Формування та управління портфелем цінних паперів підприємства на прикладі ВАТ Елецгідроагрегат

ВИПУСКНА КВАЛІФІКАЦІЙНА РОБОТА

Тема:

Зміст

Введення

1 Теоретичні основи формування і управління портфелем цінних паперів

1.1 Типи портфелів і цілі портфельного інвестування

1.2 Основні принципи формування портфеля цінних паперів

1.3 Характеристика основних видів цінних паперів та оцінка їх прибутковості

1.3.1 Часткові цінні папери

1.3.2 Боргові цінні папери

1.4 Моделі портфельного інвестування

1.5 Структура інвестиційного процесу

2 Інвестиційний аналіз ВАТ «Елецгідроагрегат»

2.1 Загальна характеристика і основні цілі ВАТ «Елецгідроагрегат»

2.2 Економічний і фінансовий аналіз господарської діяльності ВАТ

«Елецгідроагрегат»

2.3 Аналіз фінансового стану і платоспроможності ВАТ «Елецгідроагрегат»

3 Формування та оптимізація портфеля цінних паперів

3.1 Формування оптимальної структури портфеля пайових і боргових цінних паперів

3.2 Реалізація проекту портфеля цінних паперів на ВАТ «Елецгідроагрегат»

Висновок

Список літератури

Додаток А Бухгалтерський баланс ВАТ «Елецгідроагрегат» на 31 Дека-бря 2006 форма № 1

Додаток Б Звіт про прибутки та збитки ВАТ «Елецгідроагрегат» за період з 1 січня по 31 грудня 2006 р. форма № 2

Додаток В Додаток до бухгалтерського бадансу ВАТ «Елецгідр-оагрегат» за період з 1 січня по 31 грудня 2006 р. форма № 5

Додаток Г Ринкові ціни ОФЗ за 29.06.2006 р. - 28.06.2002 р., руб.

Додаток Д Ринкові ціни на Акції за 29.06.2006 р. - 28.06.2002 р.

Додаток Е Тарифні плани Інтернет-брокерської системи «Альфа-дірект»

Введення

Соціально-економічні перетворення, здійснювані в Росії і спрямовані в бік формування ринкової економіки, зумовили інституційне становлення та розвиток такої важливої ​​сфери економіки, як ринок цінних паперів. Це пов'язано з тим, що розвиток економіки залежить від рівня розвитку корпоративних фінансів. Корпоративні фінанси становлять основу діяльності будь-якого підприємства, забезпечуючи його необхідними фінансовими та капітальними ресурсами. Для здійснення цих функцій корпоративні фінанси використовують різні джерела фінансування: приватні накопичення, кредитні ресурси, фондовий ринок.

Останнім часом серед основних джерел особливо почав виділятися фондовий ринок, на якому підприємство за допомогою цінних паперів акумулює необхідні йому ресурси.

Багато підприємств банки в даний час мають досить великий обсяг вільних коштів, які можливо як інвестувати в різні види діяльності, так і спрямувати на придбання цінних паперів. При здійсненні інвестування в цінні папери організація, як і будь-який інший інвестор, стикається з різними цілями інвестування.

Саме портфель цінних паперів є тим інструментом, за допомогою якого може бути досягнуто необхідне співвідношення всіх інвестиційних цілей, яке недосяжне з позиції окремо взятого цінного паперу, і можливо тільки при їх комбінації.

Портфелі цінних паперів підприємств є частиною взаємозалежної системи портфелів більш високого рівня. Функціонування всієї системи портфелів підпорядковане інтересам забезпечення стійкості і рентабельності інституту, забезпечення стійкості всієї фінансової системи.

Цими факторами зумовлений вибір теми дипломного проекту - формування і управління портфелем цінних паперів підприємства.

Об'єктом дослідження є відкрите акціонерне товариство «Елецгідроагрегат».

Метою даного дипломного проекту є складання оптимального портфеля цінних паперів, створення принципово індивідуального підходу до цієї проблеми, обгрунтування запропонованого підходу і порівняння з альтернативними показниками показників портфеля цінних паперів.

Для повного розкриття обраної теми були поставлені наступні завдання:

Дослідити основні теоретичні передумови формування портфеля цінних паперів.

Провести огляд методик портфельного інвестування.

Вибрати методику для практичного застосування.

Визначити структуру портфеля цінних паперів.

Оцінити ефективність застосування даного підходу.

Відповідно до цих завдань побудовані глави і параграфи даної роботи. Перша глава присвячена огляду теорії портфельного інвестування. Описано основні цінні папери, ринок на якому вони звертаються, його учасники. Також у першому розділі розглядається структура інвестиційного процесу, яка далі застосовується при практичному складанні портфеля цінних паперів.

Тема формування та оптимізації портфеля цінних паперів стала актуальною з появою самих цінних паперів, особливо в міру виникнення різних їх форм. Як примирити прагнення інвестора до отримання максимального прибутку від цінних паперів з прагненням мати найменший ризик отримання збитку - головне питання розглянутої проблеми. Рішення цього питання і є рішення задачі оптимізації портфеля цінних паперів інвестора.

У третьому розділі проводиться практичне застосування методик і формування портфеля цінних паперів. Наводиться також обгрунтування цього вибору, засноване на аналізі ситуації, в якій знаходиться об'єкт дослідження, і співвідношення витрат і придбаних вигод.

Результатом практичного розрахунку є формування оптимальної структури портфеля цінних паперів, що відповідає одній з поставлених завдань. Всі розрахунки проведені на основі практичних даних. На закінчення проводиться аналіз ефективності застосування обраних методик та оцінка отриманого доходу.

У дипломній роботі використані матеріали економічної та фінансової літератури, тематичних матеріалів періодичних видань, а також відомості про біржовими котируваннями і аналітичний матеріал щодо стану ринку.

Для вирішення поставлених завдань у роботі застосовано різні економіко-статистичні методи.

В останні десятиріччя використання портфельної теорії значно розширилося. Все більше число інвестиційних менеджерів, керуючих інвестиційних фондів застосовують її методи на практиці, і хоча у неї є чимало противників, її вплив постійно зростає не тільки в академічних колах, але й на практиці, включаючи російську. Присудження Нобелівських премій з економіки її творцям і розробникам є свідченням цього.

1 Теоретичні основи формування і управління портфелем цінних паперів

1.1 Типи портфелів і цілі портфельного інвестування

Портфель цінних паперів підприємства являє собою набір інвестиційних фондових активів, слугують інструментом для досягнення конкретних цілей інвестора. Він може складатися як з цінних паперів одного типу (наприклад, акцій або облігацій), так р: кількох типів (наприклад, акцій, облігацій, депозитних сертифікатів, векселів, заставних свідоцтв та ін.)

У порівнянні з портфелем капітальних вкладень портфель цінних паперів має ряд особливостей ^[1]: більш високу ліквідність: порівняно легку керованість; більш низький рівень прибутковості (дивіденд навіть за найбільш прибутковим звичайних акціях складає лише 40-60% суми чистого прибутку реальних інвестиційних проектів) і відсутність у більшості випадків можливості реального впливу на цю дохідність (крім можливості реінвестування капіталу в інші фондові інструменти): відносно низьку інфляційну захищеність, а також вкрай обмежену можливість вибору інструментів у портфель в сучасних умовах становлення вітчизняного фондового ринку.

Формуючи портфель цінних паперів, підприємство виходить з розробленої інвестиційної стратегії і прагне, щоб портфель був ліквідним, прибутковим і мав розумної ступенем ризику. Основними принципами формування портфеля цінних паперів є безпека, прибутковість, ліквідність і зростання вкладень. Головна мета при цьому полягає в забезпеченні оптимального співвідношення між ризиком і доходом, яка досягається за рахунок диверсифікації портфеля (тобто розподілу коштів між різними активами) і ретельного підбору фондових інструментів.

Вибір оптимального портфеля ведеться з урахуванням двох варіантів його орієнтації: або на першочергове отримання доходу за рахунок відсотків і дивідендів, або на приріст курсової вартості цінних паперів ^[1]. Встановлення вигідного для підприємства поєднання ризику і прибутковості портфеля досягається, якщо враховувати правило: чим вищий дохід приносить цінний папір, тим більший потенційний ризик вона має.

Ліквідність портфеля цінних паперів підприємства розглядається, з одного боку, як здатність швидкого перетворення вмісту портфеля (або його частини) у грошові кошти з мінімальними витратами на реалізацію цінних паперів, а з іншого - як здатність підприємства своєчасно погашати свої зобов'язання перед кредиторами, які брали участь у формуванні портфеля (наприклад, перед власниками облігацій).

Склад і структура формується портфеля визначаються типом інвестора, його цілями, а також кон'юнктурою фондового ринку. Інвестор може бути агресивним або консервативним. Агресивний інвестор прагне отримати максимальний дохід від своїх вкладень, тому набуває акції промислових підприємств і фірм. Консервативний інвестор набуває головним чином облігації і короткострокові цінні папери з найменшим ступенем ризику. В основі формування агресивних і консервативних портфелів цінних паперів лежить різне співвідношення показників дохідності та ризику. При цьому показники прибутковості можуть існувати в різних формах - приросту дивідендів чи курсової вартості.

Розрізняються і можливі типи портфелів цінних паперів:

агресивні;

середньоризикової;

консервативні.

У західних корпораціях мети портфельного інвестування складаються в отриманні доходів, збереженні акціонерного капіталу та забезпечення приросту капіталу. Відповідно до цих цілей формуються і різні типи портфелів цінних паперів. Наприклад, якщо пріоритетною метою є отримання високого доходу, то перевага віддається агресивним портфелів, що складається з низьколіквідних і високоризикованих цінних паперів молодих зростаючих компаній. Якщо інвестор прагне забезпечити збереження і збільшення капіталу, то в портфель включаються високоліквідні цінні папери, емітовані відомими надійними компаніями з високим рейтингом.

Враховуючи сучасний стан економіки Росії і ступінь розвитку її фондового ринку, конкретними цілями портфельного інвестування підприємств можуть бути ^[2]:

збереження і збільшення капіталу у відношенні цінних паперів зі зростаючою курсовою вартістю;

придбання цінних паперів, які за умовами обігу можуть замінити готівку (векселі);

доступ до дефіцитної продукції, майнових та немайнових прав;

спекулятивна гра на коливаннях курсів в умовах нестабільності фондового ринку;

страхування від ризиків шляхом придбання державних облігацій з гарантованим доходом і ін

1.2 Основні принципи формування портфеля цінних паперів

Основне завдання портфельного інвестування - поліпшити умови інвестування, додавши сукупності цінних паперів такі інвестиційні характеристики, які недосяжні з позиції окремо взятого цінного паперу, і можливі тільки при їх комбінації.

Тільки в процесі формування портфеля досягається нова інвестиційна якість із заданими характеристиками. Таким чином, портфель цінних паперів є тим інструментом, за допомогою якого інвестору забезпечується необхідна стійкість доходу при мінімальному ризику.

Інвестори купуючи або інші види цінних паперів, прагнуть досягти певних цілей, до основних з яких відносяться:

прибутковість вкладень;

зростання вкладень;

ліквідність вкладень;

безпеку вкладень.

Інвестиційні цінні папери приносять дохід у вигляді відсоткового доходу і приросту ринкової вартості. Прибутковість портфеля - характеристика, пов'язана з даними проміжком часу. Довжина цього періоду може бути довільною. На практиці використовують зазвичай нормовану прибутковість, тобто прибутковість, наведену до обраного базисного періоду, зазвичай році.

Прибутковість портфеля за період можна обчислювати за формулою ^[3]:

, (1)

де: r _p - прибутковість портфеля за певний період часу,%;

W ₀ - вартість портфеля на початку періоду, руб.;

W ₁ - вартість у кінці періоду, руб.

Управління портфелем підприємства полягає в підтримці балансу між ліквідністю та прибутковістю. Сума належать підприємству цінних паперів безпосередньо пов'язана з умінням організації управляти цінними паперами і залежить від її розміру.

Ліквідність цінного папера можна оцінити за агрегованим показником ліквідності ^[4]:

, (2)

де: L _A - агрегований показник ліквідності цінного паперу;

N _bid, N _ask - кількість заявок на покупку і продаж відповідно, шт.;

P _bid, P _ask - середня ціна купівлі та продажу відповідно, руб.

Під безпекою вкладень розуміється невразливість інвестицій від різних потрясінь на фондовому ринку, стабільність одержання доходу і ліквідність. Безпека завжди досягається в збиток прибутковості та зростання вкладень. Оптимальне поєднання безпеки і прибутковості регулюється ретельним підбором і постійної ревізією інвестиційного портфеля.

Ризик - це вартісне вираження імовірнісного події призводить до втрат. У світовій практиці існує безліч класифікацій ризиків. Найбільш відома з них - це розподіл ризику на систематичний і несистематичний.

Систематичний ризик - ризик кризи фінансового ринку в цілому. Цей вид ризику є недіверсіфіціруемим. Аналіз систематичного ризику зводиться до оцінки того, чи варто взагалі мати справу з портфелем цінних паперів.

Несистематичний ризик пов'язаний з конкретним фінансовим інструментом, даний вид ризику може бути мінімізований за рахунок диверсифікації. Дослідження показали, що якщо портфель складається з 10-20 різних видів фінансових інструментів, включених за допомогою випадкової вибірки з наявного на фінансовому ринку набору, то несистематичний ризик може бути зведений до мінімуму. Рівень несистематичного ризику - це оцінка якості даного фінансового інструмента.

За рівнем ризику види цінних паперів розташовуються в такий спосіб виходячи з принципу: чим вища доходність, тим вище ризик, і чим вище гарантованість цінного паперу, тим нижче ризик (рис 1.1).

Одним з традиційних методів оцінки та управління ризиком вважається статистичний метод. Основними інструментами статистичного аналізу є - дисперсія, стандартне відхилення, коефіцієнт варіації. Суть цього методу полягає в аналізі статистичних даних за можливо більший період часу ^[5].

Хеджування - це метод, заснований на страхуванні цінових втрат на фізичному ринку по відношенню до ф'ючерсним або опціонного ринку. Механізм хеджування полягає в тому, що учасник ринку займає в кожен момент часу прямо протилежні позиції.

1.3 Характеристика основних видів цінних паперів та оцінка їх прибутковості

Цінний папір - це документ, що засвідчує майнові і немайнові права. Прикладом можуть служити: акція, державна облігація, корпоративна облігація, депозитний сертифікат, вексель та ін Головна цінність цінного паперу полягає в тих правах, які вона дає її власнику. Останній обмінює свої гроші або товар на цінний папір тільки в тому випадку, якщо він впевнений, що цей папір нітрохи не гірше, але навіть краще (зручніше), ніж самі гроші чи товар.

У сучасних умовах гроші і товар є різними формами існування капіталу. Тому цінний папір - це форма існування капіталу, відмінна від його товарної, продуктивної і грошової форм, і може передаватися замість нього самого, обертатися на ринку як товар і приносити дохід ^[6].

Якщо взяти до уваги мети випуску цінних паперів, карактер угод, лежащік в основі їх вьшуска, способи надання коштів і виплати доходів, то цінні папери можна підрозділити на пайову ші (або майнові), боргові та nроізводние.

Часткові цінні папери засвідчують факт внесення коштів у капітал емітента, право на частку майна емітента та право на отримання до х ода. Термін дії такік паперів звичайно не обмежений. До пайових цінних паперів относхтся акції акціонерних товариств.

Боргові цінні папери засвідчують відносини позики між власником цінних паперів (кредитором) і особою, що випустила цінний папір (боржником або позичальником). До боргових цінних паперів відносяться всі види облігацій, депозитні і ощадні сертифікати, векселі, а також за до ладні.

Похідні цінні папери не висловлюють ні відносини позики, ні майнових прав між власником цінних паперів та їх емітентом, їх можна назвати цінними паперами другого порядку.

Проізводньre цінні папери засвідчують право їх влад яльця на придбання цінних паперів першого порядку, тобто акцій і облігацій.

До похідних цінних паперів відносяться опціони, варранти, ф'ючерсні контракти, приватизаційні чеки.

1.3.1 Часткові цінні папери

Акція - цінний папір, що закріплює право на певну частку в акціонерному підприємстві. Простіше кажучи, купивши акції, інвестор стає співвласником акціонерної компанії і автоматично отримує право на участь у її прибутку - якщо компанія працює з прибутком, акціонери одержують дивіденди. Зазвичай компанія вирішує випустити акції для того, щоб збільшити статутний капітал і використовувати кошти для фінансування програм капітального будівництва. Після їх первинного розміщення ^* акції продовжують переходити з рук в руки на так званому вторинному ринку ^* *, на якому діють біржі. Угоди з акціями можна зробити і минаючи біржу - це так званий позабіржовий оборот.

Акції ділять на звичайні і привілейовані. Власники звичайних акцій мають право брати участь і голосувати на зборах акціонерів, які є вищим органом управління акціонерного товариства. Власники привілейованих акцій не мають права, за винятком особливо обумовлених випадків, голосувати на зборах акціонерів. Однак привілейовані акції мають пріоритет при розподілі дивідендів, а розмір дивідендних виплат передбачається набагато більший, ніж по звичайних акціях.

У звичайних акцій існує кілька видів вартості. Кожна з них описує певну властивість розглянутої акції з точки зору бухгалтерського обліку, інвестування, формування курсів ^[4].

Номінальна вартість - ця вартість позначає оголошену, або номінальну, вартість однієї акції. Вона не є мірою вимірювання будь-яких властивостей акції і, таким чином, за винятком бухгалтерського обліку, є відносно марною.

Ринкова вартість - вид вартості найбільш легкий для обчислення, оскільки ринкова вартість просто представляє домінуючий на ринку курс акцій. По суті, ринкова вартість є показником того, як учасники ринку в цілому оцінили вартість однієї акції. Помноживши ринкову вартість однієї акції на кількість наявних в обігу акцій компанії, можна також отримати ринкову вартість самої компанії.

Ринкова ціна - це ціна, за якою акція продається і купується на вторинному ринку. Ринкова ціна звичайно встановлюється на торгах на фондовій біржі і відображає дійсну ціну акції при великому обсязі угод.

Основною характеристикою акції є її курсова вартість (курс акції). Під курсом акції розуміється відносна величина, що показує, у скільки разів поточна вартість акції (за якою її можна придбати в даний час на ринку) більше номіналу:

, (3)

де: К - курс акції, руб.;

Р - ринкова ціна, крб.

N - номінальна ціна, крб.

Показник, що відображає середню ціну акцій та інших цінних паперів за певної сукупності компаній, називається біржовим індексом. Індекс дозволяє інвесторам, які вкладають гроші в цінні папери, оцінювати стан як фондового ринку в цілому, так і надійність власних активів. Основною характеристикою акції, що характеризує її інвестиційну цінність, є її сукупна дохідність. Вона знаходиться за формулою:

, (4)

де: - Ставка дивіденду (%), яка залежить від суми виплаченого за підсумками року дивіденду - D _e, руб.;

D K = (К ₂ - К ₁₎ - зміна курсової вартості (різниця між курсом на поточний момент До ₂ і курсом, за яким акція була придбана До ₁₎ - у частках одиниці;

N - номінал акції, руб.

Іноді доходність знаходиться для конкретного періоду, в цьому випадку зміна курсової вартості знаходиться за формулою:

, (5)

де: Р ₁ - ринкова вартість на початок періоду, руб.;

Р ₂ - ринкова вартість на кінець періоду, руб.

Прибутковість служить вихідною величиною для розрахунку більш загальної характеристики акції - чистого прибутку придбання:

, (6)

де: P - ринкова вартість на момент придбання акції, руб.

Однак реальний курс акцій різних емітентів в кожен момент часу зазвичай відрізняється від дійсної вартості акції, так як на нього додатково впливають фактори попиту та пропозиції фондового ринку.

У зв'язку з тим, що інтерес інвесторів до ринкового курсу випуску акцій компанії постійний, ринкова вартість однієї акції, як правило, є важливим показником для більшості інвесторів. Він повинен бути використаний при розробці інвестиційної політики та програм інвестування.

Інвестиційна вартість є, очевидно, найбільш важливим показником для акціонера-інвестора, так як вона вказує на цінність, яку інвестор приписує цінному папері, але фактично являє собою оціночну вартість, за якою дана цінний папір має реалізуватися на фондовому ринку.

Причини, які пояснюють велику привабливість акцій для інвесторів це:

можливість отримання за ними значного прибутку. Ринковий курс акції звичайно відображає потенціал прибутковості компанії, тому при процвітанні компанії процвітають і інвестори. Збільшення прибутку, у свою чергу, перетворюється на зростання курсів акцій (приріст капіталу) і є найважливішою частиною доходів від акцій;

здатність бути високоліквідними. Звичайні акції легко купити і продати, а витрати на проведення операцій з ними малі; але, крім того, відомості про курси та інформація про стан ринку поширюються в новинах та засобах масової інформації.

курс однієї звичайної акції досить низький, тому її покупка цілком доступна більшості індивідуальних вкладників і інвесторів.

Однак існують деякі недоліки інвестування у звичайні акції.

ризикований характер цінного паперу.

важко проводити оцінку звичайних акцій і послідовно відбирати ті з них, які мають самі цікаві перспективи, так як прибутку і динаміка прибутковості акцій схильні широким коливанням.

1.3.2 Боргові цінні папери

Облігація - цінний папір, що засвідчує право її власника на одержання в передбачений термін від номінальної вартості облігації, а також зазначеного в ній відсотка. Дохід за облігаціями зазвичай нижче доходу по акціях, але він більш надійний, тому що у меншій мірі залежить від ситуації на ринку і циклічних коливань в економіці.

Сьогодні в Росії можна зустріти кілька типів цих цінних паперів: облігації внутрішніх (державних) та місцевих (муніципальних) позик, а також облігації підприємств та акціонерних товариств (корпоративні облігації).

Номінальна ціна облігації служить базою при подальших перерахунках і при нарахуванні відсотків. Крім неї облігації мають викупну ціну, яка може збігатися, а може й відрізнятися від номінальної у залежності від умов позики. Крім цього облігація має ринкову ціну, визначену умовами позики і ситуацією, що склалася на даний момент на ринку облігацій. Курс облігації - це значення ринкової ціни, виражене у відсотках до номіналу. Якщо облігації продаються нижче номіналу, а погашаються за номіналом, кажуть що продаж проводиться "з дисконтом". Якщо облігації продаються за номіналом, а погашаються з нарахуванням додаткових відсотків, кажуть, що облігації погашаються "з премією". Іноді щорічні нарахування відсотків комбінуються з дисконтом або премією.

Якщо по облігації передбачається періодична виплата доходів, то він зазвичай проводиться за купонами. Залежно від умов випуску облігації-купонний дохід може виплачуватися щокварталу, раз на півроку або щорічно.

Хоча за своєю економічною суттю всі види державних цінних паперів є боргові зобов'язання, на практиці кожна самостійна державна цінний папір отримує свою власну назву, що дозволяє відрізняти її від інших облігацій.

Основними державними цінними паперами є такі:

державні короткострокові бескупонние облігації (ДКО);

облігації федерального позики зі змінним купонним доходом
(ОФЗ-ПК);

облігації федеральної позики з постійним купонним доходом
(ОФЗ-ПД);

облігації федеральної позики з фіксованим доходом (ОФЗ-ФД);

Ціна облігації формується під впливом попиту і пропозиції з боку інвесторів. При цьому, однак, ціна облігації не є абсолютно випадковою, а коливається біля свого природного значення, своєї внутрішньої вартості.

З точки зору інвестора, облігація є обіцянкою інвестора сплачувати емітенту певну суму грошей. Таким чином, обіцяний грошовий потік по облігації описується таким чином: З _1, C _2, C _3, ... C _t. Де З _1, C _2, C _3, ... C _t - обіцяні платежі по облігації (зазвичай З ₁ = C ₂ = C ₃ = ... = C _t - купонні платежі, а в платіж C _t включено також повернення номінальної вартості облігації (N ), тобто C _t = С + N). При визначенні того, якою має бути ціна облігації, інвестор повинен дисконтувати очікувані платежі і підсумувати їх, тобто обчислити чисту поточну вартість (NPV) потоку платежів. Якщо платежі відбуваються регулярно з періодичністю раз на рік, то:

(7)

При цьому інвестор повинен вибрати відповідну норму дисконтування (r) з урахуванням своїх інвестиційних переваг і сприйманого ризику.

Дюрація - зважене середнє термінів часу до настання залишилися платежів. Формула для обчислення дюрації (D) виглядає наступним чином ^[7]:

, (8)

де: PV (C _t) - приведена вартість платежів, які будуть отримані в момент часу t, грн.;

P ₀ - поточний ринковий курс облігацій, руб.;

T - термін до погашення облігації, днів.

Дюрація пов'язана з терміном облігації до погашення, але залежить також від купонних платежів. За дисконтними облігаціями (з нульовим купонним платежем) дюрація дорівнює терміну обігу облігації. За купонним облігаціями дюрація завжди менше терміну обігу. Важливо підкреслити, що дюрація залежить також від того, яка необхідна норма прибутковості по облігаціях.

У практичній діяльності досить часто виникає необхідність у визначенні фінансової ефективності облігаційної позики. Остання зводиться до визначення прибутковості облігації.

Доходом по облігаціях бескупонние виступає дисконт, тобто різниця між ціною реалізації (при погашенні ця ціна дорівнює номіналу облігацій) та ціною їх придбання при первинному розміщенні або вторинному ринку.

При цьому їхня прибутковість (дохідність до погашення) розраховується за формулою простих відсотків ^[6]:

, (9)

де: Y _s - прибутковість до погашення за формулою простих відсотків,%;

N - номінал облігації, грн.;

P - ціна облігації, руб.;

t - кількість днів до погашення.

Облігації з невідомим (змінним) купонним доходом дають його власникам право на періодичне отримання процентного (купонного) доходу. При цьому, тут можливо також отримання дисконту, якщо ціна придбання облігацій буде менше ціни їх реалізації, в тому числі при погашенні за номіналом.

У разі ОФЗ-ПК розміри кожного купона оголошуються безпосередньо перед початком відповідного купонного періоду виходячи з поточної прибутковості випусків ГКО, які погашаються приблизно в один час з датою виплати цього купона.

Загальна формула прибутковості і величина накопиченого купонного доходу визначається аналогічно облігаціями з відомим купонним доходом. Для визначення дохідності використовуються оцінки невідомих купонів. При цьому передбачається, що всі невідомі купони рівні між собою.

Облігації з відомим купонним доходом (розміри яких заздалегідь оголошуються емітентом) є цінними паперами, що дають його власникам право на періодичне отримання процентного (купонного) доходу. У разі ОФЗ-ПД розміри всіх купонів визначаються як постійна величина на весь період до погашення.

У разі ОФЗ-ФД величина купонного доходу встановлюється при випуску як фіксована величина, яка може відрізнятися для різних періодів виплат.

При придбанні облігацій їх покупець повинен виплатити колишньому власникові крім власне ціни («чистої» ціни) облігацій також і величину накопиченого купонного доходу, яка розраховується наступним чином:

, (10)

де: A - величина накопиченого купонного доходу, руб.;

C ₁ - розмір найближчого купона, руб.;

T - тривалість поточного купонного періоду, дні;

t ₁ - кількість днів до найближчої купонної дати.

При цьому їхня прибутковість (дохідність до погашення) розраховується за формулою складних відсотків ^[7]:

, (11)

де: Y _e - ефективна прибутковість (у відсотках, з точністю до сотих відсотка);

N - номінал облігації, грн.;

P - ціна облігації, руб.;

A - величина накопиченого купонного доходу, руб.;

C ₁ - розмір i-го купона, руб.;

n - кількість майбутніх виплат купона, шт.;

t _i - число днів до виплати відповідного купона;

t - термін до погашення облігацій (у днях). Як правило, t = t _n.

1.4 Моделі портфельного інвестування

Однією з переваг портфельного інвестування є можливість вибору портфеля на вирішення специфічних інвестиційних завдань. Тип портфеля - це її інвестиційна характеристика, заснована на співвідношенні прибутку і ризику. При цьому важливим ознакою при класифікації типу портфеля і те, яким способом і за рахунок якого джерела даний дохід отримано: за рахунок зростання курсової вартості або за рахунок поточних виплат - дивідендів, відсотків.

Малюнок 1.2 Класифікація портфеля в залежності від джерела доходу ^[8]

Портфель зростання формується з акцій компаній, курсова вартість яких зростає. Мета даного типу портфеля - зростання капітальної вартості портфеля разом з отриманням дивідендів. Проте дивідендні виплати виробляються в невеликому розмірі. Темпи зростання курсової вартості сукупності акцій, що входить у портфель, визначають види портфелів, що входять до цієї групи.

Портфель агресивного зростання націлений на максимальний приріст капіталу. До складу даного типу портфеля входять акції молодих, швидкозростаючих компаній. Інвестиції у цей тип портфеля є досить ризикованими, але разом з тим вони можуть приносити найвищий дохід.

Портфель консервативного зростання є найменш ризикованим серед портфелів цієї групи. Складається, в основному, з акцій великих, добре відомих компаній, що характеризуються хоча й невисокими, але стійкими темпами зростання курсової вартості. Склад портфеля залишається стабільним протягом тривалого періоду часу. Націлений на збереження капіталу.

Портфель середній на зріст є поєднанням інвестиційних властивостей портфелів агресивного і консервативного зростання. У цей тип портфеля включаються поряд з надійними цінними паперами ризиковані фондові інструменти, склад яких періодично оновлюється. Цей тип портфеля є найбільш поширеною моделлю портфеля і користується великою популярністю в інвесторів, не схильних до високого ризику.

Портфель доходу. Цей тип портфеля орієнтовано на отримання високого поточного доходу - відсоткових і дивідендних виплат. Портфель доходу складається переважно з акцій доходу, що характеризуються помірним зростанням курсової вартості і високими дивідендами, облігацій та інших цінних паперів, інвестиційним властивістю яких є високі поточні виплати. Особливістю цього портфеля і те, що мета його створення - одержання відповідного рівня доходу, величина якого відповідала б мінімальний ступінь ризику, прийнятного для консервативного інвестора. Тому об'єктами портфельного інвестування є високонадійні інструменти фондового ринку з високим співвідношенням стабільно виплачуваного відсотка та курсової вартості.

Портфель регулярного доходу формується з високонадійних цінних паперів і приносить середній дохід за мінімальної ровне ризику.

Портфель дохідних паперів складаються з високодохідних облігацій корпорацій, цінних паперів, приносять високий дохід при середньому рівні ризику.

Портфель розвитку і доходу. Формування даного типу портфеля здійснюється щоб уникнути можливих втрат на фондовому ринку як від падіння курсової вартості, так і від низьких дивідендних чи відсоткових виплат. Одна частина фінансових активів, що входять до складу даного портфеля, приносить власнику зростання капітальної вартості, а інша - дохід. Втрата однієї частини може компенсуватися зростанням іншої.

Портфель подвійного призначення. До складу даного портфеля включаються папери, що приносять його власнику високий дохід при зростанні вкладеного капіталу. У даному випадку мова йде про цінні папери інвестиційних фондів подвійного призначення. Вони випускають власні акції двох типів, перші приносять високий дохід, другі - приріст капіталу.

Збалансований портфель передбачає збалансованість не тільки доходів, а й ризику, який супроводжує операції з цінними паперами, і тому в певній пропорції складається з цінних паперів з швидкозростаючою курсової вартістю і з високодохідних цінних паперів. Як правило, до складу даного портфеля включаються звичайні і привілейовані акції, а також облігації.

Вибір цінних паперів для портфельного інвестування залежить від цілей інвестора і його ставлення до ризику. Для всіх інвесторів прийнято виділяти три типи цілей інвестування і пов'язаного з ними ставлення до ризику ^[1].

Інвестор прагне захистити свої кошти від інфляції; для досягнення мети він вважає за краще вкладення з невисокою прибутковістю, але з низьким ризиком. Цей тип інвестора називають консервативним.

Інвестор намагається зробити тривале вкладення капіталу, що забезпечує його зростання. Для досягнення цієї мети він готовий піти на ризиковані вкладення, але в обмеженому обсязі, підстраховуючи себе вкладеннями в слабодоходние, але і малоризикованих цінні папери. Такий тип інвестора називають помірно-агресивним.

Інвестор прагне до швидкого зростання вкладених коштів, готовий для цього робити вкладення в ризиковані цінні папери, швидко змінювати структуру свого портфеля, проводячи спекулятивну гру на курсах цінних паперів. Цей тип інвестора прийнято називати агресивним.

Якщо розглядати типи портфелів залежно від ступеня ризику, який сприймає інвестор, то результати можна звести в таблицю 1.1.

Таблиця 1.1 Зв'язок між типом інвестора і типом портфеля ^[8]

Розглядаючи питання з точки зору практики вітчизняного фондового ринку, необхідно, перш за все, вирішити проблему: а чи є на ньому достатня кількість якісних цінних паперів, інвестуючи в які можна досягти вищенаведених норм. Зокрема, на вітчизняному фондовому ринку різновидів портфелів не так вже й багато.

1.5 Структура інвестиційного процесу

Інвестиційний процес являє собою прийняття інвестором рішення щодо цінних паперів, в які здійснюються інвестиції, обсягів і термінів інвестування. Наступна процедура, що включає п'ять етапів, становить основу інвестиційного процесу ^[1]:

Вибір інвестиційної політики.

Аналіз ринку цінних паперів.

Формування портфеля цінних паперів.

Перегляд портфеля цінних паперів.

Оцінка ефективності портфеля цінних паперів.

Перший етап - вибір інвестиційної політики - включає визначення мети інвестора і обсягу інвестованих коштів. Цілі інвестування повинні формулюватися з урахуванням як прибутковості так і ризику.

Необхідно оцінити наявні вільні ресурси, які повинні відігравати роль інвестиційного капіталу, необхідно зібрати достатню інформацію про доступні інвестиційні кошти, оцінити попередньо економічну кон'юнктуру і прогнози на майбутнє і т. п. На цьому етапі інвестор з тим або іншим ступенем точності визначає свій інвестиційний горизонт, тобто проміжок часу, на який поширюється її стратегія і по відношенню до якого оцінюються результати інвестиційного процесу. Величина часового горизонту визначається як цілями інвестора, так і його здатністю прогнозувати майбутнє стан справ.

Розробка інвестиційної стратегії завжди грунтується на аналізі прибутковості від вкладення коштів, часу інвестування і виникаючих при цьому ризиків. Ці фактори у взаємозв'язку визначають ефективність капіталовкладень у той чи інший інструмент фондового ринку. Прийнята інвестиційна стратегія визначає тактику вкладення засобів: скільки коштів і в які цінні папери слід інвестувати і, отже, завжди є основою операцій з цінними паперами. Ефективність інвестування розрізняється залежно від того, чи використовуються для вкладень тільки власні кошти або залучаються і позикові ресурси.

Цей етап інвестиційного процесу завершується вибором потенційних видів фінансових активів для включення в основний портфель. Так, на сучасному ринку цінних паперів є десятки тисяч різних облігацій і акцій, про більшість яких середній інвестор зазвичай нічого не знає. Навіть професіонали фінансового ринку обмежують своє коло уваги не надто великим числом паперів, про які вони мають достатньо інформації, за поведінкою яких вони ретельно стежать. Первинний відбір грунтується на фінансовому стані інвестора, на його обізнаності про ті чи інші папери, про різні аспекти оподаткування, пов'язаного з цінними паперами, нерухомістю, на доступності і легкості реалізації операції з цими активами і т. п. Зробивши такий відбір, інвестор звужує всі різноманіття інвестиційного ринку до недалекого безлічі інвестиційних активів, які він може оцінювати, порівнювати і з якими він реально може здійснювати угоди.

Другий етап інвестиційного процесу, відомий як аналіз цінних паперів, включає вивчення окремих видів цінних паперів (або груп паперів) в рамках основних категорій, зазначених вище. Однією з цілей такого дослідження є визначення тих цінних паперів, які представляються невірно оціненими в даний момент. Існує багато різних підходів до аналізу цінних паперів.

Традиційний аналіз цінних паперів зазвичай передбачає підхід "зверху вниз", що починається з економічного аналізу, а потім переходить до аналізу стану галузі і, нарешті, до фундаментального аналізу.

Економічний аналіз спрямований на оцінку загального стану економіки і її потенційного впливу на доходи, одержувані з цінних паперів. Як правило, при стабільній економіці курсом акцій властива тенденція зростання, а при порушенні стабільності економіки курси акцій падають. Безсумнівно, що цей взаємозв'язок не є досконалою, але вона тим не менш сильна.

Галузевий аналіз пов'язаний з галуззю економіки, в рамках якої функціонує конкретна компанія, а також з перспективами даної галузі.

Технічний аналіз у найпростішій його формі включає вивчення кон'юнктури курсів ринку акцій, з тим щоб дати прогноз динаміки курсів акцій конкретної фірми. Інструменти для проведення технічного аналізу - графіки. Вони наочно відображають підсумкову картину руху ринку і курсів окремих випусків. Інформація про рух цін представлена ​​графіком (кривої), в якому аналітик намагається знайти стійкі, повторювані конфігурації. Основні типи таких конфігурацій (типів поведінки) класифікуються, і в поточній інформації про ціни намагаються виявити одну з них. Якщо це вдається, то майбутня поведінка цін передбачається на основі такої конфігурації.

Альтернативний спосіб вивчення ринку побудований на використанні різних видів статистичних даних. Отже, технічний аналіз - це аналіз даних у часі; для нього необхідно мати інформацію за будь-якої проміжок часу, щоб проаналізувати її технічними методами.

Спочатку проводиться дослідження курсів за минулий період з метою виявлення повторюваних тенденцій чи циклів у динаміки курсів. Потім аналізуються курси акцій за останній період часу, з тим щоб виявити поточні тенденції, аналогічним виявленим раніше. Це зіставлення існуючих тенденцій з минулими здійснюється, виходячи з припущення, що цінові тренди періодично повторюються. Таким чином, виявляючи поточні тенденції, аналітик сподівається дати досить точний прогноз майбутньої динаміки курсів розглянутий акцій.

Зазвичай технічним аналізом акцій займаються до більш глибокого фундаментального аналізу. Якщо з точки зору технічного аналізу даний випуск акцій здається цікавим, тоді вони продовжують його вивчення засобами фундаментального аналізу. Якщо ж з точки зору технічного аналізу випуск не представляє інтересу, їх увага переключається на інші акції.

Фундаментальний аналіз передбачає глибинне вивчення фінансового стану конкретної компанії і який із нього поведінки її цінних паперів ^[9]. При цьому інформація витягується насамперед з вивчення фінансових звітів корпорації за поточний і минулі роки. Положення компанії порівнюється з аналогічними компаніями в галузі за допомогою так званих коефіцієнтів ефективності: показників, розрахованих за даними балансу та інших фінансових звітів. Ці коефіцієнти характеризують різні відносні характеристики ефективності діяльності підприємства (коефіцієнт ліквідності, коефіцієнт фінансового важеля, прибутку на акцію та ін.) Але основною метою фундаментального аналізу є прогноз величини майбутніх прибутків компанії і пов'язаних з ними дивідендів і зростання балансової вартості акції. Остання є відношенням поточної ринкової вартості власного капіталу компанії до числа всіх випущених акцій.

Фундаментальний аналіз виходить з того, що «справжня» (або внутрішня) вартість будь-якого фінансового активу дорівнює приведеній вартості всіх готівкових грошових потоків, які власник активу розраховує одержати в майбутньому. Відповідно до цього аналітик прагне визначити час вступу та величину цих готівкових грошових потоків, а потім розраховує їх наведену вартість. Після того, як внутрішня вартість акції даної фірми визначена, вона порівнюється з поточним ринковим курсом акцій з метою з'ясувати, чи правильно оцінена акцій на ринку. Акції, внутрішня вартість яких менше поточного ринкового курсу, називаються переоціненими, а ті акції, ринковий курс яких нижче внутрішньо вартості, - недооціненими. Різниця між внутрішньою вартістю і поточним ринковим курсом також являє собою важливу інформацію, тому що обгрунтованість укладання аналітика про неправильність оцінки даної акції залежить значною мірою від цієї величини. Вважається, що будь-які випадки істотно невірної оцінки виправляються згодом ринком: курси недооцінених акцій зростають швидше, а переоцінених - повільніше, ніж середні ринкові курси.

І фундаментальний, і технічний аналізи мають безліч гарячих прихильників і не менш переконаних противників. Обидва ці підходи мають довгу практику (на Заході) і являють собою два традиційних методу інвестиційного аналізу.

Третій етап інвестиційного процесу - формування портфеля цінних паперів - включає визначення конкретних активів для вкладення коштів а також пропорцій розподілу інвестованого капіталу між активами. При цьому інвестор стикається з проблемами селективності, вибору часу операцій і диверсифікації. Селективність, звана також мікропрогнозірованіем відноситься до аналізу цінних паперів і пов'язана з прогнозуванням динаміки цін окремих видів паперів. Вибір часу операцій, або макропрогнозування, включає прогнозування зміни рівня цін на акції в порівнянні з цінами для фондових інструментів з фіксованим доходом, такими, як корпоративні облігації. Диверсифікація полягає у формуванні інвестиційного порфель таким чином, щоб за певних обмеженнях мінімізувати ризик.

Четвертий етап інвестиційного процесу - перегляд портфеля - пов'язаний з періодичним повторення трьох попередніх етапів. Тобто через деякий час цілі інвестування можуть змінитися, в результаті чого поточний портфель перестане бути оптимальним. Іншою підставою для перегляду портфеля є зміна курсу цінних паперів з плином часу. Рішення про перегляд портфеля залежить крім інших чинників від розміру трансакційних витрат і очікуваного зростання прибутковості переглянутого портфеля. Особи, що професійно займаються інвестиціями в цінні папери, часто проводять відмінність між пасивним і активним управлінням.

Основоположний принцип в інвестуванні з пасивним управлінням можна сформулювати так: «купив і храни». Однак його реалізація передбачає формування широко діверсіфіціруемого портфеля. Однак, якщо ринкові зміни призводять до неадекватності його інвестиційним цілям, склад портфеля змінюється. Для забезпечення своєчасної ревізії здійснюється моніторинг фондового ринку. Пасивне управління портфелем вимагає витрат: зниження ризику супроводжується збільшенням витрат на його скорочення і тому дана інвестиційна стратегія застосовується банківськими та великими корпоративними інвесторами.

Портфельне інвестування з активним управлінням засноване на постійному пере структуруванні портфеля на користь найбільш дохідних у даний момент цінних паперів. Схема найбільш складна, так як вимагає не тільки великої аналітичної роботи на основі постійно одержуваної і оброблюваної інформації з біржі, але і дорогих технічних систем і технологій, що забезпечують надходження і обробку інформації з ринку в режимі реального часу. Активне управління - самий витратний варіант інвестування, і для інвестора можливість активного управління портфелем істотно обмежується комісійними, які стягуються дилерами. Тому цю схему, як правило, використовують великі інвестиційні компанії, банки-дилери та інші професіонали, які мають спеціальними аналітичними відділами та достатніми коштами.

П'ятий етап інвестиційного процесу - оцінка ефективності портфеля - включає періодичну оцінку як отриманої дохідності, так і показників ризику, з якими стикається інвестор. При цьому необхідно використовувати прийнятні показники прибутковості і ризику, а також відповідні стандарти («еталонні» значення) для порівняння.

2 Інвестиційний аналіз ВАТ «Елецгідроагрегат»

2.1 Загальна характеристика ВАТ «Елецгідроагрегат»

Повне найменування: ВАТ «Елецгідроагрегат». Дата утворення: 4 вересня 1944 року. Генеральний директор: Чаплигін Микола Михайлович. Поштова адреса: 399780 г.Елец, ул.Барковского, 3. Ті л. / факс: (07467) 2-04-85. Сайт в Інтернеті: www. Gidroagregat. Ru.

Свій відлік часу підприємство веде з 4 вересня 1944 ^[10], коли на базі вже існуючих майстерень виник мотороремонтний завод. До середини 50-х років підприємство займалося ремонтом двигунів, вузлів до тракторів і комбайнів. До середини 70 - х років завод стає одним з найбільших підприємств сільськогосподарського машинобудування країни. До 1980 року обсяг випущеної продукції зріс в 25 разів. Крім продукції цивільного призначення, завод освоїв вузли і гідроагрегати для оборонної промисловості. Значно збільшилося число підприємств, які використовують продукцію заводу в складі продукції, що випускається ними техніки. До кінця 80 - х рр.. кількість випущених гідроциліндрів досягла 1 млн. 200 тис. штук на рік. На початку 90 - х. рр.. демократичні перетворення не могли не торкнутися і Єлецького заводу тракторних гідроагрегатів. Нормальний режим роботи і звичний порядок виробництва виявився зруйнованим, знизилася кількість споживачів. Поворот назад почався в 1994 році - стали з'являтися більш вигідні замовлення, виникла тенденція до зростання обсягів виробництва. Основним завданням, яке ставилося перед підприємством у ці роки, було вижити, зберегти виробничі потужності й кадри.

Переломним у розвитку заводу став 2001 рік. Прихід нових власників - керівників компанії ЗАТ «Строймашсервіс», м. Москва став для підприємства черговим етапом в його розвитку. Крім гідровузлів, застосовуваних у виробництві сільськогосподарських машин, освоївся випуск гідроциліндрів для дорожньо-будівельної, лісозаготівельної і комунальної техніки. Активне освоєння нової продукції зажадало значного посилення маркетингового і збутової роботи. Виставки в Москві, Санкт-Петербурзі, Ростові-на-Дону, Єкатеринбурзі, Челябінську, Барнаулі, Вологді наочно продемонстрували, що продукція підприємства затребувана споживачами.

На даний момент ВАТ «Елецгідроагрегат» одне з найбільших спеціалізованих підприємств по випуску високоякісних гідравлічних комплектуючих для будівельно-дорожньої, комунальної, сільськогосподарської та лісозаготівельної техніки.

Цілі організації:

За минулі роки підприємство кілька разів змінювало свою назву:

-Мотороремонтний

-Єлецький ремонтний завод

-Завод «Елецсельхоззапчасть»

-Єлецький агрегатний завод

-Єлецький завод тракторних агрегатів

-ВАТ «Єлецький завод тракторних гідроагрегатів»

-ВАТ «Елецгідроагрегат».

В даний час це підприємство є відкритим акціонерним товариством. Товариство є юридичною особою, діє на підставі статуту та законодавства РФ. Воно має розрахунковий рахунок у банку, круглу печатку із своїм найменуванням та вказівкою на місце його знаходження, фірмовий знак, самостійно здійснює господарську діяльність і повністю несе відповідальність за її результати.

ВАТ «Елецгідроагрегат» засновано Комітетом з управління державним майном Липецької області. Це товариство створене в процесі приватизації шляхом перетворення державного підприємства «Єлецький завод тракторних гідроагрегатів» і є його правонаступником, має права і несе обов'язки, що виникли у вказаного підприємства до моменту його перетворення в акціонерне товариство. Воно створене без обмеження терміну його діяльності.

Метою ВАТ «Елецгідроагрегат», як і будь-якого іншого комерційного товариства, є отримання прибутку. Це товариство має громадянські права і несе цивільні обов'язки, необхідні для здійснення будь-яких видів діяльності, не заборонених законами.

ВАТ «Елецгідроагрегат» здійснює такі види діяльності:

проектування, виготовлення та реалізація продукції виробничо-технічного призначення (гідроциліндрів, гідрорулей, рукавів високого тиску та інше);

розробка, виробництво і реалізація товарів народного споживання;

зовнішньоекономічна діяльність;

інші види діяльності, не заборонені законодавством РФ

2.2 Економічний і фінансовий аналіз господарської діяльності ВАТ «Елецгідроагрегат»

Економічний і фінансовий аналіз господарської діяльності ВАТ «Елецгідроагрегат» за 2003-2006 рр.. представлений у вигляді таблиць за даними фінансової (бухгалтерської) звітності (Додаток А-В).

Основні фонди є основою будь-якого виду діяльності і виступають рушійною силою виробництва. У складі основних фондів ВАТ «Елецгідроагрегат» виділяють: будівлі, споруди, передавальні пристрої, машини і обладнання, транспортні засоби, виробничий і господарський інвентар, інші основні фонди.

Станом на 31.12.06 р. основні засоби за балансовою вартістю склали 185257 тис. руб.:

У тому числі: - будівлі -97509 тис. руб.

- Споруди -6073 тис. руб.

- Машини та обладнання - 113398 тис. руб.

- Транспорт - 4050 тис. руб.

- Виробничий інвентар - 1687 тис. руб.

- Інші види основних засобів - 56 тис. руб.

Найбільшу питому вагу в структурі основних засобів займають будівлі 50,01% у 2005 р. і 43,77% у 2006 р., а також машини та обладнання 45,29% і 50,90% у 2005 і 2006 рр.. відповідно.

Також можна помітити, що структура основних фондів змінюється під впливом наступних факторів:

- Технічного прогресу;

- Форм і методів організації виробництва;

- Рівня концентрації та спеціалізації виробництва;

- Зміни вартості.

Аналіз руху основних засобів, проведений за даними таблиці 2.1, показує, що за 2006 рік надійшло основних засобів на суму 40580 тис. руб., З них 32036 тис. руб. - Машини та обладнання, 169 тис. руб. - Споруди, 7187 тис. руб. - Будівлі, 590 тис. руб. - Виробничий і господарський інвентар. Вибуло у звітному 2006 році основних засобів на суму 3064 тис. руб. Коефіцієнт вибуття основних фондів підприємства склав 1,65.

Показники фондовіддачі зростають, про що свідчать наступні цифри: у 2005 році він склав 3,56 руб., А в 2005 році - 3,59 руб. Це говорить про те, що з 1 вкладеного рубля в основні фонди підприємство отримує 3,56 руб. і 3,59 крб. виручки відповідно у 2005 і 2006 рр..

Основні засоби досить зношені і вимагають значного оновлення, спостерігається тенденція до збільшення коефіцієнта зносу основних засобів (0,03).

Як показують дані таблиці 2.1, показник оновлення значно випереджає показник вибуття основних засобів. Співвідношення цих коефіцієнтів більше одиниці і це свідчить про те, що нові основні фонди направляються на поповнення старих. Відповідно зросла в порівнянні з 2005 роком частка основних засобів у валюті балансу. У цілому це говорить про позитивну діяльності підприємства.

Характеристика основних фондів

Таблиця 2.1. Загальний економічний стан і оцінка ефективності використання основних засобів ВАТ «Елецгідроагрегат» за 2003 - 2006 рр.., Тис. руб.

Очевидно, що ВАТ «Елецгідроагрегат» прагнути до підвищення ефективності використання своїх основних фондів, що є запорукою збільшення вироблення продукції і в кінцевому підсумку веде до збільшення доходів підприємства, а, отже, до підвищення рівня рентабельності. Тому проблема максимальної ефективності основних фондів повинна стати однією з ключових на сьогоднішній день. Крім того, завдяки ефективному їх використанню можна знизити потребу в них, що призведе до економії, тобто мінімізації витрат, а це в свою чергу знову-таки впливає на підвищення рівня рентабельності.

Аналіз динаміки активів

Таблиця 2.2 Динаміка активів промислового підприємства на ВАТ «Елецгідроагрегат» за 2003 - 2005 рр.., Тис. руб.

Аналіз таблиці 2.2 показує, що частка необоротних активів у майні підприємства знизилася за останні два роки в порівнянні з 2003 роком, в основному за чіт вибуття основних засобів.

Аналізуючи дані бухгалтерських балансів ВАТ «Елецгідроагрегат» за 2003-2006 рр.., Можна відзначити, що нематеріальні активи відсутні.

Оборотні кошти є однією зі складових частин майна підприємства. Стан та ефективне їх використання - одна з умов успішної діяльності будь-якого підприємства. Ось чому при оцінці діяльності підприємства важливо проаналізувати і оборотні фонди.

Саме оборотні активи, будучи найбільш мобільними, в кінцевому підсумку визначають платоспроможність і кредитоспроможність підприємства. На 31.12.2006 р. поточні активи склали 224399 УРАХУВАННЯМ За 2004 і 2006 року підприємство збільшило свої оборотні кошти на 143471 т.р., що відповідає 177,28% приросту до 2003 року. Така динаміка свідчить про поліпшення структури майна з фінансової точки зору в цілому.

Найбільшу питому вагу в структурі оборотних активів підприємства займають фонди обігу (готова продукція і грошові кошти) 74,15% 2005 р., 64,03% у 2006 р. і а оборотні виробничі фонди (сировина, матеріали, НЗВ, витрати майбутніх періодів) становлять відповідно 25,85% і 35,97% у загальному обсязі оборотних коштів. Серед оборотних виробничих фондів переважають матеріально-виробничі запаси - 65,97% і 72,07%, а 59,35% та 66,2% фондів обігу складає готова продукція і товари для перепродажу відповідно в 2005 і в 2006 роках. Величина фондів обігу в 2006 р. збільшився на 5,2%, а оборотних виробничих фондів на 69,5%. При цьому частка грошових коштів у структурі оборотних активів у звітному періоді скоротилася з 0,07% до 0,0004%, а дебіторська заборгованість збільшилася на 78,55%.

Аналіз показує, що приріст оборотних активів відбулося в основному за рахунок збільшення запасів, причому більшою мірою приросли сировину та матеріали, готова продукція, що в свою чергу стало наслідком нарощування обсягів випуску до попереднього року, а також особливостями поставок на вторинний ринок через розгалужену мережу дилерів, які потребують в будь-який момент наявності на складі готової продукції безлічі найменувань і типорозмірів гідроциліндрів.

Позитивним моментом слід відзначити збільшення суми всього майна на 101174 УРАХУВАННЯМ (25,23%) у 2006 році. Це говорить про світлі перспективи, і є плюсом при оцінці діяльності та прибутковості підприємства інвесторами і кредиторами.

Результати від випуску та продажу продукції

Розглянемо результати від випуску та продажу продукції ВАТ «Елецгідроагрегат» за 2004 - 2006 рр.. (Табл. 2.3)

Таблиця 2.3 Результати від випуску і продажу продукції.

Якщо проаналізувати випуск готової товарної продукції за попередні три роки, то можна сказати про значне зростання виробництва в 2006 році в порівнянні з 2005 роком, причому в 2005 році це зростання склало 33,74%, а вже в 2005 році 83,80% (у натуральному вираженні). Вся товарна продукція представлена ​​у вигляді гидроавтоматика (найбільша питома вага), спецвиробництва і іншою продукцією. Причому частка спецвиробництва та іншої продукції невелика.

Вивчення зміни величини окремих проміжних статей звіту про прибутки та збитки показує збільшення виручки від продажів на 96,14% і прибутку від продажів на 264,98%. Основна діяльність, заради здійснення якої було створено підприємство, за аналізований період була прибутковою.

Собівартість проданої продукції підприємства за звітний рік збільшилася на 75,45% (з 256912 до 450753 тис. крб.).

Незважаючи на зростання показників виручки від продажу продукції і прибутку від продажів можна помітити, що темпи зростання собівартості проданої продукції випереджають темпи зростання виручки від продажу як у 2005, так і в 2006 рр..

Таким чином, нарощування обсягів випуску і продажів дозволить підприємству при збереженні конкурентоспроможних цін на продукцію отримати достатню масу прибутку для здійснення технічного переозброєння виробництва, формування власних оборотних коштів з урахуванням потреби підприємства, а також фінансування соціального середовища.

Співвідношення чистого прибутку і виручки від продажів, тобто показник рентабельності продажів, відображає ту частину надходжень, яка залишається в розпорядженні підприємства з кожного рубля проданої продукції. Значення показника у звітному періоді збільшилася з 12, 65% до 19, 33%. Це означає, що підприємство здатне самостійно фінансувати свою діяльність і отримувати прибуток.

2.3 Аналіз фінансового стану і платоспроможності ВАТ «Елецгідроагрегат»

Аналіз фінансової стійкості за відносними показниками

Таблиця 2.4 Аналіз фінансової стійкості за відносними показниками,%.

Коефіцієнт автономії - Характеристика стійкості фінансового стану підприємства, характеризує ступінь його фінансової незалежності. Коефіцієнт автономії (Фінансової незалежності) показує частку активів боржника, які забезпечуються власними засобами, і визначається як відношення власного капіталу до загальної суми капіталу. Коефіцієнт повинен бути> 0,5%, тоді позиковий капітал може бути компенсований власністю підприємства. У даний момент спостерігається його збільшення на 0,03%, що в 2005 р. склало 0,45%. Однак його низький рівень показує те, що підприємство не може покрити свої зобов'язання за рахунок власного капіталу тобто він активно використовує позикові кошти.

Коефіцієнт відношення позикових і власних коштів (фінансовий важіль) - показує сукупний вплив на рівень прибутку за рахунок власного капіталу і позикового фінансування. Чим більше коефіцієнт перевищує 1, тим більше залежність підприємства від позикових коштів. Його рівень склав 1,24% за 2006 р., проте він знизився в порівнянні з 2005 р. Підприємство все ще активно використовує позикові джерела, але це зумовлено насамперед високим рівнем залученості оборотних коштів у виробництво.

Коефіцієнт співвідношення мобільних та іммобілізованих коштів - показує скільки необоротних коштів припадає на 1 карбованець оборотних активів. Визначається як відношення мобільних засобів (підсумок по другому розділу) і довгострокової дебіторської заборгованості) до іммобілізованим засобам (необоротні активів, скоригованими на дебіторську заборгованість довгострокового характеру). Нормативне значення специфічно для кожної окремої галузі, але за інших рівних умов збільшення коефіцієнта є позитивною тенденцією. На підприємстві спостерігається збільшення даного показника з 1,20% до 1,27% - це означає, що більше коштів підприємство вкладає в оборотні активи.

Коефіцієнт відношення власних і позикових коштів - коефіцієнт, зворотний коефіцієнту співвідношення позикових і власних коштів. Він вказує, скільки позикових коштів залучило підприємство на один рубль вкладених в активи власних коштів, що склало 80%. Нормативне значення цього коефіцієнта не повинно перевищувати 1, однак при високих показниках оборотності критичне значення коефіцієнта може набагато перевищувати одиницю без істотних наслідків для підприємства.

Коефіцієнт маневреності - характеризує яка частка джерел власних коштів знаходиться в мобільній формі і дорівнює відношенню різниці між сумою всіх джерел власних коштів і вартістю необоротних активів до суми всіх джерел власних коштів і довгострокових кредитів і позик. Рекомендоване значення - 0,5% і вище. Чим ближче це значення показника до 05%, тим більше можливість фінансового маневру в підприємства. Його значення склало 1%.

Коефіцієнт забезпеченості запасів і витрат власними засобами - дорівнює відношенню різниці між сумою джерел власних оборотних коштів, довгострокових кредитів і позик і необоротних активів до величини запасів і витрат. Рекомендоване значення 0,6% -0,8%.

Коефіцієнт майна виробничого призначення - характеризує структуру майна підприємства. Показує частку майна виробничого призначення в загальній вартості всіх коштів підприємства і дорівнює відношенню суми необоротних активів, запасів і витрат до валюти балансу. Рекомендоване значення 0,6%. При зниженні показника нижче рекомендованої кордону доцільне залучення довгострокових позикових засобів для збільшення майна виробничого призначення. Коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів - визначається як відношення довгострокових кредитів і позикових коштів до суми джерел власних коштів і довгострокових кредитів і позик.

Коефіцієнт короткострокової заборгованості - характеризує частку короткострокових зобов'язань у загальній сумі зобов'язань.

Коефіцієнт кредиторської заборгованості - характеризує частку кредиторської заборгованості й інших пасивів у загальній сумі зобов'язань підприємства.

Аналіз коефіцієнтів показав, що підприємство активно використовує позикові короткострокові джерела. Коефіцієнт короткострокової заборгованості та коефіцієнт кредиторської заборгованості збільшилися за період 2005 - 2006 р.р. відповідно на 2,62% і 10,57%. Це говорить про те, що підприємства збільшує свої обсяги виробництва. Про це свідчить і зростання оборотних активів у структурі балансу. Таким чином, нарощування обсягів випуску і продажів дозволить підприємству при збереженні конкурентоспроможних цін на продукцію отримати достатню масу прибутку для здійснення технічного переозброєння виробництва, формування власних оборотних коштів з урахуванням потреби підприємства, а також фінансування соціальної середовища та реалізації нових проектів.

Аналіз фінансової стійкості за абсолютними показниками

Аналіз фінансової стійкості за абсолютними показниками відображає результат його поточного, інвестиційного та фінансового розвитку, містить необхідну інформацію для інвесторів, а також характеризує здатність підприємства відповідати за своїми боргами і зобов'язаннями і нарощувати свій економічний потенціал. Абсолютними показниками фінансової стійкості є показники, що характеризують ступінь забезпеченості запасів і витрат джерелами їх формування.

З-х комплексний показник (S) фінансової ситуації показує ^[11]: У разі якщо всі значення п.п. 9, 10, 11 більше нуля, то це свідчить про абсолютну фінансової стійкості підприємства; якщо будь-які два значення п.п. 9, 10, 11 більше нуля, то це свідчить про нормальну фінансової стійкості підприємства; якщо хоча б одне значення з п.п. 9, 10, 11 більше нуля, то це свідчить про допустимо нестійкому стані підприємства; якщо значення в п.п. 9, 10, 11 дорівнюють нулю або негативні, то це свідчить про кризово нестійкому стані підприємства.

Аналіз показує, що підприємству властиво кризовий нестійкий стан. Це пояснюється насамперед низкою чинників. По-перше: в 2005 р. підприємство здійснило технічне переозброєння, і термін його окупності ще не підійшов. По-друге: на підприємство надійшла маса замовлень для виконання, яких необхідно було залучити позикові кошти. Саме такі фактори спричинили за собою зміни, які зробили структуру балансу неоптимальною. Однак показником ефективної роботи підприємства стала зміна джерел власних оборотних коштів для формування запасів і витрат на 8668,0 тис.руб. Таким чином кризовий нестійкий стан є проміжним станом і в швидше воно зміниться на нормальне фінансове стійке становище підприємства.

Рейтингова експрес - оцінка фінансового стану

Таблиця 2.6 Рейтингова експрес - оцінка фінансового стану,%.

Найменування показника	2005 грудень	2006 грудень
1. Коефіцієнт забезпеченості	0,22	0,14
2. Коефіцієнт поточної ліквідності	1,28	1,17
3. Коефіцієнт інтенсивності	2,68	1,62
4. Коефіцієнт рентабельності реалізованої продукції.	12,65%	19,33%
5. Коефіцієнт прибутковості	0,36	0,50
6. Рейтингове число	1,20	1,12

Коефіцієнт забезпеченості (КО) власними коштами характеризує наявність власних оборотних коштів у підприємства, необхідних для його фінансової стійкості ^[12]. Коефіцієнт забезпеченості - визначається як відношення різниці між сумою власних коштів і довгострокових кредитів і позик і вартістю необоротних активів до сумарних оборотних коштів підприємства. Структури балансу підприємства визнається незадовільною, якщо коефіцієнт забезпеченості власними коштами на кінець звітного періоду має значення менше 0,1

Коефіцієнт поточної ліквідності (КТЛ) характеризує забезпеченість організації оборотними коштами для ведення господарської діяльності і своєчасного погашення зобов'язань. Рекомендоване значення коефіцієнта - 2,0-2,5. Нижня межа вказує на те, що оборотних коштів повинне бути досить, щоб покрити свої короткострокові зобов'язання. Перевищення оборотних активів над короткостроковими зобов'язаннями більш ніж у два рази вважається небажаним, оскільки це свідчить про нераціональне вкладення своїх засобів і неефективному їхньому використанні.

Коефіцієнт інтенсивності (КІ) - визначається відношенням обсягу реалізованої продукції на 1 грн вкладених коштів за звітний період. Нормативне значення 2,5.

Коефіцієнт рентабельності реалізованої продукції (КРРП) - характеризує ефективність управління підприємством і визначається відношенням прибутку від реалізації до виручки.

Коефіцієнт прибутковості (КП) - характеризує обсяг прибутку, що припадає на 1 карбованець власного капіталу за звітний період. Нормативне значення 0,2.

Рейтингове число - зростання рейтингового числа свідчить про поліпшення фінансового стану підприємства (позитивна тенденція). Навпаки, зниження рейтингового числа свідчить про погіршення фінансового стану підприємства.

Аналіз ліквідності балансу за відносними показниками

Таблиця 2.7 Аналіз ліквідності балансу за відносними показниками,%.

Найменування коефіцієнта	2005 грудень	2006 грудень
Коефіцієнт абсолютної ліквідності	0,00086	0,00005
Коефіцієнт проміжної (швидкої) ліквідності	0,28	0,33
Коефіцієнт поточної ліквідності	1,28	1,17
Коефіцієнт покриття оборотних засобів власними джерелами формування	0,22	0,14
Коефіцієнт відновлення (втрати) платоспроможності	0,96	0,56

Коефіцієнт абсолютної ліквідності показує яку частину короткострокової заборгованості підприємство може погасити найближчим часом. Характеризує платоспроможність підприємства на дату складання балансу визначається як відношення найбільш ліквідних активів до найбільш термінових зобов'язаннях і короткострокових пасивів.

Рекомендоване значення - 0,2-0,5.

Формула розрахунку: (12)

Низьке значення вказує на зниження платоспроможності підприємства.

Коефіцієнт проміжної (швидкої) ліквідності - показує яка частина короткострокової заборгованості може бути погашена за рахунок найбільш ліквідних і швидко реалізованих активів.

Рекомендоване значення - 0,5-1,0.

Формула розрахунку: (13)

Коефіцієнт поточної ліквідності - характеризує загальну забезпеченість підприємства оборотними коштами для ведення господарської діяльності і своєчасного погашення термінових зобов'язань.

Рекомендоване значення коефіцієнта - 2,0-2,5.

Формула розрахунку: (14)

Нижня межа вказує на те, що оборотних коштів повинне бути досить, щоб покрити свої короткострокові зобов'язання. Перевищення оборотних активів над короткостроковими зобов'язаннями більш ніж у два рази вважається небажаним, оскільки це свідчить про нераціональне вкладення своїх засобів і неефективному їхньому використанні.

Коефіцієнт покриття оборотних засобів власними джерелами формування - визначається як відношення різниці між сумою власних коштів і довгострокових кредитів і позик і вартістю необоротних активів до сумарних скоригованими оборотних коштів підприємства. Рекомендоване значення коефіцієнта -> 0,1.

Коефіцієнт відновлення (втрати) платоспроможності - характеризує наявність реальної можливості в підприємства відновити (втратити) свою платоспроможність. Якщо значення показника знаходиться на рівні вище 1, підприємство зуміє зберегти (відновити свою платоспроможність протягом найближчого часу. Якщо ж значення показника менше одиниці, то підприємство незабаром навряд чи відновить свою платоспроможність.

Аналіз показує, що підприємство не має достатньої ліквідністю. Коефіцієнт абсолютної ліквідності склав 0,00005, що дуже низько в порівнянні з нормою. Це означає, що підприємство не може погасити короткострокову заборгованість за рахунок найбільш ліквідних (ДС і КФВ) коштів Коефіцієнт швидкої ліквідності склав 0,33, а рекомендовані значення від 0,5 і вище. Отже підприємство не здатне погасити короткострокову заборгованість за рахунок бистроліквідних (ДС, КФВ і КДЗ) джерел. Коефіцієнт поточної ліквідності склав 1,17. Нормативне значення 0,2-2,5. Однак, не достатні свідчення оцінених коефіцієнтів ще не показують повну економічну ситуацію що склалася на підприємстві. У результаті проведеного аналізу абсолютних і відносних показників фінансової стійкість було визначено, що основна частка позикових коштів знаходиться в оборотних активах, так як підприємство нарощує обсяги випуску продажів. Слід, що подальше вивільнення капіталу з обороту може бути спрямована на поповнення достатнього рівня власних коштів, розрахунків з кредиторами та реалізації нових інвестиційних проектів.

Показники рентабельності

Таблиця 2.8 Показники рентабельності,%.

Найменування показника	2005 грудень	2006 грудень
Загальна рентабельність,%	5,65%	13,41%
Рентабельність власного капіталу,%	18,72%	36,13%
Рентабельність акціонерного капіталу,%	20243,10%	94696,55%
Рентабельність оборотних активів,%	7,18%	24,48%
Загальна рентабельність виробничих фондів,%	17,39%	25,88%
Рентабельність всіх активів,%	3,92%	13,70%
Рентабельність фінансових вкладень,%	0,00%	0,00%
Рентабельність основної діяльності	12,65%	19,38%
Рентабельність виробництва,%	14,49%	24,04%

Загальна рентабельність,% - визначається як відношення прибутку до оподаткування до виручки від реалізації продукції.

Рентабельність власного капіталу,% - визначається як відношення чистого прибутку до величини власного капіталу організації.

Рентабельність акціонерного капіталу,% - визначається як відношення чистого прибутку до величини статутного капіталу, відображеного в пасиві Балансу.

Рентабельність оборотних активів,% - прибутку (прибутку після оподаткування) до оборотних активів підприємства.

Загальна рентабельність виробничих фондів,% - визначається як відношення балансового прибутку до середнього значення суми вартості основних виробничих фондів, нематеріальних активів та оборотних коштів у товарно - матеріальних цінностях.

Рентабельність всіх активів,% - визначається як відношення чистого прибутку (прибутку після оподаткування) до всіх активів підприємства за вирахуванням власних акцій, викуплених у акціонерів і заборгованістю учасників (засновників) по внесках у статутний капітал.

Рентабельність фінансових вкладень,% - визначається як відношення величини доходів від фінансових вкладень до величини фінансових вкладень.

Рентабельність основної діяльності - визначається як відношення прибутку до оподаткування до виручки від реалізації продукції.

Рентабельність виробництва,% - рентабельність виробництва визначається як відношення величини валового прибутку до собівартості продукції.

Аналіз показав, що відбулося збільшення показників рентабельності по всіх видах коефіцієнтів. Таким чином, тенденція до зростання зберігається, підприємство ефективно працює з колосальним ефектом а отже, отримує потрібну їй прибуток.

Оцінка показників фінансово-господарської діяльності

Таблиця 2.9 Оцінка показників фінансово-господарської діяльності

Обсяг продажів = виручка (нетто) від продажу товарів, продукції, робіт, послуг (за мінусом податку на додану вартість, акцизів і аналогічних обов'язкових платежів) (Вир)

Прибуток від продажів = прибуток (збиток) від продажу (П (У) ВП)

Чистий прибуток = чистий прибуток (збиток) звітного періоду (ПП (У) ВП).

Рентабельність продажів,% = (15)

Рентабельність продажів являє собою співвідношення чистого прибутку і виручки від продажів. Вона відображає ту частину надходжень, яка залишається в розпорядженні підприємства з кожного рубля проданої продукції. Значення показника у звітному періоді зменшилася з 19,33%. до 12,65%, проте незначно.

Оборотність чистих активів,

% = (16)

Цей коефіцієнт показує, скільки разів відбувається оборот суми чистих активів (сума активів мінус короткострокові зобов'язання) по відношенню до продажів. Він визначає ефективність використання активів для здійснення продажів. Іноді його називають коефіцієнтом ділової активності - так як він визначає рівень ділової активності, що досягається в результаті використання чистих активів. Його максимізація не повинна бути самоціллю, тому що сам обсяг не представляє цінності, якщо він не приносить прибутку. Показник виріс із 230,44% до 313,03% за 2005 та 2006 р.р. Це обумовлено, насамперед, зростанням виручки. Також зросла прибуток від продажу з 50135,0 тис.р. до 108071,0 тис.р. і чистий прибуток склав на кінець 2006 р. 54924,0 тис.р.

Рентабельність чистих активів - відношення чистого прибутку до суми чистих активів.

Рентабельність чистих активів,

% = (17)

Рентабельність чистих активів показує раціональність управління структурою капіталу, здатність організації до нарощування капіталу через віддачу кожної гривні, вкладеної власниками. У збільшенні показника рентабельності чистих активів насамперед зацікавлені власники компанії, так як чистий прибуток, що припадає на одиницю вкладів власників, показує загальну прибутковість бізнесу, обраного в якості об'єкта інвестування, а також рівень виплати дивідендів і впливає на зростання котирувань акцій на біржі. Показник рентабельності виріс на 31,35% і на 2006р. склав 60,51%. Це означає позитивний результат у діяльності підприємства і характеризує його зростання.

Рентабельність власного капіталу - отн осітельний показник ефективності діяльності. Розраховується діленням чистого прибутку, отриманого за період, на власний капітал організації.

Рентабельність власного капіталу,

% = (18)

Показує віддачу на інвестиції акціонерів з точки зору облікового прибутку. У звітному періоді спостерігається зростання на 20,53%, що відзначається позитивним ефектом в економічному зростанні.

Фінансовий важіль - сукупний вплив на рівень прибутку за рахунок власного капіталу і позикового фінансування.

Фінансовий важіль = (20)

Ефект фінансового важеля показує, на скільки відсотків збільшується рентабельність власного капіталу за рахунок залучення позикових коштів в оборот підприємства. Він виникає в тих випадках, якщо економічна рентабельність капіталу вище позичкового відсотка. Аналіз показав його збільшення, і показник склав 1,5%.

Таким чином, по даному підприємству можна зробити висновки:

Валюта балансу за 2006 р. збільшилася на 101174 тис. руб. або на 25,23%, що свідчить збільшення господарського обороту. Рентабельність продажів скоротилася на і склала 12,22%.

Фінансова діяльність Товариства за 2006 р. була прибуткова, чистий прибуток склав 11741 тис. руб.

Показники, що характеризують структуру балансу, визначають її як незадовільну, однак, слід зазначити, що ці показники за звітний період покращилися в середньому на 25%.

Показники фінансової стійкості за звітний рік підвищилися, але при цьому фінансова ситуація залишається незадовільною.

Дебіторська заборгованість збільшилася в 1,7 рази і склала 63006 тис. руб. Кредиторська заборгованість збільшилася в 1,5 рази, що склала 129153 тис.руб. і на 48,78% перевищує дебіторську. Заборгованість з податків збільшився в 3,4 рази і склала 8083 тис.руб ..

Кредити і позики збільшилися на 15,5%. Рівень позикового капіталу великий, Підприємство знаходиться в сильній боргової залежності, а значить, високий ризик його неплатоспроможності при виникненні збоїв у надходженні доходів.

Запаси товарно-матеріальних цінностей в цілому підвищилися на 77,25% в т.ч. по сировині і матеріалам зростання на 63,49%, за НЗВ - на 65,93%, по готовій продукції збільшення в 1,1 рази.

Незважаючи на те, що фінансові показники за звітний рік покращилися, фінансове становище підприємства залишається важким.

ВАТ «Елецгідроагрегат» в цілому зберегло свій виробничий потенціал, і незважаючи на незадовільний фінансовий стан і сильною боргової залежності підприємство зможе вирівняти свій стан якщо не буде збоїв з замовленнями на вироблену ними продукцію, і залишиться позитивний попит на ринку. Поки ринок проявляється у сильної потреби гідроциліндрів, і обсяги замовлень великі. ВАТ «Елецгідроагрегат» залишається дієздатним підприємством і в майбутньому він зможе показати відмінні показники своєї діяльності на провідних ринках Росії, СНД і ближнього зарубіжжя.

3 Формування та оптимізація портфеля цінних паперів

3.1 Формування оптимальної структури портфеля пайових і боргових цінних паперів

Перед нами було поставлено завдання здійснити вибір методики щодо формування портфеля цінних паперів і провести практичні розрахунки, пов'язані з його створенням. Виходячи з поставленого завдання в даній частині дипломного проекту буде розроблений і запропонований портфель цінних паперів, принципове значення якого буде мати в обгрунтуванні застосування математичних методів до формування портфеля цінних паперів.

В даний час ринок рублевих боргових інструментів представлений наступними основними секторами: ринок державних і муніципальних облігацій, вексельний ринок, ринок корпоративних облігацій. Хоча за оборотами провідну позицію займає вексельний ринок (векселі, випущені банками, не потрапляють на ринок і використовуються або для проведення різних залікових операцій, або випущені «проблемними банками»), більшу частину боргового ринку займається ринок ГКО / ОФЗ (рисунок 3.1).

Малюнок 3.1 - Структура боргового ринку ^[13]

Ринок акцій є найбільш важко передбачуваним, оскільки коливання курсів на ньому можуть досягти великого розмаху. Таким чином, робота з акціями може принести як значні збитки, так і більший прибуток. Тому застосування математичних моделей до портфеля акцій є найбільш цікавим з точки зору отримання оптимального портфеля, що дає дохід.

Поряд з прибутковістю і ризиком велике значення має ліквідність. Хоча прибутковість по ГКО / ОФЗ знаходиться на відносно низькому рівні, вони є високоліквідними цінними паперами. Ліквідність портфеля акцій також досяжна шляхом відбору відповідних цінних паперів. Виходячи з вищеназваних причин, для включення до складу сукупного портфеля цінних паперів були обрані високоліквідні акції (блакитні фішки) і державні облігації.

Формування сукупного портфеля цінних паперів банку будемо проводити в кілька етапів. Перший етап включають в себе визначення структури оптимального портфеля. Другий етап являє собою визначення кінцевої структури загального портфеля. На завершення буде оцінено ефективність застосування моделей до даних ринків шляхом визначення отриманого результату за період інвестування ^[14].

На практиці використовують безліч методик формування оптимальної структури портфеля цінних паперів. Більшість з них грунтується на методиці Марковіца ^[15]. Він вперше запропонував математичну формалізацію задачі знаходження оптимальної структури портфеля цінних паперів в 1951 році, за що пізніше був удостоєний Нобелівської з економіки.

Основними постулатами, на яких побудована класична портфельна теорія, є наступні:

Ринок складається з кінцевого числа активів, прибутковості яких для заданого періоду вважаються випадковими величинами.

Інвестор у стані, наприклад, виходячи зі статистичних даних, отримати оцінку очікуваних (середніх) значень доходностей та їх попарних ковариаций і ступенів можливості диверсифікації ризику.

Інвестор може формувати будь-які допустимі (для даної моделі) портфелі. Прибутковості портфелів є також випадковими величинами.

Порівняння обираних портфелів грунтується тільки на двох критеріях - середньої прибутковості і ризику.

Інвестор не схильний до ризику в тому сенсі, що з двох портфелів з ​​однаковою прибутковістю він обов'язково віддасть перевагу портфель з меншим ризиком.

Методика Г. Марковіца оптимізує структуру портфеля цінних паперів на основі статистичної інформації.

Оптимальна структура портфеля формується на червень 2007 р. У портфель включимо державні цінні папери (бездискові активи) і високоліквідні акції (блакитні фішки).

Торги по державних цінних паперів, відбуваються на ММВБ. Список торгованих інструментів на державному секторі ММВБ на 01.06.2007 наведено в таблиці Г.1 дод. Г. Для розгляду доцільності включення в портфель були відібрані державні цінні папери ОФЗ 46014, ОФЗ 46017, ОФЗ 46018, ОФЗ 46020, ОФЗ 25057, ОФЗ 48001. За цими цінними паперами були розраховані, відповідні математичне сподівання та стандартне відхилення за 01.06.2006 р. - 28.06.2007 р.. Були визначені оптимальні співвідношення дохідності та ймовірності зміни ціни державних цінних паперів за якими зроблений вибір. Слід прийняти ці цінні папери в якості вихідних для формування оптимальної структури портфеля цінних паперів. Інші державні облігації були відхилені.

Вихідними даними для реалізації методики є:

курс облігацій (K _it);

розрахована на основі курсу і календаря купонних виплат річна ефективна прибутковість до погашення облігацій (r _it).

Вихідні дані взяті з фактичних біржових котирувань на і представлені в додатку Г.

Серед російських емітентів для розгляду були відібрані найбільш ліквідні акції фондового ринку (блакитні фішки) див. табл. 3.1.