Формування та використання оборотного капіталу підприємства

Міністерство освіти і науки Республіки Казахстан

Карагандинський Державний Університет і.Е.А.Букетова

Курсова робота

З дисципліни: "Фінанси підприємства"

На тему: "Формування та використання оборотного капіталу підприємства"

0703002 «Фінанси по галузях»

Виконала: ст-ка гр. ФП - 37

Кудайбергенова Н.

Перевірив: викладач

Волох Н.М.

Караганда - 2008

ЗМІСТ

1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ формування та використання оборотного капіталу

1.1 Сутність оборотного капіталу підприємства і його організація

1.2 Джерела формування оборотного капіталу

1.3 Модель використання позикового оборотного капіталу підприємства

2 АНАЛІЗ моделі формування та використання оборотного капіталана підприємстві АТ "Тайм"

2.1 Аналіз структури оборотних активів

2.2 Аналіз використання оборотного капіталу підприємства

2.3 Аналіз чистого оборотного капіталу і моделі кредитного фінансування

3 Оптимізація управління оборотним капіталом шляхом залучення позикових коштів

Висновок

Список використаних джерел

Додаток 1

Додаток 2

Додаток 3

ВСТУП

Фінанси підприємства являють собою грошові відносини, пов'язані сформированием і розподілом фінансових ресурсів. Фінансові ресурси підприємства виконують три основні функції: формування, підтримання оптимальної структури і нарощування виробничого потенціалу підприємства; забезпечення поточної фінансово-господарської діяльності, забезпечення участі підприємства у здійсненні соціальної політики. В тій чи іншій мірі роль фінансових ресурсів важлива на всіх рівнях управління (стратегічний, тактичний, оперативний), однак особливе значення вона набуває в плані стратегії розвитку підприємства.

Управління фінансами підприємства означає управління фінансовими ресурсами в процесі їх формування, розподілу і використання з метою отримання оптимального кінцевого результату.

В умовах ринкової економіки докорінно змінюється механізм управління фінансами на підприємстві. Організація ефективного управління фінансовими ресурсами з урахуванням методів, адекватних ринковій економіці, здійснюється в рамках фінансового менеджменту.

Важливе місце у майні підприємства займає оборотний капітал - частина капіталу, вкладена у поточні активи, яка забезпечує безперебійний процес виробництва та реалізації продукції. Оборотний капітал підприємства представляє собою економічну категорію, у якій переплітається безліч теоретичних і практичних аспектів. Серед них дуже важливим є питання про сутність, функції та джерела формування оборотного капіталу.

Організація оборотного капіталу на підприємстві є основоположною в загальному комплексі проблем підвищення ефективності його формування та використання.

Джерела формування оборотного капіталу впливають на швидкість його обороту та ефективність використання. Розподіл оборотного капіталу на власний і позиковий вказує джерела походження та форми надання підприємству оборотного капіталу у постійне або тимчасове користування.

У теорії фінансового менеджменту прийнято виділяти різні моделі використання позикового оборотного капіталу: ідеальна, агресивна, консервативна, компромісна. Вибір тієї або іншої моделі фінансування зводиться до встановлення величини довгострокових пасивів і розрахунку на її основі величини чистого оборотного капіталу як різниці між довгостроковими пасивами і довгостроковими активами.

Взагалі, основна мета управління оборотним капіталом є досягнення компромісу між ліквідністю, прибутковістю і оборотністю. Цим характеризується актуальність теми курсової роботи.

Мета курсової роботи - дослідити теоретичні засади та чинну практику формування і використання оборотного капіталу на підприємстві. У відповідності з метою курсової роботи були поставлені завдання:

• дослідити теоретичні основи формування і використання оборотного капіталу;

• проаналізувати модель формування і використання оборотного капіталу на ТОВ «Тайму»;

• вивчити можливості оптимізації моделі управління оборотним капіталом на підприємстві.

Методологічною базою для дослідження послужили законодавчі та нормативні акти Республіки Казахстан, праці вітчизняних і зарубіжних фінансистів, а також фінансова звітність підприємства.

1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ формування та використання оборотного капіталу

1.1 Сутність оборотного капіталу підприємства і його організація

Підприємство створюється для організації підприємницької діяльності, соціально-економічною метою якої є забезпечення суспільних потреб і вилучення доходу. За своїм змістом діяльність підприємств включає виробництво і реалізацію продукції, виконання робіт і надання послуг, операції на фондовому ринку. Підприємство може здійснювати будь-якого з видів діяльності, або одночасно всі види.

Кожне підприємство, що здійснює виробничо-господарську діяльність повинно володіти майном. Майно підприємства складають основні та оборотні кошти, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному бухгалтерському балансі.

Важливе місце у майні підприємства займає оборотний капітал - частина капіталу, вкладена у поточні активи, яка забезпечує безперебійний процес виробництва та реалізації продукції. Оборотний капітал підприємства представляє собою економічну категорію, у якій переплітається безліч теоретичних і практичних аспектів. Серед них дуже важливим є питання про сутність, функції та джерела формування оборотного капіталу.

Оборотний капітал можна визначити і як грошові кошти, авансовані в оборотні виробничі фонди і фонди обігу. Однією з умов безперервності виробництва є постійне поновлення його матеріальної основи засобів виробництва. У свою чергу, це визначає безперервність руху самих засобів виробництва, який відбувається у вигляді їх кругообігу.

У своєму обороті фонди послідовно приймають грошову, продуктивну і товарну форми, що веде до їх поділу на виробничі фонди і фонди обігу. Речовим носієм виробничих фондів є засоби виробництва, засоби праці, предмети праці. Готова продукція разом з грошовими коштами в розрахунках утворює фонди обігу.

До оборотних виробничих фондів підприємств відносять частину засобів виробництва, речовинні елементи яких у процесі праці на відміну від основних виробничих фондів витрачаються в кожному виробничому циклі, і їх вартість переноситься на продукт праці цілком і відразу. Речові елементи оборотних фондів у процесі праці перетерплюють зміни своєї натуральної форми і фізико-хімічних засобів. Вони втрачають свою споживчу вартість у міру їх виробничого споживання. Оборотні виробничі фонди складаються з трьох частин: виробничі запаси, незавершене виробництво і напівфабрикати власного виготовлення, витрати майбутніх періодів.

Фонди обігу обслуговують сферу виробництва. Вони включають готову продукцію на складі, товари в дорозі, грошові кошти і кошти в розрахунках зі споживачами продукції, зокрема, дебіторську заборгованість.

Кругообіг фондів підприємств починається з авансування вартості в грошовій формі на придбання сировини, матеріалів, палива й інших засобів виробництва - перша стадія кругообігу. У результаті кошти приймають форму виробничих запасів, виражаючи перехід зі сфери обігу в сферу виробництва. Вартість при цьому не витрачається, а авансується, тому що після завершення кругообігу вона повертається. Завершенням першої стадії переривається товарний оборот, але не кругообіг.

Друга стадія кругообігу відбувається в процесі виробництва, де робоча сила здійснює продуктивне споживання засобів виробництва, створюючи новий продукт, що несе в собі перенесену і знову створену вартість. Авансована вартість знову змінює свою форму - із продуктивної вона переходить у товарну.

Третя стадія кругообігу полягає в реалізації виробленої готової продукції (робіт, послуг) і одержанні коштів. На цій стадії оборотні кошти знову переходять зі сфери виробництва в сферу обігу. Перерване товарний оборот відновлюється, і вартість з товарної форми переходить у грошову. Різниця між сумою грошових коштів, витрачених на виготовлення і реалізацію продукції (робіт, послуг) і отриманих від реалізації виробленої продукції (робіт, послуг), складає грошові нагромадження підприємства.

Закінчивши один кругообіг, оборотні кошти вступають у новий, тим самим здійснюється їх безупинний обіг. Саме постійний рух оборотних коштів є основою безперебійного процесу виробництва та обігу. Аналіз кругообігу фондів підприємств показує, що авансується вартість не тільки послідовно приймає різні форми, але і постійно у визначених розмірах перебуває в цих формах. Іншими словами, авансується вартість на кожен даний момент кругообігу різними частинами одночасно знаходиться в грошовій, продуктивній, товарній формах.

Кругообіг фондів підприємств може відбуватися тільки за наявності певної авансованої вартості в грошовій формі. У теорії та практиці ця вартість прийняла назву оборотних коштів.

Оборотні кошти виступають, перш за все, як вартісна категорія: на практиці вони не є матеріальними цінностями, бо з нього не можна робити готову продукцію.

Будучи вартістю в грошовій формі, оборотні кошти вже в процесі кругообігу приймають форму виробничих запасів, незавершеного виробництва, готової продукції.

Оборотні кошти виступають, перш за все, як вартісна категорія. Вони в буквальному сенсі не є матеріальними цінностями, тому що з них не можна робити готову продукцію. Будучи ж вартістю в грошовій формі, оборотні кошти вже в процесі кругообігу приймають форму виробничих запасів, незавершеного виробництва, готової продукції. На відміну від товарно-матеріальних цінностей оборотні кошти не витрачаються, не затрачуються, не споживаються, а авансуються, повертаючись після закінчення одного кругообігу і вступаючи в наступний.

Момент авансування являє собою одну з істотних і відмітних рис оборотних коштів, тому що він відіграє важливу роль у встановленні їхніх економічних границь. Тимчасовим критерієм для авансування оборотних коштів повинен бути не квартальний чи річний обсяг фондів, а один кругообіг, після якого вони відшкодовуються і вступають у наступний.

Отже, оборотні кошти - це авансується в грошовій формі вартість, що приймає в процесі планомірного кругообігу засобів форму оборотних фондів і фондів обігу, необхідна для підтримки безперервності кругообігу і повертається у вихідну форму після його завершення.

Надлишок оборотних коштів означає, що частина капіталу підприємства не діє і не приносить доходу. Разом з тим недолік обігового капіталу гальмуватиме хід виробленого процесу, уповільнюючи швидкість господарського обороту коштів підприємства.

Організація оборотного капіталу на підприємстві є основоположною в загальному комплексі проблем підвищення їх ефективності. Організація оборотного капіталу включає:

- Визначення складу і структури оборотних коштів;

- Встановлення потреби підприємства в оборотних коштах;

- Визначення джерел формування оборотних коштів;

- Розпорядження і маневрування оборотними коштами;

- Відповідальність за збереження та ефективне використання оборотних коштів.

У теорії фінансового менеджменту існують 2 трактування поняття системної частини оборотного капіталу. Згідно з першою трактування постійний капітал - це та частина грошових коштів, дебіторської заборгованості, виробничих запасів, потреба в яких відносно постійна протягом усього операційного циклу. Це може бути усереднена по тимчасовому параметру величина оборотних активів, що перебувають у вільному віданні підприємства.

Згідно з другою трактування системна частина може бути визначена як мінімум оборотних активів, необхідний для здійснення поточної діяльності. Це означає, що підприємству необхідний мінімум грошових коштів на розрахунковому рахунку, як певний аналог резервного капіталу.

Варьирующая частина (змінна) виникає у зв'язку з додатковими потребами підприємства і формованими активами.

Наприклад: У пікові моменти діяльності, пов'язані або з форс-мажорними обставинами або зі страхуванням від таких обставин або ж з сезонністю виробничою діяльністю.

Цільовий установкою політики управління оборотними активами є:

1. Визначення обсягу і структури оборотних активів,

2. Визначення джерел їх покриття,

3. Визначення співвідношення між джерелами покриття, достатнього для забезпечення довгострокової виробничої і ефективної фінансової діяльності підприємства,

4. Підтримання оборотних коштів у розмірі, оптимизирующем управління поточної діяльності і, зокрема, підтримку певного рівня ліквідності оборотних активів,

5. Полягає в тому, що оборотний капітал, з одного боку повинен бути досить прибутковим, а з іншого боку швидкого обертання. Якщо досягається висока рентабельність виробництва готової продукції, то це означає, що ми досягаємо високої рентабельності продажів.

Основною метою управління оборотним капіталом є досягнення компромісу між ліквідністю, прибутковістю і оборотністю.

У відповідності з метою курсової роботи розглянемо більш докладно розглянемо такий аспект функціонування оборотного капіталу, як його формування.

1.2 Джерела формування оборотного капіталу

Джерела формування оборотного капіталу впливають на швидкість його обороту та ефективність використання. Розподіл оборотного капіталу на власний і позиковий вказує джерела походження та форми надання підприємству оборотного капіталу у постійне або тимчасове користування.

Власний оборотний капітал формується за рахунок власного капіталу підприємства (статутний капітал, резервний ввібрав, накопичений дохід та ін.) Величина власного оборотного капіталу визначається як різниця між підсумком розділу IV пасиву балансу (капітал і резерви) та підсумком розділу I активу балансу (необоротні активи).

До власного оборотного капіталу відносять також довгострокові пасиви, тобто передбачається, що довгострокові пасиви призначені для фінансування основних засобів і капітальних вкладень. При такому підході величина власного капіталу визначається як різниця між підсумком суми IV та V розділів пасиву балансу і підсумком розділу I активу балансу.

Для нормальної забезпеченості господарської діяльності підприємства оборотними коштами величина їх встановлюється в межах 1 / 3 величини власного капіталу. Власні оборотні кошти знаходяться в режимі постійного використання. Потреба підприємства у власному оборотному капіталі є об'єктом планування і відображається у фінансовому плані підприємства.

Позикові оборотні кошти формуються у вигляді банківських кредитів, а також кредиторської заборгованості. Вони надаються підприємству у тимчасове користування. Частина з них платна (кредити і позики), інша - безкоштовна (кредиторська заборгованість).

У загальному вигляді всі джерела фінансування можна розділити на дві групи:

- Внутрішнє фінансування (самофінансування) - передбачає використання власного капіталу;

- Зовнішнє фінансування: його джерело - позиковий капітал.

Розглянемо докладніше обидві групи джерел фінансування.

Внутрішньо фінансування грунтується на використанні власних фінансових ресурсів (амортизація та прибуток) і має забезпечити процеси самоокупності та самофінансування.

Самофінансування являє собою фінансування діяльності господарюючого суб'єкта за рахунок власних коштів. Розрізняють самофінансування у вузькому і в широкому сенсі. Перше - це фінансування тільки інвестиційної діяльності за рахунок власних коштів. Друге - самофінансування не тільки розвитку підприємства, але і його поточної (операційної) діяльності. Основа самофінансування - фінансова самостійність суб'єктів ринку.

Власний капітал - це чиста вартість майна, що визначається як різниця між вартістю активів (майна) організації та його зобов'язаннями. Власний капітал підприємства включає різні за своїм економічним змістом, принципам формування і використання джерела фінансових ресурсів статутний капітал; нерозподілений прибуток; фонди спеціального призначення; резервний фонд, кошти цільового фінансування, спрямовані на збільшення фондів нагромадження підприємства (поповнення його оборотних коштів, капітальні вкладення та ін .).

Власний капітал відображений у першому розділі пасиву балансу. Власний акціонерний капітал характеризує джерела майна (активного капіталу) відокремленого суб'єкта і включає власний довгостроковий і поточний капітал.

Позиковий капітал - це частина капіталу, що використовується господарюючим суб'єктом, яка не належить йому, але залучається на основі банківського, комерційного кредиту або емісійного позики на основі повернення. Позикові кошти можуть бути коротко-і довгостроковими. Це зобов'язання, які позичальник зобов'язаний погасити протягом одного року. Відповідно до строків залучення позикового капіталу поділяються кредитори підприємства. Короткостроковий кредитор - це зазвичай постачальник (продавець) продукції і утримувач векселя підприємства. Терміни надання позикових коштів, а також вартість їх залучення формують умови залучення позикових коштів. Формами залучених позикових коштів виступають фінансовий (банківський і небанківський), комерційний (у вигляді передоплати, авансування покупцями), товарний (у вигляді речі, з розстрочкою платежу) та інші форми кредитування. Основними кредиторами є фінансово-кредитні установи та постачальники. Зовнішнє фінансування може бути не тільки запозиченим, але і формувати власний капітал підприємства у процесі додаткової (вторинної) емісії акцій.

Розглянемо принципові відмінності між позиковим капіталом і власним капіталом. (Таблиця 1)

Таблиця 1 - Ознаки відмінності між позиковим капіталом і власним капіталом

У процесі функціонування підприємства використовується 4 основних способи фінансування. Вони, в основному, пов'язані із зовнішніми джерелами

Таблиця 2 - Способи фінансування

1.3 Модель використання позикового оборотного капіталу підприємства

Зміна, коливання потреби в оборотному капіталі викликає об'єктивну необхідність залучення позикових коштів або розміщення тимчасово вільних коштів, які вивільняються у процесі фінансово-господарської діяльності. Кредитом належить важлива роль в управлінні оборотним капіталом підприємства, яка обумовлена ​​обраною моделлю управління оборотними коштами. Місце кредиту для фінансування поточної діяльності підприємства об'єктивно визначено діленням всього оборотного капіталу підприємства на дві частини:

• постійний оборотний капітал (системна частина поточних активів), потреба в ньому відносно постійна протягом всього операційного циклу;

• змінний оборотний капітал (варьирующая частина поточних активів), потреба в ньому змінюється аж до повного її зникнення в окремі періоди.

Поняття постійного оборотного капіталу може трактуватися по-різному - як середня величина поточних активів, що використовуються підприємством протягом певного періоду часу, або як мінімум оборотних коштів, необхідних для нормальної поточної діяльності. У будь-якому випадку кредиторська заборгованість і короткостроковий кредит є основними джерелами фінансування потреби підприємства у змінному оборотному капіталі.

У теорії фінансового менеджменту відомі чотири моделі фінансування поточних активів, які різняться між собою з точки зору ролі короткострокових зобов'язань у поточному фінансуванні фірми (таблиця 3).

Ідеальна модель - занадто теоретична, дійсно, важко уявити ситуацію, коли всі оборотні кошти сформовані за рахунок короткострокових боргів, в реальному житті вона практично не зустрічається. В останніх трьох моделях (агресивною, консервативної і компромісною) головна ідея полягає в тому, що для забезпечення ліквідності підприємства необхідно, щоб необоротні активи в сукупності з системною частиною оборотних активів покривалися довгостроковими пасивами.

По суті, вибір моделі фінансування залежить від галузевих особливостей кругообігу капіталу, швидкості його обороту, рівномірності надходження виручки. Так, наприклад, торговельне підприємство може дозволити собі великі суми короткострокової заборгованості, не порушуючи своєї ліквідності.

Зауважимо, що роль короткострокових зобов'язань і їх частка в складі джерел фінансування поточної діяльності фірми зростає в напрямку «консервативна - компромісна - агресивна - ідеальна модель», ризик порушення ліквідності фірми при цьому змінюється в тому ж напрямку. При цьому навіть консервативна модель управління оборотним капіталом передбачає обов'язкове використання кредиту для покриття частини варіюють активів. Таким чином, кредит органічно вбудований у процес управління оборотним капіталом фірми, саме він забезпечує маневреність поведінки і адекватність реакції її фінансового забезпечення на зміну кон'юнктури ринку або ринкової стратегії компанії.

Таблиця 3 - Роль кредиту в управлінні оборотним капіталом

Вибір моделі управління оборотним капіталом є ключовим моментом фінансового менеджменту, що визначає характер взаємодії підприємства з кредиторами та дебіторами, обсяги і терміни кредитних угод.

Використання кредиту дозволяє забезпечити гнучкість фінансування поточної діяльності підприємства, яка включає в себе:

• здатність оплатити зобов'язання (підтримання ліквідності);

• здатність збільшити обсяг запозичень;

• можливість вибору форм запозичень.

Розглянемо модель управління оборотним капіталом підприємства ТОВ «Тайму».

2 АНАЛІЗ моделі формування та використання оборотного капіталана підприємстві АТ "Тайм"

2.1 Аналіз структури оборотних активів

Як вже було розглянуто в теоретичній частині курсової роботи, існують чотири види стратегії фінансування оборотних коштів підприємства. Для того, щоб визначити, до якої стратегії належить модель фінансування оборотних активів застосовується на АТ «Тайму», необхідно на початковому етапі дослідити загальну організацію капіталу на даному підприємстві.

Попередня оцінка фінансового положення АТ «Тайму» підприємства здійснюється на основі порівняльного аналітичного балансу, який виходить з вихідного шляхом доповнення його показниками структури, динаміки та структурної динаміки вкладень і джерел коштів підприємства за декілька років. Обов'язковими показниками порівняльного аналітичного балансу є: абсолютні величини за статтями вихідного звітного балансу, зміни в абсолютних величинах і питомих вагах, темпи приросту, зміни у відсотках до валюти балансу. Порівняльний аналітичний баланс зводить воєдино і систематизує ті розрахунки, які необхідні при первинному ознайомленні з балансом.

Порівняльний аналітичний баланс зводить воєдино і систематизує ті розрахунки, які необхідні при первинному ознайомленні з балансом.

Усі показники порівняльного аналітичного балансу можна розбити на три групи: структура балансу, динаміки балансу, структурної динаміки балансу (зіставляються структурні зміни в активі і пасиві балансу, дозволяють зробити висновок про те, через які джерела, в основному, був приплив нових коштів і, в які активи, ці кошти були вкладені).

Проаналізуємо структуру майна та джерел його утворення АТ «Тайму». Дані для аналізу наведені в таблиці 4.

Таблиця 4 - Структура майна підприємства АТ «Тайму» за період 2006-2007рр., Тис.тенге

З таблиці 4 видно, в 2007 році в порівнянні з 2006 відбулося збільшення активів підприємства АТ «Тайму» на 808,7 тис. тенге, тобто на 1,48%.

Така вартість майна на кінець 2007 року склалася через збільшення поточних активів, а саме товарно-матеріальних запасів на 2043,7 тис.тенге, за рахунок зменшення частки дебіторської заборгованості в поточних активах - на 382 тис. тенге, збільшення частки грошових коштів на 1643,3 тис. тенге. Частка довгострокових активів, у структурі активів підприємства зменшилася на 1,62% і до кінця 2007 року її питома вага в загальній валюті балансу склав 37,9%.

Пасив балансу характеризується переважним питому вагу власного капіталу, спостерігається тенденція до його підвищення. Частка зобов'язань у загальній валюті балансу підприємства незначна, склала в 2006 році -0,14%, у 2007 році - 0,16%.

Важливим показником, що характеризує структуру капіталу і визначальним фінансову стійкість підприємства, є сума чистих активів та їх частка в загальній валюті балансу.

Розрахуємо дані показники для АТ «Тайму» за підсумками діяльності за період 2006-2007 року. Вихідні дані для розрахунку визначимо з даних бухгалтерських балансів підприємства. Результати розрахунку наведені в таблиці 5.

Таблиця 5 - Розрахунок суми чистих активів АТ «Тайму» на 2006-2007року, тис.тенге

Наведені в таблиці 5 дані свідчать про те, що сума чистих активів за рік на підприємстві АТ «Тайму» збільшилася на 808,7 тис.тенге, а частка трохи знизилася на 0,1% (з 99,9 до 99,8% у суми загальних активів підприємства).

Таким чином, сума чистих активів підприємства значна по відношенню до валюти балансу, хоча і має тенденцію до зниження.

Величина чистих активів для оцінки фінансового стану підприємства повинна бути більше суми статутного капіталу, який для АТ «Тайму» на початок 2006 року становив 20676,1 тис.тенге. Як видно, чисті активи значно більше статутного капіталу, що зумовлює стійке фінансове становище власників АТ «Тайму» після погашення всіх зобов'язань у випадку ліквідації підприємства.

Оцінка платоспроможності по балансу здійснюється на основі характеристики ліквідності оборотних активів, яка визначається часом, необхідним для перетворення їх в грошові кошти. Чим менше потрібно часу для інкасації даного активу, тим вище його ліквідність.

Розрахуємо співвідношення активів і пасивів АТ «Тайму» за 2006-07 роки за ступенем їх ліквідності (таблиці 6,7).

Таблиця 6 - Групування активів і пасивів АТ «Тайму» за ступенем їх ліквідності на 01.01.2007 року, тис.тг

Таблиця 7 - Групування активів і пасивів АТ «Тайму» за ступенем їх ліквідності на 01.01.2008 року, тис.тенге

Баланс вважається абсолютно ліквідним, якщо виконуються співвідношення: А1 ³ П1, А2 ³ П2, А3 ³ П3, А4 £ П4.

Перше співвідношення виконується протягом 2006-2007 років. Друге і третє співвідношення також вірно для обох періодів. Четверте співвідношення також виконується за весь період. У зв'язку з цим можна зробити висновок, що ліквідність балансу за 2006-2007 рр.. забезпечена, тому що вимоги до погашення зобов'язань у підприємства менше, ніж є ліквідних активів, а також основні засоби сформовані за рахунок коштів власного капіталу.

Загалом можна зробити висновок, що за підсумками 2007 року АТ «Тайму» були досягнуті наступні показники:

• в 2007 році збільшилася величина поточних активів, а саме зменшилася величина дебіторської заборгованості на 382 тис.тенге, за рахунок збільшення частки товарно-матеріальних запасів у поточних активах - на 2043,7 тис. тенге, збільшення частки грошових коштів на 1643,3 тис. тенге.

• пасив балансу характеризується переважним питому вагу власного капіталу, спостерігається тенденція до його підвищення.

• сума чистих активів підприємства значна по відношенню до валюти балансу, хоча має тенденцію до зниження.

Таким чином, управління активами на даному підприємстві оцінюється як успішне.

2.2 Аналіз використання оборотного капіталу підприємства

Аналіз використання оборотного капіталу передбачає виявлення ставлення оборотного капіталу до змін обсягів виробництва і випадкових факторів, що виникають у процесі діяльності підприємства, вони поділяються на:

1. системну частина оборотного капіталу;

2. змінну (варіюється) частину.

Системна частина оборотного капіталу - це та частина грошових коштів, дебіторської заборгованості, виробничих запасів, потреба в яких відносно постійна протягом усього операційного циклу. Це може бути усереднена по тимчасовому параметру величина оборотних активів, що перебувають у вільному віданні підприємства. Системна частина оборотного капіталу знаходиться шляхом розрахунку різниці між загальною сумою за III і IV розділами балансу та сумою довгострокових активів (I розділів балансу).

Розрахуємо системну і варіативну частини оборотного капіталу по підприємству АТ «Тайму» за період 2006 - 2007рр. за формулою:

СЧ = (СК + ДП) - ТАК (1)

де СЧ - системна частина поточних активів;

СК - власний капітал;

ДП - довгострокові пасиви;

ТАК - довгострокові активи.

ВЧ = ТА - СЧ (2)

де ВЧ - варіативна частина поточних активів;

ТА - поточні активи;

Дані для розрахунку взяті з бухгалтерських балансів підприємства. Результати відобразимо в таблиці 8.

Таблиця 8 - Розрахунок системної і варіативної частини оборотного капіталу на підприємстві АТ «Тайму» за період 2006-2007 року.

тис.тенге

Згідно таблиці 8, за період 2006-2007 року відбулося незначне збільшення системної частини поточних активів.

Стратегії фінансування оборотного капіталу також залежать від величини чистого оборотного капіталу підприємства. Розрахуємо даний показник для АТ «Тайму» і розглянемо модель стратегії фінансування оборотного капіталу для даного підприємства.

2.3 Аналіз чистого оборотного капіталу і моделі кредитного фінансування

Оборотний капітал підприємства утворюється як за рахунок власного капіталу, так і за рахунок короткострокових позикових коштів. Основним джерелом фінансування є власний капітал. До складу власного капіталу входять статутний капітал, накопичений капітал (резервний та додатковий капітали, фонд соціальної сфери, нерозподілений дохід) та інші надходження (цільове фінансування, благодійні пожертвування та ін.)

Суму чистого оборотного капіталу підприємства можна розрахувати таким чином: із загальної суми поточних активів відняти суму короткострокових фінансових зобов'язань. За допомогою даного методу проведемо аналіз джерел фінансування оборотного капіталу підприємства АТ «Тайму» за період 2006 - 2007рр. Результати відобразимо в таблиці 9.

Таблиця 9 - Розрахунок джерел фінансування оборотного капіталу на підприємстві АТ «Тайму» за період 2006-2007 року

Наведені в таблиці 9 дані показують, що на початок 2007 року оборотний капітал підприємства АТ «Тайму» був на 99,8% сформовано за рахунок власних коштів, на кінець 2007 року частка позикових коштів у формуванні поточних активів склала 0,3%, а власних - 99,7%. Це свідчить про фінансову незалежність підприємства АТ «Тайму» від зовнішніх джерел фінансування.

Відобразимо математичні рівняння існуючих моделей стратегії фінансування поточних активів:

1. Ідеальна модель - чистий оборотний капітал дорівнює нулю. У результаті цієї моделі довгострокові пасиви встановлюються на рівні довгострокових активів, тобто базове балансове рівняння має вигляд: ДП = ДА.

2. Агресивна модель - чистий оборотний капітал у точності дорівнює системної частини оборотних активів (ОК = СЧ). Базове балансове рівняння має вигляд: ДП = ТАК + СЧ.

3. Консервативна модель - чистий оборотний капітал дорівнює за величиною поточним активам (ОК = ТА). Ця стратегія передбачає встановлення довгострокових пасивів на рівні, який задається наступним базовим балансовим рівнянням: ДП = ТАК + СЧ + ВЧ.

4. Компромісну модель - чистий оборотний капітал дорівнює за величиною сумі системної частини поточних активів та половини їх варьирующей частини (ОК = СЧ +0,5 * ВЧ). Стратегія передбачає встановлення довгострокових пасивів на рівні, який задається наступним базовим балансовим рівнянням: ДП = ТАК + СЧ +0,5 * ВЧ.

Проведемо аналіз на відповідність політики управління оборотним капіталом на підприємстві АТ «Тайму» перерахованим вище моделями.

Для аналізу представимо розраховані дані чистого (власного) оборотного капіталу і системою частини поточних активів, а також балансові дані у вигляді таблиці. (Таблиця 10)

Таблиця 10 - Дані для оцінки політики управління оборотним капіталом за 2006-2007 роки

Згідно таблиці 10 і базового балансовому рівнянню агресивної моделі, де чистий оборотний капітал у точності дорівнює системної частини оборотних активів (ОК = СЧ), зробимо висновок про те, що в нашому випадку за весь аналізований період підприємства обрало агресивну політику управління оборотними коштами. Ця модель не вважається оптимальною і для її задоволення необхідно дотримання другого базового рівняння, при якому ДП = ТАК + СЧ, тобто довгострокові пасиви мають бути сформовані в сумі, що дорівнює сумі вартостей довгострокових активів і системної частини поточних активів.

Таким чином, для оптимального фінансування діяльності підприємства, необхідно сформувати довгострокові пасиви, тобто додатково скористатися позиковими засобами, оскільки власних коштів підприємства не достатньо для проведення агресивної політики управління оборотним капіталом.

Таким чином, оскільки у АТ «Тайму» не виконується друге базове рівняння в частині формування довгострокових пасивів, то необхідно модифікувати політику фінансового забезпечення підприємства.

3 Оптимізація управління оборотним капіталом шляхом залучення позикових коштів

У результаті проведеного дослідження політики управління оборотним капіталом було виявлено, що підприємство вибрало агресивну політику управління оборотними коштами. Дана модель працює при дотриманні наступного умови: довгострокові пасиви мають бути сформовані в сумі, що дорівнює сумі вартостей довгострокових активів і системної частини поточних активів, а в нашому випадку в підприємства взагалі відсутні довгострокові пасиви. У теорії фінансового менеджменту вважається, що найбільш оптимальним варіантом довгострокових пасивів є залучені позикові кошти.

Ефективна господарська діяльність підприємства неможлива без постійного залучення позикових коштів. Використання цих засобів дозволяє істотно розширити обсяг реалізації товарів і формованих товарних запасів, забезпечити більш ефективне використання власного капіталу, прискорити утворення різних цільових фондів, а в кінцевому рахунку - підвищити ринкову вартість підприємства.

Хоча відправну точку будь-якого бізнесу складає власний капітал, на підприємствах торгівлі обсяг позикових коштів значно перевершує обсяг власного капіталу. У зв'язку з цим управління залученням позикових засобів є однією з найважливіших функцій торгового менеджменту, спрямованої на досягнення високих кінцевих результатів діяльності підприємства.

Управління залученням позикових коштів являє собою цілеспрямований процес їх формування з різних джерел і в різних формах у відповідності з потребами торговельного підприємства на різних етапах його розвитку. Основна мета цього управління полягає в забезпеченні найбільш ефективних умов і форм залучення цих коштів і раціонального їх використання.

Політика залучення позикових коштів являє собою частину загальної фінансової стратегії, що полягає в забезпеченні найбільш ефективних форм і умов залучення позикового капіталу з різних джерел відповідно до потреб розвитку підприємства.

Існує чотири основних способи зовнішнього фінансування:

1. Закрита підписка на акції (якщо вона проводиться між колишніми акціонерами, то, як правило, за заниженою в порівнянні з ринковим курсом ціною; при цьому у підприємства виникає упущена вигода - той же витрата).

2. Залучення позикових коштів у формі кредиту, позик, емісії облігацій.

3. Відкрита підписка на акції.

4. Комбінація перших трьох способів. Якщо перший спосіб виявляється неприйнятним через нестачу коштів у сьогоднішніх акціонерів або їх ухилення від подальшого фінансування, то критерієм вибору між другим і третім варіантами є зведення до мінімуму ризику втрати контролю над підприємством.

Зовнішні та внутрішні види фінансування тісно взаємозалежні. Це не означає, тим не менш, взаємозамінності. Так, зовнішнє боргове фінансування в жодному разі не повинен підміняти залучення й використання власних коштів. Тільки достатній обсяг власних коштів може забезпечувати розвиток підприємства і зміцнювати його незалежність, а також свідчити про намір акціонерів розділяти пов'язані з підприємством ризики і «підживлювати» тим самим довіру партнерів, постачальників, клієнтів і кредиторів.

Процес формування політики залучення підприємством позикових засобів включає наступні основні етапи.

1. Аналіз залучення і використання позикових коштів у попередньому періоді.

Метою такого аналізу є виявлення обсягу, складу і форм залучення позикових засобів підприємством, а також оцінка ефективності їх використання.

На першому етапі аналізу вивчається динаміка загального обсягу залучення позикових коштів в аналізованому періоді; темпи цієї динаміки порівнюються з темпами приросту суми власних фінансових ресурсів, обсягів операційної та інвестиційної діяльності, загальної суми активів підприємства.

На другому етапі аналізу визначаються основні форми залучення позикових коштів, аналізуються в динаміці питома вага сформованих фінансового кредиту, товарного кредиту і внутрішньої кредиторської заборгованості в загальній сумі позикових засобів, використовуваних підприємством.

На третьому етапі аналізу визначається співвідношення обсягів використовуваних підприємством позикових коштів по періоду їх залучення. З цією метою проводиться відповідна угруповання використовуваного позикового капіталу за цією ознакою, вивчається динаміка співвідношення коротко-і довгострокових позикових засобів підприємства і їх відповідність обсягу використовуваних оборотних і необоротних активів.

На четвертій стадії аналізу вивчається склад конкретних кредиторів підприємства та умови надання ними різних форм фінансового і товарного (комерційного) кредитів. Ці умови аналізуються з позицій їх відповідності кон'юнктурі фінансового та товарного ринків.

На п'ятій стадії аналізу вивчається ефективність використання позикових коштів в цілому і окремих їх форм на підприємстві. У цих цілях використовуються показники оборотності та рентабельності позикового капіталу. Перша група цих показників складається в процесі аналізу з середнім періодом обороту власного капіталу.

Проведений аналіз по АТ «Тайму» показав, що на даному підприємстві в аналізованому періоді 2006-2007 роках позикові кошти не використовувалися. Кредиторська заборгованість складається із заборгованості бюджету і заборгованості персоналу з оплати праці, причому зобов'язання по податках перевищують зобов'язання з оплати праці.

Таким чином, немає можливості проводити аналіз ефективності використання позикових коштів підприємства за минулий період, оскільки позикові кошти не сформовані.

2. Визначення цілей залучення позикових коштів у цьому періоді. Основними цілями залучення позикових коштів підприємствами є:

а) поповнення необхідного обсягу постійної частини оборотних активів. В даний час більшість підприємств, що здійснюють виробничу діяльність, не мають можливості фінансувати повністю цю частину оборотних активів за рахунок власного капіталу. Значна частина цього фінансування здійснюється за рахунок позикових коштів;

б) забезпечення формування перемінної частини оборотних активів. Яку б модель фінансування активів не використовувало підприємство, у всіх випадках змінна частина оборотних активів частково або повністю фінансується за рахунок позикових коштів;

в) формування відсутнього обсягу інвестиційних ресурсів. Метою залучення позикових коштів у цьому випадку виступає необхідність прискорення реалізації окремих реальних проектів підприємства (нове будівництво, реконструкція, модернізація) оновлення основних засобів (фінансовий лізинг) і т.п.

г) забезпечення соціально-побутових потреб своїх працівників. У цих випадках позикові кошти залучаються для видачі позик своїм працівникам на індивідуальне житлове будівництво, облаштування садових і городніх ділянок та на інші аналогічні цілі;

д) інші тимчасові потреби. Принцип цільового залучення позикових коштів забезпечується і в цьому випадку, хоча таке їх залучення здійснюється звичайно на короткий термін і в невеликих обсягах.

У результаті визначення цілей керівництвом АТ «Тайму» було вирішено позикові кошти залучити для оновлення основних засобів.

Таким чином, початковими етапами формування політики залучення позикових коштів є: аналіз залучення і використання позикових коштів у попередньому періоді і визначення цілей для залучення в майбутньому. На наступних етапах процедури залучення позикових коштів деталізуються, встановлюються і розраховуються основні параметри і приймається управлінське рішення про залучення позикових коштів.

Наступним етапом політики залучення позикових коштів є визначення граничного обсягу залучення позикових коштів. Максимальний обсяг цього залучення диктується двома основними умовами:

а) граничним ефектом фінансового левериджу. Так як обсяг власних фінансових ресурсів формується на попередньому етапі, загальна сума використовуваного власного капіталу може бути визначена наперед. По відношенню до неї розраховується коефіцієнт фінансового левериджу (коефіцієнт фінансування), при якому його ефект буде максимальним. З урахуванням суми власного капіталу в майбутньому періоді і розрахованого коефіцієнта фінансового левериджу обчислюється граничний обсяг позикових засобів, що забезпечує ефективне використання власного капіталу;

б) забезпеченням достатньої фінансової стійкості підприємства. Вона повинна оцінюватися не тільки з позицій самого підприємства, але і з позицій можливих його кредиторів, що забезпечить згодом зниження вартості залучення позикових коштів.

З урахуванням цих вимог підприємство встановлює ліміт використання позикових коштів у своїй господарській діяльності.

Найбільш узагальнюючим з фінансових показників є коефіцієнт фінансового левериджу, всі інші показники в тій чи іншій мірі визначають його величину. Нормативів співвідношення позикових і власних коштів практично не існує, оскільки є значні відмінності між діяльністю окремих підприємств як в межах однієї галузі, так і з різних галузей.

Показник «фінансовий леверидж» використовується також для вимірювання ефективності використання капіталу при різному співвідношенні його власної і позикової частини. З його допомогою вимірюється ефект, що полягає в підвищенні рентабельності власного капіталу при збільшенні частки позикового капіталу в загальній його сумі.

Іншими словами, фінансовий леверидж являє собою об'єктивний фактор, що виникає з появою позикових засобів в обсязі використовуваного підприємством капіталу, що дозволяє йому отримати додатковий прибуток на власний капітал.

Показник, що відображає рівень додатково генерованого прибутку на власний капітал при різній частці використання позикових засобів, називається ефектом фінансового левериджу. Він розраховується за наступною формулою:

ЕФЛ = (1-З _НП) * (КВР _А-ПК) * ЗК / СК, (3)

де ЕФЛ - ефект фінансового левериджу, що полягає в прирості коефіцієнта рентабельності власного капіталу,%;

З _НП - ставка податку на прибуток, виражена десятковим дробом;

КВР _А - коефіцієнт валової рентабельності активів (відношення валового прибутку до середньої вартості активів),%;

ПК - середній розмір відсотків за кредит, сплачуваних підприємством за використання позикового капіталу,%;

ЗК - середня сума використовуваного підприємством позикового капіталу;

СК - середня сума власного капіталу підприємства.

У цій формулі можна виділити три основні складові:

1) Податковий коректор фінансового левериджу (1 - Снп)> який показує в якому ступені виявляється ефект фінансового левериджу у зв'язку з різним рівнем оподаткування прибутку.

2) Диференціал фінансового левериджу (КВРа - ПК), який характеризує різницю між коефіцієнтом валової рентабельності активів і середнім розміром відсотка за кредит.

3) Коефіцієнт фінансового левериджу (ЗК / СК), який характеризує суму позикового капіталу, що використовується підприємством, в розрахунку на одиницю власного капіталу.

Виділення цих складових дозволяє цілеспрямовано керувати ефектом фінансового левериджа в процесі фінансової діяльності підприємства.

Диференціал фінансового левериджу є головною умовою, що формує позитивний ефект фінансового левериджу. Цей ефект виявляється тільки в тому випадку, якщо рівень валового прибутку, що генерується активами підприємства, перевищує середній розмір відсотка за використовуваний кредит (що включає не тільки його пряму ставку, але й інші питомі витрати з його залучення, страхуванню та обслуговуванню), тобто якщо диференціал фінансового левериджу є позитивною величиною. Чим вище позитивне значення диференціала фінансового левериджу, тим вище за інших рівних умов буде його ефект.

Формування негативного значення диференціала фінансового левериджу по кожній з перерахованих вище причин завжди призводить до зниження коефіцієнта рентабельності власного капіталу. У цьому випадку використання підприємством позикового капіталу дає негативний ефект.

Коефіцієнт фінансового левериджу є тим важелем, який мультиплікуючий (пропорційно мультиплікатору або коефіцієнту змінює) позитивний або негативний ефект, одержуваний за рахунок відповідного значення його диференціала. При позитивному значенні диференціала будь-який приріст коефіцієнта фінансового левериджу буде викликати ще більший приріст коефіцієнта рентабельності власного капіталу, а при негативному значенні диференціала приріст коефіцієнта фінансового левериджу буде призводити до ще більшого темпу зниження коефіцієнта рентабельності власного капіталу. Іншими словами, приріст коефіцієнта фінансового левериджу мультиплікуючий ще більший приріст його ефекту (позитивного чи негативного в залежності від позитивної або негативної величини диференціала фінансового левериджа). Аналогічно зниження коефіцієнта фінансового левериджу буде призводити до зворотного результату, знижуючи в ще більшому ступені його позитивний чи негативний ефект.

Таким чином, при незмінному диференціалі коефіцієнт фінансового левериджу є головним генератором як зростання суми і рівня прибутку на власний капітал, так і фінансового ризику втрати цього прибутку. Аналогічним чином, при незмінному коефіцієнті фінансового левериджа позитивна чи негативна динаміка його диференціала генерує як зростання суми і рівня прибутку на власний капітал, так і фінансовий ризик її втрати.

Знання механізму впливу фінансового левериджу на рівень прибутковості власного капіталу і рівень фінансового ризику дозволяє цілеспрямовано управляти як вартістю, так і структурою капіталу підприємства.

Для розрахунку ефекту фінансового левериджу необхідно значення показника рентабельності власного капіталу і дані про середню відсотку на кредит. Інформація про кредитну історію представлена ​​в таблиці 11.

Таблиця 11 - Інформація про кредитну історію АТ «Тайму» з 2003 року

Таким чином, аналізуючи дані таблиці 11, можна побачити, що середній відсоток у 2004 році становить - 10% річних. У 2006 році і в 2007 році підприємство не користувалося позиковими коштами.

Рентабельність (прибутковість) активів обчислюється відношенням чистого доходу до середньорічної вартості власного капіталу і визначається за формулою:

(4),

де П - прибуток підприємства знаходиться шляхом різниці між сумою доходів підприємства та сумою витрат;

Ас - сума середньорічної вартості власного капіталу.

Розрахуємо рентабельність власного капіталу для підприємства АТ «Тайму». Для розрахунку використовувалися дані зі звіту про доходи та витрати і балансів підприємства (Додатки 1,2,3).

Виведемо суму середніх активів підприємства:

1. Середньорічна вартість власного капіталу в 2006 році - 54268,5 тис.тенге;

2. Середньорічна вартість власного капіталу в 2007 році - 54926 тис.тенге.

Ра2006 =

Ра2007 =

Розрахуємо ефект фінансового левериджу для підприємства АТ «Тайму» з умовою того, що підприємство отримало позикові кошти в розмірі 35000 тис.тенге. Багатоваріантний розрахунок ефекту фінансового левериджу дозволяє визначити оптимальну структуру капіталу з позицій найбільш ефективного його використання, тобто виявити кордон граничної частки використання позикового капіталу.

ЕФЛ ₂₀₀₆ = (1-0,3) × (6,3-10) × (35000/54268, 5) = 0,7 × (-3,7) × 0,64 = -1,66.

ЕФЛ ₂₀₀₇ = (1-0,3) × (10,3-10) × (35000/54926) = 0,7 × (0,3) × 0,64 = 0,13

Таким чином, в результаті розрахунку виявлено, що:

- У 2006 році було від'ємне значення диференціала фінансового левериджу, при якій рентабельність власного капіталу знизиться в результаті використання позикових коштів (частина прибутку, що генерується власним капіталом, буде йти на оплату використовуваного позикового капіталу за високими ставками відсотка).

- У 2007 році відбулося незначне зростання ефекту фінансового левериджу.

Отже, за результатами розрахунку ефекту фінансового левериджу було виявлено, що якби підприємство скористалося позиковими коштами в розмірі 35000 тис.тенге в 2006 році, то це б не тільки б не підвищило рентабельність власного капіталу, але сталося б навіть його зниження, а в 2007 році підприємство вже могло використовувати позикові кошти.

На наступному етапі проводиться оцінка вартості залучення позикового капіталу з різних джерел. Така оцінка проводиться в розрізі різних форм позикового капіталу, що залучається підприємством із зовнішніх і внутрішніх джерел. Результати такої оцінки є основою розробки управлінських рішень щодо вибору альтернативних джерел залучення позикових засобів, що забезпечують задоволення потреб підприємства в позиковому капіталі.

На практиці для більшості казахстанських організацій практично єдиним джерелом отримання фінансових ресурсів є банківський кредит. Це обумовлено низкою об'єктивних причин.

Фінансовий лізинг являє інтерес для тих компаній, які нарощують свою виробничу потужність. Для задоволення іншого роду потреб в позикових коштах дане джерело фінансування не підходить.

Для АТ «Тайму» необхідний саме фінансовий лізинг, оскільки інші позикові кошти не забезпечують оптимального співвідношення ціни та терміну, а також метою залучення позикових коштів є нарощування обсягів виробництва за рахунок збільшення ресурсної бази в частині основних засобів. На довгостроковий період (понад 1 рік) позикові засоби залучаються, як правило, для розширення обсягу власних основних засобів та формування відсутнього обсягу інвестиційних ресурсів (хоча при консервативному підході до фінансування активів позикові кошти на довгостроковій основі залучаються і для забезпечення формування оборотного капіталу). На короткостроковий період позикові засоби залучаються для всіх інших цілей їх використання.

Також фінансовий лізинг забезпечує довгострокову основу погашення.

На наступному етапі визначається склад кредиторів. Цей склад визначається формами залучення позикових коштів. За умовою фінансового лізингу кредитором підприємства АТ «Тайму» є ВАТ «Ростсел'маш».

Одним з найважливіших етапів є формування ефективних умов залучення кредитів.

Для прямого закупа п'яти зернозбиральних комбайнів РСМ-101 «Вектор» безпосередньо в представництві «Ростсел'маша» з урахуванням витрат на транспортування, митні збори і передпродажне обслуговування необхідна наявність грошових коштів у розмірі 47 500 тис. тенге.

Проект фінансується на 75% -35625 тис. тенге за рахунок банку і на 25% - 11875 тис. тенге за рахунок власних коштів підприємства АТ «Тайму» та коштів, отриманих у результаті операційної діяльності.

У таблиці 12 представлена ​​потреба в інвестиціях і джерела фінансування підприємства АТ «Тайму».

Таблиця 12 - Потреба в інвестиціях і джерела фінансування підприємства АТ «Тайму»

Розмір ставки відсотка за кредит є визначальною умовою при оцінці його вартості. У нашому випадку, згідно з таблицею 12, він дорівнює 4%.

Також до числа найважливіших умов формування політики залучення позикових коштів відносяться:

- Строк надання кредиту;

- Ставка відсотка за кредит;

- Умови виплати суми відсотка;

- Умови виплати суми основного боргу;

- Інші умови, пов'язані з отриманням кредиту.

Термін надання кредиту є одним з визначальних умов його залучення. Оптимальним вважається термін надання кредиту, протягом якого повністю реалізується мета залучення.

Строком погашення основного боргу АТ «Тайму» перед ВАТ «Ростсільмаш» є 10 січня 2009 року, строком погашення винагороди на користь банку 10 число першого місяця другого кварталу поточного року.

Умови виплати суми відсотка характеризуються порядком виплати його суми. Цей порядок зводиться до трьох принципових варіантів: виплаті всієї суми відсотка в момент надання кредиту, виплати суми відсотка рівномірними частинами, виплаті всієї суми відсотка в момент сплати суми основного боргу (при погашенні кредиту). За інших рівних умов переважним є третій варіант.

Умови виплати суми основного боргу характеризуються передбачаються періодами його повернення. Ці умови зводяться до трьох принципових варіантів: часткового повернення суми основного боргу протягом загального періоду функціонування кредиту, повного повернення всієї суми боргу після закінчення терміну використання кредиту, повернення основної або частини суми боргу з наданням пільгового періоду після закінчення терміну корисного використання кредиту. За інших рівних умов третій варіант є для підприємства краще.

Розрахунок виплат по кредиту представлений в таблиці 13.

Таблиця 13 - Розрахунок виплат по кредиту

Інші умови, пов'язані з отриманням кредиту, можуть передбачати необхідність його страхування, виплати додаткової комісійної винагороди банку, різний рівень розміру кредиту по відношенню до суми застави або застави і т.п.

Одним з важливих моментів формування політики залучення позикових коштів є забезпечення своєчасних розрахунків за отриманими кредитами. З метою цього забезпечення за найбільш великими кредитами може заздалегідь резервуватися спеціальний поворотний фонд. Платежі з обслуговування кредитів включаються в платіжний календар і контролюються в процесі моніторингу поточної фінансової діяльності.

Гарантією повернення і своєчасність погашення платежів служить:

- Гарна кредитна історія підприємства АТ «Тайму». Інформація про кредитну історію представлена ​​в таблиці 8. Аналізуючи дані таблиці 8, можна побачити що на 1 січня 2008 року прострочена або непогашеної позичкової заборгованості акціонерне товариство не має.

Таким чином, були розглянуті основні етапи формування політики залучення позикових коштів на умовах фінансового лізингу для розширення бази основних засобів підприємства.

Далі розрахуємо ефект фінансового левериджу для даного інвестиційного проекту.

З урахуванням суми власного капіталу в майбутньому періоді і розрахованого коефіцієнта фінансового левериджу обчислюється граничний обсяг позикових засобів, що забезпечує ефективне використання власного капіталу.

Отже, необхідно розрахувати прогнозне значення власного капіталу в майбутньому періоді. З урахуванням того, що власний капітал підприємства включає в себе такі форми функціонування, як випущений капітал, резерви та нерозподілений прибуток, можна спрогнозувати розмір власного капіталу в наступному році, якщо припустити, що випущений капітал і резерви змінюватися не будуть, і, отже, зміниться тільки нерозподілений прибуток.

Фінансовою службою підприємства було складено прогноз доходів і витрат на 2009 рік у тенге. (Таблиця 14)

Таблиця 14 - Прогноз доходів і витрат на 2009 рік

тенге

Таким чином, сума власного капіталу в прогнозному періоді складе:

Випущений капітал - 20676089 тенге;

Резерви - 2067600 тенге;

Нерозподілений прибуток (непокритий збиток) - 36673100 тенге.

Разом: 59416,8 тис.тенге

З урахуванням суми власного капіталу в майбутньому періоді 59416,8 тис.тенге і розрахованого коефіцієнта фінансового левериджу за минулий період 0,13 обчислюється граничний обсяг позикових засобів, що забезпечує ефективне використання власного капіталу.

П _ЗС = С _до × ЕФЛ = 59416,8 × 0,13 = 7724 тис.тенге.

Таким чином, підприємство може скористатися позиковими засобами лише в межах 7724 тис.тенге, а не 35625 тис.тенге, як було розраховано за умовами фінансового лізингу. В іншому випадку, прибуток, отриманий за рахунок використання позикових коштів буде використовуватися на оплату відсотків за кредит.

Якщо ж рентабельність вкладень в підприємство вище ціни позикових коштів, слід збільшувати фінансування з позикових джерел, при цьому темп зростання прибутку буде залежати від швидкості зміни структури капіталу підприємства (відносини сум позикового і власного капіталу). Однак нарощування суми боргу в структурі пасивів супроводжується зниженням ліквідності та платоспроможності позичальника, зростанням ризиків, підвищенням ціни наданих кредитів. У результаті прибуток від використання і ціна позикових джерел вирівнюються, що призводить до нульового значення ефекту фінансового важеля.

Подальше зростання питомої ваги позикового капіталу надзвичайно збільшує ризик банкрутства господарюючого суб'єкта і має сприйматися керівництвом як сигнал до погашення частини боргу або пошуку джерел зростання прибутку.

Таким чином, у формуванні раціональної структури джерел коштів виходять зазвичай із самої загальної цільової установки: знайти таке співвідношення між позиковими і власними засобами, при якому вартість акції підприємства буде найвищою. Це, у свою чергу, стає можливим при достатньо високому, але не надмірній ефекті фінансового важеля. Рівень заборгованості слугує для інвестора чутливим ринковим індикатором добробуту підприємства. Надзвичайно висока питома вага позикових коштів у пасивах свідчить про підвищений ризик банкрутства. Коли ж підприємство воліє обходитися власними коштами, то ризик банкрутства обмежується, але інвестори, одержуючи відносно скромні дивіденди, вважають, що підприємство не переслідує мети максимізації прибутку, і починають скидати акції, знижуючи ринкову вартість підприємства.

Висновок

Проведене дослідження переконало в багатоаспектності теми курсової роботи. У процесі написання курсової роботи було виявлено, що організація управління формуванням та використанням оборотного капіталу підприємства з урахуванням методів, адекватних ринковій економіці, здійснюється в рамках фінансового менеджменту.

В умовах ринкової економіки керівництво фірми повинно мати чітке уявлення, за рахунок яких джерел ресурсів воно буде здійснювати свою діяльність, і в які сфери діяльності буде вкладати свій капітал. Турбота про забезпечення бізнесу необхідними фінансовими ресурсами є ключовим моментом у діяльності будь-якої фірми. Капітал - це кошти, які має підприємство для здійснення своєї діяльності з метою одержання прибутку.

У процесі дослідження теоретичних основ політики управління оборотним капіталом було виявлено, що стратегія фінансування залежить від джерела формування оборотного капіталу. Джерела формування оборотних коштів справляють вплив на швидкість їхнього обороту та ефективність використання. Розподіл оборотних коштів на власні і позикові вказує джерела походження та форми надання підприємству оборотних коштів у постійне або тимчасове користування.

У теорії фінансового менеджменту розрізняють чотири моделі поведінки: ідеальна, агресивна, консервативна, компромісна. Вибір моделі фінансування зводиться до встановлення величини довгострокових пасивів і розрахунку на її основі величини чистого оборотного капіталу як різниці між довгостроковими пасивами і довгостроковими активами (ОК = ДП-ДА). Отже, кожної стратегії поведінці відповідає своє базове рівняння.

Далі було проведено дослідження цільової політики управління оборотними коштами на підприємстві ТОВ «Тайму». Відповідно до проведеного дослідженням структури активів на даному підприємстві було виявлено наступне:

• в 2007 році збільшилася величина поточних активів, а саме зменшилася величина дебіторської заборгованості на 382 тис.тенге, за рахунок збільшення частки товарно-матеріальних запасів у поточних активах - на 2043,7 тис. тенге, збільшення частки грошових коштів на 1643,3 тис. тенге.

• пасив балансу характеризується переважним питому вагу власного капіталу, спостерігається тенденція до його підвищення.

• сума чистих активів підприємства значна по відношенню до валюти балансу, хоча має тенденцію до зниження.

Таким чином, управління активами на даному підприємстві оцінюється як успішне.

Вивчення моделі фінансування оборотних активів на даному підприємстві показало, що в нашому випадку за весь аналізований період підприємства обрало агресивну політику управління оборотними коштами. Ця модель не вважається оптимальною і для її задоволення необхідно дотримання другого базового рівняння, при якому ДП = ТАК + СЧ, тобто довгострокові пасиви мають бути сформовані в сумі, що дорівнює сумі вартостей довгострокових активів і системної частини поточних активів.

У АТ «Тайму» не виконується друге базове рівняння в частині формування довгострокових пасивів, отже необхідно модифікувати політику фінансового забезпечення підприємства.

Керівництво підприємства прийняло рішення запланувати конкретні заходи, які дозволять покращити фінансовий стан підприємства. Перш за все, такими заходами є залучення позикових коштів та вдосконалення структури власного капіталу.

У результаті конкретизації проблем підприємства, було виявлено, що дане підприємства потребує основних засобах, але не може собі дозволити здійснити їх закуп. У короткостроковій перспективі необхідно оновити парк зернозбиральної техніки АТ «Тайму». Було прийнято рішення про здійснення довгострокової позики на поповнення основних засобів на умовах фінансового лізингу.

Аналіз політики формування залучення позикових коштів показав, що незважаючи на оптимальне значення ціни лізингу (4%), підприємству не вигідно брати в борг суму 35625, оскільки розрахований ефект фінансового левериджу показує, що підприємство може скористатися позиковими засобами лише в межах 7724 тис.тенге (0 , 13% від суми власного капіталу), а не 35625 тис.тенге, як було розраховано за умовами фінансового лізингу. В іншому випадку, прибуток, отриманий за рахунок використання позикових коштів буде використовуватися на оплату відсотків за кредит.

Прогнозні показники доходів наступні: сумарний чистий дохід від реалізації продукції за рік життя проекту складе не менш 16225,6 тис.тенге. Максимальна виплата по лізингу не перевищує 8265 тис. тенге на рік. Підприємницький дохід складе за рік реалізації проекту не менше 4094,3 тенге.

Даний захід із залучення позикових коштів має позитивно вплинути на структуру фінансових ресурсів підприємства.

Список використаних джерел

1. Послання Президента Республіки Казахстан Нурсултана Назарбаєва народу Казахстану «Новий Казахстан в новому світі».

2. Артеменко В.Г., Беллендир М.В. Фінансовий аналіз: Навчальний посібник - М.: ДІС, 1997 - 128с.

3. Шеремет А.Д., Сайфулін Р.С. Фінанси підприємств. - М.: Инфра - М., 1999 - 343 с.

4. Єфімова О.Е. Фінансовий аналіз - М.: АТ Бізнес школа, 1994

5. Ковальов В.В. Фінансовий аналіз: управління капіталом. Вибір інвестицій. Аналіз звітності. - М.: Фінанси і статистика, 1996 - 432с.

6. Савицька Г.В. Аналіз господарської діяльності підприємства: 4-е вид., Перераб. і доп. - Минск: «Нове знання», 2000 - 688с.

7. Положення про механізм фінансово-економічного оздоровлення, реорганізації та ліквідації неспроможних державних підприємств в Республіці Казахстан, затверджене постановою Кабінету Міністрів Республіки Казахстан від 7 вересня 1994 року, № 1002,

8. Положення про порядок оцінки структури балансу підприємства, затвердженим Міністерством економіки Республіки Казахстан від 12 червня 1995

9. Методичні рекомендації з поглибленого аналізу фінансового стану неплатоспроможності підприємств », затверджений 5 жовтня 1995 року.

10. Енциклопедичний словник / За ред. І. А. Андрієвського. - СПб: Видавці Ф. А. Брокгауз, І. Ф. Ефрон, 1990

11. Шеремет А.Д., Сайфулін Р.С. Методика фінансового аналізу. - М.: Инфра-М, 1995.

12. Бакадаров В.Л., Алексєєв П.Д., Фінансово - економічний стан підприємства. Практичний посібник. - М.: видавництво «ПРІОР», 2000 - 205с.

13. Баканов М.І., Шеремет А.Д. Теорія аналізу господарської діяльності - М.: Фінанси і статистика. - 1995-157с.

14. Звіт про результати фінансово-господарської діяльності АТ «Тайму» за період 200 6-2007рр.

15. Бізнес-план прямого закупа п'яти зернозбиральних комбайнів РСМ-101 «Вектор» на умовах банківського кредиту підприємства АТ «Тайму».

16. Дюсембаев К.Ш. Аналіз фінансового стану підприємства - Алмати «Каржі-Каржат», 1998 - 294с.

17. Дюсембаев К.Ш. та інші «Аудит і аналіз фінансової звітності», Алмати: Қаржи-Қаражат 1998

18. Про бухгалтерський облік та фінансову звітність Закон Республіки Казахстан (зі змінами та доповненнями від 28.02.07)

19. Ковальова А.М. Фінансовий аналіз - М.: Фінанси і статистика, 1998 - 302с.

20. Крейнина М.М. Аналіз фінансового стану підприємства. - М.: Економіка, 1994 - 198с.

21. Радостовец В.К. Фінансовий і управлінський облік на підприємствах. - Алмати: Центріздат, 1997.

22. Самін В.М., Ситникова О.Ю. Техніка фінасово-економічних розрахунків. - Алмати, 1998.

23. Теорія і практика антикризового управління. Під ред. Бєляєва С.Г. і Кошкіна В.І. - М.: Закон і право, ЮНИТИ, 1997 р.

24. Федотова М.А. Як оцінити фінансову стійкість підприємства. / / Фінанси. - 1995. - № 3. - С. 14.

25. Шишкін О.К., Мікрюков В.А., Дишкант І.Д. Облік, аналіз, аудит на підприємстві: Навчальний посібник для вузів. - М.: Аудит, ЮНИТИ, 1998 - 432с.

Додаток 1