів. Однак це не завжди так. Показники табл. 3.5.1 свідчать, що структура джерел коштів підприємства N 1 змінилася за півріччя лише в частині наявності власних оборотних коштів. Їх сума істотно виросла і в результаті різко збільшилася їх частка в складі джерел. Це пояснюється тим, що при збільшенні власних коштів майже в 3 рази основні засоби і необоротні активи зросли лише в 1,5 рази (див. табл. 3.2.1). Позикові кошти підприємства складаються практично з однієї кредиторської заборгованості, частка якої в джерелах засобів досить висока і, хоча і незначно, зросла за півріччя.

Власні і позикові кошти, вкладені в майно підприємства № 1