Тютчев ф. і. - Вірш ф. і. Тютчева к. б. сприйняття тлумачення оцінка

Ф.І. Тютчев - відомий російський поет, який жив у XIX столітті. Він був сучасником і Пушкіна, і Жуковського, і Некрасова, та інших не менш відомих поетів. Його ліричні твори справляють враження дива: вони гармонійні за формою і за змістом. Велике місце у творчості Ф.І. Тютчева займає любовна лірика, причому такі вірші поет складав не тільки в молодості, але і в літньому віці.
Вірш «К.Б.» («Я зустрів Вас ...») написано в 1870 році, в ту пору Тютчеву було вже 67 років. Ініціали в заголовку позначають скорочення переставлених слів «Баронесі Крюнденер». Краса цієї жінки затьмарила поета ще сорок років тому, в тридцятих роках він написав вірш «Я пам'ятаю час золоте ...», присвячене їй же. І ось, через чотири десятиліття, баронеса і літній поет зустрілися на курорті в Карлових Варах. Саме там і було написано це ліричний вірш.
Це ліричний послання дуже особисте. Спогади про минуле живили душу похилого поета, змусили його відчувати, переживати, любити. У цьому вірші Тютчев розкриває перед читачами найпотаємніші почуття, ми розуміємо, як глибоко може любити людей. У творі «Я зустрів Вас ...» можна виділити три частини: вступ - перша строфа, основна частина - три наступні строфи, і висновок - п'ята строфа. Звернемося до вступу:
Я зустрів Вас - і все минуле
У віджиле серце ожило;
Я згадав час золоте -
І серцю відразу так тепло.
«Віджиле серце» похилого поета, вже втомилося страждати і відчувати, несподівано занурюється в «золотий час». Епітети протиставлені один одному. Золотий колір теплий, радісний, і з ним пов'язано уособлення: «... і серцю стало так тепло», Спогади розтопили лід у серці поета, змусили серце горіти, любити.
Звернемо увагу на займенники у цій строфі: поет двічі використовує «я», яке вказує на першу особу, а також зустрічаємо займенник «Вас» - ввічливе звернення до коханої жінки. Ліричний герой не говорить своїй коханій «ти», а «Ви», «Вас», так як для нього ця жінка - божество, недосяжний ідеал, нездійснена мрія.
У другій частині навколишній краєвид, стан природи перегукується з особистими переживаннями героя:
Як пізньої осені часом
Бувають дні, буває час,
Коли повіє раптом весною
І щось стрепенеться в нас ...
І знову в цих рядках можна відзначити антитезу, її підкреслюють антоніми «осінь» - «весна». Настала пізня осінь, природа в'яне, і у житті літньої людини зараз осіння пора, молодість, юність давно пішли в минуле. І раптом, при зустрічі з коханою жінкою, його душа оживає, як весняна природа, він знову відчув себе молодим, повним життєвих сил і енергії. Займенник «нас» як би об'єднує серця поета та його коханої жінки, але з іншого боку «ми», «нас» - це не тільки особистість окремої людини, це узагальнююче назва всіх, хто й осінь життя »ще здатний любити і страждати.
Далі настрій вірша змінюється, ліричний герой ніби оживає при зустрічі з коханою. Це підкреслюють епітети: «душевної теплоти», «милі риси». Якщо згадати вірш А.С. Пушкіна «До А.П. Керн »(« Я помню чудное мгновенье ... »), то в цих творах багато спільного. І Пушкін, І Тютчев використовують однаковий епітет «милі риси», в обох поетів ми зустрічаємо слова з суфіксами-ань,-ень: у Тютчева - «захоплення», «подихом», «воспоминанье», «чарівність», і в Пушкіна - «захват», «натхнення», «бачення» і ін
Такі суфікси характерні для романтичної поезії, вони надають вірша високу забарвлення. І тут у них та ж функція, тому що і для Пушкіна, і для Тютчева улюблена жінка - це ідеал, божество, недоступна красуня.
Не випадково ліричний герой вірша не вірить в цю зустріч: розлука-то для нього була «вікову». Тютчев використовує епітет-гіперболу, з часу їхньої останньої зустрічі минуло сорок років, а для поета - нібито ціле століття. І тому він не вірить у те, що зустріч з коханою - реальність, герой - «начебто б уві сні».
Остання частина наповнена життєстверджуючим пафосом:
Тут не одне воспоминанье,
Тут життя заговорила знову, -
І те ж у Вас чарівність,
І те ж у душі моїй любов! ...
Повтори посилюють основну думку вірша: улюблена жінка і через сорок років не втратила своєї привабливості, вона така ж гарна, чарівна, і старіючий поет знову закоханий у неї і щасливий, як юнак.
Не випадково майже кожна строфа закінчується замовчуванням: поет нібито щось не договорює, не пускає читача в потаємні куточки своєї душі. Але в кінці - восклицательное пропозиція, вона підкреслює радісний настрій. Життя триває, і в літньому віці людина здатна любити так само пристрасно, як молодий.
Вірш написано чотиристопним ямбом, розмір робить послання співучим, ліричним. Не випадково є чудовий романс, який би прекрасну музику і вірші Тютчева «Я зустрів Вас ...»
Цей вірш мені дуже подобається, воно мелодійно, образно, написано про найпотаємніше, що тривожило душу старіючого поета. Незважаючи на те, що цей твір написано майже півтора століття тому, вона продовжує хвилювати серця і сучасних читачів, так як тема любові вічна.