Управління інвестиціями організації

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

    1. Мета і завдання управління інвестиціями

Мета управління інвестиціями - реалізація ефективних форм вкладення капіталу для забезпечення високих темпів розвитку і розширення економічного і фінансового потенціалу організації.

Вибір найбільш ефективного способу інвестування починається з чіткого визначення можливих варіантів. Альтернативні проекти (варіанти) по черзі порівнюють один з одним і вибирають найкращий з них з точки зору прибутковості, безпеки і надійності. При вирішенні питання про інвестування доцільно визначити, куди вигідніше вкладати капітал; у виробництво, нерухомість, цінні папери, придбання товарів для перепродажу, у валюту і т.д. Тому при інвестуванні рекомендується дотримувати наступні вироблені практикою правила.

Головні правила:

  1. Правило оптимального співвідношення між ризиком і прибутковістю.

  2. Правило фінансового співвідношення термінів («золоте банківське правило»). Правило говорить: отримання та використання коштів повинні відбуватися у встановлені терміни, а капіталовкладення з тривалими термінами окупності вигідніше фінансувати за рахунок довгострокових позикових засобів (довгострокових банківських кредитів та облігаційних позик з тривалими термінами погашення) . Дотримання цього правила дозволяє організації, що реалізує капітальний проект, не відволікати з поточного обороту значні грошові ресурси на тривалий час (три-п'ять і більше років).

  3. Правило збалансованості ризиків. Правило говорить: особливо ризикові інвестиції доцільно фінансувати за рахунок власних коштів (нерозподіленого прибутку та амортизаційних відрахувань). У цьому випадку організація дотримується принцип самофінансування і не зв'язує себе додатковими борговими зобов'язаннями. За рахунок власних коштів багато організації здатні фінансувати тільки невеликі і середні проекти з терміном окупності капітальних витрат один-два роки.

  4. Правило граничної рентабельності. Правило говорить: необхідно вибирати такі капітальні вкладення, які забезпечують інвесторові досягнення максимальної (граничної) прибутковості. Критерій прийняття інвестиційних рішень на основі максимізації прибутку може бути використаний для оцінки ефективності організації.

Додаткові правила:

  1. Чистий прибуток від даного вкладення капіталу повинна перевищувати її величину від приміщення грошових коштів на банківський депозит.

  2. Рентабельність інвестицій завжди має бути вище середньорічного темпу інфляції.

  3. Рентабельність конкретного інвестиційного проекту з урахуванням чинника часу (тимчасовій вартості грошей) завжди вище прибутковості майбутніх альтернативних проектів.

  4. Рентабельність активів організації після реалізації проекту зростає і в будь-якому випадку перевищує середню ставку банківського відсотка по позикових засобах.

  5. Розглянутий проект повинен відповідати головної стратегії поведінки організації на товарному ринку з позиції формування раціональної структури виробництва, термінів окупності інвестиційних витрат, наявності фінансових джерел покриття витрат виробництва і забезпечення стабільності надходження доходів протягом періоду експлуатації проекту.

    1. Інвестиційна політика організації. Реальні та фінансові інвестиції

  1. Інвестиційна політика.

Інвестиційна політика організації включає такі основні елементи:

  1. Формування напрямків інвестиційної діяльності організації у відповідності зі стратегією її економічного та фінансового розвитку.

  2. Аналіз умов зовнішнього інвестиційного середовища і кон'юнктури інвестиційного ринку.

  3. Визначення об'єктів інвестування.

  4. Визначення необхідного обсягу інвестиційних ресурсів і оптимізація структури їх джерел.

  5. Розрахунок ефективності інвестицій.

  6. Ідентифікація, оцінка та розробка механізмів управління ризиками з метою їх мінімізації.

  7. Формування та реалізація інвестиційної стратегії.

  8. Формування та управління інвестиційним портфелем організації.

  9. Забезпечення прискореної реалізації інвестиційних проектів і програм:

  • скорочує терміни використання позикового капіталу (зокрема за тим реальним інвестиційним проектам, які фінансуються із залученням позикових коштів);

  • сприяє прискореному формуванню додаткового чистого грошового потоку у вигляді прибутку і амортизаційних відрахувань;

  • сприяє зниженню рівня систематичного інвестиційного ризику, пов'язаного з несприятливою зміною кон'юнктури інвестиційного ринку, погіршенням зовнішньої інвестиційного середовища.

  1. Формування та реалізація інвестиційної стратегії.

Інвестиційна стратегія формується на основі прийнятного для організації рівня ризику і визначає вимоги до вибору інвестиційним інструментів. Реалізація інвестиційної стратегії полягає, перш за все, у формуванні інвестиційного портфеля із припустимої сукупності інвестиційних інструментів.

  1. Формування інвестиційного портфеля

До складу інвестиційного портфеля організації входять реальні та фінансові інвестиції. Формування портфеля відбувається відповідно до обраної інвестиційної стратегії. При цьому підбір фінансових інструментів здійснюється з урахуванням прийнятного (допустимого) для організації рівня ризику. Істотним елементом диверсифікації інвестиційного портфеля є включення до його складу реальних активів.

Реальні інвестиції здійснюються організацією в різноманітних формах і напрямках, основними з яких є:

  1. Капітальні вкладення.

  • нове будівництво;

  • реконструкція;

  • модернізація;

  • оновлення окремих видів устаткування.

  1. Інноваційне інвестування та інвестування приросту оборотних активів.

  • інноваційне інвестування в нематеріальні активи;

  • інвестування приросту запасів матеріальних оборотних активів.

  1. Інвестування в реальні активи.

  • інвестування в активи, обертаються на товарних біржах;

  • інвестування в дорогоцінні метали;

  • інвестування в нерухомість.

Інвестиції в реальні проекти - тривалий за часом процес. Тому при їх оцінці необхідно враховувати:

  • ризикованість (часовий фактор) - чим довший термін вкладень, тим вище інвестиційний ризик;

  • тимчасову вартість грошей - з плином часу гроші втрачають свою цінність;

  • обсяг капіталовкладень.

Дуже важливим з точки зору окупності інвестицій є генеруються інвестиційним проектом грошові потоки.

У загальному вигляді грошові потоки інвестиційного проекту можна подати так.

Реалізація будь-якого інвестиційного проекту передбачає наявність стартового капіталу. Якщо спочатку вкладених інвестицій виявиться недостатньо, то на певному етапі здійснюються додаткові внески. Пройшовши всі етапи життєвого циклу проект завершується. При цьому відбувається реалізація залишилися активів.

Фінансові інвестиції. Операційна діяльність організації в основному визначає її як організатора реальних інвестицій, але умови функціонування організації припускають її участі і в процесі фінансового інвестування:

  • в організації можуть бути акумульовані необхідні грошові ресурси для реальних інвестицій до початку реалізації інвестиційного проекту;

  • організація може мати у своєму розпорядженні тимчасово вільними коштами, різного роду страховими та іншими фондами;

  • з метою диверсифікації своєї діяльності організація може здійснювати довгострокові фінансові вкладення в статутні капітали інших організацій.

Фінансові інвестиції представляють собою вкладення організацією грошових коштів у різні фінансові інструменти, в тому числі, у цінні папери, з метою отримання доходу і захисту вільних грошових коштів від інфляції.

Основними видами фінансового інвестування організації є:

  • довгострокові фінансові вкладення в статутні капітали дочірніх і залежних організацій, що сприяють:

  • розширенню ринків збуту;

  • зміцненню зв'язків з постачальниками;

  • розвитку інфраструктури організації;

  • довгострокові фінансові вкладення в статутні капітали інших організацій, у тому числі фінансових, кредитних, сприяють диверсифікації діяльності організації та посилення її позицій на ринках;

  • короткострокові фінансові вкладення в інвестиційні інструменти (державні, муніципальні і корпоративні облігації, векселі, банківські сертифікати тощо), які забезпечують при мінімальному ризику прийнятний інвестиційний дохід;

  • фінансові вкладення в інвестиційні інструменти (акції, спеціалізовані пайові фонди, активи, що обертаються на товарних біржах, дорогоцінні метали, нерухомість та ін), які хоча і є більш ризикованими, але забезпечують підвищений інвестиційний дохід.

  1. Управління інвестиційним портфелем

Управління портфелем може здійснюватися як менеджментом організації, так і в рамках довірчого управління професійними учасниками фінансового ринку на основі інвестиційної стратегії організації.

Процес управління реальними інвестиціями включає:

  1. Аналіз результатів інвестиційної діяльності у попередньому періоді.

  2. Оцінку рівня освоєння інвестиційних ресурсів, розробку необхідних заходів для завершення інвестиційних проектів і програм.

  3. Визначення необхідного обсягу реального інвестування в майбутньому періоді.

  4. Розробку бізнес-планів інвестиційних проектів.

  5. Затвердження бізнес-планів інвестиційних проектів і включення проектів у портфель реальних інвестицій.

  6. Розробку та затвердження капітального бюджету організації.

  7. Реалізацію затверджених інвестиційних проектів або програм.

  8. Моніторинг портфеля реальних інвестицій.

В умовах мінливої ​​кон'юнктури ринку, виникнення політичних та інших системних ризиків можливе істотне зниження ефективності реалізованих організацією інвестиційних проектів або програм. У цьому випадку, проводячи моніторинг портфеля, організація може оптимізувати склад портфеля, в тому числі за рахунок виходу з окремого інвестиційного проекту або програми.

Прийняття подібного рішення тягне втрату не тільки очікуваного доходу, але й частини вкладеного капіталу, тому воно повинно бути всебічно обгрунтовано і базуватися на аналізі не тільки поточної кон'юнктури, але і на прогнозі подальшого розвитку ринку. Критеріями виходу з інвестиційного проекту можуть бути істотні зміни величин інтегральних показників проекту:

  • Зниження IRR та NPV;

  • Збільшення PP;

  • Зростання тривалості інвестиційного циклу до початку експлуатації об'єкта;

  • Зниження наміченого в бізнес-плані терміну можливої ​​експлуатації об'єкта та ін

Особливе значення в управлінні реальними інвестиціями має проведення контролю за ходом реалізації проекту, який дозволяє:

  • переконатися, що поточні фінансові характеристики проекту відповідають запланованим;

  • внести необхідні корективи до бюджетів проектів і в плани організаційно-технічних заходів щодо їх реалізації.

У порівнянні з портфелем реальних інвестицій портфель фінансових інвестицій має ряд особливостей:

  • високу ліквідність включаються в портфель інструментів;

  • високий динамізм моніторингу портфеля і велику оперативність прийняття рішень в процесі управління портфелем.

Процес управління фінансовими інвестиціями включає:

  1. Аналіз кон'юнктури ринку цінних паперів з метою вибору фінансових інструментів, що забезпечують прийнятну прибутковість і ліквідність вкладень грошових коштів організації.

  2. Визначення обсягу грошових ресурсів, що спрямовуються на фінансове інвестування.

  3. Формування портфеля фінансових інвестицій, адекватного інвестиційної стратегії організації.

  4. Моніторинг портфеля і його подальша оптимізація з метою встановлення балансу «прибутковість-ризик».

Критеріями ефективності інвестиційних рішень є:

  • Середньогалузева норма прибутку;

  • Термін окупності інвестицій;

  • Займана частка ринку;

  • Досягнутий рівень капіталізації (ринкової вартості).

5. Основи інвестиційного аналізу. Методи оцінки ефективності інвестиційних проектів

Очевидно, що інвестиційний проект може характеризуватися будь-яким чергуванням припливів і відтоків грошових коштів. У той же час найбільш поширеним є випадок, коли в початковий період здійснюються інвестиції (відтік коштів), а протягом усіх наступних періодів функціонування проекту мають місце притоки коштів, що компенсують інвестиції. Такий вид грошового потоку називається ординарним.

Інвестиційний проект з неординарним грошовим потоком характеризується тим, що інвестування коштів здійснюється не тільки на первинному етапі, але і протягом усього життєвого циклу проекту відповідно до необхідними потребами.

Аналіз інвестиційних проектів проводиться за однаковими часовими періодами, найчастіше по роках. Для проведення однозначної оцінки приймається, що приплив (відплив) грошових коштів має місце в кінці чергового періоду. Це пояснюється, перш за все, характером нарахування прибутку, яке провадиться наростаючим підсумком на кінець звітного періоду.

Оцінюючи приплив грошових коштів по періодах, слід враховувати важливу обставину. Чим тривалішою проект, тим більше невизначеними і ризикованими передбачаються притоки грошових коштів віддалених періодів. Тому рекомендується виконання ряду розрахунків, що знижують надходження останніх років реалізації проекту, або ці надходження зважаючи на істотну невизначеності можуть взагалі виключатися з аналізу.

В основі прийняття інвестиційних рішень лежить порівняння необхідних вкладень коштів з прогнозованими інвестиційними доходами. Для коректного порівняння вироблених інвестицій з подальшими доходами всі грошові потоки необхідно привести до одного моменту часу. При цьому можна використовувати як схему дисконтування, так і схему нарощення. Однак на практиці найбільшого поширення набув саме перший варіант. Для забезпечення правильності проведеного аналізу ставка дисконтування повинна відповідати тривалості інвестиційного проекту.

Крім того, при оцінці привабливості інвестиційного проекту, крім всіх супутніх йому реальних витрат, до уваги також повинні прийматися диктував (уявні) витрати. Вибираючи той чи інший інвестиційний проект, організація нехтує усіма іншими можливостями розміщення капіталу. Вигода, яка могла б бути залучена організацією при якомусь іншому розміщенні капіталу, і повинна розглядатися в якості альтернативних витрат за даним проектом.

Якщо розробляється кілька альтернативних інвестиційних проектів, то як поставлений витрат одного з них повинна розглядатися планований прибуток по іншому. У всіх випадках як поставлений витрат слід приймати доходи за безризиковим інвестиціям. У міжнародній практиці в якості безризикових інвестицій прийнято розглядати вкладення в державні цінні папери. Внесок в банк на депозит також представляється безризиковим розміщенням капіталу.

Сукупність методів, використовуваних при аналізі ефективності інвестиційних проектів можна розділити на дві основні групи:

  • Динамічні методи - засновані на обліку тимчасової вартості грошових надходжень;

  • Статичні методи - не враховують часовий фактор.

До групи динамічних методів, як правило, включаються:

  • Чиста приведена вартість (Net Present Value, NPV);

  • Індекс рентабельності інвестиції (Profitability Index, PI);

  • Внутрішня норма прибутку (Internal Rate of Return, IRR);

  • Модифікована норма прибутку (Modified Internal Rate of Return, MIRR);

  • Дисконтований термін окупності інвестиції (Discounted Payback Period, DPP).

До групи статичних методів відносять:

  • Термін окупності інвестиції (Payback Period, PP);

  • Коефіцієнт ефективності інвестиції (Accounting Rate of Return, ARR).

Чиста приведена вартість (NPV). Суть даного методу полягає в зіставленні величини вихідної інвестиції (IC) із загальною сумою дисконтованих чистих грошових надходжень, що генеруються нею протягом прогнозованого терміну:

, Де

CF - грошові надходження від реалізації проекту;

r - ставка дисконтування;

n - термін інвестування (Тривалість проекту);

IC - величина первинної інвестиції.

Якщо проект припускає не разову інвестицію, а послідовне інвестування фінансових ресурсів протягом m років, то формула для розрахунку NPV модифікується в такий спосіб:

, Де

CF - грошові надходження від реалізації проекту;

r - ставка дисконтування;

n - термін інвестування (Тривалість проекту);

IC - величина первинної інвестиції;

i - прогнозований середній темп інфляції.

Якщо:

  • NPV> 0 - проект варто прийняти;

    • NPV <0 - проект варто відкинути.

    Необхідно відзначити, що показник NPV відбиває прогнозну оцінку зміни економічного потенціалу організації у разі прийняття даного проекту, причому оцінка робиться на момент закінчення проекту, але з позиції поточного моменту часу, тобто початку проекту. Этот показатель аддитивен в пространственно-временном аспекте, т.е. NPV різних проектів можна підсумовувати. Это очень важное свойство, выделяющее данный критерий из всех остальных и позволяющее использовать его в качестве основного при анализе оптимальности инвестиционного портфеля.

    Ключевым моментом при расчете чистой приведенной стоимости, как и при использовании других методов анализа, основанных на учете временного фактора, является выбор ставки дисконтирования. Ставка дисконтирования выбирается аналитиком самостоятельно. При этом следует учитывать размер безрисковых ставок, прогнозируемый темп инфляции за период, норму вмененных издержек, неопределенность и риск при планировании отдаленных по времени денежных поступлений и др. Обоснование выбора ставки дисконтирования в каждом случае индивидуально и зависит от условий и целей анализа, а также от квалификации аналитика.

    Путем дисконтирования денежных потоков аналитик сможет убедиться в том, что инвестиции приносят большие денежные доходы, чем лучшие имеющиеся альтернативы. При этом «лучшая» может трактоваться по-разному. В качестве «лучшей» может рассматриваться возможность безрискового размещения капитала или другой инвестиционный проект, приносящий максимальную прибыль.

    Любой инвестиционный проект должен быть, по крайней мере, сравнен с возможностью безрискового инвестирования. Безрисковое инвестирование (покупка государственных ценных бумаг или размещение денежных средств на депозите в банке), кроме отсутствия самого риска, сопровождается минимальными трудозатратами, т.е. представляет собой наиболее простой способ инвестирования. Поэтому, если инвестиционный проект приносит прибыль меньшую, чем прибыль при безрисковом размещении аналогичных средств, то он, безусловно, является коммерчески несостоятельным. На практике сравнение с безрисковым инвестированием осуществляется выбором при расчете NPV в качестве ставки дисконтирования безрисковой ставки. В России в качестве безрисковой принято рассматривать ставку валютного депозита СБ РФ.

    При оценке капитальных вложений необходимо по возможности (или если это целесообразно) учитывать влияние инфляции. Для этого корректируются на индекс инфляции либо будущие поступления, либо ставки дисконтирования. Наиболее корректной, но и более трудоемкой является методика, предусматривающая корректировку всех факторов. Однако наиболее часто корректируют именно ставку дисконтирования.

    Расчет ставки дисконтирования в условиях инфляции можно представить следующим образом:

    , Де

    rr – ставка дисконтирования в условиях инфляции;

    r – безрисковая ставка;

    i – темп инфляции.

    Упростив выражение, получим:

    Так как r * i является величиной меньшего порядка, то ей в практических расчетах пренебрегают и окончательная формула имеет вид:

    Индекс рентабельности инвестиции ( PI) . Данный метод позволяет соотнести объем требуемых затрат с предстоящим к получению доходом и является по сути следствием метода расчета NPV.

    Индекс рентабельности является относительным показателем и характеризует эффективность осуществляемых вложений. Чем больше значение этого показателя, тем выше отдача каждого рубля, инвестированного в данный проект

    , Де

    CF – денежные поступления от реализации проекта;

    r – ставка дисконтирования;

    n – срок инвестирования (продолжительность проекта);

    IC – величина первоначальной инвестиции.

    Если:

    • Р I > 1, то проект следует принять;

    • PI < 1, то проект следует отвергнуть.

    В отличие от чистой приведенной стоимости индекс рентабельности представляет собой относительный показатель: он характеризует уровень доходов на единицу затрат, т.е. эффективность вложений. Поэтому, чем больше значение этого показателя, тем выше отдача каждого рубля, инвестированного в данный проект. Благодаря этому критерий PI очень удобен при выборе одного проекта из ряда альтернативных, имеющих близкие значения NPV (в частности, если два проекта имеют одинаковые значения NPV , но разные объемы требуемых инвестиций, то очевидно, что выгоднее тот из них, который обеспечивает большую эффективность вложений), либо при комплектовании портфеля инвестиций с целью максимизации суммарного значения NPV .

    Внутренняя норма прибыли величина ставки дисконтирования при которой доходы по проекту равны инвестиционным затратам.

    IRR показывает ожидаемую доходность проекта, и, следовательно, максимально допустимый относительный уровень расходов, которые могут быть связаны с данным проектом. Например, если проект полностью финансируется за счет кредита банка, то значение IRR показывает верхнюю границу допустимого уровня банковской процентной ставки, превышение которого делает проект убыточным.

    Данный показатель можно использовать лишь для классических инвестиционных проектов, основанных на ординарных денежных потоках и предполагающих разовую начальную инвестицию и последующие денежные поступления.

    Экономический смысл критерия IRR заключается в том, что организация может принимать любые решения инвестиционного характера, уровень рентабельности которых не ниже определенной пороговой величины. Как правило, в качестве данной величины выступает показатель стоимости капитала СС, под которым понимается либо WACC, если источник средств точно не идентифицирован, либо стоимость целевого источника, если таковой имеется.

    Если:

    • IRR > СС, то проект следует принять;

    • IRR < СС, то проект следует отвергнуть.

    На практике достаточно часто величину IRR сопоставляют со ставкой капитализации, которая представляет собой коэффициент, устанавливающий соотношение размера ожидаемого дохода от эксплуатации актива и его стоимости. Ставка капитализации показывает среднюю доходность, сложившуюся на момент анализа на данном рынке, т.е. доходность, которую в среднем в настоящее время извлекают инвесторы, находящиеся в аналогичных условиях и реализующие аналогичные проекты.

    Ставка капитализации должна учитывать следующие факторы:

    • компенсацию за безрисковые, ликвидные инвестиции;

    • компенсацию за риск;

    • компенсацию за низкую ликвидность;

    • поправку на прогнозируемое повышение или снижение стоимости объекта инвестирования.

    Определить ставку капитализации можно двумя способами – статистическим методом и методом кумулятивного построения.

    Статистический метод доступен в случае, если инвестиционный проект является достаточно типичным, а информация по аналогичным действующим проектам доступной. Тогда возможно статистическое исследование с целью выявления средней доходности.

    Метод кумулятивного построения предполагает нахождение ставки капитализации путем суммирования безрисковой ставки, компенсации за риск, компенсации за низкую ликвидность и поправки на прогнозируемое повышение или снижение стоимости объекта инвестирования:

    , Де

    R 0 общая ставка капитализации, %;

    R б/р безрисковая ставка, %;

    R p поправка на риск, %;

    R л – поправка на низкую ликвидность, %;

    q – предполагаемый рост (снижение) доходности, %.

    Метод кумулятивного построения применяется к проектам, для которых трудно подобрать удовлетворительные аналоги. В то же время компоненты рассчитанной таким образом ставки капитализации определяются статистическими методами.

    Сравнение критерия IRR и ставки капитализации R 0 позволяет судить о том, насколько близка ожидаемая доходность проекта к нормальному уровню доходности в данном бизнесе. Это сравнение позволяет сделать следующие выводы.

    Если IRR > R 0 , то проект является более прибыльным, чем аналогичные проекты в среднем, и должен быть принят. В случае, когда IRR < R 0 , проект является менее прибыльным, чем аналогичные проекты в среднем. Наконец, при IRR = R 0 проект в коммерческом отношении не лучше и не хуже, чем аналогичные.

    Критерий IRR также целесообразно сравнить, например, с нормой вмененных издержек, IRR альтернативного проекта и некоторыми другими показателями. Независимо от того, с чем сравнивается IRR , очевидно одно: проект принимается, если его IRR больше некоторой пороговой величины; поэтому при прочих равных условиях, как правило, большее значение IRR считается предпочтительным.

    Легко заметить, что вопрос о выборе базы сравнения для критерия IRR и вопрос выбора ставки дисконтирования для расчета критерия NPV являются одним и тем же вопросом. В случае рассмотрения единичного проекта все рассмотренные критерии, основанные на учете временной стоимости денег, дают одинаковые рекомендации относительно принятия или отклонения проекта. Иными словами, проект, приемлемый по одному из этих критериев, будет приемлем по другим. Причина этого заключается в том, что между показателями NPV , PI и IRR имеются очевидные взаимосвязи:

    • если NPV > 0, то одновременно IRR > R и PI > 1;

    • если NPV < 0, то одновременно IRR < R и РI < 1;

    • если NPV = 0, то одновременно IRR = R и PI = 1.

    В то же время они не являются абсолютно взаимозаменяемыми. Принимая решение, инвестору желательно опираться на расчет всех вышеперечисленных критериев. Критерий NPV показывает в абсолютном выражении возможный прирост экономического потенциала коммерческой организации, а критерий IRR позволяет наиболее наглядно сравнить данный проект с другими возможностями инвестирования. Высокое значение NPV НЕ может быть единственным аргументом при выборе инвестиционного решения, так как оно во многом зависит от масштаба инвестиционного проекта и может быть связано с достаточно высоким риском. Каждый из критериев обладает своими плюсами и минусами, но критерий IRR не всегда может быть рассчитан. В случае неординарного денежного потока критерий IRR может иметь несколько значений или не иметь действительных значений вообще.

    Для наглядного понимания природы вышеперечисленных критериев рассмотрим график чистой приведенной стоимости, который является одним из наиболее полезных инструментов для суммарного выражения характеристик доходности инвестиции.

    Для построения графика данной функции на оси абсцисс будем откладывать значения ставки дисконтирования, а на оси ординат – чистую приведенную стоимость инвестиций. Чистая приведенная стоимость инвестиций изображается для всех ставок дисконтирования от нуля до какого-нибудь разумного большого значения. Для ординарного денежного потока данная функция является монотонно убывающей, и ее график имеет следующий вид (рис. 1).

    Рис. 1

    График пересекает ось ординат в точке, равной сумме всех элементов недисконтированного денежного потока, включая величину исходных инвестиций. Эта точка показывает величину прогнозной прибыли, без учета изменения стоимости денег во времени. Ось абсцисс пересекает график в точке, соответствующей внутренней норме окупаемости инвестиций.

    График функции NPV ( r ) инвестиции с неординарным денежным потоком может иметь произвольный вид и неоднократно пересекать ось х.

    Если инвестиционный проект генерирует денежный доход только один раз (в конце периода его действия), то внутреннюю норму прибыли для него можно определить, используя следующие уравнения:

    Если доходы от инвестиционного проекта будут поступать не разово, а многократно на протяжении всего срока его действия, то определить уровень IRR можно методом последовательной итерации, рассчитывая NPV при различных значениях процентной ставки ( r ) до того значения, пока величина NPV не примет отрицательное значение, после чего значение IRR находят по формуле:

    , Де

    r a – ставка дисконта, при которой NPV имеет положительное значение;

    r b – ставка дисконта, при которой NPV имеет отрицательное значение;

    NPV a – чистая приведенная стоимость при ставке r a ;

    NPV b – чистая приведенная стоимость при ставке r b ;

    При этом должны соблюдаться следующие неравенства:

    r a <IRR< r b ;

    NPV a > 0 > NPV b .

    Точность вычислений IRR зависит от интервала между r a і r b . Чем меньше длина интервала между минимальным и максимальным значениями ставки дисконта, когда функция меняет знак с «+» на «–», тем точнее величина IRR .

    Модифицированная норма прибыли. Д анный показатель представляет собой коэффициент дисконтирования, уравнивающий приведенную стоимость оттоков денежных средств и наращенную величину притоков денежных средств, причем операции дисконтирования и наращения выполняются с использованием показателя стоимости капитала.

    , Де

    CIF – приток денежных средств;

    COF – отток денежных средств;

    r – стоимость источников финансирования;

    n – срок инвестирования (продолжительность проекта).

    Если:

    • M IRR > СС, то проект следует принять;

    • M IRR < СС, то проект следует отвергнуть.

    M IRR решает проблему оценки неординарных денежных потоков и может применяться для оценки всех видов денежных потоков.

    Срок окупаемости инвестиций. Данный метод является одним из наиболее существенных и широко распространенных. Алгоритм его расчета не предполагает учета временной стоимости денежных поступлений и зависит от равномерности распределения прогнозируемых доходов от инвестиции.

    Если прогнозируются равномерные по годам денежные поступления, то срок окупаемости рассчитывается путем деления единовременных затрат на величину постоянного годового дохода.

    Если прогнозируются неравномерные по годам денежные поступления, то срок окупаемости рассчитывается подсчетом количества лет, в течение которых первоначальная инвестиция будет возвращена.

    В общем виде, срок окупаемости рассчитывается следующим образом:

    PP = min n , при котором å CF k ³ IC , где

    n – срок инвестирования (продолжительность проекта);

    CF – денежные поступления от реализации проекта;

    IC – величина первоначальной инвестиции.

    Дисконтированный срок окупаемости инвестиций. Данный метод расчета срока окупаемости предполагает учет временной стоимости денег. В этом случае в расчет принимаются денежные потоки, дисконтированные по показателю WACC, а соответствующая формула имеет вид:

    DPP = min n , при котором , Де

    CF – денежные поступления от реализации проекта;

    r – ставка дисконтирования;

    n – срок инвестирования (продолжительность проекта);

    IC – величина первоначальной инвестиции.

    Дюрация ( D ) это средневзвешенный срок жизненного цикла инвестиционного проекта, где в качестве весов выступают текущие стоимости денежных потоков, получаемых в период t .

    Она позволяет привести к единому стандарту самые разнообразные по своим характеристикам проекты (по срокам, количеству платежей в периоде, методам расчета причитающегося процента). Ключевым моментом этой методики является не то, как долго каждый инвестиционный проект будет приносить доход, а прежде всего то, когда он будет приносить доход и сколько поступлений дохода будет каждый месяц, квартал или год на протяжении всего срока его действия.

    Дюрация (средневзвешенный срок погашения) измеряет среднее время жизни инвестиционного проекта или его эффективное время действия. В результате менеджеры получают сведения о скорости поступления денежных доходов, приведенных к текущей дате.

    Для расчета дюрации ( D ) используется обычно следующая формула:

    , Де

    PV – текущая стоимость доходов за п периодов до окончания срока действия проекта;

    t – периоды поступления доходов.

    6. Основные формы финансовых инвестиций и особенности управления ими

    Основная задача управления портфелем финансовых инвестиций организации – обеспечение наиболее рациональных путей реализации ее инвестиционной стратегии. Причем цели эмитентов и инвесторов на данном рынке различны.

    Инвестиционная стратегия компании-эмитента состоит в наиболее выгодном и быстром размещении эмиссионных ценных бумаг среди потенциальных инвесторов для привлечения дополнительного капитала. При этом затраты на эмиссию данных бумаг должны быть минимальны.

    Инвестиционная стратегия компании-инвестора многопланова и преследует различные цели. Так, прямой стратегический инвестор стремится обеспечить с помощью финансовых вложений непосредственное управление объектом инвестирования (на основе приобретения контрольного пакета акций или другой формы приоритетного участия в уставном капитале). Портфельный инвестор с помощью финансовых вложений добивается формирования портфеля с целью получения дохода (в форме дивидендов или процентов) в результате повышения курсовой стоимости ценных бумаг.

    Факторы, определяющие масштабы инвестиционной деятельности организации на рынке ценных бумаг, следующие;

    • стадия жизненного цикла организации;

    • емкость фондового рынка;

    • финансовая политика на данном рынке;

    • наличие достаточных инвестиционных ресурсов для прямого или портфельного инвестирования;

    • готовность осуществлять значительные инвестиционные затраты, не приносящие доход в настоящем, а рассчитанные на будущий высокий доход;

    • уровень риска на рынке ценных бумаг для потенциальных инвесторов и др.

    Портфельные инвесторы могут ставить перед собой и локальные цели:

    • сохранность (безопасность) вложений (например, вследствие высокой инфляции). Под безопасностью понимают защищенность портфельных инвестиций от циклических колебаний и потрясений на фондовом рынке, же стабильность получения дохода;

    • расширение и диверсификация доходной базы инвестора, повышение финансовой устойчивости и снижение риска активных операций;

    • обеспечение высоких темпов роста капитала, что позволяет осуществлять активную инвестиционную деятельность в долгосрочной перспективе;

    • достижение высоких темпов роста дохода, что требует включения в портфель высокодоходных финансовых активов. Часть текущего дохода капитализируют для поддержания оптимальной структуры фондового портфеля;

    • обеспечение минимизации инвестиционных рисков. Отдельные финансовые инструменты, имеющие высокую доходность, обладают высоким риском. Однако в рамках инвестиционного портфеля этот риск минимизируют. Наибольшим уровнем риска обладают корпоративные ценные бумаги, но отдельные их виды (например, «голубые фишки») могут оказаться более доходными, чем все остальные. К ним относят акции известных российских компаний нефтегазового и энергетического комплексов. Оптимального сочетания доходности и риска добиваются тщательным подбором и периодическим пересмотром состава и структуры фондового портфеля. Особое внимание уделяют снижению риска потери капитала, а затем и дохода;

    • получение достаточной ликвидности ценных бумаг, входящих в портфель. Для достижения этой цели портфель должен содержать определенную долю высоколиквидных ценных бумаг (не менее 10%), чтобы быстро трансформировать их в наличные денежные средства. В России такие высоколиквидные финансовые инструменты практически отсутствуют;

    • обеспечение присутствия инвестора на наиболее динамичных сегментах фондового рынка и удержание его позиций на данных сегментах;

    • расширение ресурсной базы за счет создания дочерних и зависимых обществ и др.

    Рассмотренные цели формирования портфеля финансовых инвестиций являются альтернативными. Так, обеспечения высоких темпов роста капитала достигают за счет снижения текущей доходности фондового портфеля. Рост доходов и капитала определяется уровнем риска портфеля. Обеспечение высокой ликвидности препятствует включению в портфель перспективных финансовых инструментов, обеспечивающих прирост капитала и дохода в будущем.

    В процессе управления портфелем финансовых инвестиций решают следующие задачи:

    • обеспечение высоких темпов экономического развития за счет эффективной инвестиционной деятельности организации. Между эффективностью данной деятельности и темпами экономического развития существует прямая связь. На практике, чем выше объем продаж и прибыли (включая прибыль от финансовых операций), тем больше средств остается на инвестиции;

    • достижение максимальной прибыли (дохода) от инвестиционной деятельности. Для целей экономического развития организации приоритетное значение имеет не бухгалтерская, а чистая прибыль, остающаяся в его распоряжении после налогообложения. Поэтому при наличии нескольких вариантов формирования портфеля рекомендуют выбирать тот из них, который обеспечивает наибольшую сумму чистой прибыли на вложенный капитал;

    • обеспечение снижения уровня инвестиционных рисков. Они сопутствуют всем видам инвестиционной деятельности. При неблагоприятных условиях данные риски могут привести не только к потере прибыли (дохода), но и части вложенного капитала, что приводит к несостоятельности (банкротству) владельца портфеля;

    • обеспечение финансовой устойчивости и платежеспособности организации в процессе осуществления инвестиционной деятельности. Возможная утрата финансовой стабильности связана с отвлечением денежных ресурсов в значительных размерах и на длительный срок, что может привести к снижению платежеспособности организации по текущим хозяйственным операциям. Кроме того, отвлечение денежных средств в долгосрочные ценные бумаги сопровождается потерей финансовой устойчивости в будущем. Поэтому, формируя инвестиционные ресурсы, следует заранее прогнозировать, какое влияние они окажут на финансовое состояние инвестора.

    Следовательно, задачи формирования портфеля сводятся к такому распределению инвестируемой суммы денежных средств между финансовыми инструментами, которая в течении срока жизни портфеля обеспечит его максимальную доходность при допустимом уровне риска.

    Портфельное инвестирование позволяет улучшить условия вложения капитала, придав совокупности ценных бумаг такие инвестиционные качества, которых невозможно достигнуть для отдельно взятого финансового инструмента.

    Исходя из поставленных целей и задач определяют программу действий по формированию и оперативному управлению инвестиционным портфелем.

    1. Разработка инвестиционной политики.

    2. Анализ рынка ценных бумаг. Анализ и оценка финансовых инвестиций предполагает использование методов фундаментального и технического анализа.

    Фундаментальный анализ представляет собой изучение всех значимых факторов, влияющих на стоимость ценных бумаг (акций, облигаций и др.) и предполагает анализ состояния экономики государства в целом, отдельных регионов, отраслей экономики и анализ эффективности деятельности конкретной организации.

    Структурно фундаментальный анализ можно представить следующим образом:

    1. Макроэкономический;

    2. Региональный;

    3. Отраслевой;

    4. Микроэкономический.

    Технический анализ представляет собой совокупность методов и приемов прогнозирования тенденций изменения цен на ликвидных рынках, на основании исключительно технических индикаторов (данных о динамике цен и объемах торговли). Основной инструмент технического анализа – ценовые графики.

    1. Формирование портфеля ценных бумаг – определение конкретных финансовых инструментов для вложения средств, а также пропорций распределения инвестируемого капитала между этими инструментами. При этом инвестор сталкивается с необходимостью решения задач селективности, выбора времени проведения операций и диверсификации фондового портфеля.

    2. Мониторинг портфеля ценных бумаг. Необходимость мониторинга обусловлена в частности тем, что цели инвестирования могут изменяться, в результате чего текущий портфель перестает быть оптимальным и подлежит корректировке. Возможно, что инвестору придется сформировать новый портфель, продать часть имеющихся финансовых инструментов и приобрести новые.

    3. Оценка эффективности портфеля ценных бумаг. Необходимо проводить периодическую оценку как полученной доходности, так и показателей риска, с которыми сталкивается инвестор.

    Література

    1. Фінансовий менеджмент. (Учебник) Басовский Л.Е. 2009, 240 с.

    2. Фінансовий менеджмент. (Учебное пособие) Карасева И.М., Ревякина М.А. 2006, 335 с.

    3. Фінансовий менеджмент. (Учебное пособие) Кузнецов Б.Т. 2005, 415 с.

    4. Фінансовий менеджмент. (Учебное пособие) Морозко Н.И. ВГНА Минфина РФ; 2009, 197с.

    5. Фінансовий менеджмент. (Учебное пособие) Новашина Т.С, Карпунин В.И, Волнин В.А. МФПА, 2005, 255 с.

    6. Фінансовий менеджмент. (Учебник) Павлова Л.Н. 2003, 2-е изд., 269 с.

    7. Фінансовий менеджмент. (Учебник) Под ред. Поляка Г.Б. 2006, 527 с.

    8. Фінансовий менеджмент. (Учебно-метод. компл.) Ронова Г.Н., Ронова Л.А. ЕАОИ, 2008, 170 с .

    Посилання (links):
  • http://www.alleng.ru/d/econ-fin/econ-fin077.htm
  • http://www.alleng.ru/d/econ-fin/econ-fin064.htm
  • http://www.alleng.ru/d/econ-fin/econ-fin147.htm
  • http://www.alleng.ru/d/econ-fin/econ-fin290.htm
  • http://www.alleng.ru/d/econ-fin/econ-fin113.htm
  • http://www.alleng.ru/d/econ-fin/econ-fin078.htm
  • http://www.alleng.ru/d/econ-fin/econ-fin257.htm
  • http://www.alleng.ru/d/econ-fin/econ-fin126.htm
Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Фінанси, гроші і податки | Контрольна робота
111.1кб. | скачати


Схожі роботи:
Управління інвестиціями 2
Управління інвестиціями
Управління інвестиціями
Управління реальними інвестиціями
Управління реальними інвестиціями на підприємстві
Управління реальними інвестиціями підприємства
Управління інвестиціями у ВАТ Заринськ Елеватор
Організація управління інвестиціями на підприємстві ВАТ ВПЗ
Двухкрітеріальние моделі управління портфельними інвестиціями з урахуванням ризику
© Усі права захищені
написати до нас