МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
МІНСЬКИЙ ІНСТИТУТ УПРАВЛІННЯ
Контрольна робота
По курсу: «Фінансовий менеджмент»
На тему: «Форми безготівкових розрахунків»
______________________________
______________________________
______________________________
______________________________
Мінськ
2009
Зміст
Форми безготівкових розрахунків
Список використаної літератури
Форми безготівкових розрахунків
Форми розрахунків - врегульовані законодавством способи виконання через банк грошових зобов'язань підприємств і організацій. Безготівкові розрахунки здійснюються в різних формах, кожна з яких має специфічні особливості в характері і рух розрахункових документів. Відповідно до чинного законодавства в сучасних умовах використовуються такі форми безготівкових розрахунків:
- Платіжні доручення;
- Платіжні вимоги-доручення;
- Акредитиви;
- Чеки;
- Векселі;
- Розрахунки по інкасо [3, с.221].
Форми розрахунків між платником та одержувачем визначаються ними самими у договорах.
Розрахунки платіжними дорученнями - форма безготівкових розрахунків, при якій платник представляє в обслуговуюче його установа банку розрахунковий документ, що містить доручення про перерахування певної суми зі свого рахунку на рахунок отримувача коштів у термін, передбачений законом або встановлений відповідно до нього, в цьому або іншому банку . Доручення платника виконується банком за наявності коштів на його рахунку. Для здійснення платежу може бути використана також позика банку при наявності в хозоргана права на її отримання. На рис. 1 представлений документообіг при розрахунках платіжними дорученнями.
У розрахунках за товари та послуги платіжні доручення можуть використовуватися в наступних випадках: за отримані товари та надані послуги за умови посилання в дорученні на номер і дату документа, що підтверджує отримання товару або послуг платником; для платежів в порядку попередньої оплати товарів і послуг; при здійсненні планових платежів, що використовуються при постійних господарських зв'язках покупців з сільськогосподарськими товаровиробниками, підприємствами харчової та переробної промисловості; для погашення кредиторської заборгованості за товарними операціями; при розрахунках за товари і послуги за рішеннями суду та арбітражу. Всі нетоварні операції відбуваються виключно платіжними дорученнями: платежі до бюджету та органи державного та соціального страхування, перерахування коштів органам державного і соціального страхування; погашення банківських позичок і відсотків по позиках, сплата пені, штрафів і т.д. Розрахунки дорученнями, акцептованими банком, використовуються при розрахунках бюджетних організацій за отримані товари та надані послуги в межах одного міста, при розрахунках з підприємствами зв'язку за поштові перекази, пересилання поштових посилок і для оплати накладених платежів.
SHAPE \ * MERGEFORMAT
Рис.1. Схема документообігу при розрахунках платіжними дорученнями (1 - відвантаження продукції, надання послуг, виконання робіт, 2 - пред'явлення в банк платіжного доручення на перерахування коштів постачальнику; 3 - виписка з розрахункового рахунку про списання суми з рахунку платника; 4 - напрямок платіжного доручення з банку платника в установу банку, що обслуговує одержувача; 5 - виписка з розрахункового рахунку постачальника про зарахування суми).
За домовленістю сторін платежі дорученнями можуть бути:
- Терміновими;
- Достроковими;
- Відстроченими.
При цьому строковий платіж відбувається в наступних варіантах:
- Авансовий платіж (тобто до відвантаження товару);
- Після відвантаження товару (тобто шляхом прямого акцепту товару);
- Часткові платежі при великих угодах [11, с.406].
Достроковий і відстрочений платежі можуть мати місце в рамках договірних відносин сторін без шкоди для їх фінансового становища.
Перевага розрахунків платіжними дорученнями полягає в тому, що вони забезпечують відносно простий і швидкий документообіг, прискорення руху грошових коштів, максимальне зближення моментів отримання покупцями товарів і здійснення платежу, можливість для платника попередньої перевірки якості оплачуваних товарів або послуг. Загалом безготівковому обороті ця форма розрахунків становить понад 80%.
Набули поширення розрахунки платіжними вимогами-дорученнями. Платіжна вимога-доручення являє собою вимогу постачальника (одержувача грошей) до покупця (платнику) оплатити на підставі направлених в обслуговуючий банк платника розрахункових і відвантажувальних документів вартість поставленої за договором продукції, виконаних робіт, наданих послуг. Рис.2 ілюструє документообіг при розрахунках платника вимогами-дорученнями.
SHAPE \ * MERGEFORMAT
Рис. 2. Схема документообігу при розрахунках платіжними вимогами-дорученнями (1 - відвантаження продукції, виконання робіт, надання послуг; 2 - виписка комплекту платіжних вимог-доручень та пересилання його разом з відвантажувальними документами в банк платника; 3 - передача банком-платником отриманих документів для акцепту покупця ; 4 - повернення платіжних вимог-доручень з акцептом; 5 - направлення документів з банку платника в установу банку, що обслуговує одержувача; 6 - виписка з розрахункового рахунку одержувача про зарахування суми.
Особливості реквізитів платіжної вимоги-доручення, що відрізняють його від всіх інших форм розрахунків, полягають у тому, що вони відображають і суму вимоги одержувача грошей, завірену підписами посадових осіб і відбитком печатки, та суму, яку платник доручив банку списати зі свого рахунку, також завірену підписами посадових осіб і відбитком печатки.
Платіжна вимога-доручення виписується постачальником і разом з відвантажувальними та іншими передбаченими договором документами надсилається до банку покупця.
Надійшов у банк платника платіжна вимога-доручення оплачується покупцем лише в порядку попереднього акцепту. Заявлений платником відмову від акцепту може бути повним або частковим і обов'язково повинен бути мотивований. Термін акцепту (повного або часткового) встановлюється в 3 робочих дні, не враховуючи дня надходження до банку розрахункових документів. У разі неотримання банком акцепту платника за платіжною вимогою-дорученням воно повертається в банк постачальника із зазначенням, що розрахунковий документ не акцептовано. Відповідальність за обгрунтованість відмови від оплати платіжних вимог-доручень несуть платники. Суперечок по суті відмови від акцепту банки не розглядають. Усі виниклі розбіжності повинні вирішуватися в претензійно-позовному порядку.
Платіжне вимога-доручення приймається банком лише за наявності коштів на рахунку платника.
Розрахунки платіжними вимогами-дорученнями, так само як і платіжні доручення, не вимагають великих витрат на їх проведення, однак швидкість розрахунків по них трохи нижче. Вони зміцнюють договірні відносини в господарстві, так як їх оформлення здійснює сам одержувач платежу (постачальник) відразу ж після відвантаження продукції або надання послуг. Платіж здійснюється за згодою платника після попередньої перевірки їм розрахункових і товарно-транспортних документів постачальника [6, с.87].
Акредитивна форма розрахунків. При розрахунках за акредитивом банк, що діє за дорученням платника про відкриття акредитива, зобов'язується здійснити за вказівкою клієнта одну з таких дій:
а) здійснити платіж третій особі;
б) сплатити переказний вексель;
в) акцептувати його;
г) врахувати вексель проти подання одержувачем документів, визначених умовами акредитива.
Доручення клієнта банку виставити акредитив оформляється у вигляді заяви на акредитив, у якому зазначаються такі відомості: номер договору, за яким відкривається акредитив; термін дії акредитива; найменування постачальника; найменування банку, що виконував акредитив; місце виконання акредитива; повне і точне найменування документів, проти яких проводяться виплати по акредитиву; вид акредитива з зазначенням, для відвантаження яких товарів він відкривається, терміну відвантаження, способу реалізації акредитива. Умовою виконання акредитиву може бути акцепт уповноваженого представника платника. Можуть бути включені і додаткові умови, пов'язані з транспортуванням товарів.
Банк, що одержав заяву клієнта і зобов'язаний виставити акредитив, називається банком-емітентом. У тому випадку, коли одержувач коштів обслуговується тим самим банком, що і платник, банк виконує виставлений ним акредитив самостійно.
Проте якщо одержувач коштів обслуговується іншим банком, то банк-емітент виставляє акредитив в банку отримувача коштів, який здійснює його виконання, тобто є виконуючим банком.
Можливе відкриття наступних видів акредитивів:
- Покриті або непокриті (гарантовані) акредитиви;
- Відкличні або безвідкличні акредитиви.
Покритими (депонованими) вважаються акредитиви, при відкритті яких банк-емітент перераховує кошти платника або наданий йому кредит у розпорядження виконуючого банку. У разі відкриття непокритого (гарантованого) акредитива виконуючому банку надається право списувати всю суму акредитива з ведеться у нього рахунки банку-емітента.
Відзивним визнається акредитив, який може бути змінений або анульований банком-емітентом без попереднього повідомлення одержувача грошових коштів. Акредитив вважається відзивним, якщо в ньому не вказано інше.
Безвідкличний акредитив, який не може бути змінений або анульований без згоди одержувача коштів. Різновид безвідкличного акредитива - підтверджений акредитив. Виконуючий банк підтверджує безвідкличний акредитив на прохання банку-емітента, тобто він приймає на себе поряд з емітентом зобов'язання по акредитиву.
Отримавши повідомлення про відкриття акредитива, постачальник відвантажує продукцію на адресу покупця. Для отримання коштів по акредитиву він представляє у виконуючий банк товарно-транспортні документи та реєстр рахунків-фактур на відвантажену продукцію, на підставі яких банк перевіряє виконання постачальником всіх умов акредитива і тільки після цього виплачує по акредитиву. Виплата з акредитива готівки не допускається.
Повідомлення про здійснений платіж і відповідні товарно-транспортні документи відсилаються банку-емітенту для вручення платнику.
Закриття акредитива у виконуючому банку проводиться:
- Після закінчення терміну акредитива;
- За заявою одержувача коштів про відмову від використання акредитива до закінчення терміну його дії, якщо така можливість передбачена умовами акредитива;
- На вимогу платника, якщо акредитив є відзивним.
Перевага акредитивної форми розрахунків полягає в гарантії платежу і можливості отримати його в найкоротший термін після відвантаження товарів. Цю форму розрахунків воліє постачальник, якщо не впевнений у платоспроможності покупця. Недолік розрахунків акредитивами - відволікання з обороту покупця коштів, так як він резервує їх для оплати рахунків постачальника до відвантаження товарів. Акредитивна форма розрахунків має незначну питому вагу в платіжному обороті [1, с. 270].
Розрахунки чеками. Чек - цінний папір, що містить нічим не обумовлене розпорядження чекодавця банку здійснити платіж зазначеної в чеку суми чекодержателю або певній особі.
Учасниками відносин за чеком є чекодавець, чекодержатель і платник. Чекодавцем вважається особа, що виписало чек; чекодержатель - будь-яка фізична або юридична особа, яка є законним власником виписаного чека; платником є банк або інша кредитна організація, що отримали ліцензію на здійснення банківських операцій, де чекодавець має кошти, якими він має право розпоряджатися шляхом виставлення чеків.
Чек має містити такі реквізити:
- Найменування «чек», включене в текст документа;
- Доручення платнику виплатити певну грошову суму;
- Найменування платника і вказівка рахунку, з якого повинен бути здійснений платіж;
- Вказівка валюти платежу;
- Зазначення дати і місця складання чека; якщо місце складання не зазначено, то чек розглядається як підписаний у місці знаходження чекодавця;
- Підпис особи, що чек, - чекодавця.
Відсутність у документі будь-якого із зазначених реквізитів позбавляє його сили чека.
Форма чека та порядок його заповнення визначаються законом і встановленими згідно з ним банківськими правилами.
Розрізняють чеки іменні, пред'явницькі і ордерні.
Іменний чек виписується на певну особу і не підлягає передачі. Чек пред'явника (представницькою чек) передається від однієї особи іншій шляхом простого вручення. Ордерний чек може передаватися за допомогою передавального підпису (індосаменту). Індосамент може бути іменним, якщо в ньому зазначено особа, якій передається чек, і бланковим, якщо така особа не зазначена. Передача чека шляхом індосаменту може бути здійснена будь-якій особі. Число індосаментів не обмежена.
Платіж за чеком може бути гарантований повністю або частково через аваль, який проставляється на лицьовій стороні чека з вказівкою ким і за кого він виданий. Аваль підписується авалістом із зазначенням дати здійснення написи, місця знаходження організації або особи, які вчинили аваль. Аваль - це додаткова гарантія того, що платіж буде здійснено.
З точки зору інкасації (отримання коштів) чеки підрозділяються на:
- Грошові чеки, які застосовуються для виплати власникові чека готівки в банку, наприклад на заробітну плату, господарські потреби, витрати на відрядження, закупівлю сільгосппродуктів і т.д.;
- Розрахункові чеки - це чеки, які застосовуються для безготівкових розрахунків. В даний час при платежах за товари та надані послуги використовуються чеки, оплачувані за рахунок коштів, які попередньо депоновані клієнтом-чекодавцем на окремому банківському рахунку. Для отримання чекової книжки підприємство повинно подати в обслуговуючий його банк заяву за встановленою формою, а також платіжне доручення на перерахування коштів з його розрахункового рахунку на окремий рахунок «Розрахункові чеки».
Чекова книжка є бланки чеків «Расчегний чек», зброшуровані в книжки встановленого зразка по 10, 20, 25 і 50 аркушів. Бланки чекових книжок є документами суворої звітності. Клієнт отримує в банку чекову книжку із зазначенням суми, депонованої банком, у межах якої він може виписувати чеки.
Вказану в чеку суму банк-платник вьгдает чекодержателю за рахунок коштів, що знаходяться на рахунку чекодавця, або за рахунок коштів, що депоновані ним на окремому рахунку. При тимчасовій відсутності коштів на рахунку чекодавця банк за погодженням з чекодавцем може оплатити чек за рахунок власних коштів.
Чек пред'являється до оплати в 10-денний термін з дня виписки.
Відмова від оплати чека має бути посвідчений одним з таких способів:
- Відміткою платника на чеку про відмову в його оплаті;
- Відміткою інкасуючого банку із зазначенням дати про те, що чек своєчасно виставлений і не оплачений;
- Складанням нотаріусом протесту чека.
У разі відмови платника від оплати чека чекодержатель має право за своїм вибором пред'явити позов до одного або до всіх зобов'язаних за чеком осіб (чекодавцю, авалістів, індосаменту), які несуть перед ним солідарну відповідальність. Термін позову - шість місяців з дня закінчення строку пред'явлення чека до платежу [4, с.380].
Розрахунки векселями. Вексельна форма розрахунків являє собою розрахунки між постачальником і платником за товари та послуги з відстрочкою платежу (комерційний кредит) на основі спеціального документа - векселя. Вексель - це цінний папір, що засвідчує нічим не обумовлене зобов'язання векселедавця або іншого вказаного у ньому платника виплатити векселедержателю при настанні передбаченого векселем терміну обумовлену суму. Основними учасниками вексельного правовідносини є векселедавець, векселедержатель та платник. Векселедавець векселя - особа, що становить і видає вексель. Векселедержатель - власник векселя, має право на отримання зазначеної у векселі грошової суми. У залежності від того, хто виступає в якості платника але векселем - сам векселедавець чи третя особа - розрізняють два види векселів: простий чи переказний. Простий вексель - письмовий документ, складений з урахуванням всіх обов'язкових для нього реквізитів, що містить просте нічим не обумовлене зобов'язання векселедавця сплатити встановлену у документі грошову суму одержувачеві платежу, зазначеному в тексті векселя, або відповідно до його наказом векселедержателю. Перекладний вексель - письмовий документ, складений з урахуванням всіх обов'язкових для нього реквізитів і містить: просте нічим не обумовлене пропозицію однієї особи (векселедавця) іншій особі (платнику) сплатити встановлену в документі грошову суму одержувачеві платежу, зазначена у векселі, або відповідно до його наказом, найменування та адресу місця знаходження юридичної особи, яка є платником, або прізвище, ініціали, а також адреса місця проживання громадянина, що є платником.
Видачею векселя визнається фактичне вручення векселя перший векселедержателю, який має право здійснювати всі права за векселем з моменту видачі йому векселя векселедавцем.
Основні риси векселя, як вони встановлені Женевської конвенції 1930 р. і прийняті в практиці, такі:
- Абстрактний характер зобов'язання, вираженого векселем (текст векселя не повинен містити посилання на угоду, що є підставою видачі векселя);
- Безперечний характер зобов'язання за векселем;
- Безумовний характер зобов'язання за векселем (вексель містить просте і нічим не обумовлений або зобов'язання сплатити певну суму);
- Вексель - документ, що має суворо встановлені обов'язкові реквізити.
Такими реквізитами переказного і простого векселів є:
- Найменування документа «вексель»;
- Зазначення терміну платежу;
- Зазначення місця, в якому платіж за векселем повинен бути зроблений;
- Найменування (ім'я) особи, якій або за розпорядженням якого платіж за векселем повинен бути зроблений;
- Зазначення дати складання векселя і місця його складання;
- Найменування (ім'я) та підпис векселедавця.
У переказному векселі повинен бути присутнім також реквізит «найменування платника», що містить: повне найменування та адресу місця знаходження юридичної особи, яка є платником, або прізвище, ініціали, а також адреса місця проживання громадянина, що є платником.
Вексельне законодавство передбачає можливість передачі векселя з рук в руки як знаряддя платежу за допомогою передавального напису - індосаменту. Особа, яка передає вексель за індосаментом, називається індосантом ', особа, якій вексель передається за індосаментом, - індосатом. До останнього переходять всі права і зобов'язання за векселем.
Платіж за векселем може бути забезпечений за допомогою авалю - вексельного поручительства, в силу якого особа (аваліст), яка оформила аваль на векселі, приймає на себе відповідальність за виконання зобов'язань будь-ким з осіб, які підписали вексель.
Векселедержатель чи будь-яке інше особа, у якої знаходиться переказний вексель, вправі до настання терміну платежу за цим векселем пред'явити його для акцепту платнику. Акцепт - згода платника, вказаного векселедавцем у переказному векселі, з пропозицією оплатити вексель у строк на умовах, викладених у тексті векселя; відбувається у вигляді проставлення на векселі власноручного підпису.
Обов'язкова умова оплати векселя - фактичне пред'явлення його векселедержателем до платежу в строк, установлений відповідно до містяться в самому тексті векселя вказівками. Оплата векселя одержувачу може бути здійснена готівкою або шляхом перерахування на його рахунок суми платежу.
Захист прав, що випливають з векселя, вимагає виконання обов'язкової досудової процедури - протесту. Протест векселя є публічним актом нотаріальної контори, яка офіційно фіксує відмова від акцепту переказного векселя або платежу за векселем.
Чинне законодавство встановлює порядок вчинення протесту векселя. Після здійснення процедури протесту векселя векселедержатель отримує право на стягнення суми платежу за векселем у судовому порядку.
В даний час вексель використовується як інструмент оформлення комерційного кредиту, наданого у товарній формі постачальником покупцеві. Переваги його полягають в сполученні в ньому двох найважливіших функцій - кредитної та розрахункової. Як розрахунковий інструмент вексель може ефективно замінювати в обороті готівкові гроші завдяки своїй властивості передавання за індосаментом. Інша важлива особливість векселя полягає в тому, що всі лила, що беруть участь в ланцюжку передачі векселя, несуть перед останнім його власником солідарну відповідальність за погашення вексельного боргу.
Розвиток комерційного кредиту і вексельного обігу допомагає вирішувати проблему взаємних неплатежів підприємств і організацій, стабілізувати грошовий обіг у країні. Існують чотири можливості використання комерційного векселя векселедержателем:
- Тримати до настання терміну його оплати;
- Використовувати для погашення своїх боргових зобов'язань;
- Продати комерційному банку;
- Отримати кредит під заставу векселів.
В даний час багато підприємств використовують прості векселі комерційних банків (безумовне боргове зобов'язання банку) для подолання кризи неплатежів, прискорення взаєморозрахунків, а також як ліквідний засіб застави [9, с.501].
Розрахунки по інкасо. Цивільний кодекс передбачає розрахунки по інкасо, виконання інкасового доручення. При розрахунках по інкасо банк зобов'язується за дорученням свого клієнта і за його рахунок отримати від боржника (платника) належні клієнту кошти і (або) акцепт платежу. Ці розрахунки здійснюються на основі інкасового доручення одержувача платежу. Інкасове доручення може бути оформлено за допомогою різних розрахункових документів, а також іншим способом (чеком, векселем).
Платежі в порядку інкасо можуть здійснюватися як з акцептом, так і без акцепту платника у випадках, передбачених законодавством або договором між банком і клієнтом.
Безспірне списання коштів з рахунків підприємств здійснюється державними податковими інспекціями при стягненні недоїмок з податків та інших обов'язкових платежах до бюджету, сум штрафів та інших санкціях, передбачених законодавчими актами, а також за виконавчими і прирівняним до них документам.
Виконавчими документами, на підставі яких проводиться списання коштів, є:
а) накази Держарбітражу, а також відомчих арбітражів і комісій, мають право видавати накази на виконання рішень шляхом звернення стягнення на рахунки в банку;
б) виконавчі листи, видані судами;
в) виконавчі написи, учинені нотаріусами, і ряд
інших документів.
При стягненні коштів на підставі виконавчих та прирівняних до них документів стягувачі представляють в банк інкасове доручення з посиланням на дату і номер виконавчого або прирівняного до нього документа.
Доручення, засновані на наказах арбітражу, рішеннях суду або виконавчого напису нотаріусів, пред'являються з додатком відповідних справжніх виконавчих документів або їх дублікатів. Виконавчі документи повинні містити повне і точне найменування стягувача і платника, розмір стягуваної суми, а також вказівка, з якого рахунку платника її слід списати.
Банк, що одержав від клієнта інкасове доручення, називається банком-емітентом. Якщо цей банк здійснює розрахунково-касове обслуговування платника та одержувача коштів, він, одночасно є виконуючим банком. Банк-емітент, який одержав доручення клієнта, має право залучати для його виконання інший банк (виконуючий банк), направивши йому при цей відповідні документи.
Кошти, списані виконуючим банком з рахунку платника (інкасовані суми), повинні бути негайно передані в розпорядження банку-емітента, який повинен зарахувати ці кошти на рахунок клієнта. Якщо платіж та (або) акцепт не були отримані, виконуючий банк зобов'язаний сповістити банк-емітент про причини неплатежу або відмови від акцепту, а банк-емітент у свою чергу - сповістити клієнта, запитавши у нього вказівки щодо подальших дій.
Розглянувши різні форми розрахунків, можна зробити висновок, що фінансовий менеджер повинен бути зацікавлений у використанні таких форм, які найбільш повно забезпечують інтереси підприємства, сприяють прискоренню оборотності засобів, не призводять до їх тривалого відволікання, скорочують витрати праці, пов'язані з оформленням і обробкою документів.
Список використаної літератури
1. Барабанов А.І., Гаврилова О.М., Сисоєва Є.Ф. і ін Фінансовий менеджмент. М.: КноРус, 2009. - 432 с.
2. Бланк І.А. Енциклопедія фінансового менеджера. Ростов-на-Дону.: Фенікс, 2008. - 378 с.
3. Кириченко Т.В. Фінансовий менеджмент. Мн.: Нове знання, 2008. - 365 с.
4. Ковальов В.В. Курс фінансового менеджменту. М.: Проспект, 2009. - 480 с.
5. Ковальов В.В. Фінансовий менеджмент. М.: КноРус, 2007. - 384 с.
6. Масленников В.В., Талонів А.В. Фінансовий менеджмент в управлінні комерційною нерухомістю. М.: КноРус, 2009. - 232 с.
7. Кудіна М.В. Фінансовий менеджмент. М.: Юніті, 2008. - 320 с.
8. Найдьонова Р.І., Віноходова А.Ф. Фінансовий менеджмент. М.: КноРус, 2009. - 208 с.
9. Стоянова Е.С. Фінансовий менеджмент: теорія і практика. М.: Перспектива, 2008. - 656 с.
10. Фінансовий менеджмент. / Под ред. Поляка Г.Б. М.: Юніті, 2009. - 527 с.
11. Еріашвілі Н.Д., Нікуліна М.М., Суходоев Д.В. Фінансовий менеджмент організації. Теорія і практика. М.: Юніті, 2009. - 511 с.
12. Яблукова Р.З. Шпаргалка з фінансового менеджменту. М.: Велбі, 2005. - 76 с.
МІНСЬКИЙ ІНСТИТУТ УПРАВЛІННЯ
Контрольна робота
По курсу: «Фінансовий менеджмент»
На тему: «Форми безготівкових розрахунків»
______________________________
______________________________
______________________________
______________________________
Мінськ
2009
Зміст
Форми безготівкових розрахунків
Список використаної літератури
Форми безготівкових розрахунків
Форми розрахунків - врегульовані законодавством способи виконання через банк грошових зобов'язань підприємств і організацій. Безготівкові розрахунки здійснюються в різних формах, кожна з яких має специфічні особливості в характері і рух розрахункових документів. Відповідно до чинного законодавства в сучасних умовах використовуються такі форми безготівкових розрахунків:
- Платіжні доручення;
- Платіжні вимоги-доручення;
- Акредитиви;
- Чеки;
- Векселі;
- Розрахунки по інкасо [3, с.221].
Форми розрахунків між платником та одержувачем визначаються ними самими у договорах.
Розрахунки платіжними дорученнями - форма безготівкових розрахунків, при якій платник представляє в обслуговуюче його установа банку розрахунковий документ, що містить доручення про перерахування певної суми зі свого рахунку на рахунок отримувача коштів у термін, передбачений законом або встановлений відповідно до нього, в цьому або іншому банку . Доручення платника виконується банком за наявності коштів на його рахунку. Для здійснення платежу може бути використана також позика банку при наявності в хозоргана права на її отримання. На рис. 1 представлений документообіг при розрахунках платіжними дорученнями.
У розрахунках за товари та послуги платіжні доручення можуть використовуватися в наступних випадках: за отримані товари та надані послуги за умови посилання в дорученні на номер і дату документа, що підтверджує отримання товару або послуг платником; для платежів в порядку попередньої оплати товарів і послуг; при здійсненні планових платежів, що використовуються при постійних господарських зв'язках покупців з сільськогосподарськими товаровиробниками, підприємствами харчової та переробної промисловості; для погашення кредиторської заборгованості за товарними операціями; при розрахунках за товари і послуги за рішеннями суду та арбітражу. Всі нетоварні операції відбуваються виключно платіжними дорученнями: платежі до бюджету та органи державного та соціального страхування, перерахування коштів органам державного і соціального страхування; погашення банківських позичок і відсотків по позиках, сплата пені, штрафів і т.д. Розрахунки дорученнями, акцептованими банком, використовуються при розрахунках бюджетних організацій за отримані товари та надані послуги в межах одного міста, при розрахунках з підприємствами зв'язку за поштові перекази, пересилання поштових посилок і для оплати накладених платежів.
SHAPE \ * MERGEFORMAT
1 |
Банк покупця |
Банк постачальника |
Постачальник-одержувач |
5 |
4 |
3 |
2 |
Покупець-платник |
Рис.1. Схема документообігу при розрахунках платіжними дорученнями (1 - відвантаження продукції, надання послуг, виконання робіт, 2 - пред'явлення в банк платіжного доручення на перерахування коштів постачальнику; 3 - виписка з розрахункового рахунку про списання суми з рахунку платника; 4 - напрямок платіжного доручення з банку платника в установу банку, що обслуговує одержувача; 5 - виписка з розрахункового рахунку постачальника про зарахування суми).
За домовленістю сторін платежі дорученнями можуть бути:
- Терміновими;
- Достроковими;
- Відстроченими.
При цьому строковий платіж відбувається в наступних варіантах:
- Авансовий платіж (тобто до відвантаження товару);
- Після відвантаження товару (тобто шляхом прямого акцепту товару);
- Часткові платежі при великих угодах [11, с.406].
Достроковий і відстрочений платежі можуть мати місце в рамках договірних відносин сторін без шкоди для їх фінансового становища.
Перевага розрахунків платіжними дорученнями полягає в тому, що вони забезпечують відносно простий і швидкий документообіг, прискорення руху грошових коштів, максимальне зближення моментів отримання покупцями товарів і здійснення платежу, можливість для платника попередньої перевірки якості оплачуваних товарів або послуг. Загалом безготівковому обороті ця форма розрахунків становить понад 80%.
Набули поширення розрахунки платіжними вимогами-дорученнями. Платіжна вимога-доручення являє собою вимогу постачальника (одержувача грошей) до покупця (платнику) оплатити на підставі направлених в обслуговуючий банк платника розрахункових і відвантажувальних документів вартість поставленої за договором продукції, виконаних робіт, наданих послуг. Рис.2 ілюструє документообіг при розрахунках платника вимогами-дорученнями.
SHAPE \ * MERGEFORMAT
1 |
Банк покупця |
Банк постачальника |
Постачальник-одержувач |
6 |
5 |
3 |
4 |
Покупець-платник |
2 |
Рис. 2. Схема документообігу при розрахунках платіжними вимогами-дорученнями (1 - відвантаження продукції, виконання робіт, надання послуг; 2 - виписка комплекту платіжних вимог-доручень та пересилання його разом з відвантажувальними документами в банк платника; 3 - передача банком-платником отриманих документів для акцепту покупця ; 4 - повернення платіжних вимог-доручень з акцептом; 5 - направлення документів з банку платника в установу банку, що обслуговує одержувача; 6 - виписка з розрахункового рахунку одержувача про зарахування суми.
Особливості реквізитів платіжної вимоги-доручення, що відрізняють його від всіх інших форм розрахунків, полягають у тому, що вони відображають і суму вимоги одержувача грошей, завірену підписами посадових осіб і відбитком печатки, та суму, яку платник доручив банку списати зі свого рахунку, також завірену підписами посадових осіб і відбитком печатки.
Платіжна вимога-доручення виписується постачальником і разом з відвантажувальними та іншими передбаченими договором документами надсилається до банку покупця.
Надійшов у банк платника платіжна вимога-доручення оплачується покупцем лише в порядку попереднього акцепту. Заявлений платником відмову від акцепту може бути повним або частковим і обов'язково повинен бути мотивований. Термін акцепту (повного або часткового) встановлюється в 3 робочих дні, не враховуючи дня надходження до банку розрахункових документів. У разі неотримання банком акцепту платника за платіжною вимогою-дорученням воно повертається в банк постачальника із зазначенням, що розрахунковий документ не акцептовано. Відповідальність за обгрунтованість відмови від оплати платіжних вимог-доручень несуть платники. Суперечок по суті відмови від акцепту банки не розглядають. Усі виниклі розбіжності повинні вирішуватися в претензійно-позовному порядку.
Платіжне вимога-доручення приймається банком лише за наявності коштів на рахунку платника.
Розрахунки платіжними вимогами-дорученнями, так само як і платіжні доручення, не вимагають великих витрат на їх проведення, однак швидкість розрахунків по них трохи нижче. Вони зміцнюють договірні відносини в господарстві, так як їх оформлення здійснює сам одержувач платежу (постачальник) відразу ж після відвантаження продукції або надання послуг. Платіж здійснюється за згодою платника після попередньої перевірки їм розрахункових і товарно-транспортних документів постачальника [6, с.87].
Акредитивна форма розрахунків. При розрахунках за акредитивом банк, що діє за дорученням платника про відкриття акредитива, зобов'язується здійснити за вказівкою клієнта одну з таких дій:
а) здійснити платіж третій особі;
б) сплатити переказний вексель;
в) акцептувати його;
г) врахувати вексель проти подання одержувачем документів, визначених умовами акредитива.
Доручення клієнта банку виставити акредитив оформляється у вигляді заяви на акредитив, у якому зазначаються такі відомості: номер договору, за яким відкривається акредитив; термін дії акредитива; найменування постачальника; найменування банку, що виконував акредитив; місце виконання акредитива; повне і точне найменування документів, проти яких проводяться виплати по акредитиву; вид акредитива з зазначенням, для відвантаження яких товарів він відкривається, терміну відвантаження, способу реалізації акредитива. Умовою виконання акредитиву може бути акцепт уповноваженого представника платника. Можуть бути включені і додаткові умови, пов'язані з транспортуванням товарів.
Банк, що одержав заяву клієнта і зобов'язаний виставити акредитив, називається банком-емітентом. У тому випадку, коли одержувач коштів обслуговується тим самим банком, що і платник, банк виконує виставлений ним акредитив самостійно.
Проте якщо одержувач коштів обслуговується іншим банком, то банк-емітент виставляє акредитив в банку отримувача коштів, який здійснює його виконання, тобто є виконуючим банком.
Можливе відкриття наступних видів акредитивів:
- Покриті або непокриті (гарантовані) акредитиви;
- Відкличні або безвідкличні акредитиви.
Покритими (депонованими) вважаються акредитиви, при відкритті яких банк-емітент перераховує кошти платника або наданий йому кредит у розпорядження виконуючого банку. У разі відкриття непокритого (гарантованого) акредитива виконуючому банку надається право списувати всю суму акредитива з ведеться у нього рахунки банку-емітента.
Відзивним визнається акредитив, який може бути змінений або анульований банком-емітентом без попереднього повідомлення одержувача грошових коштів. Акредитив вважається відзивним, якщо в ньому не вказано інше.
Безвідкличний акредитив, який не може бути змінений або анульований без згоди одержувача коштів. Різновид безвідкличного акредитива - підтверджений акредитив. Виконуючий банк підтверджує безвідкличний акредитив на прохання банку-емітента, тобто він приймає на себе поряд з емітентом зобов'язання по акредитиву.
Отримавши повідомлення про відкриття акредитива, постачальник відвантажує продукцію на адресу покупця. Для отримання коштів по акредитиву він представляє у виконуючий банк товарно-транспортні документи та реєстр рахунків-фактур на відвантажену продукцію, на підставі яких банк перевіряє виконання постачальником всіх умов акредитива і тільки після цього виплачує по акредитиву. Виплата з акредитива готівки не допускається.
Повідомлення про здійснений платіж і відповідні товарно-транспортні документи відсилаються банку-емітенту для вручення платнику.
Закриття акредитива у виконуючому банку проводиться:
- Після закінчення терміну акредитива;
- За заявою одержувача коштів про відмову від використання акредитива до закінчення терміну його дії, якщо така можливість передбачена умовами акредитива;
- На вимогу платника, якщо акредитив є відзивним.
Перевага акредитивної форми розрахунків полягає в гарантії платежу і можливості отримати його в найкоротший термін після відвантаження товарів. Цю форму розрахунків воліє постачальник, якщо не впевнений у платоспроможності покупця. Недолік розрахунків акредитивами - відволікання з обороту покупця коштів, так як він резервує їх для оплати рахунків постачальника до відвантаження товарів. Акредитивна форма розрахунків має незначну питому вагу в платіжному обороті [1, с. 270].
Розрахунки чеками. Чек - цінний папір, що містить нічим не обумовлене розпорядження чекодавця банку здійснити платіж зазначеної в чеку суми чекодержателю або певній особі.
Учасниками відносин за чеком є чекодавець, чекодержатель і платник. Чекодавцем вважається особа, що виписало чек; чекодержатель - будь-яка фізична або юридична особа, яка є законним власником виписаного чека; платником є банк або інша кредитна організація, що отримали ліцензію на здійснення банківських операцій, де чекодавець має кошти, якими він має право розпоряджатися шляхом виставлення чеків.
Чек має містити такі реквізити:
- Найменування «чек», включене в текст документа;
- Доручення платнику виплатити певну грошову суму;
- Найменування платника і вказівка рахунку, з якого повинен бути здійснений платіж;
- Вказівка валюти платежу;
- Зазначення дати і місця складання чека; якщо місце складання не зазначено, то чек розглядається як підписаний у місці знаходження чекодавця;
- Підпис особи, що чек, - чекодавця.
Відсутність у документі будь-якого із зазначених реквізитів позбавляє його сили чека.
Форма чека та порядок його заповнення визначаються законом і встановленими згідно з ним банківськими правилами.
Розрізняють чеки іменні, пред'явницькі і ордерні.
Іменний чек виписується на певну особу і не підлягає передачі. Чек пред'явника (представницькою чек) передається від однієї особи іншій шляхом простого вручення. Ордерний чек може передаватися за допомогою передавального підпису (індосаменту). Індосамент може бути іменним, якщо в ньому зазначено особа, якій передається чек, і бланковим, якщо така особа не зазначена. Передача чека шляхом індосаменту може бути здійснена будь-якій особі. Число індосаментів не обмежена.
Платіж за чеком може бути гарантований повністю або частково через аваль, який проставляється на лицьовій стороні чека з вказівкою ким і за кого він виданий. Аваль підписується авалістом із зазначенням дати здійснення написи, місця знаходження організації або особи, які вчинили аваль. Аваль - це додаткова гарантія того, що платіж буде здійснено.
З точки зору інкасації (отримання коштів) чеки підрозділяються на:
- Грошові чеки, які застосовуються для виплати власникові чека готівки в банку, наприклад на заробітну плату, господарські потреби, витрати на відрядження, закупівлю сільгосппродуктів і т.д.;
- Розрахункові чеки - це чеки, які застосовуються для безготівкових розрахунків. В даний час при платежах за товари та надані послуги використовуються чеки, оплачувані за рахунок коштів, які попередньо депоновані клієнтом-чекодавцем на окремому банківському рахунку. Для отримання чекової книжки підприємство повинно подати в обслуговуючий його банк заяву за встановленою формою, а також платіжне доручення на перерахування коштів з його розрахункового рахунку на окремий рахунок «Розрахункові чеки».
Чекова книжка є бланки чеків «Расчегний чек», зброшуровані в книжки встановленого зразка по 10, 20, 25 і 50 аркушів. Бланки чекових книжок є документами суворої звітності. Клієнт отримує в банку чекову книжку із зазначенням суми, депонованої банком, у межах якої він може виписувати чеки.
Вказану в чеку суму банк-платник вьгдает чекодержателю за рахунок коштів, що знаходяться на рахунку чекодавця, або за рахунок коштів, що депоновані ним на окремому рахунку. При тимчасовій відсутності коштів на рахунку чекодавця банк за погодженням з чекодавцем може оплатити чек за рахунок власних коштів.
Чек пред'являється до оплати в 10-денний термін з дня виписки.
Відмова від оплати чека має бути посвідчений одним з таких способів:
- Відміткою платника на чеку про відмову в його оплаті;
- Відміткою інкасуючого банку із зазначенням дати про те, що чек своєчасно виставлений і не оплачений;
- Складанням нотаріусом протесту чека.
У разі відмови платника від оплати чека чекодержатель має право за своїм вибором пред'явити позов до одного або до всіх зобов'язаних за чеком осіб (чекодавцю, авалістів, індосаменту), які несуть перед ним солідарну відповідальність. Термін позову - шість місяців з дня закінчення строку пред'явлення чека до платежу [4, с.380].
Розрахунки векселями. Вексельна форма розрахунків являє собою розрахунки між постачальником і платником за товари та послуги з відстрочкою платежу (комерційний кредит) на основі спеціального документа - векселя. Вексель - це цінний папір, що засвідчує нічим не обумовлене зобов'язання векселедавця або іншого вказаного у ньому платника виплатити векселедержателю при настанні передбаченого векселем терміну обумовлену суму. Основними учасниками вексельного правовідносини є векселедавець, векселедержатель та платник. Векселедавець векселя - особа, що становить і видає вексель. Векселедержатель - власник векселя, має право на отримання зазначеної у векселі грошової суми. У залежності від того, хто виступає в якості платника але векселем - сам векселедавець чи третя особа - розрізняють два види векселів: простий чи переказний. Простий вексель - письмовий документ, складений з урахуванням всіх обов'язкових для нього реквізитів, що містить просте нічим не обумовлене зобов'язання векселедавця сплатити встановлену у документі грошову суму одержувачеві платежу, зазначеному в тексті векселя, або відповідно до його наказом векселедержателю. Перекладний вексель - письмовий документ, складений з урахуванням всіх обов'язкових для нього реквізитів і містить: просте нічим не обумовлене пропозицію однієї особи (векселедавця) іншій особі (платнику) сплатити встановлену в документі грошову суму одержувачеві платежу, зазначена у векселі, або відповідно до його наказом, найменування та адресу місця знаходження юридичної особи, яка є платником, або прізвище, ініціали, а також адреса місця проживання громадянина, що є платником.
Видачею векселя визнається фактичне вручення векселя перший векселедержателю, який має право здійснювати всі права за векселем з моменту видачі йому векселя векселедавцем.
Основні риси векселя, як вони встановлені Женевської конвенції 1930 р. і прийняті в практиці, такі:
- Абстрактний характер зобов'язання, вираженого векселем (текст векселя не повинен містити посилання на угоду, що є підставою видачі векселя);
- Безперечний характер зобов'язання за векселем;
- Безумовний характер зобов'язання за векселем (вексель містить просте і нічим не обумовлений або зобов'язання сплатити певну суму);
- Вексель - документ, що має суворо встановлені обов'язкові реквізити.
Такими реквізитами переказного і простого векселів є:
- Найменування документа «вексель»;
- Зазначення терміну платежу;
- Зазначення місця, в якому платіж за векселем повинен бути зроблений;
- Найменування (ім'я) особи, якій або за розпорядженням якого платіж за векселем повинен бути зроблений;
- Зазначення дати складання векселя і місця його складання;
- Найменування (ім'я) та підпис векселедавця.
У переказному векселі повинен бути присутнім також реквізит «найменування платника», що містить: повне найменування та адресу місця знаходження юридичної особи, яка є платником, або прізвище, ініціали, а також адреса місця проживання громадянина, що є платником.
Вексельне законодавство передбачає можливість передачі векселя з рук в руки як знаряддя платежу за допомогою передавального напису - індосаменту. Особа, яка передає вексель за індосаментом, називається індосантом ', особа, якій вексель передається за індосаментом, - індосатом. До останнього переходять всі права і зобов'язання за векселем.
Платіж за векселем може бути забезпечений за допомогою авалю - вексельного поручительства, в силу якого особа (аваліст), яка оформила аваль на векселі, приймає на себе відповідальність за виконання зобов'язань будь-ким з осіб, які підписали вексель.
Векселедержатель чи будь-яке інше особа, у якої знаходиться переказний вексель, вправі до настання терміну платежу за цим векселем пред'явити його для акцепту платнику. Акцепт - згода платника, вказаного векселедавцем у переказному векселі, з пропозицією оплатити вексель у строк на умовах, викладених у тексті векселя; відбувається у вигляді проставлення на векселі власноручного підпису.
Обов'язкова умова оплати векселя - фактичне пред'явлення його векселедержателем до платежу в строк, установлений відповідно до містяться в самому тексті векселя вказівками. Оплата векселя одержувачу може бути здійснена готівкою або шляхом перерахування на його рахунок суми платежу.
Захист прав, що випливають з векселя, вимагає виконання обов'язкової досудової процедури - протесту. Протест векселя є публічним актом нотаріальної контори, яка офіційно фіксує відмова від акцепту переказного векселя або платежу за векселем.
Чинне законодавство встановлює порядок вчинення протесту векселя. Після здійснення процедури протесту векселя векселедержатель отримує право на стягнення суми платежу за векселем у судовому порядку.
В даний час вексель використовується як інструмент оформлення комерційного кредиту, наданого у товарній формі постачальником покупцеві. Переваги його полягають в сполученні в ньому двох найважливіших функцій - кредитної та розрахункової. Як розрахунковий інструмент вексель може ефективно замінювати в обороті готівкові гроші завдяки своїй властивості передавання за індосаментом. Інша важлива особливість векселя полягає в тому, що всі лила, що беруть участь в ланцюжку передачі векселя, несуть перед останнім його власником солідарну відповідальність за погашення вексельного боргу.
Розвиток комерційного кредиту і вексельного обігу допомагає вирішувати проблему взаємних неплатежів підприємств і організацій, стабілізувати грошовий обіг у країні. Існують чотири можливості використання комерційного векселя векселедержателем:
- Тримати до настання терміну його оплати;
- Використовувати для погашення своїх боргових зобов'язань;
- Продати комерційному банку;
- Отримати кредит під заставу векселів.
В даний час багато підприємств використовують прості векселі комерційних банків (безумовне боргове зобов'язання банку) для подолання кризи неплатежів, прискорення взаєморозрахунків, а також як ліквідний засіб застави [9, с.501].
Розрахунки по інкасо. Цивільний кодекс передбачає розрахунки по інкасо, виконання інкасового доручення. При розрахунках по інкасо банк зобов'язується за дорученням свого клієнта і за його рахунок отримати від боржника (платника) належні клієнту кошти і (або) акцепт платежу. Ці розрахунки здійснюються на основі інкасового доручення одержувача платежу. Інкасове доручення може бути оформлено за допомогою різних розрахункових документів, а також іншим способом (чеком, векселем).
Платежі в порядку інкасо можуть здійснюватися як з акцептом, так і без акцепту платника у випадках, передбачених законодавством або договором між банком і клієнтом.
Безспірне списання коштів з рахунків підприємств здійснюється державними податковими інспекціями при стягненні недоїмок з податків та інших обов'язкових платежах до бюджету, сум штрафів та інших санкціях, передбачених законодавчими актами, а також за виконавчими і прирівняним до них документам.
Виконавчими документами, на підставі яких проводиться списання коштів, є:
а) накази Держарбітражу, а також відомчих арбітражів і комісій, мають право видавати накази на виконання рішень шляхом звернення стягнення на рахунки в банку;
б) виконавчі листи, видані судами;
в) виконавчі написи, учинені нотаріусами, і ряд
інших документів.
При стягненні коштів на підставі виконавчих та прирівняних до них документів стягувачі представляють в банк інкасове доручення з посиланням на дату і номер виконавчого або прирівняного до нього документа.
Доручення, засновані на наказах арбітражу, рішеннях суду або виконавчого напису нотаріусів, пред'являються з додатком відповідних справжніх виконавчих документів або їх дублікатів. Виконавчі документи повинні містити повне і точне найменування стягувача і платника, розмір стягуваної суми, а також вказівка, з якого рахунку платника її слід списати.
Банк, що одержав від клієнта інкасове доручення, називається банком-емітентом. Якщо цей банк здійснює розрахунково-касове обслуговування платника та одержувача коштів, він, одночасно є виконуючим банком. Банк-емітент, який одержав доручення клієнта, має право залучати для його виконання інший банк (виконуючий банк), направивши йому при цей відповідні документи.
Кошти, списані виконуючим банком з рахунку платника (інкасовані суми), повинні бути негайно передані в розпорядження банку-емітента, який повинен зарахувати ці кошти на рахунок клієнта. Якщо платіж та (або) акцепт не були отримані, виконуючий банк зобов'язаний сповістити банк-емітент про причини неплатежу або відмови від акцепту, а банк-емітент у свою чергу - сповістити клієнта, запитавши у нього вказівки щодо подальших дій.
Розглянувши різні форми розрахунків, можна зробити висновок, що фінансовий менеджер повинен бути зацікавлений у використанні таких форм, які найбільш повно забезпечують інтереси підприємства, сприяють прискоренню оборотності засобів, не призводять до їх тривалого відволікання, скорочують витрати праці, пов'язані з оформленням і обробкою документів.
Список використаної літератури
1. Барабанов А.І., Гаврилова О.М., Сисоєва Є.Ф. і ін Фінансовий менеджмент. М.: КноРус, 2009. - 432 с.
2. Бланк І.А. Енциклопедія фінансового менеджера. Ростов-на-Дону.: Фенікс, 2008. - 378 с.
3. Кириченко Т.В. Фінансовий менеджмент. Мн.: Нове знання, 2008. - 365 с.
4. Ковальов В.В. Курс фінансового менеджменту. М.: Проспект, 2009. - 480 с.
5. Ковальов В.В. Фінансовий менеджмент. М.: КноРус, 2007. - 384 с.
6. Масленников В.В., Талонів А.В. Фінансовий менеджмент в управлінні комерційною нерухомістю. М.: КноРус, 2009. - 232 с.
7. Кудіна М.В. Фінансовий менеджмент. М.: Юніті, 2008. - 320 с.
8. Найдьонова Р.І., Віноходова А.Ф. Фінансовий менеджмент. М.: КноРус, 2009. - 208 с.
9. Стоянова Е.С. Фінансовий менеджмент: теорія і практика. М.: Перспектива, 2008. - 656 с.
10. Фінансовий менеджмент. / Под ред. Поляка Г.Б. М.: Юніті, 2009. - 527 с.
11. Еріашвілі Н.Д., Нікуліна М.М., Суходоев Д.В. Фінансовий менеджмент організації. Теорія і практика. М.: Юніті, 2009. - 511 с.
12. Яблукова Р.З. Шпаргалка з фінансового менеджменту. М.: Велбі, 2005. - 76 с.