Курсова робота
"Формування конкурентного середовища в природної монополії: міжнародний досвід і тенденції в Республіці Білорусь"
Введення
У сучасних умовах особливо актуалізується і знаходить реалізацію в практиці господарювання проблема рухомості границь різних типів ринкових структур. Особливо це стосується природної монополії, масштаб виробництва якої тотожний ємності національного ринку. C 1848 року, коли Джоном Стюартом Міллем була закладена концепція природної (регульованої) монополії [1, с. 6.], Відбулися істотні зміни умов і механізму її діяльності. У період 1900-1960 рр.. існував великий діапазон для оперування поняттям «природна монополія» і в її сферу входили великі господарські блоки: енергетичний сектор, зв'язок, транспорт, послуги міського господарства. Головним завданням функціонування цих секторів, сфер було забезпечення соціально значимих результатів в умовах, коли неможливо покладатися на конкурентне середовище. Сектор економіки, практично вільний від тягаря трансакційних витрат, відрізнявся високим ступенем керованості і прогнозованості. Особливість цільової функції розвитку природних монополій з орієнтацією на повне задоволення попиту на стандартизовані послуги в умовах заданої технології їх виробництва забезпечувала ефективність централізованого управління. У кінцевому рахунку, результатом такої діяльності став рівний доступ усіх суб'єктів економіки до суспільних благ.
1. Формування конкурентного середовища в природної монополії
На відміну від початкового сучасний етап функціонування природних монополій зумовлюється двома протилежними процесами. З одного боку, починаючи з 60-х років відбувається процес стиснення природної монополії. Це пояснюється, по-перше, тим, що в 70-90-х роках відбувається насичення попиту на комунальні, транспортні та телефонні послуги. Стійко знижується попит на послуги залізничних перевезень та поштового зв'язку. Це порушує пріоритети і знижує ефективність функціонування природних монополій, вимагає перегляду стратегії їх розвитку. У країнах з розвиненою ринковою економікою природні монополії перетворилися на суб'єкти, які лобіюють певні економічні інтереси. По-друге, державне регулювання в цих сферах мало певні «провали», що виразилося в завищених витратах і цінах, нераціональному розподілі ресурсів, низьку якість обслуговування і низьких стимулах до інновацій. По-третє, в сучасних умовах втрачається ефект низьких трансакційних витрат, властивих жорстко керованого природному монополісту.
З іншого боку, в той же самий час в силу науково-технічного прогресу ставиться завдання комплексної заміни електричних і механічних машин електронними, необхідність впровадження програмно керованих апаратів і процесів. Це, навпаки, служить об'єктивною основою посилення ролі природних монополій в економіці.
В умовах лібералізації економіки і її звільнення від державного регулювання в постсоціалістичних країнах об'єктом уваги також стають природні монополії. Визнано, що, функціонуючи під крилом держави, ці галузі є порівняно менш ефективними і непідзвітність суспільству. Крім того, інтеграційні процеси, що відбуваються в рамках Єдиного економічного простору, вимагають, як однієї з умов, уніфікації діяльності господарюючих суб'єктів у різних сферах, в тому числі і в природної монополії. Особливе значення в цьому зв'язку має Договір про створення Союзної держави Білорусі та Росії. Це зумовлює особливу актуальність дослідження досвіду реформування природних монополій, їх комерціалізації та приватизації як у країнах з розвиненою ринковою економікою, так і в країнах з перехідною економікою.
У перехідній економіці також складається ряд загальних закономірностей функціонування природних монополій, які свідчать про зниження суспільної вигоди від їхнього господарювання. По-перше, впродовж досить тривалого часу, навіть коли динаміка економічного зростання в Білорусі так само, як і в інших постсоціалістичних країнах, залишала бажати кращого, природні монополії функціонували досить ефективно. Високі ціни і тарифи, які встановлювалися на продукцію, давали можливість отримувати досить високий рівень рентабельності навіть при неплатежах. Наприклад, рентабельність у паливній промисловості Білорусі в 2002 році склала 34,6%, а у виробництві будматеріалів - 7,1%. Рівень рентабельності реалізованої продукції, наприклад, у нафтовидобувній промисловості в середині 2004 року становив 54,5%; чорної металургії - 41,6%; хімічної промисловості - 23,1%; будматеріалів - 10,8%; швейної промисловості - 10%; верстатобудуванні - 8,6% [2, с. 6]. Ціни у природних монополіях практично в два рази перевищують витрати. В останні роки міські домашні господарства набували газ по 50 доларів за 1 тис. кубічних метрів, а купувався він у Газпрому і приватної компанії «Ітера» за 24 і 36 доларів відповідно. З 2000 року ціни на електроенергію виросли майже в 21 разів, у той час як споживчі ціни збільшилися лише в 5,1 рази [3, с. 19]. На тлі підвищення цін не відбувається поліпшення якості послуг, підвищення продуктивності праці, введення інновацій, однак різко зростає заробітна плата комунальників. Часто споживачі оплачують фактично ненадані послуги. Зростання цін на послуги природних монополій сприяє зростанню інфляційних очікувань.
По-друге, природні монополії стійко нарощують чисельність персоналу при скороченні обсягів випуску продукції. А це, у свою чергу, веде до зростання фонду заробітної плати і відповідно до зростання собівартості продукції. По-третє, заробітна плата у природних монополіях значно перевищує заробітну плату по економіці в цілому. По-четверте, має місце перехресне субсидування. Уряд, наприклад, встановлює завищені ціни на газ для приватних підприємств та наднизькі для інших груп підприємств. Як наслідок - цінова вилка газу, наприклад, становить 300% для різних груп підприємств. Левову частку від собівартості газу відшкодовують домашні господарства. В електроенергетиці, незважаючи на те, що в 2002-2003 рр.. було усунуто перехресне субсидування населення, діапазон цін на електроенергію в 2004 році для різних структур становив: для бюджетних організацій 4,2 долара за 1 кіловат-годину; для промисловості - 6,2 долара; для населення - 3,32; для комунального господарства - 2,66; для інших споживачів - 6,2 долара [4, с. 19]. По-п'яте, специфіка ціноутворення за принципом «витрати плюс» в ряді галузей відстають від відповідних показників у більшості інших галузей виробництва [5, с. 39].
Таким чином, як у країнах з розвиненою ринковою економікою, так і в колишніх комуністичних країнах склався ряд об'єктивних обставин, що обумовлюють необхідність пошуку механізму комерціалізації природних монополій, підвищення їх відповідальності перед суспільством, зниження витрат і розвитку конкурентного середовища. При цьому ключовим завданням таких перетворень є баланс інтересів споживачів і суб'єктів природних монополій, що забезпечує ефективне функціонування суб'єктів природних монополій і доступність реалізованих послуг і товарів для споживачів. Вивчення досвіду комерціалізації і приватизації природних монополій в країнах з розвиненою ринковою економікою може послужити основою для їх реформування та підвищення ефективності функціонування у перехідній економіці.
Незважаючи на проведення в галузях природної монополії певних заходів з реформування, загальновизнано, що теоретична база для вирішення назрілих у ній проблем поки не сформована з достатнім ступенем ясності. Заходи щодо реформування нерідко є імпульсивними, недостатньо обгрунтованими, носять хаотичний характер.
При реалізації першого напряму насамперед ідентифікується сфера природної монополії в тій чи іншій галузі, виділяється структура - носій найбільш істотних, специфічних для монополії, властивостей. До них (властивостями), на наш погляд, можна віднести «класичні» властивості природної монополії: по-перше, відсутність конкуренції як умови економії від масштабів, по-друге, високі бар'єри для вступу до ринку. Постійні витрати, пов'язані зі створенням подібних монопольних структур, настільки високі, що функціонування дублюючих структур навряд чи доцільно і не окупається. Крім того, постійні витрати, повинні бути оплачені ще до того, як почнеться виробництво. По-третє, мережевий характер організації ринку. Особливості виробничої технології складаються з тому, що вона характеризується замкнутим виробничим циклом. Це грунтується на єдиній технологічній середовищі та існуванні мережевих структур (трубопровідного транспорту, ліній електропередач, системи водопостачання, залізничних шляхів). Наявність організованої мережі вимагає диспетчеризації з єдиного центру. По-четверте, оскільки продукція природної монополії не має товарозамінника, попит на неї є нееластичним. По-п'яте, відомо, що в природної монополії виробляються суспільні блага або квазігромадські блага, основними властивостями яких є неконкурентоспроможність (невибірковість, неподільність) і неісключаемость. Перше з цих властивостей означає, що отримання додаткового суспільної вигоди в міру збільшення кількості споживачів даного блага не вимагає додаткових витрат. Друга властивість характеризує неможливість виключення індивіда зі сфери споживання суспільного блага. Іншими словами - споживання суспільного блага однією людиною не скорочує споживання іншим. Всі ці властивості і визначають стійкість природної монополії та становлять методологічну основу для виділення природно монопольного ядра.
У практиці господарювання це реалізується за допомогою відділення інфраструктурних мереж від операцій у різних секторах природної монополії. Наприклад, у паливно-енергетичному комплексі - це електромережі, трансформаторні станції, трубопроводи. У комунальній інфраструктурі - водопровідні труби, канали, котельні, каналізаційні труби. У транспорті - автошляхи, автовокзали, залізні дороги, залізничні вокзали, річкові й морські порти, судноплавні канали, аеропорти, повітряні лінії. У сфері телекомунікацій - телефонні та комп'ютерні мережі, частотні канали, передавачі. У галузях, що надають послуги доступу до інфраструктурних мереж, - склади, оптові бази, ринки, поштамти.
В Австралії, наприклад, у сфері електроенергетики, природно монопольне ядро становить мережа високовольтних ліній, в Росії - також магістральні лінії передач і диспетчерська служба управління. У Великобританії у сфері залізничної галузі таким ядром стала залізнична мережа (рейкові шляхи, станції, система сигналізації). У Білорусі згідно з положенням Закону «Про природної монополії» таким ядром є транспортування нафти і газу по магістральних трубопроводах; передача та розподіл електроенергії; централізоване водопостачання та водовідведення; послуги електричного і поштового зв'язку загального користування (мережі загального користування, телефонні станції, телеграф, міжміська телефонна зв'язок); послуги транспортних терміналів, аеропортів; послуги залізничного транспорту загального користування; управління рухом поїздів; залізничні перевезення; обслуговування та експлуатація повітряних трас і керування ними. У республіці виділяються два рівні природно монопольних структур: республіканський і місцевий. На республіканському рівні до реєстру природних монополістів включено 44 суб'єкта. У числі цих суб'єктів республіканські унітарні підприємства енергетики «Брестенерго», «Гомельенерго», «Гродноенерго», «Мінськенерго», «Могілевенерго»; республіканське державне об'єднання «Белтелеком», Республіканські унітарні підприємства електричною зв'язку всіх областей республіки, ВАТ «Белтрансгаз», Республіканське унітарне підприємство «Гомельтранснафта« Дружба »», республіканські унітарні підприємства поштового зв'язку, республіканське авіаційне унітарне підприємство «Аеропорт Гомельавіа», Національний аеропорт «Мінськ», Білоруські залізні дороги та багато інших. На місцевому рівні, наприклад в Гомельській області, суб'єктами природних монополій є підприємства, які надають послуги з електро-, тепло-і водопостачання, водовідведення та розподілу теплової енергії. Серед них - комунальні житлово-експлуатаційні унітарні підприємства або комунальні унітарні підприємства в Єльську, Жлобині, Рогачова, Брагіні, Світлогорську, Кормі, Чечерськ, Мозирі, Річиці та інших районних центрах. На 1 січня 2005 року в Гомельській області налічується 25 таких підприємств.
Незважаючи на відносну стійкість природної монополії в порівнянні з традиційними економічними монополіями, слід звернути увагу на іншу сторону її функціонування - рухливість кордонів і встановлення тимчасових рамок та кордонів її дії. Науково-технічний прогрес, принципово нові технології можуть вплинути на розміри підприємств, які формують цю структуру, тобто на їх зменшення або збільшення. Зміни можуть відбутися і в попиті на продукцію під впливом змін чисельності населення, лібералізації зовнішньої торгівлі, появи взаємозамінних ресурсів і послуг, внаслідок чого може змінитися сама по собі інфраструктурна мережа і галузь може «піти» з природної монополії. Не випадково реєстр суб'єктів, що входять в природну монополію переглядається один раз на рік. У Білорусі це відображено в постанові Міністерства економіки «Про державний реєстр суб'єктів природних монополій ...».
При реалізації другого напрямку, для виділеного природного монопольного ядра, розробляються заходи з регулювання, що забезпечують ефективність роботи і максимізацію суспільної корисності від діяльності цих природних монополій. У цій сфері використовуються заходи прямого і непрямого державного втручання. Пряме регулювання включає інший захід, спрямовану на суб'єкти природної монополії. Це може бути контроль за діями суб'єктів природних монополій, які мають своїм результатом або ущемлення інтересів споживачів, або стримування економічно виправданого переходу відповідного сегмента природної монополії в стан конкурентного ринку. Держава здійснює контроль за перехресним субсидуванням, дотриманням договорів між постачальниками і споживачами послуг. Воно також встановлює ціни і тарифи або їх граничні рівні виходячи з обгрунтованості витрат. Державні органи визначають споживачів, що підлягають обов'язковому обслуговуванню або встановлення мінімального їх забезпечення. Непрямі методи охоплюють все, що впливає на економічні умови, загальні для всіх суб'єктів природних монополій.
У світовій практиці використовуються три форми державного регулювання природних монополій - структурний регулювання, регулювання поведінки і регулювання через систему стандартів. При структурному регулюванні визначається, яким компаніям надається право або на які компанії і накладається зобов'язання брати участь у певних видах діяльності. Встановлюються також потреби у створенні нових інфраструктур і розподіляються концесії. Регулювання поведінки являє собою цінову політику, яка здійснюється безпосередньо - через встановлення цін і тарифів або побічно - через податкову політику і політику субсидій. У таких питаннях, як соціальна політика, охорона навколишнього середовища, безпека, використовується регулювання через систему стандартів. Целями такого регулирования являются экономическая эффективность, надежность поставок, социальная справедливость и охрана окружающей среды.
"Формування конкурентного середовища в природної монополії: міжнародний досвід і тенденції в Республіці Білорусь"
Введення
У сучасних умовах особливо актуалізується і знаходить реалізацію в практиці господарювання проблема рухомості границь різних типів ринкових структур. Особливо це стосується природної монополії, масштаб виробництва якої тотожний ємності національного ринку. C 1848 року, коли Джоном Стюартом Міллем була закладена концепція природної (регульованої) монополії [1, с. 6.], Відбулися істотні зміни умов і механізму її діяльності. У період 1900-1960 рр.. існував великий діапазон для оперування поняттям «природна монополія» і в її сферу входили великі господарські блоки: енергетичний сектор, зв'язок, транспорт, послуги міського господарства. Головним завданням функціонування цих секторів, сфер було забезпечення соціально значимих результатів в умовах, коли неможливо покладатися на конкурентне середовище. Сектор економіки, практично вільний від тягаря трансакційних витрат, відрізнявся високим ступенем керованості і прогнозованості. Особливість цільової функції розвитку природних монополій з орієнтацією на повне задоволення попиту на стандартизовані послуги в умовах заданої технології їх виробництва забезпечувала ефективність централізованого управління. У кінцевому рахунку, результатом такої діяльності став рівний доступ усіх суб'єктів економіки до суспільних благ.
1. Формування конкурентного середовища в природної монополії
На відміну від початкового сучасний етап функціонування природних монополій зумовлюється двома протилежними процесами. З одного боку, починаючи з 60-х років відбувається процес стиснення природної монополії. Це пояснюється, по-перше, тим, що в 70-90-х роках відбувається насичення попиту на комунальні, транспортні та телефонні послуги. Стійко знижується попит на послуги залізничних перевезень та поштового зв'язку. Це порушує пріоритети і знижує ефективність функціонування природних монополій, вимагає перегляду стратегії їх розвитку. У країнах з розвиненою ринковою економікою природні монополії перетворилися на суб'єкти, які лобіюють певні економічні інтереси. По-друге, державне регулювання в цих сферах мало певні «провали», що виразилося в завищених витратах і цінах, нераціональному розподілі ресурсів, низьку якість обслуговування і низьких стимулах до інновацій. По-третє, в сучасних умовах втрачається ефект низьких трансакційних витрат, властивих жорстко керованого природному монополісту.
З іншого боку, в той же самий час в силу науково-технічного прогресу ставиться завдання комплексної заміни електричних і механічних машин електронними, необхідність впровадження програмно керованих апаратів і процесів. Це, навпаки, служить об'єктивною основою посилення ролі природних монополій в економіці.
В умовах лібералізації економіки і її звільнення від державного регулювання в постсоціалістичних країнах об'єктом уваги також стають природні монополії. Визнано, що, функціонуючи під крилом держави, ці галузі є порівняно менш ефективними і непідзвітність суспільству. Крім того, інтеграційні процеси, що відбуваються в рамках Єдиного економічного простору, вимагають, як однієї з умов, уніфікації діяльності господарюючих суб'єктів у різних сферах, в тому числі і в природної монополії. Особливе значення в цьому зв'язку має Договір про створення Союзної держави Білорусі та Росії. Це зумовлює особливу актуальність дослідження досвіду реформування природних монополій, їх комерціалізації та приватизації як у країнах з розвиненою ринковою економікою, так і в країнах з перехідною економікою.
У перехідній економіці також складається ряд загальних закономірностей функціонування природних монополій, які свідчать про зниження суспільної вигоди від їхнього господарювання. По-перше, впродовж досить тривалого часу, навіть коли динаміка економічного зростання в Білорусі так само, як і в інших постсоціалістичних країнах, залишала бажати кращого, природні монополії функціонували досить ефективно. Високі ціни і тарифи, які встановлювалися на продукцію, давали можливість отримувати досить високий рівень рентабельності навіть при неплатежах. Наприклад, рентабельність у паливній промисловості Білорусі в 2002 році склала 34,6%, а у виробництві будматеріалів - 7,1%. Рівень рентабельності реалізованої продукції, наприклад, у нафтовидобувній промисловості в середині 2004 року становив 54,5%; чорної металургії - 41,6%; хімічної промисловості - 23,1%; будматеріалів - 10,8%; швейної промисловості - 10%; верстатобудуванні - 8,6% [2, с. 6]. Ціни у природних монополіях практично в два рази перевищують витрати. В останні роки міські домашні господарства набували газ по 50 доларів за 1 тис. кубічних метрів, а купувався він у Газпрому і приватної компанії «Ітера» за 24 і 36 доларів відповідно. З 2000 року ціни на електроенергію виросли майже в 21 разів, у той час як споживчі ціни збільшилися лише в 5,1 рази [3, с. 19]. На тлі підвищення цін не відбувається поліпшення якості послуг, підвищення продуктивності праці, введення інновацій, однак різко зростає заробітна плата комунальників. Часто споживачі оплачують фактично ненадані послуги. Зростання цін на послуги природних монополій сприяє зростанню інфляційних очікувань.
По-друге, природні монополії стійко нарощують чисельність персоналу при скороченні обсягів випуску продукції. А це, у свою чергу, веде до зростання фонду заробітної плати і відповідно до зростання собівартості продукції. По-третє, заробітна плата у природних монополіях значно перевищує заробітну плату по економіці в цілому. По-четверте, має місце перехресне субсидування. Уряд, наприклад, встановлює завищені ціни на газ для приватних підприємств та наднизькі для інших груп підприємств. Як наслідок - цінова вилка газу, наприклад, становить 300% для різних груп підприємств. Левову частку від собівартості газу відшкодовують домашні господарства. В електроенергетиці, незважаючи на те, що в 2002-2003 рр.. було усунуто перехресне субсидування населення, діапазон цін на електроенергію в 2004 році для різних структур становив: для бюджетних організацій 4,2 долара за 1 кіловат-годину; для промисловості - 6,2 долара; для населення - 3,32; для комунального господарства - 2,66; для інших споживачів - 6,2 долара [4, с. 19]. По-п'яте, специфіка ціноутворення за принципом «витрати плюс» в ряді галузей відстають від відповідних показників у більшості інших галузей виробництва [5, с. 39].
Таким чином, як у країнах з розвиненою ринковою економікою, так і в колишніх комуністичних країнах склався ряд об'єктивних обставин, що обумовлюють необхідність пошуку механізму комерціалізації природних монополій, підвищення їх відповідальності перед суспільством, зниження витрат і розвитку конкурентного середовища. При цьому ключовим завданням таких перетворень є баланс інтересів споживачів і суб'єктів природних монополій, що забезпечує ефективне функціонування суб'єктів природних монополій і доступність реалізованих послуг і товарів для споживачів. Вивчення досвіду комерціалізації і приватизації природних монополій в країнах з розвиненою ринковою економікою може послужити основою для їх реформування та підвищення ефективності функціонування у перехідній економіці.
Незважаючи на проведення в галузях природної монополії певних заходів з реформування, загальновизнано, що теоретична база для вирішення назрілих у ній проблем поки не сформована з достатнім ступенем ясності. Заходи щодо реформування нерідко є імпульсивними, недостатньо обгрунтованими, носять хаотичний характер.
2. Напрямки стратегії реформування природних монополій
У літературі, як правило, розглядаються два напрямки стратегії реформування природних монополій: виділення природно монопольного ядра і визначення заходів щодо його регулювання [6, с. 95-96]. На наш погляд, цим не може бути вичерпаний процес реформування. Ці заходи, як свідчить світовий досвід, повинні бути доповнені ще: виробленням механізму комерціалізації і приватизації конкурентного сектора - по-перше, і зміною парадигми регулювання конкурентного сектора - по-друге.При реалізації першого напряму насамперед ідентифікується сфера природної монополії в тій чи іншій галузі, виділяється структура - носій найбільш істотних, специфічних для монополії, властивостей. До них (властивостями), на наш погляд, можна віднести «класичні» властивості природної монополії: по-перше, відсутність конкуренції як умови економії від масштабів, по-друге, високі бар'єри для вступу до ринку. Постійні витрати, пов'язані зі створенням подібних монопольних структур, настільки високі, що функціонування дублюючих структур навряд чи доцільно і не окупається. Крім того, постійні витрати, повинні бути оплачені ще до того, як почнеться виробництво. По-третє, мережевий характер організації ринку. Особливості виробничої технології складаються з тому, що вона характеризується замкнутим виробничим циклом. Це грунтується на єдиній технологічній середовищі та існуванні мережевих структур (трубопровідного транспорту, ліній електропередач, системи водопостачання, залізничних шляхів). Наявність організованої мережі вимагає диспетчеризації з єдиного центру. По-четверте, оскільки продукція природної монополії не має товарозамінника, попит на неї є нееластичним. По-п'яте, відомо, що в природної монополії виробляються суспільні блага або квазігромадські блага, основними властивостями яких є неконкурентоспроможність (невибірковість, неподільність) і неісключаемость. Перше з цих властивостей означає, що отримання додаткового суспільної вигоди в міру збільшення кількості споживачів даного блага не вимагає додаткових витрат. Друга властивість характеризує неможливість виключення індивіда зі сфери споживання суспільного блага. Іншими словами - споживання суспільного блага однією людиною не скорочує споживання іншим. Всі ці властивості і визначають стійкість природної монополії та становлять методологічну основу для виділення природно монопольного ядра.
У практиці господарювання це реалізується за допомогою відділення інфраструктурних мереж від операцій у різних секторах природної монополії. Наприклад, у паливно-енергетичному комплексі - це електромережі, трансформаторні станції, трубопроводи. У комунальній інфраструктурі - водопровідні труби, канали, котельні, каналізаційні труби. У транспорті - автошляхи, автовокзали, залізні дороги, залізничні вокзали, річкові й морські порти, судноплавні канали, аеропорти, повітряні лінії. У сфері телекомунікацій - телефонні та комп'ютерні мережі, частотні канали, передавачі. У галузях, що надають послуги доступу до інфраструктурних мереж, - склади, оптові бази, ринки, поштамти.
В Австралії, наприклад, у сфері електроенергетики, природно монопольне ядро становить мережа високовольтних ліній, в Росії - також магістральні лінії передач і диспетчерська служба управління. У Великобританії у сфері залізничної галузі таким ядром стала залізнична мережа (рейкові шляхи, станції, система сигналізації). У Білорусі згідно з положенням Закону «Про природної монополії» таким ядром є транспортування нафти і газу по магістральних трубопроводах; передача та розподіл електроенергії; централізоване водопостачання та водовідведення; послуги електричного і поштового зв'язку загального користування (мережі загального користування, телефонні станції, телеграф, міжміська телефонна зв'язок); послуги транспортних терміналів, аеропортів; послуги залізничного транспорту загального користування; управління рухом поїздів; залізничні перевезення; обслуговування та експлуатація повітряних трас і керування ними. У республіці виділяються два рівні природно монопольних структур: республіканський і місцевий. На республіканському рівні до реєстру природних монополістів включено 44 суб'єкта. У числі цих суб'єктів республіканські унітарні підприємства енергетики «Брестенерго», «Гомельенерго», «Гродноенерго», «Мінськенерго», «Могілевенерго»; республіканське державне об'єднання «Белтелеком», Республіканські унітарні підприємства електричною зв'язку всіх областей республіки, ВАТ «Белтрансгаз», Республіканське унітарне підприємство «Гомельтранснафта« Дружба »», республіканські унітарні підприємства поштового зв'язку, республіканське авіаційне унітарне підприємство «Аеропорт Гомельавіа», Національний аеропорт «Мінськ», Білоруські залізні дороги та багато інших. На місцевому рівні, наприклад в Гомельській області, суб'єктами природних монополій є підприємства, які надають послуги з електро-, тепло-і водопостачання, водовідведення та розподілу теплової енергії. Серед них - комунальні житлово-експлуатаційні унітарні підприємства або комунальні унітарні підприємства в Єльську, Жлобині, Рогачова, Брагіні, Світлогорську, Кормі, Чечерськ, Мозирі, Річиці та інших районних центрах. На 1 січня 2005 року в Гомельській області налічується 25 таких підприємств.
Незважаючи на відносну стійкість природної монополії в порівнянні з традиційними економічними монополіями, слід звернути увагу на іншу сторону її функціонування - рухливість кордонів і встановлення тимчасових рамок та кордонів її дії. Науково-технічний прогрес, принципово нові технології можуть вплинути на розміри підприємств, які формують цю структуру, тобто на їх зменшення або збільшення. Зміни можуть відбутися і в попиті на продукцію під впливом змін чисельності населення, лібералізації зовнішньої торгівлі, появи взаємозамінних ресурсів і послуг, внаслідок чого може змінитися сама по собі інфраструктурна мережа і галузь може «піти» з природної монополії. Не випадково реєстр суб'єктів, що входять в природну монополію переглядається один раз на рік. У Білорусі це відображено в постанові Міністерства економіки «Про державний реєстр суб'єктів природних монополій ...».
При реалізації другого напрямку, для виділеного природного монопольного ядра, розробляються заходи з регулювання, що забезпечують ефективність роботи і максимізацію суспільної корисності від діяльності цих природних монополій. У цій сфері використовуються заходи прямого і непрямого державного втручання. Пряме регулювання включає інший захід, спрямовану на суб'єкти природної монополії. Це може бути контроль за діями суб'єктів природних монополій, які мають своїм результатом або ущемлення інтересів споживачів, або стримування економічно виправданого переходу відповідного сегмента природної монополії в стан конкурентного ринку. Держава здійснює контроль за перехресним субсидуванням, дотриманням договорів між постачальниками і споживачами послуг. Воно також встановлює ціни і тарифи або їх граничні рівні виходячи з обгрунтованості витрат. Державні органи визначають споживачів, що підлягають обов'язковому обслуговуванню або встановлення мінімального їх забезпечення. Непрямі методи охоплюють все, що впливає на економічні умови, загальні для всіх суб'єктів природних монополій.
У світовій практиці використовуються три форми державного регулювання природних монополій - структурний регулювання, регулювання поведінки і регулювання через систему стандартів. При структурному регулюванні визначається, яким компаніям надається право або на які компанії і накладається зобов'язання брати участь у певних видах діяльності. Встановлюються також потреби у створенні нових інфраструктур і розподіляються концесії. Регулювання поведінки являє собою цінову політику, яка здійснюється безпосередньо - через встановлення цін і тарифів або побічно - через податкову політику і політику субсидій. У таких питаннях, як соціальна політика, охорона навколишнього середовища, безпека, використовується регулювання через систему стандартів. Целями такого регулирования являются экономическая эффективность, надежность поставок, социальная справедливость и охрана окружающей среды.
В Беларуси инструментами государственного регулирования естественной монополии и создания барьеров для вступления в отрасль в целях сохранения естественно монопольной структуры являются: установление цен (тарифов) на уровне, выгодном обществу, – это могут быть фиксированные или предельные цены; целенаправленное выделение средств на новые технологии; ограничение уровня рентабельности (например, в Беларуси для субъектов естественных монополий на местном уровне – для теплоснабжающих организаций рентабельность должна составлять 10%) и т.п.
При реализации третьего направления – выделения конкурентных сфер особое значение имеет критерий чистого частного блага или рыночного блага. Ему присуще сочетание конкурентности и исключаемости. Включение в естественную монополию таких сегментов, которые производят чистые частные блага, налагает излишнюю нагрузку на тарифы и цены и затрудняет процесс контроля над затратами. В этом случае возникает возможность перенесения затрат с неосновных на основные виды деятельности. Как правило, конкурентная сфера – это сфера естественной монополии, где осуществляются операции, то есть деятельность по эксплуатации той или иной инфраструктурной сети. Если операционные сферы естественной монополии отдаются частному сектору, то эти негативные явления уменьшаются или исчезают.
В конкурентный сектор естественной монополии в топливно-энергетическом комплексе, например, включаются операции: поставка электроэнергии от электростанций потребителям, поставка энергоносителей от добывающих компаний потребителям; в коммунальной сфере – поставка холодной и горячей воды от водохранилищ потребителям, вывод использованной воды и ее очистка; в транспорте – перевозка пассажиров и грузов поездами, автомобилями, судами самолетами; в телекоммуникационной сфере – поставка информации; в отраслях, предоставляющих услуги доступа к инфраструктурным сетям, – сохранение товаров и передача их покупателям и отправка товаров по инфраструктурным сетям.
В России, например, производство электроэнергии может осуществляться независимыми генерирующими компаниями, сформированными на базе существующих тепловых, атомных и гидравлических станций, и электростанциями региональных энергетических компаний. В Великобритании в железнодорожной сфере к конкурентному сектору отнесены услуги по грузовым и пассажирским перевозкам, в Беларуси в нефтедобывающем комплексе – добыча газа и нефти, оптовая и розничная их реализация, ремонт, обслуживание, восстановление скважин, транспортировка нефти, но не по магистральным трубопроводам.
Четвертое направление – изменение механизма регулирования конкурентного сектора. После выделения естественно монопольного сектора в другом – конкурентном – секторе естественной монополии изменяется сама парадигма государственного регулирования. Основными задачами в нем становятся обеспечение справедливой конкуренции, защита интересов потребителей и налогоплательщиков. В этой сфере смещен акцент с непосредственного регулирования поведения субъектов на регулирование рынков, на которых эти субъекты действуют. Новая парадигма была уже применена в Великобритании (электроэнергетика) и Канаде. Функции регулирования выполняют органы, не зависимые от министерств и правительства. Они обеспечивают справедливый доступ конкурирующих субъектов и организовывают конкурсы, определяют минимальные стандарты обслуживания, распределяют субсидии и пр. Эти органы не управляют в классическом понимании этого слова, а являются арбитрами в спорах между компаниями, представляя не государство, а потребителей.
Коммерциализация и приватизация естественно монопольного сектора должна происходить поэтапно. Результатом каждого этапа являются изменения в эффективности функционирования реформируемых звеньев естественной монополии, снижение средних издержек. Примером такого поэтапного реформирования может быть опыт Австралии и Великобритании в сфере электроэнергетики, стран Центральной и Восточной Европы в сфере газотранспортного сектора, в Беларуси в сфере электроэнергетики. Опыт этих преобразований позаимствован в Украине.
В настоящее время в Беларуси стоит проблема эффективной приватизации отечественного газотранспортного сектора, которая осуществляется путем акционирования. Чтобы оценить его перспективы, необходимо изучить опыт приватизации этой сферы в странах Центральной и Восточной Европы. В основе реформ лежала реструктуризация газового сектора. Она включала: адаптацию национального законодательства к нормам и стандартам ЕС; полное разделение функций добычи, транспортировки и распределения газа (создавались юридически и финансово независимые компании). В этих странах осуществлялась диверсификация поставок газа, либерализация газового рынка, был создан независимый государственный регулирующий ценовую политику орган и осуществлена предприватизационная подготовка (реструктуризация долгов и обновление основных производственных фондов).
Большинство стран ЦВЕ провели частичную приватизацию своих транзитных газотранспортных систем и распределительных компаний. Национальные законодательства этих стран, как правило, предписывали оставить за государством контрольный или блокирующий пакет акций. В этом направлении движется и Украина. Эффективность реформы проявилась в росте инвестиций, сократились долги, решилась проблема неплатежей.
Проблема введения рыночной среды в естественную монополию, ее методы и механизм широко дискутируются в экономической литературе. М. Фридман отмечал, что не существует приемлемого решения проблемы технологической монополии. Возможен лишь выбор из трех зол – частная нерегулируемая монополия, частная монополия, регулируемая государством, и непосредственная хозяйственная деятельность государства [7, с. 517].
Современная экономическая наука предлагает иные подходы. В конце 60 – начале 70-х годов ученые Чикагского университета Г. Демсец, Дж. Стиглер, Р. Познер предложили четвертое решение – торги за франшизу. Если существует объективная естественная монополия и соответственно единственный производитель на рынке, то конкуренция может быть инициирована только на начальном этапе на основе организации торгов за получение франшизы на естественную монополию. За франшизу конкурируют несколько претендентов, поставщиков монопольных благ (например, пассажирских перевозок). При проведении торгов за франшизу на естественную монополию необходимы следующие условия: во-первых, наличие нескольких квалифицированных претендентов на право поставки монопольной услуги; во-вторых, исключение сговора между ними; в-третьих, исключение сговора между каким-нибудь из претендентов и органом, проводящем торги.
Основной критерий отбора победителя торгов – удельная цена поставки услуг. Владельцем франшизы становится тот, кто предложил наименьшую цену. Он не заинтересован в «раздувании» своих издержек. Кроме того, у него появляется стимул к оптимизации распределения ресурсов. Периодический пересмотр договоров на право монопольной поставки услуг усиливает стремление как самого владельца временной франшизы, так и его потенциальных конкурентов к поиску более экономичных организационных и производственных технологий для того, чтобы предложить на будущих торгах конкурентную цену поставки.
Критерием определения победителя торгов за франшизу может быть не только цена поставки услуг, но и, например, величина запрашиваемых субсидий (выигрывает тот, кто запрашивает их минимальный размер). Такой критерий был использован в 1996 году в Великобритании в сфере железнодорожных перевозок, которые были традиционно убыточными. Приватизация в этой сфере, по мнению правительства, была неэффективной, поскольку мог бы сократиться объем предложения услуг или резко увеличились бы тарифы. В этой связи правительство решило сохранить субсидии пассажирских железнодорожных перевозок и осуществить торги за франшизу. Основным критерием определения победителя на торгах являлась величина запрашиваемых субсидий.
Опыт организации этих торгов показал ряд неоспоримых достоинств. Во-первых, принцип конкуренции, использованный при проведении торгов, и ограничение срока лицензии позволили обеспечить высокое качество услуг и приемлемую отдачу на вложенные средства (государственные субсидии). Во-вторых, механизм торгов за франшизу способствовал защите интересов пассажиров и налогоплательщиков. Победившая на торгах компания принимает на себя обязательства по обеспечению определенного уровня обслуживания пассажиров. В крайних случаях, если получатель франшизы не в состоянии добиться приемлемых показателей работы, эти права могут быть аннулированы и предложены новому лицу. С помощью механизма торгов за франшизу удалось избежать негативных последствий дробления железнодорожной сети, в частности сохранить сетевые льготы при приобретении транзитных билетов. Была образована ассоциация компаний пассажирских перевозок с целью содействия кооперации между поставщиками услуг железнодорожного транспорта, обеспечения административной поддержки и выполнения программ взаимодействия между компаниями отрасли. Эти программы представляют собой многосторонние соглашения о сотрудничестве в следующих сферах деятельности: перерегистрация билетов, предоставление билетов прямого сообщения, приобретение билетов других компаний, телефонная справочная служба. Для компаний, получивших франшизу, участие в программах ассоциации является одним из условий лицензии. В-третьих, при выдаче франшиз учитывается разная эффективность участков железнодорожной сети, и государство может в неодинаковой степени поддержать и регулировать их эксплуатацию. Как результат – сокращается возможность нецелевого использования государственных субсидий.
3 . Этапы реформирование электроэнергетики Беларуси
Беларусь остается одной из немногих постсоциалистических стран, которые еще не приступили к развернутой коммерциализации и приватизации естественной монополии. Одной из первоочередных задач является реформирование электроэнергетики, в частности в области разделения производства, распределения, передачи и сбыта электроэнергии. В настоящее время Советом Министров уже утверждена предложенная Минэнерго концепция реструктуризации электроэнергетики страны. Предусматривается разделить отрасль по видам деятельности на генерацию, передачу, распределение и сбыт электрической и тепловой энергии, создать оптовые рынки и другие структуры, адаптированные к конкурентной среде и способные работать в объединенной энергетической системе Беларуси и России.
Механизм реализации этой программы должен пройти в три этапа. На первом этапе (начиная с 2003 года) предполагалось ликвидировать концерн «Белэнерго» и его функции управления передать Министерству энергетики. Предприятия отрасли получают финансовую поддержку, и между ними формируются рыночные связи. Особое внимание уделяется на этом этапе совершенствованию сбытовых функций, созданию субъектов оптового звена. При этом государство сохраняет монополию на генерацию, передачу, импорт-экспорт электроэнергии. На этом этапе принимаются меры по ограничению перекрестного субсидирования, сокращению количества дотируемых потребителей, по поднятию рентабельности до уровня, обеспечивающего расширенное воспроизводство предприятий отрасли. Начинается передача электросбытовых подразделений в сетевые подразделения и филиалы электрических и тепловых сетей.
На втором этапе (2004–2005 гг.) вступают в действие правовые акты, регулирующие развитие оптового рынка электроэнергии. Отрабатываются механизмы взаимодействия созданных на базе бывшего концерна «Белэнерго» республиканских унитарных предприятий «Белорусская сетевая компания» (функции оперативно-диспетчерского управления, передачи энергии, эксплуатационно-ремонтных работ), «Оператор рынка» (коммерческий оператор республиканского оптового рынка энергии) и «Белорусская генерирующая компания» (производство электрической и тепловой энергии). Создается независимый утверждающий тарифы и осуществляющий контроль над соблюдением антимонопольного законодательства орган – Национальная энергетическая комиссия.
Третий этап (2006–2007 гг.) станет этапом акционирования РУП «Белгенерация» и шести РУП – облэнерго. Завершится создание оптового рынка электроэнергии и начнется формирование единого рынка электроэнергии. Будет сформирована единая с Россией энергетическая система. Предполагается создание финансового холдинга «Электроэнергетика». На оптовом рынке электроэнергии появятся независимые энергопроизводители и крупные потребители, получающие энергию от распределительно-сбытовых компаний и работающие по оптовым тарифам ниже тарифов для конечных потребителей. Начнется отработка механизма функционирования розничных рынков с образованием впоследствии самостоятельных сбытовых компаний. Белорусы позаимствовали украинскую модель.
Уже существуют проекты коммерциализации унитарных предприятий «Белтелеком» и «Белпочта», которые останутся естественными монополистами до 2007 года. Доступ на рынки услуг фиксированной связи станет свободным, и оба оператора-монополиста будут приватизированы. Это непременное условие вхождения Беларуси в ВТО.
Существуют объективные и субъективные преграды для коммерциализации естественных монополий. Объективной преградой «на входе» в отрасль для новых фирм является объем инвестиций, необходимый для создания альтернативного проекта. Это обусловлено тем, что производственная технология в отраслях естественной монополии требует значительных финансовых расходов на формирование основного капитала, поддержание его в соответствующем состоянии. Поэтому закономерно, что по сравнению с новыми фирмами преимущество принадлежит предприятиям, которые уже функционируют в этих отраслях. Этим объясняется устойчивость естественной монополии. На эту особенность обратил внимание Р. Гильфердинг, отмечая, что «…экономическая монополия будет тем более стойкой, чем больше капитал, необходимый для того, чтобы вызвать к жизни новое предприятие» [8, с. 248].
Незначительные по размерам экономические агенты не смогут получать экономию на расходах, которую получает существующая компания, а следовательно, не смогут получать доходы, необходимые для функционирования и развития. Подобная ситуация возникает не только тогда, когда в отрасль вступают более мелкие предприятия, но и тогда, когда в отрасль вступают крупные производители, которым также будет сложно использовать значительный финансовый капитал для переоснащения действующего предприятия новым оборудованием, для переподготовки персонала, налаживания новых связей, освоения новых рынков сбыта.
Кроме того, по сравнению с инвестиционными проектами в других сферах экономики проекты на строительство новых объектов естественных монополий характеризуются меньшей инвестиционной привлекательностью по всем основным показателям: значительным периодом окупаемости; значительным объемом капиталовложений; очень высокими техническими, экономическими и политическими рисками; длительным периодом амортизации основного капитала; негативным влиянием на окружающую среду; большим количеством органов регулирования и разнонаправленностью их целей. В связи с этим иногда возникают сложности с оценкой прибыльности нового объекта, который создал бы конкуренцию аналогичному объекту в сфере естественной монополии.
Ограничивает формирование конкурентной среды в рамках естественных монополий и большая специфичность материальных (основных фондов), по сравнению с нематериальными (квалификация персонала) активами. Инвестиции в строительство железнодорожных магистралей, линий электропередач, трубопроводов в большинстве случаев узко специализированы. Это объясняется тем, что созданные в результате инвестирования активы не могут быть использованы в других целях без убытков для их экономической ценности. Другими словами, альтернативная стоимость таких активов будет ниже ценности фактического их использования. В этом случае наиболее ярко прослеживается механизм действия закона возрастающих вмененных издержек.
Экономическим ограничителем конкуренции в естественной монополии является то, что ее существование не покрывает значительных расходов общества на ее введение и поддержку. Ведь присутствие большого количества производителей на рынке будет способствовать пропорциональному сокращению производства каждого из них и, как результат, недоиспользованию основных производственных мощностей. Вследствие этого будут расти тарифы на поставки, что будет иметь негативные последствия для реальных доходов населения.
Ограничению коммерциализации и формированию конкурентного сектора в рамках естественных монополий может способствовать и ряд субъективных факторов. Функционирование нескольких субъектов хозяйствования создает неудобства для непосредственных производителей (например, несколько организаций водоснабжения). Кроме того, сами естественные монополии препятствуют введению рыночной среды. Например, в России подобные препятствия создают РАО «Газпром» и РАО «ЕЭС России» [9, с. 46].
Среди теоретиков и практиков неоднозначно оцениваются последствия коммерциализации естественных монополий. Одни считают, что приватизационные процессы в этой сфере влекут за собой негативные социальные последствия. Во-первых, население привыкло к более или менее стабильным регулируемым тарифам и ценам на блага и услуги, производимые во всех сферах естественной монополии. Коммерциализация, естественно, будет способствовать нарушению этой стабильности, а следовательно, и снижению благосостояния. Во-вторых, повышение эффективности в рамках монополии сопровождается существенным сокращением производственного персонала. В Великобритании, например, в сфере электроэнергетики число служащих сократилось более чем на 50%. Сокращение персонала требует дополнительных компенсационных мер высвобожденным работникам со стороны правительства, необходимости расходов на их переподготовку. В-третьих, отрасли естественной монополии созданы на средства налогоплательщиков. Государство же получает право на управление этими отраслями, но не на продажу их, тем более, иностранным инвесторам. В-четвертых, опыт приватизации и коммерциализации показывает, что при их осуществлении растут трансформационные издержки. Например, при реструктуризации угольной промышленности в России образовались многочисленные посредники, которые способствовали росту этих издержек. В этой связи А. Городецкий и Ю. Павленко отмечают, что наиболее обоснованным вариантом реформирования естественных монополий является модель «мягкого» реформирования, в которой предусматривается совершенствование тарифного и иных форм регулирования в сочетании с максимальной «прозрачностью» финансовой отчетности [10, с. 145]. Авторы убеждены, что естественные монополии – национальное достояние, во многом не имеющее аналогов в мире. В-пятых, можно предполагать, что при реструктуризации естественных монополий в отдельных отраслях возможно формирование олигополистических структур и местных монополий с последующим захватом рыночной власти. И, наконец, в-шестых, возможно становление «управляемого рынка», на котором государственные структуры тотально управляют субъектами хозяйствования, несмотря на формальную либерализацию. Само государство может стать наиболее серьезной угрозой развитию рыночных отношений в отрасли.
Из экономических соображений исходят сторонники коммерциализации и приватизации отдельных сфер естественной монополии. Слишком большой размер естественных монополий, по их мнению, приводит к неоправданно высоким издержкам. Поэтому потребители вынуждены оплачивать очень большие счета на услуги, предоставляемые субъектами естественных монополий. Дезинтеграция и приватизация должны привести к сокращению издержек и снижению тарифов. Частные поставщики также могут предоставлять и скидки особым слоям населения. Продажа собственности этих монополий позволяет снизить и дефицит государственного бюджета, избежать повышения налогов и даже снизить и отменить некоторые из них. Показателен в этом опыт США и Японии. В результате дерегулирования естественных монополий годовые выгоды американских потребителей составили 42–54 млрд. долларов, в Японии – 36 млрд. долларов. В США цены на воздушные перевозки упали на 30%, в телекоммуникационной сфере – на 50%. Цены снизились потому, что реальные операционные издержки упали в большинстве секторов на 25–75%.
Как бы ни различались точки зрения экономистов, едины они в одном – в краткосрочном периоде эффект, особенно социальный (снижение цен), от коммерциализации и приватизации мало вероятен. Достаточно обратиться к опыту коммерциализации и приватизации телекоммуникационного рынка в России, Украине, Литве. Услуги связи стали недоступными огромному количеству людей из-за низкой платежеспособности населения. Сейчас тарифы в России и Украине выше, чем в Беларуси, в 5–10 раз. В долговременной же перспективе, если образованные компании окажутся в руках независимых собственников, конкуренция рано или поздно приведет к росту инвестиций в основной капитал, повышению технологического уровня эффективности. А это, в свою очередь, должно снизить средние издержки компаний и в конечном итоге привести к относительному снижению цен.
Висновок
При использовании зарубежного опыта, безусловно, следует учитывать дополнительные сложности, связанные с переходными процессами в постсоциалистических странах, что требует особой гибкости и адаптативности формируемых стратегий реформирования, устойчивости получаемых результатов к динамике экономической ситуации. Следует иметь в виду особый генезис постсоциалистических естественных монополий, сложившихся не в условиях конкурентной среды, а образованных административным путем в централизованно управляемой системе, сращивание функций государственного управления и хозяйствования в рамках единого субъекта. На наш взгляд, когда идет речь об использовании зарубежного опыта коммерциализации и приватизации естественных монополий, то это – прежде всего использование инструментария этих процессов.
Література
1. Про природні монополії: Закон Республіки Білорусь / / Нац. екон. газ. - 2003. – №17.
2. Національна економічна газета. - 2004. – №76. - С. 6.
3. Ракова, Є. Енергетичний розряд монополії / / Нац. екон. газ. - 2004. - № 50. - С. 19.
4. Томпсон, У. Реструктуризація електроенергетики: до реальної конкуренції або потьомкінського лібералізації / / Питання економіки. - 2005. – №11. - С. 39.
5. Національна економічна газета. - 2004. - № 50. - С. 19.
6. Білоусова, Н.І., Васильєва, Е.М., Лівшиць, В.М. Реформування природних монополій в Росії: теоретичний аспект / / ЕКО. - 1999. - № 4. - С. 95-96.
7. Вільямсон, О. Економічні інститути капіталізму. - СПб.: Лениздат, 1996. - С. 517.
8. Гільфердінг, Р. Фінансовий капітал. Дослідження новітньої фази розвитку капіталізму. М., 1959. - С. 248.
9. Клейн, Н. Антимонопольне законодавство і законодавство про природні монополії / / Право і економіка. - 1998. - № 1. - С. 46.
10. Городецький, А., Павленко, Ю. Реформування природних монополій / / Питання економіки. - 2000. - № 1. - С. 145.
При реализации третьего направления – выделения конкурентных сфер особое значение имеет критерий чистого частного блага или рыночного блага. Ему присуще сочетание конкурентности и исключаемости. Включение в естественную монополию таких сегментов, которые производят чистые частные блага, налагает излишнюю нагрузку на тарифы и цены и затрудняет процесс контроля над затратами. В этом случае возникает возможность перенесения затрат с неосновных на основные виды деятельности. Как правило, конкурентная сфера – это сфера естественной монополии, где осуществляются операции, то есть деятельность по эксплуатации той или иной инфраструктурной сети. Если операционные сферы естественной монополии отдаются частному сектору, то эти негативные явления уменьшаются или исчезают.
В конкурентный сектор естественной монополии в топливно-энергетическом комплексе, например, включаются операции: поставка электроэнергии от электростанций потребителям, поставка энергоносителей от добывающих компаний потребителям; в коммунальной сфере – поставка холодной и горячей воды от водохранилищ потребителям, вывод использованной воды и ее очистка; в транспорте – перевозка пассажиров и грузов поездами, автомобилями, судами самолетами; в телекоммуникационной сфере – поставка информации; в отраслях, предоставляющих услуги доступа к инфраструктурным сетям, – сохранение товаров и передача их покупателям и отправка товаров по инфраструктурным сетям.
В России, например, производство электроэнергии может осуществляться независимыми генерирующими компаниями, сформированными на базе существующих тепловых, атомных и гидравлических станций, и электростанциями региональных энергетических компаний. В Великобритании в железнодорожной сфере к конкурентному сектору отнесены услуги по грузовым и пассажирским перевозкам, в Беларуси в нефтедобывающем комплексе – добыча газа и нефти, оптовая и розничная их реализация, ремонт, обслуживание, восстановление скважин, транспортировка нефти, но не по магистральным трубопроводам.
Четвертое направление – изменение механизма регулирования конкурентного сектора. После выделения естественно монопольного сектора в другом – конкурентном – секторе естественной монополии изменяется сама парадигма государственного регулирования. Основными задачами в нем становятся обеспечение справедливой конкуренции, защита интересов потребителей и налогоплательщиков. В этой сфере смещен акцент с непосредственного регулирования поведения субъектов на регулирование рынков, на которых эти субъекты действуют. Новая парадигма была уже применена в Великобритании (электроэнергетика) и Канаде. Функции регулирования выполняют органы, не зависимые от министерств и правительства. Они обеспечивают справедливый доступ конкурирующих субъектов и организовывают конкурсы, определяют минимальные стандарты обслуживания, распределяют субсидии и пр. Эти органы не управляют в классическом понимании этого слова, а являются арбитрами в спорах между компаниями, представляя не государство, а потребителей.
Коммерциализация и приватизация естественно монопольного сектора должна происходить поэтапно. Результатом каждого этапа являются изменения в эффективности функционирования реформируемых звеньев естественной монополии, снижение средних издержек. Примером такого поэтапного реформирования может быть опыт Австралии и Великобритании в сфере электроэнергетики, стран Центральной и Восточной Европы в сфере газотранспортного сектора, в Беларуси в сфере электроэнергетики. Опыт этих преобразований позаимствован в Украине.
В настоящее время в Беларуси стоит проблема эффективной приватизации отечественного газотранспортного сектора, которая осуществляется путем акционирования. Чтобы оценить его перспективы, необходимо изучить опыт приватизации этой сферы в странах Центральной и Восточной Европы. В основе реформ лежала реструктуризация газового сектора. Она включала: адаптацию национального законодательства к нормам и стандартам ЕС; полное разделение функций добычи, транспортировки и распределения газа (создавались юридически и финансово независимые компании). В этих странах осуществлялась диверсификация поставок газа, либерализация газового рынка, был создан независимый государственный регулирующий ценовую политику орган и осуществлена предприватизационная подготовка (реструктуризация долгов и обновление основных производственных фондов).
Большинство стран ЦВЕ провели частичную приватизацию своих транзитных газотранспортных систем и распределительных компаний. Национальные законодательства этих стран, как правило, предписывали оставить за государством контрольный или блокирующий пакет акций. В этом направлении движется и Украина. Эффективность реформы проявилась в росте инвестиций, сократились долги, решилась проблема неплатежей.
Проблема введения рыночной среды в естественную монополию, ее методы и механизм широко дискутируются в экономической литературе. М. Фридман отмечал, что не существует приемлемого решения проблемы технологической монополии. Возможен лишь выбор из трех зол – частная нерегулируемая монополия, частная монополия, регулируемая государством, и непосредственная хозяйственная деятельность государства [7, с. 517].
Современная экономическая наука предлагает иные подходы. В конце 60 – начале 70-х годов ученые Чикагского университета Г. Демсец, Дж. Стиглер, Р. Познер предложили четвертое решение – торги за франшизу. Если существует объективная естественная монополия и соответственно единственный производитель на рынке, то конкуренция может быть инициирована только на начальном этапе на основе организации торгов за получение франшизы на естественную монополию. За франшизу конкурируют несколько претендентов, поставщиков монопольных благ (например, пассажирских перевозок). При проведении торгов за франшизу на естественную монополию необходимы следующие условия: во-первых, наличие нескольких квалифицированных претендентов на право поставки монопольной услуги; во-вторых, исключение сговора между ними; в-третьих, исключение сговора между каким-нибудь из претендентов и органом, проводящем торги.
Основной критерий отбора победителя торгов – удельная цена поставки услуг. Владельцем франшизы становится тот, кто предложил наименьшую цену. Он не заинтересован в «раздувании» своих издержек. Кроме того, у него появляется стимул к оптимизации распределения ресурсов. Периодический пересмотр договоров на право монопольной поставки услуг усиливает стремление как самого владельца временной франшизы, так и его потенциальных конкурентов к поиску более экономичных организационных и производственных технологий для того, чтобы предложить на будущих торгах конкурентную цену поставки.
Критерием определения победителя торгов за франшизу может быть не только цена поставки услуг, но и, например, величина запрашиваемых субсидий (выигрывает тот, кто запрашивает их минимальный размер). Такой критерий был использован в 1996 году в Великобритании в сфере железнодорожных перевозок, которые были традиционно убыточными. Приватизация в этой сфере, по мнению правительства, была неэффективной, поскольку мог бы сократиться объем предложения услуг или резко увеличились бы тарифы. В этой связи правительство решило сохранить субсидии пассажирских железнодорожных перевозок и осуществить торги за франшизу. Основным критерием определения победителя на торгах являлась величина запрашиваемых субсидий.
Опыт организации этих торгов показал ряд неоспоримых достоинств. Во-первых, принцип конкуренции, использованный при проведении торгов, и ограничение срока лицензии позволили обеспечить высокое качество услуг и приемлемую отдачу на вложенные средства (государственные субсидии). Во-вторых, механизм торгов за франшизу способствовал защите интересов пассажиров и налогоплательщиков. Победившая на торгах компания принимает на себя обязательства по обеспечению определенного уровня обслуживания пассажиров. В крайних случаях, если получатель франшизы не в состоянии добиться приемлемых показателей работы, эти права могут быть аннулированы и предложены новому лицу. С помощью механизма торгов за франшизу удалось избежать негативных последствий дробления железнодорожной сети, в частности сохранить сетевые льготы при приобретении транзитных билетов. Была образована ассоциация компаний пассажирских перевозок с целью содействия кооперации между поставщиками услуг железнодорожного транспорта, обеспечения административной поддержки и выполнения программ взаимодействия между компаниями отрасли. Эти программы представляют собой многосторонние соглашения о сотрудничестве в следующих сферах деятельности: перерегистрация билетов, предоставление билетов прямого сообщения, приобретение билетов других компаний, телефонная справочная служба. Для компаний, получивших франшизу, участие в программах ассоциации является одним из условий лицензии. В-третьих, при выдаче франшиз учитывается разная эффективность участков железнодорожной сети, и государство может в неодинаковой степени поддержать и регулировать их эксплуатацию. Как результат – сокращается возможность нецелевого использования государственных субсидий.
3 . Этапы реформирование электроэнергетики Беларуси
Беларусь остается одной из немногих постсоциалистических стран, которые еще не приступили к развернутой коммерциализации и приватизации естественной монополии. Одной из первоочередных задач является реформирование электроэнергетики, в частности в области разделения производства, распределения, передачи и сбыта электроэнергии. В настоящее время Советом Министров уже утверждена предложенная Минэнерго концепция реструктуризации электроэнергетики страны. Предусматривается разделить отрасль по видам деятельности на генерацию, передачу, распределение и сбыт электрической и тепловой энергии, создать оптовые рынки и другие структуры, адаптированные к конкурентной среде и способные работать в объединенной энергетической системе Беларуси и России.
Механизм реализации этой программы должен пройти в три этапа. На первом этапе (начиная с 2003 года) предполагалось ликвидировать концерн «Белэнерго» и его функции управления передать Министерству энергетики. Предприятия отрасли получают финансовую поддержку, и между ними формируются рыночные связи. Особое внимание уделяется на этом этапе совершенствованию сбытовых функций, созданию субъектов оптового звена. При этом государство сохраняет монополию на генерацию, передачу, импорт-экспорт электроэнергии. На этом этапе принимаются меры по ограничению перекрестного субсидирования, сокращению количества дотируемых потребителей, по поднятию рентабельности до уровня, обеспечивающего расширенное воспроизводство предприятий отрасли. Начинается передача электросбытовых подразделений в сетевые подразделения и филиалы электрических и тепловых сетей.
На втором этапе (2004–2005 гг.) вступают в действие правовые акты, регулирующие развитие оптового рынка электроэнергии. Отрабатываются механизмы взаимодействия созданных на базе бывшего концерна «Белэнерго» республиканских унитарных предприятий «Белорусская сетевая компания» (функции оперативно-диспетчерского управления, передачи энергии, эксплуатационно-ремонтных работ), «Оператор рынка» (коммерческий оператор республиканского оптового рынка энергии) и «Белорусская генерирующая компания» (производство электрической и тепловой энергии). Создается независимый утверждающий тарифы и осуществляющий контроль над соблюдением антимонопольного законодательства орган – Национальная энергетическая комиссия.
Третий этап (2006–2007 гг.) станет этапом акционирования РУП «Белгенерация» и шести РУП – облэнерго. Завершится создание оптового рынка электроэнергии и начнется формирование единого рынка электроэнергии. Будет сформирована единая с Россией энергетическая система. Предполагается создание финансового холдинга «Электроэнергетика». На оптовом рынке электроэнергии появятся независимые энергопроизводители и крупные потребители, получающие энергию от распределительно-сбытовых компаний и работающие по оптовым тарифам ниже тарифов для конечных потребителей. Начнется отработка механизма функционирования розничных рынков с образованием впоследствии самостоятельных сбытовых компаний. Белорусы позаимствовали украинскую модель.
Уже существуют проекты коммерциализации унитарных предприятий «Белтелеком» и «Белпочта», которые останутся естественными монополистами до 2007 года. Доступ на рынки услуг фиксированной связи станет свободным, и оба оператора-монополиста будут приватизированы. Это непременное условие вхождения Беларуси в ВТО.
Существуют объективные и субъективные преграды для коммерциализации естественных монополий. Объективной преградой «на входе» в отрасль для новых фирм является объем инвестиций, необходимый для создания альтернативного проекта. Это обусловлено тем, что производственная технология в отраслях естественной монополии требует значительных финансовых расходов на формирование основного капитала, поддержание его в соответствующем состоянии. Поэтому закономерно, что по сравнению с новыми фирмами преимущество принадлежит предприятиям, которые уже функционируют в этих отраслях. Этим объясняется устойчивость естественной монополии. На эту особенность обратил внимание Р. Гильфердинг, отмечая, что «…экономическая монополия будет тем более стойкой, чем больше капитал, необходимый для того, чтобы вызвать к жизни новое предприятие» [8, с. 248].
Незначительные по размерам экономические агенты не смогут получать экономию на расходах, которую получает существующая компания, а следовательно, не смогут получать доходы, необходимые для функционирования и развития. Подобная ситуация возникает не только тогда, когда в отрасль вступают более мелкие предприятия, но и тогда, когда в отрасль вступают крупные производители, которым также будет сложно использовать значительный финансовый капитал для переоснащения действующего предприятия новым оборудованием, для переподготовки персонала, налаживания новых связей, освоения новых рынков сбыта.
Кроме того, по сравнению с инвестиционными проектами в других сферах экономики проекты на строительство новых объектов естественных монополий характеризуются меньшей инвестиционной привлекательностью по всем основным показателям: значительным периодом окупаемости; значительным объемом капиталовложений; очень высокими техническими, экономическими и политическими рисками; длительным периодом амортизации основного капитала; негативным влиянием на окружающую среду; большим количеством органов регулирования и разнонаправленностью их целей. В связи с этим иногда возникают сложности с оценкой прибыльности нового объекта, который создал бы конкуренцию аналогичному объекту в сфере естественной монополии.
Ограничивает формирование конкурентной среды в рамках естественных монополий и большая специфичность материальных (основных фондов), по сравнению с нематериальными (квалификация персонала) активами. Инвестиции в строительство железнодорожных магистралей, линий электропередач, трубопроводов в большинстве случаев узко специализированы. Это объясняется тем, что созданные в результате инвестирования активы не могут быть использованы в других целях без убытков для их экономической ценности. Другими словами, альтернативная стоимость таких активов будет ниже ценности фактического их использования. В этом случае наиболее ярко прослеживается механизм действия закона возрастающих вмененных издержек.
Экономическим ограничителем конкуренции в естественной монополии является то, что ее существование не покрывает значительных расходов общества на ее введение и поддержку. Ведь присутствие большого количества производителей на рынке будет способствовать пропорциональному сокращению производства каждого из них и, как результат, недоиспользованию основных производственных мощностей. Вследствие этого будут расти тарифы на поставки, что будет иметь негативные последствия для реальных доходов населения.
Ограничению коммерциализации и формированию конкурентного сектора в рамках естественных монополий может способствовать и ряд субъективных факторов. Функционирование нескольких субъектов хозяйствования создает неудобства для непосредственных производителей (например, несколько организаций водоснабжения). Кроме того, сами естественные монополии препятствуют введению рыночной среды. Например, в России подобные препятствия создают РАО «Газпром» и РАО «ЕЭС России» [9, с. 46].
Среди теоретиков и практиков неоднозначно оцениваются последствия коммерциализации естественных монополий. Одни считают, что приватизационные процессы в этой сфере влекут за собой негативные социальные последствия. Во-первых, население привыкло к более или менее стабильным регулируемым тарифам и ценам на блага и услуги, производимые во всех сферах естественной монополии. Коммерциализация, естественно, будет способствовать нарушению этой стабильности, а следовательно, и снижению благосостояния. Во-вторых, повышение эффективности в рамках монополии сопровождается существенным сокращением производственного персонала. В Великобритании, например, в сфере электроэнергетики число служащих сократилось более чем на 50%. Сокращение персонала требует дополнительных компенсационных мер высвобожденным работникам со стороны правительства, необходимости расходов на их переподготовку. В-третьих, отрасли естественной монополии созданы на средства налогоплательщиков. Государство же получает право на управление этими отраслями, но не на продажу их, тем более, иностранным инвесторам. В-четвертых, опыт приватизации и коммерциализации показывает, что при их осуществлении растут трансформационные издержки. Например, при реструктуризации угольной промышленности в России образовались многочисленные посредники, которые способствовали росту этих издержек. В этой связи А. Городецкий и Ю. Павленко отмечают, что наиболее обоснованным вариантом реформирования естественных монополий является модель «мягкого» реформирования, в которой предусматривается совершенствование тарифного и иных форм регулирования в сочетании с максимальной «прозрачностью» финансовой отчетности [10, с. 145]. Авторы убеждены, что естественные монополии – национальное достояние, во многом не имеющее аналогов в мире. В-пятых, можно предполагать, что при реструктуризации естественных монополий в отдельных отраслях возможно формирование олигополистических структур и местных монополий с последующим захватом рыночной власти. И, наконец, в-шестых, возможно становление «управляемого рынка», на котором государственные структуры тотально управляют субъектами хозяйствования, несмотря на формальную либерализацию. Само государство может стать наиболее серьезной угрозой развитию рыночных отношений в отрасли.
Из экономических соображений исходят сторонники коммерциализации и приватизации отдельных сфер естественной монополии. Слишком большой размер естественных монополий, по их мнению, приводит к неоправданно высоким издержкам. Поэтому потребители вынуждены оплачивать очень большие счета на услуги, предоставляемые субъектами естественных монополий. Дезинтеграция и приватизация должны привести к сокращению издержек и снижению тарифов. Частные поставщики также могут предоставлять и скидки особым слоям населения. Продажа собственности этих монополий позволяет снизить и дефицит государственного бюджета, избежать повышения налогов и даже снизить и отменить некоторые из них. Показателен в этом опыт США и Японии. В результате дерегулирования естественных монополий годовые выгоды американских потребителей составили 42–54 млрд. долларов, в Японии – 36 млрд. долларов. В США цены на воздушные перевозки упали на 30%, в телекоммуникационной сфере – на 50%. Цены снизились потому, что реальные операционные издержки упали в большинстве секторов на 25–75%.
Как бы ни различались точки зрения экономистов, едины они в одном – в краткосрочном периоде эффект, особенно социальный (снижение цен), от коммерциализации и приватизации мало вероятен. Достаточно обратиться к опыту коммерциализации и приватизации телекоммуникационного рынка в России, Украине, Литве. Услуги связи стали недоступными огромному количеству людей из-за низкой платежеспособности населения. Сейчас тарифы в России и Украине выше, чем в Беларуси, в 5–10 раз. В долговременной же перспективе, если образованные компании окажутся в руках независимых собственников, конкуренция рано или поздно приведет к росту инвестиций в основной капитал, повышению технологического уровня эффективности. А это, в свою очередь, должно снизить средние издержки компаний и в конечном итоге привести к относительному снижению цен.
Висновок
При использовании зарубежного опыта, безусловно, следует учитывать дополнительные сложности, связанные с переходными процессами в постсоциалистических странах, что требует особой гибкости и адаптативности формируемых стратегий реформирования, устойчивости получаемых результатов к динамике экономической ситуации. Следует иметь в виду особый генезис постсоциалистических естественных монополий, сложившихся не в условиях конкурентной среды, а образованных административным путем в централизованно управляемой системе, сращивание функций государственного управления и хозяйствования в рамках единого субъекта. На наш взгляд, когда идет речь об использовании зарубежного опыта коммерциализации и приватизации естественных монополий, то это – прежде всего использование инструментария этих процессов.
Література
1. Про природні монополії: Закон Республіки Білорусь / / Нац. екон. газ. - 2003. – №17.
2. Національна економічна газета. - 2004. – №76. - С. 6.
3. Ракова, Є. Енергетичний розряд монополії / / Нац. екон. газ. - 2004. - № 50. - С. 19.
4. Томпсон, У. Реструктуризація електроенергетики: до реальної конкуренції або потьомкінського лібералізації / / Питання економіки. - 2005. – №11. - С. 39.
5. Національна економічна газета. - 2004. - № 50. - С. 19.
6. Білоусова, Н.І., Васильєва, Е.М., Лівшиць, В.М. Реформування природних монополій в Росії: теоретичний аспект / / ЕКО. - 1999. - № 4. - С. 95-96.
7. Вільямсон, О. Економічні інститути капіталізму. - СПб.: Лениздат, 1996. - С. 517.
8. Гільфердінг, Р. Фінансовий капітал. Дослідження новітньої фази розвитку капіталізму. М., 1959. - С. 248.
9. Клейн, Н. Антимонопольне законодавство і законодавство про природні монополії / / Право і економіка. - 1998. - № 1. - С. 46.
10. Городецький, А., Павленко, Ю. Реформування природних монополій / / Питання економіки. - 2000. - № 1. - С. 145.