Фондовий ринок України

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

Зміст

Введення

Глава 1. Економічний і фінансовий аспекти ринку цінних паперів

Глава 2. Проблеми правового регулювання та розвитку фондового ринку України

2.1 Історія становлення та формування правової бази ринку цінних паперів в Україну

2.2 Загальні проблеми розвитку фондового ринку України сьогодні

2.3 Проблеми нормативно-правового забезпечення фондового ринку України
Глава 3. Шляхи розвитку фондового ринку України

3.1 Розвиток правової бази ринку цінних паперів України

3.2 Розвиток обороту бездокументарних цінних паперів в Україну

3.3 Інтеграція фондового ринку України з зарубіжними ринками цінних паперів

Глава 4. Розвиток фондового ринку АРК і його проблеми

Висновок

Список використаних джерел

Програми


Введення

Фондовий ринок є однією з найважливіших частин економіки будь-якої країни, в тому числі і Україна. З його допомогою здійснюється перелив капіталу з однієї галузі в іншу і назад, тобто відбувається автоматичне регулювання розвитку різних сфер економіки. Чим правильніше й ефективніше буде працювати фондовий ринок, тим швидше й інтенсивніше розвиватиметься економіка країни. Однак сам по собі ринок цінних паперів правильно працювати не буде - він повинен регулюватися державою. Ступінь цього регулювання різна в різних країнах, але у всіх країнах воно присутнє.
Предметом даної роботи є найбільш важлива і необхідна частина державного регулювання фондового ринку в нашій країні, а саме - нормативно-правова база. Треба сказати, що проблем у цій сфері в нашій країні поки достатньо. Варто кинути навіть короткий погляд на законодавство України про фондовий ринок, і відразу ж стають видні прогалини і недоліки, зокрема: наболіла необхідність внесення змін в старі закони, юридична неграмотність і недомовленість при складанні нових нормативно-правових актів, неузгодженість між окремими законами та т . д. Перераховувати можна ще довго, але ми цим займемося трохи нижче, а поки складемо план роботи.
У першій частині цієї роботи ми, для початку, розберемося в економічних засади функціонування ринку цінних паперів взагалі, щоб краще зрозуміти, які проблеми існують у законодавчій базі фондового ринку України сьогодні і як їх можна вирішити в майбутньому. Потім, у другій частині ми проаналізуємо конкретні проблеми розвитку фондового ринку України в цілому і його законодавства зокрема. У третій частині ми розглянемо можливі шляхи вирішення цих проблем. І, нарешті, проаналізувавши роботу фондового ринку Автономної Республіки Крим у четвертій частині, підведемо підсумок роботи і спробуємо зробити висновки щодо перспектив розвитку ринку цінних паперів України в майбутньому.

Глава 1. Економічний і фінансовий аспекти ринку цінних паперів
Перехід нашої країни до ринкової економіки визначив собою початок нового етапу у розвитку ринку цінних паперів. Узагальнивши накопичений досвід попередніх періодів, і взявши до уваги сучасні особливості розвитку суспільства, ми отримуємо сучасний ринок цінних паперів.
Для дослідження проблем правового регулювання ринку цінних паперів [1] необхідно попередньо розглянути об'єкт цього виду ринку, тому почну з відносно короткого огляду цінних паперів як фінансових документів. З економічної точки зору можна дати визначення цінного паперу як грошового документа, що засвідчує ставлення власника документа по відношенню до особі, видало його. Іншими словами цінний папір - це форма існування капіталу, яка полегшує його перерозподіл і може обертатися на ринку як товар і приносити дохід. Розглянемо види і різновиди цінних паперів.
Першим видом є цінні папери з фіксованим доходом, або як вони ще називаються, боргові зобов'язання. Цей вид представлений на ринку цінних паперів облігаціями [2], депозитними та ощадними сертифікатами [3], державними цінними паперами [4] і векселями [5].
Другим видом цінних паперів є папери з нефіксованим доходом, перш за все до них відносяться акції. [6] Акція це, по-перше, титул власності і, по-друге, за нею закріплено право на дивіденд. Як титул власності акцію можна охарактеризувати так: акціонер, вклавши гроші в підприємство, не може вимагати назад свої кошти, тому управління підприємства може скільки завгодно довго розпоряджатися капіталом, і також акція володіє правом голосу. Друга риса акції - володіння правом на частину прибутку, причому саме на частину, так як прибуток може бути вкладена і в розширення виробництва. Акції поділяються на звичайні і привілейовані, а також пред'явницькі та іменні. Привілейовані акції мають на увазі, що у їх власника є права, що відрізняють його від тримача звичайних акцій.
І, нарешті, останнім видом цінних паперів є змішані форми. До цього виду можна віднести опціонні позики, причому вони мають на увазі під собою перехідну форму позик з фіксованим відсотком до акцій, тобто, отримуючи відсоток, держатель має право і на додаткові зобов'язання компанії.
Ринок цінних паперів має низку функцій, які умовно можна розділити на дві групи: загальноринкові функції, властиві зазвичай кожному ринку, і специфічні функції, які відрізняють його від інших ринків. До загальноринковим функцій відносяться такі, як:
1. комерційна функція, тобто функція отримання прибутку від операції на даному ринку;
2. цінова функція, тобто ринок, забезпечує процес складання ринкових цін, їх постійний рух і т.д.;
3. інформаційна функція, тобто ринок, виробляє і повідомляє своїх учасників ринкову інформацію про об'єкти торгівлі та її учасників;
4. регулююча функція, тобто ринок, створює правила торгівлі та участі в ній, порядок вирішення спорів між учасниками, встановлює пріоритети, органи контролю або навіть управління і т.д.
До специфічних функцій ринку цінних паперів можна віднести наступні:
- Перерозподільна функція;
- Функція страхування цінових і фінансових ризиків.
Перерозподільна функція умовно може бути розбита на три підфункції:
· Перерозподіл грошових коштів між галузями і сферами ринкової діяльності;
· Переклад заощаджень, перш за все населення, з непродуктивної в продуктивну форму;
· Фінансування дефіциту державного бюджету на неінфляційної основі, тобто без випуску в обіг додаткових грошових коштів.
Будь-яка людська діяльність на даному етапі розвитку суспільства повинна бути регульована, не є винятком і ринок цінних паперів. Для початку слід виділити систему регулювання ринку цінних паперів - так звану регулятивну інфраструктуру ринку, на даний момент ця система включає в себе:
1. державні органи регулювання;
2. саморегулівні організації;
3. законодавчі норми ринку цінних паперів;
4. етику, традиції і звичаї ринку.
Держава виконує ряд найважливіших функцій на ринку цінних паперів, серед них можна виділити такі основні:
· Вироблення розробка програми і стратегії розвитку ринку цінних паперів, законодавчих актів для реалізації стратегії, спостереження і регулювання виконання цієї програми;
· Встановлення вимог до учасників ринкового процесу, установка різних стандартів;
· Контролювання фінансової безпеки і стійкості ринку, нагляд за виконанням розпоряджень з безпеки;
· Забезпечення інформованості всіх без винятку інвесторів про стан ринку;
· Формування державних систем страхування на ринку цінних паперів;
· Контроль і попередження надмірного вкладення інвестицій у державні цінні папери.
На сьогоднішній день відомі дві моделі державного регулювання ринку цінних паперів, перша передбачає, що держава максимально активно контролює і втручається в регуляційної процес на ринку і лише невелика частина передається саморегулівним організаціям. Друга модель прямо протилежна першій - роль держави в регулюванні мінімальна і основна частка регулювання належить учасникам ринку. У більшості країн світу держава йде шляхом середнього між цими двома крайніми моделями.
Крім держави на ринку цінних паперів процес регулювання здійснюється і самостійно так званими саморегульованими організаціями, які представляють собою організації професійних учасників ринку цінних паперів, що діють відповідно до закону і функціонують на принципах некомерційної організації. Важливою особливістю такої організації є її некомерційна спрямованість, тобто її учасники і засновники не використовують виручені кошти на власне споживання, а тільки на реалізацію поданих ним функцій.
Функціями саморегулівних організацій є:
· Розробка обов'язкових правил і стандартів професійної діяльності та операцій на ринку цінних паперів;
· Здійснення підготовки кадрів і встановлення вимог для роботи на ринку;
· Контроль за дотриманням учасниками правил і нормативів
· Забезпечення правдивою інформацією учасників ринку;
· Забезпечення захисту учасників в державних органах управління.
Найважливішими структурами ринку цінних паперів як фінансової категорії є учасники ринку цінних паперів, які здійснюють свою професійну діяльність і фондові біржі.
Діяльністю по випуску та обігу цінних паперів, відповідно до Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" 1991 року N1201-XII, є посередницька діяльність з випуску та обігу цінних паперів, здійснювана банками, а також акціонерними товариствами, статутний фонд яких сформовано за рахунок виключно іменних акцій, та іншими товариствами (далі - торговці цінними паперами), для яких операції з цінними з цінними паперами становлять виключний вид їх діяльності.
Торговці цінними паперами вправі здійснювати такі види діяльності з випуску та обігу цінних паперів:
1. діяльність з випуску цінних паперів;
2. комісійна діяльність з цінними паперами;
3. комерційна діяльність з цінними паперами;
Діяльністю по випуску цінних паперів визнається виконання торговцем цінними паперами за дорученням, від імені та за рахунок обов'язків з організації передплати на цінні папери або їх реалізації іншим способом. При цьому торговець цінними паперами за домовленістю з емітентом може брати на себе зобов'язання в разі неповного розміщення цінних паперів викупити в емітента нереалізовані цінні папери.
Комісійної діяльністю з цінними паперами визнається купівля-продаж цінних паперів, що здійснюється торговцем цінними паперами від свого імені, за дорученням і за рахунок іншої особи.
Комерційною діяльністю з цінними паперами визнається купівля-продаж цінних паперів, що здійснюється торговцем цінними паперами від свого імені і за свій рахунок.
Ринок цінних паперів включає в себе первинний і вторинний ринки цінних паперів. Первинний ринок - це ринок перших і повторних емісій цінних паперів, на якому здійснюється їх початкове розміщення серед інвесторів.
Найважливішою рисою первинного ринку є повне розкриття інформації для інвесторів, що дозволяє зробити обгрунтований вибір цінного паперу для вкладення грошових коштів. Вся діяльність на первинному ринку служить для розкриття інформації:
· Підготовка проспекту емісії, його реєстрація і контроль державними органами з позицій повноти представлених даних,
· Публікація проспекту і підсумків підписки і т.д.
Особливістю вітчизняної практики є те, що первинний ринок цінних паперів поки переважає. Ця тенденція пояснюється такими процесами як приватизація, створення нових акціонерних товариств, фінансування державного боргу через випуск цінних паперів і т.п.
Під вторинним фондовим ринком розуміються відносини, що складаються при зверненні раніше емітованих на первинному ринку цінних паперів.
Основу вторинного ринку складають операції, що оформляють перерозподіл сфер впливу вкладень інвесторів, а також окремі спекулятивні операції.
Найважливіша риса вторинного ринку - це його ліквідність, тобто можливість успішної і великої торгівлі, здатність поглинати значні обсяги цінних паперів у короткий час, при невеликих коливаннях курсів і при низьких витратах на реалізацію.
Вторинний ринок цінних паперів підрозділяється на:
· Організований (біржовий) ринок
· Неорганізований (позабіржовий або "вуличний") ринок.
Організований або біржовий ринок вичерпується поняттям фондової біржі, як особливого, інституційно організованого ринку, на якому обертаються цінні папери найбільш високої якості та операції, на якому здійснюють професійні учасники ринку цінних паперів.
Фондова біржа - організаційно оформлений, постійно діючий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами. Що стосується правового становища фондової біржі, то фондова біржа - це акціонерне товариство, яке об'єднує попит та пропозицію цінних паперів, сприяє формуванню їх біржового курсу та здійснює свою діяльність відповідно до Закону України "Про цінні папери і фондову біржу", іншим актам законодавства України, статуту і правил фондової біржі.
Функції фондової біржі:
а) створення постійно діючого ринку;
б) визначення цін;
в) поширення інформації про товари і фінансові інструменти, їх ціна та умови обігу;
г) підтримання професіоналізму торгових і фінансових посередників;
д) вироблення правил;
е) індикація стану економіки, її товарних сегментів і фондового ринку.
Усього у світі близько 150 фондових бірж, найбільшими є наступні: Нью-Йоркська, Лондонська, Токійська, Франкфуртська, Тайванська, Сеульська, Цюріхська, Паризька, Гонконгська і біржа Куала Лумпур.

Глава 2. Проблеми правового регулювання та розвитку фондового ринку України
2.1 Історія становлення та формування правової бази ринку цінних паперів України
Розглянувши загальні основи функціонування ринку цінних паперів перейдемо до вивчення конкретно українського фондового ринку і почнемо з історії його формування. Навіть короткий ретроспективний огляд становлення ринку цінних паперів України дозволяє виділити кілька основних етапів його розвитку.
1. Перший етап
Початок можна датувати першою половиною 90-х років. Характерними особливостями цього періоду є формування базових юридичних основ фондового ринку та створення інституційних передумов подальшого його розвитку.
Серед найважливіших законодавчих актів, що зробили перетворює вплив на становлення національного фондового ринку, слід зазначити закони України "Про цінні папери і фондову біржу" (від 18 червня 1991 р .), "Про господарські товариства" (від 19 вересня 1991 р .), "Про приватизацію майна державних підприємств" (від 4 березня 1992 р .), "Про приватизацію невеликих державних підприємств" (від 6 березня 1992 р .).
Установа Української фондової біржі (точніше, її відродження, так як вона існувала як Київська фондова біржа до 1917 р .) Символізувало "запуск" організованого вторинного ринку цінних паперів. Фондові секції мали також деякі універсальні біржі.
Становлення фондового ринку супроводжувалося паралельним розвитком банківської системи, появою перших акціонерних товариств, інвестиційних структур, страхових компаній. Проте в цілому аж до виходу указу президента України "Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії" (від 19 лютого 1994 р .), А також декрету кабінету міністрів України "Про довірчі товариства" (від 17 квітня 1994 р .) Інфраструктура ринку розвивалася хаотично.
Темпи приватизації були вкрай низькими, була відсутня система реєстрації та обліку прав власності на цінні папери.
Державне регулювання фондового ринку мало окремі ознаки структурування, але переважним було розрізнене фрагментарне вплив на ринок різних контролюючих державних органів.
2. Другий етап
Цей етап починається з другої половини 1994 р . і закінчується в серпні 1998 р . обвалом фондового ринку.
Прискорилися темпи ринкових перетворень, а також змінилася ідеологія державного управління фондовим ринком, почалася його самоорганізація. Указ Президента України від 19 лютого 1994 р . і декрет кабінету міністрів України стимулювали легалізоване поява інвестиційних фондів, компаній та довірчих товариств в якості основних спільно з банками операторів фондового ринку.
Інституційна структура ринку ставала все більш диференційованої і насиченою, відповідно збільшувалася кількість діючих фінансових посередників. Довірчі товариства наситили спектр представницьких послуг поряд з комерційними пропозиціями інших фінансових установ.
З введенням в обіг готівкового ваучера приватизація набула організованих риси з залученням широких кіл населення. У період приватизаційного піку 1995-1996 рр.. приватизовано більше 35 тис. підприємств, а в цілому за 1992-1998 рр.. - Понад 62 тис. підприємств.
У травні 1995 р . комерційні банки отримали право на безпосередню участь у приватизаційних процесах, що підсилило конкуренцію між інституційними учасниками фондового ринку. У період масової приватизації понад 40% громадян України за допомогою інститутів спільного інвестування реалізували своє право на частину державної власності.
У червні 1995 р . створюється Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку України (ДКЦПФР) як центрального державного органу з регулювання і координації розвитку ринку цінних паперів, більш чітко розподіляються повноваження у цій сфері серед інших міністерств і відомств.
Відзначається посилення законодавчого забезпечення фондового ринку України. Верховна Рада у вересні 1995 р . затвердив "Концепцію функціонування і розвитку фондового ринку України" де визначені фундаментальні положення його перспективного генезису. Стратегічні та інституційні параметри ринку - прозорість, конкурентність, цілісність, контрольованість, націленість на інтеграцію зі світовим оборотом капіталу - фокусувалися на розумінні сутності і методів державної політики на фондовому ринку.
Захист прав і законних інтересів учасників ринку в якості основного завдання ДКЦПФР знайшла своє відображення у подальшому поглибленні юридичних основ ринку, застосуванні превентивних заходів попередження порушень, ситуативному моніторингу за фондовими операціями.
Прийнято закони України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" (від 30 жовтня 1996 р .), "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" (від 10 грудня 1997 р .), Внесено зміни та доповнення до чинних нормативних актів. ДКЦПФР розробила і затвердила ряд нормативних актів, обов'язкових для виконання органами державної влади різного рівня, учасниками фондового ринку та їх об'єднаннями. У рамках своїх повноважень інші державні органи (Фонд державного майна, Міністерство фінансів, Національний банк, Антимонопольний комітет) продовжували здійснювати відповідний контроль за станом ринку.
У докризовий (1998р.) період спостерігалося досить оригінальне, хоча і асинхронне розвиток окремих сегментів фондового ринку.
Ринок акцій на тлі прогресу в акціонуванні державних підприємств став переважаючим і до кінця 1998 р . досяг обсягу зареєстрованих емісій у розмірі 12,2 млрд. грн. У 1997 р . стався сплеск портфельного інвестування, у тому числі міжнародної. Відзначалася активізація на ринку векселів та ощадних сертифікатів.
Об'єктивна необхідність розвитку інфраструктури ринку цінних паперів актуалізувала проблему створення депозитарно-клірингових і реєстраторських установ. Форсоване поява останніх призвело до того, що в середині 1998р. облік власності на іменні цінні папери здійснювали понад 400 реєстраторів, об'єднаних в одну з перших саморегулівних організацій - Професійну асоціацію реєстраторів і депозитаріїв (ПАРД).
Особливе місце у розвитку фінансової системи України займають державні цінні папери - облігаційні позики на внутрішньому і зовнішньому ринках. Старт державними облігаціями був даний у 1995 р . спочатку у формі облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП). У перший рік "обкатки" боргових фінансових інструментів отрабативалась організація торгів і періодичність проведення аукціонів, формувався вторинний ринок. Однак з 1996 р . почалися надмірні "ажіотажні" емісії ОВДП, які незабаром зумовили штучну експансію цих цінних паперів у структурі запозичень держави.
Допуск нерезидентів як основних постачальників позикового капіталу трансформував частина внутрішнього боргу у зовнішній. Неконтрольоване використання іноземних ресурсів набуло загрозливих розмірів (за окремими оцінками частка нерезидентів досягала 80%), нависла реальна загроза фінансової стабільності та економічної безпеки держави. Напередодні кризи 1998 р . саме нерезиденти створили основу фінансової "піраміди". Відтік іноземного капіталу восени 1998 р . підтвердив спекулятивні пріоритети нерезидентів-облігаціонерів. Національний банк України змушений був використати на обслуговування пірамідальних схем більше 1,5 млрд дол Спроба маневрування на зовнішніх фінансових ринках і муніципальні випуски облігацій мали епізодичний характер і кардинальним чином змінити ситуацію не змогли.
Надмірні державні запозичення спровокували "ефект інвестиційного витіснення" негативний за своїми наслідками, коли вільні фінансові ресурси спрямовуються в кредитну сферу, минаючи реальний сектор економіки і викликаючи диспропорції на макро-і мікрорівнях. Позичковий капітал паразитичних самовідтворюється на кшталт ланцюгової реакції. Інтерес до корпоративних фондових інструментів виявився знівельовані, а державний бюджет - перевантаженим проблемою обслуговування та управління зрослим державним боргом, який становив 15,3 млрд дол (36,7% до ВВП Україна).
Характерною рисою "філософії" фінансових ігор протягом перших двох етапів розвитку фінансового ринку було, безсумнівно, завищений інвестиційне очікування індивідуальних інвесторів з одночасними спекулятивними уподобаннями інституційних учасників та емітентів. Обвал фінансового, в тому числі і фондового, ринку в серпні 1998 р . припинив ейфорію фінансових спекуляцій. Корпоративні та державні цінні папери катастрофічно втрачали свою вартість, вторинний ринок до кінця 1998 р . ледве подавав ознаки життя. Необхідність зміни характеристик керованості фондового ринку і поведінки його учасників стала очевидною.

3. Третій етап
З початку 1999р. настає новий етап розвитку українського фондового ринку.
Першорядну важливість набувають заходи щодо забезпечення прозорості ринку в посткризовий період. Основні напрямки діяльності ДКЦПФР та саморегулівних організацій визначаються завданнями вдосконалення захисту прав інвесторів, особливо дрібних, посилення державного регулювання ринку, підвищення якості інфраструктурного забезпечення трансакцій з цінними паперами.
Зростають встановлюються вимоги щодо стандартів розкриття інформації про діяльність емітентів та надання звітності про професійну діяльність на ринку.
У травні 1999 р . створено Національний депозитарій України як відкрите акціонерне товариство з метою формування єдиної системи депозитарного обліку і обслуговування обігу цінних паперів. До початку 2000 р . професійну діяльність з реєстрації власників іменних цінних паперів здійснювали 357, зі зберігання - 75 юридичних осіб.
Підвищився попит на послуги Центру громадської інформації при ДКЦПФР, який надає дані про річних звітах емітентів, інвестиційних деклараціях, зміни в структурі капіталу. Серед користувачів різні юридичні та фізичні особи, в тому числі нерезиденти.
Організований ринок цінних паперів Україні представлений шістьма фондовими біржами - Українською фондовою біржею (УФБ), Українською міжбанківською валютною біржею (УМВБ), Київською міжнародною фондовою біржею (КМФБ), Донецькій фондовою біржею (ДФБ), Придніпровської фондовою біржею (ПФБ), Кримської фондовою біржею (КФБ) і двома позабіржовими торговельно-інформаційними системами - Першої фондової торгової системою (ПФТС) і Південно-Української торгово-інформаційною системою (ЮУТІС).
Позабіржовий сектор зберігає домінуючі позиції в структурі вторинного фондового ринку, а ПФТС залишається лідером за обсягами укладених угод. У 1999 р . частка ПФТС на організованому фондовому ринку склала 52,1% (у 1998 р . - 65%), перевищивши сумарні обсяги торгів на всіх українських біржах разом узятих (розподіл у першій трійці: УМВБ - 22,81%; УФБ - 16,53%; КМФБ - 4,46%). Перевага ПФТС стає ще більш явним, якщо брати до уваги первинний і вторинний сегменти організованої торгівлі фінансовими інструментами. Ви можете в цьому переконатися, проаналізувавши дані за 2001 рік, наведені у Додатку 1.
У післякризовий період спостерігається поступова активізація як первинного, так і вторинного сегментів фондового ринку. У 1999 р . на первинному ринку кількість емісійних контрактів досягла 1608 одиниць на суму 432,7 млн. гр. Продаж акцій приватизованих підприємств займала більшу частину в насиченні первинного ринку - близько 85%. Вторинний ринок як головний індикатор інвестиційної привабливості фондових активів у 1999 р . зріс у порівнянні з 1998 р . більш ніж в 4 рази. Індекс ПФТС у 1999 р . зріс на 81%.
Що стосується ринку держоблігацій, то обсяг торгів по них істотно зменшився - до 13,7% у структурі вторинного ринку. На початку 2000 р . сума заборгованості із внутрішніх держоблігацій склала близько 11,5 млрд. гр., а сумарна величина державного боргу (внутрішнього і зовнішнього) - 15,3 млрд. дол Значне тиск державних зобов'язань на держбюджет щодо їх обслуговування в майбутні два роки поставило питання про необхідність реструктуризації боргу. Проект всеохоплюючої реструктуризації припускав 6 емісій українських євробондів на загальну суму 27 млрд. дол протягом семи років із ставкою 10 і 11% в залежності від вибору валюти нових облігацій - євро чи долара. Успішна реалізація проекту навесні 2000 р . дозволила уникнути загрози дефолту і запустити в обіг нові ліквідні фінансові інструменти.
2.2 Загальні проблеми розвитку фондового ринку України сьогодні
Тепер перейдемо до аналізу загальних проблем фондового ринку України сьогодні. Кожна держава, яка утворилася на базі колишнього СРСР, отримала в спадок планову економіку. Ресурсів на утримання нерентабельних підприємств Україна не мала, а ринкові перетворення в економіці вимагали змін в структурі управління підприємствами. Тому держава запропонувала переважній більшості підприємств єдиний шлях до "нового управління" - акціонування, намагаючись тим самим передати акціонерам процес управління підприємством. За рахунок "планової" приватизації держава розраховувала отримати "відповідального господаря" і підняти економіку. Напевно, акціонування - не найкращий шлях зміни форми господарювання для малих підприємств, таких як перукарня, магазин тощо. Та й підприємства використовували емісію цінних паперів не з метою залучення інвестицій, а для перетворення державної форми власності в приватну. На жаль, в цьому випадку "не було враховано не тільки головний постулат суспільного процесу - наступність розвитку, а й те, що країна більше семи десятиліть будувала свою економіку на антиринкових засадах" [7]. Пройшло вже досить багато часу з моменту початку самостійного розвитку фондового ринку України (у 1991 році був прийнятий Закон України "Про цінні папери і фондову біржу"). У попередньому розділі ви могли помітити, що вже досить багато зроблено для його зміцнення та подальшого розвитку як з боку держави (створення Державної Комісії з цінних паперів та фондового ринку, прийняття у 1997 році Закону України "Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в України "і т. д.), так і з боку підприємств і населення в цілому. Однак, незважаючи на це, на сьогоднішній день існує ще багато проблем, які вимагають свого якнайшвидшого рішення. Так, на даний момент основними проблемами фондового ринку України є:
- Незначні обсяги обороту цінних паперів;
- Недостатня нормативна та правова база з регулювання ринку;
-Нерозвинена інформаційна мережа;
-Недостатня кількість фінансових інструментів, їх малий асортимент;
- Слабка і малопродуктивна інфраструктура ринку;
- Дуже низька активність основних учасників ринку (інвесторів і самих емітентів);
- Істотний рівень як несистемного, так і системного ризиків.
Український інвестор надмірно недовірливий. Бізнес-портфель українських акцій зараз досить худий. Сформувавши його з найбільш дохідних українських енергетичних компаній, великих промислових підприємств ми зможемо отримати лише мізерний дохід, а в разі банкрутств декількох емітентів - навряд чи позбудемося "баласту" і найімовірніше, понесемо значні збитки. Однак не варто спокушатися на те, що малий дохід - це стабільність, що малоприбуткові цінні папери - значить безризикові. Зараз, маючи пакет акцій якого-небудь українського емітента, не варто сподіватися на те, що можливо в майбутньому ви продасте його за вищою ціною. Стан вітчизняного фондового ринку таке, що фактично акції всіх великих емітентів зосереджені у вузькому колі "своїх" людей. І пожвавлення ринку відбувається найпростішим перекладанням цінних паперів з лівого в праву кишеню. Він підтримує курс акцій і капіталізація емітентів. У "вільному доступі" знаходяться лише інструменти малопривабливих для інвестора підприємств. Інфраструктура ринку все ще залишається дуже слабкою. Всі органи фондового ринку, підприємства-торговці, комісія з цінних паперів слабко відокремлені один від одного (якщо не сказати "сидять в одній будівлі"), тому про вільному фондовому ринку говорити поки не доводиться. Іноді на це "клюють" дрібні інвестори, від чого несуть значні втрати. З близько тисячі учасників ринку, які мають ліцензії, працюють лише одна третина. Структурно ж, більшу частину (близько 80-85%) займає первинний ринок цінних паперів, у той час, як вторинний практично не розвивається.
Контролюючі органи виявляють часом недостатньо уваги до важливих питань ринку, часто ховаючись від проблем, а не вирішуючи їх. "Істина останньої інстанції" в деяких випадках істотно звужує поле діяльності фондовиків і практично відштовхує іноземних інвесторів і торговців. Недостатня нормативна база також стримує зростання корпоративного інвестування та іноземних капіталів. Ні законодавства про іпотечні та інвестиційні банки, що не дозволяє побудувати змішану модель фондового ринку (характеризується присутністю та діяльністю на ринку корпоративних цінних паперів як банків, так і спеціальних інвестиційних інститутів), яка довела свою життєдіяльність у розвинених західних країнах.
2.3 Проблеми нормативно-правового забезпечення фондового ринку України
При відповіді на питання про нормативно-правовому забезпеченні ринку цінних паперів в Україні можна констатувати, що ця область є достатньо врегульованою. Підтвердженням тому може служити значна кількість законів, що мають на меті регулювання українського ринку цінних паперів. Це закони "Про цінні папери і фондову біржу", "Про господарські товариства" (в частині, що стосується акціонерних товариств), "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні", "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" . Крім цього деякі важливі норми містяться в цілому ряді Указів Президента та кількох постановах Кабінету Міністрів. Не можна також не згадати пристойної кількості нормативних актів, виданих Державною Комісією з цінних паперів та фондового ринку (далі по тексту - ЦК ЦБФР).
Вітчизняний фондовий ринок довів, що може існувати і функціонувати за правилами, що містяться в чинних нормативних актах. Однак законодавча база України з фондового ринку, на мою думку, все ж потребує грунтовного перегляду. На це вказує хоча б той факт, що в коридорах Кабміну і Верховної Ради вже не один рік блукають проекти Законів "Про цінні папери та фондовий ринок", "Про акціонерні товариства", "Про похідні цінні папери" та ін Однак прийняття цих законів - справа майбутнього. Нашим же метою є критичний аналіз існуючої нормативної бази, що регулює ринок цінних паперів. Тут спостерігається ряд проблем.
Незважаючи на кількість нормативних актів, що стосуються фондового ринку, якість його правового регулювання далеко від досконалості. Спочатку розглянемо законодавчі акти. Всі перераховані вище закони, що містять норми про ринок цінних паперів, можна умовно розділити на дві групи - старі і нові. Зрозуміло, що Закони "Про господарські товариства" та "Про цінні папери і фондову біржу" однозначно є застарілими, але не можна не відзначити високу якість викладу в них нормативного матеріалу, яке в сукупності з невеликими за обсягом поправками і змінами, час від часу вносяться до них, дає можливість цим законам регулювати на належному рівні відносини, що виникають і сьогодні. Однак біда цих законів у тому, що вони застаріли не фрагментарно, а концептуально, тому єдино вірним шляхом є прийняття їх у новій редакції.
Зовсім іншого бракує законам, прийнятим пізніше, зокрема законів "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" і "Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів на Україну". Юридична техніка цих законів невисока, що ускладнює застосування їх на практиці. Вони залишають враження недомовленості і фрагментарності. Зазначені закони характеризуються детальною розробкою другорядних моментів і поверхневим регулюванням питань виняткової важливості. Наприклад, регулювання всіх питань, що стосуються порядку переходу права власності на акції, Закон України "Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів на Україну" відводить одну статтю, що складається з п'яти частин. А такий основний нормативний акт, як Закон України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні", що складається з 18 статей, при детальному розгляді містить всього кілька повністю сформульованих правових норм. У той же час більша його частина нагадує конспект лекції на тему "Принципи державного контролю за ринком цінних паперів". Щоб не бути голослівним, наведу ряд прикладів. Так, стаття 2 Закону називається "Мета державного регулювання ринку цінних паперів" (перераховуються десять цілей); стаття 3 - "Форми державного регулювання ринку цінних паперів" (складається з тринадцяти коротких тез); у статті 7 коротко перераховується шість завдань діяльності ДКЦПФР, а потім, після фрази "ДКЦПФР відповідно до покладених на неї завдань ..." перераховуються двадцять три позиції, які, однак, не можна прийняти за її повноваження, оскільки у статті з назвою "Повноваження ДКЦПФР" наведений список з двадцяти одного повноваження. На тлі цього сиротливо виглядає врегулювання однією статтею статусу саморегулівних організацій. Крім того, викликає сумнів, що закон про регулювання ринку цінних паперів повинен зводитися тільки до регламентації діяльності державного органу, тим більше що повноваження ДКЦПФР цілком прийнятно прописані в "Положенні Про ДКЦПФР", затвердженому Указом Президента.
Застосування на практиці зазначених законів утруднено через їх частих некоректних формулювань, норм-декларацій. Всі чотири закони не представляють собою навіть подоби узгодженого цілого, норми розкидані, не підкоряючись ніякій логіці. У зв'язку з цим необхідно вказати і на інший, більш важливий аспект неузгодженості законів про фондовий ринок. Будучи спеціальними законами, вони нерідко вступають у протиріччя з законами, що містять загальні норми. Найбільш простим, але від цього анітрохи не втрачає свою важливість прикладом може служити протиріччя, що стосується правомірності віднесення професійної діяльності на ринку цінних паперів до ліцензованих видів підприємницької діяльності. Закон України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" містить норму про те, що на здійснення зазначеної діяльності необхідно отримувати дозвіл у ДКЦПФР, а Закон України "Про підприємництво" не вказує на необхідність ліцензування такої діяльності. Це протиріччя існувало близько чотирьох років, тобто до того моменту, коли новий Закон України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" відніс-таки професійну діяльність на ринку цінних паперів до ліцензованих видів діяльності.
Ще одну проблему можна побачити, якщо уважніше придивитися до нормативної бази, створюваної ДКЦПФР. Згідно з чинним законодавством на ДКЦПФР покладені основні функції з регулювання ринку цінних паперів на Україну. У зв'язку з недостатнім правовим регулюванням діяльності фондового ринку на законодавчому рівні ДКЦПФР за час свого існування прийняла велику кількість підзаконних нормативних актів (у вигляді Рішень), багато з яких стали дійсно важливими віхами на шляху розвитку того чи іншого сегмента фондового ринку, сприяли побудові його інфраструктури . У зв'язку з тим, що ДКЦПФР є, по суті, основним "постачальником" норм для регулювання фондового ринку, хотілося б вказати на деякі негативні сторони нормативної бази, створюваної ДКЦПФР. По-перше, звертає на себе увагу слабка нормативна наповненість рішень ДКЦПФР - багато хто з них представляють собою просто переліки документів, наявність яких є необхідною умовою для здійснення будь-якої дії або з боку учасника фондового ринку, або з боку ДКЦПФР. По-друге, це неврегульованість деяких найважливіших інститутів, або регулювання їх побічно, за допомогою встановлення нечітких норм у низці нормативних актів. Ще одним негативним моментом є наявність застарілих і, внаслідок цього, що суперечать один одному і зміненим вже законам нормативних актів ДКЦПФР, які офіційно не скасовані (особливо це стосується рішень, прийнятих у період за 1996-1998 роки). Дане явище великою мірою пов'язано з наданням ДКЦПФР права на період з лютого 1997 по травень 1998 року видавати свої нормативні акти без реєстрації їх Міністерством юстиції, що, безсумнівно, позначилося на якості нормативних актів ДКЦПФР.
Разом з тим необхідно згадати, що останнім часом намітилася стійка тенденція до істотного поліпшення нормативної бази, що регулює випуск акцій і корпоративне управління, до внесення визначеності в аспекти управління акціонерним товариством, а також більш детального врегулювання прав акціонерів, які не володіють великими пакетами акцій.
Відповідно до статті 6 Закону "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні", ДКЦПФР має право приймати акти законодавства, які, згідно з пунктом 11 "Положення про ДКЦПФР", затвердженого Указом Президента від 14 лютого 1997 року, оформлюються у вигляді рішень. Тим не менше, значна частина правових норм міститься в так званих роз'ясненнях ДКЦПФР, що видаються на підставі пункту 23 статті 7 Закону України "Про державне регулювання ринку цінних паперів на Україну", що вказує на те, що ДКЦПФР має право роз'яснювати порядок застосування чинного законодавства про цінні паперах. На сьогоднішній день існують більш 60 таких роз'яснень.
Роз'яснення бувають двох видів - роз'яснюють закони і роз'яснюють рішення ДКЦПФР. Частина з них дійсно є роз'яснення застосування тих чи інших нормативних актів, проте більшість роз'яснень встановлює фактично нові норми (часто у вигляді розширеного тлумачення положень законів), які, до речі, не в приклад рішень, майже завжди дуже непогано сформульовані і стосуються найбільш важливих питань регулювання ринку цінних паперів. Однак проблема полягає в тому, що обов'язковими до виконання є лише рішення ДКЦПФР, отже, роз'яснення - це всього лише вираження думки ДКЦПФР з приводу того чи іншого правового питання. Тим не менше, сама ДКЦПФР у своїй діяльності використовує роз'яснення нарівні з рішеннями. Крім того, що у роз'яснень немає сили загальнообов'язкового акта, їх застосування на практиці також ускладнено існуванням суперечать і застарілих роз'яснень та відсутністю системи їх своєчасного опублікування в загальнодоступній офіційній пресі (а не тільки в офіційних виданнях ДКЦПФР).
Ще однією проблемою є неузгодженість дій ДКЦПФР з іншими органами фінансового контролю. Зокрема, відповідно до рішення комісії № 88 від 14.03.2002 року закриті акціонерні товариства зобов'язуються складати і подавати річний звіт у встановленій комісією формі в паперовому та електронному вигляді разом з висновком аудиторської фірми. Виконання таких вимог тягне за собою наступні витрати підприємства: на придбання програмного продукту для складання електронної форми звіту - 85 грн., На проведення аудиту - 1000 грн., Трудові та матеріальні витрати - 100 грн., Розміщення на WEB-сайті одного з інформаційних агентств - 85 грн. Загалом набігає 1270 грн. Зазначені кошти відносяться підприємствами на витрати, тобто зменшують дохід, що підлягає оподаткуванню.
А тепер згадаємо, що, за даними звіту тієї ж ДКЦПФР за 2001 рік, в Україні зареєстровано 34925 акціонерних товариств, з них 22886 - закритих. Відповідно загальна сума витрат закритих акціонерних товариств на складання та подання звітів склала близько 29 млн. гр., А сума коштів, які в результаті дії не потрапили до держбюджету, досягне 8,7 млн. гр.
З іншого боку, зменшення прибутку ЗАТ не можуть вітати і засновники-акціонери цих товариств.

Глава3. Шляхи розвитку фондового ринку України
3.1 Розвиток правової бази ринку цінних паперів України
Проаналізувавши найбільш важливі та наболілі проблеми фондового ринку України, перейдемо до розгляду шляхів вирішення цих проблем, а також спробуємо спрогнозувати перспективи розвитку ринку в найближчому майбутньому.
До пріоритетних напрямів розвитку фондового ринку в останні роки, зокрема, що стосується питань, пов'язаних із законодавчим регулюванням, відносяться: розвиток нормативно-правової бази у сфері регулювання інститутів спільного інвестування, ринку похідних цінних паперів, удосконалення механізмів корпоративного управління, забезпечення захисту прав акціонерів та удосконалення механізмів розкриття інформації про діяльність емітентів цінних паперів.
Проект Закону України "Про акціонерні товариства" має вдосконалити існуючу в Україні систему корпоративного управління, створити умови для сприятливого правового клімату функціонування фондового ринку з метою залучення коштів як вітчизняних, так і іноземних інвесторів в економіку України та посилити захист прав інвесторів, особливо дрібних.
Допрацьовується і буде внесений до Верховної Ради України на повторне перше читання проект Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" (нова редакція). Метою прийняття зазначеного законопроекту є встановлення основних принципів, за якими повинен функціонувати фондовий ринок України, визначення порядку реєстрації емісії та обігу цінних паперів, встановлення вимог до забезпечення відкритості та рівних можливостей для всіх осіб, які діють на фондовому ринку. Законопроектом будуть визначені правові основи випуску та обігу похідних цінних паперів України, що дасть можливість, завдяки розширенню фінансових інструментів, які використовуються на фондовому ринку, створити умови для залучення інвестицій в економіку Україну.
Проблеми, пов'язані з функціонуванням депозитарної системи в Україні, передбачено вирішити шляхом внесення відповідних змін і доповнень до Закону України "Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні". Станом на 1 липня 2001 року активи, які обслуговувалися в депозитарії ВАТ "МФС", становили цінні папери загальною номінальною вартістю понад 6 млрд. гр. Внаслідок депонування глобальних сертифікатів в депозитарії МФС за станом на 1 липня 2001 року на рахунках емітентів налічувалося 543 випуску цінних паперів у бездокументарній формі загальною номінальною вартістю 4,73 млрд. гр. і знерухомлені цінні папери у документарній формі (1594 випуску) загальною номінальною вартістю 1,27 млрд. гр. Для корпоративних операцій депозитарій МФС забезпечує надання емітентам інформації про власників паперів. Надання таких даних здійснюється шляхом консолідації інформації від зберігачів та формування зведеного облікового реєстру власників. Всього в депозитарії МФС за весь час його роботи обслуговувалося 33 випуску облігацій у бездокументарній формі загальною номінальною вартістю понад 415 млн. гр. Триває робота із залучення до депозитарної системи МФС бездокументарних випусків цінних паперів шляхом прийняття на обслуговування глобальних сертифікатів випусків цінних паперів.
Вже набув чинності Закон України "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)", прийнятий Верховною Радою України 15 березня 2001 року і узгоджений з директивами ЄС, який визначає правові та організаційні засади діяльності суб'єктів спільного інвестування, залучення та ефективного розміщення фінансових ресурсів на ринку цінних паперів. Закон встановлює значні обмеження на діяльність інвестиційних фондів та жорсткий державний контроль за їх діяльністю, чіткий і прозорий механізм їх створення та функціонування. Нова модель функціонування інститутів спільного інвестування повинна забезпечити їх діяльність відповідно до світових норм і стандартів і стати більш зрозумілою для іноземного інвестора, оскільки враховує світовий досвід правового регулювання діяльності інститутів спільного інвестування, у тому числі враховує нормативно-правову базу ЄС.
З метою прискорення економічних реформ, підвищення ролі фондового ринку в процесі залучення інвестицій в економіку України, удосконалення правових, економічних та організаційних засад державного регулювання фондового ринку України був виданий Указ Президента України "Про додаткові заходи щодо розвитку фондового ринку України" від 26.03.2001 # 198/2001, яким було схвалено "Основні напрями розвитку фондового ринку України на 2001-2005 роки". Зокрема, основними напрямками розвитку фондового ринку в найближчі два-три роки є:
- Посилення конкурентоспроможності фондового ринку України;
- Удосконалення системи регулювання ринку цінних паперів в Україні;
- Розвиток корпоративного управління;
- Розвиток інститутів спільного інвестування;
- Розвиток інфраструктури фондового ринку;
- Розвиток Національної депозитарної системи;
- Підготовка фахівців з питань фондового ринку та корпоративного управління.

3.2 Розвиток обороту бездокументарних цінних паперів в Україну
Розвиток бездокументарного обліку - дуже важливий процес, що проходить сьогодні на фондовому ринку Україні, тому розглянемо його детальніше.
Більшість емітентів, особливо стратегічних, поступово приходять до висновку про необхідність випуску цінних паперів у бездокументарній формі. Відбувається якщо не випуск нових, то знерухомлення існуючих цінних паперів. Зокрема, більшість обленерго повністю або частково перейшли до знерухомлення цінних паперів. За даними МФС, на 1 січня 2002 року, відкрито 86 рахунків зберігачам та 861 рахунків емітентам. Загальна вартість обслуговуються депозитарними установами цінних паперів на цю дату склала 2,263 млрд. гр. У процентному співвідношенні, це близько 37% цінних паперів.
Бездокументарна система більш оперативна, легше і простіше отримати інформацію. Але в першу чергу, система більш надійна, містить менше ризиків. Емітенти нарешті розуміють вигоду від використання такої системи. Таким чином, консолідована бездокументарна система збільшить надійність інфраструктури фондового ринку. Якщо інвестор знає, що його права гарантовані, він прийде на ринок сам і приведе за собою інших. Якщо ж він сумнівається, що з його цінними паперами все буде нормально, він добре подумає, чи варто приходити на такий ринок.
У законі "Про національну депозитарну систему та особливості обігу електронних цінних паперів в Україні" визначено, що випуск цінних паперів може здійснюватися у двох формах: документарній та бездокументарній. Залежно від форми випуску, існує дві облікові системи. Одна обслуговує документарну форму - тут ми маємо справу з реєстраторами. Бездокументарними паперами займаються зберігачі та депозитарії (верхній рівень). За ідеєю, ці дві системи технологічно повинні працювати однаково - системи рахунків, їх відкриття, облікові та інформаційні операції і т.д. Тим більше, що на сьогодні вони тісно пов'язані між собою. Наприклад, документарні ("звичайні") цінні папери можуть бути прийняті на обслуговування в депозитарну систему (за допомогою операції знерухомлення). Таким чином, треба йти не по шляху створення нової системи, а по шляху вдосконалення вже існуючої моделі, прагнути до створення інтегрованої, загальної системи. Це вже закладено в деяких програмних документах. Мова йде про Указ Президента України "Про додаткові заходи щодо розвитку фондового ринку України". У ньому є розділ, присвячений депозитарну систему, яка повинна працювати за єдиними стандартами. Хранителі обслуговують власника. Реєстратор працює з емітентом, а також обслуговує власника.
Зараз стоїть питання про необхідність зв'язку реєстраторів з депозитарною системою за допомогою відповідних технологій. Для реєстраторів - це додаткові витрати на програмне й апаратне забезпечення, що може привести до консолідації реєстраторів та зменшення їх кількості, так як не кожен реєстратор зможе собі дозволити ці витрати - і, відповідно, продовжити свою діяльність. Але Україна сьогодні і не потрібно такої кількості реєстраторів, яке існує (близько 370). Можна звернутися до досвіду Росії, де реєстраторів зараз близько 90 - при тому, що держава (і його фондовий ринок) набагато більше. Ситуацію також ускладнюють підлеглі підрозділи реєстраторів (Додаток 2.). У більшості регіонів підлеглі підрозділи реєстраторів мають значний вплив на здійснення діяльності щодо ведення реєстрів власників іменних цінних паперів. Особливо виділяються три регіони, де кількість діючих підпорядкованих підрозділів реєстраторів переважає над кількістю діючих суб'єктів підприємницької діяльності, так у Волинській області зареєстровано 3 реєстратора і 9 підпорядкованих підрозділів, у Закарпатській області - 3 і 5 відповідно, у Сумській області - 3 і 6. У той же час частка реєстраторів, які зареєстрували підпорядковані підрозділи, становить 5,8% у загальній кількості реєстраторів. Не викликає захоплення і розподіл реєстраторів за регіонами у України. Переважна їх більшість сконцентрована в трьох регіонах: Київська область та м. Київ - 30,66%, Харківська область - 8,29% і Дніпропетровська область - 8,01% (Додаток 2.).
Крім того, реєстраторів необхідно переводити на нову систему обліку. Метою будь-якої системи є збереження балансу. Баланс випуску цінних паперів - це стан обліку цінних паперів одного випуску, коли кількість іменних паперів, які обліковуються на емісійному рахунку емітента, дорівнює сумарній кількості паперів даного випуску, які обліковуються на всіх рахунках. До такої технології реєстраторської діяльності необхідно прийти. Крім того, вирішується питання про ведення реєстру самим емітентом. Зараз це дозволено, але є ряд обмежень і труднощів.
Треба також зазначити, що в реєстраторської діяльності існує своєрідна монополія. Якщо емітент випускає бездокументарні папери, він розміщує глобальний сертифікат у депозитарії, а власники є депонентами зберігачів. Причому зазвичай це відразу кілька різних зберігачів. Тобто, один охоронець не бачить випуску в цілому, не бачить інших зберігачів. Такого поділу не спостерігається у випадку з реєстратором. Він укладає договір з емітентом, і в руках реєстратора повністю всі рахунки і вся інформація по всім власникам. Крім того, реєстратор здійснює всі функції - облік, перехід права власності і т.д. Через такої концентрації, у реєстратора набагато більше ризиків, ніж в розділеній (дворівневої) системі депозитарій - зберігачі. Наприклад, легше втратити реєстр. Тому введення бездокументарного обліку цінних паперів має в певному сенсі "розбавити" монополію реєстраторів.
Тепер, що стосується змін в законодавстві. Першим пунктом у розділі про розвиток депозитарної системи мова повинна йти про створення єдиного депозитарію цінних паперів - крім депозитарію, який обслуговує державні цінні папери (депозитарій Національного банку України). Зараз же законодавство передбачає як існування Національного депозитарію України (НДУ), так і наявність депозитаріїв. На сьогоднішній день, крім згаданих НДУ та депозитарію Нацбанку, існує Міжрегіональний фондовий союз (МФС), який обслуговує ринок корпоративних цінних паперів. НДУ ж зараз не функціонує в повному обсязі, і це необхідно виправляти. Таким чином, зміни підлягає верхній рівень системи. Крім того, спостерігаються явні диспропорції у розподілі зберігачів цінних паперів по регіонах (Додаток 3). Вивчивши дані, наведені в таблиці, стає видно, що суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють зберігання цінних паперів, зареєстровані не у всіх регіонах України, а лише в 14 з 25. Крім того, 67,9% від загальної кількості зберігачів зареєстровано в м. Києві та Київський області. Ця проблема також потребує уваги з боку держави. Як вихід можна запропонувати спрощення вимог до реєстрації зберігачів, накладення штрафних санкцій на незареєстрованих зберігачів, а також впровадження бездокументарного обігу цінних паперів в регіони з малим числом зберігачів (Запорізька, Тернопільська, Харківська області, АРК і т.д.).
3.3 Інтеграція фондового ринку України з зарубіжними ринками цінних паперів
Сьогодні перебіг того чи іншого процесу в окремо взятій країні не можна розглядати без урахування загальносвітових тенденцій, норм і традицій. Не є винятком і розвиток українського фондового ринку.
Обслуговування обігу цінних паперів в Україні регулюється низкою законодавчих та підзаконних нормативних актів. З огляду на кількість випущених в Україні цінних паперів, сфера застосування цих нормативно-правових актів поширюється на облік прав майже половини населення України. Відсутність практики формування системи обліку прав за іменними та бездокументарні цінних паперів в Україні вимагає вивчення досвіду інших країн і його адаптації до українських реалій. Досвід розвинених ринків цінних паперів, які вже давно зіткнулися з цими проблемами, є цінним матеріалом для формування в Україні надійної системи обліку прав і системи розрахунків за цінними паперами. Разом з тим, існують проблеми і застарілі норми законодавства, які заважають впровадити новації світової індустрії цінних паперів.
Сьогодні процедури обліку, клірингу та розрахунків, які використовують депозитарії та зберігачі, визначають дієздатність та ефективність ринків цінних паперів, допомагають забезпечити їх цілісність, знизити рівень ризику та заощадити значні кошти.
Зближення існуючого і майбутнього законодавства України з міжнародними нормами є важливою умовою досягнення привабливості ринків цінних паперів України для інвесторів. Грунтовне осмислення стратегії європейської інтеграції України можливо досягти на основі вивчення конкретних європейських і міжнародних норм. Цей шлях може забезпечити реальну можливість інтеграції українського ринку цінних паперів у міжнародні ринки.
Розробка законів та підзаконних нормативно-правових актів повинна здійснюватися з урахуванням міжнародного досвіду. Ця вимога, зокрема, встановлено в Законі України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" у відношенні до діяльності Національного депозитарію, який повинен здійснювати стандартизацію депозитарного обліку та стандартизацію документообігу щодо операцій з цінними паперами відповідно до міжнародних норм .
Шлях Україна до гармонізації українського законодавства із законодавством ЄС передбачає, зокрема, облік нормативних актів ЄС, які регулюють обіг цінних паперів, таких як:
- Директива Ради 77/91/ЕЕС від 13 грудня 1976 року про погодження з метою розробки рівноцінних захисних засобів, які застосовуються для охорони своїх і чужих інтересів;
- ЄЕС: Рекомендація Комісії 1977 щодо Європейського кодексу здійснення трансакцій з переказними цінними паперами;
- Директива Ради 93 \ 22 \ ЄЕС 1993 року щодо інвестиційних послуг в сфері цінних паперів;
- Директива 94 \ 19 \ ЄС Європейського Парламенту та Ради 1994 року щодо схем депозитного гарантування;
- Директива 2000 \ 12 \ ЄС Європейського Парламенту та Ради 2000 щодо початку здійснення помірного нагляду над діяльністю інститутів електронних грошей.
Встановлені в цих та інших законодавчих актах ЄС вимоги використовуються для розробки внутрішніх актів законодавства країнами, яким ці вимоги адресовані. Норми законодавства створюють умови для вільного руху капіталу, забезпечуючи фундамент для реальної інтеграції економік цих країн. На основі загальних норм фінансова індустрія формує конкретні заходи і процедури, які сприяють міжнародним інвестиційним потокам і зменшують ризики інвестиційної діяльності.
Досвід використання на найбільш розвинених ринках цінних паперів процедур обліку і обслуговування обігу цінних паперів в 1989 році був описаний у доповіді Групи 30 (G30). Предметом цієї доповіді були системи клірингу та розрахунків на світових ринках цінних паперів, які пов'язані з процесами, що лежать у самій основі функціонування ринків цінних паперів і, тим самим, що визначають, ефективна чи ні діяльність цих ринків. Було досягнуто згоди про стандарти та процедури, які прийнятні для всіх ринків світової системи обігу цінних паперів, оформлені як Рекомендації Групи 30 (G30).
З часом, в 1995 році, Рекомендації Групи 30 були скориговані учасниками міжнародної асоціації ISSA.
З моменту появи цих рекомендацій був накопичений певний досвід щодо їх впровадження. Виявлення нових недоліків в функціонуванні фінансової індустрії потребувало формування нових пропозицій, спрямованих на підвищення якості послуг та зменшення ризиків в діяльності систем обслуговування ринків цінних паперів. Результатом такої роботи стали Рекомендації ISSA 2000.
Паралельно з роботою ISSA Банк міжнародних розрахунків (Bank for International Settlements - BIS) розробив ряд рекомендацій щодо здійснення клірингу та розрахунків по операціях з цінними паперами, деякі з яких наведено нижче.
Документи Базельського комітету з банківського нагляду:
- Ризики в комп'ютерних і телекомунікаційних системах, 1989;
- Операційне управління ризиками, 1998;
- Управління ризиками для електронної банківської діяльності, 1998;
- Опис контролю за управлінням ризиками розрахунків в іноземних біржових трансакціях, 2000.
Документи Комітету по оплаті і системам розрахунків:
- Звіт щодо схем неттинга (Angell звіт), 1989;
- Звіт Комітету за схемами міжбанківського неттинга центральних банків групи десятьох країн (Lamfalussy звіт), 1990;
- Поставка проти оплати в системах розрахунків за цінними паперами, 1992;
- Міжнародні розрахунки з цінних паперів 1995;
- Ризик розрахунків з міжнародних біржових угодах, 1996;
- Клірингові процедури для біржової торгівлі деривативами, 1997;
- Системи брутто розрахунків у реальному масштабі часу, 1997;
- Структура розкриття інформації для систем розрахунків за цінними паперами, 1997;
- Звіт про OTC торгівлю деривативами: процедури розрахунків та управління ризиками учасників, 1998;
- Рекомендації для розрахункових систем по цінним паперам, 2001.
До міжнародним нормам можна віднести і рекомендації ECSDA (European Central Securities Depositories Association - європейська асоціація центральних депозитаріїв), яка заснована в 1997 році і об'єднує центральні депозитарії західної Європи. Робота ECSDA зосереджена на створенні методології безпечних та ефективних розрахунків і клірингу. Результатами цієї роботи став ряд документів, таких як:
- Проведення клірингу та розрахунків на ринках цінних паперів. Імплементація вимог рекомендацій Групи Тридцяти, 1993;
- Фінансове управління ризиками на ринках, які з'являються, 1997;
- Діяльність з цінними паперами в Інтернеті, 1998;
- Міжнародні репо угоди 01/07/99;
- ECSDA міжнародні розрахунки 01/09/00;
- Модельний договір між європейськими CSD, 15/06/00;
- Рекомендації для систем розрахунків за угодами щодо цінних паперів (CPSS-IOSCO), 2001.
Наведені вище документи лише частина міжнародних норм. При розробках нормативно-правових актів України цей багатий досвід, по можливості, треба враховувати. Разом з тим, об'єктивні причини не дають можливості повністю реалізувати вимоги міжнародних норм і вимагають враховувати українські реалії. Специфічне розвиток індустрії цінних паперів в Україні обумовлюється не еволюційними, а приватизаційними процесами. Ефективність економічної діяльності емітентів цінних паперів та фіскальна політика, на жаль, не сприяє створенню привабливого клімату для портфельних інвесторів. Діяльність депозитарної системи спрямована переважно на обслуговування післяприватизаційних процесів і потреби стратегічних інвесторів.
Крім того, наведені вище міжнародні рекомендації стосуються в першу чергу обслуговування організаційно оформлених ринків цінних паперів. Поняття "фондовий ринок" або "ринок цінних паперів" є лише узагальнюючими. На жаль, в Україну укладання угод з цінних паперів відбувається, переважно, поза межами організованих ринків. Біда українських ринків цінних паперів полягає у відсутності зацікавленості інвесторів у прозорому укладанні угод щодо цінних паперів.
Додаткові проблеми застосування міжнародних норм вносять визначення організатора торгівлі цінними паперами, а саме:
діяльність з організації торгівлі на ринку цінних паперів - надання послуг, які безпосередньо сприяють укладенню цивільно-правових угод з цінних паперів на біржовому та організаційно оформленому позабіржовому ринку цінних паперів (Закон України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні");
організаційно оформлений позабіржовий ринок - організація, яка об'єднує торговців цінними паперами для надання послуг з укладання угод з цінними паперами і при цьому не має на меті отримання прибутку (Закон України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні");
фондова біржа - організаційно оформлений, постійно діючий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами і, яка зосереджує попит і пропозицію цінних паперів, сприяє формуванню їх біржового курсу (Закон України "Про цінні папери і фондову біржу").
Разом з тим, для забезпечення укладення угод з цінних паперів фондова біржа чи організаційно оформлений позабіржовий ринок використовують електронну торговельно-інформаційну мережу.
Отже, організатор торгівлі цінними паперами:
- Безпосередньо сприяє укладенню цивільно-правових угод;
- Надає послуги з укладання угод;
- Зосереджує попит і пропозиція;
- Забезпечує висновків угод.
Проблема "розмитості" функцій організатора торгівлі полягає у невизначеності чіткого місця укладання угод і ставлення до цього процесу організатора торгівлі. Суть проблеми полягає в процедурі фіксації факту укладання угоди у організатора торгівлі цінними паперами. Участь організатора торгівлі або відсутність його участі в процесі укладання угоди визначає - буде чи не буде цей організатор торгівлі приймати участь у процедурах, пов'язаних з виконанням угоди. Дії організатора, який не бере участі в процедурі фіксації факту укладання угоди, будуть зведені до публікації оголошень про купівлю-продаж фінансових інструментів та забезпечення доступу учасників до цієї інформації. Проте, газеті або електронному www-сайту, які публікують оголошення про купівлю-продаж цінних паперів, немає необхідності отримувати ліцензію організатора торгівлі.
Все це - проблеми росту. У країні з більш ніж 70-річним пануванням соціалістичної економіки важко одразу побудувати ефективно діючі інфраструктурні елементи ринку. Але це не означає необхідності розгортання "довгобуду". Замість того, щоб вчитися на власних помилках, потрібно проаналізувати фундаментальні процеси функціонування індустрії цінних паперів з використанням досвіду інших країн та вимог міжнародних норм.
Однак не варто "замикатися" тільки на західних країнах. Необхідно також зближуватися з фондовими ринками країн СНД, хоча тут теж є свої проблеми. У різних країнах національні законодавства, включаючи законодавство в сфері регулювання ринку цінних паперів, розвивалися по різних моделях, з урахуванням національних особливостей. Враховуючи намітилася останнім часом у світі тенденцію до інтеграції і позитивний досвід Європейського союзу, учасники якого працюють над створенням єдиного ринку, однієї біржі, проводять уніфіковану кодування цінних паперів, можна говорити про перспективи інтеграції ринків цінних паперів у країнах СНД. Цей процес вже йде - як приклад можна навести розробляється модельний закон СНД про цінні папери. Тим не менш, це процес тривалий, що вимагає врахування національних особливостей розвитку ринків цінних паперів кожної з країн, національні законодавства про фондові ринки яких вже сформовані.
Зокрема, успіхом можна вважати підписання 18 вересня 2001 року "Меморандуму про взаєморозуміння" між Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку України та Федеральною комісією з ринку цінних паперів Росії. Підписання цього меморандуму стало результатом трирічних переговорів про співробітництво в сфері регулювання ринків цінних паперів. На тлі тенденцій до інтернаціоналізації, які стали домінуючими в світі останнім часом, виникає необхідність скоординованих дій щодо регулювання, нагляду та боротьби з правопорушеннями на фондових ринках. Налагодження тісної співпраці між комісіями з цінних паперів Україні та Росії є особливо актуальним з урахуванням традиційно активних українсько-російських відносин і схожості розвитку даного сегменту фінансового ринку в обох країнах. Обидві комісії підпорядковані безпосередньо президентам відповідно Україні та Росії. Комісія з цінних паперів та фондового ринку - це орган виконавчої влади. Меморандум про взаєморозуміння між Комісією з цінних паперів та фондового ринку України та Федеральною комісією з ринку цінних паперів Росії фіксує наміри розвивати і зміцнювати співробітництво між сторонами шляхом обміну інформацією та здійснення скоординованих регулюючих дій з метою сприяння ефективному розвитку ринків цінних паперів України та Росії.
Підписання меморандуму було ініційовано в 1998 році в рамках двосторонньої програми економічного співробітництва між Україною та Російською Федерацією на 1998-2007 роки. У підготовці тексту документа брали участь багато міністерств і відомств обох країн. Це дипломатичний документ, який, з одного боку, не передбачає жорстких обов'язків один перед одним, а з іншого - відкриває можливість більш тісної та ефективної співпраці між сторонами. Вкрай важливо сьогодні забезпечити доступ до інформації про фінансовий стан російських і українських акціонерних товариств. У всіх країнах світу така інформація надається безкоштовно. Інвестори обох країн повинні знати про фінансовий стан акціонерного товариства країни-нерезидента. Підписання меморандуму - це лише початок нового рівня спілкування між регулюючими органами України та Росії в цій сфері. На даному етапі важливо створити правову базу, яка б регулювала відносини між комісіями з метою захисту прав інвесторів.
Однак, паралельно з інтеграцією українського і російського фондових ринків важливо не допустити втрати економічної незалежності України у зв'язку з дедалі більшим напливом російського капіталу. Прямим інвесторам, у яких є контрольний пакет, слід ставити умови, щоб вони не змогли перепрофілювати підприємство або закрити його як конкурента. Також необхідно стимулювати вкладення портфельних інвесторів, які не ставлять завдання придбання контрольних пакетів, а беруть участь в отриманні прибутку, управлінні підприємством, отримання додаткових доходів.

Глава 4. Розвиток фондового ринку АРК і його проблеми
У Криму (далі - АРК) триває процес реформування державної власності, відбуваються зміни в структурі економіки і власності, збільшується кількість суб'єктів господарської діяльності, виникають нові форми та види підприємницької діяльності, поступово збільшується кількість підприємств, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність.
Таблиця 1. Кількість об'єктів за формами власності в АРК (за станом на 01.01.07р.)

Форма власності

Кількість об'єктів

Всього об'єктів
37 233
Приватна власність
12 075
Колективна власність
20 429
Державна власність
1 409
Комунальна власність
2 996
Власність міжнародних організацій та юридичних осіб інших країн
324
Провідними формами власності в АРК стали:
- Колективна власність, питома вага якої становить 54,9% загальної чисельності об'єктів;
- Приватна форма власності - 32,4%;
У державній та комунальній формі власності залишилося всього 11,8% суб'єктів господарської діяльності (Табл. 1).
Головним джерелом фінансування в реформованому секторі економіки є власні кошти підприємств та організацій, за рахунок яких освоєно 96,5% усього обсягу капітальних вкладень, і тільки 0,8% - кошти державного бюджету України, решта 2,7% - кредити банків.
Важливим стимулом для подальшого розвитку фондового ринку АРК є Указ Президента України від 26.03.01г. «Про додаткові заходи щодо розвитку фондового ринку України», яким були затверджені «Основні напрями розвитку фондового ринку України на 2003 - 2007 роки». Цим документом визначено стратегічні напрямки:
- Формування цивілізованого фондового ринку в України,
- Розвиток інститутів спільного інвестування,
- Вдосконалення інфраструктури фондового ринку, підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців.
Рада міністрів АРК Постановою № 459 від 04.12.03г. затвердив «Заходи щодо реалізації основних напрямів розвитку фондового ринку в Автономній Республіці Крим на 2003 - 2007 роки», серед виконавців яких названі Міністерство економіки АРК, Фонд майна АРК, Кримська фондова біржа, Територіальне управління ДКЦПФР по АРК і ТОВ «Східно - Кримська фондова компанія »(м. Феодосія).
Важливим інструментом розвитку фондового ринку в Криму, каталізатором процесу приватизації стало створення фондових бірж - у жовтні 1992 року був створений Кримський філія Української фондової біржі, у 2000 році структура кримського біржового фондового ринку змінилася у зв'язку з початком діяльності Кримської фондової біржі (КФБ).
Підсумки діяльності Кримської філії Української фондової біржі наведені в Таблиці 2.

Таблиця 2. Підсумки діяльності Кримської філії Української фондової біржі
Рік
1999
2000
2001
2002
2003
Всього

Кількість торгів, у тому

1
25
39
47
48
160
числі результативних
1
12
30
26
22
91
Кількість виставлених пакетів, шт.
8
64
124 *
94 *
79 *
319
Кількість проданих пакетів, шт.
2
15
48
40
36
141
Обсяг торгів, тис. грн.
1,1
401,3
4523,6
5465,7
4696,7
15088,4
Обсяг продажів державних пакетів акцій, тис. грн.
1,1
401,3
4421,9
5216
4696,7
14737,0
Кількість контрактів, шт.
2
20
88
72
36
218
Обсяг продажів державних пакетів акцій на торгах КФБ за 2006 рік склав 4,2 млн. гр. або 45% загального обсягу кримського біржового ринку. У 2007 році на КФБ були виставлено 96 пакетів акцій загальною номінальною вартістю 48,8 млн. гр., З яких продано 31 пакет, або 32,3% загальної кількості, на суму 4,7 млн. гр. Це склало більше 50% всіх проданих на Кримському фондовому ринку державних пакетів акцій за 2007 рік.
За 11 місяців 2008 року при тримісячному «просте» у липні - вересні вдалося вийти на показники 2007 року. Це стало можливим за рахунок ефективної спільної роботи з новим керівництвом ФМАРК, очолюваним Шимін Ю.В.. Більш того в листопаді 2008 року був встановлений абсолютний рекорд за обсягом торгів за всі 3 роки роботи біржі і вдалося вийти на показник в 2,5 млн. гр. за продані державні пакети акцій. Від такої роботи виграли і кримський бюджет за рахунок коштів, що надійшли від приватизації, і організований фондовий ринок в особі ЗАТ «Кримська фондова біржа»
Але, хоча фондові біржі активно брали участь у процесах грошового етапу приватизації, їм не вдалося організувати у себе скільки-небудь значний, стійкий і ліквідний вторинний ринок корпоративних цінних паперів. Низькі доходи фондових бірж України, які є наслідком невеликих обсягів біржового обороту цінних паперів, служать серйозною перешкодою для їх технічного переозброєння, яке відповідало б сучасному світовому рівню. Створена на базі великої іноземної інвестиції асоціація ПФТС мала у вказаному вище технічному відношенні величезне і вирішальну перевагу перед українськими фондовими біржами, що і визначило зосередження цього позабіржової фондової майданчику майже усього організованого вторинного ринку цінних паперів і більше половини організованого ринку в цілому.
Вкрай низька ліквідність фондового ринку робить економічно неефективними великі витрати на створення і функціонування відповідних технічних систем. Далека від оптимальності й сама інфраструктура організованого ринку цінних паперів. У силу цих і ряду інших причин фондові біржі стоять перед загрозою повної втрати своїх позицій на фондовому ринку АРК.

Висновок
Нарешті, зробимо висновки щодо проблем фондового ринку України і розглянемо перспективи його розвитку в майбутньому. Ще раз коротко перерахуємо основні проблеми українського фондового ринку і способи їх вирішення з боку нормативно-правової бази.
У першу чергу відзначається пріоритет первинного ринку корпоративних цінних паперів, обумовлений масовою приватизацією державної власності. Фактично цей ринок випущених цінних паперів, а не знаходяться в обігу, підтримується за рахунок небажання інвесторів продавати цінні папери, придбані при їх випуску. Такий ринок характеризується низьким рівнем обігу цінних паперів, в основному обслуговує процеси перерозподілу власності, на відміну від ринків розвинених країн, які, перш за все, забезпечують залучення інвестицій для розвитку підприємств. Ситуацію необхідно змінювати шляхом надання великим акціонерам в законодавчому порядку гарантованого контролю над підприємствами, після чого можна очікувати виходу на відкритий, перш за все, вторинний ринок цінних паперів. Прикладом може служити робота Донецької і Дніпропетровської фінансово-промислових груп.
На відміну від розвинених фондових ринків зарубіжних країн, цінні папери, насамперед акції переважної більшості підприємств, що приватизуються, що котируються на фондових біржах України, як правило, не мають своєї ринкової передісторії. Навіть на вторинному біржовому ринку ці акції, за небагатьма винятками, не перебувають у постійному обігу, як це має місце у світовій практиці. Це пояснюється дуже малим поки терміном існування українського ринку цінних паперів за світовими мірками. У подальшому з набуттям досвіду роботи і своїх фондових традицій можна чекати зміни ситуації.
Тривалий процес масової приватизації визначив й іншу особливість фондового ринку України - переважання на ньому акцій і обмеженість інших видів фінансових інструментів. Номенклатура фінансових інструментів, з якими працюють всі фондові майданчики, залишається вкрай обмеженою. Тут необхідно як з боку виконавчої, так і з боку законодавчої влади активне сприяння введенню в широкий обіг різних видів фінансових інструментів. Так, серед боргових цінних паперів найбільшу ринкову перспективу мають векселі підприємств, банківських та інших фінансових установ і особливо державних відомств, великих об'єднань і корпорацій загальнодержавного значення, контролюючих ринки електроенергії, газу та інших енергоносіїв. Слід також зазначити, що цей вид фінансових інструментів навряд чи придатний для масового звернення на організованому фондовому ринку, хоча не виключена доцільність обігу векселів в рамках окремих регіонів на регіональних фондових біржах. У 2002 році ДКЦПФР взагалі заборонила торгівлю векселями на організованому ринку цінних паперів. Також треба сказати, що зараз спостерігається значне пожвавлення на ринку деривативів, корпоративних цінних паперів, емітуються облігації та інші інструменти. Зовсім недавно пройшла гучна рекламна кампанія з розміщення корпоративних облігацій Kyivstar GSM, національного оператора мобільного зв'язку. Схоже, підприємства звертаються до більш дешевих кредитних ресурсів. Лише за один 2001 рік на Україні було випущено вдвічі більше корпоративних облігацій, ніж за п'ять попередніх років. Іноді, при випуску облігацій застосовуються і деякі схеми, які використовуються для виведення прибутку з підприємства. Наприклад, банкам вигідно випускати власні облігації, оскільки резервуватися по них зручніше, ніж за допомогою кредитів або депозитів. Але це за умови котирувань на фондових майданчиках. Всього банки випустили облігацій за 2001 рік на 75 млн. гривень. До речі, не рідкісним є випадок цінової прив'язки облігацій до найбільш ліквідним світовим акціях. Наприклад, до російських «Норільський нікель», «Лукойл».
Зовсім не ясним залишається ринок облігацій місцевих (муніципальних) позик. Тут були введені жорсткі заходи державного регулювання випуску та обігу муніципальних позик, що надовго відбило охоту у місцевих органів влади до такого виду діяльності на фондовому ринку. До того ж є приклади провальних позик типу одеського. На мою думку, державі слід не обмежувати місцеві позики, а всіляко їх стимулювати. Це створить додаткове джерело коштів у небагаті місцеві бюджети, знизить інфляцію, а також сформує прибутковий напрямок для вкладення грошей населенням.
Що стосується організованого ринку цінних паперів, то внаслідок украй низького обсягу біржових угод з акціями на вторинному ринку цінних паперів, говорити про скільки-небудь серйозне внесок фондових бірж в капіталізацію організованого ринку корпоративних цінних паперів не доводиться. Фондовим біржам необхідно, перш за все, вирішити двоєдину проблему корінного поліпшення і розширення своїх технологічних можливостей. Перша з цих проблем пов'язана, перш за все, з необхідністю забезпечення привабливості фондових бірж для емітентів корпоративних цінних паперів. Друга полягає в необхідності створення фондовими біржами максимальних зручностей для операторів фондового ринку, що сприяло б перенесення центру ваги скоєних ними угод з неорганізованого на організований сегмент ринку цінних паперів. Обидві ці проблеми вирішувані тільки при активній допомозі держави і вдосконаленні законодавства в наступних напрямках: створення для емітентів умов максимального сприяння просуванню їхніх цінних паперів, як на внутрішній, так і на зарубіжні міжнародні ринки, в тому числі, і за рахунок мінімізації їх витрат на ці мети, забезпечення можливості доступу будь-якого торговця цінними паперами, акредитованого хоча б на одній з фондових бірж, до торгів на будь-який з них і здійснення угод між торговцями без фізичного їх присутності на біржі, з мінімальними витратами на проведення операцій з цінними паперами; поліпшення оперативності рішення питань злиття або поглинання бірж один одним. У цілому ж спостерігається тенденція, хоч і повільного, але зростання частки організованого ринку цінних паперів у ВВП країни, так і не перевищила за 1997 - 2000 роки 2%-ої позначки.
Що стосується інтеграції з закордонними фондовими ринками, то найбільше занепокоєння у представників іноземних фінансових організацій викликає недотримання Україною рекомендацій Міжнародної організації зі стандартизації (ISO), Міжнародної організації з обслуговування цінних паперів (ISSA) і Group30. Серед них - відсутність підтвердження умов угоди на біржі на наступний день і кінцевого розрахунку в депозитарії.
У зв'язку з цим представляється досить важливим те, що проект урядової програми "Україні - 2010 " надає пріоритетного значення розвитку передусім ринку корпоративних цінних паперів, а Програма розвитку фондового ринку України на 2003 - 2007 роки ставить завданням вже в 2008 році "зосередження торгівлі ліквідними корпоративними цінними паперами на організованому ринку за допомогою, насамперед, економічних важелів". При цьому прогнозується зростання обсягу операцій на організованому ринку цінних паперів з 2% ВВП у 2008 році до 10% ВВП в 2007 році і зростання ринкової капіталізації за цей же період з 7 до 15% ВВП.
Укладаючи розгляд перспектив розвитку фондового ринку в першому десятилітті настав нового століття, слід зробити висновок про те, що навряд чи варто очікувати якісного, значного і стійкого зростання фондового ринку в першій половині цього періоду. Кардинально ситуація може змінитися лише в другій половині десятиліття за умови, що будуть створені відповідні законодавчі передумови, оскільки багато в чому серйозні проблеми на фондовому ринку породжені недосконалістю вітчизняного законодавства. Воно поки не тільки не забезпечує цілісне і несуперечливе правове поле для функціонування ринку цінних паперів, але і не створює необхідних умов для його розвитку, як у короткостроковій, так і в довгостроковій перспективі.

Список використаних джерел
1. Закон України "Про цінні папери і фондову біржу" від 18.06.01г. / / Баланс. -2004. - N 46. - Ст.21.
2. Закон України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" від 30 жовтня 2006 р .
3. Закон України "Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів" від 10.12.2007г. N 710/97-BP.
4. Цивільний кодекс України. - Київ, 16.01.2003р. N 435-IV .- Гол. 8. - § 1.
5. Указ Президента України від 30.10.06г. "Про основні напрями розвитку фондового ринку в України у 2000 році" / / Державний інформаційний бюлетень. - 2006. - N 1. - С.57-58.
6. Звіт Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку за 2004 рік. - Київ, 2004. - 26с.
7. Інформаційна довідка про стан розвитку фондового ринку України в 2004 році. - Київ, 2004.
8. Ринок державних цінних паперів України в серпні 2001р. / / Вісник Нац. Банку Україна - 2004. - N 10. - С.37.
9. Литвин В. Основні напрями розвитку фондового ринку України на 2003-2007 роки / / Державний інформаційний бюлетень, - 2003. - N 6. - С.42-44.
10. Калина А.В., Корнєєв В.В., Кощеєв А.А. Ринок цінних паперів (теорія і практика): Навч. посіб. - Київ, 2005. - 256с.
11. Корнієнко Е.Б. Фондовий ринок України: Навчальний посібник - Сімферополь, 2005. - 67с.
12. Торкановскій В.С. Ринок цінних паперів і його фінансові інститути: Навчальний посібник - Санкт-Петербург, 2004. - 421с.
13. Каратуев А.Г. Цінні папери: види й різновиду. - М.: Російська Ділова Література, 2007.
14. Макконнелл К. Р., Брю С.Л. Економікс: принципи, проблеми і політика.: Пер. з англ. 11-го вид. К.: Хагар, 2006, - 785 с.
15. Булатов А.С. Економіка. М.: МАУП, 2006, - 896 с.
16. Ринок цінних паперів. М.: Фінанси і статистика, 2004.


[1] Ринок цінних паперів - частина ринку позикових капіталів, де здійснюється емісія і купівля-продаж цінних паперів.
[2] Облігація - це боргове зобов'язання, що випускається як центральним урядом, так і муніципальними утвореннями і приватними компаніями. Облігації є цінними паперами з найменшим ступенем ризику, і, звичайно, дохід по ним з-за цього не дуже великий.
[3] Депозитний і ощадний сертифікати - це письмові свідоцтва кредитних установ про отримання грошових коштів від вкладника, яке засвідчує право вкладника на отримання внесених грошових коштів з відсотками.
[4] Державні цінні папери - боргові зобов'язання уряду, одні з найнадійніших в сучасному світі.
[5] Вексель - це незабезпечене обіцянку компанії-боржника виплатити борг і відсоток по ньому у встановлений термін, причому за ступенем надійності він стоїть на останньому місці в середовищі боргових зобов'язань фірми.
[6] Акція - це цінний папір, що засвідчує, що власник сплатив її вартість і тим самим вніс свою частку (пай) до капіталу акціонерного суспільства.
[7] виступ Президента України "України: підсумки соціально-економічного розвитку та погляд у майбутнє" на науковій конференції 16 листопада 2000 року.
* Крім вищезазначених пакетів акцій на торги виставлялися пакети акцій, які не були продані за станом на кінець попереднього року.
Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Банк | Курсова
194.7кб. | скачати


Схожі роботи:
Ринок цінних паперів Фондовий ринок України
Фінансовий ринок фондовий України
Фондовий ринок України і перспективи його розвитку
Фондовий ринок
Фондовий ринок
Фондовий ринок 2
Фондовий ринок Таїланду
Міжнародний фондовий ринок
© Усі права захищені
написати до нас